Саме на Форумі вдалося зустріти багатьох знайомих — не лише колег, а й просто близьких за духом людей, які мені небайдужі. Ці короткі розмови, усмішки, обійми — ще одна цінність таких подій.

У центрі розмов — Буковина як «міст», «платформа», «фронтир». Формулювання звучали красиво і правильно. І водночас — дуже знайомо.

Серед спікерів особливу увагу привернув Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках. Його виступ був концептуальним, місцями провокативним, місцями — риторичним. Він став, без перебільшення, центральною фігурою форуму.
«Поїдьте за кордон і запитайте в румунів, що вони знають про нас. Моя відповідь: «Нічого». Це крута історія для Буковини — у контексті політики, бізнесу, ментальності, культури — показати румунам, що таке Україна», — зазначив Клімкін. Водночас він запитував у глядачів у залі, хто читає польських, угорських чи румунських поетів і письменників, і дивувався, що люди підняли руки. Я читаю — і польських, і угорських авторів, сучасних. І зараз згадую, що й румунських — зокрема чернівецьких.
Чи була це провокація? Швидше, це виглядало як узагальнення, яке не враховує живих міжлюдських зв’язків, характерних для Буковини.

Але саме тут виникає питання не до змісту — до атмосфери. Бо поруч із дискусіями про розвиток регіону існував ще один вимір — медійний. Кожна інституція паралельно створювала власний «форум».

У виступах звучало багато правильних формулювань — тих, що добре вписуються у формат форумів і стратегічних обговорень. Але саме ці формулювання подекуди залишали відчуття узагальненості — коли хочеться більше конкретики, менше відполірованих фраз. У цьому сенсі виступи, які привертають найбільшу увагу, не завжди є найглибшими. Вони — найпомітніші.

Можливо, це неминуча риса великих форумів: між реальністю і мовою, якою про неї говорять, виникає дистанція. І саме її найгостріше відчувають не спікери, а слухачі — ті, для кого ці слова мають колись перетворитися на зміни.
Із залу це виглядає інакше, ніж зі сцени.

Була і на другій панелі «Буковина зсередини: як різноманіття формує розвиток і стійкість регіону». У виступах спікери підкреслювали, що представники національних меншин є повноцінними громадянами України, для гідності та самоідентифікації яких критично важливо знати рідну мову, літературу та історію, проте водночас надзвичайно необхідним є володіння державною мовою для успішної інтеграції за межами рідного села у будь-якій частині країни. Мультикультурність Чернівців, відображена в топоніміці міста, є природною перевагою регіону, яку необхідно цінувати поряд із розвитком соціальних ініціатив, як-от проєкт «Мандротерапія» для реабілітації ветеранів, що за підтримки міжнародних донорів масштабується на всю Україну. Також було наголошено на оновленій стратегії ЧНУ імені Юрія Федьковича, головною метою якої є збереження молоді в Україні через підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти у порівнянні з європейськими університетами.

Точилися дискусії щодо толерантності.  В побуті, в інтернеті…  А толерантності і людяності  вчилася і в свого друга, чернівчанина Михайла Давидовича Котляра – І про нові плани чернівчанина Михайла Котляра…   До серії виставки «Прості обличчя непростої історії», про яку нагадав  спікер Сергій Гакман, віцепрезидент БФ «Суспільні ресурси та ініціативи»,  я б додала ще портрет Михайда Котляра.

Дочекалася і виступу письменника, перекладача Олександра Бойченка. Він говорив і про Андрія Любку, і про Василя Кожелянка. Здається, назвав «Діти застою» найкращим і найбільш «чесним» романом Кожелянка. Прозвучали цікаві паралелі — балканський контекст. У цьому романі буковинців названо «північними балканцями». Іронія, як виявляється, іноді — це спосіб витримати реальність.

А після було спільне фото, яке я все ж знайшла в інтернеті. За яке вдячна.

Попри всі відчуття і запитання, цей Форум відбувся — і це вже важливо. Дякую організаторам, спікерам і всім, хто долучився, за спробу говорити про складне і шукати спільні сенси.  Такі події потрібні — хоча б для того, щоб краще почути одне одного і побачити, де ми насправді є. І, можливо, наступного разу між словами і реальністю буде трохи менше відстані.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Форум ідей і форум образів: як у Чернівцях говорили про Буковину спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Однією з ознак початку «передвиборної шарпанини» користувачі соцмереж називають те, що «в друзі косяком починають іти пропозиції від «авторів цифрового контенту» без жодного допису або з закритим профілем».

Але є ще й реальніші свідчення ймовірності майбутніх перегонів. Наприклад, Центральна виборча комісія відновила доступ на офіційному вебсайті до інформаційних ресурсів про попередні загальнонаціональні й місцеві вибори в Україні.

Інформаційні ресурси ЦВК, які були тимчасово закриті в лютому 2022-го задля захисту цілісності бази даних й забезпечення захисту персональних даних після початку повномасштабного вторгнення рф на наші території у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, наразі відкрили.

Інформаційна система Комісії зберігає відомості про результати минулих виборів, зокрема, про обраних народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, про членів територіальних виборчих комісій. Допуск до них був обмежений, щоб не дістався рф, яка проводила псевдореферендуми, складала певні списки активістів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування..

Упродовж 2022–2024 років Комісія вжила необхідних технологічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонування Держреєстру виборців та посилення захисту офіційного вебсайту Комісії.

Звісно, заступник голови ЦВК Сергій Дубовик наголосив, що відкриття ресурсів ЦВК – це  «планові заходи», «не пов’язані з будь-якою виборчою кампанією».

Але «коли зорі запалюють – значить, це комусь потрібно», казав класик. Тож виборів, які вигідні комусь і в Україні, буцімто хочуть і в наших стратегічних партнерів – США. Принаймні, спецпредставник американського президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що «за умови досягнення угоди про припинення вогню з Росією «найближчими місяцями», Сполучені Штати хочуть, щоб Україна провела президентські і парламентські вибори до кінця року».

Чи потрібні вони, чи реальне їх проведення і як до цієї ідеї ставляться політики?

В ексклюзивному коментарі для Версій перша заступниця Голови Виконавчого секретаріату ВО «Батьківщина» та керівниця департаменту партійної та кадрової роботи Олена Шустік повідомила:

«В умовах воєнного стану Конституція та профільне законодавство забороняють проведення будь-яких виборів. Натомість Виборчий кодекс у ст. 20 передбачає, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, оголошується не пізніше місяця з дня його припинення або скасування. Такі законодавчі реалії”.

Водночас пані Шустік зазначила: “Партія «Батьківщина» живе і працює. На людей та для людей. І повірте, що «Батьківщина», як єдина партія, яка все своє 25-річне політичне життя має фракцію у Верховній Раді, буде готова до проведення виборів, коли б вони не відбулись».

Також народна депутатка України V та VI скликань наголосила, що Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс, набрав чинності 1 січня 2020 року. Відповідно Президентські та Парламентські повоєнні (перші) вибори пройдуть по ньому вперше.

***

Останні дні видалися насиченими на політичні події світового масштабу: розмова Трампа з путіним і Зеленським, гучні заяви українського президента, санкції проти лідера опзиції Петра Порошенка і чергова хвиля розмов про припинення вогню в Україні найближчим часом і проведення парламентських та президентських виборів, підготовка яких нібито уже повним ходом іде на місцях. Редакція Parlament.ua дізнавалася, що із цих заяв може бути правдою, і чи дійсно провладна партія, опозиція і місцеві політичні сили готуються до виборів.

Політолог: «У сьогоднішніх умовах проблема виборів набирає драматичного значення»

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій КРУГЛАШОВ нагадує, що про вибори в Україні всі згадали не сьогодні. І про висловлену у довоєнний період довіру до політиків у суспільства таки варто вже перепитати – надто багато відтоді змінилося. Та питання в іншому: чи зможемо ми забезпечити належні умови для цих виборів і відповідно – зберегти обраний нами демократичний шлях розвитку?

«Тема виборів, очевидно, виникає не випадково. Тому що останні вибори в Україні як президентські, так і парламентські мали місце ще 2019 року, а місцеві – 2020-го. І ясна річ, що українське суспільство, а тим більше – політична еліта, українська політична система – вони, особливо внаслідок тих травм, втрат і тиску, яких ми зазнаємо від повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і окупації чималої частини наших земель – вимагають певних нових форматів діяльності. Зокрема нашої влади як у центрі, так і на місцях, – погоджується науковець. – Але чому ця тематика піднялася саме тепер?

Звичайно, не хочеться вдаватись до конспірології, але е питання активно просуває Вашингтон, і саме з боку нової команди президента Трампа-2 лунають заклики, що такі вбори можна проводити і під час війни.

Насправді це не так просто, і не тільки з технічного та організаційного погляду. Тому що в нас близько 10 млн людей перебувають за кордоном; є велика кількість внутрішньо переміщених осіб; тривають бойові дії, і умови того перемир’я чи миру, які нам пропонує цей діалог путіна і Трампа за чи над нашою головою – вони викликають чимале занепокоєння, щонайменше.

Тому з одного боку дуже важливо і справді потрібно оновити нашу політичну еліту, перевірити підтримку з боку суспільства і політичним силам, і лідерам, і змінити формат дій влади – все це досить важливо для того, щоб Україна залишалася на шляху збереження і розвитку як демократичної держави.

З іншого боку, проблеми, які виникають з відсутністю належних умов для проведення виборів, теж є насправді об’ємними і складними.

Хоча варто сказати, що тема виборів в українському суспільстві і серед українських політичних еліт починається не від заяв Трампа чи Келлога, вона почала звучати набагато раніше, і їх призована підготовка почалася давно, а зараз перейшла в нову фазу. Певною несподіванкою стало рішення РНБО про те, що в санкційний список потрапив уже і експрезидент України Петро Порошенко – лідер «Європейської солідарності». Тож тематика виборів уже, очевидно, серйозно сприйнята чинним керівництвом нашої держави і відповідно вони починають діяти якщо не на випередження, то принаймні намагаються створити умови, щоб ситуація залишалася під їх переважним контролем.

Вочевидь, у таких умовах геополітичної невизначеності і великих ризиків, які постають перед Україною, насамперед в контексті можливого прямого діалогу «Вашингтон – москва» без належної участі України, або й замість України, при явній небезпеці відсування наших європейських партнерів або при не зовсім зрозумілому форматі їх участі у цьому процесі, проблема виборів набуває такого, я би сказав, драматичного значення.

Отже, сьогодні ще рано говорити, коли ці вибори можуть відбутися та в якому саме форматі. Єдине, що можемо констатувати – що ця проблема вже потрапила до порядку денного, і не тільки нашої держави, а й наших партнерів-союзників, та й ворогів також . Вже чуємо наратив про «мирний договір з росією» (очевидно, що на її умовах), що його має підписувати нова українська влада і новий український президент. Тому поява такого синхрону між москвою і Вашингтоном щонайменше насторожує.

А з іншого боку наш демократичний процес зупинився в точці замерзання, у нас виникло багато викликів щодо реальних питань національної,  суспільної й державної консолідації, і у нас справді багато є питань до багатьох із наших політиків.

Ясна річ, що такий демократичний засіб впливу на владу як вибори, замінити нічим – за умови, звісно, жорсткого дотримання всіх демократичних процедур. Та під час ведення  активних бойових дій і при невизначеності нашої безпекової ситуації дуже важко сподіватися, що ці вибори будуть для України, по-перше, більш-менш спокійними, а по-друге, рятівними. Але – побачимо. Ситуація розвивається надзвичайно динамічно, і саме головне в ній – розуміння одного: що ключовим чинником нашого збереження і розвитку як держави та суспільства виступає розуміння необхідності опори на свої власні сили. Це підтримка боєздатності наших Збройних Сил України, дотримання норм закону і Конституції, і розуміння того, що ніхто із політиків не приходить у владу навічно чи навіть обов’язково до кінця свого життя.

Сподіваюсь, що спільними зусиллями такий підхід переможе. Але, на жаль, ми опинилися у більш ніж складній ситуації і з російсько-українською війною, і з колізіями перемовного процесу і, звичайно, з перспективами та ціною збереження і розвитку нашої держави саме як демократичної і європейської».

Нардеп від провладної партії: «Актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде».

Так виглядає, що  хвилі «передвиборчої бурі» виглядають штормовими тільки здалеку. Вирування пристрастей у парламенті до регіонів докочуються, але на місцях стихають. Особливої активності ні біля партійних офісів, ні на сторінках у їхніх соцмережах не спостерігається. Народний депутат від партії влади «Слуга народу» Георгій Мазурашу так і зауважує – що «не в курсі про щось таке, що сприймав би як ознаку початку підготовки до майбутніх виборів».

«З одного боку, класично вважається, що до наступних виборів починають готуватися на другий день після попередніх, – усміхається Мазурашу. –  Але в наших умовах, думаю, готуватися до виборів, перейматися цим питанням, можливо, навіть аморально.

Я не в курсі. Можливо, дотичні до партійних осередків можуть знати більше. Я не бачу нічого особливого, що могло би свідчити про підготовку не в сенсі «постійного процесу», який мав би стартувати на другий день після попередніх виборів. Хіба сприймати за ознаку запровадження санкцій проти Петра Олексійовича? :) Так це ж по ідеї лише додасть йому в рейтингу :) Чи, може, це його хочуть підтягнути під «повторимо»?:) А щодо США… Ну, знову ж таки, це стратегічний партнер України, можуть висловлювати побажання. Але ми ж не штат США – це наші внутрішні справи. Особисто я теж хотів би, щоби вибори відбулись якомога швидше, бо це означало би, що закінчилась війна, або мінімум активна фаза, і зʼявились безпекові та інші умови для проведення виборів. Але… Тепер актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде…»

Опозиція: «Запиту на вибори немає!»

Заступник голови Чернівецької обласної ради, керівник Чернівецької територіальної організації політично партії «Європейська солідарність» Михайло ПАВЛЮК переконаний, що питання про ймовірність виборів в Україні може поставати тоді, коли для цього будуть передумови і запит суспільства. Ні того, ні іншого він наразі не спостерігає.

«Як представник команди партії «Європейська солідарність», послідовно вважаю, що сьогодні вибори в Україні – це підрив державності і загроза існуванню державної єдності.

У нас воєнний стан, воєнна агресія росії триває – і є безліч проблем, які з цього випливають.  Зокрема, відсутність організаційної спроможності провести вибори. Адже у волевиявленні не зможуть взяти участь усі громадяни – особливо неприйнятна така ситуація стосовно тих, які віддають за Україну своє життя і здоров’я.

Беручи участь у виборчих процесах від 2006 року, добре знаю, які величезні кошти необхідні для організації виборів – для роботи на дільницях, для  спостереження, підрахунку… Цілком очевидно, що зараз для проведення виборів немає коштів, тому зовсім не розумію позиції деяких колег, які закликають «давайте проведемо – а гроші знайдуться»…

А найголовніше – чи є на це запит суспільства. Насправді люди найбільше хочуть насамперед припинення агресії, повернення додому бійців і відбудови країни. А також боротьби з корупцією, адкватних тарифів і зарплат тощо. І серед цих побажань бажання виборів немає!

А щодо того, як ми «готуємося до виборів» – наша команда зосереджена на допомозі ЗСУ, на волонтерстві. Найкраща підготовка до виборів – це реальна підтримка обороноздатності країни. Адже більше 3,5 тис. наших однопартійців служать, більше сотні загинули, і підтримки потребують їхні родини. Це нас поєднує з суспільством – побитим, але не здоланим».

Місцева партія: «Вибори у воєнний період – це недоречно, неправильно і непотрібно».

Голова місцевої партії «Єдина Альтернатива», депутат Чернівецької облради Володимир МОРОЗ також дотримується того, що війна і вибори несумісні: «На мій погляд, у воєнний період вибори – це недоречно, неправильно і непотрібно. Та й Конституція забороняє. І прецедентів проведення виборів у воюючій країні немає – приклад Америки зовсім сюди не пасує, адже Друга світова війна, під час якої проходили президентські вибори в Штатах, не велася на території США. Тож ми, «Єдина Альтернатива, до виборів не готуємося».

Місцевий тервиборчком: «Організаційно проведення виборів в принципі можливе»

Голова Чернівецького обласного тервиборчкому Микола КАСПРУК, навпаки, вважає можливість проведення виборів цілком імовірними. Хоча наразі жодних вказівок від ЦВК про підготовку до виборів не надходило.

«Важко щось на цю тему сказати, адже багато чуток ходить. Судячи з активності в соцмережах – щось назріває. Бо хоч ніхто нічого ще не заявив – а потенційних кандидатів уже старанно критикують, та й просто так ніхто би не витрачав кошти на медіа і на борди. І  Але так, щоб безпосередня підготовка розпочалася – то окрім того, що ЦВК відкрив реєстр, нічого немає.

Тобто маємо зараз тільки такі «симптоми підготовки» до виборів, а офіційно ніхто нічого не буде говорити, доки не буде прийняте рішення на вищому політичному рівні.

Організаційно проведення виборів в принципі можливе. Звісно, буде трохи складно. Та у війську це навіть простіше організувати, ніж за кордоном. Є визначена концентрація військових у визначених місцях – тож можна організувати і провести голосування.

А от за кордоном, де «нашого цвіту по всьому світу»… Раніше зазвичай була визначена дільниця десь у посольстві. Зараз же таких дільниць треба на кожну країну хоча би по сотні. Бо чисто фізично виборці не встигнуть проголосувати навіть на 10 дільницях. А в країнах, де наших громадян зараз дуже багато (у тій же Польщі) – то ледь не в кожному місті рівня нашого обласного центру треба створювати по десятку виборчих дільниць…

Та якщо на це буде політична воля – то це цілком можна реалізувати.

Через Дію – думаю, що це нереально. Навіть на прикладі виплати тисячі гривень «є-підтримки» населенню бачимо, далеко не всі цією можливістю скористалися, не реєструвалися… У публічному просторі фігурувала цифра порядка 19 млн, які взяли по цій тисячі, з урахуванням того, що майже половина від них – це діти.

Тож якби навіть хтось хотів запустити електронний механізм – це отримає багато критики, оскільки це найлегший спосіб сфальсифікувати вибори. Навіть під час голосування на дому складніше щось підтасувати, адже до виборця йдуть кілька членів комісії, спостерігачі… А запропонувати «допомогу» людині, не надто «підкованій» в електронному голосуванні, значно простіше. І проголосувати замість неї…

Солдат ЗСУ: «Тут в окопах усіх бісить, що в тилу ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини…»

Політологічний погляд кандидата політичних наук Андрія ГЕВЮКА на вибори нині корелюється його побратимами – Андрій нині солдат ЗСУ.

«В нас останні дні ведуться розмови що на Пасху буде перемир’я. Тут думки про це розділилися більшість хоче додому бо втомлені і виснажені, але не хочуть такого перемир’я, без збереження територій. Тобто є чіткий запит на справедливість.

Солдатів тут в окопах бісить, що в тилу люди в їх містах і селах ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини… Тут тригером є будь-які розваги, якими хваляться їх односельчани чи містяни – дивує і бісить, що народ тратить гроші на розваги і на бруківку, як вони кажуть – «на всяку хрєнь». А в моєму підрозділі 50 дронів в день йде…

Я до того, що на виборах матимуть шанс отримати підтримку військових ті політики, які це бачать, усвідомлюють і хто розвиватиме ці тези. Ну і протидіяти корупції.

А коли вибори будуть… Якщо справді на Пасху підпишуть мир чи якесь перемир’я, то на кінець літа – початок осені будуть. Усі одночасно».

Маріанна Антонюк

Запис Чи будуть цього року вибори? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Одне з найгучніших досягнень української космонавтики  – політ першого космонавта України Леоніда Каденюка.  Під час обговорення польоту Леонід Кучма і Білл Клінтон домовилися, що наш космонавт виконає реальну роботу на орбіті. Було запропоновано кілька проектів,  американці обрали космічну ботаніку – розвиток рослин в умовах мікрогравітації, – про організацію космічного польоту розповів Едуард Кузнєцов, – Для України це був унікальний проект, і мало що могло трапитися, я вирішив підстрахуватися і домовився з керівництвом NASA, щоб був дублер. Нам пішли назустріч, другим претендентом на політ ми вибрали В’ячеслава Мейтарчана. Також ми припускали, що в майбутньому в нас може бути і жінка-космонавт, тому вмовили американців подивитися ще одну пару – Надію Адамчук та Ярослава Пустового. Обидві пари кандидатів у космонавти пройшли місячне стажування в науковому центрі в Х’юстоні й на космодромі ім. Кеннеді у Флориді».

Після стажування складали складне тестування, але всі показали високі результати. Комісія США виставляла низку оцінок за своєю методикою, і винесла рішення: з першої групи летить Леонід Каденюк, з другої – Ярослав Пустовий. У результаті Пустовий і став дублером Каденюка.

Ще з радянських часів Україна мала хороший досвід у проведенні наукових досліджень у галузі космічної ботаніки та біології. Цим займалася, зокрема, наша відома вчена академік Єлизавета Львівна Курдюм. Інститут ботаніки України вирішив продовжити її дослідження. І розробив 10 експериментів, які мав здійснити наш космонавт Леонід Костянтинович Каденюк. Ярослав Пустовий і Леонід Каденюк пройшли стажування в Інституті ботаніки: вивчали методики, садили рослини, проводили запилення. Потім на сім місяців вирушили до Флориди для передпольотної підготовки і знайомства з екіпажем. У космос полетів Леонід Каденюк 19 грудня 1997 року в шатлі «Колумбія».

23 січня на перегляд фільму, щоб більше дізнатися про життя, про мрію школяра з Чернівецької області стати космонавтом і нелегкий шлях до цієї мрії, про досягнення першого космонавта незалежної України Леоніда Костянтиновича Каденюка, для якого Космос став місією життя, зібралися земляки, родичі, освітяни, учнівська молодь, науковці, митці і всі ті, хто прагне досягти зірок, хто мріяв чи мріє про космічні дослідження…

Леонід Каденюк – не лише легендарний космонавт, а й видатний науковець і громадський діяч. Його внесок у розвиток космічної науки та популяризацію України на міжнародній арені є неоціненним. Окрім цього, Леонід Каденюк був Почесним доктором Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, що підкреслює його тісний зв’язок із Чернівцями. Леонід Костянтинович залишив після себе надзвичайно світлі спогади і пам’ять як про людину майбутнього, наповнену космічною енергією, космічним світоглядом, надзвичайно шанобливим і уважним відношенням до людей, любов’ю до нашої планети. Велику увагу Л.К. Каденюк приділяв молоді, всебічній підтримці передачі досвіду молоді, набутого в аерокосмічній галузі України. Модератор зустрічі, Сергій Кізіма, начальник управління комунікацій Чернівецької міської ради, член правління Українського Молодіжного Аерокосмічного Об’єднання «Сузір’я» також зазначив, що мрією Леоніда Костянтиновича Каденюка був успішний розвиток української космічної галузі, освоєння космічного простору та подальша співпраця з іншими державами на орбіті. Та, на жаль, ця його мрія не стала дійсністю…

«У Леоніда Каденюка завжди боліла душа за Україну космічну!», – Валерія Іваненко

Леонід Каденюк – дивовижна людина, легенда, людина великої мрії,  гордість української космонавтики. «У мене є всі підстави стверджувати, що Україна є космічною державою. У нас є повний цикл виготовлення космічної техніки. Ми давно вміємо проектувати, виготовляти, запускати і експлуатувати наші розробки в космосі. Але от проблема: сьогодні космічна галузь працює не завдяки, а всупереч обставинам, у яких вона перебуває», – Леонід Каденюк. І чи змінилося зараз ставлення до української космонавтики і її наукового потенціалу? Дуже хочеться, щоб ці зміни на краще були…

Дякуємо за чудовий фільм, правдивий, сумний, з дуже різноплановими фрагментами з життя космонавта Леоніда Каденюка, про людину, яка завжди прямувала уперед: щемлива розповідь мами Ніни Андріївни, кадри із підготовки до польоту, виступи друзів, соратників, тріумф після повернення на Землю,  дуже несправедливе, ганебне поводження у залі Верховною Ради депутатів під час виступу Леоніда Костянтиновича про необхідність фінансування космічної галузі України. Адже ракетобудування, авіабудування, застосування високих технологій – це міць і незалежність будь-якої  держави. Теперь в Україні немає людини, яка бачила Землю з космосу. Масштаб цієї втрати і особистості нам ще належить усвідомити…

І вже чекаємо на продовження фільму. І ті іноді мигкотіння плівки документальних фрагментів  надають їм правдивості і, на мою думку, не потребують реставрації ШІ.

Дякуємо ЗСУ за мирне небо, за можливість жити і працювати в рідній країні!

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я»,
фото автора і з ахіву Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я»

Запис Всеукраїнська прем’єра фільму «Місія – Космос. Мрія» відбулася у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Які завдання на даний момент стоять перед Народною радою? Чи є взагалі сенс у її створенні?

– Почну з того, що події останніх тижнів показали неготовність української влади як на центральному, так і на місцевому рівнях до діалогу з громадянами. Я за те, щоби створювалися нові політичні майданчики, де вироблятиметься позиція громадян, які борються за свої права і свободи і хочуть, щоби влада їх почула. Тому Народна рада, першочергово, має зміст як консультативний і дорадчий орган.

Першим рішенням Народної ради стала пропозиція до президента щодо скасування законів 16 січня. Друга пропозиція – звільнення усіх затриманих активістів. Третя – дати політичну оцінку керівництву МВС та, власне, всього уряду, який не зміг відреагувати на кричущі порушення прав і свобод громадян.

Далі Народна рада виступить за ухвалення обласного бюджету на 2014 рік. Я не проти бюджету як такого. Знаєте, це – як відмовлятися від мішка з грошима, які належать народу. Це гроші платників податків. Власне, треба переглянути той «блокнотик», у якому записано, куди ці кошти будуть розподілятися. Також доцільно запропонувати більш дієві механізми контролю за виконанням бюджету.

– Чи зареєстрована Народна рада офіційно?

– Ні, йдеться про міжфракційне об’єднання, але для її реєстрації як громадської організації чи юридичної особи ще треба дочекатися певних формальностей. Думаю, це питання часу.

– А склад її повністю сформований?

– Так, але список не є закритим. На даний момент до неї увійшли лише опозиційні та позафракційні депутати. Думаю, ми будемо включати до Народної ради не тільки депутатів, але й долучати до роботи представників громадських організацій, активну молодь, усіх бажаючих взяти участь у цьому процесі.

– А тепер щодо штурму Чернівецької  ОДА. Як на вашу думку, чи можна було уникнути силових методів і руйнування архітектурної пам’ятки?

– Вочевидь, можна було вирішити все мирним шляхом. І я до останнього був оптимістом. Звертався до представників фракцій, до опозиції з проханням не допустити, щоби мітингувальники пішли на штурм архітектурної будівлі, колишнього Палацу юстиції.

О 10-ій годині, коли розпочалася сесія облради, ми недорахувалися десятьох депутатів, які стояли внизу і не могли потрапити всередину. Я закликав присутніх зійти вниз і запустити депутатів на сесію. Друга моя пропозиція, щоби сесія розглядала не лише питання бюджету, а й питання суспільно-політичного характеру, проекти рішень яких були оприлюднені на сайті облради ще від 2 грудня 2013 року. Тобто, жодних формальних підстав не включати їх не було. Можливо, були підстави політичного характеру. На жаль, представники влади не пішли на компроміси. Вони казали, що зараз важливіше ухвалити тільки обласний бюджет – і більше нічого робити не треба. Та, мабуть, це не сподобалося людям, що були внизу: влада не захотіла почути їхньої думки. Досить було піти їм на зустріч – і вже за годину ми могли би ухвалити рішення і, власне, почати обговорювати бюджет. Але говорити вже не було про що. Ситуація настільки загострилася, що сесію слід було закривати.

Але ті депутати, що залишилися, взяли на себе відповідальність за громаду й підписали вимогу щодо порядку перебування людей у приміщенні облдержадміністрації та взяли особисту відповідальність за будь-які пошкодження. Фактично постраждали тільки двері при вході в адміністрацію. Я не бачив якихось масштабних руйнувань. Звичайно, я був серед людей, які вимагали цілодобової участі депутатів, які несли б з активістами чергування й підтримували порядок в приміщенні на вулиці Грушевського. І мені здається, що нам це вдалося непогано. Жодним чином не йдеться про якісь неправові дії. І облрада, і адміністрація працюють в абсолютно нормальному режимі, працівники спокійно ходять далі на роботу.

– Прокурор області уже завів кримінальне провадження за фактом захоплення адміністрації. Чи готова Народна рада надати гарантії захисту мітингувальникам?

– Наскільки мені відомо, нардепи планували зустріч із прокурором, щоби обговорити низку питань, які турбують депутатський корпус. По-перше, це порушення закону про місцеве самоврядування і про статус депутатів місцевих рад у частині недопущення їх на робоче місце. Власне, були зафіксовані й факти перешкоджання журналістській діяльності. І, очевидно, треба говорити про те, що рішення, які стосувалися питань євроінтеграції, засудження дій уряду та пропозиції щодо соціально-економічного розвитку, були опротестовані прокуратурою через їх невідповідність, на думку прокуратури, законодавству. Це ж посягання на свободу думки. Депутати ухвалили рішення, висловили свої думки відповідно до чинного законодавства. Вони не закликали до екстремістських дій, до антиконституційних дій. Вони просто висловлювали думку громади. Не можна заборонити депутату думати. Уряд може не брати його думку до уваги, але скасувати – ні. Тому депутати повинні підняти ці питання. Про результати говорити я ще не готовий, але ми над цим працюємо.

– Головною вимогою мітингувальників була відставка губернатора. Але чи є в ній якийсь сенс?

– Вимога щодо відставки губернатора несе суто політичний і моральний характер. Зрозуміло, що за законом призначає і звільняє голову адміністрації президент. Ми і не претендували на функції президента. Ми пропонували губернатору врегулювати цей конфлікт. Коли він з цим не впорався, то мав взяти на себе політичну відповідальність. Так зробили губернатори Волинської, Рівненської, Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської областей. Вони, дивлячись на настрої людей, вирішили не ставити партійні інтереси вище інтересів громади. Тому я розумію, що мораль і політична ситуація – це нерозривні складові, і переконаний, що події минулої п’ятниці можна було розв’язати зовсім по-іншому, якби на те була воля нашого керівництва.

– Що, на вашу думку, призвело до кривавих подій на вулиці Грушевського у Києві?

– Це логічна реакція людей, які прагнуть справедливості й відновлення своїх прав і свобод. Те, що ми бачимо з обох сторін застосування сили – це, на жаль, наслідок, а не причина. Не можна шукати причину у тому, що мітингувальник надягає захисну каску чи носить маску. Він захищає свої права, які в нього вкрали. Тим більше, що інша сторона ховає обличчя та є в повному спорядженні. Якщо одна сторона застосовує пневматичну зброю, а за деякими даними і вогнепальну, то чому інша не може захищати себе в законний спосіб? Нагадаю, що ознакою цивілізованого демократичного суспільства є право на самозахист. Це фундаментальне природне право. Я жодним чином не виправдовує насильство, але підтримую людей в тому, що вони захищають свої права і свободи.

– Чи зможе переформатування уряду «розрулити» ситуацію в країні?

– Перш за все хочу сказати, що пропозиції, озвучені президентом у суботу ввечері, не були схвалені ні Майданом, ні експертами. Але всі сходяться на тому, що влада повинна йти на перемовини та шукати компромісне рішення. Я поділив би переговорний процес на кілька етапів. І точно не ставив би першим кадрові зміни. У найкоротші терміни влада повинна створити групу, яка відновила би процес перемовин щодо підписання угоди про Асоціацію України з ЄС. Оце буде серйозним кроком на зустріч громаді. Але, безумовно, пріоритетом залишається і скасування «диктаторських» законів, перегляд керівництва комітетів Верховної ради України та формування нової парламентської більшості.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

P.S. Коли це число «Версій» готувалося до виходу, прийшла звістка про скасування Верховною Радою низки диктаторських законів від 16 січня.

Запис Михайло ПАВЛЮК: «Депутату не можна заборонити думати» спершу з'явиться на Медіа-Версії.