Творці вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» роздумують над зіткненням світоглядних моделей і систем мислення. Забобонному і апріорі упередженому способу дивитися на речі протиставляється відкритий і гуманний погляд нової людини, сповненої невситимою жагою до постійного пізнавання і відвагою бути самітним відлюдником.

Проект реалізовано за сприяння Британської Ради в Україні

Переклад з англійської – Ірина Трудолюбова
Режисер – Володимир Кучинський
Художник– Володимир Стецькович
Художник з костюмів – Юлія Рибка
Пластика – Ольга Сємьошкіна

Молода жінка – Наталія Рибка-Пархоменко
Орач Коник Вільям – Олег Цьона
Мірошник Ґілберт Горн – Андрій Козак

Чесно, важливим аргументом відвідати Львів 12 березня
була прем’єра вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» у театрі імені Леся Курбаса. Заздалегідь (напевно за місяць) замовили квитки. Спочатку навіть без місць. Потім, за декілька днів до вистави, зателефонувала у Львів у касу театру, де мені підтвердили, що я маю два квитку у другому ряду.

Сюжету “Ножі в курях” шотландського драматурга Девіда Гарровера не знала.
А вулиця Леся Курбаса стала вже пішохідною. Чомусь «потопили» пішохідний ряд у дорогу, чи дорогу підняли до пішохідної частини. По центру посадиди деревця. Місяць у цей день не був круглим, як сир, бо місяць був молодим. Небо було у хмарах. А може сир тоді був, як місяць, коли він повний…

Цього разу сцена була представлена для глядачів, а зал – перетворився на сцену. І різні умовності, конструкції сцени, зали – це такий собі анонс до спектаклю, який ось-ось розпочнеться. Півтори години актори будуть видавати себе за реальність, а може, насправді, реальність здійснюється всередині нас, з нами, навкруги нас, адже це ми – на сцені… Дійство (трагедійне), як зазначено у програмі, триває в одну дію, тому за лічені хвилини обійшли невеличкий простір театру, куди дозволяють потрапити глядачу. Обов’язково постояла і на балконі, трохи ближчими стають маскарони фасаду, які мовчки теж будуть спостерігати за всім ці півтори години вистави. Умовної, реальної вистави.

Три дійові особи: молода жінка, орач Коник Вільям та мірошник Гілберт Горн. Кохання, відчай, зрада, виклик, підкорення одне одного, алегорія реальності на тлі спроектованих зображень. Події нічого не нагадують, вони ніби умовні, але одночасно, і реальні. Ці троє персонажів з’являються на сцені, але наступної миті вони можуть піднятися боковими сходами до глядацької зали. І стати одними з нас. Або навпаки… Потрібна тільки точність у відтінках, поєднання фарб можуть викликати додаткові кольори на сірому. Мимоволі.
Півтори години спроектованого світу і світла, спрямоване не на людину, а на поєднання непоєднуваного. Яке, як виявилося, можна поєднати. Завдяки бездоганній грі, роботі акторів, режисера і всіх, хто творив цю виставу.

Спасибі!

Тетяна Спориніна,
Львів. 12 березня 2016

Фотозвіт за посиланням – «Я НЕ ПОЛЕ…» – АЛЕГОРІЯ РЕАЛЬНОСТІ

Запис АЛЕГОРІЯ РЕАЛЬНОСТІ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

13 грудня у театрі імені Леся Курбаса у Львові  – сценічні читання «…п’єса Шекспіра “12 ніч”, зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…» КЛІМа. А  прем’єра вистави відбулася зовсім недавно – 26 листопада 2014-го.

написав – КЛІМ
керує – Євген Худзик
малює/показує як світити – Володимир Стецькович
вигадує у що б то всіх вбрати-взути – Іра Лиса

Діють/читають/співають:
Микола Береза
Тамара Ґорґішелі
Оксана Козакевич
Василь Колісник
Марія Копитчак
Денис Соколов
Олег Стефан
Ярослав Федорчук

ми розкажемо вам одну дуже стару історіЮ
ви знаєте що всі справжні історії дуже старІ
і всі справжні новІ
це завжди старІ
дуже старІ
ті хто їх розказують змінюють іменА
героїв країнИ
де вони відбувалИся
іноді їм здається що це вонИ
вони перші розказали про кохання щось такЕ
чого світ до них не знАв

Вистава, як на мене, нелегка, як запевняють нас актори.
Вистава про театр, який планує поставити виставу. Актори, завдяки КЛІМу, вибрали «Дванадцяту ніч, або що завгодно?».
Що завгодно не вийшло. Вийшла навіть і не комедія. В передмові актори пояснили, що комедія Шекспіра «12 ніч» не є апріорі абсолютною комедією.
Це свого роду інтерпретація комедії…
Грані між ілюзорністю і реальністю стираються… Ми пливемо на хвилях фантазійного, навмисного, неочевидного, трохи збентежені, іноді і супереч, але слідкуючи і за змістом символів, що пробігають, проектуючись на сценічний помост. Текст кожний прочитує на свій розсуд і за бажанням… Як і актори…

Важкі колеса історії, як і ці  –  від возу, на сцені, акумулюють і плинність, і швидкість часу не тільки англійської історії, але й нашого часу. І навіть від тих «що і не знали ніколи слів Шекспіра».
Можна пригадати сюжет «Дванадцятої нічі», пригадати театр «Глобус», навіть «короля Ліра», або «Гамлета», але у театрі імені Леся  Курбаса склався свій образ та тлумачення  не тільки сюжету англійської історії. Але й вічної історії – історії кохання.  Кохання, образу кохання, яке створює уява, мрія…

Сценічні читання «…п’єса Шекспіра “12 ніч”, зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…» КЛІМа…

Актори  на сцені  досліджують обставини і себе в цих обставинах. Тобто образи? Напевно і своїх героїв, і себе.   Вони ніби експериментують у своєму житті над своїм життям. І в ролі акторів, і самих себе…
Адже це п’єса і про театр і акторів. Не може ж бути тільки про театр.  Сам сюжет, як  стрічка Мебіуса, який має властивість неорієнтованості.   І за годинниковою стрілкою, і  проти.
– Ми повернулися на початок? Це кінець? Початок?
– Кожний вирішує сам…

Meu amor trazes–me beijos
Nessa boca acetinada
São tantos os meus desejos
De ter tudo e não ter nada…

Після вистави захотілося почитати Шекспіра, послухати фаду, і …
знову приїхати у Львів на виставу академічного театру імені Леся Курбаса…

Браво!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис «12 ніч» театра Курбаса, як стрічка Мебіуса… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати» — Лесь Курбас.

Постать Леся Курбаса, українського режисера, актора, драматурга є легендарною.
Його театр – це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.
Також Лесь Курбас заснував товариство українських акторів «Тернопільські театральні вечори».

«При кінці березня 1916 року виїхав Лесь Курбас до Києва, де вступив до театру Миколи Садовського, тоді керівником «Тернопільських Театральних Вечорів» став Микола Бенцаль, а адміністратором Теофіл Демчук. Влітку 1916 року вступив до театру Мар’ян Крушельницький, Микола Стрільчик і відома акторка Антоніна Осиповичева.

Театр організовано на засаді паїв, і він переживав золоті часи. Вистави відбувалися чотири– шість разів у тижні», – читаємо у спогадах Богдана Остап’юка.

А Микола Стрільчик, рідний брат моєї бабусі, Тетяни Стрільчик. Тому мені завжди цікаво все, що пов’язано з ім’ям Леся Курбаса та з його театром.
Лесь Курбас розстріляний 3.11.37 року, 1957 реабілітований.
Микола Стрільчик, художник, мешкав у Києві від 1916 року, 1934-го заарештований уперше, 1937 -го — вдруге, засуджений до ВМП. Розстріляний у 1937 році, 1989 реабілітований.

9.03.2014. Львів. Театр імені Леся Курбаса. Про білети поклопотали заздалегідь.
Спектакль «Амнезія, або Маленькі подружні злочини» за п’єсою французького драматурга Еріка-Еммануеля Шмітта «Маленькі подружні злочини».

Постановка художнього керівника театру Володимира Кучинського.

Театр починається з вішалки. Але зовнішній стан театру – це не декорація занепаду. Це занепад у міністерствах… Може зараз щось і зміниться. Сподіваємося дуже.

У нас були місця у 4 ряду. Після антракту сцена стала глядацьким залом, а місце, де сиділи глядачі – сценою.

У перерві (за 20 хвилин працівники сцени встигли віддзеркалити сцену і глядацький зал) ми жваво спілкувалися з акторами театру Творчого об’єднання «Альтер» з Дрогобича, з якими випадково зустрілися у фойє.
Вони теж приїхали у Львів насолодитися виставою театру Леся Курбаса.

Після 15 років подружнього життя в Жіля і Лізи настає такий період, коли вони змушені придивитися до своїх взаємовідносин, спостережень не тільки як мрійники, а як відчуженні та усамітнені, знову відкривати для себе один одного, шукати шляхи взаєморозуміння або визначити нову змістовну стратегію компромісів. У виставі історію героїв Жіля і Лізи втілюють актори: Олег Стефан і Тетяна Каспрук та Наталка Пархоменко і Андрій Козак. Яка доля кохання? Чи може воно існувати після 15 років подружнього життя? Відлуння думок, мрій, дійсності, фантазій… Цікавий текст, гра, парадокси, банальності, ланцюжок умовидів, який легко розсипається від одного слова зізнання, правди, іноді бажаної, а іноді – ні…

Три години у театрі – це інший світ. І це закон театру. Але зараз додався і зовнішній фактор. Шлях додому (чи у готель) майже у всіх проходить через проспект Свободи. Реальність сьогодення драматична, трагічна і треба зробити все, щоб світ віддзеркалював прагнення миру і добра.
Злочини, зло можна перемогти тільки вірою і правдою…
Свого часу Лесь Курбас мріяв про діалог із сучасниками мовою філософського мистецтва.
І тоді світ, що пережив катастрофу Першої світової війни, шукав нову мораль, нові принципи співіснування.
Після другої світової війни світ знову шукав нову мораль і нові принципи.
А що світ шукає зараз? Війну? Не знаю…
Сподіваюся, що – ні!

Тетяна Стрільчик,
Чернівці – Львів, фото автора

Запис А що світ шукає зараз? Нотатки зі Львова… спершу з'явиться на Медіа-Версії.