Друга частина громадського простору під назвою «Вернісаж» презентована  на вулиці О.Кобилянської у приміщенні колишнього ресторану «Каринтія». «Вернісаж на Кобилянській» як любовно й по-європейському називає його засновниця Лариса Куваєва, від початку задуманий як ще один простір для художніх виставок, концертів, літературних читань. Щоправда, стартував він ще на день міста.

Пішохідна вулиця Ольги Кобилянської взагалі ніби створена для таких невеличких проектів. Майже в кожному будинку – кав’ярня, ресторан, магазин. Тепер з’явився новий культурний центр. Чи не забагато це для маленьких Чернівців, де лише нещодавна до «Вернісажу» на Франка, «Галереї на Штейнбарга» й Целанівського літературного центру додався «Бельвю» на Центральній площі, у будівлі колишнього готелю із такою ж назвою? Вирішити його доречність чи недоречність може тільки конкретна практика: чи підуть туди чернівчани, чи буде там цікаво й різноманітно.
Принаймні відкриття нового культурного простору пройшло потужно саме у плані культури: одразу й водночас виставка чотирьох чернівецьких художників – Олександра Літвінова, Ігоря Хілька, Святослава Вірсти та Анатолія Піонтковського – і виступи музичних колективів різного спрямування – Академічного камерного хору «Чернівці» під керуванням Надії Селезньової, народного аматорського колективу «Форшлаг» і ноумена Задори. Показово, в цьому плані, висловився на камеру «Чернівецького Променя» письменник і громадський діяч Андрій Тужиков:
«Це прояв сінергії між поколіннями, причому ми говоримо не тільки про покоління вікові, але й про різні інтереси. Художники плюс музиканти, поети плюс театрали… Для мене найважливіше, аби тут була не тільки молодь, а й діти і люди третього віку».
Відтак можна дійти висновку, що новий культурний центр задуманий для всіх чернівчан – і, звісно, гостей міста. І на відкритті, окрім відомих особистостей, присутністю яких відзначається практично кожна культурна подія нашого міста помічено було навіть доволі іменитого гостя – диригента з Ізраїлю й колишнього чернівчанина Марка Воллоха, концертом за участі якого наступного четверга відкриється музичний фестиваль «Буковинський листопад».
«Такого ще не було в Чернівцях, щоби замість ресторану відкрили виставкову залу!» – захоплено казали на виході гості імпрези.
Вл. інф., фото Ігоря Константинюка

Запис “Вернісаж-2”: Замість ресторану – виставково-концертна зала спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ГАЙДЕР – ЛАВА
Quotation Circus (коло цитат, цирк цитат -?..) та LILI goes East (Лілі їде на схід)

Юдіт Лава навчалася в академії мистецтв, клас скульптури. Брала участь у виставках в Італії, Швейцарії, Таїланді, Англії, Словенії, Австрії… Живе і працює у Відні.

Кароліна Гайдер. Має музичну освіту, вчилася в академії образотворчого мистецтва і фотомистецтва. Живе і працює у Відні.

Завжди цікаво подивитися на твори митців з іншого середовища. Не тільки географічно інших, але й, напевно, і за світосприйняттям, і за міркуваннями…
Зразу вразили різні конструкції, зрозумілі і умовно зрозумілі наближення, декоративні незворушні ляльки, які видавали себе за реальність і дещо удавано насолоджувалися нашим здивуванням…
Навколо розігрувалися та модифікувалися різні, дивні, випадкові, несподівані сцени.
У різних проекціях ми бачили себе, тіні паралельних тіл, рух уяви, площини нісенітниці…
І фотографії Євгена Рубіна окреслювали не що саме, а як саме…
Чи ідентифікувалися ми з персонажами? Не знаю. Адже у цирку буває все. І навіть під музику Йозефа Гайдна.
І ще хочу зауважити, що у культурі з іншого середовища тема фемінізму досить актуальна. Про це говорила і К. Шварц, яка нещодавно приїхала у Чернівці досліджувати творчість Ольги Кобилянської. Я не заперечую, що український рух «Femen» дістав вже всіх і в Європі. І комусь це цікаво.
Тінь, яка завжди ніби чорно-сіра, виявляється буває і інакшою.
І не тільки в житті. Можна власноруч окреслити коло і заховатися в ньому, як у паспорту.
Перед тим вибрати колір паспорту і змішатися з тінню.
Але «ідеальну» картинку можуть скласти, зігнути, спотворити, розправити. І навіть не хрестоматійно.
Бо класика – це інші сюжети, інші дійові особи. І врешті решт – інші виконавці…

Книгу Олега Любківського «Die Dankbare Bukowinа» я не відкривала. Зараз у залі вона є експонатом виставки. Ця відкрита книга – моя власна.

Я так і не зрозуміла, чим достеменно різниться хіромантія від хірології, але зустрівши на виставці послідовника (чи майже) графа Луїса Хамона, ми навіть спробували прочитали на відкритій долоні долю Лілі. Потім я подивилася і на свою долоню. Напевно добре, що там є оберігаючий квадрат… Суцільна астрологія…

Про те, що тут відбувається, можна було прочитати з анонсу Heider – Lava на аркуші німецькою мовою. Я не склалася у літак і не полетіла шукати Петра Рихла, адже цей анонс напередодні бачила в Інтернеті. В перекладі.
Та вже вдома із своєї книжної шафи дістала деякі книги, які побачила на поличці на виставці, і поринула в інші світи…
А потім здається навіть і заснула разом із книгою…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Перформанс під музику Гайдна… і не тільки спершу з'явиться на Медіа-Версії.