Саме на Форумі вдалося зустріти багатьох знайомих — не лише колег, а й просто близьких за духом людей, які мені небайдужі. Ці короткі розмови, усмішки, обійми — ще одна цінність таких подій.

У центрі розмов — Буковина як «міст», «платформа», «фронтир». Формулювання звучали красиво і правильно. І водночас — дуже знайомо.

Серед спікерів особливу увагу привернув Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках. Його виступ був концептуальним, місцями провокативним, місцями — риторичним. Він став, без перебільшення, центральною фігурою форуму.
«Поїдьте за кордон і запитайте в румунів, що вони знають про нас. Моя відповідь: «Нічого». Це крута історія для Буковини — у контексті політики, бізнесу, ментальності, культури — показати румунам, що таке Україна», — зазначив Клімкін. Водночас він запитував у глядачів у залі, хто читає польських, угорських чи румунських поетів і письменників, і дивувався, що люди підняли руки. Я читаю — і польських, і угорських авторів, сучасних. І зараз згадую, що й румунських — зокрема чернівецьких.
Чи була це провокація? Швидше, це виглядало як узагальнення, яке не враховує живих міжлюдських зв’язків, характерних для Буковини.

Але саме тут виникає питання не до змісту — до атмосфери. Бо поруч із дискусіями про розвиток регіону існував ще один вимір — медійний. Кожна інституція паралельно створювала власний «форум».

У виступах звучало багато правильних формулювань — тих, що добре вписуються у формат форумів і стратегічних обговорень. Але саме ці формулювання подекуди залишали відчуття узагальненості — коли хочеться більше конкретики, менше відполірованих фраз. У цьому сенсі виступи, які привертають найбільшу увагу, не завжди є найглибшими. Вони — найпомітніші.

Можливо, це неминуча риса великих форумів: між реальністю і мовою, якою про неї говорять, виникає дистанція. І саме її найгостріше відчувають не спікери, а слухачі — ті, для кого ці слова мають колись перетворитися на зміни.
Із залу це виглядає інакше, ніж зі сцени.

Була і на другій панелі «Буковина зсередини: як різноманіття формує розвиток і стійкість регіону». У виступах спікери підкреслювали, що представники національних меншин є повноцінними громадянами України, для гідності та самоідентифікації яких критично важливо знати рідну мову, літературу та історію, проте водночас надзвичайно необхідним є володіння державною мовою для успішної інтеграції за межами рідного села у будь-якій частині країни. Мультикультурність Чернівців, відображена в топоніміці міста, є природною перевагою регіону, яку необхідно цінувати поряд із розвитком соціальних ініціатив, як-от проєкт «Мандротерапія» для реабілітації ветеранів, що за підтримки міжнародних донорів масштабується на всю Україну. Також було наголошено на оновленій стратегії ЧНУ імені Юрія Федьковича, головною метою якої є збереження молоді в Україні через підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти у порівнянні з європейськими університетами.

Точилися дискусії щодо толерантності.  В побуті, в інтернеті…  А толерантності і людяності  вчилася і в свого друга, чернівчанина Михайла Давидовича Котляра – І про нові плани чернівчанина Михайла Котляра…   До серії виставки «Прості обличчя непростої історії», про яку нагадав  спікер Сергій Гакман, віцепрезидент БФ «Суспільні ресурси та ініціативи»,  я б додала ще портрет Михайда Котляра.

Дочекалася і виступу письменника, перекладача Олександра Бойченка. Він говорив і про Андрія Любку, і про Василя Кожелянка. Здається, назвав «Діти застою» найкращим і найбільш «чесним» романом Кожелянка. Прозвучали цікаві паралелі — балканський контекст. У цьому романі буковинців названо «північними балканцями». Іронія, як виявляється, іноді — це спосіб витримати реальність.

А після було спільне фото, яке я все ж знайшла в інтернеті. За яке вдячна.

Попри всі відчуття і запитання, цей Форум відбувся — і це вже важливо. Дякую організаторам, спікерам і всім, хто долучився, за спробу говорити про складне і шукати спільні сенси.  Такі події потрібні — хоча б для того, щоб краще почути одне одного і побачити, де ми насправді є. І, можливо, наступного разу між словами і реальністю буде трохи менше відстані.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Форум ідей і форум образів: як у Чернівцях говорили про Буковину спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поки що саме так сприймає нас світ, бо московія донесла і до Європи, і до Америки вкрадену в нас історію, подавши її, як свою, а ми, українці, досі цього не спростували. Без активної участі України світ і далі сприйматиме нас крізь чужу оптику.

У цьому вкотре переконалася на виставці «Шрам крізь усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», нещодавно експонованій у Чернівецькому художньому музеї та приуроченій до 85-ї річниці підписання пакту. Від нас експозиція помандрувала до Кам’янця-Подільського, а звідти — до Львова.
Подія нібито вже й минула, та вона не з тих, які можна замовчувати, адже вписана у контекст сучасних історичних подій, усього того, що нині відбувається з нами і на нашій території.
…Не одну сотню років світ сприймав Україну через призму, встановлену московією, яка захопила та привласнила нашу історію, історію Київської Русі. Та, на жаль, Європа досі бачить українську історію виключно з огляду на свої інтереси та виходячи зі свого розуміння реалій. Це яскраво засвідчила згадана виставка. Зрештою, й буковинськими істориками вона не сприйнята однозначно.
Для тих, хто не готовий читати лонгріди (з англ. longread, буквально — «довгочит, довготекст») — жанр журналістики, якому притаманний великий обсяг контенту), викладу проблему коротко, а вже потім подам факти більш розлого — для читача, який віддає перевагу фактам, думкам, документам тощо. Отже:

Український погляд на європейську виставку

Після повномасштабного нападу рашки на Україну 2022 року колишній російсько-німецький музей у Берліні отримав нове ім’я: Музей Берлін-Карлсхорст. Саме цей музей привіз до Чернівців виставку «Шрам через усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», приурочену до 85-ї річниці підписання пакту.
Пакт Гітлера–Сталіна (відомий ще як пакт Молотова–Ріббентропа) фактично став вироком для країн Центральної та Східної Європи, поділивши їхні території між двома тоталітарними режимами. У супровідних матеріалах виставки наведені важливі факти — анексії, депортації, репресії. Проте уважний аналіз будить запитання: а де в цьому викладі місце України?

Історична однобокість через небезпечні перекручення

Ознайомившись із виставкою, виявила низку небезпечних спрощень і навіть фальсифікацій. Зокрема, стверджується, що Радянський Союз «українізував» землі, на яких історично мешкали українці. Це твердження суперечить елементарній логіці та фактам. Так само потребує заперечення те, що Північну Буковину називають частиною окупованої Румунії, забуваючи, що це споконвічно українська земля, яка входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
До всього, виставка якось дивно, щоби не сказати гірше, подає позицію України щодо пакту Гітлера–Сталіна, стверджуючи, що тільки після 2014 року українське суспільство почало відкидати радянський наратив. Як журналістка з майже піввіковим стажем роботи, можу впевнено сказати: українська громадськість набагато раніше зрозуміла справжню природу цього «пакту з дияволом».

Розмова з організаторами: дипломатія чи виправдання?

Щоб розібратися, я звернулася безпосередньо до одного з організаторів виставки — Крістофа Мейснера. У своїх відповідях він визнав: так, концепція виставки базується на кордонах 1939 року, що могло призвести до спрощень. Він також погодився, що для частини українців події 1939–1940 років сприймалися як звільнення від іноземного панування.
Однак у своїх поясненнях пан Мейснер дипломатично уникає прямого визнання помилок і апелює до «обмежень формату пересувної виставки» та «необхідності спрощення для широкого загалу».

Чому важлива українська точка зору

Європа навіть нині знає про Україну обмаль. Західна Україна для багатьох досі асоціюється з колишніми територіями Польщі, Румунії чи Угорщини, а не з історичною українською спадщиною. А між тим тут зароджувалися великі українські державні утворення, саме тут відкриті осередки Трипільської культури, розташовані частини Київської Русі та Галицько-Волинське князівство.
Відтак виставка без окремої тумби з написом «Україна» є історично неповною та однобокою.
Порадувало почуте від організаторки виставки з нашого боку Наталії Нечаєвої-Юрійчук, кандидатки історичних наук, доцентки кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю Федьковича, яка разом зі своїми студентами у Берліні працювала в архівах музею та міста, що нібито планується підготовка матеріалів і документів з українського боку. Тим паче, що Микола Кушнір, працівник кафедри міжнародних відносин факультету історії ЧНУ, дослідник історії євреїв Буковини австрійського періоду, який переклав матеріали та документи для нашої виставки українською мовою, наголосив, що ця виставка — це суто європейська точка зору на історичну подію підписання пакту Гітлера-Сталіна. Суто європейська!
Коли почала цікавитися, а хто ж має представити українську позицію, почула різні думки: мовляв, ініціатива має виходити від Кабінету міністрів, а, може, міністерства освіти чи Інституту національної пам’яті. Водночас наголошувалося, що для цього потрібні відповідні матеріально-грошові вливання.
А де ж наша роль? Громадян-українців? Хіба не могли б студенти-історики з нашого ЧНУ на волонтерських засадах підготувати додаткові матеріали, аби розповісти світові правду про українську Буковину та Західну Україну загалом, аби виставка мала повний доконаний та закінчений вигляд, де український погляд на означені події органічно вписався б у канву європейської виставки? Питання, думаю, риторичне. Щоправда, поклавши руку на серце, доводиться визнати, що й держава нічогісінько для цього не робила раніше, як не робить і зараз. То, може, почнімо самі рятувати ситуацію? Адже тут жити і нам, і нашим дітям та онукам…

Висновок: історія потребує чесності

Як би не прагнули окремі куратори виставки примирити всі виявлені наративи, без відображення реальної історії України виставка перетворюється на чергову версію зручного, але дещо викривленого минулого.
Історія — не обслуга політичних інтересів. Вона або є правдивою, або стає знаряддям маніпуляцій.
Без української правди в європейській пам’яті не буде справедливості для всієї Східної Європи. У цьому переконана. гадаю, не тільки я. Тож треба обов’язково додати до експозиції відсутню там українську історичну правду.

Північна Буковина подана як «частина Румунії».
Українські землі начебто «українізували»… українців!
Боротьба українців за свою державність замовчана, а на тлі нинішньої війни це неприпустимо.

Чому так сталося? Бо ніхто, крім нас самих, не розповість світу нашу правду.
Україна має бути активною: готувати свої матеріали і знайомити з ними світ та Європу зокрема, захищати свою історію, пояснювати, що Західна Україна — це не «анексовані землі», а частина української нації.
Ми зобов’язані говорити про себе самі. Інакше за нас говоритимуть інші. Та приходитимуть на нашу землю, щоби нас «захистити»…

____________________________________________________________________

А тепер перейдемо, так би мовити, до розбору польотів. І почнемо з пресрелізу виставки, підготовленого німецьким музеєм. Ось його текст:
«23 серпня 1939 року Німецький рейх і Радянський Союз підписали пакт про ненапад, до якого було додано секретний протокол. Цей договір увійшов в історію як Пакт Гітлера-Сталіна або Пакт Молотова-Ріббентропа після його підписання двома міністрами закордонних справ. Секретний додатковий протокол до пакту розділив Центрально-Східну Європу між Балтійським і Чорним морями на німецьку і радянську сфери інтересів. Між підписанням договору 1939 року і вторгненням Німеччини в Радянський Союз 22 червня 1941 року і Радянський Союз, і Німецький рейх поступово посилювали цей поділ. Обидва суб’єкти використовували для цього військові засоби, анексуючи й окупуючи території інших держав, виганяючи, депортуючи та вбиваючи людей. Пересувна виставка «Розлом через Європу. «Наслідки пакту Гітлера-Сталіна» розглядає події у Східній та Центральній Європі в період з 1939 по 1941 рік. Зосередивши увагу на всіх регіонах між Балтійським і Чорним морями, які постраждали від наслідків секретного додаткового протоколу.
Виставка вперше пропонує огляд подій. Детально розглянуто чотири географічні регіони: 1) Естонія, Латвія та Литва, 2) Фінляндія, 3) Польща та 4) Румунія. Два тематичні стенди доповнюють розповідь. Один стенд розглядає пакт і його зміст, а також короткий період німецько-радянського співробітництва між 1939 і 1941 роками, а другий — фокусується на політичних дебатах про пам’ять у Європі та на тому, наскільки 23 серпня залишається суперечливим навіть після набуття ним статусу європейського дня пам’яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів у 2009 році.
Кожен із чотирьох географічних регіонів представлений в одному виставковому модулі. (Я назвала їх тумбами, бо вони оформлені у вигляді прямокутних об’ємних тумб – Л.Ч.) Спочатку представлено відповідні країни та їхній розвиток у міжвоєнний період, а потім обговорюються наслідки пакту для політики та суспільства.

Долі трьох людей ілюструють масштаб подій. Наслідки пакту торкнулися політиків і письменників, солдатів і простих людей. Відібрані біографії показують діапазон реакцій та ефектів, які узагальнені під термінами співпраця й опір, виживання й смерть…

Секретна карта розподілу Європи

Центральну роль у виставці відіграють найрізноманітніші спогади про наслідки пакту Гітлера-Сталіна з 1990-х років. У той час як Договір про ненапад дедалі більше забувається в Німеччині та відходить на другий план після початку війни 1 вересня 1939 року і злочинів Німеччини в Європі, передусім Голокосту, в Росії сьогодні його використовують в історико-політичних цілях. На відміну від Західної Європи, де про сталінські злочини мало що відомо через секретний додатковий протокол, пакт і його наслідки все ще є частиною колективної пам’яті в постраждалих державах Східної та Центральної Європи. Вони є центральною подією та формують ядро дебатів про їхню власну історію, наприклад, в Естонії, Латвії та Литві. На європейському рівні ці відмінності знайшли відображення найпізніше після розширення Європейського Союзу на схід у 2004 році. У той час, як західноєвропейські держави зосереджені на примиренні з націонал-соціалізмом, держави Центральної та Східної Європи зосереджені на сталінських злочинах. Не в останню чергу вторгнення Росії в Україну 2014 року, яке порушило міжнародне право, відкрило шрами в цих регіонах і змусило їх замислитися про необхідність більш пильної уваги до їхньої складної історії.

Момент підписання Пакту

Виставка та супутня інформація, опубліковані у вересні 2024 року, покликані відкрити простір для дискусій і спонукати до обміну різними точками зору. Тому вона була задумана як пересувна виставка. Крім німецької/англійської версії, вже доступна українська/англійська версія; презентація в Україні запланована на 2025 рік. (І відбувається нині – Л.Ч.)
У німецькомовних країнах виставку не тільки буде представлено на місці в Музеї Берлін-Карлсхорст, а й буде поширено в цифровому форматі. У співпраці з музеєм Берлін-Карлсхорст Федеральна агенція громадянської освіти розмістила весь зміст виставки на своєму вебсайті та розробила посібник для вчителів про те, як використовувати цифрову виставку в класах. (www.bpb.de/onlineausstellung-riss-durcheuropa) Виставка є спільним проектом Музею Берлін-Карлсхорст і кафедри історії Східної Європи Університету імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі. Його спонсорували Федеральний комісар з культури та засобів масової інформації, Рейнська регіональна рада, Цивільний університет Дюссельдорфа та Інститут культури та історії німців у Північно-Східній Європі. (Виділено для того, щоби звернути на це увагу – Л.Ч.)
Супровідна інформація
Супровідна інформація до виставки опублікована видавництвом Wallstein-Verlag у вересні 2024 року. У 12 есеях автори з усіх країн, безпосередньо зачеплених Пактом, розглядають історичні події та пам’ять про них зі свого національного погляду. Головна ідея виставки — розповісти про наслідки пакту з різних точок зору, наслідки пакту — також лягли в основу видання. Автори писали під враженням від агресивної війни Росії проти України від 2014 року, яка порушила міжнародне право та досягла нового рівня ескалації з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року. З’являються спогади про російську та радянську імперську політику та пов’язані з нею наслідки для держав Східної та Центральної Європи. Представлені матеріали вражаюче ілюструють вплив сучасності на наше сприйняття історії.»
***
Після знайомства з виставкою моя дорога пролягла на істфак, який, до слова, вразив мене сучасним підходом до навчання. Невеличкі аудиторії з круглими столами посередині. На столах — кавоварки, печиво, цукерки, замість зошитів у студентів ноутбуки. Коли навчалася у Львівському університеті, мені подібне й наснитися не могло…
Із задоволенням спілкувалася з викладачами, які брали участь в обговоренні виставки. Вони також відчули певну недовершеність експозиції через відсутність у ній України, а точніше – через короткозору оцінку подій виключно за двома роками — 1939-1940-им — і без уваги до історії України загалом. Та, як фахівці, зазначили: німецькі музейники переконали відвідувачів у головному: в результаті Пакту постраждала вся Європа без винятку. А головним підсумком виставки є глибоке переконання, що будь-яка свавільна зміна кордонів є великим злом!
Та все ж не давали спокою окремі твердження, висловлені в експозиції, і Наталія Нечаєва-Юрійчук, за що я дуже їй вдячна, сконтактувала мене з організатором пересувної виставки Крістофом Мейснером, який одразу ж відгукнувся на пропозицію поспілкуватися. Не затягуючи, п. Крістоф дав відповідь на всі запитання, що мене цікавили. Цим листуванням, опускаючи певні обов’язкові формулювання ввічливості, ділюся з читачем:

«Людмила Чередарик: – На головній тумбі виставки, де йдеться про наслідки Пакту Гітлера-Сталіна читаємо: «Невдовзі після цього Радянський Союз напав на Фінляндію, а влітку 1940 року окупував Естонію, Латвію, а також частину Румунії.»
Як я розумію, коли йдеться про частину Румунії, то розуміється Північна Буковина (Чернівецька область) , яка історично, якщо заглянути вглиб історії, є споконвіку слов’янською землею, себто українською, де було розташоване Галицько-Волинське князівство. А королівська Румунія ввела свої війська на Буковину тільки 1918 року, таким чином захопивши Північну Буковину та приєднавши її до себе. Отож, у 1940-му році сталося звільнення, бо, приміром, у Львові галичани проголосували за возз’єднання з соціалістичною Україною під час віча – загальних зборів громади. А буковинці це зробили ще у 1918 році, перед тим, як їхній край був анексований Румунією. Таким чином, важко погодитися з висновками, наведеними у матеріалах виставки. Ви якось можете це пояснити?

Крістоф Мейснер: — Виставка мала на меті подати історичні події 1939–1941 років із багатоперспективного підходу. Як концептуальну основу для орієнтації відвідувачів було обрано кордони 1939 року. Звісно, це підхід, який можна обговорювати. Але багатовікова історія України та зокрема Буковини не може бути повноцінно представлена у такому форматі, незважаючи на обрану концепцію. Кордони 1939 року слугують лише орієнтиром, адже вони, як і поняття націй, є умовними конструкціями, які слід критично осмислювати. Натомість суспільства завжди були різноманітними й мультиетнічними. Із цього виникають різні сприйняття подій. Тому я не можу не погодитися з Вами, коли Ви зазначаєте, що частина української спільноти сприймала польське та румунське панування як іноземне, а події 1939–1940 років – як визволення. Біографія Романа Зубика, представлена на виставці, яскраво це ілюструє.
Крім того, виставки є формою презентації історичних подій, яка через необхідне спрощення намагається донести складні історичні процеси. Це може не завжди задовольнити професійного історика, але важливо передати відвідувачам виставки найважливіші напрями розвитку подій у доступній формі. У форматі мандрівної виставки обсяг інформації був ще більше обмежений.

Л.Ч.: — А далі, вибачте, взагалі жахливі фейкові, як на мене, речі та історичне перекручування. Цитую:
«Після анексії радянські чиновники перебрали на себе адміністрацію і розпочали білорусизацію та українізацію територій.» Адже йдеться про території, на яких мешкали споконвіку білоруси та українці!!! Тож яка українізація та білорусизація??? Це не логічно, тому я цього не розумію: поясніть, будь ласка.

К.М.: — Відповідь на це запитання тісно пов’язана з попереднім. У міжвоєнний період суспільства в різних регіонах Центрально-Східної Європи були мультиетнічними й плюралістичними. Деякі уряди не хотіли цього визнавати, тому польський і румунський уряди в міжвоєнний період проводили політику полонізації та румунізації відповідно, що супроводжувалося утисками меншин, зокрема й українців. Після окупації цих територій Червоною армією у 1939 та 1940 роках СРСР намагався внести розкол у суспільство, розпочавши процес українізації та білорусизації, що шкодило іншим меншинам. Згодом це змінилося радянізацією, яка охопила всі верстви суспільства.

Л.Ч.: — Цитую: «В Україні впродовж тривалого часу Пакт офіційно асоціювався з возз’єднанням українських територій. Але з моменту російської агресії 2014 року громадська думка повністю відкинула відповідний радянський наратив. Як символ радянської окупації та злочинного тоталітарного режиму Пакт сприймають особливо жителі Західної України». Натомість, як журналіст із майже півстолітнім стажем роботи можу засвідчити, що це не так.
А далі ви друкуєте те, що спричинить конфлікт між поляками та українцями, а саме: «У національній пам’яті поляків Пакт прирівнюється до Четвертого поділу Польщі й ставиться в ряд з тими, які відбулися наприкінці XVIII століття».
До слова, Румунія протягом тривалого часу теж вважала територію Буковини своєю, тоді як у Сучавському повіті Румунії чи не переважна кількість сіл спілкувалася колись українською, а не румунською. Та хочу підкреслити свою велику повагу і вдячність сусідам-румунам, які у 2022 році щиро та з відкритими обіймами приймали наших біженців на своєму кордоні. Була цьому свідком.
Підсумовуючи, наголошу, що історія – примхлива пані й інколи викидає несподівані колінця. Тож за іронією долі два диктатори – Гітлер і Сталін спричинилися до возз’єднання західних українських земель із Великою Україною.
Одне слово, без висвітлення правдивої історії України ця виставка, як на мене, не є точною за своїм фактажем.

К.М.: — У сфері пам’яті особливо складно давати однозначні оцінки, адже пам’ять є динамічною і змінюється з часом.
Незаперечним є той факт, що для Польщі події, пов’язані з пактом Гітлера–Сталіна, є національною травмою, і значна частина населення сприймає їх як поділ країни. Але якщо з цього випливають ревізіоністські територіальні претензії, то це слід засудити й вважати неприйнятним, оскільки недоторканність територіальних кордонів закріплена у низці міжнародно-правових угод. Тому надзвичайно важливо забезпечити транскордонний і транснаціональний обмін, який охоплює й суспільство загалом. Українсько-польські та українсько-румунські історичні комісії та публікації, які виникли внаслідок їхньої роботи, заклали чудову основу для цього».

…І ще одне: додати голос України можемо тільки ми, українці

Так, виставка намагається подати історичні події в різних перспективах. Але поки серед цих перспектив бракує української, виставка залишатиметься неповною. Адже правда — не у формальних рамках і «орієнтовних кордонах» 1939 року, а й у глибокому та чесному розумінні того, як ці події вплинули на народ, який століттями виборював свою ідентичність, на українців. Буковина — не «спірна територія», і не тільки невід’ємна частина української цивілізації, де українське слово звучало задовго до імперських карт. Сьогодні Україна — це серце людської цивілізації добра. Останній її оплот. І саме ми, українці, маємо це сказати Європі та світові.
Можливо, я надто категорична, та, як на мене, ця виставка без української складової має бути призупинена і допрацьована, адже в такому вигляді її треба, поки що, зняти. Поясню, чому. По-перше, в ній присутній швидше політичний аналіз, аніж мова документів. Хоч це, мабуть, і не головне. У виставці простежується, як через Пакт Гітлера-Сталіна втратили свої території поляки, румуни, угорці. І слова немає про те, що Румунія у 1918 році, після Буковинського віча, на якому люди проголосували за приєднання до Великої України, ввела свої війська й анексувала Північну Буковину.
Виникає питання: А хто здобув? Відповідь однозначна — Радянська Україна. На польському стенді так і написано, що Східна Польща — а це нинішні і дуже стародавні західноукраїнські землі, була радянізована. Хіба таке не псує сусідські стосунки? І чи не від раші цей наратив із твердженням, що Ленін і Сталін створили Україну? Ось у чому проблема!
Ба більше, у німецькому пресрелізі до виставки йдеться про те, що матеріали виставки видані окремою книгою та запущені в освітній простір. А це означає, що на них виховуватимуть учнівську молодь і ними користуватимуться політики…
Отже, повертаюсь до того, з чого почала: наші чернівецькі студенти разом із професійними істориками з ЧНУ вже мають досвід роботи в європейських архівах, озброєні фактами, мовами та правдою. То чому б їм не долучитися до доопрацювання цієї виставки — не формально, а по-справжньому?
Бо якщо ми не додамо український голос — на заміну його прийде чужий зі своїми інтерпретаціями. А з ними прийдуть і спотворення, і забуття. І повторення того, що нині коїться на українській землі.
Ми маємо право на правду. І ми маємо обов’язок — донести її світові.

Людмила Чередарик, «Версії»

#Україна #ІсторіяУкраїни #ПравдаПроУкраїну #БоротьбаЗаПравду

Запис Україна крізь чужу оптику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це повідомив на брифінгу у Чернівцях (в рамках престуру Харківського пресклубу) перший заступник голови Чернівецької облради Микола Гуйтор.

Перший заступник голови Чернівецької облради Микола Гуйтор. Фото автора

«Наразі з Румунією діє один пункт пропуску – Порубне», – каже пан Микола. – Є гарантії профільного міністерства та Кабміну про те, що у жовтні будуть функціонувати два нові пункти пропуску. Тож людям буде легше дістатися до ЄС. Також облрада працює ще над двома пунктами пропуску з Румунією – у Вижницькому районі (гірський регіон): «Шепіт», «Руська». Щодо пункту «Шепіт», то ЄС виділяє 2,5 млн євро на зведення дороги до пункту пропуску. Готова проєктно-кошторисна документація і вона проходить етап експертної оцінки. Служба автодоріг Чернівецької області обіцяє звести дорогу до пункту пропуску до кінця року. На дорогу до пункту «Дяківці» виділяють 2,1 мільйона євро».

За його словами, ці пункти пропуску неабияк розвинуть депресивний гірський регіон, там постане сучасна інфраструктура. Транзитні можливості регіону відкриють там бази відпочинку, готелі, заклади торгівлі… Ще одна перевага цих пунктів пропуску – з румунської сторони є чимало «українських сіл». Тепер людям з Румунії буде легше побачити своїх родичів в Україні.

З Молдовою Чернівецька область має два пункти пропуску, їх не розширять, а лише модернізують для «іміджевого вигляду».

«Ці пункти пропуску зараз не перевантажені, були перевантажені у перші дні повномасштабної агресії рф, коли були черги біженців, – відзначає чиновник обласної ради. – Зараз перевантажений лише пункт пропуску на кордоні з Румунією, при чому в обидві сторони. Це пов‘язано з привозом до України паливно-мастильних матеріалів із порту «Констанца» (Румунія). До 24 лютого вони не були перевантажені».

Про проєкти транскордонного співробітництва

Нещодавно до державного реєстру індустріальних парків включили два індустріальні парки Чернівецької області – “Хотин Invest” та “Енергія Буковини”.

Індустріальний парк — це територія, яку виділяють для промислового розвитку (метою створення таких парків є забезпечення підприємств спільною розвиненою інфраструктурою).

За даними Міністерства регіонального розвитку України, у реєстр індустріальних парків включені 55 промислових майданчиків України, чотири з них створили за останні кілька тижнів.

Микола Гуйтор каже, що румунські партнери побачили, що в Чернівецькій області спокійна військова ситуація, тож в регіоні очікують на нових учасників індустріальних парків. «Румуни побачили, що в наш регіон можна вкладати кошти, – наголошує посадовець обласної ради. – Маємо кілька масштабних медичних проєктів. Наша лікарня швидкої допомоги виграла грант на 1,3 млн євро. Обласні та районні лікарні теж мають чимало медичних проєктів. Ще місяць тому усі такі проєкти були призупинені, тепер все зрушилося. Є заяви від представників ЄС про поновлення проєктів, які були призупинені через війну. Зокрема, готуємося до масштабної програми транскордонного співробітництва «Україна-Румунія».

Про роботу з вимушеними переселенцями

Микола Гуйтор повідомив, що Чернівецька область прийняла понад сто тисяч переселенців, які втекли від війни. Зараз тут мешкає близько 90 тисяч переселенців. Частину людей розміщено в комунальних установах Чернівецької обласної ради. З вересня переселенців будуть виселяти із шкіл. Переселять у приватні садиби.

Гуманітарний хаб засновано у Румунії, звідти до Чернівецької області надходить гуманітарна допомога від країн ЄС і для переселенців, і для фронтовиків.

«Цей гуманітарний хаб забезпечує необхідними речами Миколаївську, Чернігівську, Дніпропетровську області, також працюємо з Кривим Рогом, – наголошує перший заступник голови обласної ради. – Зокрема, цей гуманітарний штаб контактує з прифронтовими громадами, питають про їхні потреби в харчах, ліках, одягу…».

Марія Доротич, “Високий замок”

Запис До кінця року у Чернівецькій області відкриють нові пункти пропуску на кордоні з Румунією спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звинувачення в корупції, багатотисячні протестні мітинги, загострення відносин з ЄС – усього цього за останні майже три роки зазнала румунська партія соціал-демократів. PSD отримали переконливу підтримку на парламентських виборах 2016 року, однак не виправдали сподівань виборців. Токсичність лідера PSD з кримінальним шлейфом, Лівіу Драгні, пустила під укіс цілу політичну силу. А масові протести врешті-решті досягли мети: владі румунських есдеків покладено край.

Януковичі румунського розливу: партія влади привела коаліцію до розпаду

Масові протести почалися вже у перші місяці роботи нового уряду через спроби екслідера партії та її «сірого кардинала» і голови палати депутатів Лівіу Драгні законодавчо послабити відповідальність за корупцію в державі й відтак повернутися у велику політику. Це наштовхнулося на спротив активної частини румунських громадян. Від відставки уряд деякий час рятувало лише те, що на тлі негараздів політичних Румунія демонструвала чи не найвище в ЄС економічне зростання. 2017 року зростання ВВП склало 7%, у 2018 – 4,1%, 2019-го прогнозується 4%. Такі показники позбавляли протести соціальної складової.

Суттєвих іміджевих втрат партія влади зазнала через тривале протистояння з уже легендарною керівницею Національного антикорупційного директорату Лаурою Кевеші. Уряд називав її діяльність політично вмотивованою, звинувачував у зловживаннях при розслідуванні корупційних справ і вимагав звільнення.Та звільнена зусиллями соціал-демократів з посади Ковеші недовго залишалася безробітною і нині проходить фінальний етап затвердження в статусі прокурора Європейського Союзу. А відносини з європейцями соціал-демократичний уряд суттєво зіпсував. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер взагалі ставив під сумнів можливість головування Румунії в ЄС у першій половині 2019 року, і те, що це головування (треба зауважити – досить сприятливе для України) відбулося, було мало не дивом.

Двічі правляча партія звільняла призначених нею ж прем’єрів –  подейкують, що за відмову сліпо коритися волі лідера партії. Та призначення прем’єркою лояльної до Драгні Віоріки Денчіле мало би наголосити партійцям, хто «головний соціал-демократ», і допомогти партії та її лідеру просувати через уряд свої ініціативи, незважаючи на протести вулиці та опозиції. Насправді ж партія зазнала нових іміджевих втрат і це поклало початок краху соціал-демократів. Першої поразки партія зазнала на травневих виборах до Європарламенту, поступившись прихильній до президента Румунії Йоганніса Національно-ліберальній партії (PNL). Майже водночас голова палати депутатів Лівіу Драгня програв в усіх апеляційних інстанціях і був ув’язнений за корупцію та зловживання владою у травні 2019 року на 3,5 роки.   

У серпні урядова коаліція розвалилася, з цього скористалися опоненти й 10 жовтня уряд Віоріки Денчіле відправили у відставку 238 голосами (при 233 потрібних).

Румунія має свого Орбана

Одразу після відставки уряду Денчіле президент Клаус Йоганніс заявив, що єдиним виходом із ситуації маютьбути дострокові парламентські вибори – безпрецедентні в сучасній історії Румунії – не пізніше січня 2020 року.

«Спіймати хвилю» популярності й перемогти на дострокових парламентських виборах було б для Йоганніса бажаним сценарієм. Однак тут висуваються відразу кілька «але».

1. Аж до дострокових виборів уряд Денчіле отримав би статус «в.о.». Допустити цього президент не хоче.
2. Депутати позбулися Денчіле але не хочуть і від своїх мандатів відмовитися достроково, а строкові вибори у Румунії відбудуться наступного року.
3. Тривожні сигнали пролунали з Брюсселя. Європарламент відхилив запропоновану урядом есдеків кандидатку в єврокомісари Ровану Плумб і чекає від Бухареста альтернативних кандидатів. Якби Румунія пішла на дострокові вибори, номінування нового кандидата затягнулось би, а склад Єврокомісії залишався би неповним.

Відтак Йоганніс зважився на формування тимчасового уряду. З високою ймовірністю його очолить соратник Йоганніса, лідер PNL Людовік Орбан. Після заяви Йоганніса румунський Орбан має вже до 26 жовтня сформувати уряд та представити програму. Питання в тому, чи спроможеться Орбан зберегти посаду і після парламентських виборів. Адже у  PNL на них буде щонайменше 4-5  потужних суперників.

Не є відкриттям, що невдовзі після виборів популярність політиків та політичних сил знижується, тож існує й ризик того, що вже наступного року шарму президента Йоганніса виявиться замало для того, щоб здобути більшість у новому парламенті, і вантаж непопулярних рішень потягне PNL на електоральне дно.

Аби уникнути такого сценарію, президент Йоганніс все ще може гіпотетично розраховувати на те, що парламент двічі поспіль впродовж 60 днів відхилить пропозиції щодо нового уряду. Однак нинішній склад парламенту навряд чи піде на такий крок – там наразі, схоже, будують плани, як скористатися з фальстарту Людовіка Орбана та гарячковості Клауса Йоганніса.

Сергій ГЕРАСИМЧУК, експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”

Запис Як корупційні скандали «поховали» румунський уряд спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На думку М. Павлюка, це сприятиме розвитку взаємовигідного співробітництва між обома країнами, виконанню п. 8 Плану заходів з реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, який затверджено указом Президента України від 20 квітня 2019 року № 155/2019.

У листі до міністра закордонних справ України йдеться про те, що за підтримки Генерального консульства України в місті Сучава (Румунія), функціонування якого було припинено у 2014 році, розширено торговельно-економічні, культурні, гуманітарні зв’язки між державами на регіональному рівні, налагоджено співробітництво між найрізноманітнішими інституціями Чернівецької області, Сучавського і Ботошанського повітів Румунії, а також надано сприяння діяльності Єврорегіону «Верхній Прут».

Також у документі наголошується, що відновлення функціонування вказаної консульської установи дозволить використовувати всі можливості для динамічного розвитку транскордонного співробітництва, поглиблювати міжрегіональну співпрацю, оперативно вирішувати нагальні питання українських громадян та української національної меншини Румунії. 

Запис Чернівецька ОДА просить МЗС відновити консульство України в Сучаві спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосив голова облдержадміністрації, вітаючи у Чернівцях заключну конференцію Спільної операційної програми «Румунія – Україна – Республіка Молдова». 

Він висловив також сподівання, що реалізація 28 транскордонних проектів у різноманітних сферах життєдіяльності наших територіальних громад на загальну суму понад 13 мільйонів євро є лише черговим кроком до подальшої спільної та успішної  співпраці. Адже, завдяки зробленому, вдалося капітально відремонтувати дві лікарні, придбати реанімобіль тощо. Вже працюють сучасні автоматичні системи моніторингу із запобігання та захисту від паводків у басейнах річок Сірет і Прут, покращена система очистки стічних вод у Чернівцях, в областному центрі створено туристично-інформаційний центр.

– Серед цих справ особливу увагу привертає великий інфраструктурний проект з розбудови пунктів пропуску «Красноїльськ» і «Дяківці», покликаний поліпшити прикордонну інфраструктуру між Румунією та Україною. Його реалізувала Державна фіскальна служба України, – поділився із присутніми посадовець. – Та нині замовник і  виконавець цих робіт перебувають у судовому процесі, що, безперечно, й зупинило його подальше виконання. Хоча на 75% цей проект уже готовий.

Попри все, за словами Олександра Фищука, його радує, що у період програмування 2014-2020 років був запропонований новий проект, який продовжить раніше здійснені кроки. Зокрема, передбачається будівництво дороги до пунктів пропуску на Красноїльській ділянці, а також розробка спільної румунсько-української транспортної стратегії.

Чого вартує тільки в людському вимірі проект з поліпшення комунікації між сліпими людьми у прикордонних регіонах! Приємно було бачити на  поважному заході голову Чернівецького УТОС Івана Фестригу, який разом із колегами розповів про те, як 151 людина із вадами зору з трьох країн оволодівали навичками роботи на комп’ютерах і читання за допомоги шрифту Брайля.

– Отже, транскордонне співробітництво, – наголосив голова ОДА, – це не просто реалізація корисної для цієї території ідеї, а ще й об’єднання людей навколо цієї ідеї. А для сусідів така командна робота – це дуже важливий чинник, – підкреслив керівник виконавчої влади краю. – Транскордонне ж бо співробітництво і полягає саме у вирішенні спільних проблем через спільний пошук таких рішень.

– Чернівецька область – одна із 4-х, які мають кордон із ЄС. І хочу насамкінець зауважити, що на кордоні співпраця не закінчується, навпаки, лише починається. Це своєрідна м’яка форма інтеграції до ЄС. Ми разом з румунами та молдованами просуваємо туристичний потенціалу регіону Буковина, разом поліпшуємо екологічну ситуацію, знайомимо своїх людей із культурою одне одного, – сказав на завершення Олександр Фищук. 

Запис «Транскордонна співпраця – реальна користь для нас і наших сусідів», – Олександр Фищук спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях за фінансового сприяння Міністерства румунів звідусіль планують здійснити реконструкцію музею Міхая Емінеску на вулиці Арона Пумнула, 19, повідомила пресс-служба міськради.

Відповідні спільні кроки заступник чернівецького міського голови Володимир Середюк обговорив на зустрічі з румунськими дипломатами, повідомляє прес-служба Ратуші.

Реконструкція відбудеться за фінансового сприяння Міністерства румунів звідусіль у партнерстві з Благодійним фондом культури «Дім румунської мови».

Запис Румуни дадуть гроші на реконструкцію музею Міхая Емінеску у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 

«Ніщо так не збільшує суми хабарів, як боротьба з корупцією»

                                                                                (Народна мудрість)

 Про випадки хабарництва й прояви корупції в області відповідні служби інформують ЗМІ мало не щодня. Ось лише найяскравіші факти за останні місяці: «Начальниця відділу міськради обласного центру систематично вимагала через посередника від місцевих громадян та підприємців гроші за погодження  дозвільної документації щодо архітектури»; «підполковник прикордонної служби пообіцяв звільнити військовослужбовця від служби за контрактом – затриманий «на гарячому»; «затримали головного лісівника Буковини під час спроби підкупу посадовця поліції»; «патрульний у Чернівцях попався на хабарі у 800 доларів»; «посадовця управління освіти у Чернівцях судитимуть за хабар у 230 тисяч»; «на хабарі розміром 1 млн грн затримали начальника однієї з податкових інспекцій Буковини»; а про численні факти хабарництва на прикордонних пунктах пишуть по кілька разів на день…

Боротьба з корупцією по-українськи та по-румунськи

Навіть зафіксовані випадки далеко не завжди доводяться до логічного завершення – судового вироку. Тим дивніше спостерігати все це на нашій Буковині, яка межує з «просунутою» в цьому питанні Румунією, і «наші румуни» є другою за чисельністю етнічною громадою Чернівецької області (майже 115 тис. осіб). Чому, маючи під боком такий вдалий приклад боротьби з корупцією – а розпочалася вона в наших країнах практично одночасно – ми примудрилися відстати на десятки років?

ЗМІ підрахували, що в Румунії між 2014 і 2016 роками було засуджено майже 2000 осіб за зловживання владою. Серед них міністри, депутати, сенатори й навіть екс-прем’єр Адріан Нестасе. Тільки 2016-го в Румунії передано до суду 1300 кримінальних справ про корупцію, на лаві підсудних опинилися троє міністрів, 18 депутатів парламенту, 47 мерів і 21 директор великих комерційних компаній. Такі дані оприлюднила головний прокурор Національного управління з боротьби з корупцією Лаура Кодруца Кевеші. При цьому в рамках кримінальних справ за межами Румунії конфіскована нерухомість майже на 4 млн євро.

«Румунія почала серйозно вести цю боротьбу, багато людей отримали тюремні вироки, багато хто втратив свої статки. Це сталося внаслідок здійснення належних юридичних процедур, висунення обвинувачень, які були підтверджені в суді. Звісно, дехто з обвинувачених був виправданий судом. Але й це засвідчує, що йдеться не про «дорогу з одностороннім рухом» і, більше того, у нас справді є незалежне правосуддя, яке в змозі   ретельно перевіряти матеріали й оцінювати висунуті обвинувачення. З Україною це не йде в жодне порівняння, оскільки там на сьогодні не було здійснено жодного серйозного розслідування», – каже аналітик ЕкспертФоруму в Бухаресті Лаура ШТЕФАН в інтерв’ю «Дойче Веллє».

Українці, як правило, стають свідками справжніх серіалів при спробі притягти хоч когось до відповідальності. Зокрема, на Буковині за першу чверть 2017 року до відповідальності за корупційну діяльність притягнуто «аж» 16 осіб і застосована до них… адміністративна відповідальність. Скромні показники, чи не так? Тим паче, що далі місцеві ЗМІ рясніють заголовками на кшталт: «на Буковині суд звільнив від покарання посадовця ОДА, який вчинив службове підроблення на користь приватної фірми», «посадовця міськради Чернівців, якого торік впіймали на хабарі, відновили на посаді» тощо.

Зважаючи на таку тенденцію, на що слід очікувати від «свіженького» корупційного скандалу, який вибухнув буквально днями – де б ви думали? – в антикорупційній структурі!!! Адже у вівторок керівник Департаменту фінконтролю і моніторингу способу життя НАЗК (Національного агентства із запобігання корупції) Ганна Соломатіна заявила, що голова НАЗК і її колеги фальсифікують результати повних перевірок е-декларацій. За її словами, агентство стало повністю підконтрольним Адміністрації президента:

«Е-декларування використовується для покривання чиновників, лояльних до влади, розправи над неугодними і для особистого збагачення голови НАЗК і наближених членів НАЗК. Результати перевірок фальсифікуються так, як це потрібно керівництву НАЗК», – сказала вона на брифінгу, організованому депутатом Мустафою Найємом.

Після цього НАБУ повідомило, що за викривальною інформацією Соломатіної порушило справу, а Адміністрація президента очікувано заявила, що не причетна до фальсифікації перевірки електронних декларацій і не має інструментів впливу на НАЗК…

Хороброю виявилася жінка – Лаура Кевеші

Національний антикорупційний директорат Румунії (DNA – the National Anti-Corruption Directorate) був створений 2003-го, ще до вступу Румунії в ЄС. Тоді організація досить слабко зарекомендувала себе, значно поступаючись реформам у поліції, завдяки яким принаймні рівень побутової корупції значно зменшився. До компетенції Директорату належать корупційні справи, які завдали великих збитків державі (понад 200 тисяч євро) і стосуються чиновників найвищих рангів. Претензії до DNA часто виникали у чиновників ЄС, які скаржилися на високий рівень корупції та небажання влади з нею боротися вже після прийняття в ЄС 2007-го. Рівень підтримки DNA в самій Румунії теж був низьким, а значить, вся структура, в кращому випадку, здавалася химерним символом без конкретного практичного застосування.

Реальні успіхи в боротьбі з корупцією DNA почав демонструвати після того, як його очолила в травні 2013 року Лаура Кевеші. Свого часу вона стала наймолодшим в історії країни Генеральним прокурором, а після призначення на пост Головного прокурора DNA стала справжнім жахом для чиновників найвищих рівнів. Та це було б неможливо без підтримки президента Румунії Клауса Йоганніса. При цьому лінійного зв’язку між ними немає, оскільки Кевеші була призначена ще колишнім президентом Траяном Бесеску. Та головною програмною тезою Йоганніса була саме боротьба з корупцією, яка передбачала серед іншого й політичну підтримку DNA.

Чи значить це, що у нас можливо припинити корупційні дії? Так, якщо, крім добре організованих інституційних структур для боротьби з корупцією, на чолі цих структур поставити хоробрих людей, – стверджують аналітики.

 Три уроки румунського досвіду

В Україні начебто запрацювали Антикорупційне бюро та суди, але результативності їхньої діяльності високопоставлені корупціонери не просто мають опинитися на лаві підсудних, а й отримати реальні терміни ув’язнення. З румунського досвіду, у зв’язку з цим, можна винести три уроки.

Перший полягає в тому, що неурядові організації повинні стежити за діяльністю антикорупційних інституцій і вимагати справжньої продуктивності, тобто, реальних кримінальних справ проти високопоставлених корупціонерів. Румунські експерти зазначають, що дуже часто ми боїмося антикорупційних інституцій, оскільки вони можуть бути використані які політичні інструменти тиску на опонентів. І щоб усунути цю потенційну небезпеку, слід заздалегідь вживати заходів, щоби зробити такий тиск неефективним.

Урок другий. Необхідно зосередитися на продуктивності антикорупційних установ. Просто факт їхнього існування – абсолютно даремний.

Урок третій для України в тому, що суспільство мусить бути готовим до гучних скандалів. В Україні теж є дуже впливові люди, які контролюють засоби масової інформації. Тож коли ці впливові люди відчуватимуть загрозу на свою адресу, вони будуть атакувати і протистояти антикорупційним інститутам, компрометувати їх діяльність. Останні події в Україні це підтверджують. Тож у зв’язку з цим саме українці повинні ясно усвідомлювати, що подібних атак не уникнути, а також, що їм необхідно протистояти.

Підготував Григорій УРСАКІ, студент факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ

Запис Україна, порівняно з Румунією, відстає в антикорупційній боротьбі на 15 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Король Румунії Міхай I помер 5 грудня у своїй приватній швейцарській резиденції в місті Обон у віці 96 років.

Про це повідомляє Європейська правда з посиланням на Romania TV.

Король страждав на онкологічне захворювання і останнім часом перебував під постійним медичним наглядом.

Король Міхай двічі правив країною в 1927-1930 і в 1940-1947 роках. Потім його змусили відректися від престолу комуністи, і він переїхав у вигнання. Король повернувся в країну тільки після падіння комуністичного режиму.

Колишнього монарха поховають у суботу на кладовищі в Куртя-де-Арджеш в центральній частині Румунії, де вже поховані інші члени королівської сім’ї. Рік тому у віці 92 років померла дружина Міхая королева Анна.

Король Міхай I був останнім східноєвропейським монархом. 

Запис У Швейцарії помер останній король Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2 грудня “Укрзалізниця” відкрила продаж квитків на міжнародні поїзди, що курсують до країн Європейського Союзу.

Про це йдеться у повідомленні на Facebook.

Поїздами “Укрзалізниці” пасажири зможуть подорожувати до наступних міст Європи: Варшави, Вроцлава, Перемишля, Братислави, Праги, Кошице, Бухаресту, Сучави, Будапешту та Відня.

Поїзди до країн ЄС почнуть курсувати з 10 грудня.

Зазначається, що вартість проїзду до країн ЄС розраховуватиметься з урахуванням курсу євро на дату придбання квитка. Зокрема, при курсі євро 31,1 грн вартість проїзду буде наступна:

– Львів – Варшава – 1728,25 грн.

– Львів – Вроцлав – 1634,66 грн.

– Київ – Варшава – 1350,78 грн.

– Інтерсіті+ Київ – Перемишль (через Коростень): 1 клас – 705,03 грн, 2 клас – 489,77 грн,

– Інтерсіті+ Київ – Перемишль (через Козятин, Вінницю та Тернопіль): 1 клас – 767,42 грн, 2 клас – 536,57 грн.

– Інтерсіті+ Львів – Перемишль: 1 клас – 274,52 грн, 2 клас – 190,30 грн.

– Київ – Братислава – 2264,83 грн.

– Київ – Прага – 3013,52 грн.

– Київ – Кошице – 1456,85 грн.

– Київ – Бухарест – 2551,52 грн.

– Вадул-Сірет – Бухарест – 954,60 грн.

– Вадул-Сірет – Сучава – 174,70 грн.

– Київ – Будапешт – 2002,79 грн.

– Львів – Будапешт – 1400,99 грн.

– Київ – Відень – 2505,04 грн.

Запис “Укрзалізниця” відкрила продаж квитків на міжнародні поїзди, що курсують до країн Євроcоюзу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Британська компанія Prospex Oil and Gas виявила в румунському повіті Сучава велике родовище газу, видобуток якого може розпочатися вже в середині 2018 року.Про це повідомляє «Укрінформ».
Як повідомив румунським ЗМІ виконавчий директор групи енергетичних компаній Raffles Energy Дору Мораріу, нове родовище газу надасть можливості повністю задовольнити потреби місцевих споживачів у природному газі.
За словами Мораріу, геологорозвідувальні роботи в цьому регіоні буде продовжено, а видобуток газу, скоріш за все, розпочнеться в середині 2018 року.
Обсяги видобутку, на думку експертів, можуть становити до 30 тисяч кубічних метрів газу на день.
Повідомляється також, що після інформації про нове родовище газу вартість акцій компанії «Prospex Oil and Gas» на Лондонській біржі зросла майже на 40%.

Запис У Сучавському повіті Румунії виявили велике родовище газу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Загальною метою проекту є залучення науковців для покращення інвестиційної привабливості Буковини: проведення семінарів для студентів, навчання працівників інноваційних інституцій. Ми допомагаємо науковцям чи починаючим у здобутті патенту. Являємося тією зв’язною ланкою між науковцем і підприємством, яке реалізує інновацію, – розповів Віталій Кирпушко, представник Буковинського центру Реконструкції і Розвитку.

Проект розрахований на 18 місяців із загальним бюджетом понад 470 тис. євро. 90% фінансування надається ЄС. З регіонів України у проекті візьмуть участь тільки Чернівці. З Румунії – Сучава та Ясси. З Молдови – Кишинів.

– ЄС намагається збільшити їхню значимість, об’єднати в єдиний дослідницький простір і включити до Європейського дослідницького простору. Наш інститут особливо зацікавлений у торгових марках і винаходах на території України, – зазначив пан Мірча Фрунзе, представник Наукової фундації інноваційної культури та вдосконалення Румунського винахідницького інституту – IRIIS.

Представник Торгової промислової палати в Румунії (Сучава), пані Кармен Федюк розповіла, що їхні дії спрямовані на підтримку малого та середнього бізнесу, дослідницьких та навчальних закладів, окремих винахідників та дослідників.

Представники проекту також наголосили на створенні 3-мовного Інтернет-порталу, який допоможе науковцям реєструвати свої винаходи і шукати зацікавлених підприємців. Крім порталу додатково випустять також тримовний каталог та брошуру інноваційних пропозицій. Хоча вони запевняють, що на цьому діяльність не закінчиться: семінарські заняття з 5-ма тис. студентів щодо вивчення закордонного досвіду, проведення зустрічей круглого столу по кращим практикам інноваційного менеджменту, інформаційні заходи, конкурси з винагородою. Про це вони будуть повідомляти згодом.

Тетяна ЩЕРБАН, Юлія ОРИЩУК, студенти-журналісти

Запис Зелене світло інвестиціям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та в ніч перед відкриттям пам’ятник обезголовили. На щастя, у авторів-виконавців були запасні частини з гіпсу, тож пам’ятник усе ж таки відкрили й урочистості відбулися.

По гарячому сліду міліція розшукала вандалів. Ними виявилися троє місцевих мешканців, приватних таксистів. Відтявши пам’ятникові голову, вони відвезли вкрадену частину на околицю села Димка того ж Глибоцького району, де й закинули у став. Мотиви цього варварського вчинку поки що залишаються нез’ясованими.

Втрачене вже знайшли, зловмисники затримані, але подія спричинила неабиякий міжнародний резонанс.

Міністерство закордонних справ сусідньої Румунії надіслало ноту протесту, в якій висловило обурення актом вандалізму. Буковинці, незалежно від етнічного походження, також обурюються  мерзотною провокацією. В Інтернеті з’явилися заяви національних товариств, а в коментарях – погрози українцям, мешканцям Буковини. Отже, виходить, що провокація досягла своєї мети? На превеликий жаль. Бо, напевне, людям ліньки ставити перед собою запитання – й шукати на нього відповіді: Кому це все вигідно?

Вл. інф.

Запис Провокація, через яку Україна отримала ноту протесту з Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окрім цього, українська сторона висловилась про необхідність прискорення підписання угоди про місцевий прикордонний рух, оскільки після укладання відповідних угод з Польщею, Словаччиною та Угорщиною це питання лишається неузгодженим тільки з румунською стороною.

Запис Старий новий кордон спершу з'явиться на Медіа-Версії.