24 квітня на Центральному кладовищі Чернівців відкрили та освятили надгробний пам’ятник учасникові Майдану, добровольцеві, бійцеві-десантнику Високомобільних Десантних Військ 25-ої окремої повітряно-десантної бригади, 7-ої роти у найзапекліший період війни на Сході Вікторові Завальнюку – позивний «Козак».

Вже є пам’ятник Віті Козаку… Дякуємо тим, хто це зробив. Ми пам’ятаємо Віктора Завальнюка живим… А 27 квітня – річниця його смерті…

24 квітня Чернівці поминали Героїв, які полягли за Україну у квітні за всі роки новітньої російсько-української війни і на Майдані. У Чернівцях на Алеї Слави відбулася панахида за полеглими Героями.

ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Забирає війна на небо, найкращих,
Господи поливаєш, дощами зливи,
пригорни душі, воїнів невмирущих,
за рідних, за правду, кров свою пролили…
Вони стояли і будуть стояти,
Крилами вічності, на обороні,
споглядаючи з висот, нас охороняти,
віддавши, останній подих, свободі,
подвиг за волю, будемо пам’ятати,
всіх, хто тримає Україну в окопі…
Птахи повертаються із вирію,
а в душах прикрість, від холоду,
на щиті герої, повертаються додому,
серце стискає, відчаю болями…
Нехай горить, байдужість полум’ям,
нехай в окупантів, земля відгорить,
земля застогне, покриється інієм,
Господь не пробачить, що небо гнівить!
Упокій душі воїнів Господи,
братів і сестер, що на війні полягли…

Богдан Гамалія, 2021

Світла пам’ять! Слава Героям!

Більше фото з події за посиланням – ОСВЯЧЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА ВІКТОРОВІ ЗАВАЛЬНЮКУ («КОЗАК»). ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Освячення пам’ятнику Віктору Завальнюку («Вітя Козак»)… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нема такого закону і права, щоби воїну надали ту допомогу, яка йому потрібна? Невже так важко бути справедливим і чесним по відношеню до стражденних?

Він помер. Тепер згідно з законом, притулок в нього є. Останній притулок.  ДОМовина…

Чернівці попрощалися з захисником України 30 квітня 2019.

«Не збагнути тепер, хто був  правий  з нас
В суперечках палких між собою.
Стало не вистачати його лише в той час,
Коли він не вернувся з бою»…

Говорять його друзі,  побратими, небайдужі люди:

Апостол Карпатська Січ, побратим, доброволець:  «Його мати була Україна, він любив її понад усе…»

Отець Олександр Коцюр, військовий капелан ХСП, священик із Кам’янець–Подільської дієцезії:  «Мені дуже прикро. Ця людина була в процесі пошуку істини. Козак за покликом серця й душі. Вільний від усього, а ще вільниший вже, бо пішов до Бога. Дякую тобі, Боже, за дар життя Віктору Козаку. Прийми його і дай йому вічну радість та мир».

Ніна Гончарук, авторка  та ведуча програми «Герої» УКРАЇНСЬКЕ РАДІО, Заслужена журналістка України, Київ:  «Давайте помолимося,  друзі, за сироту! Козаки 4 сотні Майдану, воіни 25 Дніпровськоі Повітряно-десантної бригади! З вами пліч–о–пліч Козак Вітя пройшов Майдан, 2014-15 роки, Авдіївка… Іро (Ірина Голуб та Вододимир Парасюк), пам’ятаєте, як ви, львівські волонтери, споряджали Віктора з Яворівського полігону на передову? Вітя Завальнюк пішов на небо…на землі Україна була для нього мачухою. Пробач, юначе, пробач синку…М‘якеньких тобі хмаринок».

Василь Клинок, художник: «У житті багато є несправедливого, і не кожному доля посміхається.Тобі, синочку, випала важка дорога, і ти пройшов її з гідністю, за свій короткий, даний Богом шлях. Прощай синочку, земля тобі пухом і прости нас».

Богдан Гайдамака, товариш, Чернівці: «Вітю, вічна пам’ять тобі. Нехай Бог пригорне твою душу і вона буде завжди у вічному спокої. Пробач нас, що не завжди приділяли увагу, що не змогли домогтися справедливості на цьому грішному світі. Царство Небесне тобі…»

Лариса Ключевська, освітянка, доброчинець:  «Чернівцям боляче…дуже… нестерпно…
Найкращі… діти твої,…Україно,
Не завжди нами …обігріті…
Не завжди нами …зрозумілі…
Не завжди нами…підтримані….
Йдуть… у Вічність… Мовчки..
А ми..залишаємось тут…
З докорами сумління… і пам’яті…Світла пам’ять!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!

Тетяна Спориніна,
товаришка Віті Козака

Запис Він не вийшов із бою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор народився в Чернівцях. Виховувався у дитячому будинку (у Хотині).
Він учасник Майдану. У Києві в Українському домі згоріли його документи. Про те, що він виховувався у дитячому будинку, взнали у травні 2014 року, коли допомагали відновити його документи, паспорт.
Ця зустріч Віктора Завальнюка з друзями відбулася 29 липня 2015-го.

В його тимчасовому посвідченні  зараз написано:
В період від 14.01.2015 до 16.03.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичній операції в Донецькій і Луганській областях.
Від 14 січня до 16 березня Віктор захищав Україну в Авідіївці.
Стандартного посвідчення Віктору ще не видали. Як розповів Віктор, у Харкові і у Дніпропетровську за цим тимчасовим посвідченням бійцям дають безкоштовні квитки на автобус, на поїзд. У Чернівцях – ні. Також Віктор розказав, як затишно облаштовані зали очікування для учасників АТО на вокзалі у Дніпропетровську. Є навіть кімната, де можна безкоштовно переночувати. А в залі очікування нагодують бійця. І , звичайно, все безкоштовно.
Може хтось знає, а в Чернівцях таке є?

Зараз Віктор Завальнюк чекає рішення відповідних комісій про надання йому житла.
Крім того, що ми маємо обов’язки (Віктор виконує свої обов’язки перед українським народом), держава має забов’язання і перед захисниками Вітчизни. Надання житла. Віктору потрібна прописка, житло. Маленьку квартиру, не хороми, але у тридцять років людина, воїн це заслужив. Як пояснив Віктор, до 3 серпня має буде рішення обласної ради, де мають вирішувати питання квартири для солдата.
Панове депутати! Сподіваюся, що Віктор Завалюнюк, боєць ВДВ, учасник бойових дій в АТО, отримає житло, яке йому має бути надано згідно Конституції України.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Житло для фронтовика… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор Завальнюк народився в Чернівцях, виховувався у дитячому будинку. За спеціальністю – механік.
Був комендантом Майдану в Чернвцях, після побиття студентів поїхав на Майдан у Київ. Був у 4 сотні Майдану.
Восени 2014 року пішов добровольцем на фронт. Січень – лютий 2015 року захищав Авдіївку.

– А де ви жили весь час?
– У бліндажі.
– Це, як землянка?
– Так. Це і є землянка.
– А де ви милися? ( я вже зараз розумію, яке моє питання було безтактним і безглуздим)
– Ми ні разу і не милися. Не було ж де. Як приїхали в частину, то перши ділом – в баню.
Позаростали так, що деякі були як батюшки.
– А волонтери до вас приїжджали?
– Так оце пару раз наш чернівецький волонтер, що привіз мобілку, одяг, харчі.
Але головне, що вже вдома, живі. В кінці  було важко, чесно, дуже чекали на ротацію.
Шкода, що капелана у нас не було…
– За тебе і твоїх побратимів постійно ми молилися, у церкві Святої Параскеви Сербської замовляли Сорокоуст. Коли спершу  хотіла заплатити за службу, то зразу мені сказали, що молитися за воїнів – це наша честь і обов’язок.

Потім зайшли до “Буковинської свободівської сотні самооборони”.
Там розібралися із допомогою від волонтерів з Німеччини, спасибі Галині Леонтій, Larisa Uma і всім, хто допомагає нашим бійцям.
Та й є про що поговорити тим, хто стояв на Майдані у Чернівцях, у Києві…

Чудовий березневий день… 

Поспілкуватися з київськими художниками ще й побачити, як художник створює картини — така нагода представилася і для Віктора.

Від себе бажаю, щоб війна скоріше закінчилася і Віктор теж би був на відкритті виставки Богдана 

Якщо б ми планували зустрітися з Дмитром Чернишовим, комендантом Майдану, то напевно щось би не вийшло. А це просто було неймовірно. Як рік назад. На тому самому місці… У той самий час.
Дмитро Чернишов, дядя Діма для молодих майданівців ( взагалі для всіх майданівців), як добрий ангел-охоронець…

У центрі ми обійшли всі спеціалізовані магазини і так і не знайшли значок у вигляді синьожовтого трикутника на блакитний берет десантника. А нова форму, яку Віктор купив (бо після Авдіївки стара форма мала вигляд одягу персонажу, яким лякають людей), вже почала на місці карманів розшиватися по швах.  Бо якість – “швах”… Я вже не говорю про склад тканини.
Далі ми провели Віктора до зупинки. Він у цей день пообіді поїхав до друзів у Хотин…

 26.03.2015

Зустрічі з художниками. І з майбутніми також. Спочатку юний Сашко (майбутній художник) подарував свій малюнок Віктору. І передав для побратимів Віктора листи і малюнки своїх однокласників.

Післі перемоги ми обов’язково зустрінемося і продовжимо нашу розмову.
Cлава Україні!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Власне, про буденні справи бійця з фронту під час відпустки… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Валерій Козуб живе і працює у Києві. Викладає у художній студii.
Народився у Закарпатськiй областi. Від 2001 до 2005 навчався в Ужгородському коледжi мистецтв iм. А.Ерделi. Випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Техніка офортів. Член Національної Спілки художників України.

Богдан Макаренко народився і живе у Києві. Закінчив Національну Академію Образотворчого Мистецтва, факультет станкового живопису.  Від 2009 – учасник всеукраїнських виставок. У 2011 році у Чернівцях відбулася  перша персональна виставка живопису Богдана Макаренка.

Напевно, Валерій, як і Богдан, полюбляють і подорожувати, адже зустрілися ми у Чернівцях, куди вони разом приїхали на етюди. А можна сказати і так: організували за власним бажанням пленер. Прагнення незалежності – велика мотивуюча складова саме цієї березневої мандрівки у Чернівці. Але спочатку були Закарпаття, потім Кам’янець-Подільський і Хотин.

Вперше зустріла цих двох київських художників 13 березня, у п’ятницю, біля арки на вулиці Кобилянської. Дощ щойно закінчився. Валерій стояв на тротуарі, Богдана побачила у глибині арки, коли підійшла ближче. Традиційно біля художників зупинялися люди. Одні мовчки, інші, як я, щось розпитували.
Потім бачила впізнаний мольберт просто залишений на тротуарі. Художник десь відійшов. На мольберті стояла вже інша незавершена картина, але люди, тим не менш, зупинялися, розглядали, дивувалися.

У день Сонячного затемнення так само впритул до будинку на тротуарі стояв одинокий мольберт з новою незавершеною картиною Валерія Козуба , а на протилежній стороні, біля стіни, на сходах управління Національного банку (в минулому кав’ярні «Габсбург») неочікувано були ніби презентовані п’ять нових робіт Богдана Макаренка. І цього разу художники десь відійшли.

Так, так. Чернівчани несподівано і поблажливо, долею випадку стали свідками анонсу майбутньої виставки у форматі preview. Художники розказали, що їх виставка планується восени у Чернівецькому хужньому музеї. Є вже і попередня домовленість.

Каву ми теж попили. У «цісарському куточку» культурно-мистецького центру “Literatur Cafe”.

– Чи турбують вас постійні перехожи, що спостерігають, зазариють, навіть щось радять, навіть сперечаються з вами?…

Валерій: Ні, це навпаки чудова нагода і спілкування, і взаєморозуміння. Така вулична комунікація йде на користь обом сторонам. Зрештою, картина написана, а життя продовжується.

– І війна не припиняється. Яке твоє ставлення до подій Майдану, тепер війна. Ти – людина мистецтва, чи торкнулися тебе ці драматичні події?
Валерій: Звичайно. В першу чергу ця тема відображується у моїх творах: «Молитва за Україну», «Роздуми про Україну», «Охороці долі», «Суд, милість та правда», «Українська поезія», «Ангел України» та інші.

А також практичним внеском художники допомагають у різний спосіб: доброчинні виставки, аукціони, від яких збір коштів йде на придбання медикаментів, військового обладнання та іншу допомогу. Таким чином від спілки купили навіть автомобіль медичної допомоги бійцям. Знаю людину, яка отримала мистецьку премію і всю віддала пораненому бійцю. Проте знаю художника, якому важко працювати в цей час, хоча б тому, що картини менше продаються і не вистачає на фарби.

– Ви у такому молодому віці на таке здатні, що ж буде далі? Труднощі вас не лякають і така подорож – як пригода.
Богдан: У Чернівцях ми працюємо дійсно із задоволенням. І таке враження, що ми тут не в якості гостей, а як свої. Відчуваємо доброзичливість, симпатію, гарне ставлення людей до художників. А труднощі? Вони будуть в будь-якому випадку. Труднощі формують особистість та покращують наш досвід…

Була розмова про сучасне мистецтво, кумирів, наставників, ставлення до власних картин і картин інших авторів, про героїв і антиподів, про виставки, досвід, символи. Потім ще пригадаю…

24.03.2015

26.03.2015

Я отримала від Богдана Макаренка чудовий подарунок: 

Десь у Валерія має бути фотографія дарування картини. 

27.02.2015… До побачення, Чернівці! І до зустрічі, Чернівці!

Далі буде… Персональна виставка Богдана Макаренка і Валерія Козуба в Чернівях…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Preview виставки художників Валерія Козуба і Богдана Макаренка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А мені чомусь одразу пригадалося розмова з майданівцем із чернівецького намету Анатолієм Черняком у Києві 27 березня. Він показав мене шляхом оборони на Грушевськоготієї страшної ночі з 18 на 19 лютого, там, де стояли буковинці. Їхнє місце – ліва арка входу на стадіон. Там ще не були зафарбовані псевдо чернівецьких героїв.

Але відновлюють вже арку, фарбують. І барикаду трохи потіснили униз.

Я підняла шматок бруківки, і тепер він стоїть у мене вдома на книжній поличці. Навіть дотепер пахне димом… Німий свідок тих важких, героїчних та трагічних подій Майдану…

… Я почекала, доки всі ТВ усе знімуть, але моя година, що була відведена на зафарбовування, на жаль збігла. Розвернулася, аби йти додому, аж раптом на Майдан прийшли його справжні господарі, ті, що стояли і тут, і в Києві. Хлопці одразу припали на коліно. Таким, до слова. є ритуал їхнього приходу на Майдан.

У четвер, 3 квітня, я знову побувала на Київському майдані. У людей Київського Майдану свій погляд на те, що відбувається в Україні. Він відрізняється від того, що показують ТВ, чи пишуть “продвинуті” журналісти у соцмережах… У майданівців своя правда. Мені їхня правда ближче. Вона справжня. Без декору…

Тетяна Спориніна, Чернівці – Київ – Чернівці,
27.03 – 31.03.2014, 3.04.2014, фото автора

Запис Два кольори… спершу з'явиться на Медіа-Версії.