Ігор Гурчик – на захисті Щастя

Про киянина Ігоря Гурчика читачі «Версій» пам’ятають від 2011 року. Тоді  у Чернівецькому видавництві «Прут» вийшла збірка його поезій, яка проклала символічний поетичний зв’язок між Чернівцями й столицею. Упорядницею книжки була чернівчанка Тетяна Стрільчик, а художником, який оформив видання –  Олег Любківський. Книгу презентували у дуже популярній донедавна, але горезвісній тепер «Українській книзі» у Чернівцях.                                                                                                                 

Від липня 2014 до серпня 2015-го Ігор воював у Луганській області у складі другої роти  батальйону «Айдар». Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня з поміткою «посмертно», що в їхній родині вже не вперше. Колись 1943 року на двох братів Гурчиків – батька Ігоря Миколу та його брата Романа – прийшли похоронки. Але Микола повернувся до Київа, а от 19-річний Роман залишився назавжди в Польщі.

За фахом Ігор Гурчик – інженер-електрик, закінчив Київський політехнічний інститут, займається розробкою різноманітних електронних приладів.

 «Виборці досі не впливають напряму на якість і поведінку своїх слуг»

– Ігоре, про багатостраждальний виборчий закон ти писав в «Українській правді» ще  2008 року: «Відкриті списки. Хтось проти?».  І досі ми не маємо необхідного закону про вибори, який дозволив би формувати дійсно демократичну владу. І  досі в Україні послідовно змінюють один одний виборчі закони, які містять у собі не лише прямі порушення Конституції України, але й не відповідають вимогам Венеціанської комісії. Ще перед виборами 2006 року ти  запропонував принципово нову пропорційно-рейтингову систему виборів – «ПРЕС». Ти автор петиції про скасування антиконституційного закону №3700. Нині ж звернувся з листами до Голови Верховної Ради України Разумкова і  Президента України Зеленського. Яка ж сьогодні ситуація з багатостраждальним виборчим законом в Україні?

– Швидше за все, багатостраждальним є український народ, а не закон. Адже ми зробили, здається, все, щоби справедливий закон давно з’явився. Та партія влади робила все, щоби запропонована нами ще 13 років тому система «ПРЕС» не була навіть розглянута ВРУ.

Усі ми знаємо, що про виборчий закон депутати починають згадувати перед черговими виборами і якимсь «дивним чином» раз за разом у них не вистачає часу на впровадження системи виборів з дійсно відкритими партійними списками. І вибори знов і знов відбуваються за застарілими кальками. Може, саме тому Україна й залишається у своєму  хронічно хворому стані,що виборці жодним чином не мають можливості напряму впливати на якість і поведінку своїх слуг.  

Так виглядала афіша презентації першої Ігорової книжки поезій.

Талановиті українські винахідники не потрібні  владі, зате ми потребуємо їх

– Ігорю, у серпні 2014-го тебе поранило на околиці Луганська. Спочатку лікувався у Харкові, далі у Києві. Але ти не любиш пафосних слів ні про героїзм, ні про те, що хтось тепер комусь зобов’язаний, тож не домагаєшся  жодних пільг, а натомість став реалізовувати власний український стартап, оприлюднивши у лютому нинішнього року на ФБ  його короткий опис: це розробка пристрою для реабілітації  як дітей з ДЦП чи з недоліками розумового розвитку, так і військових з наслідками поранень, контузій або дорослих з наслідками  перенесеного інсульту.  У березні в Києві вже бачила єдиний поки примірник експериментального приладу…

– У серпні 2015-го, після отриманого пошкодження лівої ноги, я остаточно повернувся до Києва і почав думати, чим заробляти на життя. І це обов’язково мало бути пов’язаним із моїм інженерним фахом – і допомогою пораненим. Перегорнув безліч книг та журналів у бібліотеці ім. Вернадського  – і врешті-решт виникла ідея приладу, пізніше названого «МІOTRACER». За його допомоги можна відновлювати різні психомоторні функції.

– Уявляю, скільки кіл пекла, себто погоджень і дозволів треба пройти звичайному українському винахіднику, щоби отримати патент… Та один з твоїх уже навіть розміщений на патентному сайті Євросоюзу.

У цих пошуках ти звертався і до окремих  депутатів Верховної ради та інших представників української влади.  Але їх не зацікавив український варіант, бо, мовляв, прилади такого кшталту виготовляють в Ізраїлі, Китаї, Росії, США. В тебе ж вийшов принципово новий і універсальний прилад!

– Це абсолютно типова ситуація, коли влада не зацікавлена у підтримці нового. І так буває не тільки в Україні. Навіть Наполеон не сприйняв пропозицію Фултона, який запропонував Франції розроблений ним пароплав. А чого можна чекати від наших чиновників?! 

Захисник України створює не копії, а нові технології

– На твоїй сторінці у ФБ у жовтні з’явилося повідомлення про завершення виготовлення  унікального приладу  «МIOТRACER»,  призначеного як для початкового розвитку психомоторних функцій дітей, починаючи вже з 8-місячного віку, так і для використання дітьми та дорослими, у яких або від народження, або через хвороби, травми чи поранення психомоторні функції порушені.  На каналі Ютуб  ти виклав  уроки використання цього приладу. А що означає назва «МIOТRACER»?

– Назва має відображувати призначення приладу, а його головна функція – забезпечення таких вправ, під час яких уражена чи недорозвинена нервово-м’язова система людини змушена працювати та виконувати необхідні тренувальні вправи, рухаючись уздовж спеціальних треків(просторових траєкторій). Грецькою «міо» значить «м’яз», але записана українською, а «тrace» це вже від англійського «слід», або «креслити», тобто пристрій допомагає м’язам правильно рухатися вздовж тренувальних трас.  

Мікропроцесор, який керує роботою приладу,  дозволяє реалізувати не тільки максимально просте, зрозуміле і зручне управління ним, але й безліч різноманітних тренувальних сценаріїв.

Та є ще один, дуже важливий, позитивний момент. Це відсутність у цьому пристрої  джерел електромагнітних коливань, наприклад, таких як монітори, або модулі зв’язку типу Wi-Fi або GSM, які  використовуються у комп’ютерах чи мобільних гаджетах і становлять небезпеку для маленьких дітей. 

– Чи використовується зараз цей унікальний прилад – «МIOТRACER-03»? Ти передав його лікарні? Розкажи трохи про «МIOТRACER-01» та «МIOТRACER-02».

– Завданням проекту було створення саме нової технології (бо який сенс у копіюванні вже існуючих приладів та технологій?), яка допомагала би відновлювати, розвивати, або тренувати психомоторні функції людини, але орієнтована була би перш за все на маленьких дітей. Тобто прилад мав сприйматися як іграшка, ще й іграшка безпечна. Відтак, у ньому не використовуються небезпечні для дітей технології, які можуть зашкодити дитині, а все, чого торкається дитина, виконане у вигляді іграшкових фігурок.  

«MIOTRACER-01» – це комплекс, розрахований на роботу з найбільш тяжкими пацієнтами, які не можуть навіть стиснути пальці чи взяти щось до рук, а от  «MIOTRACER-03» – це варіант діток, здатних тримати в руці невеличку іграшку.

Відеоуроки лікування за допомоги «МIOТRACER» викладені в Ютубі.

Ентузіазм помножений на підтримку простих українців

– Впровадження приладу «МIOТRACER» відбулося тільки завдяки  твоєму ентузіазму, Ігорю – як у нас найчастіше буває, «голому» ентузіазмові: всупереч логіці, всупереч мовчазній реакції міністерств і відомств, які мали би просувати цей винахід. Та мрії збуваються, якщо вони спрямовані на добрі справи! 

Свого часу ми мріяли про другу книгу твоїх поезій. Принаймні, ми збираємо твої вірші, які ти публікуєш на ФБ. Але були Майдани, війна… Здавалося б, що поезія не на часі. Та не полишаю думки, що  нова книга поезій буде-таки презентована… Мріяти ж не забороняється?! 

– Повір, я не витрачав забагато часу на владні офіси. І не тільки тому, що усвідомлював марність затії. Все сталося завдяки тому, що нашому стовідсотково українському стартапу допомогли звичайні українці, які після мого звернення на Фейсбуці надіслали необхідні для виготовлення найважливіших вузлів приладу кошти. А щодо віршів, то, як на мене, під час війни вони не настільки й важливі…  

– І все ж заперечу: якщо вірші народжуються, значить вони потрібні…  І завершу розмову твоїм поетичним словом: «Якщо ми разом, ми з тобою – критична маса!».

Удачі тобі, Ігорю!

 Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора

Запис «Якщо ми разом, ми з тобою – критична маса!» – Ігор ГУРЧИК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про те, що Олег Любківський створює фрески на фасаді одного з чернівецьких будинків, взнала випадково від Антоніо Армано, письменника та репортера з Мілану. Пану Антоніо треба було від Турецької площі попасти на вулицю Університетську. Це вже після нашої невеликої екскурсійної прогулянки нижньою частиною міста. Порадила не викликати таксі і вулицею Богдана Хмельницького ми попрямували до цілі. На колишній вулиці Святої Трійці, вже біля ательє художника Олега Любківського, пан Антоніо впізнав, що був тут напередодні. А поспішав він якраз на зустріч з художником. Який на фасаді будинку №17 по вулиці Університетській завершував створення вивіски-фрески. Можна тільки уявити, яким було має бажання і спокуса підійти разом з Антоніо до художника, до будівлі і побачити на власні очі, як все відбувається. З іншого боку залишила собі два дні фантазувати, самій конструювати простір картини, непередбачуваної чи навпаки…

Маленька істина розшаровується у просторі уяви навіть уламками історії. Чи історієї уламків? Олег Любківський на відкритті говорив і про це…

Отже. На фасаді чернівецького будинку з’явилися дві фрески: вивіски кафе.
29 серпня у «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди» відбулася презентація цих робіт, які створені художником-графіком Олегом Любківським.
Можна сприймати це і як імеджевий проект художника. Продовження колекції артефактів в іншій техніці. Певна міграція і в часі.

Локалізована подія відбувалася на вулиці, біля кафе, у кафе, на сходах кафе…

Напевно, це і певний рекламний проект. Директор видавництва «Книги – ХХІ» Василь Дроняк, власник кав’ярні, тепер вже і власник фресок, зібрав разом із художником багато охочих побачити церемонію відкриття картин.

Есеїст і перекладач Олександр Бойченко провів всіх повз стіни із білими тканинами, що прикривали картини, перевтілившись з літературного критика на художнього. Та Олександр Бойченко урізноманітнив відкриття і своїм есеєм. А на сходах кафе Олег Любківський теж читав своє оповідання, історію, що складалася з маленьких уламків спогадів… Привід для міркувань….

Важко абстрагуватися від подій в країні, від сумних передчуттів і постійної напруги очікування… Киянин Ігор Гурчик підписав під цим фото Олега Івановича на ФБ: «Невеселий…». Споріднено… Ігор Гурчик щойно з АТО («Айдар»), поранення… Свого часу Олег Любківський – автор обкладинки до збірки «Странник» Ігоря Гурчика…

Не зникає і почуття паралельності світів. Напевно, так живуть на війні. А ми просто цього не знали. Адже і афіші фестивалю «Meridian Czernowitz» , які принесли трохи пізніше, ще пахли типографською фарбою та теж локалізують інший світ…
Але ми формуємо своє сьогодення. Свою віру і впевненість…

Далі буде…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Проекції часу Олега Любківського… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору ВС-389/36 біля селища Кучино Чусовського району  Пермської області загинув Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.

ДАЖДЬ НАМ, БОЖЕ, ДНЕСЬ! НЕ ТРЕБА ЗАВТРА

Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра —
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Догоряють українські ватри,
догоряє український весь
край. Моя дорога догоряє,
спрагою жолобиться душа.
Як Господь нас оком поминає,
тоді, болю, грай без кунтуша!

Василь Стус
III. 1969

Пам’яті Василя Стуса

Жаль, ти не встиг. Так довго ще було…

І, до Майдану. І, до перемоги.

Там, – розірвали твоє серце: сніг,

Кати, тортури, карцери, дороги.

Вірші ховали. І тебе, щоб ти мовчав.

Ламали волю. Шматували душу.

Випалювали України честь!

Забрали тіло… Але, ти, – сказав!

Ти зміг… Все, зміг… І все, тепер, пусте…

Ти, впав, в той, сніг.

Тоді… І, вже, навіки.

Нам стало легше, розліпить повіки!

Ти, – в нас, Василю. І ти, знову, переміг.

Ігор Гурчик
Странник

ЗИМОВІ ДЕРЕВА

Згорнули руки — не викричатись
(як викричатись — без рук?).
Засніженим віттям витишитись
тополі і не беруться.
Спочили ясні, мов свічі,
холодом, як вогнем,
применшені і порідшалі
з грудневим недобрим днем.
Спочили до дна у роздумах,
наповнені, наче амфори,
піщаним повітрям морозним
української Африки.
З них кожна за розпач вища,
як герметична ніч,
цурупалком нервів свище
крізь праліси протиріч.
І лячно, немов антена
ловить радарною кроною
візерунчастий день,
гаптований криком вороновим,
гаптований дзвоном трамваїв,
гострим сміхом дітей
і круглим міліцейським бісером
на розі Хрещатика.

Василь СТУС
XII. 1964

* * *

Добрий день, мій рядок кароокий,
побратиме моїх безсонь!
Зупини її, мить високу,
для моїх молитовних долонь.

Сивий голубе, біль мій зичений,
вечоровий і пелехатий,
більше чутий, аніж помічений,
більше мічений, ніж крилатий.

Слово, слово,— достиглий смут мій!
Набираючи висоту,
порятуй од важкої скрути
і од радості порятуй,

поки, круглі, цвітуть долоні,
поки з серця ростуть пелюстки,
поки думи, як дзвони довгі,
і як дзвони, круглі такі,

ти любов’ю мене, наче амфору,
доливай, довіряй добру.
За розквітлу купальську папороть
я пером і горбом віддарю.

Василь СТУС
IV. 1966

* * *
Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Днедавнє завзялось

у снінні чарувати.

Та й знакомиті дати

мені проставив хтось!

Світ повен сподівань,

мов став, що ні схлюпнеться.

І царство це — минеться

без клятв і без карань.

Василь СТУС
Благословляю твою сваволю
дорого долі, дорого болю!

У новій збірці — вірші, написані між 1971-77 роками.
В ній — мої болі й радощі,
мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя.

Палімпсести. Частина 1

Пауль Целян

* * *

Ти можеш мене спокійно пригостити снігом;
щоразу як я пліч-о-пліч з шовковицею
ступав крізь літо,
і кричав її наймолодший листок.

СХИЛ

Ти живеш біля мене, як мій двійник:
мов камінь
у втопленій щоці ночі.

О цей схил, кохана,
з якого ми котимось безперервно,
ми, камені,
від водотоки до водотоки.
Щоразу кругліші,
Схожіші. Чужіші.

О, це п’яне око,
що блукає тут, як і ми,
і часом, здивоване,
пильно вглядається в нас.

переклад Василя Стуса

Райнер Марія Рільке

Самотність — ніби дощ.
Назустріч вечорам здіймається від моря,
від рівнин далеких і віддалених
йде до неба, як завжди самотнє.
І тільки з неба спадає на місто.
І дощить між ніччю і днем,
коли вранці прояснюються всі провулки,
і коли тіла, які нічого не знайшли,
печальні й розчаровані одне одним,
і коли люди, ненавидячи один одного,
мусять спати в одному ліжку.
Тоді самотність спливає річками.

переклад Василя Стуса

Василь Стус

***

Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото на Байковому цвинтарі у Києві Ігоря Гурчика . 2007

Запис “ДАЖДЬ НАМ, БОЖЕ, ДНЕСЬ! НЕ ТРЕБА ЗАВТРА…”, – Василь Стус спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відеоконференції, інтерактивне спілкування вже давно стали звичними, і цього разу спілкування з автором  Ігорем Гурчиком відбулося у режимі он-лайн за допомогою Skype. На протязі години між Чернівцями і Києвом присутні “перекинули місток”, що побудований віртуально, умовно і, як виявилось, досить надійно.

Початок:
http://versii.cv.ua/anons/nebo-nadi-mnoyu-synim-okom/11499.html

Ігор, як зізнався сам, весь час перебував осторонь ( і умовно, і буквально), у жоден спосіб створення паперового варіанту збірки не інтегрувався, а просто спостерігав за тим, що відбувалося. І навіть сумнівався, чи треба це робити взагалі.
Попри всі сумніви і вагання, збірка вийшла, і кожний, хто бажав, отримав її в подарунок на цьому вечорі.

Я й сама не знаю, чи це випадковість, що відгук на збірку  Ігоря Гурчика «Странник» я попросила зробити саме Леоніда Швеця. Так здається. Але, попри все, будь-які випадковості відбуваються може  і спонтанно, а може і навпаки. Напевно випадковості ( зроблю уточнення : незалежні) не випадкові…

Предложение отозваться о сборнике Игоря Гурчика – “Странник” – было для меня совершенно неожиданным. Ни литературным рецензентом, ни даже любителем поэзии  я не могу назвать себя даже с натяжкой. Но вот именно эта неожиданность и была будто знаком и обязывающим обстоятельством: не зря же каким-то образом выбор пал на меня?

Я вдруг увидел связь между интернет-ником “Странник” и собственными никами – Traveller в ICQ и Hobo в Живом Журнале: “Я иду никуда, ниоткуда…” Не думаю, чтобы это тонкое обстоятельство было известно организаторам, но вот так вот. J И вся тематика и интонации сборника оказались такими родными, близкими, что поставить себя на место лирического героя не составляло особого труда. “Мы своих по глазам узнавали…”

Такие мы – поколение, пришедшее в интернет уже сложившимися людьми, принявшее эту территорию  свободы едва не как Землю Обетованную, текущую молоком и медом. Мы здесь находим собеседников, друзей, откликаемся на актуалку и делимся личным, отправляем дураков и мерзавцев в игнор, дополняя и расцвечивая свою жизнь в “реале”. Удивительно ли, что и стихи Игоря, человека живущего и работающего в Сети, существуют прежде всего в цифре?

Вот это их бумажное воплощение – некий ироничный поклон в адрес уходящей традиции, да и то этот жест стал возможным только усилиям неравнодушных и деятельных читателей, а не автора. В Сети стихи живут в полном смысле своей жизнью, расходясь в копиях. Сборники в интернете невозможны: “Бродягам не нужен дом”. А Татьяна Стрильчик и Олег Любкивський такой дом – ну и ладно, что бумажный – для стихов Игоря Гурчика построили, и вышло очень камерно, уютно, однако ощущение незаконченности и одновременно временности этого пристанища не покидает. Ведь Странник продолжает свое странствие, не обманывая себя иллюзиями относительно того, что ждет по дороге и в конце пути. И при этом – бодрячок, а как же иначе:
Да не плачь ты!
Все будет отлично.

Узнаёте себя, правда? Я – узнаЮ.

Леонид Швец, журналист, “Газета по-киевски”

Саме в цей час «Газета по-киевски» переживає важкі часи.
З 11 березня не виходить «Газета по-киевски». 21 березня внаслідок блокування фінансової діяльності підприємства відключили телефони, втрачена можливість спілкування  з зовнішнім світом. Причини – це політична цензура і натиск інвестора.

Сьогодні, 24 березня, я прочитала на сайті газети:
Коллектив «Газеты по-киевски» сообщает о намерении провести открытую акцию в поддержку “Газеты по-киевски”. Граждане Украины имеют конституционное право на объективную информацию – и мы будем за это право бороться. Наши требования остаются прежними: возобновление печати «Газеты по-киевски», выплата задолженности сотрудникам, сохранение должности главного редактора за Сергеем Тихим.

Время и место акции – 24 марта, четверг, в 13.00, площадь перед Администрацией Президента Украины, ул. Банковая, 11. Приглашаем всех небезразличных присоединиться – http://mycityua.com/inform/136.html .

Вчора, коли я спілкувалась з Ігором Гурчиком телефоном, він саме був на Пейзажній алеї, де вандали уночі вбили Маленького Принца. Випадковість? Закономірність?…
Звичайно, що у кожного своя Троянда любові, яку треба ростити і доглядати… А чому ми не вберегли Маленького Принца?… Який дарував нам троянди…

http://www.bagnet.org/news/summaries/ukraine/2011-03-23/118439

http://www.facebook.com/album.php?fbid=187814277930177&id=100001048184509&aid=50442

***
Впереди дорога…
И назад дорога…
Будет просто плохо?
Или много хуже?

Солнце – лампа,
В океане – луже
Время – цифра,
Для чего-то, кружит.

Для чего-то – много.
Для кого-то – Вечность.
Дальняя дорога,
Но не Бесконечность

***
Річ немічна перед ланцетом часу.
Ніч спинить день. Вона не вмре сама.
Ніч спинить день. І світло втратить масу.
Хай так! Все інше, не дарма.

Розтин Часу вивільнить життя?
Спалить душу, тіло людожер?
Знайдеш спокій виєм каяття?
Спробуй дію. Може, ти не вмер?

Ігор Гурчик

Фотозвіт з презентації. Дякую за фото і Дону Леону

Тетяна СТРІЛЬЧИК, “Версії”
фото автора, Дона Леона, Олі Склярчук, Ігоря Гурчика ( стенд у кафе)

p.s.

Пройшло трохи більше року, як вийшла збірка поезій Ігоря Гурчика.
Квітень 2012.
Сюжети не для поезії.
Зворотній бік реконструкцій, реставрації.
Вирок: як гине душа Києва…
Коли дивлюся на руїни Андріївського узвозу – це ніби якась галюцинаційна картина спорожнілої дійсності…

Про долю Андріївського узвозу у Києві –
http://www.youtube.com/watch?v=sjYyin_2x_U&feature=youtu.be .

На Андріївському узвозі знесли історичні будівлі під виглядом реконструкції –
http://5.ua/newsline/184/0/89640/

Реальність зла…

Запис “У нескінченності мудрості прірва печалі”, – Странник. Звіт (і не тільки фото) з презентації поетичної збірки Ігоря Гурчика спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Небо наді мною синім оком.
Хто на кого дивиться, не знаю.
Вітер підганяє крок за кроком.
Що я знаю? І чого чекаю?
Що чекати? Що я ще тут мушу?
Холодно, хоч світить пекло cонцем.
Вітер, ніж холодний, ріже душу,
Ріже душу жовтень, пляшки донцем.

Збірка віршів «Ты будешь должен всем» киянина Ігоря Гурчика ( Странник ) вийшла в Чернівцях у видавництві «Прут».
Упорядник збірки: Тетяна Стрільчик.
Художник: Олег Любківський.

Ігор Гурчик один із ініціаторів створення та координатор ГО «Наша земля» та ГО «Співзахист», діяльність яких направлена на розбудову в Україні громадянського суспільства та впровадження прямого народовладдя. Автор принципово нової виборчої системи:  http://spivzahist.com.ua/default/blog/view/61/blog/3/Por%D1%96vnyalniy-anal%D1%96z-viborchih-sistem.  Один з авторів Містобудівного меморандуму ГО”Наша земля”: http://spivzahist.com.ua/default/blog/view/60/blog/3/M%D1%96stobud%D1%96vniy-memorandum-GO-Nasha-zemlya-. Приймав участь в акціях захисту Києва від незаконних забудов та рейдерських захоплень, що стосувались Андріївського узвозу, Національної кіностудії ім. О. Довженко, Микільської слобідки, Жовтневої лікарні, Пейзажної алеї, Прорізної, Гончара, садиба Мурашко та інших точок. Учасник Третьої Громадянської Асамблеї України у березні 2009 ,  фестивалю «Андріївський узвіз вулиця ігор – ігри на вулиці» організованого у жовтні 2010 року Ґете-Інститутом  та Центром сучасного мистецтва Совіарт в Києві.
Презентація книги планується в найближчий час  у Literatur Café в Чернівцях, про що буде повідомлено додатково. Гроші, які будуть отримані від продажу книги, будуть витрачені на громадські справи.

Впереди дорога…
И назад дорога…
Будет просто плохо?
Или много хуже?

Солнце – лампа,
В Океане – лужа,
Время – цифра,
Для чего-то, кружит.

Для чего-то – много.
Для кого-то – Вечность.
Дальняя дорога,
Но не Бесконечность.

Деякі фоторепортажі  Ігоря Гурчика

Звичайний Чорнобиль. День Перемоги. 2008 –

http://narodna.pravda.com.ua/rus/photos/4835a9e7d3d00/

День Перемоги С.П.Красильникова.  Прип’ять 2008-

http://narodna.pravda.com.ua/rus/photos/4835b05b5c989/

Вишиванки із. О. Скрипкою –

http://narodna.pravda.com.ua/rus/photos/48357bcdec719/

Громадянська акція протесту проти забудови на Пейзажній алеї –

http://narodna.pravda.com.ua/rus/photos/473b2b66c4774/

Киев по холмам расчерчен.
Днепр. Владимир. Лавра. Лето.
Солнце. Небо. Ветер. Вечер.
И Андреевская где-то…
Лето остывает в зимах.
Холодно, лишь снега шорох.
И каштанов нет любимых.
И торчим в бетонных норах…
Плавился асфальт под нами.
Киев, тишина пустыни…
Ели над тремя крестами…
Под которыми святыни.

Блокування крану на Гончара, 17-23. Софія Київська  –

http://forum.spivzahist.com.ua/viewtopic.php?f=13&t=169&sid=6d6f4053312155e6472fb340c41cbaf6

Вони лякають,
А ти не бійся.
Ти не один.
Ми разом. Заспокійся.
Щури нас давлять
Не сталеві, а із м’яса.
Якщо ми разом,
Ми з тобою – критична маса!

Тетяна СТРІЛЬЧИК. Чернівці – Київ

Запис “Небо наді мною синім оком”, – Ігор Гурчик спершу з'явиться на Медіа-Версії.