Переможцями стали:

– у форматі 6 годин: 1 місце – команда «Профмонтаж», м. Чернівці;

2 місце – команда ЧНУ, м. Чернівці;

3 місце – команда ОЦТКУМ, м. Чернівці

– у форматі 3 годин: 1 місце – команда «Пілігрим», м. Чернівці;

2 місце – команда «Інка», м. Чернівці;

3 місце – команда Чернівецького КНТЕУ, м. Чернівці.

Запис Наввипередки з пляжу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

50 спортсменів-екстремалів з усієї України з’їхалися на Буковину позмагатися у швидкості. Вітер і дощ не злякали, а тільки додали гонщикам драйву. Не обійшлося й без травм: гонщик з Коломиї вибив плечовий суглоб,  травмував ногу  і змушений був покинути змагання.

Після запеклої й видовищної боротьби визначилася трійка переможців (клас «OPEN»). Переможцем ІІ етапу став Андрій Маханьков з Хмельницького, який був першим і в І етапі, на ІІ місці – Олександр Матей з Мукачева, ІІІ місце посів чернівчанин Андрій Малаєв.

За словами організатора та учасника ІІ етапу Чемпіонату України з кантрі-кросу Олега Скрипникова, ІІІ етап Чемпіонату України з кантрі-кросу незабаром відбудеться у Глибокій, а заключний ІV – восени в Донецьку.

Галина Єреміца, спеціально для «Версій»

Запис На Буковині пройшов ІІ етап Чемпіонату України з кантрі-кросу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Загалом у районних/міських етапах взяли участь 63 учні 10-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів. Найактивнішими були старшокласники з Чернівців і Хотинського району. Переможницею стала випускниця 11-го  класу Чернівецької загальноосвітньої школи №41 Анастасія Пужняк.

Переможці отримали дипломи та грошову винагороду: за І місце – 1000 грн., два ІІ-гі місця – по 750 грн., три ІІІ місця – по 500 грн., а наукові керівники – грамоти та цінні подарунки.

Професор Круглашов запропонував зробити конкурс щорічним і надати йому статус  Всеукраїнського.

Запис «Український вимір процесів європейської інтеграції» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 місце по підрахунку першого та другого етапу заїздів отримали Етьєн БАКС, нідерландець та Каспарс СТУПЕЛІС, латвієць. Екіпаж №2.

2 місце – Валентин ГІРАУНТ і Ніколас Мусет, представники Франції, екіпаж №6.

3 місце – Бен АДРІАНСЕН, бельгієць та Бен ВАН ДЕН БОГАРТ, нідерландець. Екіпаж №3.

Загалом переможці задоволені чернівецькою трасою, хоча звикли до піску. Зазначили тільки, що “дороги бажають бути кращими”.

Деталі та цікавинки змагань по мотокросу читайте у новому номері “Версій”, що вийде друком у четвер.

Лідія КИРИЛЮК, Вадим ПРОЦЕНКО, “Версії”

Запис Нідерландець та латвієць перемогли на Чемпіонаті Світу з мотокросу у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2 місце – Бен АДРІАНСЕН, бельгієць та Бен ВАН ДЕН БОГАРТ, нідерландець, епікаж №3.

3 місце – Джаніс ДАІДЕРС і Лауріс ДАІДЕРС, латвійці, екіпаж №11.

Нище подаємо неймовірну їзду мотогонщиків

Лідія КИРИЛЮК, Вадим ПРОЦЕНКО, “Версії” 

Запис У другому етапі Чемпіонату Світу з мотокросу перемогли нідерландець та латвієць спершу з'явиться на Медіа-Версії.

… Безрукі-безногі герої вмирати забутими   

Мільйони життів – на олтар перемоги: Сталінські маршали солдатів не берегли

Чому люди загнали себе в такий глухий кут? Бо війни ХХ століття перетворилися на тотальні, всеосяжні. В них брали участь уже не тільки професійні армії, а й весь народ. Тотальна мобілізація відправляла на фронт усіх, здатних тримати зброю. Інші в тилу день і ніч виробляли зброю, яка безперестанно перемелювала людські життя. Воюючі сторони завдавали смертельних ударів не лише по лініях оборони противника, але й знищували його міста і села, щоби позбавити ворога ресурсів та підірвати його волю до перемоги. А головною метою тотальної війни стала перемога будь-якою ціною. Не компроміс з противником, а його повна й беззастережна капітуляція перетворилася на єдино бажаний результат кривавої бійні.

Хоча формально існують правила ведення війни, які забороняють знищувати мирне населення, воюючі сторони все менше звертали увагу на гуманність. Мета виправдовує засоби – такий  принцип став панівним. Він сформульований у словах популярної радянської пісні: «Нам нужна победа – одна на всех, мы за ценой не постоим!». Таке визначення ціни перемоги є найстрашнішим, що несе тотальна війна. Звідси й бажання завалити противника трупами власних солдатів, коли людських ресурсів одна сторона має значно більше, ніж інша. Але найкращі полководці в історії завжди намагалися берегти своїх солдатів і вигравати битви меншими жертвами, ніж противник. Сталінські ж маршали у більшості своїй сповідували зовсім інший принцип: перемога будь-якою ціною.

Скалічені герої були у кожному селі і міста      

Статистика, як завше, приблизна: ніхто й досі не знає точних втрат – ні військових, ні мирного населення

А Друга світова, підкреслимо ще раз, була тотальною війною. Крім військовослужбовців, величезних втрат у ній зазнало мирне населення. Досі невідоме точне число жертв цієї війни. Відомо лише, що воно обчислюється десятками мільйонів і найбільше своїх громадян втратив Радянський Союз. Дослідники називають цифри, що значно відрізняються одна від одної. Так, нерідко йдеться про 55 млн. загиблих і 35 млн. поранених у всіх країнах, охоплених війною. Проте, за іншими підрахунками, число загиблих солдатів визначається у майже 24,5 млн. чол., а мирних громадян – понад 46 млн. – тобто, разом 70,5 млн. Поранених військовослужбовців за цією методикою налічують понад 37 млн., цивільних же – невідомо.

Неможливість точних підрахунків пояснюється багатьма чинниками. Для прикладу візьмемо Червону армію. Під час бойових дій фронтові частини отримували маршові поповнення. Чимало солдатів маршових батальйонів не встигали офіційно зарахувати у списки частини, а ті гинули у жорстоких боях. Не встигали внести у списки і мобілізованих у прифронтових районах, втрати ж серед них були великими. А серед загиблих мирних мешканців далеко не завжди відомим було число жертв каральних акцій, що здійснювали окупанти, і неможливо було підрахувати втрати цивільних людей в районах бойових дій. У 1941-1942 рр., в умовах катастрофічних поразок РСЧА та швидкого просування гітлерівців на Схід точні підрахунки жертв радянською стороною були фізично неможливими.

Ситуація дзеркально повторилася для німецької сторони у 1944-1945 рр. Якщо раніше її статистики ретельно занотовували всі втрати на фронті та в тилу, то після розгрому Вермахту на фронті й зростанні безладу в німецьких містах під час бомбардувань про якусь точність вже не можна було говорити. Гинуло все більше людей – військових та цивільних, й навіть нікому було фіксувати їхню загибель. Невипадково кількість пропалих без вісті за роки війни у світі обчислюється в мільйони людей.

«Вдячна Вітчизна»вивезла безруких і безногих героїв на Соловки, де вони і вмирали забутими.

Недоліком статистики є те, що до числа жертв війни не потрапляли ті, хто згодом помирав від ран. Адже чимало їх відійшло з життя вже після завершення бойових дій, але внаслідок отриманих поранень. Цинічні гітлерівські генерали висловили таку думку: краще не вбити противника, а так його покалічити, щоби він не лише повністю втратив працездатність, але й потребував постійного догляду за собою, відволікаючи трудові ресурси від роботи на потребу фронту. Хоча медицина докладала значних зусиль для повернення поранених у стрій, все ж близько десяти відсотків з них доводилося комісувати. І серед інвалідів чимало було зовсім безпорадних, їхні долі виявилися дуже сумними. У СРСР після війни багатьох безруких-безногих, непотрібних родичам, силою вивезли з великих міст на Соловки та в інші «віддалені місця». Герої вмирали забутими «вдячною Вітчизною». 

Кому – війна, кому – мать родна: США отримали головний приз переможців

Тотальна війна потребувала колосального напруження сил. У ній брала участь 61 країна, де проживало 80 відсотків населення тогочасного світу. До діючих армій було мобілізовано 110 млн. людей, які відволікалися від створення матеріальних і духовних цінностей, натомість зайнялися руйнуванням та вбивством собі подібних. Результатом такої діяльності були не лише людські жертви, але й колосальні матеріальні втрати. За підрахунками економістів, людство втратило у 1939-1945 рр. понад 2 трильйони доларів США, і найбільше – СРСР. Майже третину свого національного багатства не дорахував Радянський Союз внаслідок війни. А в окупованих областях знищено дві третини матеріальних цінностей. Для порівняння: за роки війни матеріальне багатство Англії зменшилося на 0,8 відсотка, Франції – на 1,5 відсотка. Сполучені Штати Америки матеріальних втрат фактично уникли: бойові дії на їхній території не велися. А за свою ленд-лізівську зброю й техніку США отримували чималу матеріальну компенсацію від союзників. Відтак і багатіли швидко.

Отже, можна констатувати: по-справжньому виграли від війни саме США. Якщо бойовий внесок Радянського Союзу у спільну перемогу Антигітлерівської коаліції виявився найбільшим, то Сполучені Штати отримали головний приз переможців.

Через воєнні втрати відбувся біологічний занепад народів і стара Європа здала позиції  

Страшні людські втрати СРСР та європейських держав у цілому заклали підвалини майбутнього біологічного занепаду більшості європейських народів. Демографічні процеси у сучасній Європі та деяких пострадянських країнах (насамперед Росії) свідчать: на зміну їхньому корінному населенню поступово приходять вихідці з Азії та Африки. Загинули освічені європейці, носії високої технічної і побутової культури. Серед них були люди різного етнічного походження, але особливо великих втрат у відсотковому відношенні зазнало європейське єврейство – близько 6 млн. осіб. У більшості своїй це були мешканці міст, інтегровані в європейське суспільство. Гітлерівці з особливою люттю знищували асимільованих євреїв, вбачаючи у них небезпеку для своєї расової маячні.

Після війни на зміну жертвам нацистського геноциду прийшли вихідці з африканських та азіатських колоній, які селилися компактними громадами і не інтегрувалися в оточення. Великі ісламські громади у Франції, Німеччині та інших європейських державах у наш час все більше визначають лице старовинних міст, у яких зароджувалася і формувалася велика європейська культура. Сумний жарт: «Мечеть Паризької Богоматері».

Європейський континент у результаті Другої світової війни втратив провідні позиції у світі, які утримував упродовж багатьох століть. Ця роль остаточно перейшла до США. А європейські держави внаслідок війни загубили свої колоніальні імперії й вимушені були відмовитися від головної ролі, яку давно грали у світовій історії. Занепад старої Європи супроводжується всесвітнім наступом ісламу, у тому числі й агресивного ісламізму, і це також один із наслідків кривавої бійні 1939-1945 рр.

Злиденне життя переможців влада підсолоджували словесним звеличуванням «солдатів Перемоги» та ювілейними медальками, які щедро роздавалися до знаменних дат.        

Але далекого 1945 року світ ще не знав усієї справжньої ціни, заплаченої за найстрашнішу війну в історії людства. Радянські люди раділи перемозі, сподіваючись на значне покращення свого життя. Сталінське керівництво відчувало глибоке задоволення від того, що зуміло реалізувати чимало своїх зовнішньополітичних планів. СРСР не лише долучив до себе нові території, він зміг поставити під власний контроль значну частину Європи та Азії. Колись самотня «Країна Рад» внаслідок війни опинилася в оточенні держав-сателітів, названих спочатку «країнами народної демократії», а потім і «світовою соціалістичною системою». Радянський Союз вийшов на провідні позиції у світі, перетворившись у наддержаву, що поступалася за могутністю лише Сполученим Штатам Америки. Декому здавалося, що невдовзі вдасться реалізувати найфантастичніші плани комуністів і збудувати суспільство соціальної справедливості й загального щастя. Але замість цього з роками все сильніше відчувалися негативні наслідки війни.

Радянське керівництво не зрозуміло нових викликів часу і не знайшло на них адекватної відповіді. У суспільстві зростала майнова нерівність, поглиблювалися ознаки гниття й масового розчарування в комуністичній ідеології. Натомість офіційна пропаганда і далі повторювалаи звичні гасла, сподіваючись за їхньою допомоги згуртовувати суспільство навколо компартії. З часом центральним міфом пропаганди стає культ «Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників». Злиденне життя переможців влада підсолоджувала словесним звеличуванням «солдатів Перемоги» та ювілейними медальками, які щедро роздавалися до знаменних дат. Проте проблеми ветеранів не вирішувалися.

Альтруїсти приречені на загибель, егоїсти ж уміють рятувати свою шкуру. Їхня філософія життя стала панівною у післявоєнному світі.

Людські втрати по-справжньому так і не вдалося компенсувати. Хоча післявоєнна народжуваність виявилася дуже великою (говорили навіть про «бебі-бум», тобто рекордну появу дітей), та кількість не змогла компенсувати якості. Адже війна забирає найкращих. Гинуть найбільш відповідальні й порядні, які не ховаються за чужі спини, а першими піднімаються в атаку або кидаються ціною власного життя рятувати своїх товаришів. Альтруїсти приречені на загибель, егоїсти ж уміють рятувати свою шкуру. Їхня філософія життя стала панівною в післявоєнному світі, і нинішня глибока моральна криза суспільства породжена не в останню чергу тим, що дві світові війни знищили у ХХ столітті цвіт людства. Надто дорогу ціну заплатили народи за перемогу у тотальній війні. Цього не можна забувати, тим більше – ідеалізувати «священну війну», перетворюючи трагедію на культ. Інакше торжествуватиме «побєдобєсіє», як його називають молоді росіяни.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Ціна тотальної війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поліну Оскарівну кореспонденти «Версій» знайшли… в лікарні. Вона впала і зламала ногу, лежить на витяжці. Такій рухливій людині, як Поліна Оскарівна, це важко, бо належить до тих, хто, так би мовити, хати не тримається. Лежати їй ще місяць. Але жодної зневіри на її обличчі не має. Та й яка може бути печаль, коли навколо – люди, яких пані Поліна так любить. А під подушкою – фотографії, що тішать світлими спогадами.

Переглядаємо світлині з-під подушки: орденоносиця Поліна Кричмар виступає перед молоддю, юна Поліна – в дівоцтві Бешацька, красива пара – Поліна і Семен…

–          Мого Сьому забрали в армію за місяць до війни. Я теж того часу отримала мобілізаційний листок. Того ж таки 41-го отримала на чоловіка похоронку…До війни я жила в Бессарабії, там отримала фах медика. Воювала. Спочатку була в госпіталі в Тирасполі, потім – на фронтах по всій Україні, пройшла Польщу, Румунію, Німеччину… Війну закінчила капітаном. І до листопада 1945-го брала участь у процесі репатріації військовополонених. Демобілізувалася до Львова, а вже звідти як медик отримала направлення до Чернівецької області. Працювала у  Припрутті, Садгорі, а найдовше – в Чернівецькому пологовому будинку.    

Найбільше і згадує саме про цей період у житті.

–          Бувало, що досвідчені лікарі остерігали приймати рішення під час пологів, а я зважувалася. От був випадок у мене: жінка народжувала, а дитинка неправильно йшла – ніжкою.  Часу на роздуми не було: доки кликали головного лікар, я взялася допомагати. Знайшла другу ніжку, перевернула дитинку всередині. Коли головний лікар добіг, малюк уже побачив світ. Я пояснила лікареві, що трохи затрималася з допомогою, бо важко було знайти навпомацки другу ніжку дитини, але лікар лише засміявся: «Переможців не судять».

Тоді я допомагала багатьом. Було дуже важко, особливо по селах. Грошей не було, люди не мали за що купувати ліки. Я видавала їм медикаменти безоплатно, рятувала і дітей, що народжувалися недоношеними, і матерів.

Про війну Поліні Оскарівні досі згадувати важко, хоча минуло більше півста літ. Навіть про численні бойові нагороди розповідає неохоче:

–          Та там багато всього… Ордени – Перемоги І ступеня, ІІ ступеня, Орден Богдана Хмельницького… Війна – це важка праця. Медики, бувало, цілодобово оперували,  перекушуючи на ходу, ледь опустивши марлеві маски з обличчя. А якось  у Красному Лучі госпіталь розташувався поблизу сквера. Ввечері туди привезли лазне-пральний апарат. Зібралося багато дівчат попрати, помитися. Чоловіків там майже не було. І чи цигарку хтось закурив, чи ще якось помітили це місце ворожі літаки – скинули бомбу. Стільки людей загинуло…

Поліна Оскарівна на хвилину змовкає і витирає сльози. Вона й сама отримала серйозне поранення в голову, має інвалідність першої групи. Але сльози її – за іншими.

І зараз у лікарняній палаті травматології пацієнтки-посестри по нещасних випадках відгукуються про пані Поліну з захопленням. «Уявляєте, вона має півстоліття стажу! Все життя в медицині!», – ділиться одна. «Їй 95 років, а вона така грамотна, що нам до неї далеко», – додає друга.

На тумбочці біля ліжка нашої героїні – ваза з букетом білих тюльпанів.

–          Це мені батюшка подарував,– розповідає. – Тут його матушка лежала, то він постійно приходив, а до мене був дуже уважний. Ще велику таку різдвяну пампушку подарував, на всю палату вистачило. Питав, чи нічого мені не треба – але що мені треба? Я матеріально забезпечена, маю пенсію.

Серед фотографій пані Поліни – запрошення на вибори, протестантські брошурки про Євангеліє. На запитання, як Поліна Оскарівна почувається в такому різношерстному колі спілкування – іудеї, православні, протестанти – відповідає до геніальності просто:

–          Я до всіх релігій ставлюся з повагою. Бо жодна релігія не вчить поганого. Як і жодна національність. Тому – всіх поважаю.

Поки ми спілкувалися з Поліною Оскарівною, до неї прийшов ще відвідувач – помічник одного з депутатів міськради. Він не випускає пані Поліну з поля уваги, бо знає, яка вона невгамовна. Цікавиться здоров’ям, обговорює свіжі новини, питає, що принести. Пані Поліна щиро тішиться і просить тільки свіжих газет.

Почувши, що прийшов хтось «від депутата», сусідки-пацієнтки почали жваво обговорювати несправедливість розмірів пенсій, зайшла мова про суворі вимоги Міжнародного валютного фонду… Пані Поліна з завидною мудрістю, вартою, аби з неї брала приклад держава, поцікавилася:

–          А навіщо ми позичаємо стільки грошей???

На запитання, як вдається зберегти стільки енергії у такому віці, відповідає щиро:

–          Я завжди любила людей, любила працювати – тому Бог мене так і зберіг.

Тридцять років Поліна Оскарівна прожила з другим чоловіком. Дев’ять років уже живе без нього – відійшов у кращий світ.  «Але то вже минуле…», – каже вона. Сьогодення її громадсько активне – рада ветеранів при 5-му ЖРЕПові, зустрічі в благодійному фонді «Хесед-Шушана». Навіть 95-річний ювілей відзначала в клубі Хеседа. Мала поважних гостей, серед яких – секретар міськради, тодішній потенційний нардеп Віталій Михайлішин. Після виборів, у лікарні, він її поки що не відвідав. Мабуть, просто ще не встиг. А от Поліна Оскарівна точно встигла би. Вона все встигає. За місяць одужає – побачите.

Маріанна АНТОНЮК, Ігор КОНСТАНТИНЮК (фото), «Версії»

Пацієнтки 6-ї палати відділення травматології Чернівецької лікарні швидкої медичної допомоги на вулиці Фастівській висловлюють вдячність усім лікарям відділення і завідувачу Дмитру Васильовичу Яким’юку за фаховість і уважність до пацієнтів.

Запис Переможців не судять – у них вчаться спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проте вибори не обійшлися і без сюрпризів. Найважливіший з них – помітне зростання популярності ідеологічних партій. Несподівано високий для багатьох оглядачів відсоток голосів набрало Всеукраїнське об’єднання «Свобода», причому, навіть у тих регіонах, де виборці за цю політичну силу традиційно не голосували. З чим це пов’язане? Насамперед, із наступальною риторикою самої «Свободи», яка чітко акцентувала: пріоритетними для неї є українські національні цінності.

А далі починають діяти чинники, зі «Свободою» майже не пов’язані. Національно-свідомий електорат, який раніше підтримував «Нашу Україну», цілком розчарувався у ній. Поява Ющенка на телеекранах під час виборчої кампанії остаточно відштовхнула від «нашоукраїнців» навіть тих, хто відчував сентимент до Помаранчевої революції. Віктор Андрійович ще раз продемонстрував, що перебуває в зовсім іншому світі, ніж ми, грішні. «Свобода» ж говорить зрозумілою мовою, закликаючи людей до конкретних дій. Тому за неї проголосувала частина тих, хто раніше вважав цю партію занадто радикальною.

Віддали свої голоси за «Свободу» і деякі з тих, що на минулих виборах голосували за Партію регіонів, але теж розчарувалися в ній. Серед нових симпатиків «Свободи» вистачає й тих російськомовних, кого не відштовхує риторика  на адресу насильницької русифікації українців та московських спроб відродити Російську імперію.

Комуністи  ж дещо розширили свою електоральну базу за рахунок людей середнього віку та частини молоді, орієнтованих на Росію, які «регіоналам» теж уже не вірять. До того ж компартія вперше дуже грамотно провела виборчу кампанію, не пошкодувавши грошей на справжніх професіоналів. Недарма «регіонали» дозволили своїм союзникам-комуністам покерувати митницею – «бабло» там крутиться солідне. На ведення виборчої кампанії саме й вистачило.

І комуністи, і «свободівці» в новому складі Верховної Ради матимуть змогу використовувати парламентську трибуну для дискусій на ідеологічні теми. Але більш обізнані у хитросплетеннях сучасної української політики все ж побачать за подібними дискусіями їхню справжню суть: переділ уже поділеного.

Ще одним сюрпризом нинішніх виборів є досить велика кількість самовисуванців серед мажоритарників. На тлі суспільної потреби в ідеологічно забарвлених політичних силах  несподівано значним виявилося число народних обранців, які не акцентували на ідейних пріоритетах. З часом у парламенті все стане на свої місця. «Тушок» там не бракуватиме.

Наразі можна констатувати: в новому складі Верховної Ради існуватиме дієва опозиція, що дозволяє сподіватися на збереження хоча б залишків української демократії. Повного «одобрямсу» влади, попри великі адміністративні зусилля й фінансові витрати, не вийшло.

Ігор БУРКУТ

Запис Виборчі сюрпризи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

29-30 вересня у Чернівцях в ОСК «Авангард» відбувся міжнародний турнір з боксу, присвячений Дню міста. В ньому взяли участь п’ять боксерів з Чернівців, які пройшли до фіналу, а троє з них стали призерами турніру.

– Цей турнір має статус міжнародного, тут змагалися команди з чотирьох країн: Росії, Ізраїлю, Молдови та України. У кожній ваговій категорії боксували наші хлопці з Чернівців, Донецької та Івано-Франківської областей, – розповів президент Чернівецької міської федерації боксу Володимир Загурський. – Буковина була доволі міцно представлена на змаганнях: з п’яти фіналістів троє – призери. Сьогодні спорт у нас загалом перебуває на підйомі. Це завдяки Віталію Михайлішину, який постійно підтримує нас. Боксери беруть участь у різних змаганнях, а один із наших хлопців боксує зараз на всесвітніх змаганнях військовослужбовців.

За постійну та всебічну підтримку спорту Віталієм Михайлішиним президент української федерації боксу п. Продіус і вся олімпійська збірна України з боксу передала очільнику міста підписані боксерські рукавички та вимпел. Наразі, саме завдяки Віталію Михайловичу, переможці турніру отримали не лише почесні грамоти, але й грошові винагороди.

– Завжди підтримував і підтримуватиму всі спортивні змагання у Чернівцях і зроблю все можливе, щоби якомога більше людей обирали здоровий спосіб життя, – пообіцяв Віталій Михайлішин. – Впевнений, що такі змагання треба проводити щонайменше 2-3 рази на рік, аби майстерність наших спортсменів зростала. Я за те, щоби саме чернівецькі спортсмени захищали прапори України на міжнародних змаганнях, олімпіадах тощо.

Віталій Михайлович щиро подякував за подарунок і впевнений, що ці сувеніри завжди нагадуватимуть йому про ці змагання, про перемогу нашої олімпійської збірної та стимулюватимуть до ще активнішої підтримки спорту в місті. Він запевнив, що підтримає наших спортсменів, які виступатимуть на чемпіонаті України з боксу.

– Бої були цікаві та напружені, учасники показали себе просто чудово. Суддівство було об’єктивним, – підсумував тренер ДЮСШ №1 Геннадій Соловйов. – Адже цей турнір – останній перед чемпіонатом України серед дорослих, який відбудеться у Донецьку. Ми подивилися виступи наших спортсменів, побачили їхні помилки та переваги.  До чемпіонату ще 19 днів, отож встигнемо внести певні корективи, щоби наші боксери мали найкращу форму. Зараз після багаторічної відсутності у нас з’явився дорослий бокс. Спортсмени із задоволенням тренуються. Головна запорука добрих результатів – це звичайно ж підтримка, особливо Віталія Михайлішина.

НАЖИВО:

Іван Страшний, переможець турніру (Чернівці): – Перемогти було дуже складно, як у першому, так і в другому бою. Суперники гідні й сильні. Цього разу довелось боксувати проти лівші, це важко, адже потребує іншої тактики. Я дуже радий, що мене підтримали в залі, що за мене вболівали. Прийшли друзі, це дуже важливо. Було важко, але я буквально вирвав перемогу. Найважливіше, ніколи не здаватися, тож я дякую своїм тренерам, які прищепили мені волю до перемоги.

Олександр Тесленко, переможець турніру (Чернівці): – Противник був сильний, виступав на рівних. Загалом турнір був дуже корисним. Приїхали різні противники з різною тактикою та прийомами. Всі бої були цікавими, напруженими, не було тільки легких боїв… Усі продемонстрували високу техніку і добрі навички.

Т. Харазішвілі, переможець турніру (Росія): – Ваші боксери вправні, мають добру тактичну підготовку, та моєму супернику трохи не вистачило досвіду, він молодший за мене. Але у фізичній підготовці не поступався. Наш тренер тісно спілкується з вашою федерацією і часто привозить сюди різні команди. Хоча я вперше у Чернівцях. Мені у вас сподобалося. Люблю старовинні міста, а Чернівці – ше й по-справжньому європейське. Затишне, красиве. Дороги ж, викладені бруківкою, викликають захоплення.

Запис У Чернівцях – міжнародний турнір з боксу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Коли ми приїхали, людей майже не було, – продовжує п. Олег, – боялися дощу. Нас зустріла старший адміністратор Оксана Майко, усе розказала й показала, потурбувалася, аби ми зігрілися і наїлися. Потім ми пішли гуляти селом. Найбільше враження справили тутешні люди: дуже привітні й гостинні. У нас на Півдні можеш ходити годинами і ніхто з тобою не привітається, а тут зовсім незнайомі люди бажають тобі щастя-здоров’я. Вони навіть мислять якось по-особливому доброзичливо. З ними час минає швидко й непомітно.

Вранці дощ закінчився і «Мигово» оповив туман. Пам’ятаєте фільм «Гори димлять»? Так от, склалося враження, ніби гори насправді «димлять». У цей момент тебе охоплює відчуття повного єднання з природою, яке хочеться переживати ще і ще раз. Тому раджу всім: читайте «Версії», грайте і вигравайте! А комплексу «Мигово» щиро дякую і бажаю процвітання!

Лєра Ясницька, «Версії»

Запис Гори «димлять», як у кіно! спершу з'явиться на Медіа-Версії.