Вогонь у виробничій зоні

У понеділок, 13 липня між 12 і 13 годинами на 3-му та 4-му поверхах чотириповерхової виробничої будівлі ТОВ «Розма», що у Чернівцях на вул. Прутська, 29, виникла пожежа. Вогонь охопив близько 2 тис. кв. метрів. За повідомленням Управління державної служби надзвичайних ситуацій України (УДСНСУ) в Чернівецькій області, до гасіння пожежі було залучено майже вісім десятків рятувальників і 21 одиниця техніки. О пів на п’яту пожежу локалізували, а до 19:19 її ліквідували. Подія обійшлася без жертв. Принаймні видимих. Про що йдеться – пізніше. Пожежних гідрантів немає?! Протягом цілого дня журналісти та любителі знімали стріми на місці події, демонструючи їх наживо в соціальних мережах. Відтак, чернівчани спостерігали за тим, як виникали перерви в гасінні пожежі через те, що машини з водою ще не доїхали з вул. Севастопольської до вул. Прутської. До слова, чому така назва вулиці? Бо від неї, себто і від «Розми» також, якихось 300 метрів до річки Прут, де води доволі… Та робимо висновок із побаченого: на території промислового району, де розташована велика кількість підприємств, немає пожежних гідрантів?! Складається враження, що їх узагалі у місті немає!

Цікаво, хто мав би подбати про пожежні гідранти? – З цим запитанням звернулася до Сергія БАБЧУКА, прессекретаря УДСНСУ в Чернівецькій області. – Зважаючи на реакцію чернівчан на цю пожежу в соцмережах, хочу одразу спростувати твердження про те, ніби рятівники приїжджають на місце події без води, – наголосив він. – Це безпідставна заява: просто пересічні громадяни не знають особливостей роботи пожежників. Адже води з однієї машини вистачає лише на 2-5 хвилин гасіння вогню. Потім воду треба набирати у машину. До слова, штаб гасіння пожежі організував роботу так, що воду підвозили своїми цистернами й комунальні служби та деякі інші. І не тільки з вул. Севастопольської, а й річечки Клокучки, де ми встановили спеціальну насосну станцію-автомобіль для забору води. Ну а щодо пожежних гідрантів, то один є на території Машзаводу. Загалом же це питання не до нас: гідранти має встановлювати та обслуговувати водоканал з подачі місцевої лади.

– А як ви долаєте, так би мовити, висотність? Маєте відповідні драбини? – Кожна наша частина має у своєму розпорядженні автодрабину, яка піднімаються до 9 поверху. Був у нас і підйомник з люлькою, що долав 30 метрів. Але, на жаль, він вийшов з ладу. І це для нас проблема. Та все ж для порятунку людей, приміром, з верхніх поверхів житлових висоток, ми маємо все необхідне обладнання.

13 ЛИПНЯ МІСТО БУЛО ГАЗОВОЮ КАМЕРОЮ 

Коментар професора-хіміка Яреми ТЕВТУЛЯ, голови громадської екологічної організації «АкваБук» – про небезпеку, яку становила для чернівчан пожежа на «Розмі»: «Побачив густий чорний дим у нижній частині міста з Центральної площі. Майнула думка, що горять синтетичні органічні речовини або вироби з них. Невдовзі довідався, що горить «Розма» з її поліетиленовими трубами та макаронами. Принаймні, так повідомили. Та чернівчани знають: «Розма» виготовляє взуття з полівінілхлориду (ПВХ). Отже, варто знати, чим небезпечні продукти згорання згаданих хімічних речовин. Найперше, звернув увагу на густий чорний дим, який свідчить про невелику температуру згорання. І саме це дуже небезпечно. Оскільки пожежники рясно поливають водою зону горіння, при цьому утворюються мікро- і нанорозмірні частинки вуглецю. Середній діаметр частинок вуглецю в сажі менше за 0,15 мкм. І саме частинки вуглецю таких розмірів вельми небезпечні, бо мають здатність глибоко проникати й затримуватися в тканині легенів, порушуючи функціонування органів дихання. Особливо це небезпечно для астматиків, дітей, вагітних і людей поважного віку. А ще високодисперсні частинки вуглецю провокують онкологічні захворювання через те, що в сажі міститься високотоксична хімічна сполука 1,2-бенз(а) пірен. Частинки вуглецю в хмарі сажі поширюються дуже далеко від осередку горіння й можуть бути причиною хронічних бронхітів. До речі, як видно з фотографій УДСНС, рятувальники працювали без спецапаратів захисту дихання. Під час горіння поліетилену велика ймовірність утворення токсичного формальдегіду. Цю речовину давно називають отрутою для органів дихання, бо вона призводить до раку легенів. Невеликий вміст формальдегіду в повітрі викликає подразнення органів дихання, тривалого головного болю, шкірної алергії. Ще небезпечніші продукти згорання ПВХ: при цьому утворюється щонайменше 75 високотоксичних речовин. Зокрема, може виділятися газ хлор, відомий ще з початку минулого століття як бойова отруйна речовина. Ще один із продуктів згорання ПВХ –хлорид водню. Оскільки зону горіння поливають водою, утворюється соляна кислота, яка піднімається висхідними тепловими потоками, а на деякій відстані від зони горіння виникають кислотні опади. Мляве горіння ПВХ призводить до утворення чадного газу (карбон оксиду) – потенційно смертельно небезпечного. Отруєння чадним газом під час пожеж є причиною 50% смертельних випадків. Тривала небезпека отруєння чадним газом зумовлена тим, що цей газ може перебувати в атмосфері майже два місяці. Легкі отруєння чадним газом призводять до втрати людиною свідомості, нудоти, блювання, судом. Взаємодія ж чадного газу з хімічними речовинами атмосферного повітря супроводжується утворенням формальдегіду й токсичних оксидів нітрогену. Чадний газ, потрапляючи в організм, легко з’єднується з гемоглобіном крові, блокуючи транспорт кисню до тканин організму. Наслідком цього може бути прискорене згортання крові, гостре кардіологічне захворювання. Відомо, що гострі, навіть одноразові отруєння чадним газом уражають нервову систему, щитовидну залозу, печінку. Це тільки маленька дрібка тих хімічних речовин, які потрапили до повітря м. Чернівці й отруїли його. Не зайве нагадати, що не тільки згадані, але й інші небезпечні хімічні речовини утворюються під час спалювання твердих побутових відходів, які містять різноманітні синтетичні органічні речовини, полімерні плівки, пластмаси. Про це необхідно пам’ятати і не перетворювати повітряний простір нашої планети на небезпечну газову камеру».Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Чорний дим над Чернівцями… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Я постійно думаю про роботу, – зізнається Михайло Михайлович. – Керівнику, щоби приймати відповідальні рішення, потрібно або тримати біля себе купу радників, або самому досконало володіти відповідною інформацією. Адже наше законодавство, податкова система настільки швидко змінюються… Сьогодні ти прийняв законослухняне рішення, а завтра виявиться, що воно… злочинне, бо так вирішив хтось із законодавців. Отож доводиться весь час відстежувати новини в інтернеті, поновлювати знання у фахових журналах, періодиці тощо.

Михайло Красовський на «Розмі» – з 1974 року, коли він вперше переступив поріг цеху Чернівецького гумо-взуттєвого заводу

– Тоді з підприємства, яке у 70-і роки ще розташовувалось у сараях та підвалах, ми перетворилися на одного з найбільших виробників взуття в усьому Радянському Союзі, за кількістю продукції поступаючись лише знаменитому ленінградському «Красному треугольнику», – згадує Михайло Михайлович. – А в асортименті продукції – ми взагалі були перші. Усе це завдяки тому, що постійно дбали про технічне переоснащення заводу, запроваджували нову техніку та технології, намагаючись найбільш оптимально раціоналізувати виробництво. Єдиним слабким місцем було те, що ми були… не машиністами, не металістами, не машинобудівельниками, не виробляли різноманітних плат для «оборонки»… Ми виробляли товари народного вжитку, які у Радянському Союзі були «ахіллесовою п’ятою», тобто, про них згадували тоді, коли чогось гостро бракувало…

За Радянських часів наш завод так часто займав перші місця на «всесоюзних» змаганнях, що у нас довічно залишили стяг ЦК КПСС. Ще один подібний стяг тут залишився після того, як розпався Радянський союз…

– Коли вперше приїхав до Чернівців, був щиро подивований архітектурою міста, адже ТАКОГО я раніше не бачив! Хіба у книжках… Старовинні вулички, театр, університет – усе це сприймав із великим захватом, – згадує свої перші враження від міста Михайло Михайлович. – Родом я з Білорусі (народився в селі Мікулічі Березинського району Мінської області). Сюди ж приїхав після завершення навчання в Білоруському технологічному інституті (хімічний факультет). Це місто я обрав для виробничої практики не тому, що знав про нього щось… Просто вибір був невеликий – між Чєркєском, Астраханню та Чернівцями. Думав, відпрацюю – і повернуся додому. Проте з восьми нещодавніх білоруських студентів, які проходили виробничу практику, жоден не повернувся в Білорусію, усі залишились працювати тут! Адже Буковина – і справді благодатний край, тут хороші люди… На заводі познайомився зі своєю майбутньою дружиною. 1977 року одружилися, виховали тут двох синів, у Чернівцях народилися і мої внуки…

ТзОВ «Розму» Михайло Михайлович очолив 1988-го. Саме тоді його вперше обрали директором підприємства

– Часи тоді були нелегкі… Невдовзі Союз розпався, а з ним – і гуртова система розповсюдження взуття. Отож нам довелося створювати власну. Відкрили в кожній області України власні заводські склади, щоби якомога ближче бути до свого споживача, зробити свою продукцію якомога доступнішою. Зрештою, в перші роки незалежності нам вдалося не тільки зберегти існуюче виробництво, а й навіть його збільшити…

Моє улюблене українське слово – «але». Адже усе, що б не було сказано до цього слова – насправді не важливе. Важливе те, що після нього…

– Нині ми є основними постачальниками взуття в Афганістан, – каже Михайло Красовський. – Цього року уклали контракт з цією країною на 3,5 млн. доларів. Наше взуття вважається там найкращим, тобто найбільш якісним, його охоче купують, навіть не зважаючи на те, що і коштує воно дорожче за подібну продукцію інших виробників. Поновили постачати взуття в Таджикистан…

Проте, за словами Михайла Михайловича, керівництво підприємства чудово розуміло, що обладнання та технології, які закладалися ще минулого століття, – застарівають і фізично, і морально. Тому настирливо шукало можливості для виробництва якихось нових товарів, запровадження новітніх технології та обладнання. Зрештою, шість років тому на «Розмі» почали випускати полімерні труби. Зараз це підприємство – один із найбільших в Україні виробників полімерних труб для гарячого та холодного водопостачання, опалення. Щороку приріст полімерної продукції тут складає біля 50%, адже обладнання та технології, які використовуються у виробництві розмівських труб, є одними з найбільш передових, які взагалі зараз існують у світі…
Безперечно, такі успіхи – це, перш за все, заслуга талановитого керівника ТзОВ «Розма» Михайла Красовського. Якому у часи змін вдалося не тільки зберегти підприємство, а й зробити його сучасним та успішним. А для цього, погодьтеся, потрібні неабиякі організаторські здібності, віра у власні сили і справжній чоловічий характер!

Запис Михайло КРАСОВСЬКИЙ: «Моє улюблене українське слово – «але» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Наш завод спочатку був орієнтовний виключно на взуття, яке ми ще випускали за радянських часів. Тому, коли на ринку вперше з’явилася дешева китайська і турецька продукція, нам довелося довго та болісно пристосовуватися до нових, жорстких реалій, шукати свою нішу на ринку, експериментувати.

Випуск конкурентоздатної продукції – завдання надскладне. До того ж, при цьому треба було зберегти, – а час був непростий, – колектив, накопичити ресурси для сучасного переобладнання заводу, – згадує Михайло КРАСОВСЬКИЙ, президент компанії. – Пізніше, після тривалих роздумів, ми вирішили не обмежуватись взуттям, ризикнути і налагодити на «Розмі» випуск ще й поліпропіленових труб. Закупили в Італії обладнання, і вже 2003-го року почали їх виготовляти.

Зараз підприємство забезпечує своїми трубами чи не всю Україну, активно експортує їх до Білорусії. А цього року розмівці відправили першу партію поліпропіленових труб зі скловолокном до Росії. До того ж, у власній лабораторії, із унікальним англо-датським обладнанням, відповідників якому немає навіть у центрі сертифікації у Києві, проходить аналіз якості не тільки власна продукція заводу, тут сертифікуються труби всіх вітчизняних і зарубіжних виробників.

Цікавий факт: лише торік ТОВ «Розма» виготовила для мешканців Афганістану та Таджикістану 1,2-1,3 млн. пар взуття, ще 220 тис. пар – полякам для сільськогосподарських робіт. Для мусульманських країн підприємство виготовляє особливі чорні калоші з гострим носком та малиновою шерстяною підкладкою, зі спеціальною резиновою шпорою, щоби їх було легше знімати. Таку «обувку» там носять протягом усього року, і на весілля, і на похорони. Проте справжнього успіху «гумовий завод» досяг, налагодивши випуск поліпропіленових труб.

– Щороку обсяги виробництва зростають на 20-30%, підприємство відраховує до бюджету десятки мільйонів податку і зборів, – каже Михайло Михайлович. – Завдяки тому, що в нас таке успішне виробництво труб, завод і далі продовжує випускати взуття, адже саме по ньому найдошкульніше вдарила нещодавня криза.

Наприклад, в 2-2,5 рази подорожчали каучуки, які використовуються для його виробництва. Якщо ж відповідно підвищити вдвічі ціну на нашу продукцію – хто ж у нас її купуватиме? Тобто, щоби не втратити покупця, деякий час ми вимушені продавати наше взуття собі у збиток. Звісно, як і решта відомих фірм, мали б скоротити людей… Проте, не зважаючи на скрутні часи, не залишили їх без роботи, адже чимало з них пропрацювали тут десятиріччя…

– У планах – заміна обладнання на підприємстві, встановлення швидких та енергозаощадних ліній. Розширюємо також асортимент фітингів (з’єднувальних частин труб), освоюємо труби діаметром 75-90-110 з алюмінієм – їх поки що ніхто не робить в Україні, проте тут вони потрібні. А ще – придивляємося до виробництва сталевих радіаторів. Адже, за попередніми підрахунками, це вельми перспективний ринок, – зауважив Михайло Красовський.

Одне слово, «Розма» належить до тих небагатьох буковинських підприємств, які не тільки втрималися на плаву у розбурханому морі ринкової економіки, а й значно розвинулися, освоюючи нові виробництва та підкорюючи нові висоти.

Запис ТОВ «Розма»: від взуття – до поліпропіленових труб спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гума в стилі «унісекс» або кожній країні – свою трубу

У музеї «РОЗМИ» зібрані зразки продукції різних часів – від повоєнних 40-х років минулого століття і аж до сьогодення. Це справжня «історія гумової моди» в картинках, бо кожний експонат супроводжують знімки, де зображене виробництво.

– Чорні шкіряні постоли з прошитою гумовою підошвою – один з перших наших товарів, – розповідає директор ВАТ «РОЗМА» Михайло КРАСОВСЬКИЙ. – Ті, що на виставці, датовані 1944-м роком. Виготовляли їх вручну, працювали на заводі переважно жінки. Постоли тоді купували і селяни, і городяни, бо вони були відносно дешевими й довговічними. Як кажуть нині, постоли – взуття у стилі «унісекс» – і для чоловіків, і для жінок, зрештою, була війна і вибирати людям не доводилося.

– На іншому стенді зразки виробництва радянських часів, коли «РОЗМА» називалася гумовзуттєвим заводом. Тут і калоші, і гумові чоботи, і кеди, і туфлі та босоніжки. Є тут справжні раритети: «ювілейні» руді чоботи з написом «35 років» виробництва 1970-го. Виготовлення таких чобіт і калош все ще залишалося трудомістким, більшість операцій виконували вручну. Попри все, продуктивність праці була високою. Про це свідчать різноманітні кубки, грамоти, вимпели й перехідні червоні прапори, які вручалися ударникам п’ятирічок. Зокрема, ось такий прапор за перемогу у соцзмаганні у кращих радянських традиціях – червоний, оксамитовий і з великим портретом Леніна – на всю Україну мали тільки ми та ще одне підприємство на Сході республіки.

Із розвалом Союзу змінилися потреби покупців, відповідно, змінився й асортимент продукції. До вже звичного взуття додалися килимки для авт, а згодом пластикові труби та фітинги (деталі для їхнього з’єднання).

– Із взуття в нас залишилися нині лише калоші, які ми експортуємо до Афганістану, – веде далі Михайло Михайлович, – Ми зазвичай думаємо, що в засушливій Азії гумаки не потрібні. Однак це хибне уявлення, адже за найменшого дощу їхнє бездоріжжя стає гіршим за наше, тож у селах більше нічого не взуєш. Окрім того, люди там живуть бідно, а калоші дешеві.

Наше взуття полюбляють також польські фермери. Звичайні чорні гумові чоботи із валяним повстяним верхом стали особливо актуальними під час великих повеней останніх років. А нинішній «писк моди» – різнокольорові чоботи з малюнками – ми випускали ще 4-5 років тому, проте попитом вони не користувалися. Ледь розпродали, ще й залишилося. Із сезоном не вгадали…

Смаки й вимоги споживача взагалі треба знати до найменших дрібниць. От здавалось би, яка різниця, якого кольору труби купувати, аби замінити систему водопостачання в будинку? Між тим, виявляється, що українці чомусь найкраще беруть коричневі труби, білоруси – сірі, а росіянам подавай білі!

Ще стільки ж… і 150!

– Розширювати асортимент нині складно, – говорить директор. – У технологічно-простому виробництві ми програємо маленьким кустарним підпільним фірмочкам, бо ті не платять ані податків, ані орендної плати, ані пристойної зарплати людям. Тож навіть за невеликих затрат, вони апріорі більш прибуткові. Налагодити випуск технологічно-складної продукції – не вистачає коштів і спеціалістів. Тож оптимальний варіант розвитку підприємства – удосконалювати наявні технології, шукати дешевші та якісні матеріали, автоматизувати працю, перетворювати виробництво на екологічно чисте.

Приміром, тиждень тому ми запустили нову енергозбережну лінію, яка заощаджує 167 тис. грн на місяць. Змонтували 4 нові термопластавтомати і трубну лінію. Таким чином, обсяги виробництва зросли більше ніж уп’ятеро! Вже уклали експортні контракти на наступний рік загальною вартістю майже 5 млн. доларів.

Але найбільше ми очікуємо на реформу житлово-комунального господарства, бо це – величезний неосвоєний сектор вітчизняного ринку. Тільки підрахуйте, скільки труб потрібно, щоби оновити усі водопроводи та каналізації! Але цього, так само як і розвитку виробництва поліпропілену (сировини для виробництва труб, яку нині доводиться закуповувати в Німеччині) ми чекатимемо ще довго, та й навряд чи дочекаємося. Бо, за великим рахунком, проблеми підприємства нікого «нагорі» не цікавлять.

Утім, свято має бути святом, яке «РОЗМА» відзначатиме у найкращих традиціях заводу. Найбільшим подарунком працівникам, переконує Михайло КРАСОВСЬКИЙ, буде підвищення зарплат і чергова премія. На урочистості запросять також почесних гостей і ветеранів заводу. Виготовлять пам’ятну медаль, якою нагородять найдостойніших.

– Головне, аби люди відчували, що вони – не гайки, а найцінніше, що є на заводі. Без них виробництво нічого не варте. Хочеться, аби про тих, хто працює нині, пам’ятали і через наступних 75 років. Уявляєте, тоді «РОЗМІ» буде вже… 150!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис Від постолів до надсучасних труб спершу з'явиться на Медіа-Версії.