В іконах я відкрив для себе космос, фантастичний світ!

– Для мене мистецтво – це, насамперед, пошук, – стверджує художник. – В урбанізмі я шукаю романтику. Якщо натуралістичний, фотографічний живопис зрозумілий глядачу, то мистецтво складніше, воно вбирає в себе дещо інший зміст, бо митець розробляє символізм різних знаків, асоціативність.

Я не продовжувач «справи Малєвича». Хоча Малєвич, Кандінський – близькі мені в абстрактному плані. Саме вони дали мені відчуття свободи. Я зрозумів, що можна творити – і не боятися. Мені здається, малювати зараз тільки природу, портрети, натюрморти – це як «жмакати гумку». Можливо, відходити від канона – це гріховно, як писав Павел Флоренський. Хтозна… Проте його стаття «Іконостас» так сильно вплинула на мене, що я почав після власного «реалізму» писати ікони…

Усе моє життя – на валізах…

– У Чернівцях я закінчив художню школу, що була тоді на вул. Гагаріна, – згадує Віктор. – Продовжив навчання в Києві та Ленінграді. У проміжку між навчанням попрацював рік художником-оформлювачем в чернівецьких «Промтоварах», розробив їм, а також магазинам «Рута» та «Рязань», фірмовий стиль та логотип. Тривалий час працював у Ленінграді. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. Коли ж почав розвалюватися Радянський Союз, остаточно вирішив повернутися до Чернівців.

– Я – сибірячка, народилася в Омську, – зітхає з посмішкою Анна Скорко, яка, як і її чоловік, теж присвятила своє життя образотворчому мистецтву. – Коли Віктор сказав мені про своє рішення повернутися на батьківщину, щоби його діти народилися в Україні і були українцями, я не погоджувалася. Зрештою, вирішила, що поїду до Пскова порадитися зі старцем, який жив на острові. Він мені сказав буквально наступне: «Нічого не бійся, їдь в Україну, там дуже добре!»

Художник – це тонкий нерв, який вловлює тонкі вібрації світу. Головне у нього – інтуїція та здатність спрямувати свій погляд всередину, в свою душу, відшукати її тонке звучання, знайти себе. Абстрагуватися, відійти від реальності. Я вважаю, що митець не завжди може пояснити, що він зобразив. Зрештою, для цього ж існують мистецтвознавці…

– Вже через рік моя дружина добре розмовляла українською, – посміхається Віктор. – Я мріяв працювати в Чернівцях архітектором, проте криза змусила шукати роботу в автошколі ТСОУ звичайним художником. Туди, до речі, було ще й важко потрапити: на одне місце претендували троє. Насамперед мене запитали, чи я не питущий? Я ніколи не пив, та про всяк випадок довелося ще й запевнити, що я віруючий…

Саме у підвалі на вул. Фастівській, де розташовувалася автошкола, і розпочалася моя справжня творчість. Там я знайшов себе, остаточно сформував свій стиль, писав свої найкращі твори… Проте скрутне життя невдовзі змусило мене шукати кращої долі в Чехії…

Від картин – до… віршів!

– У Віктора – дуже багато талантів, – каже Анна. – Він вам може і брюки пошити, і хрестиком вишити, й архітектурне креслення будинку зробити, інтер’єр у ньому створити, і картину на стіну повісити. Ще й вікно руками зробить. Тобто усе від «А» до «Я»! Він творить постійно: замальовки, ескізи… А нещодавно почав ще й писати вірші…

Моя виставка у Чернівцях – це все, що я «натворив» протягом 30-ти років, починаючи від замальовок. Тобто за цими роботами можна простежити моє зростання як художника. І така ідея мені подобається…

– Поезією захопився у Німеччині, де вже кілька років розробляю для німецької фірми порцелянові вази кубічної форми, – каже Віктор Мандзюк. – Щоранку прокидався, а довкола – німці, чужа мова, яка пре на тебе звідусіль, – з вулиць, радіо, телевізора…

В мене так загострилась ностальгія, що з мене, мов горох з мішка, посипалися вірші: про свій дім, просто аж серце боліло, сльози текли, коли я це писав… Ось так і пішло… Відтепер я ходжу з блокнотиком і за будь-якої нагоди пишу до нього віршовані рядки… Щоправда, у моїх віршах – суцільний реалізм. Від власних картин відстаю на 30 років, – посміхається Віктор.

Запис Віктор Мандзюк: «Творчість розпочалася з чернівецького підвалу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перші греко-католицькі священики у Чернівцях відправляли службу Божу в Римо-Католицькому костелі, при вівтарі Успіння Пресвятої Богородиці. Між двома конфесіями існувала домовленість, що русини, тобто українці, користуються храмом вранці – до восьмої години, а пізніше Службу тут відправляють римо-католики. Однак, коли громада католиків візантійського обряду Чернівців почала поступово збільшуватися, їм вже було затісно в костелі, та й такий розподіл часу не підходив.

І тоді чернівчанин Тадей ТУРКУЛ подарував невеличку земельну ділянку й пожертвував власні кошти на будівництво нової церкви для греко-католиків Чернівців. 31 травня 1820 року було освячено наріжний камінь її фундаменту. А 10 червня 1821 року, у неділю Зіслання Святого Духа, новозбудована церква отримала благословення.

Варто зауважити, що першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла. У літописній історії Чернівців зафіксовано, як у зв’язку з цією великою подією буковинці здійснили похід з процесією – від костелу до новозбудованої церкви.

З історії церкви

Теодор Лаврецький був парохом до 1835 року, а потім протягом 46-ти років душпастирював отець Теодор Максимович. І саме в цей період ведеться розбудова церковного господарства. У Відні замовляють іконостас та два бічні вівтарі. У розписі іконостасу та вівтаря брав участь відомий польський іконописець Адам Отеховський. На жаль, не збереглася історія походження чудотворної ікони храму. Однак відомо про замовлення її копій у Краківській друкарні 1879 року.

У тих же роках при церкві засновується перша українська громадська організація на Буковині – братство святого апостола Тадея, яке розгорнуло свою діяльність також і в культурно-просвітницькій царині міста, чим високо піднесло авторитет української Церкви. І саме при цьому храмі було тоді засновано перше жіноче товариство Буковини «Мироносиці».

Серед парафіян Успенського храму були відомі культурно-політичні діячі: професори Чернівецького університету Ігнатій Онишкевич та Степан Смаль-Стоцький, до речі, засновник всесвітнього скаутського руху, видатні буковинські письменники Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Ірина Вільде.

У 30-х роках минулого століття на Буковині проживало вже 18 тис. українських греко-католиків. А на початку 40-х їх було вже на 10 тис. більше! Звісно, новозбудована церква виявилася замалою для вірян. І відомий у краї архітектор Володимир Залозецький розробив проект розбудови (чи добудови) новішої частини храму. Цікава деталь: слухаючи службу у храмі, мало хто нині здогадується, що стоїть або в старій церкві, або в храмі, який збудували пізніше. До слова, архітектор Залозецький виріс неподалік храму – на вулиці Руській, в родині відомого українського громадського діяча.

Боярин, який дбав за людей

Згадуючи основні історичні моменти у житті греко-католиків Чернівців, не можна оминути постаті людини, завдяки якій і постав головний греко-католицький храм – собор Успіння Пресвятої Богородиці. Тадей Туркул, який пожертвував гроші на його будівництво, був одним із найбагатших людей Буковини, в родині якого берегли традиції благодійництва.

Під кінець свого життя цей боярин склав заповіт, за яким все своє майно, у тому числі й чернівецьку корчму, заповів греко-католицькій громаді. Аби вона мала за що побудувати собі церкву – перший на Буковині греко-католицький храм. Величезну на той час суму – 4000 флоринів – отримав за його заповітом також заклад для бідних. Ще частина коштів пішла на побудову дерев’яного греко-католицького храму в Глибоці. І не випадково, а саме із вдячності до цього мецената, храм у Чернівцях протягом кількох десятиліть (до 1937-го) носив ім’я святого Тадея. З того часу і до сьогодні церква носить назву Успіння Пресвятої Богородиці.

Трагічна сторінка від великих безбожників

Нова, трагічна, сторінка в історії церкви відкрилася для буковинських греко-католиків з приходом більшовицької влади. Вже 1946 року на Буковині заборонили богослужіння в українських греко-католицьких церквах. Священики та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успіння Пресвятої Богородиці забрали в підпорядкування Православної Церкви (Московського Патріархату). Частина вірних УГКЦ перейшла до римо-католицького костелу, а частина – до сусідньої православної Миколаївської Церкви. Тривалий час вірні збирались у підпіллі, а в соборі Успіння Пресвятої Богородиці хоч і зорганізувалась двадцятка вірних, але ця громада була не дуже велика і навіть не могла платити податки.

У 1961 році собор закрили. Святиню перетворили на промисловий склад. Слава Богу, парафіянам дали змогу перенести церковний іконостас, який є окрасою для всієї Буковини, та вівтарі Пресвятої Діви й Ісуса Христа до церкви Святого Миколая, що знаходилася поруч.

Відродження

Друге життя греко-католицької церкви у Чернівцях розпочалося наприкінці 80-х років ХХ століття, коли, власне, розпочалася реабілітація УГКЦ та її вірних в Україні.
Ініціативний комітет у листопаді 1989 року отримав від Чернівецької міської ради дозвіл на проведення Богослужіння перед зачиненими дверима рідної церкви. Перша така служба Божа відбулася біля дверей собору 8 січня 1990 року. Її провів отець Микола Сімкайло з Івано-Франківська, нині – єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.

Завдяки організованим діям громади та за допомоги демократичних сил Буковини, собор офіційно відкрили 6 жовтня 1991 року. Протягом 1990-х чернівецька громада УГКЦ входила до складу Івано-Франківської єпархії. 31 жовтня 1993 року в Коломиї відбулась інтронізація владики Павла Василика, єпископа-ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії. І Чернівці стають його другим престольним містом. Єпископ Василик прийняв буковинців як своїх рідних дітей.

Звісно, знівечений храм ще довго показував молільникам свої рани, адже в ньому господарювали безбожники. Але в церкві розпочалася активна реставраційно-відновлювальна робота. Після складних перемовин із братами сусіднього православного Свято-Миколаївського храму та при допомозі народного депутата України Тараса Кияка іконостас і два вівтарі повернулися до свого храму.

2006 року єпископ Микола Сімкайло проголосив створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви.

У різні часи Буковину і Чернівці відвідували визначні діячі УГКЦ: у 1900 році як єпископ Станіславський до Чернівців прибув Андрей Шептицький (якийсь час греко-католицька церква у Чернівцях належала до Станіславського єпископства), 1991 року Буковину відвідує кардинал Мирослав-Іван Любачівський, у 2006 році у Чернівцях побував тодішній глава УГКЦ, кардинал Любомир Гузар.

Сьогодні у Чернівцях діє три греко-католицькі храми: собор Успіння Пресвятої Богородиці на вул. Руській, церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Нікітіна, неподалік залізничного вокзалу), церква Покрови Пресвятої Богородиці у Садгорі.

Варто звернути увагу, що всі три святині освячені іменем Богородиці. Також у соборі Успіння Пресвятої Богородиці перебуває Чудотворна ікона Матері Божої Чернівецької «Надія безнадійним». Перед нею моляться в безнадійних життєвих ситуаціях, особливо безплідні жінки. Існує багато свідчень про чудесне народження дітей у сім’ях, які колись були безплідні. Причому, розповідають, що діти народжуються в дні церковних свят…

Запис Чудотворна ікона Матері Божої Чернівецької «Надія безнадійним» дарує безплідним дітей, які народжуються у дні церковних свят спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З інформації Свято-Покровського жіночого монастиря Студійського Уставу чудотворної ікони. Укладач текстів монахиня Ірина Баран.

Холмська ікона поряд з Вишгородсько-Володимирською і Белзько-Ченстоховською є однією з найвідоміших і найдавніших українських ікон. Її датують кін. XI ст. – першою третиною XII ст. Якщо на Вишгородській іконі авторський живопис становить лише 5 %, а решта пізніші доповнення, то збереженість його на Холмській іконі – понад 60 %.

Можливо, князь Володимир Великий привіз її до Києва разом з іншими церковними речами, прийнявши хрещення, або ікона була у шлюбному посагу царівни Анни, дружини князя. Припускають, що Володимир, побудувавши у 1001 р. Богородичний собор у Холмі, помістив у ньому цю ікону.

За іншою версією, Холмська ікона була родинною реліквією князя Данила Галицького, який відбудовував м. Холм. Князь і його сини Роман і Шварн вважали за честь бути похованими під її покровом у підземеллі Холмського собору.

У 1261 р. татари під проводом Бурундая зруйнували собор, здерли з ікони дорогоцінні ризи і покинули її. 100 років ікона пролежала у руїнах собору, поки її віднайшли і перенесли до відбудованого храму. Саме тому члени створеної єпархіальної комісії в 1646 р. так описували її стан: «одна рана на лівому боці лику, дві на лівому плечі від меча, одна на великому пальці правої руки пробита стрілою, припухла». На їхню думку, ікону написав апостол Лука на кипарисовій дошці.

В сер. XVII ст. ректор Холмської семінарії, доктор богослов’я, монах василіанин Яків Суша, який відмовився навіть від митрополичої кафедри, щоб залишитися у Холмському соборі, писав про ікону: «Лик Богоматері скромний і суворий, в суворості страшить, у страху солодкий, що проника в серця людей і спонукає до служіння Богові… і немов жива, дивиться не тільки в Божественне Око, але в серце Сина; кожного, хто дивиться на неї, ранить своїм голубиним поглядом». Яків Суша зібрав свідчення про понад 700 чудес, отриманих завдяки іконі.

У 1765 р. за дозволом Папи Климента XII відбулася коронація ікони. Соборна гора з різних боків була прикрашена Тріумфальними арками. На урочистість прибула артилерія з Києва. Папські корони везли в кареті шестіркою коней.

До 1875 р. Холмська єпархія була греко-католицькою, та зі зміною політичної карти, вона стала православною. У 1888 р. цар Олександр III з дружиною і дітьми приїхали до чудотворної ікони на прощу.

З початком Першої світової війни починається поневіряння ікони: 1915 – 1918 pp. була в Москві, потім у Києві (вдома в історика Н. Полонської-Василенко). Там її розібрали на три дошки з метою безпеки. Її віднайшов і повернув до храму Холмський владика Іларіон Огієнко в 1943 р. Та це був час війни й ікону довелося знову рятувати. Ікона потрапила до Надії Горлицької, яка після депортації з Холмщини в УРСР зберігала образ у себе – в Луцьку. У 1996 р. безцінну реліквію реставровано і передано у новостворений музей Волинської ікони, який став місцем паломництва як богомольців, так і науковців.

Холмська ікона Божої Матері написана олійними фарбами на кипарисових дошках у візантійському стилі. На Іконі зображено Божу Матір, яка тримає на правій руці дитину Ісуса, який правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій. Розмір її — 95,5х66,5  см. Товщина дощок нерівномірна, становить від 1,7 до 2,5 сантиметра.

Богослужіння у час перебування ікони в Чернівцях:

23 жовтня (субота)
16:00 – Зустріч ікони біля храму прп. Параскеви
17:00 – Всенічне богослужіння

24 жовтня (неділя)
7:00 – Божественна Літургія
8:30 – Молебень до Богородиці перед ЇЇ чудотворною іконою
17:00 – Вечірня з акафістом до Богородиці

25 жовтня (понеділок)
8:00 – Божественна Літургія
10:00 – Молебень перед іконою Богородиці
17:00 – Вечірня з акафістом до Богородиці

26 жовтня (вівторок)
8:00 – Божественна Літургія
10:00 – Молебень перед іконою Богородиці
17:00 – Урочиста Всенічна з нагоди храмового свята преподобної Параскеви Сербської

27 жовтня (середа). День пам’яті прп. Параскеви Сербської
7:30 – молебень до Богородиці і освячення води
9:00 – Святкова Літургія
12:00 – Хресний хід
13:00 – Відкриття пам’ятного знака у парку ім. Т. Шевченка з нагоди 20-ої річниці відродження Української Православної Церкви Київського Патріархату
14:00 – Пригощення паломників
15:00 – Святковий концерт за участю хорових колективів нашої та інших єпархій
17:00 – Вечірня з акафістом

28-30 жовтня
8:00 – Божественна Літургія
10:00 – Молебень перед іконою Богородиці
17:00 – Вечірня з акафістом до Богородиці

Інформація із запрошення Митрополита Данила до 20-ої річниці відродження Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Тетяна СПОРИНІНА

p.s.
Деякі фотоматеріали перебування  Холмської чудотворної ікони Богородиці
23.10.2010

27.10.2010 . День пам’яті прп. Параскеви Сербської.
Хресний хід. Відкриття пам’ятного знака у парку ім. Т. Шевченка
з нагоди 20-ої річниці відродження Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Запис Холмська чудотворна ікона Богородиці в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.