Цикл зустрічей в рамках авторської програми відомої тележурналістки Жанни Одинської «Творці культурних Чернівців» у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського на деякий час призупинився з особистих причин авторки – але зупинився буквально на гарній ноті – на зустрічі зі співачкою, призеркою різних музичних конкурсів Ларисою Беловою. Мабуть, це той самий випадок, коли зусиллями двох непересічних особистостей творилося щось третє – Зустріч із життям і мистецтвом. Жанна Олексіївна ретельно підібрала факти з біографії героїні вечора. Директорка бібліотеки Леся Щербанюк запросила гостей – чернівчан, пов’язаних з Ларисою Беловою по життю й творчості різними моментами. А сама Лариса Володимирівна охоче розповідала про своє життя, поїздки і зустрічі… І – радо співала. Різними мовами, різножанрові твори – і навіть спонукала присутніх гостей і самим заспівати.

Допоможемо разом!
Жанна Олексіївна Одинська, відома телеведуча, яка кілька десятків років була обличчям Чернівецького телебачення,  журналіст, літератор, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської, потребує допомоги небайдужих: потрібні для проведення операції з протезування аортального клапану та шунтування судин вимагає значних коштів.
«Чим не займалася б відома телеведуча, журналіст, літератор Жанна Олексіївна ОДИНСЬКА – все робить з душею, пропускаючи через своє небайдуже серце. А нині це велике серце, сповнене любові до кожної людини, потребує нашої матеріальної підтримки», – написала її молодша колега Валентина Бондар.

Повідомляємо реквізити, за якими небайдужі люди можуть надсилати гроші:
Картка «Ощадбанку» 5167 4901 2712 6721

(отримувач – Жанна Олексіївна Одинська).

Запис Лариса Белова з подачі Жанни Одинської спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Укотре впевнилася: от вміє Жанна Олексіївна Одинська вибирати для свого авторського проекту «Творці культурних Чернівців», який об’єднує в Муніціпальній бібліотеці ім. А.Добрянського охочих до розумного слова й духовного спілкування чернівчан, обирати головним персонажем кожної зустрічі справді цікавих людей – попри походження, вік і стать, професію, професійний і життєвий досвід. А коли додати, що всі вони чернівчани, буковинці – думаю, проект стане цікавим ще багатьом…

Цього разу героєм зустрічі став доктор історичних наук Михайло Федорович ЮРІЙ, наразі професор кафедри соціально-гуманітарних наук та права Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету. Кафедри, яку він очолював протягом 27 років і на якій залишився, віддавши посаду «молодим». Як це зазвичай буває з учасниками проекту Жанни Одинської, список звань та регалій Михайла Юрій міг би розтягнутися на цілу сторінку, але підкреслимо, може, найголовніше: це серйозний історик, політолог, філософ із власним поглядом на події минулого та їхню проекцію на майбутнє й сьогодення. На його особистому науковому рахунку кілька монографій і колективних праць. Зустріч була структурно поділена на історичну й мистецьку частини, і жодної з них не можна відкидати у спілкуванні з цією людиною.

Михайло Федорович розповів, що історією зацікавився ще учнем 5 класу, з легкої руки першого вчителя з цього предмету. Але глибока заглибленість у минуле не заважає професору Юрію проектувати свої знання на позицію України в нинішньому світі. Минуле й майбутнє в його розповіді існують на рівних: співвідношення влади й релігії, відносини з західними й східним сусідами, помилки й здобутки самих українців і потреба в нових особистостях для українського політикуму. Що українці здобули й втратили протягом своєї історії – стародавньої й новітньої, куди нам рухатися далі, чи існуватиме Україна – усі ці теми й запитання перелітали від оповідача до слухачів рівноправно в обидва боки. Михайло Юрій вміє розповісти, вміє вислухати співрозмовника й розтлумачити йому незрозуміле, вказати на помилки тощо. Треба було бачити, як дорослі, навіть старшого віку, люди гаряче брали участь в розмові, домагаючись відповідей на запитання, які ставлять, перш за все, собі…

Ще одна відмінність професора Юрія – він не повчає, а ніби разом із нами дістається до істини. На жаль, молодь не поспішає на такі зустрічі, хоча саме молодим би дізнаватися, як вберегти Україну…

Друга частина зустрічі була присвячена Михайлові Юрію як художнику та поету. На роботах, демонстрованих на екрані, бачимо бездоганне володіння аквареллю, легкість ліній, хоча на створення таких картин витрачається через особливості акварелі багато часу. Щирі й відверті, подеколи безжалісні до самого автора, поетичні рядки – усе це не сперечається одне з одним, а, немов пазли, вкладається в особистість історика, науковця, митця, який спілкується з нами.

…От я точно-таки збагатилася на цій зустрічі – хоча б усвідомленням, що не помиляюсь у деяких власних поглядах і оцінках.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Михайло ЮРІЙ: Вдивлятися у себе й у світ – і творити світ власний спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проект «Творці культурних Чернівців» з тележурналісткою Жанною Одинською в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського поповнився ще однією зустріччю. Гість проекту – відомий всьому світу чернівчанин, фіналіст CLOBAL THEACTER PRIZE UKRAINE 2017, володар головного призу цього конкурсу в Україні та премії, що присуджується видатним учителям, Пауль Францович Пшенічка. Тільки список досягнень цієї людини викликає повагу: заслужений учитель України, лауреат премії Омеляна Поповича, фонду «Відродження» Сороса – «Соросівський учитель» 1994, 1995, 1996 років, фіналіст і переможець конкурсу вчителів у Портленді 1994 року, «Відмінник освіти», Почесний член Лондонського інституту фізики, Почесний член конференції «Сахаровські читання» 2009 року. А 2005-го рішенням Міжнародного астрономічного союзу і лабораторії ім. Лінкольна Массачусетського технологічного інституту малій планеті № 21389 присвоєно ім’я «Пшенічка» . Він є автором кількох підручників з механіки та фізики. І чи не головне: його вихованці – колишні учні чернівецького ліцею – працюють нині в усіх провідних лабораторіях та інститутах світу.

Якщо казати відверто, попри все, що читала про Пауля Пшенічку, навіть у наших «Версіях», йшла на зустріч із ним якщо не з деякою упередженістю, але з певною засторогою: людина працювала у школі майже півстоліття, хоча психологи будь-якої країни скажуть вам, що у педагогічній професії не можна працювати більше за 5-7 років без суттєвої шкоди для психіки. Недаремно ж час від часу в різних Інтернет-ресурсах з’являються скандальні історії про школу. Та це – до першої фрази героя програми…

Пауль Пшенічка, вчитель фізики і астрономії Чернівецького ліцею № 1 з математичною й економічною спеціалізацією, дійсно вчителює понад 48 років, але, за його власними словами, у певний момент зрозумів, як треба навчати фізики: «У 1991 році я придумав інновацію: вчити дітей фізики через практичну діяльність. Не лише теорією займатися на уроках, а давати школярам спробувати щось робити самим, експериментувати».

Ось тоді все й почалося: цікаво  і вчителеві, і його учням!  Вже через рік учитель Пшенічка зі своїми вихованцями виступали на різних міжнародних конкурсах, де вони незмінно посідають призові місця.

Ще одним Пауль Францович зачепив особисто мене – думаю що й інших слухачів: відчула себе на уроці, спрямованому просто на мене, на уроці, де я все розуміла, і це мене просто тішило. Як і те, що свого часу у мене був дуже хороший учитель фізики, якого досі згадую з вдячністю і теплом. А засмутила думка, що не буде вже шкільного предмету фізики, бо всі природничі дисципліни невдовзі зберуть в один предмет… Цю тему учитель Пшенічка ніби зняв у мене з вуст: став говорити саме про такі безглузді рішення. Так, наука рік від року складнішає, а учнів треба «розвантажувати», але ж не від світоглядних знань, які зрештою, складають людську особистість! Може, варто за прикладом Пауля Францовича шукати нові методики викладання, активізувати в учнях потяг до знань і здатність до сприйняття інформації, уміння працювати з цією інформацією, зрештою просто любов до життя в різних його проявах.

Саме через новаторські пошуки Пауль Францович став одним із засновників проектно-орієнтовного навчання в школі.  Але для його втілення потрібні не чиновницькі реформи, а особиста креативність кожного учителя.

Краще не скажеш, ніж висловила це ведуча зустрічі Жанна Одинська: «Пауль Францович дуже трепетно й дбайливо виховує майбутню еліту нашої держави. Всі нагороди і звання, які він має, – це винагорода за наполегливу, виснажливу, але благородну й найулюбленішу понад усе працю – справу його життя. Він – Учитель. Учитель від Бога».
І саме через таку його людську та професійну спрямованість Пауль Пшенічка «не зіпсувався» всесвітньою – без жодного перебільшення – славою, не захворів на зіркову хворобу. Може, саме через це, згадуючи про фінал конкурсу в Дубаї, розповідає не про високі  почуття, коли стояв на тій сцені, не про радість від отримання призу, а про те, як незручно було в костюмі, взятого для нього організаторами конкурсу напрокат… Жива людина із живими почуттями, він не намагається вивищуватися над аудиторією, бути кращим за всіх. Пауль Пшенічка, за всіх своїх регалій, спілкується з нами на рівних. Так само, як зі своїми учнями. А особисто мені приємно було зазнайомитися з людиною, ім’я якої присвоєне малій планеті: тепер і вона, ця планета, – моя знайома.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Зірка Пауля Пшенічки – людини без «зіркової хвороби» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тарас Шевченко

ПРОРОК

Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей, 
Послав на землю їм пророка; 
Свою любов благовістить, 
Святую правду возвістить!
Неначе наш Дніпро широкий, 
Слова його лились, текли 
І в серце падали глибоко! 
Огнем невидимим пекли 
Замерзлі душі. Полюбили 
Того пророка, скрізь ходили 
За ним і сльози, знай, лили 
Навчені люди. І лукаві! 
Господнюю святую славу 
Розтлили… І чужим богам 
Пожерли жертву! Омерзились! 
І мужа свята… горе вам! 
На стогнах каменем побили. 
І праведно господь великий, 
Мов на звірей тих лютих, диких, 
Кайдани повелів кувать, 
Глибокі тюрми покопать. 
І роде лютий і жестокий! 
Вомісто кроткого пророка… 
Царя вам повелів надать!

У програмі: хорові та вокальні твори на тексти Тараса Шевченка у виконанні артистів Академічного камерного хору “Чернівці”.
Художній керівник і головний диригент Надія СЕЛЕЗНЬОВА, диригент-хормейстер Володимир ШНАЙДЕР, концертмейстер – Лілія ХОЛОМЕНЮК.
Солісти: Тетяна КИШКАН, Тетяна ШПОРТА, Іван КУЄК.
Поему “Пророк, або Остання ніч Тараса” читав автор: лауреат літературних премій, Член Національної спілки письменників України, поет Микола БУЧКО.
На вечері виступили журналіст Жанна Одинська, поет, доктор філології Борис Бунчук, голова Чернівецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Остап Савчук.

Фрагмент концерту – http://youtu.be/05PuNkKjPLE

Фрагмент концерту –  http://youtu.be/zqRgxolHb2I

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис «Слова його лились, текли і в серце падали глибоко!…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бучко Микола Іванович народився 19 серпня 1948 р. в селищі Удич Теплицького району Вінницької області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Автор збірок віршів «Сонячні сходи», «Назустріч літу», «Після десяти заповідей або Вірші для сина». Лауреат премії імені П.Усенка.
Пісні на вірші Миколи Бучка виконували Софія Ротару, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Назарій Яремчук, Павло Дворський. І ще Павло Дворський написав музику до близько 20 віршів поета, є твори у виконанні камерного хору, романси, балади.

Життя уголос

як діти
замурзані
болісною родинною пам’яттю
спотикаємось
стернею
пересохлих приголосних
вітрами
гривастих голосних
вчимося
говорити
як діти
умиті
терпкими родинними надіями
хочемо
дорости до високої миті
життя
уголос

Синові

Лиш на декілька митей втечу од зіниць
Сього древнього міста, каміннього древа
На самісіньке дно негучних таємниць –
В лабіринти забуті підземного мрева…

Наді мною двигтітиме згорблений день
З молодими й старими тугими горбами,
З голосами авто незнайомих людей
І з важкими од хмар дощових небесами.

І – немовби тектиме аж синій гудрон,
А бруківка світитиме всім наготою, –
І висітиме журно завмерлий балкон,
Попрощатись хотітиме він з висотою…

Лиш на декілька митей уперше втечу
Від буденних утіх і невтіх небуденних.
В підземеллях легенд засвічу я свічу –
І вони не сховають нічого від мене…

Проведуть крутосходами праглибини
Від пракоренів строгих, пречистої глини…
Душу міста, її сподівання і сни,
І тривоги любитиму більше, ніж нині…

І – поважно пливтиме Університет
Із минулих сторіч у майбутні сторіччя…
І якийсь ще незнаний хлопчисько-поет
Зазиратиме місту моєму у вічі.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис «Душу міста, її сподівання і сни, і тривоги любитиму більше, ніж нині…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.