Чернівчани змагалися з двома сотнями юнкорів із різних областей України, які представили на конкурс свої газети, матеріали на тему євроінтеграції України, а також фото-, радіо- та телерепортажі.

Міжнародний конкурс шкільних медіа – найбільший захід юнкорівського руху в Україні. 27 квітня відбулася урочиста церемонія нагородження переможців у приміщенні Палацу творчості учнів у Миколаєві. У рамках конкурсу тривав 10-й Всеукраїнський зліт юнкорів.

Студія «k-video» існує 5 років, вже утретє бере участь у конкурсі і щоразу здобуває перемоги: спершу їх визнали найкращою мультимедійною редакцією, наступного року вони створили найкращий телерепортаж, і ось – нинішня перемога.

На конкурс відправили 25 випусків відео-журналу про життя гімназії «Калейдоскоп» з майже сотні випущених. Вони розробили також проект «Український код»: для обговорення проблем, що хвилюють школярів, збираються у дискусійному клубі при студії, співпрацюють із обласною філармонією, беруть участь у відродженні забутих творів українських композиторів. І все це згодом відтворюють у власній кінотворчості. А запорука їхнього успіху – щирість.

– Щоби бути успішним, потрібно бути щирим, це наше кредо, – каже  куратор «k-video» Володимир КОРОП, який переконаний, що в педагогіці головне не «напхати» знаннями дитину, а дати їй можливість спробувати себе в різних сферах.

Особливістю цьогорічного конкурсу стало обов’язкове «домашнє завдання» для кожної редакції. Цього разу це – трихвилинна «візитівка», яка й переконала журі в тому, хто справді гідний перемоги в конкурсі.

Окрім власне урочистостей, делегати Х Всеукраїнського зльоту юнкорів мали нагоду поставити питання й поспілкуватися із представниками Миколаївської обласної ради, мерії, з головою державного комітету телебачення та радіомовлення України Олегом Наливайком і президентом Міжнародного конкурсу шкільних медіа Глібом Головченком. Перший секретар Національної Спілки журналістів України Ліна Кущ провела для юнкорів майстер-клас «Етика, безпека, солідарність».

Трохи дивно виглядало, що серед численних партнерів конкурсу відсутнє Міністерство освіти і науки України. На запитання про це на прес-конференції організаторів і партнерів конкурсу юнкори отримали відповідь, що «наразі розробляється проект Закону про дитячі медіа, і закон передбачатиме залучення Міносвіти до цього процесу».

Та, на щастя, ентузіасти-організатори працюють на вимогу суспільства, а не бюрократії. Тож діти позмагалися, подружилися, відчули себе справжніми зірками, коли їм влаштували святковий «трансфер» до Палацу творчості на лімузинах та проходження червоною доріжкою. І повернулися додому натхненними, з вірою в силу професії журналіста.

Уляна КАЛИН, студентка 2-го курсу відділення журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Учасники кіностудії «k-video» Чернівецької гімназії №2 здобули Спеціальну відзнаку  ім. Ігоря Лубченка у ХXІ Міжнародному конкурсі шкільних медіа спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оскільки ж будь-яка влада найперше хоче захистити себе і своє корито, а вже потім усіх інших, її повідомлення для нас створюються і фільтруються прес-службами – спеціально навченими для цього спеціалістами. Потужна мережа прес-служб створена й в Україні.

Та у медійній сфері у нас поки що зберігається унікальна ситуація – у багатьох областях виходять невеличкі малотиражні газети, які швидше схожі на соціальні проекти, бо й досі виконують нехарактерну для сучасних ЗМІ функцію захисту населення. Вони стали останньою інстанцією, куди можуть звернутися люди, захищаючи свої права. Саме тому ці газети, хоча й не масові, але все ж таки гучні, ну дуже заважають жити олігархам.

Чи можна  цим писакам закрити рота? Легко! Для цього якнайкраще підійдуть економічні важелі. І вони вже давно в дії. Приміром вартість друку нашої газети – папір, фарба тощо – виросла за останні роки у 5 разів! (Тому газети нині продаються за ціною навіть нижчою за собівартість).

«Укрпошта» теж щороку  піднімає вартість доставки друкованих ЗМІ. Цьогорічний підйом здорожить газети та журнали щонайменше на 120%. Хоча нині видавці й так ставлять ціни на свою продукцію нижчу за собівартість, бо інакше читач просто не купить газету, віддавши перевагу хлібові.

А про бажання влади захистити себе і своє корито – іншими словами, позбутися будь-якої критики, свідчить і свіженька заява першого заступника міністра інфраструктури Володимира Шульмейстера. Державний чиновник заявив, що «видання газет і журналів давно втратило свою соціальну функцію і є видом підприємницької діяльності, а їхні власники зацікавлені в отриманні максимального прибутку». Сказати це під час війни за незалежність країни та на фоні інформаційної агресії Кремля, яка суттєво впливає на свідомість не лише росіян, а й усього світу та, на жаль, навіть українців – це підписати собі вирок як працівнику державної структури.

Української Асоціації Видавців Періодичної Преси (УАВПП) звернулася за роз’ясненнями та з проханням прозоро сформулювати позицію держави щодо ролі преси в українському суспільстві до міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, голови Служби безпеки України Василя Грицака, секретаря РНБОУ Олександра Турчинова, прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка та Президента України Петра Порошенка.

Національна спілка журналістів України у свою чергу виступила проти економічно необґрунтованого підвищення «Укрпоштою» тарифів на приймання передплати і на доставку друкованих ЗМІ та відправила відповідні листи на Банківську й Грушевського, а також у Мінінфраструктури. Чи зреагують глава  Адміністрації Президента України п. Ложкін, прем’єр-міністр п. Яценюк та міністр Пивоварський? Якщо чесно, беруть сумніви, бо цим структурам теж хочеться жити спокійно, тобто мати пресу, яка  вірнопіддано служить.

До слова, редакції нині також надсилають листи протесу до Адміністрації президента, прем’єра і міністра. Пропоную долучитися до захисту преси і пересічних громадян. Бо від закриття вільної преси найбільше постраждають саме прості українці.

Людмила ЧЕРЕДАРИК                                                         

Запис Захистіть місцеву друковану пресу, бо не буде кому захистити вас спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях сто років тому виходило чимало газет різними мовами. Старі підшивки зберігаються в архівах і бібліотеках. Коли сучасний дослідник починає гортати пожовклі сторінки, перед його очима оживають картини минулого.

Більшість городян володіла тоді німецькою. Значну частину населення Чернівців складали євреї, які розмовляли мовою ідиш, близькою до німецької. Тривалий час її навіть вважали «жаргоном німецької». Натомість дотепні чернівчани жартували: навпаки, буковинській варіант німецької є «жаргоном єврейської». Ідиш нерідко використовували у буковинській пресі, хоча журналісти, звичайно, намагалися писати літературною німецькою.

У краї виходили не лише німецькомовні газети. Буковинські українці мали пресу рідною мовою. До того ж, виходили й газети так званим «язичієм» – сумішшю церковнослов’янської, української, російської та польської мов. Цей мовний покруч використовували москвофіли, орієнтовані на Росію. Вони вважали, що існує «єдиний руській народ від Карпат до Тихого океану», частинами якого є «великороси, малороси й білоруси». З москвофілами запеклу боротьбу вели «народовці», які чітко ідентифікували себе з українською нацією, що формувалася на великих просторах від Слобожанщини й Наддніпрянщини до Галичини, Буковини й Закарпаття. Протистояння народовців і москвофілів послаблювало українські позиції на Буковині.

Значно згуртованішою була в нашому краї румунська громада, яка чимало газет видавала своєю рідною мовою. Сильними були позиції її представників і в низці німецькомовних газет Буковини. Єврейська ж громада видавала власну пресу німецькою, ідиш  та давньоєврейською мовами. А буковинські поляки мали «Ґазету польську», яка видавалася у 1883-1913 рр.  Періодичних видань різними мовами виходило чимало: деякі з них існували десятиліттями, а інші зникали після виходу кількох номерів.

Серед буковинських українців особливою популярністю користувалася газета «Буковина», заснована 1885 року. Редагувати її запросили Юрія Федьковича, а працювали над газетою такі видатні діячі української громади, як Омелян Попович, Степан Смаль-Стоцький і Єротей Пігуляк. Ця газета мала великий вплив на буковинців, але її випуск припинили 1910 р. Хоча 1912-1915-го виходила «Нова Буковина», рупором народовців став «Народний Голос», із яким за симпатії українського селянства  конкурував орган буковинських радикалів «Громадянин», який виходив у 1909-1914 рр. А ліві ідеї пропагувала соціал-демократична партія, яка видавала газету «Боротьба». У номері від 18 листопада 1913 р. вона писала: «Зорганізувати пролетаріят, освідомити його про його положення й задачі, зробити його фізично й морально здібним до боротьби й держати його таким, отсе властива ціль соціял-демократичної партії».

Звичайно, подібні загальні фрази не цікавили масового читача. Відтак журналісти насамперед збирали конкретні матеріали. Зі старих газетних сторінок можна дізнатися про те, що насправді хвилювало буковинців сто років тому. Чимало тодішніх проблем подібні до нинішніх. Люди скаржилися на дорожнечу, неякісні товари, на корумпованих чиновників і зловживання поліції. Особливе невдоволення спричиняли священики, що намагалися здерти з бідних людей чималі гроші за похорони, хрещення, вінчання. Хоча Крайове управління Буковини офіційно затвердило перелік треб, плата за які була  прийнятною, деякі попи вимагали набагато більше. Газета «Народний Голос» у липні 1913 р. розповіла про священика Давида Мунтяна з Мигового, який займався поборами, змушував селян безкоштовно працювати на своєму полі, знущався над людьми. Наприклад, він питав батька новонародженого: «як будеш хрестити дитину – по-християнськи, чи по-жебрацьки?». Міг кілька діб не ховати покійника, якщо селянин не мав достатньо грошей.

Проте писали газети не лише про гострі проблеми. У Чернівцях напередодні Великої війни вирувало культурне життя, тож у газетах друкувалися театральні рецензії, репортажі з концертів, художніх виставок. Міська преса чимало уваги приділяла світському життю. Наприклад, німецькомовна «Чернівецька загальна газета» у номері від 11 січня 1912 р. вмістила велику статтю про «представницький бал буковинських євреїв», на якому був присутній весь чернівецький бомонд. Особливу увагу кореспондент приділив вбранням великосвітських дам, запрошених на бал. «Пані баронеса Фюрт: розкішний чорний оксамитовий корсаж з гагатовими перлинами і мереживом, спідниця оторочена справжнім скунсом, у волоссі прекрасна маленька заколка «чапля». Дружина радника Кніпфера: чорне оксамитове плаття з вишитою золотом накидкою, на корсажі комбіноване мереживо з блідо-блакитним бантом, який увінчувався букетом прекрасних троянд. Дружина віце-бургомістра Вайсельберґера, пані Вайсельберґер: вишукане, комбіноване з чорного ґазу і біло-блакитного смугастого крепу та китайського шовку плаття, корсаж зі справжнього мережива, на плечах розкішна горностаєва накидка». І так далі, і тому подібне…

Панство веселилося, навіть не підозрюючи, що свята невдовзі завершаться. Відносини Австро-Угорщини й Росії вже загострювалися, і в обидвох державах розпалювалася шпигуноманія. Як писала москвофільська «Православная Русь» у листопаді 1910 р.:  «шпионство в Австрии и России процветает. Тут арештуют русских подданных. А там австрийских подданных». Наближалася кульмінація шпигунського скандалу на Буковині.

Напередодні війни лідером москвофілів у краї був Олексій Геровський, який 1910 року заснував у Чернівцях газету «Русская правда». Її видання таємно фінансувала Росія, а газета посідала виразно антиавстрійські позиції. Тож австрійські власті завдали раптового удару: 5 січня 1914 р. було проведено обшук в редакції «Русской правды», а групу пов’язаних з нею осіб заарештовано. У чернівецькій тюрмі опинилися Олексій Геровський разом із братом Георгієм. Але російські спецслужби виділили кошти на їхню втечу. Було підкуплено наглядача і в його супроводі брати вільно вийшли з в’язниці й спустилися до театру. За театром чекало таксі, на якому група поїхала в напрямку Добринівців, до кордону з Росією. Не доїжджаючи до нього, Геровські із спільником вийшли з автівки й лісом попрямували у напрямку кордону. Невдовзі вони вже мило розмовляли з чинами російської прикордонної охорони. Операцію було успішно завершено.

А Чернівці гули, як потривожений вулик. Але недовго чернівчани обговорювали сенсаційну новину: на них насувалися події куди масштабніші, ніж втеча братів Геровських з чернівецької тюрми.

І місцевим журналістам слід було готуватися до опису великих потрясінь, які знищили «старий добрий світ», затишний і зрозумілий для багатьох його сучасників.

Ігор Буркут, кандидат історичних наук

Запис БУКОВИНСЬКА ПРЕСА СТОРІЧНОЇ ДАВНИНИ: спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За свій добробуд мешканці будинку, об’єднані в ОСББ, відповідають самі. Щоправда, зауважують, що «об’єднували» їх майже примусово і роботою голови задоволені далеко не всі.

– Цей дах треба капітально ремонтувати, – каже мешканка однієї з квартир. – Тобто піднімати весь каркас. Усі це знають, але нічого не роблять. Поставили нові вікна, але при сильному дощі вода крізь них тече просто на меблі. От зараз у мене в кімнаті з люстри крапає на диван. Ми писали не одну заяву, але ніхто нічого не хоче робити. Люди думають – вода є, світло є, ліфт працює та й добре, і мовчать…

На загальних зборах мешканців будинку від голови ОСББ Юрія Стекайла вимагали детального звіту про роботу за рік. Проте увесь галас і колективні звинувачення виявилися марними, бо до конструктивних рішень не призвели. Хоча дійшло вже й до добровільного складення повноважень головою, збори врешті-решт визнали нелегітимними, адже на них були присутні менше половини мешканців будинку.

Найбільший активіст, який власне й намагався залучити увагу громадськості через пресу, у зазначеному будинку не проживає. Це батько однієї з мешканок, Василь Фуга.
Він упевнений, що всі проблеми в будинку загострюються саме через бездіяльність голови ОСББ. На його думку, голова повинен вдаватися до радикальніших методів, у разі необхідності подавати до суду на неплатників чи забудовника.

На ремонт даху потрібно близько 120 тисяч гривень, і треба змусити забудовника відремонтувати покрівлю за гарантією, – вважає Василь Фуга.

Сам голова ОСББ від коментарів відмовився.

Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

Запис Новобудові три роки: дах тече, стіни тріщать. Господарюємо… спершу з'явиться на Медіа-Версії.