Презентація книги — це насправді подія значно більша, ніж просто вихід ще одного наукового видання. Бо Чорнівське городище — одна з тих пам’яток, які буквально змінюють наше уявлення про середньовічну Буковину. І водночас — місце, де історія ще не закінчилася: її продовжують відкривати просто зараз.

Професор Сергій Пивоваров — один із найвідоміших дослідників середньовічної археології Буковини. Саме він із 1999 року відновив систематичні дослідження Чорнівського городища після попередніх експедицій Чернівецького університету.
Його роботи важливі тим, що він не просто описує знахідки, а намагається відтворити життя людей XIII століття: як вони оборонялися, торгували, воювали, чим користувалися у щоденному житті.

Чорнівське городище — унікальна пам’ятка. Це не просто «давнє поселення». Це укріплений комплекс часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, одне з небагатьох городищ XII–XIII століть, яке досліджене археологами настільки повно.

Чорнівське городище добре зберегло систему оборони, археологи знайшли там сліди реального життя середньовічного прикордонного укріплення, виявлено прикраси, кераміку, елементи побуту, знайдені предмети свідчать про зв’язки Буковини з іншими землями Русі та Європи.

Особливо інтригує те, що Чорнівське городище існувало у дуже драматичний період — напередодні монгольської навали.

Коли археолог бере до рук наконечник стріли XIII століття, це вже не просто музейний експонат. Це слід конкретної людини, яка стояла на валу й дивилася в бік небезпеки в той час, коли змінювалася історія всієї Східної Європи.

Чорнівське городище важливе ще й тому, що доводить: Буковина не була глибинкою, «окраїною». Вона була частиною великого європейського історичного простору. Через цей регіон проходили торговельні, військові й культурні контакти.

На зустрічі в бібліотеці були історики, археологи, краєзнавці, активісти й ті, хто любить і досліджує наш край. Під час презентації Сергій Пивоваров декілька разів звертав увагу на креслення та ескізи Ярослава Волощука — чернівецького архітектора, інженера, письменника й  краєзнавця, який також був присутній на зустрічі.

Сучасна археологія — це вже не лише лопата й пензлик. Це геофізика, аерофотозйомка, GIS-картографія, цифрове моделювання, аналіз металів і органічних залишків.

Суспільний інтерес до археології зараз великий: люди дивляться історичні відео, читають про розкопки, ходять на лекції та презентації. Але паралельно існує проблема нелегальних копачів, які шукають артефакти металошукачами заради продажу. При неконтрольованих розкопках руйнується контекст знахідки — а саме він є найціннішим для науки. На зустрічі було питання і про «чорних археологів».

Археологія — це не просто щось знайти, знайти якусь річ. Для науки важливо де саме вона лежала – у якому шарі, поруч із чим, що було над і під нею.

Тому такі книги й публічні презентації надзвичайно важливі. Вони повертають археологію людям як спосіб зрозуміти себе й своє минуле.

Чорнівське городище — це не лише земляний вал і уламки кераміки. Це місце пам’яті про людей, які жили тут сотні років тому. І поки археологи продовжують дослідження, середньовічна Буковина продовжує говорити.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Чорнівське городище як історичний детектив: нова книга Сергія Пивоварова… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Малярство на склі — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. Оптичні можливості скла мають властивість створювати певну ілюзію багатомірності світла. Тому підсилені пишним квітковим обрамленням і насиченим колоритом, картини на склі наповнювали житло українців чудовим сяйвом.

«В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. та носив релігійний характер. Ікони на склі, за окремими винятками, малювалися не для храму, а для інтер’єру помешкань. Народна картина служила втіленням мрії про красиве життя, райський світ, заморську екзотику, відображала романтичні видіння, фантастичні уявлення, обрядові фольклорно-містичні дійства.

Запис Виставка малярства на склі «Крихкий відблиск минулого» від Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коли слухаєш історика Сергія Пивоварова уперше, докорінно змінюєш своє ставлення до цієї науки, навіть якщо й до цього мав до неї неабияку цікавість і певну обізнаність. А коли зустрічаєшся з доктором історичних наук, який багато років працював у Чернівецькому університеті, а нині служить музі Історії у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, Сергієм Володимировичем Пивоваровим вдруге, втретє… –  від перших хвилин занурюєшся в творчу атмосферу наукового пошуку, яка у виконанні оповідача набуває обрисів містики, пригод і навіть детективу. І все це без найменшої втрати історичної та наукової достовірності.

А приводів зустрічатися з цією неймовірно цікавою людиною не бракує: видавши чергову наукову монографію, Сергій Володимирович обов’язково презентує її в рідних Чернівцях. І навіть одне з місць зустрічей стало вже традиційним: муніципальна бібліотека ім. А.Добрянського на вул. Українська, 22.

Нинішнього грудня Сергій Пивоваров привіз своє чергове захопливе дітище – книгу «Садогурський  монетний двір (1771-1774)».

Зауважимо, означені на обкладинці дати – це чотири роки напередодні переходу Буковини під владу Австрії (1775). Османської влади ніби вже немає, російська адміністрація до своєї держави, може, й хотіла б приєднати, але високі перемовини Росії та Австрії вирішили долю Буковини на користь останньої. Можна тільки пофантазувати, яка тоді була  тут вольність для гендлярів, гешефтярів і контрабандистів!

І на цій хвилі під Чернівцями, які навіть у центрі мали всі ознаки просто села, в крайньому разі містечка, на лівому березі Пруту виникає втілення спільного, як нині сказали б, проекту російського фельдмаршала Рум’янцева-Задунайського і барона Гартенберга фон Садогурського – вони починають випускати гроші, яких у воєнний і міжвладний період гостро не вистачало. До речі, маленька деталь, своєрідний збіг:  фельдмаршала звали Петром, а Гартенберг був Петер Ніколаус…

Саксонський барон Гартенберг уже встиг послужити двом польським королям, став таємним радником Станіслава-Августа, неодноразово бував під слідством за «розвал грошової системи держави», бо вже мав досвід… налагодження випуску грошей у польському Кракові й Гродно (нині Білорусь). І от такий авантюрник, який «тягне» на роман Дюма, отримує концесію на випуск монети в Чернівцях. Відтак прибуває у Чернівці з власним устаткуванням і власною командою фахівців.

Дослідник Пивоваров встановив, що місце монетного двору і маєтку барона – нинішній центр Садгори, яка за свою історію пройшла так би мовити шлях від поселення навколо монетарні, що офіційно значилася власністю барона, до містечка. У перші радянські часи  Садгора була центром одного з районів Чернівецької області,а потім вона  злилася з Чернівцями в якості одного з трьох міських районів.

Рум’янцев-Задунайський, відомий своїм бажанням і вмінням поживитися за рахунок казни, і Гартенберг чудово порозумілися на монетній ниві. Вони «вичавили» зі свого «дітища» все, що могли: від применшення кількості випущених монет у звітах перед казною – і до зменшення ваги самих монет без зменшення номіналу. А посередині – та обставина, що гартенбергівською монетою розраховувалися лише з населенням – за фураж, продовольство та інші товари на постачання російському війську. А от купити щось за ці монети місцеве населення не могло, бо їм усе відпускали тільки за золото й срібло, що спричиняло навіть заворушення.  Садогурська ж монетарня випускала монету бронзову, сировиною слугували розбиті в битвах гармати, здебільшого турецькі.

І ост тут Сергій Володимирович плавно підійшов до водолазів, заявлених у заголовку: частину гармат військо Османів, відступаючи, втопило в Пруті, тож барон налагодив потім пошук тих гармат і їх піднімання з ріки… Тож можна припустити, що мистецтво водолазів в Україні зародилося саме в Садогурі… Ну, а те, що Садогура мала в ті роки більше значення, ніж Чернівці, ми вже казали.

І насамкінець про оформлення книги. Формат її великий, це книга не для кишенькового читання, її треба перелистувати в тиші та спокої, насолоджуючись історичними розвідками. А на світлій обкладинці – малюнок зі штампу монетарні, трохи розтушований, ніби затьмарений часом…

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Садогурська монетарня – осередок масонів, монетних шахраїв, а може, й шпигунів і… місце народження професії водолазів на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.