Зникає відстань між глядачами і сценою – починається справжнє диво. Десь здалеку цимбали огортають тебе веріткою  сумних та веселих передзвонів. Журливо та ніжно беруть за душу скрипки та флояри…

75 років Заслуженому академічному Буковинському ансамблю пісні і танцю – це не просто поважна ювілейна дата. Це довге творче життя кількох поколінь талановитих артистів та їх творчих керівників.

У листопаді 1944-го при Чернівецькій обласній філармонії був створений вокально-хореографічний колектив. Знавець хорового співу, буковинський композитор та диригент Григорій Шевчук зібрав закоханих у народні співи й танці шістнадцятьох хлопців і дівчат. Вони вийшли на сцену з рідними серцю буковинців співанками та коломийками. А першими сценічними костюмами було те вбрання, у якому ходили щоденно: дівчата в домотканих горбатках і сорочках, вишитих своїми руками, а хлопці – в гачах і сардаках, які носили у побуті. Та головним було мистецтво.

Збігали роки, мінявся репертуар, змінювалися покоління талановитих виконавців. 1962 року Буковинський ансамбль очолив Андрій Миколайович Кушніренко, 13-й художній керівник і головний диригент, який став безпрецедентним випадком на мистецькій сцені. Упродовж 50-ти років він очолював колектив і відійшов у вічність народним артистом, лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв, членом Національної спілки  композиторів, професором.

Нині Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю під орудою народного артиста України Ярослава Солтиса гордо носить ім’я маестро А. Кушніренка й розвиває славетні традиції, започатковані 75 років тому.

Як казав Андрій Кушніренко: «Якщо хтось думає,що творчість артистів полягає тільки в тому, щоби купатися в славі та оваціях, то це далеко не так. Мистецтво співака і танцюриста потребує щоденної каторжної праці до сьомого поту… Перш ніж голоси зіллються в єдину мелодію, а танцювальні рухи будуть схожими на полум’я.  Бо поки живе народне мистецтво, живе й народ, нація, поки люди тягнуться до пісні, до прекрасного, є сподівання, що життя наше налагодиться та потече своїм справжнім руслом».

Буковинському ансамблю 75, а він як і колись у повному розквіті сил, сповнений новими задумами, у пошуку сучасного прочитання народної та класичної хорової спадщини.

І ніколи не зміниться головне – благословенна Богом буковинська мистецька спадщина.

Відтак буковинців та гостей нашого міста артисти та керівники славнозвісного колективу запрошують до зали обласної філармонії на ювілейний концерт 28 листопада.

Неля МАРКОВСЬКА, лекторка-музикознавиця

Запис Заслуженому академічному Буковинському ансамблю пісні і танцю – 75 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього разу група канадців українського походження, які представляли різні міста (Едмонтон, Гранд-Прері, Саскатун, Калгарі…) і різні танцювальні колективи, приїхала в Чернівці для майстер-класів і обміну досвідом з учасниками Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю. Хтось із них займається танцями професійно (як Шейн чи Келлі, яка вивчає балет), а для когось, як для Люби, це – друга робота, окрім основної. Та для всіх це пристрасть і захоплення.

З натхненними канадцями зустрілися після їхніх занять у сусідній від філармонії кав’ярні – вони ще були під враженням від тренування і жартували, що танцювали з буковинцями так, наче знайомі з ними сто років. «Навіть не 100, а 125», – уточнив з усмішкою Вінцент, інструктор з хореографії, нагадуючи про тривалість періоду, який пов’язує українців і Канаду.

«Буковинські танцюристи дуже доброзичливі і терплячі, у всьому допомагають, радять, привітні, – кажуть канадці. – Ми одразу порозумілися через «міжнародну мову» – мову танцю, тож спілкуватися було легко».

Люба уже втретє в Чернівцях. Вдома вона викладає англійську для «нових канадийців» – вихідців з інших країн, які обрали Канаду для подальшого життя.  «Це наша пристрасть, а не тільки туристична подорож, – каже дівчина. – У Канаді ми можемо танцювати в залі, але то не такий зал, як тут. Тут усе інше – костюми, музика, рухи – тут дух, аромат Буковини. І інший стиль життя, інша енергія». Вони порівнюють Чернівці з містами, в яких самі мешкають. Наприклад, кажуть, що Саскатун (до речі, місто-побратим Чернівців) за населенням майже такий, як і столиця Буковини, але більш «розкиданий» територіально. Відзначають, що канадійці простіші в підборі одягу.  Захоплюються нашою архітектурою, «вулицею без машин» і тим, що «дівчата дуже гарно виглядають».

Група канадських танцівників разом проводить свою відпустку у своєрідній етнографічній експедиції – побували в Румунії, зупинилися в Чернівцях, а далі попрямували в Карпати – в Ужгород, Криворівню, Верховину… І навіть між румунським і українським стилем буковинського танцю побачили різницю.  «В Румунії дівчата трохи на задньому плані. А в Чернівцях задіяні в танці нарівні з чоловіками. Дівчата тут і сильніші, і жіночніші водночас, – кажуть канадийки і додають, сміючись: «А хлопці завжди перепрошують за будь-який невдалий рух, що доставив незручність».

Головний балетмейстер Буковинського ансамблю, Заслужений артист України Леонід Сидорчук задоволений дорослими «учнями»: «Розпочинаємо тренування з класичного тренажу – підготовки тіла до репетиції. А далі показуємо комбінації, розбираємо їх на рухи. Отримав від гостей великий заряд енергії: вони все вивчають з азартом, цікавістю, і цього запалу в них ще треба повчитися. З задоволенням дивлюся програми, які привозять канадські колективи – вони бачать усе по-своєму, там уже є певний «заокеанський наліт». Але все одно це «однокорінні» танці».

Окрім практичних занять, канадці мають і чудову програму інших способів навчання: перегляд тренувань інших колективів – в том числі, і дитячих (адже канадські інструктори займаються як з дорослими, так і з дітьми), зокрема, побували на репетиції дитячого колективу «Нео-Галактика» Неоніли Галак. А ще відвідали місцини, звідки вони походять, адже є нащадками буковинців і галичан у другому-четвертому поколінні:  Алекс поїхала в село своїх предків – Витилівку Кіцманського району, Шейн має коріння в с. Брідок, Вінсент – родом зі Снятина.

Різні шляхи, якими їхні предки дісталися Канади. І різні шляхи, якими ці сучасні канадські українці прийшли до танцю. «Але – коли тобі цікаво, є здібності і маєш кому помогти – стаєш учителем, інструктором з танців. Ми, як нащадки українців, шукаємо зв’язків. Це шлях відчути себе українцем: танці, спів, їжа, церква. Тому ми тут», – зізнаються канадські гості.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Канадські танцюристи в Чернівцях: «Шлях відчути себе українцем – через танці, спів, їжу, церкву» спершу з'явиться на Медіа-Версії.