У Карпатському масиві Вранча знову несокійно. Найближчого тижня Україні загрожує землетрус. Насамперед постраждає Кишинів – така новина кілька днів тому раптово облетіла більшість українських ЗМІ.

Спрогнозувати точний час землетрусу неможливо

Трусоне нас, та ще й добряче – аж на 8 балів. Такими є сміливі передбачення, чи то пак – прогнози – румунського геофізика Ніку РОЮ, який не побоявся попередити про лихо, що насувається, жителів західних та південних областей України…

І це при тому, що до нас доходять лише відгомони сильних струсів! Румуни ж найбільше відчувають на собі тектоничний неспокій так званої «зони Вранча», розташованої на кордоні України та Румунії в Карпатах – однієї з трьох найбільш сейсмоактивних зон планети. За словами румунського геофізика, прогнозований землетрус може стати потужнішим, ніж 1977 року, коли в Бухаресті загинуло 15 тисяч людей!

Щоправда, українські науковці до передбачень румунського колеги ставляться скептично.

Так, за словами Андрія Ніколаєва, директора навчально-методичної обсерваторії ЧНУ, у складі якої працює сейсмостанція, землетрус у Чернівцях цілком можливий. Проте чи буде він за тиждень, місяць, рік, чи може й завтра – вчені напевне спрогнозувати не можуть. Адже в геофізіці й досі немає надійних моделей прогнозування землетрусів. Зазвичай у світі вираховують можливу сейсмічну активність на перспективу 20-30 років.

– Схожа ситуація була два роки тому. Тоді румуни теж попереджали про потужний землетрус… Увечері 8 серпня їх трусонуло на 5 балів. Але я не вважаю, що це був форшок, – каже Андрій Ніколаєв.

 

Перед сильним землетрусом відбувається серія наростаючих по си­лі попередніх поштовхів, так званих форшоків, які чітко фіксуються на сейсмограмі. Проте, наприклад, у Вірменії перед землетрусом 1988 р. цього не було. До того ж, форшоки можуть так і не перейти в сильний землетрус.

Трепетун з Румунії

«Відчують навіть у Москві!», – попереджав два роки тому директор Румунського інституту фізики землі Ґеорґе Мермуряну. Москвичі, щоправда, обіцяного «румунського трусу» так і не дочекалися… Схоже, цієї осені румуни знову вирішили навести на українців шок і трепет своєю обізнаністю?

За словами Андрія Ніколаєва, у зоні Вранча трусити може як завгодно. Проте навіть у разі гіпотетично максимального землетрусу Чернівцям від зони Вранча «дістанеться» не більше семи балів. Сильніше трястиме захід Одещини й південний берег Криму: там можливі 8-9 балів.

– Існує певна статистична залежність, за якою періодичність повторення землетрусів у зоні Вранча з магнітудою понад 6,5 дорівнює 27-32 рокам. Тож можна очікувати на порівняно сильний найближчими роками. Адже востаннє потужний землетрус тут був 1977 року. Проте доволі відчутно трусило цю ділянку 1986-го та 1990-го року. Поштовхи 2009-го можливо розрядили ситуацію: у Чернівцях тоді було 3 бали. Тобто, накопичена енергія звідти вивільнялася і це зменшує ймовірність сильного землетрусу… Потужні землетруси силою 8-9 балів відбуваються раз на 5 тисяч років, – пояснює чернівецький науковець.

Кілька років тому голова відділу прогнозування Європейської сейсмологічної комісії Георгій Пуркарь заявив, що Румунія може постраждати від потужного землетрусу силою близько 7 балів за шкалою Ріхтера не пізніше кінця 2013 року.

Вбивають не землетруси, а старі та неякісні будинки

Нагадаємо, 1977 року Чернівці трусило із силою 5 балів. Обійшлося легким переляком – у більшості квартир тоді розкачувалися люстри та дзеленчав посуд у сервантах. Проте при шести балах уже падають меблі, при семи на будинках можуть з’явитися тріщини.

Звісно, сучасні сейсмостійкі будинки від семи балів лише трохи похитнуться. Адже можливі землетруси враховані в Державних будівельних нормах «Будівництво в сейсмічних зонах України», які набули чинності 2007 року. Проте чи витримають стихію старі будинки? Скажімо, так звані «хрущовки», збудовані у 1960-х роках? «Деградація житлового фонду» – це не паперовий термін фахівців-будівельників, це суворі реалі життя будинків, в тому числі – і чернівецьких!

За Радянського Союзу витривалість майже всіх будівель у сейсмонебезпечних регіонах України розраховували на землетруси силою 6 балів, проте після 1981 року будинки взагалі зводилися без огляду на ймовірну сейсмологічну активність.

– У Чернівцях найбільш небезпечні – ділянки зсувів, – каже Андрій Ніколаєв. – У зоні підвищеного ризику будинки, розміщені на ділянках, де близький до поверхні рівень грунтових вод, на насипних грунтах…

Особливо небезпечними є будинки, перебудовані з порушенням архітектурних вимог – зокрема й ті, де реконструйовані несучі опори й стіни. Та й не кожна новобудова убезпечена від землетрусу! Адже замовники весь час прагнуть здешевити будівництво насамперед за рахунок сейсмостійкості: будівництво в сейсмічному варіанті дорожче за звичайне на 20-25 відсотків.

«За інформацією Простору, землетрус в районі Карпатських гір можливий 15-16 листопада 2013 року. Якщо він відбудеться, сила поштовхів у нас, на Буковині, буде не більше 3-4 балів, за аналогією землетрусів 1940 та 1977 років. Але вчора у зоні Вранча вже трохи потрусило – до 4-х балів».

Гаврііл ШУРПІН, цілитель, Майстер, член Ученої Ради Української академії цілительства.

Фахівці пропонують провести паспортизацію старих будинків, щоби перевірити, скільки балів вони здатні витримати. Установивши спеціальну вібромашину на верхніх поверхах, будинок розхитують і при сильних коливаннях точно визначають недоліки у проектуванні. Наприклад, в Узбекістані першочергово провели паспортизацію 10 тисяч шкіл, адже там пам’ятають: під час землетрусу в Ташкенті 1966 року загинуло дуже багато школярів. Проте для укранців, схоже, подібна перевірка – на рівні фантастики. На такі «дурниці» у різноманітних державних бюджетах – нема коштів.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Факти окремо

*Щорічно в різних місцях земної кулі відбуваються 1 катастрофічний землетрус, 10 дуже руйнівних, 100 руйнівних і 1000 таких, що пошкоджують споруди.

 

*Під час трясіння виникають сейсмічні хвилі, які поширюються в земній корі. Так, під час землетрусу у м. Газлі утворилась велика бездонна трі­щина, а в Монгольському Алтаї в 1957 р. на великій території цілком змінився рельєф. Цей землетрус, що мав силу 11-12 балів за шкалою МSК-64, залишається найбільшим на суші за XX століття.

 

* Землетруси виникають переважно в рухомих зонах земної кори. Але інколи трапляються  і на платформах – в тому числі й на Східно-Європейській (де розташована більша частина України). Так, у межах нашої держави вони зафіксовані в літописах від XI століття: в 1091, 1107, 1122, 1170 роках і пізніше. Наприклад, у «Воскресенской летописи» описується сильний землетрус в Києві 1196 р., під час якого «коливалися церкви і люди від коливання землі і страху падали на землю». Сильний землетрус зафіксовано і в літописі 1230 року, який був не тільки в Києві, а й в Ростові, Суздалі, Володимирі, Переяславі і Новгоро­ді. Судячи з усього, епіцентр його був десь у Карпатах і мав силу не менше 10-11 балів за шкалою МSК-64. У Печерському монастирі були зруйновані церква і трапезна.

_______________

Вимірюємо бали

Для оцінки землетрусів, починаючи з другої половини XIX ст., використовуются спеціальні сейсмічні шкали. Найбільш поширена – 12-бальна MSK-64 (Медвєдєв-Шпонхойер-Карнік):

*I бал. Землетрус не відчувається. Фіксується лише спеціальними приладами.

*II бали. Дуже слабкий землетрус. Відчувається лише домашніми тваринами і деякими людьми на верхніх поверхах будівель.

*III бали. Слабкий землетрус. Відчувається лише всередині деяких будівель як струс від проїзджого транспорту.

*IV бали. Помірний землетрус. Чутний скрип підлоги, балок, дзвін посуду, тремтіння меблів. Усередині будівлі струс відчувається більшістю людей.

*V балів. Досить сильний землетрус. У кімнатах відчуваються поштовхи, як від падіння важких предметів. Ляскають двері, розсідаються шибки, гойдаються люстри й меблі, зупиняється настінний годинник. Гойдаються тонкі вітки дерев. Відчувається багатьма людьми й поза будівлями.

*VI балів. Сильний землетрус. Гойдаються важкі меблі, б’ється посуд, падають з полиць книги, інколи тріскається штукатурка. Руйнуються лише дуже старі будівлі. Відчувається всіма людьми.

*VII балів. Дуже сильний землетрус. Руйнуються погано побудовані і старі будинки. У міцних будівлях з’являються невеликі тріщини, обсипається штукатурка. Змінюється рівень води в колодязях. У річках і озерах каламутніє вода. Інколи спостерігаються зсуви і осипання ґрунту.

*VIII балів. Руйнівний землетрус. Дерева сильно розхитуються, частина їх ламається. Розвалюються міцні кам’яні огорожі, падають фабричні труби. Руйнується багато міцних будівель. У грунті з’являються тріщини.

*IX балів. Спустошливий землетрус. Будівлі руйнуються. З’являються значні тріщини в грунті.

*X балів. Землетрус знищує усе. Руйнуються добре побудовані дерев’яні будинки і мости, міцні будівлі і навіть фундаменти. Розриваються водопроводні й каналізаційні труби. Ушкоджуються насипи, греблі і дамби. Утворюються зсуви та обвали, тріщини та вигини в грунті. З річок і озер випліскується вода.

*XI балів. Катастрофа. Майже всі кам’яні споруди розвалюються. Руйнуються дороги, греблі, насипи, мости. Утворюються широкі тріщини зі зрушеннями.

*XII балів. Сильна катастрофа. Руйнуються всі споруди. Окремі предмети підкидаються при поштовхах. Перетворюється вся місцевість. Змінюються русла річок, утворюються водоспади. На поверхні грунту видно земляні хвилі. Зміна рельєфу у великих розмірах на великих площах.

__________________

Якщо землетрус застав вас у будинку
Дерев’яні будинки вважаються більш безпечними під час землетрусів. Якщо такий будинок руйнується, в ньому утворюються великі порожнини, в яких є шанс вижити. Цегляні будинки розсипаються на окремі цеглини. Зазвичай цегла спричиняє важкі поранення, але все ж менші, ніж бетонні. Бетонні панельні будинки є найнебезпечішими під час землетрясіння.

*Якщо ви перебуваєте на 1-2-му поверхах багатоповерхівки, постарайтесь негайно вибігти, остерігаючись уламків будинку, що падають. Відбігайте на безпечну відстань.

*Якщо ви перебуваєте на 3-му і вище поверхах – не вибігайте з будинку: сходи і сходові клітки будуть заповнені людьми в паніці. Ліфти або будуть вже відключені, або можуть відключитися будь-якої миті. Крім цього, сходи часто обвалюються за перших же поштовхів. Фахівці радять перечекати поштовхи в тому приміщенні, де вони вас застали, перемістившись у безпечне місце.

*Майже кожний, хто стояв у дверному отворі, загинув, бо коли обвалиться одвірок, ви будете розчавлені. Станьте у внутрішньому куті кімнати біля несучої стіні. Якщо у вас є міцний стіл, НЕ залазьте під нього, а лягайте поряд. Коли будинок обвалюється, тяжка стеля падає на меблі, руйнуючи її. Але поруч утворюється «трикутник життя» – чим більший і міцніший об’єкт, тим більша утворюється порожнина, у якій можна врятуватися.

 

Тримайтесь подалі від:
*вікон (можна поранитися склом);
*зовнішніх стін будинку – вони руйнуються першочергово;
*важких і громіздких предметів (холодильників, шаф тощо), які можуть зрушитися з місця або перекинутися.

*Після закінчення поштовхів спробуйте вийти з будинку (сильні землетруси переважно тривають від 10 до 20 секунд, іноді до хвилини). Оскільки можливі повторні поштовхи, тримайтеся несучих стін або переходіть у наперед вибране місце, де ви можете перечекати нові поштовхи. Рухаючись у приміщенні і виходячи з нього, остерігайтесь уламків, що падають, обірваних електродротів і металевих предметів, яких ті торкаються. Для захисту від пилускористайтеся хусточкою, шаликом або частиною одягу.

Якщо землетрус застав вас на вулиці
Відійдіть на безпечну відстань від будинків та ліній електропередач. Під час поштовхів ні в якому разі не забігайте в дім з метою допомогти постраждалим, це дуже небезпечно. Спершу слід дочекатися закінчення поштовхів.

Якщо землетрус застав вас на естакаді
Негайно біжіть до найближчого краю і віддаліться від моста чи естакади

Якщо землетрус застав вас у транспорті, що рухається
Попросіть водія плавно загальмувати подалі від високих будинків. Залишайтеся в транспорті до завершення поштовхів.

Якщо землетрус застав вас у горах
Оскільки землетрус спричиняє обвали, їх слід уникати першочергово.

Якщо землетрус застав вас у лісі
Щоб утриматися на ногах, не спирайтеся на дерева і не хапайтеся за них, бо під час поштовхів вони можуть рухатися подібно до сталевої пружини.

Якщо землетрус застав вас під час сну
Якщо ви пробудились від підземних поштовхів:
– ні в якому випадку не вмикайте електричне освітлення  і не запалюйте сірники і запальнички: газопровід може бути зруйнований. Користуйтеся лише кишеньковим ліхтариком;
– не витрачайте часу на вдягання, а, захопивши лише найнеобхідніше, дійте відповідно до попередніх параграфів.

Якщо ви в ліжку, експерти радять скотитися на підлогу. Найбезпечніше місце буде навколо ліжка.

Запис Землетрус у Чернівцях буде спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ви зараз прочитаєте крамольне твердження. Більшості воно видасться страшним і неприйнятним. Але це – правда. Наркотики – серед нас. Це частина нашого життя. Це – як гриби, серед яких є отруйні, але цього ніхто не жахається. Тож потрібно навчитися жити поруч з ними. Знати про них, але робити свідомий вибір і не вживати. Цьому можна навчитися. І цього вчать у денному реабілітаційному центрі для молоді, який уже рік працює в Чернівцях.

Вчитися одужувати

– Не допустити вживання наркотиків тими, хто з ними не стикався – це лише один з напрямків діяльності фонду «Нова сім’я», – каже Тетяна БЕРЕЖНА, президент Фонду «Нова сім’я», на базі якого діє реабілітаційний центр. – Другий напрям – допомогти тому, хто залежний, своєю бідою приносити якомога менше шкоди і собі, і своєму оточенню, наскільки це можливо. Третій напрям – зробити все можливе для тих, хто вирішив позбутися залежності й буди щасливим без наркотичних речовин.

Саме цим займаються фахівці денного реабілітаційного центру для молоді. За всіма напрямами роботи не бракує. На жаль – чи на щастя, ми розвиваємось. На жаль – бо це означає, що родин, яких торкнулась проблема вживання наркотиків, не меншає. На щастя – тому що є можливість їм допомогти, а не вдавати, що проблема надумана.

Денний центр – це можливість для людей із досвідом вживання наркотичних речовин соціально реабілітуватися. Це не лікарня і не чарівні пігулки, які вирішать усі проблеми одразу. Тут дають знання й психологічну підтримку, допомагають у соціальній адаптації тим, хто вважає, що залишився зі своєю проблемою наодинці. А також вчать жити без вживання хімічних речовин, любити й бути частиною життя інших.

– Важко оцінити ефективність стаціонарних центрів лікування наркозалежних, – ділиться директор денного центру, психолог, автор просвітницьких та психокорекційних програм для молоді Альона БЕЖАН. – Трапляється, що на момент завершення лікування 60% пацієнтів відмовляються від уживання наркотиків. Але немає даних, скільки з них залишаються тверезими й надалі, а не кидаються в обійми своєї залежності одразу після повернення до звичного середовища. Ефективність нашого центру протягом року становить 17%, тобто саме 17 наших випускників живуть у звичній обстановці і залишаються тверезими. Це дуже високий показник: подібні центри в Росії визначають свою ефективність на рівні 3-5%.

Особливість денного центру – орієнтація на молодь, на людей, які, можливо, не мають досвіду постійного та системного вживання наркотиків. А головне, тут дають свободу вибору. Нікого не зобов’язують прийти наступного разу. Але більшість приходить. На них чекають групові й індивідуальні заняття, зустрічі з консультантом-психотерапевтом. Психологічну допомогу клієнти отримують за індивідуальним планом одужання. Тут діють групи з арт-терапії, сімейної терапії, фінансової освіти, проводяться заняття за програмою фізичного розвитку й одужання. При центрі працює телефонна «гаряча лінія». За рік надійшло понад 800 дзвінків, переважно від родичів наркозалежних. А серед клієнтів денного центру – підлітки 14-16 років, які пригощалися дурманом з десяти років…

Батьки й діти

Проблема наркозалежності – не індивідуальна. Це проблема цілого суспільства і родини. Більшість вихованців – з неповних сімей. Напруга в стосунках з батьками – один з каменів спотикання на шляху одужання від залежностей. Тому в денному центрі працює й «батьківська група». Щоправда, її відвідують лише четверо мам і тат. А клієнтів денного центру за рік роботи загалом було 86. Лише в чотирьох родинах усвідомили, що боротися з бідою краще разом, усією сім’єю.

Із 86 сімей тільки у 4-х усвідомили, що боротися з наркологічною пристрастю дитини треба усією родиною.

– Батьки наркозалежних – це найважча аудиторія, – визнає віце-президент, юрист, координатор Бюро соціального супроводу «Діалог» Алла ШКРЕТА. – Нерідко легше привести залежного до одужання, аніж його батьків до визнання проблеми. А молодим людям буває надзвичайно важлива підтримка родини. Нещодавно юний клієнт привів до нас на «батьківське» заняття маму. Він дуже хотів, щоби вона зрозуміла його. Тренер затримався на кілька хвилин, і хлопець чекав разом з мамою, аби переконатися, що вона не піде геть. Заспокоївся і пішов лише тоді, коли вона зайшла разом із тренером до кімнати, де розпочалися заняття. Для нього це було суперважливо, але після першого разу його мама більше не прийшла.

Батьки соромляться того, що їхні діти вскочили в таку халепу. Замість того, аби рятувати свої чада, вони дбають про репутацію, приховують проблему. А вона від цього не зникає.

Але проблема батьків і дітей у середовищі залежних – це не лише діти з досвідом вживання наркотичних засобів, яких «раптом» виявили у своїх родинах цілком нормальні батьки. Це й наркозалежні батьки, які мають ні в чому не винуватих дітей. І знову ж: допомоги потребують обидві сторони. І обидві можуть її отримати в денному центрі. Педагоги і психологи займаються з дітьми наркозалежних від трьох років:  розвивають розумові здібності, усувають педагогічну занедбаність, підвищують самооцінку, формують здорові звички. Водять до музеїв, вивчають разом з вихованцями традиції і культуру рідного краю, ходять до театру, влаштовують пальчиковий театр у центрі, навчають логічного мислення, зокрема й передбачати наслідки їхніх вчинків.

Раз на тиждень дітей водять до кафе. Дітки здобувають елементарні навички: миють руки, сидять за столами з білою скатертиною, тихо розмовляють, кажуть «дякую» офіціантам, користуються ножем і виделкою. А в цей час їхні батьки намагаються одужати. Адже вони залишаються для своїх малюків найріднішими людьми, а наркозалежність – це хвороба, яка потребує лікування.

«Толерантні чернівчани» і «чужі діти»

Коли мешканці будинку, де розташований денний реабілітаційний центр для молоді, дізналися, який заклад функціонуватиме поруч з ними, обуренню не було меж. Зібрали понад 70 підписів проти. Приходили до центру і вимагали звільнити приміщення… Вони остерігалися, що тут будуть «ошиватися наколоті й обкурені», намагалися відгородити від проблеми наркозалежності власних дітей. Їхні мотиви можна зрозуміти, але й відмовити в допомозі тим, хто її потребує, – не можна. «Позиція страуса» не дасть результату. Від реальності не сховаєшся.

Сьогодні, коли денний центр працює вже рік, його відвідують і четверо молодих людей з мікрорайону, який так виступав проти розміщення закладу. Хтозна, чи їхні батьки не були серед протестувальників і не вважали, що їхніх родин це не стосується. – Не доросли ми ще до того, що чужих дітей не буває, – з болем зауважує Алла Шкрета. Та й багато «правильних» дорослих, на жаль, не доросли до рівня своїх «недосконалих», залежних дітей: діти чесніші, відкритіші, без гордині.

На щастя, необхідність спільних дій навколо проблем «чужих дітей» усвідомили  нарешті чернівецькі офіційні та неофіційні структури. Вони підписали Угоду про створення Партнерської мережі установ і громадських організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді й дітей. Їхня реальна, не «для галочки» робота – ще один крок до перемоги над залежностями…

Примітивні успіхи на паперових квітах 

До денного центру молоді люди часто звертаються із проханням знайти їм роботу. Мовляв, якби працював – не мав би часу на наркотики. Насправді біда таких юнаків і дівчат не в надмірі дозвілля, а в невмінні керувати – собою і своїм часом. Адже і ті,хто працюють, буває, знаходять час для наркотику, а безробітні, навпаки, віднаходять сили й мужність для зміни ситуації. Тому в центрі вчать людей… дозвіллю: займатися спортом, володіти комп’ютером, створювати мультики і навіть поводитися із грошима. Свої перші успіхи клієнти центру записують на пелюстках паперових квітів, які чіпляють на спеціально поставлене при вході в центр «Дерево успіхів». У когось досягнення доволі серйозні, скажімо, на пелюстках записано: «Тверезий 105 днів» «Зробив паспорт», «Шукаю роботу», «Знайшов свою половинку». Такі кроки почасти і для людей без досвіду вживання наркотичних засобів – важливі й непрості. А чиїсь успіхи можуть здатися примітивними. Комусь – але не тим, хто вже знає, що таке наркозалежність. Запис на паперовій пелюстці «Сьогодні тверезий» – це вже один з найперших успіхів клієнта центру. А найперший крок до подолання залежності в собі – «Дійшов. Попросив допомоги». Паперові квіти на штучному дереві стають першими свідками одужання клієнтів центру.

Клієнтка центру: «Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою»

Я не знаю її імені і як вона виглядає. Мені відомо лише, що вона відвідує денний реабілітаційний центр і вже півроку залишається тверезою. До того сім років вживала наркотичні речовини. Вона зателефонувала до редакції, щоби розповісти про те, що наркотики – це ілюзія реальності. Сама ж реальність – справжня, нефальшива – поруч, і її ніщо не замінить.

– Уперше я спробувала наркотик із цікавості. Це було під впливом компанії, але зараз я вже впевнена, що насправді не компанія шукала мене, а навпаки – я шукала компанію, де це було б можливим. Не мала бажання ставати дорослою і брати на себе відповідальність. Позаду були дві невдалі спроби вступити до вузу, попереду – невідомість. Я кинулася в обійми наркотичної ейфорії.

Я не хотіла б деталізувати, що відчуває людина під дією наркотику. У цьому треба бути дуже обережною: це може підштовхнути, стимулювати тих, хто шукає такої розваги. Усе, що начебто знаходиш у наркотику – легкість спілкування, настрій, – усе є в тверезості. Усе! Тільки я лінувалася це здобувати, хотіла, аби воно прийшло само собою. Насправді ж ейфорія, розслабленість від наркотику – це лише ілюзія. Реальністю ж є купа проблем, які в результаті отримуєш. І вирішувати ці проблеми далі треба самому.

У денний центр я потрапила завдяки мамі. Вона завжди за мене боролася, хоча стосунки в нас були напруженими. Їй було нестерпно боляче дивитися, як я себе вбиваю… Вона возила мене до монастиря, наді мною читали молитви, поїли мене настоянками різних трав… Двічі я проходила стаціонарне лікування. Після першого разу вкололася того ж дня, коли вийшла з лікарні. Другого разу протрималася один день і вкололася вже наступного. Я дозволяла, щоби зі мною все це робили – аби лише відчепилися.

Потім мама побачила оголошення в тролейбусі і зателефонувала в центр. Грошей на лікування й реабілітацію в мами не було, а тут пропонували безкоштовну допомогу. Це було важливо. Вона вибрала момент, коли мені було насправді дуже погано, і сказала мені про центр. Я погодилася прийти. Якщо зовсім чесно – ця згода мала дві сторони. Так, я хотіла загладити вину перед мамою, але водночас для себе проблеми в своїй залежності не бачила. Аж тут, у центрі, зрозуміла, наскільки це мене руйнувало. Тепер я сама хочу цього позбутися.

Зараз я працюю. Поки що робота не вимагає освіти, але надалі хочу вчитися.

У центрі мені дуже допомогли індивідуальні консультації. Я впевнена: те, що скажу консультантам – ніхто не буде оцінювати, обговорювати. Це мені підходить. Дуже важко розкриватися в групі, в присутності когось. Бо довіри подекуди нема не те що до когось – до себе! Але сьогодні я вже займаюся в групах анонімних наркоманів, сімейної терапії, дуже подобається група емоцій. Бо, перебуваючи у залежності, я встановила собі заборону на почуття. Тепер повертаюся до них, вчуся відчувати. Частина програми – спілкування  з тими, хто одужує. Це допомога одне одному. Хоча допомогти залежним може і той, хто не має досвіду вживання. Мені, наприклад, потрібне спілкування і з тими, і з тими.

У мене був хлопець, ми разом вживали наркотики. Коли я вибрала інший шлях – запропонувала йому йти разом. Він не захотів, і подальше спілкування показало, що продовжувати стосунки немає сенсу. Але я його не позбавляю своєї підтримки, коли він мені телефонує, ми розмовляємо. Насправді дуже важко зберігати стосунки двом залежним людям, якщо один стає на шлях одужання, а інший ні. Важко і боляче. Але це має свої плюси. Мій колишній хлопець знає, що з мого боку завжди буде підтримка, і він має позитивний приклад, як можна змінити своє життя. На сьогодні я вибрала позицію самостійності, бо не вважаю себе готовою до стосунків.

Я півроку не вживаю наркотику. Але залежність залишається з людиною назавжди. Ми, залежні,  не можемо дозволити собі розслаблятися. Жити з цим усвідомленням доведеться завжди. Але це усвідомлення не є ультимативним, воно завжди дає право вибору.

Можливо, я навіть вдячна своїй хворобі: вона спонукала мене щось зрозуміти, переглянути своє життя. Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою. Друга – як у всіх жінок: створити сім’ю, мати дітей, будинок, освіту, бути реалізованою особистістю. Хочу тепла, затишку, любові.

Тим, хто цікавиться наркотиками і, можливо, вже задумується про «перший раз», порадила б дати собі відповідь на два питання: що я роблю і що я від цього отримую. Ці питання мені допомогли розібратися в собі. Адже бажання жити є в усіх, і в тих, хто вживає наркотик – також. Але питання – яка якість цього життя? Спожити наркотик, а натомість отримати зруйноване здоров’я і хаос у голові та житті… Якщо ти цього хочеш – то де ж правда? Ти хочеш жити чи ні?

«…Поговори зі мною відверто»

Профілактика наркозалежності – для першачків

Для школяриків початкових класів діє чи не єдина в Україні превентивна програма «Нова сім’я» з профілактики адиктивної поведінки, тобто такої, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, та соціально небезпечних захворювань (ВІЛ – інфекції, туберкульозу, вірусних гепатитів, наркоманії). Погодьтесь, сьогодні молода людина оточена сучасними технологічними звабами розвитку людства, модними трендами та течіями, які нерідко диктують ту чи іншу модель поведінки дитині, підлітку, юнакові. «Тому говорити про наявні ризики та надавати достовірну інформацію на доступній для дитини мові, є не менш важливим, ніж навчати англійської та правопису, – стверджує президент фонду «Нова сім’я», психотерапевт, один з авторів превентивної програми Тетяна БЕРЕЖНА. – Програма унікальна й тим, що орієнтована не лише на інформаційні потреби дітей віком  від 6 до 10 років але й на потреби батьків учнів. Рішенням обласної експертної комісії науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (від 1 червня 2012р.) вона  рекомендована до використання в роботі з дітьми освітніх навчальних закладів як фаховий корекційно-розвивальний та психодіагностичний інструментарій».

+Інтерактивна метода роботи тренерів схвалена не лише дітьми та батьками, але й учителями, які також можуть бути присутніми на заняттях. З дітьми працює пара тренерів, чоловік та жінка, з досвідом роботи та вищою освітою. Тематика занять для дітей 6-10 років така: «я й моє тіло»; «я та мої почуття й бажання»; «я та моє оточення й підтримка». Діти отримують відповіді на різні запитання, як от: чому варто берегти свою шкіру, чому важливий сон та чисте повітря, як сказати «ні» у моменти ризику для здоров’я та як навчитись бути толерантним. А що таке реклама та чи є її продукти безпечними для здоров’я? А безпечна дружба? Перша ж бо спроба вжити наркотики відбувається, як правило, у компанії, а не на одинці, й багато іншого.

+Тематика занять для батьків: вікові особливості та потреби дитини; безпека в родині та побудова діалогу з дитиною; причини, симптоми та методи попередження наркоманії; профілактика інфекційних захворювань та репродуктивне здоров’я дитини тощо. Практика шестирічної превентивної роботи довела: діти віком 6-10 років, які брали участь у заняттях, у підлітковому віці володіють достатнім рівнем знань і навичок для відмови від пропозиції однолітків спробувати наркотичні речовини чи пропагувати іншу ризиковану до інфікування ВІЛ, туберкульозом поведінку.

Головна умова участі дітей у заняттях програми – бажання батьків. Та учасники програми здобувають не лише знання, досвід, але й друзів та підтримку в особі спеціалістів благодійного фонду «Нова сім’я», які відкриті до контакту й діалогу.

Вам здається, що такі розмови малоефективні? А ви самі здатні поговорити зі своєю дитиною про таке? Не маєте часу? То не дивуйтеся, коли на це знайде час людина на вулиці і розповість зовсім не те, що ви вважаєте правильним та безпечним для її здоров’я. Своєчасна, відверта розмова вже сьогодні може врятувати щасливе життя та спокій вашої родини завтра.

Тренери програми первинної профілактики пригадують випадок, коли до них звернувся батько дитини, яка кілька років тому проходила цей курс, і попросив дозволу відвідати заняття. Після участі він зізнався: захотів особисто перевірити, про що тут розповідають, адже його син був свого часу настільки захоплений програмою, що тепер шукає можливості продовжити спілкування з тренерами. Відзначив, що завдяки саме цій програмі відновив довірливі стосунки з сином-підлітком, якого після смерті дружини виховує сам. У чому успіх програми? У простоті і побудові мови дружби між дорослою людиною та дитиною.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»         

Телефон «гарячої лінії» денного центру реабілітації наркозалежних: 066 012 55 35

Запис ЖИТТЯ БЕЗ НАРКОТИКІВ: спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Принаймні, тато покусаної щуром чернівчанки ледве не оскаженів у пошуках рятівної антирабічної вакцини для єдиної дитини. Адже сказ – не лікується! Заражена ним людина обов’язково помре.

Неприємна, м’яко кажучи, пригода сталася в самому серці Чернівців, на вул. Кобилянської, минулого понеділка. О пів на дев’яту вечора мешканці одного із будинків – мама з дитиною і юнка – поверталися з прогулянки додому. На другому поверсі під’їзду вони побачили щура й розгубилися. А той – чи то від страху, бо ж люди його затиснули у замкнутому просторі, а, може, й з інших причин, адже сказ у нас на Буковині зустрічається доволі часто, – кинувся на дівчину та вчепився зубами їй у ногу. Його навіть скинути вдалося не одразу. Тож потерпілу повезли до травмпункту лікарні швидкої допомоги, що на вул. Фастівській. І треба визнати, що наша героїня народилася, мабуть, у сорочці. На це принаймні натякнув черговий лікар травмпункту, бо їй дісталася остання ампула антирабічної вакцини (від слова Rabies – сказ). Антирабічний імуноглобулін їй не вводили, як і протиправцеву вакцину. Хоча, згідно зі стандартизованими протоколами запобігання недугам, мали би це зробити. Бо, як відомо, за умови появи клінічних ознак сказу ефективних методів лікування просто не існує. Сказ – не лікується! Це стовідсоткова смерть! Тому за будь-яких ушкоджень шкіри чи слизової, нанесених хижаками, летючими мишами чи гризунами, слід терміново починати комбіноване лікування: антирабічний імуноглобулін вводять одноразово у день укусу, антирабічну вакцину тоді ж та продовжують вводити на 3-ій, 7-ий, 14-ий, 30-ий і 90-ий дні. Коли ж є можливість спостерігати за твариною і вона протягом 10 діб лишається здоровою, то лікування після 3-ї ін’єкції припиняється.

До слова, того ж таки вечора до травмпункту привезли покусану собакою дівчинку. І хоч  на нозі в малої була невеличка подряпина, зроблена псом крізь джинси, батьки хвилювалися. Бо для неї антирабічної вакцини вже не знайшлося. Пізніше редакція зв’язалася з бабусею дівчинки, яка повідомила, що в собаки, який здох, сказу не було. Та з іншого боку, ніхто не був певний у тому, що це саме той пес зачепив їхню дитину. Та все ж медики порадили їм не вводити антирібічну вакцину: мовляв, ранка не мала би бути смертельною, а в щеплення чимало побічних явищ.

Героїня ж нашої розповіді потребувала подальшої обов’язкової вакцинації. Однак у Чернівцях рятівної вакцини не знайшлося. Кілька її ампул батьки дівчини знайшли в одному із районів області. Та яких нервів це їм коштувало, знають лише вони…

– Тож чому в області немає вакцини проти такої небезпечної недуги? – справедливо  обурюються родичі укушених. – Така безладність чиновників від медицини межує зі злочином проти простих громадян! – стверджували, і небезпідставно, люди. – Ми ж готові викласти будь-які гроші за те, щоби не піддавати небезпеці життя дітей!

Чому на Буковині немає вакцин, без яких люди не виживуть?       

Оскільки в середовищі журналістів застарілі схеми теж не водночас змінюються на нові, ми зателефонували до головного санітарного лікаря краю Наталії ГОПКО. Та, з’ясувалося, що від початку 2013 року санітарна служба вже не опікується вакцинацією людей і не відповідає за цей напрямок роботи. Та все ж від п. Гопко дізналися, що гроші на рятівні вакцини вже перераховані у казначейство. Більше того, нова партія, імпортована з-за кордону, вже є в області, але перебуває на карантині.

Це, мабуть, означає, що вакцина чекає  на сертифікацію? До слова, Україна від часу незалежності, на превеликий жаль, вже не має вакцин власного виробництва… Чи не тому час від часу історії про пошук матеріалів для щеплень холодять кров читачам, слухачам і глядачам вітчизняних ЗМІ. Трохи більше року сталася подібна історія у Долині сусідньої Івано-Франківської області, про яку розповіла ТСН. Якби Галина Мицак тоді не поставила  «на вуха» всю область і навіть Мінздоров’я, то за ті 45 днів, протягом яких їй пообіцяли доставити ліки, вона б оскаженіла 9 разів! Адже вакцина помічна, коли її вкололи до 5 днів після укусу.

Але історія сусідів нічому не навчила буковинських організаторів охорони здоров’я.

З редакції ми вирішили зателефонувати до травмпункту. Ось така була бесіда:

Кор.: – Доброго дня. Мене покусав пес. Можу зробити у вас щеплення проти сказу?

Жіночий голос: – Немає вакцини. А коли це сталося?

– Вчора.

– Що за пес покусав?

– Та бігала зграя у дворі багатоповерхового будинку…

– Слідкуйте за псом протягом 14 днів. Якщо буде живий то не треба робити щеплення. Але прийдіть до нас, ми вас запишемо.  

– А якщо помре?

– …

– Молити бога чи копати собі могилу?  

– Але ви приходьте, ми дамо вам поради, що треба робити …

Марія ПОЛІЩУК, начальник управління організації лікувально-профілактичної роботи та розвитку медичної допомоги населенню в департаменті охорони здоров’я: 

– З «Індіраб», вакциною від сказу, така ситуація склалася, на жаль, в усій Україні. Ми замовили її, але тендерні процедури ще не закінчилися. Хоча наказ Міністерства охорони здоров’я про те, що ми маємо отримати певну кількість вакцини, уже є, але вакцину ще не привезли. Є певна дистанція між моментом, коли вони вже вирішили, що нам її дадуть, і тим, коли вони нам її поставлять. Але поки що ця вакцина існує тільки на папері. Однак ми сподіваємося, що найближчим часом нам її поставлять. Це те, що стосується державних поставок.

Але існує ще невелика кількість фірм, які відпускають такі вакцини, якщо мова йде про приватні поставки, тобто за рахунок, приміром, коштів місцевого бюджету, медичної установи тощо. Якщо не помиляюсь, це одеська фірма «Берег сервіс». Так от на сьогодні не з нашої вини сповільнилися процедури, вони запізно почали закуповувати партії вакцин, а коли вакцина приходить в Україну, то існує певний закон, за яким вона проходить тестування в Україні, – а це, зрозуміло, час…

Враховуючи затримку з боку державних закупок, медичні заклади звернулися до одеситів, аби придбати хоча б якусь кількість вакцини до того часу, доки отримаємо їх за державними поставками. «Берег сервіс» відповів, цитую: «Закупка проведена, вакцина проходить тестування, будемо готові дати вакцину не раніше, ніж через 2 місяці». Цей термін спливає 18 липня.

Попри те, всі районні лікарні запаси «Індірабу» мають: хоч і не великій, але по одній, дві, три дози ампул є. А щодо лікарні швидкої медичної допомоги, яка обслуговує Чернівці, то у нас найбільше людей і найбільше проблем, зокрема, це бродячі пси.

Та хочу наголосити, що однієї ампули вже достатньо, щоби убезпечитися від захворювання. Хоча повний курс складається з 5-ти ін’єкцій. Та коли тварина залишилася живою, курс припиняють після 3-ї. Зрештою, не обов’язково, щоби той щур чи інша тварина були скажені, все одно потерпілій людині треба ввести вакцину для профілактики.

Вакцина ж ADP – це не просто вакцина проти правця, це адсорбована дифтерійно-правцева вакцина. Вона від 2-х недуг – правця і дифтерії. На сьогодні вона вже є, хоча два тижні тому ще була в карантині.

Антирабічний імуноглобулін – це готові антитіла від сказу. Скажімо, коли потерпіла людина алергік і не може сприймати вакцину, їй вводять імуноглобулін. Він завжди є у лікарні, але наразі він є дуже маловживаним.

Я вбачаю проблему в тому, що фірма «Берег сервіс» не постачає вакцину аптекам. Тож коли вона закінчується у лікарнях, її просто ніде немає. Та 18 липня ми отримаємо вакцину з Одеси. А до того часу в лікарні швидкої допомоги є ще 20 комплектів вакцини для екстремальних випадків.

Чи потрібне нам, українцям, після цього Міністерство охорони здоров’я? Бо складається враження, що його клерки лише дерибанять зароблені нами кошти собі на зарплату…

Долікарська допомога при укусах

При укусі найперше ретельно промийте рану, навіть якщо вона зовсім незначна, теплою водою з милом (якщо такої можливості немає, то просто чистою проточною водою). Це допоможе усунути як слину тварини, так і бруд, що потрапив. Мило краще за все брати господарське, бо в ньому багато лугу (саме луг допомагає боротися зі сказом – одним з найстрашніших наслідків укусу). Добре використовувати також антибактеріальне або туалетне мило.

Потім очищену рану обробіть антисептичним засобом. Для цього підійдуть зеленка, йод (їм обробляються тільки краї рани), 3%-й розчин перекису водню, водний розчин марганцівки тощо. Накладіть стерильну пов’язку й обов’язково зверніться до травмпункту або іншої медичної установи, навіть якщо рана здається вам несерйозною, а укусив домашній собака, щеплений від всіх хвороб.

Якщо кровотеча з рани невелика, то не рекомендується його відразу зупиняти, тому що воно вимиває небезпечні мікроорганізми, роблячи менш імовірним подальше нагноєння рани.

Якщо є серйозні побоювання, що тварина, яка вас укусила, – скажена, то деякі лікарі рекомендують спричинити сильну кровотечу з рани, зробивши невеликий надріз лезом ножа або бритви. Потім вичавити побільше крові, натискаючи на краї рани.

Всі перелічені заходи – долікарська допомога. Вони допомагають уникнути зараження крові, знижують ризик отримати стафілококову або стрептококову інфекцію. Та до лікаря звернутися слід обов’язково!

Народний рецепт для обробки ран

Змішати по 1 столовій ложці подрібнених листків деревію та подорожника. Кашку покласти на кілька шарів марлі чи бинт і накласти на рану. Тримати 1 годину. Повторювати процедуру кілька разів на день до загоєння.

Сказ – смертельна вірусна інфекція, що вражає центральну нервову систему

Найнебезпечніший наслідок укусу тварин – сказ. І життя потерпілого залежить від того, як швидко будуть вжиті заходи щодо запобігання цій хворобі.

Вірус сказу можуть переносити всі теплокровні тварини. За даними ветеринарів, переносниками можуть бути не тільки собаки і кішки, а й лисиці, їжаки, білки, миші, щурі  вовки, птахи тощо. Найбільш небезпечна слина тварини. Зараження відбувається при укусі або тоді, коли слина потрапляє на слизові оболонки чи в мікроранки шкіри.

Сказ призводить до смерті, вражаючи дихальний і судиноруховий центри.

Інкубаційний період може тривати від 7-14 днів до 3-х місяців, інколи й до року. Він залежить від того, яке місце було укушене. Найбільш небезпечні – голова, обличчя, шия, пальці рук, пах.

Симптоми хвороби яскраво виражені: біль у місці укусу, лихоманка, безсоння, поганий настрій, дратівливість, страх, підвищена чутливість до звуків і світла, брак повітря тощо. Далі можливі судоми, галюцинації, марення, параліч і, як наслідок, смерть.

Запобігти розвитку хвороби допомагає своєчасне введення вакцини проти сказу, яку 1885 року винайшов Луї Пастер. Нині найчастіше використовується препарат КОК (концентрована культуральна антирабічна вакцина). Уколів боятися не варто: їх уже давно не роблять у живіт, та й кількість скорочена до мінімуму (раніше робили більше 30 ін’єкцій).

Вірус сказу руйнується також за високих температур, під впливом лугів і кислот, а також  нестійкий до йодистих препаратів і фенолу.

Підступність сказу в тому, що інкубаційний (прихований) період триває без симптомів.

Але водночас заражена тварина вже небезпечна. Її поведінка зовсім не обов’язково буде агресивною, а, навпаки, вона може ховатися чи настійливо ластитися до господарів і знайомих, намагаючись лизнути. А слина її вже заразна і потім додаються характерні ознаки хвороби: неспокій, відсутність апетиту, слинотеча, утруднене ковтання.

Профілактика сказу полягає, зокрема, у своєчасній імунізації тварин (собак, кішок і т.д.), а також людей з групи професійного ризику (мисливців, лісників, собаколовів, ветеринарів тощо).

Щеплення від сказу може мати побічні ефекти, крім того, при вагітності воно може нашкодити здоров’ю майбутньої дитини. Тому вводити вакцину варто за медичними показаннями.

Людина, яку вакцинують, повинна знати, що їй заборонене вживання будь-яких спиртних напоїв протягом цілого курсу щеплень та 6 місяців по ньому.

6 жахливих фактів про звичайних пацюків

Здавалося б – ну що у щурах вже такого страшного? Припустимо, не всім вони здаються симпатичними та зворушливими звірятами, але щоб, побачивши якогось нещасного гризуна, нестямно верещати й дертися на столи й стільці?..

Утім, існує щонайменше п’ять причин, які виправдовують таку реакцію.

1. Вони все одно до вас доберуться

Як монстри з класичних фільмів жахів. І вберегти від них свій будинок, якщо пацюк вирішив навідатися до вас у гості, не вдасться. Щурові нічого не варто видертися по вентиляції. Заткнете всі отвори? Та, як з’ясувалося в ході одного дослідження, невеликому щуру нічого не варто підняти предмет вагою більше 0,5 кг, якщо в нього виникне підозра, що з того боку паркет апетитніший. Пацюки вміють протискуватися в крихітні отвори діаметром не більше чверті обхвату самого щура. Це практично готовий T-1000 з другої частини фільмів про Термінатора: накрийте його сталевою сіткою і він просочиться між прутами, оком не моргнете.

Улюблений ними спосіб проникати в оселі – трубами. Причому 4-х см в діаметрі їм цілком достатньо. І ще – вони чемпіони з плавання. Об’єднуємо ці дві навички  – і отримуємо тварину, яка одного чудового дня може виринути з вашого унітазу. І такі випадки не рідкість. Але й це ще не все! Вони запросто прогризуть собі окремий вхід через стінку. Природа нагородила їх неймовірно сильними, навіть для гризунів, щелепами. І доки якийсь зайчик мирно гризе кору дерева, цим дрібним тваринкам подавай цеглу, цемент і навіть свинець. Їхні різці ростуть усе життя й у них немає іншого виходу, як постійно їх сточувати.

2. Вони плодяться з неймовірною швидкістю

Ще один різновид кіномонстрів відрізняється тим, що з неймовірною швидкістю розводить популяцію собі подібних. Зазвичай це інопланетні істоти, які мають намір в рекордні терміни заполонити собою всю Землю. Та до цієї групи істот належать і наші пацюки.

Одна пара гризунів за 2-3 роки встигає привести на світ до 6000 дитинчат! Не проходить і трьох місяців, як нове потомство теж починає розмножуватися, і – так далі. Причому в них не прийнято відправляти молодше покоління на пошуки кращої долі в чужі краї. Якщо їжі достатньо, вони з місця не зрушаться, поки не заповнять собою ціле місто.

До речі, багато регіонів, які заощаджували на боротьбі зі шкідниками під час рецесії, пережили справжні щурячі бебі-буми. Наразі в Британії популяція щурів становить близько 80 мільйонів, що утричі більше ніж 2007 року. І навіть за всіх сучасних методів боротьби з гризунами, в Нью-Йорку, приміром, на одну людину припадає щонайменше один щур.

3. Вони чемпіони з гри в хованки

Кіномонстри – майстри маскування: вони або нападають з-за рогу, або примудрюються залишитися непоміченими на очах у всіх. Але це все – як з щурів списано.

Група вчених, у надії дізнатися щось нове про життя й пересування гризунів, відвезла одного-єдиного щура на ім’я Распутін на самотній острів неподалік від Нової Зеландії, на якому раніше щури не водилися. Попередньо вони взяли зразок ДНК свого підопічного. Потім одягли на щура спеціальний електронний ошийник і чотири тижні вивчали, де щур спить, що їсть, якими маршрутами пересувається тощо. Потім вчені вирішили щура зловити. Незважаючи на пастки (їх було понад три десятки), на всі принади та хитрощі, а також старання двох спеціально натренованих собак, нічого не вийшло. Більше того, перестав надходити радіосигнал з прикріпленого до тварини пристрою. Та Распутіна таки знайшли через 18 тижнів на іншому острові – приблизно за півкілометра від того, де його випустили. Ніхто не знав, що пацюки можуть плавати так далеко.

4. Вони незламні

Ця якість об’єднує багатьох кіномонстров, особливо багатосерійних: вбиваєш їх, вбиваєш – а до виходу наступної частини вони знову як новенькі.

Ну й причому тут гризуни? Жодного натяку на безсмертя. Вони можуть бути якими завгодно, але вважати їх непереможними – це вже занадто.

Однак … Який ми знаємо найвірніший спосіб вбити щура? Отрута? Так от. Коли пацюки знаходять їжу, в безпеці якої не впевнені, вони спочатку пробують її – зовсім трохи. І якщо відчують себе якось не так, більше цієї їжі не торкаються. Вони чудово інформовані про наші підступні плани і знають, як їх зруйнувати.

До того ж, ми все частіше стикаємося з абсолютно новим різновидом цих тварюк, який вчені вже прозвали «суперщурами-мутантами», їх уже практично жодна отрута не бере.

5. Вони жадають людської крові?

Ми добралися до останнього, одного з найбільш огидних різновидів монстрів, у яких тільки одна мета – напитися людської крові. Це різні зомбі, вампіри, перевертні… Але й тут пацюки не виняток. Усі знають, що вони не проти поживитися падаллю. І ще помилково вважається, що вони абсолютно нерозбірливі в їжі. Це не зовсім так. До дечого вони мають особливу слабкість – це людська кров. І якщо пацюк покуштує цих «ласощів», не заспокоїться, поки не добереться до них знову.

Вчені, які вивчали щурів 22 роки, стверджують, що найбільше шансів отримати укус щура припадає на період між північчю і 8-ю годинами ранку. Ви безтурботно спите в своєму ліжку і не підозрюєте, що ця тварина ось-ось вчепиться вам в обличчя. Це теж не перебільшення: пацюки найчастіше кусають обличчя або руки. Та це не павуки, які куснуть разок  – і все. Якщо щур вкусив, то є велика ймовірність того, що він захоче «продовження банкету».

І кусає не обов’язково для самозахисту чи від страху, і навіть не тому, що зголоднів.

Він просто хоче вашої крові. Буквально. 1945 року професор К. Ріхтер провів дослідження, метою якого було з’ясувати: що притягує щурів в людях. Він надав щурам доступ до великої кількості людської крові. За 24 години гризуни випили все до краплі, а це було в 4  рази більше за звичайний для них добовий об’єму їжі! Ось висновок Ріхтера: «У щурів дійсно може розвинутися сильна тяга до свіжої людської крові».

6. Вони розумні, кмітливі і… культурні, себто соціальні

1991 року в дикій природі в Ізраїлі на прикладі чорних щурів Джозеф Теркель вивчав проблему передачі поведінки. Вчений зауважив, що досліджувані щури демонстрували унікальний вид харчової поведінки: вони систематично очищали соснові шишки, улюблену їжу, від лусочок перед вживанням. Потім Теркель з’ясував, що цю групу щурів навчила такій поведінці інша група пацюків, що й стало доказом того, що поведінка цих тварин носить ознаки культури.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лідія КИРИЛЮК, “Версії”

Запис Оскаженієш! спершу з'явиться на Медіа-Версії.