Саме вісім років тому парох парафії о. Василь Стефанко почав облаштовувати при церкві соціальну кухню і годувати потребуючих. Священник сам завзятий кулінар, тож його ароматний і розсипчастий плов не лише став улюбленим смаколиком немічних і голодних, але й процес його приготування у великому казані на церковному подвір’ї уже не раз об’єднав парафіян і їхніх дітей.

Отже, отець Василь годував самотніх, маломобільних, стареньких. Згодом, коли Буковина потерпала від руйнівної повені, а людей, худобу, будівлі цілодобово рятували працівники з надзвичайних служб, отець з активними парафіянами забезпечував гарячі обіди для них – бо боротьба зі стихією не передбачала еменесникам часу на відлучення додому, і добра їжа підтримувала їхню боєздатність.

А коли росія підступно розпочала повномасштабне вторгнення і Вижниця наповнилася людьми, які тікали зі Сходу, Півночі і Півдня від обстрілів і бомбардувань, саме тут, у храмі Свв. Апп. Петра і Павла з перших днів війни. А точніше з 27.02.2022 р. переселенці знаходили і їжу, і дах над головою.

Вночі кидали матраци на підлогу і мали змогу поспати в теплі, а вдень намагалися дати раду і собі, і ближньому. Разом готували, разом заспокоювали дітей, разом шукали житло на довший період, якщо вирішили зупинитися тут, або способи їхати далі.

Щодня вимушені переселенці отримували тут гарячі обіди.  Спочатку приходило 20-25 осіб, потім 80, був період, коли готували на 150 переселенців повноцінний обід: перше, друге, салат, випічка, компот.

Поступово люди оговтувалися, ситуація ставала зрозумілішою, життя впорядкувалося. А парафія УГКЦ у Вижниці залишилася осередком помочі потребуючим і взаємодопомоги. І парафіяни, і новоприбулі долучалися до приготування їжі, до випікання хліба, а згодом, окрім забезпечення фізичного насичення, тут почали реалізовуватися і інші потреби людей: у спілкуванні, у заняттях для дітей, у духовній підтримці…Цоколь храму став місцем зустрічей – вірян, які після Служби Божої обговорюють свої плани соціального служіння; дошкільнят, яких приводять сюди в укриття на час повітряних тривог (найближчий дитсадок власного укриття не має), школярів, яким кортить погратися в настільний футбол та аерохокей; переселенців, яким також є що обговорити…

А віднедавна тут запрацював Центр психологічної і гуманітарної підтримки ВПО. Благодійний фонд, який створений у 2001 році при парафії виграв грант від американського фонду «РАЗОМ». За грантові кошти зробили в цоколі капітальний ремонт: сучасну стелю, кольорові стіни, двері.

За потреби тут влаштовують кінозал, дивляться і християнські кінострічки, і про рідні Карпати (от нещодавно дивилися «Довбуша»), навіть попкорн для охочих готують кожного разу.

Для старших осіб (від 50+), які бажають опанувати сучасні технології, запровадили курси комп’ютерної грамотності, закуплені планшети. Ті, хто потребує підтримки фізичних здібностей організму, тричі на тиждень збираються на фітнес.

Діє кулінарний гурток української кухні для дітей, гурток образотворчого мистецтва – закуплені вже мольберти, фарби, пензлики, і є художниця, яка малює навіть на камені… Також безкоштовні послуги надають психолог і юрист, а під час консультації можна і чаю чи кави попити.

І поки в цоколі події змінюють одна одну, або тривають одночасно – храм також не порожній. Хтось відчуває потребу помолитися в тиші, комусь потрібна порада духівника, щодня відправляється Служба Божа за українських воїнів…

«Не боюся ні працювати, ні своє віддати, якщо треба. Не боюся конкуренції – це приклад для інших, що таке може бути на кожній парафії», – каже отець Василь Стефанко. І справді – не боїться. Бо спочатку не було ні допомоги, ні проєктів – просто брався і робив. Ішов до дітей в місцевий інтернат. Влаштовував невимушене спілкування за готуванням нехитрих страв –  так би мовити, поєднував духовне з раціональним. Згодом домовлявся з місцевими піцеріями і ресторанами, водив цих дітей на кулінарні майстер-класи, де їх навчали і готувати, і сервірувати столи,  – тож діти могли приміряти на себе і роль кухарів, офіціантів, і так само – клієнтів вишуканого закладу. Хтозна, коли їм ще випаде нагода побувати на гастроподіях…

Наразі ж планує з парафіянами та іншими небайдужими, які долучаються до соціального служіння на парафії, влаштувати духовно-гастрономічне дійство на подвір’ї храму: зварити плов у великому казані, разом куштувати його, а далі – спакувати в харчові контейнери і рознести потребуючим. І йти не лише з їжею, а і з душевною розмовою і духовною  підтримкою.

Адже це і є християнство – служити ближньому. Служити з любов’ю. Не боятися ні конкуренції, ні праці. Не боятися віддавати своє, якщо треба.

Маріанна Антонюк,

фото з фейсбук-сторінок “Карітасу Чернівецької Єпархії” та отця Василя Стефанка, а також з його особистого архіву

Запис «Не боюся ні конкуренції, ні праці, ні віддати своє – якщо треба», – священник із Вижниці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Практично при кожному храмі УГКЦ на Буковині є група небайдужих активних людей, які окрім участі в Літургії чи спільних молитвах здійснюють і іншу спільну діяльність: допомагають нужденним, відвідують немічних, збирають кошти для потребуючих… Словом, чинять діла милосердя, керуючись принципом «скільки свого життя я віддаю для ближнього, немічного – стільки я закладаю у свої відносини з Богом».

Служителі «Карітасу» об’їхали дванадцять парафій у Чернівецькій області – від краю до краю, від гірського Селятина на кордоні з Румунією до Новодністровська на межі з Вінниччиною – з роз’ясненням, що таке соціальне служіння. Після зголошення найактивніших, розглянули разом з ними ймовірні напрями служіння, їхні переваги і недоліки, і визначилися, на якій саме допомозі ближньому зосередяться парафіяни. А далі вже саме вони – хто готові допомагати іншим, але зможуть це робити ще ефективніше, якщо використають професійніший підхід – запрошуються до участі у Школах волонтерів, які проводить «Карітас Чернівецької Єпархії».

Кожна Школа волонтерів обов’язково базується на духовних основах. Адже, як стверджує директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко добрі справи – це другий крок після віри.

«Щоб чинити добрі Божі діла, треба насамперед вірувати в Того, Кого Бог нам послав, – каже о. Любомир. –  Тобто беззаперечно довіряти цій Особі, коли вона незважаючи ні на що залишається авторитетом. Коли є ця віра – тоді наступним кроком буде чинити добрі діла. Чинити їх в ім’я Ісуса, для прослави Божого імені, щоби авторитет Божий зростав». А попри те, що доброчинність не є ні легкою справою, ні вдячною – пошук “їжі, що не проминає” є обов’язковим для християн.

На перших двох школах вони дізналися про лідерство в служінні, про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.), ознайомилися з системами убезпечення в «Карітас Чернівці», здобули основи фінансової та юридичної грамотності. Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії. Третю Школу присвятили командотворенню.

Майже чотири десятки волонтерів, представників парафій, служителів “Карітас Чернівці” під керівництвом досвідченого тренера Тараса Косара разом навчалися, як ефективно творити діла милосердя.

В ігровій формі з’ясовували і проговорювали те, з чим стикаються щодня, але могли не зауважувати чи не розуміти: в командній роботі важливо слухати і чути, а також говорити так, щоб тебе почули; нерідко комусь слід взяти на себе лідерство, а комусь – довіритися і дозволити себе вести; для вдалого звершення деяких справ необхідно багато разів повторювати і починати спочатку, в чомусь не можна поспішати, а в чомусь може зашкодити якраз повільність…

Нове бачення звичних речей, новий імпульс завзяття, нові знайомства і бажання запалювати інших повезли учасники Третьої Школи волонтерів у свої спільноти – з наміром “іти і шукати: Бога, служіння, добрих справ милосердя”. Бо, зрештою, саме діла милосердя відкривають нам Небо.

За матеріалами БО БФ “Карітас Чернівецької Єпархії”

Запис Чинити добро для зростання Божого авторитету спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це написав голова Чернівецької обласної «Батьківщини» на своїй фейсбук-сторінці, зазначивши, що його друзі з Румунії «у цей страшний для України стали для нас справді братами».

«Я щиро пишаюся своїми друзями, з якими ми приятелювали вже багато років, з багатьма – ходимо до однієї церкви, а після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого вони стали для мене практично рідними, – написав Іван Мунтян. –

Для мене і для нашої волонтерської команди за попередні місяці Румунія стала плацдармом, де ми могли проводити зустрічі з тими іноземцями, які мали бажання допомагати, але не ризикували заїжджати у воєнну країну. Ми запрошували закордонних доброчинців – американців, канадців, італійців, іспанців, німців, британців…, пояснювали і показували їм реальну ситуацію в Україні, відповідали на їхні численні питання… І нам вдавалося їх переконати, надати правдиву інформацію – і залучити допомогу для українців. Це все завдяки давнім і тривалим зв’язкам. А згодом, коли ситуація стала більш-менш зрозумілою, вони почали їздити з гуманітарною допомогою не лише до кордону, а і всередину України, і разом з нами доставляють вантажі аж на передову.

Тішуся, що станом на початок великої війни зумів оперативно мобілізувати зусилля своїх румунських друзів, що вони в перші дні були моєю дуже великою підтримкою, і я міг багатьом людям тут допомагати завдяки їм. Щиро дякую цій потужній румунській команді, в якій налічуються сотні людей – це поважні і авторитетні керівники регіонів, серед яких багаторічний голова Сучавського повіту, великий друг нашого краю і нашої країни і мій особистий друг Георге Флутур, парламентарі, інші посадовці, бізнесмени, мої брати і сестри по вірі, пастори, єпископи…

Вони роблять для України шалену роботу. Сотні поїздок, тисячі тонн гуманітарної допомоги, тисячі звітних документів, які фіксують кожну одиницю вантажу – декларації, акти прийому-передачі…

Тож буквально 30 грудня я побував у сусідньому з нами Сучавському повіті і зустрівся з головами громад – комуни Думбравень (Comuna Dumbraveni) Іоаном Павалом та Вікову де Сус (Vicovu de Sus) Василе Іліуцом, а також зустрівся з деякими депутатами румунського парламенту і волонтерами, з якими підтримуємо давні і близькі стосунки».

Іван Мунтян розповів, що Іоан Павал від початку повномасштабного вторгнення буває в Україні двічі-тричі на тиждень, а у перший місяць – узагалі через день привозив сюди цілі колони мікроавтобусів, а назад забирав найбільш потребуючих біженців, які тоді масово втікали від війни з «гарячих точок». Це були люди з інвалідністю, маломобільні, старшого віку і з малими дітьми… Близько трьох тисяч осіб з України прийняла очолювана ним громада – і в домівках мешканців, і в комунальних приміщеннях.

«Це просто Людина з великої літери, – зазначає Іван Мунтян. – Нещодавно він передав для порятунку наших воїнів та цивільних, постраждалих від російської агресії, машину «швидкої допомоги», яка одразу була відправлена на передову. Тепер він має в планах передати нам потужний генератор, який міг би у блекаут забезпечити електропостачанням одразу кілька об’єктів у одній із наших громад – сільраду, школу, дитсадок».

Допомога від Васіле Іліуца також є щедрою і регулярною.

Тож напередодні Нового року голова буковинських «батьківщинівців» об’їхав багатьох друзів у Румунії і подякував їм за братню допомогу Україні. На знак вдячності передав доброчинцям солодощі від своєї родини.

А щоб не повертатися порожняком, привіз новий гуманітарний вантаж, який задекларував на своє ім’я: медичні засоби, які будуть передані через одну з військових адміністрацій у медзаклади, які їх потребують, і військовим частинам на передову.

«Ми уникали публічності у справах доброчинності, бо нам важлива зроблена справа, а не піар, – пояснив партієць. – Я і зараз це все пішу лише для того, щоби щиро подякувати людям, які цього варті. Та попри це, знаходилися і недоброзичливці, які намагалися зупинити нашу роботу, дискредитувати нас, оббріхувати – в тому числі, і через ЗМІ. Не знаю, як інакше назвати їхні брудні технології, окрім як диверсіями – не проти нас, а проти України, бо це робили вороги України. А я радий, що наш авторитет у друзів і партнерів непохитний – вони не лише чітко розібралися в ситуації, а ще й помножили свою допомогу, оскільки побачили, хто є хто і кому насправді небайдуже до долі людей, а хто дбає про задоволення власних амбіцій і кишень. З нашими партнерами ми спілкуємося однією мовою – мовою самодостатніх людей, які ніколи не опускаються до дріб’язкових речей на кшталт «нажитися» чи «підзаробити» на горі людей. Тож завдяки цьому маємо змогу продовжувати організовувати потужну допомогу потребуючим українцям!

І дякую Богу, що маю таких щирих друзів, які користуються такою повагою, авторитетом і довірою у своїх громадах і так людяно і насправді по-братньому поставилися до нашої біди. Нехай Господь їх рясно благословить, а наша Перемога стане початком процвітання обох наших країн!»

Facebook-сторінка Івана Мунтяна

Запис “Друзі з Румунії стали братами!” – Іван Мунтян про доброчинців у часи війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Центр культури «Вернісаж» чекає завтра, 26 травня, о 17.30 (м. Чернівці, вул. І. Франка, 15) усіх шанувальників живопису на відкриття виставки заслуженого жудожника України, членкині Національної спілки художників України Катерини Косьяненко «Місто Че».

Напередодні події з відомою українською художницею зустрівся голова Чернівецької обласної ради Олексій Бойко. Катерина Косьяненко мешкала в Києві та, аби зберегти свої роботи, перевезла їх до Чернівців. Виставка триватиме до кінця червня. Серед представлених робіт будуть, зокрема, етюди Чернівців.

Вхід на виставку безкоштовний, проте кожен охочий матиме змогу придбати картини і  30% їхньої вартості з продажу витратять на потреби ЗСУ. Так, після подібного заходу в Івано-Франківську художниці вдалося придбати автономну сонячну станцію для Збройних сил України.

Очільник обласної ради подякував Катерині Косьяненко за громадянську позицію та її увагу до нашого краю, а також висловив сподівання, що спільними зусиллями вдасться зібрати необхідну для допомоги нашим захисникам кількість коштів.

Запис «Місто Че» Катерини Косьяненко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях відбулося благодійне свято «Долоньки миру» для діток із усієї країни

На захід, приурочений до Дня Європи, завітали до понад півсотні дітей. Малеча була різного віку та представляла найрізноманітніші регіони України. Імпреза пройшла у вигляді арт-терапії в одному з обласних гуманітарних хабів Чернівців.  Про це повідомила прес-служба Чернівецької ОВА.

Під час інтерактиву хлопчики і дівчатка виражали свої емоції за допомогою фарб і пензликів, працюючи над ілюстраціями та розмальовуючи керамічні чашки, футболки та світшоти. Кожен створював свій унікальний малюнок, самотужки підбираючи палітру кольорів.

Серед офіційних організаторів була і небайдужа молодь Боянської громади.

Всі роботи учасників артзаходу «Долоньки миру» виставлять  на аукціонах, які проведуть в Україні та Румунії. Виручені кошти передадуть на потреби Збройних Сил України.

Перший продаж робіт відбудеться вже сьогодні, 22 травня, у Чернівцях на вулиці Ольги Кобилянської. Триватиме він з 15:00 до 17:00.

Юлія Калинчук, студентка відділення журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Дитячі роботи сьогодні виставлять на аукціоні – кошти підуть на ЗСУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.