До Днів Міста в Літературному целанівському центрі (вул. О. Кобилянської, 51) 5 жовтня о 17:30 відбудеться презентація нової книжки чернівецької письменниці та журналістки Оксани Драчковської «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама», що побачила світ у дитячому арт-видавництві «Чорні вівці».

«Вихід цієї книжки вважаю головною подією свого професійного життя, – говорить Оксана Драчковська. – Бо «Зайчик-нестрибайчик» – більше ніж казка. Це насамперед соціальний проект, своєрідна просвітницька місія. Маю надію, що ті, хто познайомляться в дитинстві із Зайчиком, запам’ятають його і вже без остраху та здивування сприйматимуть людей на інвалідних візках. Крім того, книжка вийшла просто дуже гарною завдяки таланту художниці, моєї небоги і повної тезки Оксани Драчковської, та професійній роботі видавництва».

«Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама» – це автобіографічна історія-казка для діток про героїню та її синочка Назарка, який, на жаль, від народження є дитиною з інвалідністю і не може ходити. Мама Оксана без перебільшення щодня бореться за краще майбутнє для всіх особливих людей, для Назарка. Казка розповідає діткам, що не всі люди однакові, як не варто здаватися, коли важко, як триматися, коли сил не залишається, і як жити в цьому світі, який здебільшого пристосований для звичайних людей. Казка дуже легка, цікава та кольорова і дарує усмішку та надію.

Модеруватиме зустріч Христя Венгринюк. Вхід вільний.

Запис У Чернівцях презентують інклюзивну казку Оксани Драчковської спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Правда в тому, що найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими. Попри негаразди в світі дорослих, попри війну – діти чекають казки, а коли її немає – самі її творять.

Розпочинаємо святкові новорічно-різдвяні публікації казок, придуманих нашими наймолодшими читачами. Це буде цікаво й вам, дорослі, адже ми з вами інколи потребуємо казки навіть більше, ніж діти. І пам’ятаймо, що Святий Миколай має завітати до наших домівок уже завтра. З подарунками, казками і дивами.

Як Святий Миколай двох друзів помирив

Не за тридев’ятими землями, не за сімома морями, а в нашому-таки славному європейському місті Чернівці жили-були двоє друзів – Антончик і Арсенчик. Були вони хлопчиками ще не дорослими, але  вже й не маленькими, а виповнилося їм уже по 12 рочків.

Дружили вони міцно, з наймолодшого дитсадківського віку. Жили в сусідніх квартирах, один до одного в гості без стуку забігали, разом у пісочниці гралися, разом будиночки з кубиків будували, разом літери вивчали, разом до школи пішли. А школа їхня вирізнялася серед інших не тільки тим, що була спеціалізованою, із поглибленим вивченням англійської мови. Кожний учень цієї школи носив спеціальний значок із зображенням блискучого каштанчика, що визирає зі своєї зеленої колючої кожушинки. Це символізувало і те, що навколо школи росло багато каштанів, і те, що в цій школі до кожної дитини, яка буває для навколишніх не завжди слухняною, а іноді аж колючою – достукуються і знаходять у ній усе найкраще, найблискучіше. Були такі значки і в Арсенчика з Антончиком. Але вони їх собі позначили. Арсенчик нашкрябав на звороті літери «Ар», а Антончик – літери «Ан».

Отож, хлопці разом п’ять з половиною років носили свої значки на піджаках і на «відмінно» вчилися. І хоча щоденники школярські рясніли «дванадцятками» з усіх предметів, та коли Антончик більше любив математику, бо мріяв стати інженером і будувати мости – а там всі кути, довжини-ширини, перпендикуляри з паралелями треба дуже правильно вирахувати, щоби мости міцно стояли, то Арсенчик просто обожнював географію, адже марив мандрами, уявляв себе в далеких країнах – то на вершинах незвіданих гір, то серед плес недосліджених рік… Але знали дітлахи, що треба всі предмети в школі вивчати з однаковою ретельністю. Адже при будівництві мосту треба обов’язково враховувати географічні особливості річкового берега, передбачити поводження підступної водойми за різних погодних умов, та й обираючи будівельні матеріали, враховувати клімат країни, в якій працюєш. І навпаки – коли збираєшся в мандри, мусиш порахувати відстані, швидкість транспорту, міцність туристичного обладнання тощо. А щоби хоч іноді зустрічатися один з одним, нерозлучні друзі придумали, що було б добре, якби ріки ті недосліджені вивчав Арсенчик, а мости через них зводив Антончик.

Та одного разу трапилася халепа: пробігла чорна кішка між найкращими друзями. Арсенчик недовчив одну математичну формулу, а коли його викликали до дошки – із надією глянув на Антончика. Мовляв, підкажи, друже. Антончик уже приготувався було прошепотіти підказку, але раптом собі уявив, як колись Арсенчик мандруватиме далекими морями, а коли на горизонті з’явиться айсберг, – не зможе правильно без цієї формули обчислити відстань до нього… Антончик аж очі заплющив, коли в його уяві корабель Арсенчика зіткнувся з гігантською плаваючою крижиною, як той «Титанік» у фільмі, який вони разом з другом якось дивилися… А тим часом похнюплений Арсенчик уже йшов від дошки до свого місця за партою, отримавши заслужену «одиницю».

Звісно, Арсенчик образився. І навіть пояснень Антончикових про те, що кожна математична формула є важливою навіть для географа, слухати не схотів. Так і ходили вчорашні друзі насупленими одне на одного. За своїм гнівом вони й не помітили, як наблизився День Святого Миколая.

Попри те, що хлопчики посварилися, і навіть незважаючи на те, що в Арсенчиковому щоденнику красувалася «одиниця» (та й то недовго, бо він її зовсім скоро виправив), загалом друзі були гарними і чемними дітьми: допомагали батькам, були ввічливими зі старшими і з товаришами, добре вчилися, дбали про довкілля, навіть підгодовували змерзлих синичок і горобчиків, підсипаючи пшоно у годівнички за своїми вікнами. Тож Святий Миколай не бачив жодних підстав приносити їм під подушки в чарівну ніч різочки замість справжніх подарунків.

Але на те він і Святий Миколай, щоб творити дива, а не просто втілювати забаганки дітлахів, як якась там чарівна паличка. Тож його подарунки цим двом друзям були також особливими. Арсенчикові він подарував Енциклопедію найбільших річок світу, а Антончикові – Енциклопедію юного математика. І ці подарунки були б цілком звичайними, якби не одна маленька хитрість. Святий Миколай до Арсенчикова подарунка прикріпив Антончиків значок, а до Антончикова – Арсенчиків. І поклав подарунки під подушки хлопцям.

Уранці діти прокинулися і кожний поліз під подушку. Звісно, вони дуже зраділи своїм подарункам. Але, хоч вони були ще не дорослими, – та вже й не маленькими, і знали, що насправді подарунки під подушки розкладає не Святий Миколай, а звичайні люди: батьки, бабусі з дідусями або… друзі! Так, саме друзі! «Бо хто, як не мій друг Арсенчик, поклав мені подарунок під подушку, поки я спав? І значок свій приладнав до книжки! Це означає, що між нами знову мир!», – думав Антончик. «Хто ж, як не Антончик, подарував мені таку чудову книжку про річки, і на знак примирення значок свій причепив?», – думав у цей же час Арсенчик. Обидва вибігли з дверей своїх квартир, розташованих навпроти – і зіткнулися в коридорі. Обійнялися, потисли одне одному руки і присяглися більше ніколи не сваритися.

А Святий Миколай лише усміхався у свою білу бороду. Бо він у дивотворенні таки мастак.

Ось вам і вся казка, а мені – бубликів в’язка.

Антон ПАЛІЙ, учень 6-А класу Чернівецької гімназії №2

Редакція вдячна за сприяння у втіленні «казкового проекту» вчителю світової літератури міської гімназії №2 Еліні Миколаївні Жуковській

Запис Як Святий Миколай двох друзів помирив спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У день Святого Миколая в Чернівецькому Ляльковому театрі відбувся перший показ вистави «Снігова королева». Як жартує Іван БУТНЯК, режисер лялькового театру, цю виставу вони «дістали з-під подушки». На честь свята ляльковики провели дві вистави: прем’єру побачили школярі, а виставу «Як лисичка пташкою була» – діти з особливими потребами.

– На прем’єру до нас прийшло багато діток: зал був ущент заповнений, – каже Наталія МАРКІВ, завліт Театру ляльок.

– Виставу ми готували більше року, – продовжує Іван Бутняк. – Як для лялькового театру, ця вистава є дуже масштабною.

У «Сніговій королеві» задіяна велика кількість ляльок, 5 сценографій і абсолютно всі актори театру. – Ця вистава – наша найулюбленіша іграшка, ми нею із задоволенням будемо бавитися, – додає режисер.

– Вистава розрахована на глядачів від 5 років. Вона триває 50 хвилин, і в ній дуже багато драматичних моментів.

Загалом за рік, що минає, в Театрі ляльок показали понад 400 вистав, з них 160 – у сільській місцевості.

Квитки на стаціонарні вистави у театрі ляльок коштують 15 гривень. А від 2 до 12 січня в Ляльковому театрі проводитимуться новорічно-різдвяні свята «Білі мухи налетіли», які можна відвідати за 25 грн.

Цього ж тижня на сцені Чернівецького муздрамтеатру відбулася прем’єра ще однієї музичної вистави за казкою братів Грімм «Білосніжка та семеро гномів». Дитячий мюзикл (композитор – Оксана Первова-Рошка) показуватимуть протягом Новорічних і Різдвяних свят. Квиток на цю виставу вартує 25 гривень.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис У Ляльковому театрі – «Снігова королева» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Стіна Олени Афанасьєвої

Чернівецькі імпрези Арт-студії відвідую більш-менш регулярно. А від заснування студії 1999 року, крім Чернівців, студійці «засвітилися» понад десяток разів. За ці роки дівчата (в нинішній  виставці – лише вони) виросли – як митці, як особистості. Колись вони ще зовсім дітьми потрапили «до рук» Олени Михайленко – так разом і зростали під пильним оком наставниці, якій вистачило мудрості не формувати юних художниць «під себе» (на що часто грішать художники-педагоги), а леліяти кожну в її творчому злеті.

На відміну від великого іспанця, чий «сон» породжував монстрів, картинки, запозичені одинадцятьма учасницями в їхніх «снах», світлі, барвисті, схожі лише спільним настроєм – бажанням ділитися своїм радісним сприйняттям світу денного – відкритого і прихованого – нічного.

Переказувати зміст картин – невдячна річ, поділюся лишень кількома враженнями.

Урочиста ніч, з темним фоном у золотавих зірочках… Незабутні враження від чужих міст… Це гратографії Яніни Фотокакіс. Не описуватиму процесу виконання цих робіт, але враження неповторне: свято ночі, суцільне Різдво, запрошення у казку, але цілком реальну, яка присутня в нашому світі.

Дерева й квіти буяють пастозними, майже чоловічими мазками – поруч симпатичні фігурки дітей (янголів?), змальовані тонкою лесировкою. У Крістіни Карвацької це поєднання виглядає цілком органічно.

Відвідувач замилувався картиною Дар’ї Сєдової

У різних техніках працює Ольга Легусова, але впадають в очі не так її філософські етюди зі снів, як рудий бешкетник-кіт: живе, ненадумане диво.

Відкрита і беззастережна у світі кольорових снів Даша Сєдова, її «Квітковим ярмарком» хочеться пройтися!

Наталія Гаврилець не стільки розповідає свої сни, скільки намагається показати, що відбувається в місті, коли усі сплять…

Сни чи мрії, реальність чи ілюзія, космічні мандри чи рідна земля? Широкий вибір на картинах Ольги Кушпетюк. А Інна Халай запросить вас на чудернацьку прогулянку снами.

І ви не зможете не затриматися біля розкішної пави Юліани В’юги. Це ж нічого, що в природі самочка павича – сіра й непоказна. Уві сні вона – горда цариця птахів.

Із превеликим гумором і без жодної містики сприймаються самоіронічні картинки любительки поспати Галини Кравченко: недаремно ж найкращий день для неї – субота!

І отак рухаючись «по сонцю» вздовж стін, навмисне насамкінець залишила собі Олену Афанасьєву. Мені завжди здавалося, що вона не давала собі часу на розгони та дебюти, завжди ставлячись до себе вимогливо й прискіпливо. Це біля її картин підслухала розмову дорослих художників: вони стверджували, що Олена пише як чоловік, на відміну від «дамського живопису»… Я сформулювала б інакше: Олена пише як… художник.

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря Константинюка

Запис Грайливі сни білого дня в музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Портрет, написаний з фотографії

– На стінах почала малювати лише цього року, – розповідає Даша. А трапилося це випадково – знайомі дізналися, що я вмію малювати і вмовили, щоби створила їм картину у вітальні, прямо на стіні. Я спробувала. З цього вийшов малюнок, розміром 120 на 80 см. Після цього дебютного малюнку я подумала, що зможу намалювати й на зовнішній стіні. Тож вирішила допомогти у благоустрої дитячого садочка №12, у центрі міста, куди ходить мій 4-річний синок. З батьківського комітету виділили необхідну суму на фарби. Тепер у вільний час розмальовую стіни у садочку.

У Даші ніколи не було проблем з малюванням – з дитинства будь-яка фантазія без перешкод втілювалася на папері. Саме тому Чебурашки, Капітошки, Зайчики та інші мультяшні герої з-під Дашиної руки виходять реалістичними та життєрадісними.

– Ти творча натура, тож малюванням твоє хобі не обмежується…

– Творчістю почала займатися давно – змалку не могла всидіти без справи – постійно щось малювала, шила, ліпила з пластиліну і навіть писала вірші. Тоді це було моє хобі і воно обмежувалося лише участю у різноманітних шкільних конкурсах. Згодом, навчаючись ще у школі, закінчила курси з крою, шиття та моделювання.

Професійно ж рукоділлям почала займатися під час вагітності, 2008 року. Тоді я жила в Італії, і щоби чимось себе зайняти, ремонтувала знайомим одяг.

У листопаді того ж року повернулася до Чернівців. Саме тоді, через різкий стрибок долара в одному з супермаркетів міста були хороші знижки на товари. І я нарешті купила омріяну багатоопераційну швейну машину!

Саме з цього все і почалося: спочатку я займалася ремонтом і «підгоном» одягу. Згодом почала находити в Інтернеті цікаві ідеї для творчості, вивчала різні техніки, купувала потрібні матеріали і втілювала свої фантазії у життя. Та жодним чином не займаюся плагіатом! Більшість ідей відвідують мене спонтанно – так вже влаштований мій внутрішній світ, – каже Даша.

– Що саме ти виробляєш?

– Я постійно розвиваюсь у багатьох напрямках, опановую нові техніки, способи. Тож вже можу запропонувати індивідуальний пошив жіночого та дитячого одягу, ремонт будь-якої складності. Крім того, розписую одяг, взуття та аксесуари; декорую одяг паєтками, бісером, аплікацією, стрічками тощо. Займаюся також розписом і декором скла і кераміки (бокалів, пляшок, склянок), розписом і декором стін та предметів інтер’єру, роблю портрети з фото, виготовляю подарунки й сувеніри тощо.

Нещодавно я створила власний сайт-портфоліо  і почала наповнювати його фотографіями власних робіт. Тож усі бажаючі можуть оцінити мою творчість за цією адресою: http://lebidarya.jimdo.com

– А як же ж натхнення?

– Натхнення приходить завдяки природі та … роботам інших майстрів. А ще, вважаю, що потрібна критика. Без критиків не буває професійного росту. Завдяки зауваженням я вдосконалююсь.

Але ніщо так не надихає, як поставлена перед собою життєва ціль! На даному етапі у мене є мета відкрити авторську майстерню. Тож мушу натхненно працювати, щоби ця мрія здійснилася якнайшвидше.

– У твоїй колекції ручних виробів є футболки з малюнками. Це дуже делікатна робота. А як доглядати за такою річчю?

Таку футболку можна спокійно одягати, прати і прасувати. Єдина умова, до речі, не залежно від того, куплена футболка на базарі, чи зроблена майстром на замовлення – її треба прати за температури не вище 40 градусів у режимі «делікатного прання». При цьому річ бажано перевернути навиворіт, особливо, якщо на ній пришиті чи приклеєні елементи декору.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Чебурашки, зайчики, поросята та інші мультяшки – на стінах будинків для маленьких чернівчан спершу з'явиться на Медіа-Версії.