Дослідники творчості багатьох українських митців часто нагадують такого собі Шерлока Холмса, який, користуючись хиткими зачіпками та власною інтуїцією, намагається розкрити таємниці майстра і відшукати його «скарб». От і багатовекторна творчість буковинця Сидора Воробкевича – це коштовна мозаїка, сегменти якої розкидані по всьому світу. Один з таких був нещодавно представлений чернівецькій публіці.

Композитор, письменник, поет, педагог, редактор часописів Буковини, художник – Сидір Ворорбкевич був воднораз православним священиком, що позначилося на музичній спадщині митця. «Літургію Іоанна Златоустого» виконав Академічний камерний хор «Чернівці» під орудою Надії Селезньової. Художній керівник і диригент хору поділилася думками про цю знаменну для культури Буковини події.

– Надіє, як виник задум виконати цей твір?

– До мене підійшов отець Микита (Сторожук) з нотами «Літургії» й запропонував виконати цей твір. Саме завдяки йому «Літургія» Воробкевича вперше прозвучала повністю. Тепер плануємо видати запис.

Концерт планувався не заради зовнішнього ефекту. Він пройшов у певному науково-практичному форматі й має перш за все історичну цінність. Відродження свого, національного – це завжди подвижницька справа. І зараз, у такий напружений час, це, як ніколи, актуально.

– Наскільки складний твір?

– Загалом він досить простий, але має свої труднощі. Одразу здивував незвичний виконавський склад: чоловічий хор плюс мецо-сопрано. Вперше я побачила таку п’ятиголосну  партитуру. Порадившись із артистами хору, вирішила спробувати. Це бувризик, своєрідний експеримент – і, як показав концерт, вдалий.

– Особисто для вас «Літургія» Воробкевича – це початок відродження духовної спадщини композитора?

– Я ніколи не задавалася такою метою – підіймати пласт духовної музики Воробкевича. В мене є одна його «Літургія» для чоловічого складу румунською мовою. Наразі ми ведемо пошуки в архівах Львова й Відня. Так склалося, що на Буковині спадщиною композитора першим почав займатися Андрій Миколайович Кушніренко. Він натрапив на архіви Воробкевича, проте не заглиблювався  в його духовну творчість. Час був такий… Кушніренко опублікував окремі духовні піснеспіви Воробкевича, при цьому  інтерпретував їх з точки зору професійного хормейстера, зробив переклад канонічного тексту українською мовою.

– А ви вносили корективи до авторського тексту?

– Не хотілося щось змінювати, намагалася максимально залишити оригінальну авторську версію. Таке «компактне» звучання, як у партитурі Воробкевича, мені дуже імпонує, бо нагадує орган. Уже пізніше, у процесі роботи, я зрозуміла композиторський задум: для чоловічих голосів, які домінують, все написане дуже зручно, а жіночі – у «тьмяному» низькому регістрі звучать м’яко й «матово». У «Літургії» Воробкевич досягнув балансу між художньою красою, прагненням привнести неповторний буковинський колорит і церковним каноном. У своєму жанрі – це геніальний твір, найяскравіший взірець буковинської богослужбової музики.

– Як не парадоксально, але «Літургія» у стінах філармонії прозвучала винятково молитовно. На концерті вам удалося створити в залі особливу атмосферу – не світську, а церковну…

– Це те, чого ми найбільше прагнули. Після концерту в мене було відчуття, що я побувала на церковній службі. Це спільна енергетика, соборність…

– Особливо під час «Отче наш», коли слухачі встали для спільної молитви.

– Так, я «відчула» спиною цей момент. Багато що залежить від самої публіки. В залі було багато духовенства, віруючих людей…

– Що у планах?

– Розпочинаємо загальнонаціональний проект з відродження українського музичного мистецтва. Сама ідея належить диригенту симфонічного оркестру Йосипу Созанському, разом з ним будемо її втілювати. Важливо, що нас підтримала Віра Китайгородська, яка очолила нещодавно обласну культуру. І не тільки підтримала, а й подарувала оригінальну назву цьому проекту – «Жайвір і грім», яка, чесно кажучи, спочатку здивувала мене. Проте п.Віра пояснила її так: жайвір – це митець, який прагне до високих цілей, а грім – це різноманітні перешкоди, які виникають на його шляху. І саме в цьому протистоянні народжується щось нове. До речі, назва «Жайвір і грім» стала символічною для нашого проекту, адже самого Воробкевича називають «буковинським жайвором».

Тетяна КОГУТ, музикознавець

Запис Надія СЕЛЕЗНЬОВА: «Я ніби побувала на церковній службі… Бо публіка молилася разом із нами» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

От, наприклад, сьогоднішня сесія облради, яка обіцяла бути напрочуд гострою та цікавою… По-перше, об’єднали третє пленарне засідання 14-ї сесії з наступною 15-ою сесією обласної ради VІ скликання. По-друге, очікується візит буковинських нардепів та акція чернівецьких журналістів «Ні – кнопкодавам». А крім того, особисто я мала сподівання, що нарешті депутати стануть на захист своїх виборців і за рекомендацією постійної депутатської комісії з питань будівництва, архітектури,  транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій створять тимчасову контрольну комісію, яка вивчить діяльність Обленерго та ефективність роботи контрольних органів – інспекції  Держенергонагляду,  Чернівецького сектору  НКРЕ, управління захисту прав споживачів. Але до порядку денного це питання не потрапило. Чому? Мені пояснили, що воно, себто це рішення, має протягом 20 робочих днів «провисіти» на сайті облради.

Та повернемося до комісії, яка розглянула ще багато різних питань. Одне з них стосувалося затвердження комплексної програми забазпечення молоді житлом на 2013-2017 рр. Доповідав запрошений на комісію директор Чернівецького регіонального відділення державного Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Дмитро Шульга. Нагадаю, що це саме довкола його «підприємства» депутати попереднього скликання здійняли великий гвалт: журналісти писали, депутати розглядали, та згодом усе затихло. Зрештою, чого не буває…

Та на комісії, що відбулася 5 березня, пан Шульга  одразу ж потрапив під обстріл депутатів. Як з’ясувалося, відділення не прозвітувало за кошти попереднього періоду. За словами ж заступника голови облради Валентина Маніліча, який був присутнім на засіданні, звіт пана Шульги має теж протягом 20 робочих днів перебувати на сайті облради. Отож, виникає колізія: що робити? За законом, питання про молодіжне будівництво 15-а сесія не мала би розглядати. Однак ми його знаходимо під №2  у порядку денному. Порушення? Безперечно. Але його чомусь не беруть до уваги. Бо молодіжний фонд – це гроші. А вони потрібні «всім»! Тільки не треба мене переконувати, що на молодіжне будівництво чекають десятки тисяч молодих буковинців і тому це питанння таке невідкладне і нагальне. Все одно не повірю, бо просто знаю. На превеликий жаль, так званий молодіжний фонд не вирішує проблем молодих сімей і скористатися його можливостями погоджуються буквально одиниці.

До слова, після комісії, яку очолив нині новоспечений голова Василь Бічер, я відвідала засідання депутатської комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій. І яким же було моє здивування, коли і там я зустріла пана Шульгу. Він теж тут доповідав. До речі, замість начальника відділу регіонального розвитку управління капітального будівництва облдержадміністрації Олега Бабенка. Тільки з тією різницею, що у членів цієї комісії, на відміну від поппередньої, критичних зауважень на адресу Дмитра Шульги не було.

Співставивши наслідки роботи двох комісій, дійшла висновку, що питання депутати розглядають, зважаючи тільки на їм відомі інтетереси. А чи відповідають ті інтереси потребам тих, хто їх обрав? Питання риторичне…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»        

Запис Який Джон поплутав депутатів облради? спершу з'явиться на Медіа-Версії.