Цього року виповнилося 100 років від дня народження відомого музиканта, скрипаля-віртуоза, диригента, композитора, керівника оркестру державного заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю України ім. Андрія Кушніренка, заслуженого працівника культури України, лавреата обласної літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича Іллі Михайловича Міського.

І незважаючи на складну карантинну ситуацію, односельчани зібралися на достойне вшанування пам’яті земляка.

На урочистості, які провели просто неба, прийшли шипинчани, приїхали колеги й учні Маестро з Чернівців, долучилася влада. Шанувальники його таланту, учні, родина, сусіди говорили теплі слова про земляка, а музиканти – грали, і це було найкращою згадкою про того, хто жив музикою.

Староста села Шипинці Василь Нявчук зізнався, що разом з енергійним і креативним керівником сільського Будинку культури, музикантом Василем Мошуком вони давно виношували ідею встановлення меморіальної дошки знаменитому односельцеві, і тішився, що це таки вдалося в ювілейний рік.

Керівник Будинку культури Василь Мошук слухає своїх колег-музикантів

«Кожен шипинчанин повинен знати наших видатних земляків, а особливо таких, як Ілля Міський, який усе життя пропагував українську культуру, прославляв свою батьківщину», – сказав Василь Нявчук, висловивши подяку причетним до виготовлення пам’ятного знаку: керівництву ОТГ, яке профінансувало цю роботу з місцевого бюджету, і авторові, скульптору Григорію Морозу, який давно і тісно співпрацює з Шипинцями і також є автором погруддя Тараса Шевченка, встановленого в селі.

Василь Нявчук: «Ілля Міський виріс у музичній родині: його батько виготовляв скрипки, цимбали і сам добре грав на них. Своє мистецтво передав синам. З малих років Ілля опановував гру на скрипці, цимбалах, трубі, переймаючи її від знаменитих глиницьких музик. Спочатку грав у духовому військовому оркестрі, коли був призваний на службу до румунської армії, пізніше – в оркестрі Чернівецької обласної філармонії, багато гастролював. Часто бував зі скрипкою і в клубі у рідному селі.

Його заслуга – відкрив усю велич і красу славної буковинської пісні, заклав міцну основу для розвитку культури нашого краю.  А відкриттям цієї дошки ми не тільки увіковічнюємо його пам’ять, а й сприяємо патріотичному вихованню національної свідомості молоді, продовжуємо наші славні культурні традиції».

Спогадами про роки співпраці з Іллею Міським поділився художній керівник обласної філармонії Остап Савчук, тепло відгукнувся про наставника керівник народного оркестру «Буковина» Чернівецького центрального палацу культури Євген Тарнавський, а народний депутат попереднього скликання Іван Рибак назвав Іллю Міського «інвестором в українську культуру, пісню, музику»: «Бо без таких, які він, не твориться мистецьке багатство народу». Зізнався, що також колись закінчив музичну школу і вміє грати на кількох музичних інструментах, додав, що ці вміння, дотичність до музичної культури дають можливість у житті ширше осягати різні галузі:  «Те, що дає музика – не дає більш нічого». І додав: «Слава Богу, Шипинецька земля велика, тут є де ставити пам’ятники – тож думаю, ще не один пам’ятник видатним землякам тут встановлять. Тут є кого вшановувати».

Та чи не найтеплішими були спогади про Маестро його сусідки Орисі Максимюк, яка провела дитинство поруч з прекрасною родиною Міських. Дуже затишно, по-домашньому нагадала вона, що батьків Іллі Михайловича Михайла і Рахілю називали в селі «Мільо і Мілиха», а самого Іллю – «Їликом». Про те, як розповідали, що малий Їлик зробив свою першу скрипку з кукурудзиння. Що пропонували йому навчатися в Бухарестській консерваторії – та не пустили батьки дитину в світи… Розповіла про всю славетну родину: брата Іллі Михайловича Корнія, який був трубачем і мав талановитого сина, який знявся в головній ролі у фільмі «Леутари» («Мандрівний музика») студії «Молдова-фільм». Про доньок самого Іллі Міського, і його талановитого онука-скрипаля – також Іллю і також Михайловича… І запропонувала назвати в селі вулицю іменем Міських – цілої родини. Бо ж «скільки і Іллів, і скрипалів – і всі з однієї хати, як з того гнізда», – казала.

А між теплими словами линула над селом музика – співали місцеві дівчата, грали музиканти з чернівецького ЦПК, вів соло на трубі шипинчанин Микола Блищук, який щоопівдня з чернівецької Ратуші грає на чотири сторони світу знамениту «Марічку»…

І горіла свічка пам’яті, запалена перед урочистостями…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис У Шипинцях відзначили 100-ліття від дня народження Іллі Міського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Родина з Шипинців, що на Кіцманщині, харчує нужденних у своєму ресторані в сусідніх Мамаївцях. Це овочі, м’ясо з гарніром, теплий чай чи компот. Порції величезні й точнісінько такі, як платні. Родина Пілатів має власну мотиавцію ділитися з бідними, адже торік усе село збирало гроші на лікування їхнього сина. І тепер, коли фінансовий стан родини трохи покращився, вони допомагають, тим, хто цього потребує, чим можуть.

І хоча проблеми зі здоров’ям у хлопчика поки що залишаються, родина вірить, що він зможе, як кажуть лікарі, це «перерости».

У Шипинцях родину благодійників поважають, розповів сільський голова Шипинців Василь Нявчук. І хоча в селі не так багато справді бідних людей, та у сусідніх селах також є люди, яким не щодня випадає поїсти. За кілька тижнів старого року в цьому ресторані нагодували близько півсотні людей.

Запис Родина з Шипинців, що на Кіцманщині, харчує нужденних у своєму ресторані в сусідніх Мамаївцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

28 березня заступник голови облдержадміністрації Василь Гостюк провів чергове засідання регіональної робочої групи з інформаційно-методичного супроводу реформи органів місцевого самоврядування та децентралізації владних повноважень (робоча група з питань децентралізації). Про це повідомляє прес-служба ОДА.

На засіданні було представлено концепцію Перспективного плану об’єднання громад у Чернівецькій області зі змінами. Зокрема, зміни у частині Кіцманської об’єднаної територіальної громади та потенційної Івановецької ОТГ Кельменецького району. Так, згідно із пропозиціями до Перспективного плану формування територій громад Чернівецької області вносяться зміни щодо Кіцманської ОТГ в частині приєднання ще 6 територіальних громад: Іванківецької, Берегометської, Дубівецької, Глиницької, Шипинської, Неполоковецької. А також щодо потенційної Івановецької ОТГ в частині включення до складу села Росошани.

6 березня концепція була обговорена з експертами та одноголосно схвалена.

Запис До Кіцманської ОТГ приєднаються 6 громад, а на Кельменеччині створять Івановецьку ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зрештою, абсолютною більшістю голосів було вирішено, що Шипинці приєднуватимуться до Кіцманської міської ОТГ.

Подібні збори проводилися в селі цього місяця вже вдруге – вперше це була відкрита сесія сільради, на яку зібралися близько 180 шипинчан. Рішення було таке саме – приєднання до Кіцманської ОТГ, та частині односельців воно не сподобалося, тож вони створили ініціативну групу і запропонували проведення нових громадських слухань.

Сільський голова Василь Нявчук скликав такі слухання на 15-ту годину неділі, 25 березня, ініціативна ж група поширила оголошення про збори о 14 годині. Так чи інак, а збори, на які зійшлися понад 400 шипинчан і ще й представники інших сіл, відбулися.

Колізія тривала між прагненням Шипинців долучатися до однієї з сусідніх ОТГ – Мамаївської (яка складається наразі з двох сіл – Мамаївців та Лужан) чи Кіцманської міської (до неї входять м. Кіцмань та села Давидівці і Суховерхів).

Інтриги додавало те, що досі у Шипинців з Кіцманською ОТГ не було спільної межі, та саме цього дня, в неділю, але кількома годинами раніше, рішення про приєднання до Кіцманської ОТГ прийняли мешканці розташованого між Кіцманем і Шипинцями села Лашківка. А ще раніше таке ж рішення прийняли мешканці Ошихлібів. Тож останні формальні застереження проти такої конфігурації були зняті.

Розпочалися збори з виступу Шипинецького голови  Василя Нявчука, а далі слово давали практично всім охочим. Певна заминка трапилася з виступом голови Мамаївської ОТГ Наталії Катрюк – збори не особливо прихильно до неї поставилися. Тим не менш, слово для виступу надали і їй, і голові Кіцманської ОТГ Сергієві Булезі.

Варто зазначити, що обидва виступи не були агітаційними – а навіть якщо б і були, це навряд чи змінило б результат голосування, адже люди прийшли на збори з уже визначеною позицією.

Найкращим варіантом шипинчани вважали би створення ОТГ із центром у Шипинцях, але така можливість була втрачена ще кількома роками раніше – тоді села-сусіди не мали наміру об’єднуватися навколо Шипинців. Тож залишився вибір між Кіцманем і Лужанами-Мамаївцями.

Другого шипинчани не надто прагнули, оскільки двом гоноровим конкуруючим селам було би разом затісно, як було тісно колись в одному колгоспі. Занадто свіжа ще історія.

Тож поспілкувавшись ще із місцевими фахівцями з освіти, медицини, зі своїми сільськими депутатами, активістами, чиновниками  районного рівня і навіть народним депутатом, зрештою проголосували за вступ до Кіцманської ОТГ, вкинувши в урни підготовлені завчасно оранжеві мандати, на яких так і було написано: «Мандат».

Спочатку вкидали мандати «за», а потім – «проти». Підрахунок показав, що за приєднання до Кіцманської ОТГ проголосували 372 учасники зборів, а проти – 45.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото автора

Запис На громадських слуханнях у Шипинцях вирішено приєднуватися до Кіцманської ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На полі площею майже 20 гектарів пліч-о-пліч працюють німецькі та українські вчені. Квадрокоптер робить 3D-карту місцевості, а ще один пристрій знаходить металеві конструкції під землею. Ця техніка потрібна німецьким науковцям, аби обстежити давнє поселення. Далі зображення передається на центральний комп’ютер. Українські та німецькі вчені, що нині досліджують поселення, припускають, що йому щонайменше 5000 років.

Карстен МІШКА, професор Університету Нюрнберга (Німеччина): «Будинки, які ми знайшли, здивували нас тим, що вони обгорілі. Там величезна кількість матеріалу, не тільки повсякденний посуд, а ще й елементи культури: різні фігурки та витвори мистецтва».
Мирослав СОЛОНАР, журналіст: «Саме тут, у Шипинцях, дослідники знайшли перші поселення. На глибині півтора метра виявили рештки будівель, яким щонайменше п’ять тисяч років. Проте, скільки людей тут проживало, науковці достеменно не знають».
Унікальність їхня ще й у тому, кажуть вчені, що в Шипинцях рештки трипільської культури знайшли раніше, ніж на Київщині.
Тарас ТКАЧУК, завідувач відділення археології Національного заповідника «Давній Галич»: «Шипинці – дуже відоме поселення, ще від ХІХ сторіччя. Колись воно називалося Буковинська Троя. Його відкрив, як це часто буває, місцевий житель, що проводив розкопки, він знайшов дуже красиві глечики».
Прадавнє поселення в цьому селі вперше виявив Василь Арійчук. Жителька села пані Орися показує фотографію свого родича, яка зберігалася у неї вдома. Жінка стверджує – це саме він.
Орися АРІЙЧУК, жителька с. Шипинці: «Перший на Буковині проводив розкопки, вивчав археологічні знахідки на цій землі Місцеві жителі і надалі продовжуть викопувати рештки давніх помешкань. Часто знаходимо глечики, але не гроші».
Те, що це поселення має велике історичне значення, стверджують і історики.
Андрій ГЕВ’ЮК, історик: «Важливість для світової історії колосальна: наша Шипинецька земля постає на одному часовому рівні з культурами Єгипту чи то Шумерів, тобто великих гігантських поселень, які існували на той час».
Вчені наразі вивчають особливості тамтешнього поселення. Проте кажуть: більше інформації зможуть отримати тільки після археологічних розкопок, які запланували в Шипинцях на майбутнє.

За матеріалами телекомпанії «Буковина»

Запис У Шипинцях науковці виявили понад 20 будівель, зведених задовго до єгипетських пірамід спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Буковинський етап кубка Євразії-2016 член журі міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) Микола ВАСИЛЬКОВ назвав одним із найкращих і особливо відзначив спортивно-технічний клуб «Крила Буковини».

Минулої суботи шипинчани стали свідками міжнародних змагань з авіамодельного спорту – «повітряних боїв» кордових моделей F-2D, на яких перемогу здобула чернівецька команда. «Золото» виборов вихованець чернівецького клубу юних техніків Володимир Омельченко, на другу сходинку п’єдесталу піднявся угорський спортсмен Річард Маді, а «бронза» дісталася цьогорічному чемпіону світу з Київщини Іллі Редюку.

Головний суддя Микола Васильков відзначив Шипинці як одне з найкращих місць для змагань і наголосив, що все це завдяки людському чиннику. 

«Повітряні бої» – видовище доволі захопливе та яскраве. У боротьбу вступають два спортсмени, вони керують своїми літаками із землі. Перед боєм до хвостів літаків прив’язують довгі паперові стрічки. І перемагає той, хто спроможеться пропелером свого літака «нарубати» від стрічки противника якомога більше шматків. Швидкості шалені, кордові моделі дзижчать як залізні мухи. Причому пілоти не мають права виходити з кола діаметром 4 метри. Бій триває 4 хвилини.

«На чемпіонаті світу слабких не буває. Туди приїжджають найсильніші з різних країн.

Дуже був здивований таким поворотом подій. Це для мене велика честь. Із собою брали 12 літаків, з них 5 розбили», – з інтерв’ю І.Редюка після нагородження.

Як розповіла голова оргкомітету Настя СТЕБНИЦЬКА, яка займається цим видом спорту вже понад 10 років – від самого дитинства, кордові моделі передбачають двигун і керуються пілотом із землі за допомоги кількох спеціальних тросиків (корд). Звідси й назва моделей. Кордові поділяються на чотири класи, у кожному з яких пріоритет віддається або швидкості, або маневреності. А вже «повітряний бій» поєднує швидкість і маневреність.

 Голова оргкомітету змагань чернівчанка Настя Стебницька за професією програміст, але  вільний час проводить виключно на аеродромі.

Досить жорсткими є як умови змагань, так і вимоги до літаків. На серйозних змаганнях, як ось у Шипинцях на кубок Євразії, учасники реєструються ще у переддень турніру. Дуже жорсткими є вимоги до моторів: 4-міліметрове сопло, вихлопний отвір не більше 8 мм, діаметр троса-корди не менше 4 мм. Перед стартом обов’язкові тренування – їх називають «підльотами». Це для того, щоби налаштувати мотор і звикнути до повітряних потоків, які в кожному регіоні чи місці різні. Пари на бої визначаються жеребкуванням у день старту. Система олімпійська, із однією поправкою: у першому турі можна поступитися в дуелі. Той, хто спочатку поступився, може розіграти путівку до наступного етапу із такими ж невдахами першого туру. Далі все по-олімпійськи: програв – вибув.

– Я постійно беру участь у різних етапах кубку світу та Євразії. І мушу визнати, що  спортивно-технічний клуб «Крила Буковини» організував змагання, які сприймаються із захватом: це один із найкращих турнірів, у яких я брав участь, – таку високу оцінку буковинцям дав головний суддя чергового етапу кубку Євразії Микола Васильков (Харків), заслужений тренер України, член міжнародного журі ФАІ.

Зрештою, вже навіть те, за словами Василькова, що до Шипинців на Кіцманщині приїхав кубок Євразії, засвідчує, що Буковина має дуже хороший колектив професіоналів.

– Загалом ваш край має міцні традиції авіамодельного спорту, – ділився головний суддя. – Ще з радянських часів Чернівці вважаються добрим місцем для проведення змагань.  Колись тут розігрувався кубок «Золота осінь», який збирав половину Радянського Союзу. Нині ж молода команда підхопила естафету авіамоделізму. Професіоналізм, помножений на гостинність, – особлива риса буковинських пілотів. Зверніть увагу тільки на те, скільки тут дітей!  Організаторам удалося перетворити змагання на свято. Тут і показові виступи літаючого козака, і катання на справжніх двомісних літаках…

Під час змагань.

Не міг не згадати Микола Васильков і про те, що цьогорічного травня чернівецькі спортсмени представляли Україну на Чемпіонаті світу з авіамодельного спорту у класі кордових моделей у австралійському місті Перт. І в командному заліку вони посіли ІІІ місце! В особистому заліку відзначилися 5 українських спортсменів. А золото і світовий чемпіонський титул у класі кордових моделей F-2D «Повітряний бій» серед понад 50-ти спортсменів і юніорів виборов 16-річний школяр Ілля Редюк: у фіналі хлопець переміг учасника від Росії.

Ілля брав участь і в нинішніх стартах на Буковині, як і більшість його колег по збірній українській команді з авіамодельного спорту. У турнірі були представлені також команди з Угорщини та Молдови.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», фото автора та Ігоря ДЕМЕНЧУКА

Запис У Шипинцях змагалися «залізні мухи» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Осінь Буковини”, кордові моделі ( моделі повітряного бою), класи F2D, F2E,

ІІI  ранг

КЮТ “Кварц”

Запис АВІАМОДЕЛЬНИЙ СПОРТ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Летовище у… селі

Поки обласний центр Чернівці роками, передаючи об’єкт з однієї комунальної власності в іншу, вишуковує можливості розбудовувати, утримувати і розвивати свій аеропорт, на відстані якихось 20 км від міста помаленьку розкручується ще одне летовище. Приватне. Так, тут не планують приймати «Боїнги», та й навіщо на межі Шипинців і Лужан приймати «Боїнги»? Натомість двомісні «бекаси» і «Ан-2» і малі вертольотики – «Мі-2», а то й дорогі «Робінсони» можуть приземлятися там і злітати звідти з превеликим задоволенням. Адже кожен політ для справжніх поціновувачів неба – це ковток свободи і щастя, а над Буковиною ще й такі дивовижні краєвиди!

• Та авіація – це така складна галузь, що в ній іноді простіше щось зробити, ніж задокументувати це, – зауважує Володимир Захарчук. – Свого часу я орендував у селі колишній військовий аеродром. Таким чином вдалося вберегти його від знищення – адже на що зазвичай перетворюється у нас вільний шматок землі? Або на ділянки під будівництво, або на поле з якимсь, наприклад, рапсом, або на банальне сміттєзвалище… Офіційна оренда, оплата в місцевий бюджет – користь селу. А тим часом ми реконструювали злітну смугу. Зараз вона практично готова, але як рухатися далі? Як, де і які документи потрібно оформляти? Як зробити і оформити заправну станцію на летовищі в Шипинцях-Лужанах для малих повітряних суден? Адже їх і їхнє наземне обслуговування дуже прискіпливо контролюють. На цьому етапі ми застопорилися. І організований нами круглий стіл став потужним поштовхом вперед. Тепер я знаю, що робити далі.

• Участь у клубі «Крила Буковини» – задоволення не з дешевих?
• Так, але по-перше, усі, хто літають – мають серйозні бізнеси, тож можуть собі дозволити такий екстрім. А по-друге, мала авіація не замикається на польотах. Окрім питання, як закінчити і документально оформити злітну смугу, я на круглий стіл з питань малої авіації покладав і інші завдання. Серед них – реклама Буковини. Хочу наголосити, що над підготовкою круглого столу працювала вся команда аероклубу «Крила Буковини». Тож коли більше 40 людей з різних куточків України – з Харкова, Сум, Рівного, Тернополя, та навіть зі США, побачили наш край, якого раніше не знали – вони були вражені. Усі вони розмістилися в Шипинцях у готелі «Під липами», суботнього вечора ми для них організували Купальську ніч – зі співами, танцями, катаннями на човнах і пусканням вінків на воду. Окрім щедрого прийому в Шипинцях, гості мали ще й екскурсію до Чернівців, побачили наш розкішний університет… І, звісно, літали над цією красою. Захопилися і обіцяли обов’язково повернутися. Один з американців, який бував в Україні і робив зйомки під час Помаранчевого Майдану, під час Революції Гідності, з завзяттям тут фотографував Купальські розваги, також знімає фільм про малу авіацію в Україні!

«Іноземець шукає глушини…»

• Чи готова Буковина задовольнити цікавість гостей, підтвердити свою унікальність?
• Насправді – ми унікальні, і саме це треба показувати гостям. Наприклад, готель «Під липами» я навмисно робив не як дешевий мотель. Там є нечаста для наших готелів «фішка» – басейн, також увагу привертає зовнішній ліфт… А всередині – 27 картин у техніці левкасу на теми гуцульської міфології!

Та комфорт з «родзинкою» – далеко не все, чого шукають в нас, наприклад, іноземці. Іноземець шукає глушини. А якщо він ще й екстремал, як я… Тож я знаю, що запропонувати таким вибагливим туристам. Я сам давно захоплююся рафтингом, пройшов усі річки колишнього СРСР, знаю й буковинські маршрути. Окрім своєї садиби «Лекече» в горах Вижниччини, можу запропонувати гостям і справжню автентику – на 11 км вище купив справжню старовинну гуцульську хату, збудовану 1848-го року. Це матиме попит, я знаю.

• Така впевненість базується на досвіді? Кажуть, у вас в «Лекечому» сам американський медіамагнат і нинішній кандидат у президенти США Трамп відпочивав?
• «Сам» не відпочивав, але його діти Іванка і Ерік – відпочивали. Мій син познайомився з ними після свого навчання в Англії. Тож приїхали, ходили на полювання, смакували бринзу, банош, гуцульський мед – і вони таки розуміються на ньому! Знали, як перевіряти, чи мед справжній, витягали з нього ложку і дивилися, щоби цівка стікала безперервно. Дуже їм сподобався наш капусняк. А от холодцю вони не зрозуміли, тож ми їм більше й не пропонували. Їли переважно фасулі (сміється – авт.) Десь в архівах навіть зберігаю фото Іванки Трамп, яка в “Лекечому” коле дрова. Тож, можна сказати, і вона “працювала на Україну” (сміється – авт.)

«Готуємо операторів безпілотників для АТО»

• З гостями зрозуміло, а буковинці – літають?
• Звісно. Наш клуб «Крила Буковини» працює вже більше 10 років. За цей час збільшився, зміцнів, розрісся. Маємо фахових досвідчених пілотів – Степана Сологуба, Андрія Донця, вони навчають курсантів. На двомісний літаку «бекасі» є можливість підстрахувати курсанта, взявши управління на себе. Тож ці легкі літаки досить безпечні. Навіть якщо трапляється щось з двигунами – можна спланувати. Також «бекас» має свій парашут. Так що літають хлопці, навіть АТОшники – Валерій Либюк з Шипинців, наприклад, дуже захопився… Члени клубу періодично зустрічаються, обмінюються інформацією, досвідом. От цей круглий стіл багато що роз’яснив нам. Я злітав у Косів на приватний аеродром Олександра Павловича Яворського, подивився, як вони облаштувалися. До речі, моїм пілотом була єдина в Асоціації приватних пілотів пілотеса – Надія (на фото – авт.). Колеги пообіцяли активну допомогу. Також надати всебічне сприяння обіцяв конструктор, президент Асоціації приватних пілотів Юрій Володимирович Яковлєв.  Адже саме в Шипинцях плануємо робити заправку для літаків – а всі установки для цього мають бути сертифіковані. Плануємо розширюватися. Андрій Донець купив літак, ще один – робиться, А-20, кілька мотодельтапланів купити хочемо. Плани є. Ресурсів поки нема (сміється – авт.).

• Як ще, окрім долучення самих АТОвців до польотів, долучаєтеся до допомоги армії?
• Співпрацюємо з одним із авіагуртків, якому надаємо наш майданчик для моделювання повітряного бою, випробування радіокерованих моделей. Разом з ними готуємо для АТО операторів безпілотників (БПЛ). БПЛ створюється точно такий, як справжній, але меншого масштабу – для того, щоби оператори могли здобувати навики і водночас не нищили під час випробувань дорогу техніку. Підготували вже 7 операторів для АТО.

«Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити»

• Вкладаєте у все, що робите, власні кошти?
• Працював на іноземні фірми, гарно заробляв – чому б і не вкладати. Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити.

• Ви – «дитя» СРСР. Як вдалося після такої «школи планової економіки» створити успішний бізнес? Чи не шкодуєте за минулим?
• Я свого часу працював на «Електронмаші», ми постачали продукцію в різні країни. Зв’язки були налагоджені, тож коли Союз і завод розпався – створив власну фірму і продовжив співпрацю. Працював у різних країнах, для цього, звісно, вивчав їхнє законодавство – особливо податкове. Для того, щоб цілком його осягнути, іноді роки минали. Тому сміюся, коли наші депутати, які десь щось поверхово дізналися – вже вдають з себе спеціалістів. Поцілував корову – і вже фахівець у сільському господарстві! За Союзом зовсім не шкодую. Тоді було добре тим, хто не особливо хотів працювати: робота – стабільна, аванс-зарплата – регулярно, звільнити, навіть за пияцтво, було дуже важко. А хто хотів щось зробити – тому не давали. Бюрократія зашкалювала. Наприклад, коли в кінці кварталу аврал, посилено працюємо над постачанням автоматики для заправних станцій для ракет на космодром Байконур – а до мене приходять з перевіркою і закидають, що протоколи партійних зборів не оформлені… Або коли роками працюєш і чекаєш своєї черги на отримання квартири – а твій підлеглий переходить на роботу в райком партії і отримує квартиру за кілька місяців…
• Зараз тим, хто хоче працювати – легше?
• Важко також. Але – можливості є. У світі тим, хто щось робить, надають кредити під малі відсотки, а то й зовсім безвідсоткові. У нас поки що – працюєш і платиш, і чим більше робиш – тим більше платиш. Ми народ такий, що нам треба хоча б не заважати – і ми все зробимо.

«Колись і в нас буде, як в Європі»

• Ваші захоплення ж не обмежуються екстремальними видами спорту?
• У Шипинцях підтримую розвиток боксу. Маємо серед односельчан видатних боксерів – Івана Собка – майстра спорту СРСР, фіналіста ІХ спартакіади України, суддю міжнародної категорії Є
  АБА і тренера фізкультурно-спортивного товариства «Україна»; буває в нас і Іван Герасимович Козак– майстер спорту СРСР з боксу, фіналіст чемпіонату СРСР, який зараз мешкає у Львові. Ми відкрили спортзал, тренуємо понад 30 вихованців. Маємо вже срібного призера молодіжних олімпійський ігор. Звісно, що це юнацькі заняття, і коли діти виростають – ідуть у більш імениті і грошовиті клуби. Але поки ростуть – то не по вулицях тиняються, а займаються спортом, і це прекрасно. У всіх починаннях – як з боксом, так і з малою авіацією – маємо підтримку місцевої влади: Шипинського і Лужанського сільських голів.

• Не плануєте йти у владу, щоби змінювати ситуацію кардинально?
• Багато разів пропонували висуватися депутатом від різних партій – я відмовлявся. Я завжди маю свою думку і можу її висловити. А коли ти депутат – то свою думку тримаєш при собі. У нас влада лиш перефарбовується, а люди при владі залишаються ті самі. Тому й система зберігається. Мені в цьому плані подобається підхід поляків, які свого часу прогнали всю комуністичну верхівку і змінили країну. Бував у Словаччині – там якщо створюєш робочі місця, то звільняєшся від податків на 2 роки. У Німеччині в місті Вупперталь, де живе багато емігрантів, в Ратуші на стендах висять готові бізнес-проекти, щоби емігранти не брали допомогу з безробіття, а відкривали власну справу. Нічого не треба придумувати – бери готове і отримуй кредит з мінімальним відсотком для свого бізнесу! Сподіваюся, що все одно в нас колись буде, як в Європі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Василя Христафулова

Запис Мала авіація – красиве і корисне спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис На Чемпіонаті Європи 16-річний боксер з Шипинців виборов срібло спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Шипинчани задоволені. А сам голова? З цим питанням і звернулися до нього:

– Задоволений, – каже Василь Корнилович. – Коли ми підбивали підсумки річної роботи, в односельців не було до мене запитань. Гадаю, це підстава для задоволення.Тим паче, я працюю зі старою командою, а вони – професіонали. Кожен знає свої обов’язки. Тож є конструктивна робота, за допомоги якої ми вже чогось досягли.

– Односельці часто звертаються по допомогу? З якими питаннями?

– З моїм приходом наплив людей з метою вирішити різні питання збільшився. Земельні, сімейні, робочі питання. І щодо будівництва… Прийомними днями у мене вважаються понеділок і четвер, але я приймаю людей будь-якого робочого дня.

– А які проблеми найчастіше доводиться вирішувати?

– Я б не називав це проблемами, швидше – робочі питання. Зрозуміло, голова сільської ради складає плани роботи й виконує їх. Цим і займаюся.

От, приміром, після роботи люди повинні десь відпочити? А місця для цього немає. Ось і маємо чергове робоче питання: відкрити пляж та відремонтувати під’їзну дорогу до нього. Все ж таки село розташоване на лівому березі Прута! А коли задумане здійснюється – це дуже тішить, і не лише сільського голову.

– А самі шипинчани допомагають селу?

– Звичайно, маю дуже багато однодумців! Скажімо, село прославляють місцеві артисти. Високий рівень нашої самодіяльності – заслуга художнього керівника Василя Мошука. Завдяки зусиллям шипинчан дуже гарно виглядає та працює школа, утримуються два фельдшерсько-акушерські пункти. Я вдячний і підприємцям, і простим мешканцям. Вони впорядковували сільське кладовище, а при будівництві 5-и автобусних зупинок допомагали матеріалами. Сподіваюся, не буде байдужих і при зведенні спортивної споруди, бо грошей на неї в бюджеті не передбачено…

– Про яку «спортивну споруду» йдеться?

– Вона на сільському стадіоні, площею 200 кв. м. Приміщення досить велике. Там можна займатися і футболом, і боксом, і баскетболом. Є тренажерний зал і кімната для переодягання… Та будівля потребує капітального ремонту, до неї 20 років ніхто не дивився. А такий комплекс підтримав би спортивний дух усіх шипинчан. Адже фізична культура – це здоров’я наших дітей. Та, зрештою, шипинчани активні у спортивно-масових заходах. Наші футболісти виборюють призові місця: на першості району команда «Шипинці» посіла II місце, на «пульці» (це такий футбольний турнір під час храмового свята у селі) команда «Луг (Шипинці)» була першою.

– Ви згадували про школу…

– Так, школа – це частинка села, тому нею теж опікуємося. Під час літніх канікул зобов’язалися відремонтувати спортивний зал – і впоралися з цим. Займатися там нині – сама приємність! На жаль, не вдалося нам врятувати басейн. Він колись був у школі, та надто довго не функціонував. Ми навіть їздили до Сторожинецької школи, оглядали тамтешній бассейн. Але він новий, а наш дуже запущений. Щоби його відновити, потрібні величезні кошти. Таких немаємо, а держава теж не має змоги допомогти. Напевне, на місці басейну збудуємо ще один спортивний зал.

– Яка, на вашу думку, найбільша проблема Шипинців?

– Мала зарплата і нестача робочих місць. Але це проблема не тільки нашого села, а усієї держави. Тому тут, на місці, заохочуємо підприємницьку діяльність, допомагаємо створювати робочі місця. Бо молодь, яка закінчує виші (а таких у нас багато), не має де працевлаштуватися.

– Вам подобається працювати головою сільської ради?

– Я закінчив Кіцманський державний аграрний технікум і Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Працював водієм, бригадиром тракторної бригади, заступником директора Чернівецького РПК, а згодом і директором цього комбінату. Тепер – сільський голова. Знаю, що кожна робота вимагає любові. Щоби отримати результат, треба вкласти душу. А ще я люблю своє село і шипинських людей. Для них і працюю…

– Будете подавати свою кандидатуру ще на один термін?

– Це у Бога під керівництвом. Попереду 4 роки роботи, якої не бракує. Найперше – зміни до генплану села. Вони не робилися вже два десятиліття, а мали би – щоп’ять років. Торік ми знайшли спонсора, який допоміг нам фінансово. Розробили під будівництво 310 дворів. Також у планах новий садочок, бо існуючий не задовольняє потреби села: у нас 187 дітей ясельного віку… Нині триває розробка проекту. Хочемо, щоби новий садочок був у центрі села, а теперішній залишився там, де розташований. Маємо огородити спортивний комплекс; облаштувати парк, щоби молодята, які одружуються, могли під час весільної церемонії прогулятися ним; створити майданчик з новими каруселями – домовляємося з київськими партнерами, розглядаємо варіанти (Василь Корнилович демонструє католог – авт.). Мусимо також провести освітлення на вулицях, де його ще немає. А ремонт доріг?! От коли ми все це зробимо, тоді і будемо балотуватися…

Запис «Кожна робота вимагає любові» – стверджує шипинецький сільський голова Василь Нявчук спершу з'явиться на Медіа-Версії.