Спільнота, народжена понад пів століття тому в Римі, в Україні мала осередки у Києві та Львові. Це не був фонд чи структурована організація, учасники спільноти не оперували цифрами – вони просто збиралися у свій вільний час разом, купували їжу і пригощали безпритульних, або спілкувалися з дітьми у скруті, опікувалися іншими потребуючими.

На початку 2022-го перші фури від спільноти Св.Егідія прибули в Україну вже за два тижні після повномасштабного вторгнення рф, і за півтора року війни таких гуманітарних вантажів надійшло уже 108. Це 15 тис. продуктових наборів щомісяця, це 40 тис. упаковок інсуліну, якого так бракувало у перші місяці великої війни, це одяг, ковдри, засоби особистої гігієни, матраци на понад 1 млн євро, це мережа підтримки для 1400 потребуючих дітей… Так, тепер, коли допомога стала такою масштабною і вийшла далеко за межі приватних ініціатив, спільнота фіксує усе в цифрах і ретельно звітує перед доброчинцями і суспільством.

В Івано-Франківську спільнота Святого Егідія діє від 2003 року, і досі це була група людей, які зосередилися на служінні людям похилого віку, бідним та бездомним – тим, кому найбільше бракує безкорисливої любові та дружби. Адже в щоденних клопотах нам часто бракує часу (чи бажання?) на невеличкі жести любові до ближнього.

Тож Спільнота Св. Егідія своїм прикладом намагається показати красу християнського принципу, згідно з яким, „більше щастя – давати, ніж брати“ (Дії 20, 35). Адже завжди є чим поділитися. Для тих, хто найбільше потребує, іноді достатньо кілька хвилин уваги, щирої усмішки, співчуття…

Раніше представники Спільноти щосереди в Івано-Франківську „відвідували“ бідних людей на вулицях міста (у районі Катедрального собору та вокзалу), пригощаючи їх канапками та гарячим чаєм, а також щонеділі приділяли час людям похилого віку та молоді геріатричного пансіонату міста. Влітку для самотніх потребуючих людей влаштовували міні-пікніки з гітарою, баяном, сопілкою, а взимку їм доносили радість Різдва разом із традиційним Різдвяним обідом.

Після повномаштабного вторгнення Спільнота відкрила Центр допомоги Св. Егідія – Дім дружби. Сюди й завітали журналісти-учасники престуру «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей», організованого Харківським пресклубом. І це не просто гуманітарний центр для вимушених переселенців, а місце і спосіб з ними ближче познайомитися, подружитися. В результаті багато з тих, хто прийшов сюди по допомогу – потім самі долучаються до волонтерства і можуть реалізувати себе у справах. Таких є вже близько чотирьох сотень, кажуть представники спільноти.

І хоч осередки Спільноти діють лише в Києві, Львові та Івано-Франківську, та допомога від Св.Егідія надається в кожній області. Краматорськ, Словянськ, Буча, Харків… – відкривається форма реєстрації для потребуючих, літніх людей, після зв’язку з ними і уточнення деталей їм відправляються пакунки з допомогою. Допомагають медзакладам, вивозять людей із зони активних бойових дій. Після звільнення Ірпеня – започаткували там проєкт для дітей до 10 років «Школа миру», в якому працюють з травмованими війною малюками і де дають їм те тепло і відчуття родини, спільноти, які вони через брак часу не можуть отримати, наприклад, у школі…

Гостей із престуру приймали в Домі дружби колеги-журналісти, які тут волонтерять:  спецкор телеканалу «Еспресо» в Івано-Франківській області Іван Харук і кореспондент «Громадського радіо» Євген Савватєєв. Розповіли про центр і його бенефіціарів, показали продуктовий набір, який наразі видається. І запросили до співпраці у всіх містах і містечках, де немає цієї спільноти, але є люди з милосердними серцями, готові до служіння бідним.

Маріанна Антонюк,

фото авторки і з фейсбук-сторінки Спільноти Св.Егідія в Івано-Франківську

Запис Не просто «гуманітарний центр», а справжній Дім дружби спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Так він відповів на запитання буковинського журналіста, комісованого військового Андрія Романцова про ставлення до закону про мобілізацію.

«Я просто пам’ятаю перші дні, коли черга тут була до військкоматів. Тепер черги немає, але ротація має бути. Яким способом? Думаю, що цивілізованим способом.

Електронні реєстри відкрити. Я це помічаю, бо я колишній народний депутат. Є закон про мобілізацію, а є другий закон, який буде у вівторок голосуватися – це про доступ військкоматів до усіх реєстрів, які є у державі. В тому числі, до Дії і до інших. І це правильно.

Я не кажу, що ці люди будуть воювати. Оптимально – щоб воювали вмотивовані люди. Розуміємо, що краще десять мотивованих, аніж сотні немотивованих. І звісно, що найкраще мотивувати фінансово. У мене є товариш у Слов’янську, він був важко поранений, але в нього така мотивація: армія – це високооплачувана робота, а в нього троє дітей.

Патріотизм є, але в тому числі і мотивація має бути. Немає зараз іншого шляху: вже немає черг до військкоматів, немає інших речей. Тому краще хай це буде цивілізовано. Краще – впливати електронним реєстром.

Мені здається, що перше – це має бути фінансовий важіль, бо для багатьох людей це є важлива складова, і її треба збільшувати. Американці ж не дурні, що в них так мотивують: коли ти пішов в армію – в тебе безкоштовне навчання, багато іншого… Ми нікуди не підемо від цього, тому повинні про це відверто говорити і це робити.

Так, в Дії не будуть надсилати електронні повістки, але це будуть відкриті реєстри, банківські… Не кажу, що це правильно чи неправильно – але це один з механізмів мобілізації.

Можемо багато дискутувати про цей закон про мобілізацію. Бо його ж так ніхто і не бачив кінцевого перед відкликанням, згодом буде другий… Мені здається, над ним треба дуже добре попрацювати. Правильно сказали, що мусить бути патріотизм. Але з іншого боку мусить бути і мотивація – фінансова. Бійцю важливо знати, що навіть в разі його загибелі чи поранення його родина отримає забезпечення».

Зустріч з Івано-Франківським міським головою відбулася в рамках престуру на Прикарпаття, організованому Харківським пресклубом реформ.

Маріанна Антонюк

Запис Марцінків про мобілізацію: Ротація потрібна. Але цивілізованим способом. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Містечко Знам’янка в центрі України, яке більше відоме тим, що є важливим залізничним вузлом, має ще щонайменше один «туристичний магніт»: бальнеологічну лікарню з унікальними радоновими джерелами і розкішним садом.

Окрім власне лікування, тут пропонують ще й психоемоційну корекцію, а «чисте, насичене фітонцидами та ефірними сполуками повітря посилює лікувальний ефект та забезпечує чудовий відпочинок і гарний настрій», як пишуть в інтернеті вдячні пацієнти. Насправді, одужувати починаєш уже від самого лише краєвиду за вікном – і це навіть у передвесняну сірість, а що вже казати про ті пори року, коли тут усе буяє квітом і зеленню!

Персонал з нетерпінням очікує цвітіння висаджених нещодавно саджанців павловнії, яку ще звуть то «принцесовим», то «сапфіровим», то «адамовим» деревом.

Зрештою, як її не називайте, а вона – прекрасна, надзвичайно швидко росте і точно зможе скласти конкуренцію знаменитим ужгородським сакурам, і на фотосесії з квітучими деревами охочі із задоволенням їздитимуть до Знам’янки. Тим паче, що тут і підлікуватися можна, і не лише  за традиційними путівками від 13 до 21 дня, а й за «туром вихідного дня».

Виконувач обов’язків директора Комунального підприємства “Знам’янська обласна бальнеологічна лікарня” Кіровоградської обласної ради Юрій Вісяников похвалився не лише цими новими послугами, але й цифрами: минулого року очолюваний ним заклад отримав виручку 27 млн грн.

«Понад 50 років (від 1968-го) наш заклад успішно надає послуги  з реабілітації, за цей час тут пролікували більше 200 тисяч людей, – розповів керівник. – Ми надаємо широкий комплекс лікувальних процедур – тут лікують травми і захворювання опорно-рухового апарату, неврологічні захворювання, хвороби шкіри, обміну речовин, системи дихання, надають реабілітацію після ковіду. Розроблені програми з лікування військовослужбовців».

Усе це можливо завдяки унікальним радоновим джерелам, мінеральна вода яких має оптимальний склад, концентрацію речовин, дуже ефективну для лікування. Заклад має дві свої свердловини, розташовані в кілометрі від закладу. Вода подається сюди, підігрівається  і відпускається – у ванни, душі, тут застосовують вертикальне витяжіння хребта в басейні, горизонтальне витяжіння.

Відновлюються регенеративні функції, покращується імунітет, разом з іншими процедурами це дає дивовижний результат: після лікування вдається відновити рухливість, покращити самопочуття, повернути комфорт. А також можна скористатися лазеротерапією, озонотерапією, парафінотерапією тощо, тут діє сольова кімната, надають лікування п’явками…

Можна придбати путівку чи курсівку, приїхати на кілька тижнів або тільки на вихідні, проходити відновлення в комплексі або отримати монопроцедури…

Вартість курсу станом на зараз – від 960 грн на добу, включно з 3-разовим харчуванням, проживанням і процедурами. Окремі процедури можна брати додатково. Курс лікування триває від 13 до 21 дня. Спинальні хворі можуть потребувати реабілітації до 35 днів.

Тут є окремі номери для людей з інвалідністю, котрі потребують догляду і не можуть пересуватися самостійно, і кількість таких кімнат планується збільшити. Також у планах – облаштувати окремі кімнати для реабілітації людей після інсульту, щоб відновити рухливість. Також напрацьовують програму для наших захисників.

«В умовах війни лікування захисників – прерогатива спеціалізованих закладів і санаторії для військових, – пояснює Юрій Вісяников. – Та зараз ми з головою обласної ради напрацьовуємо цю програму для нашого закладу. Раніше реабілітація учасників бойових дій фінансувалося системою соцзахисту населенення, зараз ми працюємо над програмою, яка дозволить їх підтримати не через фонди, а через обласні бюджети, бюджети громад. Ця програма ще не прийнята, лише анонсована. Але ми просимо 10-15 млн грн бюджетних коштів, це дозволить нам відновити здоров’я 500 захисників за рік».

І голову Кіровоградської облради, який працює над тим, щоби вкласти сюди кошти, цілком можна підтримати у цьому прагненні: заклад справді виглядає показово: охайне приміщення (попри чималий розмір і 55-річний його «вік»), чисті ванни різноманітного призначення і конфігурацій, велика кількість пропонованих послуг, пристойні номери для проживання, простора їдальня…

«Продовжуємо, навіть у ці складні часи, купувати медичне обладнання, – продовжує Юрій Вісяников. –  Ми перша медустанова, яка отримали фінансування з Фонду підтримки підприємців – що дозволило придбати безконтактну масажну ванну для такої корисної процедури, де людина не контактує з водою, а масаж відбувається струменем води через мембрану. Також минулого року купили нову аерогідромасажну ванну останнього покоління, відремонтували 17 номерів і цього року також плануємо продовжити ремонти інших кімнат. Оновлюємо систему опалення. Через ЮНІСЕФ отримали зараз потужний генератор на 160 кіловат на випадок блекауту».

При цьому всьому в перші місяці повтомасштабного вторгнення росії під дахом бальнеологічної лікарні знайшли прихисток понад дві сотні вимушених переселенців. Спочатку вони жили тут зовсім безкоштовно, згодом для них запровадили пільгову ціну 240 грн, а коли почався опалювальний сезон – встановили плату 400 грн.

«Загальновідомо, що дуже багато хвороб трапляються через стреси, нервове напруження. А зараз величезний стрес переживає вся наша країна. І ми розуміємо, що саме зараз зможемо бути найбільш корисними для багатьох людей, – підсумовує керівник закладу. – Готуємося до цього, закуповуємо медичне обладнання, поліпшуємо територію, щоб змогти приймати якомога більше тих, хто цього потребує».

Після такої екскурсії до комунального підприємства на Кіровоградщині згадується наша майже спочила у бозі «Брусниця».

Буковинське комунальне підприємство «Бальнеологічний курорт Брусниця» до певного часу повторювало долю Знам’янського, ніби вони рідні брати: лікарня тут відкрита 1966-го, родовище мінвод унікальне (за складом – одразу трьох видів найпопулярніших світових курортів: сірководнева «Мацеста», гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва типу «Єсентуки-4» і хлоридно-натрієва, аналог «Миргородської»), а в 2013-му (приблизно в той же час, як і «побратим» з Кіровоградщини) перейшла з бюджетного фінансування на госпрозрахунок. І якщо центральноукраїнська оздоровниця втрималася на плаву і ще й почала розквітати – для буковинської це стало початком кінця.

Спритні бізнесмени вловили ідею, що буде непогано користуватися дарами природи, облагородженими комунальними зусиллями, для розвитку власної сфери послуг. І звели поруч готель, в результаті чого комунальний санаторій став уже не джерелом розвитку громади, а периферійним додатком до приватної справи. Потім бізнесові апетити зросли до ідеї бути не просто надавачем послуг при унікальних джерелах, а власником – і джерел, і землі, з-під якої вони б’ють. Самоврядування, яке мало би стояти на сторожі інтересів громади, почало свою гру – і програло. Замість запропонованої передачі майна комунального підприємства в оренду на умовах обласної ради (а це збереження колективу водолікарні, забезпечення безкоштовного лікування наших бійців та їхніх родин, сплата в бюджет чималих сум за оренду, будівництво нових корпусів і т.ін.) – голова облради отримав підозру в хабарі і «завислу» на понад три роки кримінальну справу, а санаторій «Брусниця» на півтора року завмер.

“Розворушити” «Брусницю» спробували в липні 2021-го: санаторій відвідав новий голова обласної ради.  «Завдяки вжитим управлінським заходам теперішнього керівництва та депутатів обласної ради з 1 липня санаторій знову розпочав роботу й активно приймає відвідувачів. Діяльність установи вдалося відновити без залучення бюджетних коштів», – йдеться в повідомленні облради у фейсбуці. Щоправда, далі сором’язливо додається: «Поки що умови бальнеологічного санаторію «Брусниця» зовсім не європейські, і на це є об’єктивні причини. Та обласна рада докладатиме всіх можливих зусиль…» – ну і далі обіцянки.

Фото molbuk.ua

А вже у травні 2022-го, коли тут розмістили сотню вимушених переселенців, місцеві ЗМІ писали: “Санаторій не надає медичні послуги майже рік, вимушених переселенців поселили у двох корпусах, які раніше також не працювали”.

Фото Суспільне

Тож буковинцям же залишається хіба що без надії сподіватись на втілення обіцяного. А тим часом або поповнювати чиїсь приватні кишені, або оздоровлюватися в інших областях України, де межа між приватним і громадським не така тонка, як у Брусниці.

Маріанна Антонюк, Буковина – Кіровоградщина – Буковина

Запис Замість Брусниці, гайда у Знам’янку – на води і «цвітотерапію» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А кому й Черчилль не авторитет, того запитаю: чому ж тоді російські окупанти, як тільки їм вдавалося захопити щось із наших територій, першим ділом перейменовували міста, вулиці і спалювали українські книжки зі шкіл і бібліотек?

Голова Кіровоградської обласної ради Сергій Шульга належить до тих представників самоврядування, яким не треба пояснювати, за що воює Україна. І попри те, що область має безліч пов’язаних із російською агресією проблем, серед того, чим пишається очільник краю, у розмові з журналістами він назвав місцевий театр.

Голова Кіровоградської облради Сергій Шульга. Фото пресслужби облради

Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького минулоріч відзначив своє 140-річчя. Це ювілей не просто саме цього театру, а історична подія для мистецької України загалом: поважна дата від створення першого українського професійного театру.

Попри воєнний час, ювілей, хоч і скромно, відзначили: урочистими вітаннями від очільників – включно з міністром, піснями-танцями-музичними композиціями, а також – прем’єрою, якій не завадила війна. Актори кіровоградського театру ім. Марка Кропивницького грали у виставі режисера херсонського театру ім. Миколи Куліша…

Херсонець Сергій Павлюк – режисер, що ставив вистави в театрах інших міст, поки Херсон був окупований – не єдиний вимушений переселенець, якого прийняв мистецький Кропивницький. У грудні директором театру був призначений В’ячеслав Вандрашек – також херсонець, який до того майже два десятиліття був адміністратором обласного театру у своєму місті.

Голова облради Сергій Шульга зізнався, що підписав з новим директором контракт відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», оскільки вже понад рік театр був без директора через різноманітні політичні протистояння в раді: кожна політсила намагалася «проштовхнути» свого кандидата. А голові йшлося насамперед про якісну роботу. Ну і от – вольове рішення, і так виглядає, що цілком адекватне.

Зокрема, колега-журналістка із престуру на Кіровоградщину, організованого Харківським пресклубом, зізналася, що напередодні побувала на прем’єрній виставі, ледве вмовивши персонал пропустити її на приставний стільчик – адже всі квитки були продані!

Великий зал театру ім. Кропивницького – дуже нагадує чернівецький облмуздрам. Вистава “Вільні метелики” була в малому залі, тим часом у великому йшла інша вистава. 

Наступного дня і мені вдалося побувати на цій же виставі. Квиток дістався, але вільних місць залишилося буквально лише кілька – попри те, що показ був уже третій день поспіль у місті, за населенням навіть меншому за Чернівці!

Йдеться про «Вільних метеликів» Леонадра Герша, яку готували спеціально до Дня закоханих, а зараз, зважаючи на постійні аншлаги, планують додаткові покази у березні. А також збираються з цією постановкою на гастролі до Миколаєва і на всеукраїнський фестиваль малих форм «Майстерія»…

Щодо вистави – було і весело, і моментами печально: відомий нью-йоркський драматург,  один із сценаріїв якого навіть був номінований на «Оскара», разом із чудовими молодими акторами змусив глядачів не раз і реготати, і пустити сльозу. Навіть прискіпливий Станіславський повірив би!

А ще до 140-річчя першого професійного українського театру Кропивницькому подарували… мурал! І подарунок зробив також переселенець – художник із Харкова Олександр Брітцев.

На стінописі «Корифей Марко» зображений Марко Кропивницький, який є одним із засновників українського театру. Мурал розташований на стіні будинку в центрі Кропивницького. Над ескізом художник  працював понад місяць, зобразив Марка Кропивницького в образі козака, театр і сільську хату. Голова облради зауважив, що бюджетних коштів на це не витрачено жодної копійки. Стіна попередньо була утеплена, і на все інше також кошти давали доброчинці.

Учасники престуру до Кропивницького і мурал до 140-річчя Театру Корифеїв

Нагадаю, це все відбувається у воєнний час: відзначення важливої дати в культурному житті країни, прем’єри, аншлаги, стінописи, призначення керівників комунальних закладів… І це поруч з усією безліччю проблем, яка, звісно, випала на долю влади і місцевого самоврядування області, що розташована не так далеко від фронту і межує з Миколаївщиною.  Більше 95 тисяч зареєстрованих в області ВПО, проблеми аграрної області, якій через війну бракує ринків збуту, шляхів вивозу і можливостей переробки сільгосппродукції, один з найдовших водоканалів країни з усіма наслідками… І при цьому всьому – Театр Корифеїв.

Це все – про правильні пріоритети, вочевидь.

Маріанна АНТОНЮК, Чернівці – Кропивницький – Чернівці

Запис Театр Корифеїв: Станіславський би повірив! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міський голова Чернівців Роман Клічук зізнався, що одна з його мрій, аби центр туризму змістився зі Львова до Чернівців.

Хочу, аби до нас приїжджало 2-2,5 мільйона туристів на рік. Наше місто теж має чимало історичних пам’яток ЮНЕСКО, – сказав Роман Клічук під час зустрічі з регіональними журналістами (в рамках престуру Харківського пресклубу).

На зауваження деяких журналістів про погані дороги в обласному центрі (одна з них – на вулиці Богуна, у центрі – за півтора кілометра від залізничного вокзалу – Авт.), відповів: «Це вина попередньої влади, яка не хотіла інвестувати гроші на ремонт доріг, які надходили від реформи децентралізації. Інші міста України за цей бюджет активно ремонтували дороги, а Чернівці ні. Тепер ми беремося за ремонти, але у воєнний час є певні обмеження».

Про ситуацію на ринку нерухомості

Оскільки Чернівці є одним з безпечних міст України (з початку повномасштабної війни не було ракетних ударів, щоправда, 26 травня під час повітряної тривоги ППО збила в області ворожу ціль), в обласному центрі пожвавився ринок нерухомості. Переселенці зі східної та південної України орендують у Чернівцях квартири. А ось купувати помешкання не надто поспішають, хоча цікавляться цим сектором ринку.

Фото пресслужби Чернівецької міської ради

Не скуповують наразі нерухомість в Чернівцях, бо спершу не працювали державні реєстри, а потім частину переселенців повернулися додому, коли Київщина була звільнена від окупантів, – відповів мер на питання «ВЗ». – Буму на купівлю квартир у Чернівцях немає.

Більшість буковинців віддавали переселенцям своє житло безкоштовно. Хоча на тлі попиту не обходилося без спекулянтів. У перші тижні війни орендна плата елітних помешкань сягала 6-7 тисяч доларів за місяць (елітні будинки). Міська влада зверталася до правоохоронних органів, аби власники квартир та будинків не наживалися на війні та не підвищували оренду плату.

«Зверталися навіть до податкової, аби вплинути на недобросовісних власників квартир, – каже мер Чернівців. – Потім ті стали хитрішими і почали укладати офіційні договори оренди, відтак було складніше впливати. Коли є небагата сім‘я і ставити їм оренду замість 300 доларів 600, або йдіть звідси – це не нормально…».

Сьогодні середня орендна плата однокімнатної квартири у Чернівцях – 250 доларів (не враховуючи комунальних платежів).

Про ринок праці в Чернівцях

Мер повідомив, що повномасштабне вторгнення змінило ситуацію на ринку праці. «До нас приїхало багато переселенців (переважно з Харкова), які працюють у сфері ІТ, також провідні хірурги, – каже Роман Клічук. – Лікарі працюють у клініках Чернівців. Виявилося, що медицина у Харкові на вищому рівні, ніж у Чернівцях… Спілкуюся з обласним онкодиспансером та міською лікарнею. Кажуть, до міста приїхали лікарі з колосальним досвідом. З Сєвєродонецька переїхала клініка «Візіум». Поспілкувався з місцевими офтальмологами, які визнали, що їхні колеги із Луганщини на десять років їх випередили. Також з Краматорська переїхала стоматологічна клініка.

Круто, що провідні медичні заклади України сюди переїхали. Чи створюють місцевим конкуренцію? Здорова конкуренція – це добре».

Чернівці можуть стати центром медичного туризму

Роман Клічук повідомив, що Чернівці були резервним містом для релокації академії внутрішніх справ Одеси.

Фото “Високого замку”

Директор департаменту соціально-економічного розвитку та стратегічного планування Чернівецької міської ради Сергій Бостан додав: «У стратегії розвитку міста передбачено не лише розвиток медичного кластера, а позиціювання Чернівців, як центру медичного туризму в Україні. У нас розвинена приватна медицина. Тепер до нас приїхало багато медичних фахівців з міст, де триває війна. За п‘ять місяців війни ми бачили в місті багато людей зі сходу та центру – від мільйонерів до мільярдерів. 70% приїхало біженців з Київської області. Це люди з величезним капіталом. У міських ресторанах був шалений виторг».

Марія Доротич, “Високий замок”

Запис Як Чернівці збираються забрати у Львова «золото» туристичної мекки? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До кінця серпня тут планують заселити сімнадцять сімей вимушених переселенців із східної та південної України, які втекли від війни на терени Західної України.

Про це повідомила «ВЗ» (у рамках престуру Харківського пресклубу) начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради Люба Петрова.

Це територія колишнього інтернату. Його розформували після реформи децентралізації, бо був брак дітей, — каже пані Люба. — Зараз у Хотині поселено 2 тисячі 380 переселенців із Миколаївської, Харківської, Чернігівської, Херсонської, Луганської, Донецької областей. Є переселенці навіть із Житомирської області.

Дехто заселився у приватних будівлях мешканців Хотина. Хтось мешкає у місцевих безкоштовно, дехто просить за оренду 2−3 тисячі гривень. Зараз орендувати квартиру в Хотині складно, є шалений попит від біженців. Також у Хотині переселенці мешкають у бюджетних хостелах. Це ті, які не мають грошей на оренду. Далі люди з Хотина ідуть до Румунії, кордон поруч.

Левова частка переселенців знайшли роботу в Хотині — на релокованих підприємствах із східної України. Люба Петрова каже, що частина біженців навідріз не хочуть тут працювати, їм вистачає фінансової допомоги від міжнародних фондів. Тому мерія Хотина вирішила, що з 1 вересня усі переселенці, які мешкають у комунальних установах міста, будуть сплачувати комунальні послуги. Зараз вони мешкають безкоштовно та отримують від благодійників їжу, ліки, одяг, техніку…

Люба Петрова показала кімнати, де заселяться переселенці. Кімнати мають орієнтовно по 20 квадратних метрів. В окремому приміщенні будуть душові кімнати, місце для прання одягу.

Запис Хотин готовий надати окреме житло 17 родинам переселенців спершу з'явиться на Медіа-Версії.