6 березня 2026-го у Центрі культури «Вернісаж» у Чернівцях відкрилася виставка пам’яті заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана,  присвяченої 212-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Іван Балан народився 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці на Тернопільщині. Художню освіту здобув у Чернівцях, а згодом навчався на факультеті графіки Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Багато десятиліть його життя було пов’язане з Буковиною, де він сформувався як художник, графік і книжковий ілюстратор. З 1992 року був членом Національна спілка художників України, брав участь у численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Творчість Івана Балана вирізнялася багатогранністю. Він працював у галузі станкової графіки, живопису, книжкової ілюстрації, створював плакати, листівки та екслібриси. Митець є автором понад трьохсот книжкових знаків і численних ілюстрацій до літературних видань. Його роботи супроводжують книги українських письменників — від класиків до сучасних буковинських авторів.

На відкриття виставки у «Вернісажі» прийшло багато людей: художники, друзі, учні, науковці, шанувальники мистецтва. Приїхали і родичі митця з Тернопільської області, його малої батьківщини. Атмосфера була одночасно світлою і зворушливою: люди згадували Івана Балана як талановитого художника, мудру й доброзичливу людину, яка все своє життя присвятила українській культурі.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої», 1840

У видавництві «АНТ ЛТД» вийшла  книга Корнелії Товстюк “Радість поруч із нами” (Іван Балан: життя і творчість (з архіву родини Товстюк), яка  базується на матеріалах з приватного архіву родини Товстюк.

Важливою сторінкою творчості Івана Балана була його багаторічна співпраця з істориком і дослідником визвольного руху Нестором Мизаком. Художник став постійним оформлювачем його книг, присвячених складним і драматичним сторінкам української історії — боротьбі за незалежність, долям учасників підпілля, пам’яті про національний спротив. Саме графічні роботи Івана Балана — обкладинки, ілюстрації, символічні композиції — створювали особливу візуальну атмосферу цих видань.

Завдяки такій співпраці книги Нестора Мизака стали не лише історичними дослідженнями, а й цілісними культурними явищами, де слово і зображення працювали разом.

Під час відкриття виставки історик Нестор Мизак також згадав, що пам’ять про митця варто увічнити і в міському просторі Чернівців. Він висловив думку, що одну з вулиць міста можна було б назвати ім’ям художника — адже саме тут, на теперішній вулиця Княгині Ольги, де колись була вулиця Маршала Рибалка, жив і працював Іван Балан. На думку Нестора Мизака, така назва стала б символічним знаком вдячності місту художникові, який багато років творив у Чернівцях, оформлював книги, працював у сакральному мистецтві й залишив помітний слід у культурному житті Буковини.

Знову повертаюся в минуле… 11 вересня 2015-го у чернівецькому центрі культури «Вернісаж» можна було переглянути виставку «Підпільна графіка ОУН, УПА» , повстанські світлини, графіка заслуженого художника України Івана Балана у книгах Нестора Мизака «За тебе, свята Україно». Я була на цій виставці і тоді зробила невеликий (чи не зовсім невеликий) фоторепортаж, можна подивитися за цим покликанням – «Нам пора для України жить!»…

Художник працював і в сакральному мистецтві. Однією з його останніх робіт став розпис храму Різдва Івана Хрестителя, де він працював разом із художником Миколою Пелешуком. Цей храмовий живопис став своєрідним духовним підсумком творчого шляху митця — поєднанням майстерності, віри та глибокого відчуття української традиції.

Для Івана Балана екслібрис був не просто декоративним знаком. Це була особлива форма діалогу з книгою, з її автором і читачем. Саме тому його книжкові знаки вирізняються індивідуальністю і часто пов’язані з українською історією, культурою та літературою, зокрема з творчістю Тараса Шевченка.

Видавничий дім «Букрек» (Чернівці) здійснив перше за часів незалежності повне академічне видання
творів Ольги Кобилянської у 10 томах. Оформленням обкладинки та художнім наповненням серії
займався заслужений художник України Іван Балан.

Друзі, художники, колеги, з якими він працював і спілкувався багато років, ділилися теплими спогадами, говорили про його людяність, доброзичливість і відданість мистецтву.

На завершення виступила дружина художника. Вона подякувала всім, хто прийшов на виставку, хто пам’ятає і цінує творчість Івана Балана, підтримує добру пам’ять про нього і зберігає його мистецьку спадщину.

Після завершення урочистої частини учасники виставки зробили спільну світлину на пам’ять. Щира вдячність  пану Юрію Грунтовському за це фото, адже й мені дуже хотілося бути разом з усіма, серед людей, які прийшли вшанувати пам’ять художника.

Після офіційної частини відвідувачі ще довго не розходилися: розглядали роботи, спілкувалися, ділилися спогадами про Івана Балана. Його графіка, книжкові ілюстрації, екслібриси й сакральний живопис ще раз нагадали, наскільки багатогранним був талант митця і наскільки глибоко він відчував українську культуру.

Щира вдячність усім, хто долучився до організації цієї виставки, хто зберігає і популяризує творчу спадщину художника. Такі події допомагають нам відчути живий зв’язок поколінь і силу українського мистецтва.

Світла пам’ять Іванові Балану…

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Тарас Шевченко

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Пам’ять у світлинах…  Пропоную переглянути світлини Івана Балана  із виставок у «Вернісажі» та Художньому музеї. Усі світлини з особистого архіву: Світлій пам’яті Івана Балана присвячено…

Запис Наша дума не вмре… Пам’яті художника Івана Балана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього вечора звучала музика, яка більше нагадувала молитву. Тут говорили про постать Сидора Воробкевича — людину, що в ХІХ столітті поєднала духовне служіння, науку і мистецтво.

4 березня 2026 року в Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася просвітницько-мистецька зустріч «Музика як молитва» в межах виставки «Універсум Воробкевича». Це був не просто музейний захід — це була спроба побачити Сидора Воробкевича як цілісну постать: священника, науковця, композитора, педагога і творця культурного простору Буковини. Цьогоріч минає 190 років від дня народження митця, який у ХІХ столітті значною мірою формував духовне й національне життя краю.

У виконанні хору викладачів і студентів семінарії прозвучав церковно-літургійний піснеспів «Святий Боже».

Проректор семінарії протоієрей Ігор Луцан висловивши щиру вдячність  Ярини Вишпінській за високий рівень організації заходу та плідну співпрацю.

Народний артист України Іван Дерда виконав «Заграй ми, цигане старий» та «Рідна мово». І ці твори раптом перестали бути сторінками з підручника, вони стали живим голосом ХІХ століття.

Колекціонер Юрій Мисько розповів про експонати з приватної збірки та виконав пісню на вірш Воробкевича «Над Прутом».

Вірш «Мово рідна, слово рідне…», написаний під псевдонімом Данило Млака, став програмним текстом української культури. Уже за життя автора він набув пісенного звучання й широкої популярності.

Показували старі видання творів Сидора Воробкевича, звучав спів — і здавалося, що через музику та слово він знову повертається до нас. Згадували і про історію з пам’ятником. Час ніби все розставив на свої місця, але легкий осад у серці все ж залишився.

Запис Сидір Воробкевич: музика як молитва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме для згуртування суспільства, посилення єдності і вшанування полеглих за Україну в нашій державі запроваджено Національний день молитви. Його відзначають тепер щороку в дату, коли ми, українці, найбільше потребували саме молитви – 24 лютого. Бо це був день нашої розгубленості через підступність і нещадність того, хто звав себе «братом».

Ми швидко оговталися і почали давати собі раду. В тому числі й завдяки згуртованості в молитві, єдності сердець у ній і відгуку Христа, Який присутній там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я. І ми повторюємо цей молитовний досвід знову, адже він зміцнює віру, втішає у скорботах, очищує душу і дає силу протистояти життєвим випробуванням.

Молитовна зустріч «В єдності сила – в молитві перемога» відбулася в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка. Адже і тут, як і в кожному колективі зараз, є ті, хто чекають з війни своїх рідних, є й і захисник у лавах ЗСУ – працівник відділу бібліографії Святослав Рачук. Молитва об’єднала представників різних конфесій – як священників, військових капеланів, так і воїнів-ветеранів, їхні сім’ї, мирянські спільноти, освітян.

І зустріч вийшла як душевна і духовна розмова. Тому що говорили не «обов’язкові фрази», а те, що самі переживають і відчувають. Від родини Палійчуків – держслужбовиця, депутатка і дружина військового капелана пані Оксана. І її чоловік, настоятель храму Вознесіння Христового в с. Лужани о. Роман – який не з оповідок знає, чим живе українське військо. Родина Сергія та Лариси Курущаків була небагатослівною – бо чоловіки, які пройшли війну, часто небалакучі, і дружини їх підтримують. Поетеса Олена Логінова читала власні зворушливі рядки про свого рідного сина, який боронить Україну. Керівник місцевого «Ветеран-хабу» Олександр Кошовий, який приніс на зустріч картину, створену  спільно із захисниками та їхніми родинами, – ветеран російсько-української війни. Директорка Чернівецької гімназії № 9 Галина Фурдига принесла від закладу, який очолює, список випускників, котрі перебувають у полоні чи пропали безвісти, і попросила молитви за цих військових…

Лариса і Сергій Курущаки

Важливо, що до спільної молитви стали і священник ПЦУ о. Роман Палійчук, і декан Чернівецького деканату Римо-Католицької церкви в Україні Анатолій Шпак, і організація «Жінки мироносиці та матері в молитві» на чолі з відомою в краї освітянкою п. Ольгою Біляніною, що вже багато років діє при Українській Греко-Католицькій Церкві, і представник благодійного фонду «Хесед Шушана» Ілля Хочь…

Отець Роман Палійчук

І усіх пронизувала «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні струнного квартету музичної школи №2. І поруч з тим, що кожний молився за свої болі війни, усі разом – за Україну. Духовний Гімн «Боже Великий, Єдиний…» виконували всі присутні разом з головою обласного відділення ТОВ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, народним артистом України Іваном Дердою. І вірили, що Господь чує кожного і відгукнеться. Адже співається у Псалмі 20-му: «Одні покладаються на колісниці, а інші на коней, а ми покладаємось на Ім’я Господа, Бога нашого».

Наш кор.

Світлини надані Чернівецькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Михайла Івасюка. 

Запис Молитва нації – реальна дієва сила спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 серпня 2025 року біля пам’ятника Юрію Федьковичу в Чернівцях відбулися урочисті заходи з нагоди 191-ї річниці від дня народження видатного українського письменника, поета, перекладача й громадського діяча.

Біля пам’ятника лунали слова вдячності й пошани до спадщини письменника, згадувалися його заслуги як просвітника та борця за українське слово. Особливо зворушливо звучали цитати з його творів, які і сьогодні зберігають гідність і силу. Ця зустріч — не лише вшанування постаті Юрія Федьковича, а й важливе нагадування про нашу відповідальність перед мовою, літературою і культурою. І хоча минуло вже понад півтора століття, імена таких діячів, як Федькович, не втрачають свого значення, а лише набувають нової актуальності — особливо у часи, коли українська ідентичність проходить через чергові випробування.

Особливим моментом стало вручення Премії імені Юрія Федьковича новим лауреатам, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток української культури, освіти, літератури та збереження історичної пам’яті. Вшанування лауреатів додало події глибокого символізму та відчуття спадкоємності поколінь.  Цьогорічними лауреатами стали: Галина Абрам’юк, Ярина Вишпінська, Володимир Вознюк, Лариса Курущак, Ілля Стринадко, Наталія Філіпчук, Андрій Холоменюк.

Після урочистих виступів присутні поклали квіти до пам’ятника Юрію Федьковичу — як символ вдячності та пам’яті про його творчу спадщину. Лунали теплі вітання на адресу цьогорічних лауреатів премії його імені, відбулися спільні фотографування, які закарбували цей день в історії громади.

Ім’я Юрія Федьковича, як і його слово, й сьогодні звучить актуально — воно нагадує про силу рідної мови, про гідність і любов до своєї землі. У добу випробувань та змін його творчість продовжує надихати, а постать — об’єднувати, стаючи моральним орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь.

Більше світлин з заходу за покликанням – Урочистості до 191-ї річниці від дня народження Юрія Федьковича.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Юрій Федькович: 191 рік живого слова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Павліна Николаєвич — сержант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни. У 2022 році, коли вперше відзначали День української державності, вона була нагороджена високою відзнакою «Хрест бойових заслуг». Того ж року Чернівецька обласна рада присвоїла їй звання «Почесна громадянка Буковини». Саме до цієї дати і планували провести Вечір Незламності.

Захід модерувала Наталія Батракова, виконавча директорка ГО «Центр громадської активності «Синергія»». Атмосферу вечора створювали виступи Валентини Чолкан, яка виконувала пісні у супроводі свого чоловіка-акомпаніатора Всеволода Чолкана, та Олени Рєпіної, яка читала власні поезії. Пані Олена також розповідала про власний досвід донатів і про те, як творчі спільноти долучаються до зборів коштів для фронту.

Проте ще напередодні Павліна перебувала на нульових позиціях фронту. Організатори вирішили дати їй можливість спокійно дістатися додому та бодай трохи відпочити. 15 липня активно долучилися до відзначення Дня української державності, а 16 липня зустрілися з головною героїнею, нашою захисницею Павліною Николаєвич.

Хвилина мовчання… Слава і вічна пам’ять полеглим Героям. Вічна пам’ять закатованим і вбитим мирним жителям.

Павліна щиро зізналася, що була дуже схвильована цією зустріччю і не очікувала побачити стільки небайдужих людей. Вона підкреслила, наскільки важлива для військових така підтримка земляків і друзів. Адже всі, хто сьогодні на фронті, воюють заради нас, заради вільної України.

Павліна Николаєвич у своїй розповіді говорила не лише про військову службу, про реалії війни, а й наголошувала на цінності кожного життя. Особливо емоційно звучали її слова про те, як важливо винести з поля бою і пораненого, і загиблого побратима, адже кожен — безцінний.

Вибір, що визначає не лише долю, а й совість…

– Завжди треба залишатися людиною. Якщо твій друг у біді — треба витягати. Є два шляхи: або подумати і врятувати, або відступити й сказати собі: «так сталося». Але в моєму випадку — я завжди стараюся витягнути бійця. Живого.

Під час вечора тривав благодійний збір на потреби підрозділу, в якому служить Павліна Николаєвич. Представники різних творчих об’єднань активно долучалися до збору коштів, розуміючи, що саме зараз мистецтво та слово мають силу підтримувати тих, хто боронить Україну.

«Моя любове, ти як Бог»

Дмитро Павличко

Моя любове, ти як Бог, —
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.

Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!

Олена Рєпіна

ПОНЕДІЛКОВЕ:
Із циклу «На реальних подіях»

Так трапляється часто,
Розумієте, – каже вона, –
Це у мирнім житті
На нову відкладаєш машину,
А коли твоїм хлопцям
Просто в вічі сміється війна –
Дні неначе спресовано –
У години…
На позиціях час, взагалі,
Мов надщерблений дзбан,
Крізь бинти
просочився червоно
і цівкою плине…
І коли побратим
Балансує на вістрі від ран
Тобі треба одне лиш –
Машина…

– В когось є на прикметі? –
крізь утому спита командир.

– Приженуть хоч сьогодні,
не автівка тобі, а картина,
тільки де ж його, трясця, тих грошей?

– Оголошуйте збір! Я даю половину!

Час не грає на них,
Їм також не до гри на нулі,
Не до зайвих геройств
І не треба пустої балачки,
Аби лінію фронту
Тримати на рідній землі –
Полетіли на спільну мету
сокровенні заначки:

Ця була на дрова для матусі,
бо ж скоро зима,
Ця була на навчання для сина
і трохи на мрію,
Ця була на автівку дружині,
вона там сама
у далекім селі
із дитиною
і при надії…

Небуденні історії –
історичних часів вітражі –
На солдатських
замішані буднях –
Прості і шляхетні.
І якщо ти шукаєш опор
На крутім віражі –
Задонать ЗСУ –
Стань до світла причетним.

Шановні, дорогі друзі, чернівчани, українці! Прошу долучитися до збору. Кожна ваша гривня безцінна. Ось номер картки, куди можна переказати кошти: 4441 1111 2540 2648

…У цій зустрічі було багато: і пісня «Лента за лентою», яка звучить і як молитва, і як обітниця, і пісні Івана Дерди, і щемлива розповідь Павліни про життя на фронті, де кожен день — неначе нонсенс, бо життя й війна не повинні бути поруч. Але є… І між ними — взаємини. Простір, де «всі про кожного все знають». Де немає нічого дорожчого за підтримку. Де братерство справжнє — без прикрас і пафосу.

На завершення — низький уклін і щира подяка Павліні Николаєвич:
за мужність і гідність, за правду і силу, за захист і присутність.

Дякуємо кожному і кожній, хто в строю. Хто тримає небо. Хто повертає нам день.
Миру нам усім — і Ангела-Хранителя.
І — надійного тилу. Бо він теж — частина Перемоги.

Більше світлин з заходу за покликанням – Незламна. Вечір з Павліною Николаєвич «На реальних подіях»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вечір Незламності з Павліною Николаєвич: На реальних подіях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Автор-укладач книги «Йому усміхалися зорі…» (друге доповнене видання) – Наталія Мельничук, організатор та керівник музею «Буковина – край космічний» у Клішківцях, дослідник життєвого шляху першого космонавта незалежної України Л.К. Каденюка.

Презентація відбувалася у відділі документів з економічних, технічних та природничих наук Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка. Тамара Сендульська, завідувач відділу документів із економічних, технічних та природничих наук.

Герой України Леонід Костянтинович Каденюк зробив неоціненний внесок для становлення нашої молодої держави і його подвиг назавжди залишиться в нашій історії. На презентацію книги прийшли односельчани із Клішківців, родичі космонавта, вчителі та викладачі учбових закладів міста, громадські діячі, журналісти, діячі культури, члени міського центру УМАКО «Сузір’я». Захід пройшов у теплій і щирій атмосфері, сповненій спогадів, музичних композицій, виступів друзів, земляків…

«Дякуємо за все – за любов до рідної землі, реалізовану високу мрію, за добрі земні справи, які встиг зробити для людей», – Н.В. Мельничук. Наталія Володимирівна зазначила, що частина тиражу передбачена і вже відправлена для переможців ІІ Міжнародної та XVI міської науково-практичної конференції «Всесвіт-2025» у Дніпро і в Чернівці.

Своїми розповідями про Леоніда Костянтиновича поділилися М.Й. Бауер, Г.М.Тимчук, А.Г.Чорний, В.М.Максимчук, Г.М. Василенко, Т.С. Богачик, Л.І. Вілянська, А.І. Козоріз, М.В. Мандрик-Мельничук, Ю.Г. Корнєв.

У виконанні народного артиста України Івана Дерди прозвучали «Черемшина» та «Марічка», про які Леонід Каденюк на сторінках своєї книги «Місія – Космос» висловився так – «я міг їх слухати безкінечно».

Лауреат Міжнародних вокальних конкурсів Лариса Бєлова виконала пісні «Червона рута» та «Мій шлях».

Олена Рєпіна, член НСПУ, НСЖУ, поетеса, волонтер прочитала вірш-присвяту Леоніду Каденюку.

…Таємниці буття час ховає в густій імлі,
Але в космосі теж не згубилась людська звитяга:
Ще відлунює Гімн України з орбіти Землі,
І космічні вітри виграють українським стягом!

Чому ми повинні пам’ятати Леоніда Костантиновича сьогодні? Бо його шлях — це доказ, що українці можуть досягати зірок, навіть якщо шлях туди тернистий. Він показав, що українська наука, освіта і прагнення до знань мають світовий рівень. Він надихав і надихає молоде покоління вірити у власні сили, мріяти масштабно і долати будь-які перешкоди. Сьогодні ми вшановуємо не просто космонавта. Ми вшановуємо Людину, яка пронесла Україну крізь космічний простір і залишила нам спадщину віри в наші можливості. Пам’ятаємо. Пишаємось. Натхненно рухаємось вперед , – Чернівецький міський центр УМАКО «Сузір’я».

Дякуємо Наталії Володимирівні за унікальну книгу спогадів про Леоніда Каденюка, першого космонавта незалежної України, дякуємо всім авторам спогадів. Дякуємо всім доброчинцям за фінансову підтримку видання книги. Адже це жива історія, яка назавжди залишиться в пам’яті прийдешніх поколінь. І дякуємо організаторам заходу, що стала справжньою подією і свідчить про глибоку повагу до Леоніда Костянтиновича та величезне значення для збереження історії нашої країни.

Більше фото і прямої мови з заходу за покликанням – «Йому усміхалися зорі…» – презентація книги про Леоніда Каденюка

Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я», фото автора

Запис «Йому усміхалися зорі…» – презентація книги спогадів сучасників про Леоніда Каденюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Едуард Іванович Кузнєцов – ветеран ракетно-космічної галузі, який стояв біля витоків створення ДКАУ, беззмінний заступник чотирьох Генеральних директорів НКАУ, радник п’ятьох голів ДКАУ, голова Громадської ради при ДКАУ, перший віце-президент Аерокосмічного товариства України. З ім’ям Е.І.Кузнєцова пов’язані: формування космічного відомства країни і галузі, підготовка польоту в космос першого космонавта України Леоніда Каденюка, заключення перших міжнародних контрактів за проектами «Морський старт» і «Дніпро», успішне проходження через парламент космічних програм і законодавчих актів, участь України в світових авіакосмічних салонах і форумах, проведення міжнародних переговорів на найвищих рівнях, підписання двосторонніх документів про співпрацю з провідними космічними країнами і міжнародними організаціями.

Нагороди: орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2005); Заслужений працівник промисловості України (1998); «Почесний працівник космічної галузі України» (2001); «Ветеран космічної галузі України» (2005); Державна премія України в галузі науки і техніки (1999); офіцер ордена Франції «За заслуги» (2010).

Едурд Іванович не просто крокує з часом, а і випереджає його. Бажаємо завжди бути на часі, бути з космосом, натхнення, нових звершень і перемог!

Vivat Academia,
Vivant professores!
Vivat membrum quodlibet,
Vivant membra quolibet
Semper sint in flore!

Хай живе Академія!
Хай живуть професори!
Хай живе кожен зокрема!
Хай живуть всі разом!
Хай завжди вони процвітають!

©Чернівецький міській центр УМАКО «Сузір’я»,
фото Тетяни Спориніної

Запис «Дивлячись на небо, ми бачимо не самі зірки, а тільки світло, яке дійшло до нас може і через тисячі, мільйони років», – Едуард Кузнєцов… спершу з'явиться на Медіа-Версії.