До чого тільки не вдаються люди, аби визначити «науково» характер людини: вивчають, яким кольорам надає вона перевагу, чи не є лівшою, яке ім’я носить чи у якій позі спить… Та уявіть собі: просто погодившись випити з незнайомцем, який претендує на вашу увагу, філіжанку кави, ви досить багато можете дізнатися про його характер. А також і про себе…

МІЦНА. БЕЗ ЦУКРУ

Ключові слова тут – «міцна» та «на­туральна». На твердження психологів, це напій вольових людей із міцним ха­рактером. Згадайте хоча б «залізну леді» Маргарет Тетчер: у традиційно «чайній» країні вона щільно зашторювала вікна, і потягувала міцний еспресо, працюючи з документами.

Цілеспрямовані й здатні домагатися мети, це зовсім не «люди у футлярі», швидше – лицарі у сяючих обладунках, під якими б’ється гаряче серце, де ви­стачить місця і для палкого кохання, і для щирої дружби.

Хоча… Зайва ложка цукру може звести нанівець усі ваші сподівання. Жалюгідна роздвоєність: з одного боку міцна чорна кава, з іншого – цукровий компроміс, що свідчить про непевність і нерішучість. Та коли щось загрожує най­ближчим, чорні зерна беруть гору над білими кристалами: постає лев, здатний на відчайдушні подвиги.

НАТУРАЛЬНА, З МОЛОКОМ. МОККО. ЛАТТЕ

Ті, що намагаються влаштувати у своїй чашці молочно-шоколадно-сироп­ну феєрію, мають багату фантазію, при­страсть до експериментів, нового досвіду чи нових знань. Вони здатні не лише дивувати, а й принести чимало веселих хвилин. А оскільки творчий підхід до усього – їхня сутність, будьте певні: вам не доведеться чекати червоного дня в календарі, аби потішитися святом. Зрозуміло, тільки справжні оптимісти можуть радіти, побачивши райдугу в чашці. Ті, що знайшли доріжку до цього серця, завжди можуть розраховувати на його допомогу та підтримку.

РОЗЧИННА КАВА

Побачивши, як ваш співрозмовник розмішує в кухлі з окропом пару ложок «Нескафе» чи «Якобса», будьте пев­ні: ви швидко знайдете з ним спільну мову, та й конфлікти в цьому випадку вам не загрожують. Однак розрахову­вати, що він звалить на свої плечі вагу відповідальності за долю світу, теж, швидше за все, не доводиться: такі люди воліють весело обходити гору, а не вбивати гаки у пряму стіну, видира­ючись нагору.

Але є ризик: нетерплячість і лег­кість на підйом швидко перенесуть його до… іншої кав’ярні…

КАВА БЕЗ КОФЕЇНУ

Медичних випадків відмови від ко­феїну ми не розглядаємо, просто жаліємо бідолах, змушених давитися цим непо­требом – кастрованою кавою. Та коли людина з нормальним здоров’ям зробила такий вибір, це не просто показник, це, можна сказати, чорна мітка. Поцікав­теся, немов би між іншим, чи не зробив він вибір на користь безалкогольного пива… Та коли вас не лякають люди, що, про всяк випадок, носять і підтяжки, й ремінь, дуже ймовірно, що ви знайдете особливу, хоча й дещо збочену, прива­бливість у його розважливості і перевазі ratio над emotio.

Підготував Дмитро ВАСИЛЕНКО, «Версії»

Запис Знайомство за чашкою кави спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У нашому краї Леонід Сидорчук живе і працює вже значно довше, ніж на рідній Херсонщині, яку покинув після закінчення з відзнакою училища мистецтв – для служби в армії, пізніше – роботи в Криворізькому  театрі оперети, а згодом – у Сімферопольському фольклорному ансамблі «Таврія». Тому Буковину вважає другою батьківщиною, а заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю, де пройшов шлях від танцюриста до балетмейстера, – другою родиною. Як і театр «Голос», де вперше вийшов на сцену як драматичний актор.

Фото з сімейного архіву

Усе в житті трапляється вчасно

– У мене в житті все йде «без запізнень», – стверджує актор. – Ну хіба можна нарікати на долю, коли я ще на першому курсі училища знайшов собі для професії

найкомфортнішу пару! І танцювальна доля стала життєвою: моя партнерка Лариса – це  моя дружина і мама моєї дочки.

У професійному плані я також постійно розвивався. Прибув до Чернівецької області на запрошення  відомого балетмейстера Буковинського ансамблю Дарія Ластівки і за сприяння рідного брата Іво Бобула, з яким ми певний час працювали в «Таврії». З часом обійняв посаду балетмейстера-постановника і, не маючи ще й 40 років, отримав звання Заслуженого артиста України.

Прийшовши на посаду балетмейстера в театр «Голос», згодом отримав нагоду спробувати себе в драматичній ролі. Спроба була вдалою, незважаючи на те, що мені було вже 37. І оскільки бути артистом я мріяв з дитинства, не обмежуючи свої мрії видами і жанрами мистецтв, то дорослим лише переконався, що мрії збуваються!

Єдине, що почав запізно – це курити. «За компанію» закурив також у 37. Компенсував це «запізнення» тим, що швидко кинув. Уже років сім не курю.

Як «придумується» танець – не скажу. Бо сам не знаю

– Як балетмейстер-постановник придумую танець, вчу і показую, як його виконувати. Цьому передує відбір музики. Слухаю дібраний матеріал до останньої нотки, щоб музика «пройшла через нутро». Відштовхуючись від неї, придумую рухи. У народних танців є певний набір рухів як абетка, з якої в мові складаються слова. Вони мають так вдало і вигідно поєднатися, щоби виникла канва танцю. В естрадному такої «абетки» немає. Натомість у балетмейстера, як і в художника, режисера, є свій «почерк». Є те, що не робить ніхто інший. Як виникають ці рухи, цей почерк – сказати не можу. Бо не знаю. Знаю лише, що музика, рух, сценічний образ – мають разом скласти гармонію.

Завжди захоплювався синтетичними артистами старої школи, коли один актор поєднував різні таланти, співав, танцював, декламував… Як Любов Орлова, наприклад, або Людмила Гурченко. Бог дав мені можливість виступати в різних жанрах, і це щастя. А взагалі, якби в армії мене не відправили до Одеського військового ансамблю пісні і танцю – хтозна, чи пов’язав би я свою долю з танцем. Адже строкову службу розпочав… старшим заправником ракети.

Поза сценою мене рідко впізнають

– Театр – це спосіб життя. Самовираження. Зовсім інший вимір. У побуті можна закритися, зашоритися, а театр дає можливість піднятися над марнотою – і не лише акторові. Мистецтво дає поштовх до перегляду цінностей. У нас була вистава «Тет-а-тет», у якій багато лірики, поезії, любові. Мені розповідали, що пара, яка була на грані розлучення, завдяки спільному перегляду цієї вистави, залишилася разом.

Ті, кого ми втілюємо на сцені, не збігаються з нашим життям, побутом, характерами. Мене рідко впізнають на вулиці. Хоча – буває, підходять люди після газетних чи телевізійних інтерв’ю, повідомляють, що вони мене бачили. Навіть сьогодні підходив якийсь чоловік. Мене це не дратує, мені взагалі не притаманна агресія.

А якось ми з дружиною знялися в рекламі. Ото була справжня слава з негативними наслідками. Неможливо було з дому вийти! Тоді було усвідомлення такої смішної речі, що роки важкої праці, самовдосконалення, обмежень не принесли тієї відомості, яку дала коротка зйомка в звичайнісінькій рекламі (сміється – авт.).

Для актора важливо мати змогу побути на самоті

– На сцені викладаєшся повністю. Глядач заплатив – будь ласкавий, працюй. Та так, щоби глядач і не здогадався, що ти хворієш, чи сумуєш, чи маєш інші проблеми. А щоби повірив твоєму героєві, розчулився, пережив усе разом з ним. Після такого відчуваєш деяке спустошення. Для відновлення дуже важлива можливість побути на самоті. Коли нарешті опиняюся один вдома, вмикаю музику і слухаю. Або просто збираюся і гуляю містом, щоби вкотре подивитися на його унікальну архітектуру і на людей.

Я працюю як з фольклором, так і з естрадою: співпрацював з Ольгою Добрянською, ставив композиції колективам українського танцю з Канади. Новим потужним досвідом була постановка до 600-ліття Чернівців вокально-хореографічної сюїти «Буковинська родина». Це дійство, яке увібрало у себе танці всіх народів, що населяють Буковину. Окрім змістового навантаження, це ще й  велика чисельність виконавців на сцені. Непросто це – керувати сотнями людей…

Ревізія періоду життя

– У кожної людини є дата, коли зупиняєшся, переоцінюєш, ревізуєш відрізок життя. В мене кожний період у творчому житті – особливий. Немає однієї ролі, яку можу назвати найвидатнішою: у різний час різні образи ставали визначальними. У парі з дружиною визначальними стали танцювальні композиції «Блукаючі зірки», «Вечір в Парижі», «Набережна туманів». У театрі – це ролі барона  у виставі «Санта Крус» за та дядька Свирида в «Батьківських порогах» .

Нині таким підсумком став творчий вечір у філармонії до мого 50-ліття. Цього дня поруч зі мною були всі колеги. Тому тандем «артист – балетмейстер», який у нас склався в Буковинському ансамблі, можна вважати успішним. А висновок після «ювілейної ревізії» – треба рухатися вперед.

Дружба, що зародилася в екстремальних умовах, вічна

– Спеціально на мій творчий вечір з Кишинева приїхав мій армійський друг. Минули десятиліття, але ми не лише не загубилися в цьому світі, а й почали дружити сім’ями, подружили наших дітей. А приїзд друга на ювілей – найкращий подарунок. Виглядає, що твердження «Дружба, яка зародилася в екстремальних умовах, вічна» –  правильне. Адже армія, навіть для артистів – це екстремальні умови. Військовий артист – це такий же військовий, з особливим режимом і дисципліною, тільки між підйомом і відбоєм він тренується виступати, а не марширувати чи стріляти.

Та і загалом творчість – це екстрим. Тому й дружба, зав’язана у творчості, теж вічна. Мені завжди щастило: поруч були люди, які підтримували і наставляли, коли треба. Це Андрій Кушніренко, Дарій Ластівка, Петро Колісник.

Не вірю, що там, де нас нема, – добре

– Я мав нагоду рік працювати в Румунії. Ще рік – у Німеччині. Мав запрошення на роботу за кордон.  Але я навіть квартиру не зважуюся міняти, не те що країну. Я навіть маму з півдня перевіз сюди, на Буковину. І сестра моя сюди перебралася. Тут моя батьківщина, і я ні на хвильку не жалкую про це.

В моїй оселі багато улюблених квітів, які я сам доглядаю, і великий акваріум. З нами живуть кілька папуг і рябенький кіт. Я маю улюблену чашку з китайським орнаментом, яку подарувала мені дружина  –  мені навіть кава з цієї чашки видається смачнішою. Я не вірю, що там, де нас нема, – добре. Мені добре тут, де я не маю вихідних – бо коли вихідні в театрі, то я зайнятий у філармонії, і навпаки. Коли випадає  –  дуже рідко – що кілька днів нічого не роблю, то це стрес для організму! Я так не звик. Тому міняти душевний комфорт на якісь побутові вигоди наміру не маю.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Артист, який не міняє чашку, професію, дружину, край і країну спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександр КАРПЕНКО вже два роки працює iнструктором з катання на роликах на ролердромі у “Fantasy Town”, що на третьому поверсі ТРЦ «Депот». Хлопець вільно володіє п’ятьма стилями катання, і навчає цього інших. І не тільки маленьких дітей, а й дорослих. Найстаршому «учню» – 57 років, а наймолодшій учениці – 4.

–Розкажи про свій  перший досвід катання на роликах. Скільки тобі було років, коли вперше став на них?

–Уперше я став не на ролики, а на ковзани. Ми з друзями, щоби розважитися, вирішили покататися. Тоді зрозумів, що це не так легко, як здається. Мабуть, тому спочатку не дуже сподобалося. Та після того, як покатався ще кілька разів, з’явилася жага до цього виду спорту. І я подумав: а чому б не об’єднати своє захоплення з роботою?..

Знімок на пам’ять з героєм першого інтерв’ю – Таня Васкан і Сашко Карпенко 

– І ти почав працювати?

– Так, з шістнадцяти років – на льодовому майданчику інструктором з катання на ковзанах. А у вересні 2010 року влаштувався в ТРЦ «ДЕПОт», де також став інструктором, але вже з роликів. Ролер-спорт має більші можливості, принаймні, так я це побачив.

– Чи кожний охочий може навчитися кататися?

– Кататися на роликах може навчитися будь-хто, незалежно від віку, бо головне – мати бажання. В моїй практиці траплялися різні учні, але найбільше здивував один чоловік. Чернівчанину Сергію Решетнікову 57 років. 2011 року він уперше став на ролики, а зараз вже вільно катається вулицями міста.

– Кого легше навчити: малих дітей чи більш старших?

– Як я вже казав, кожний може навчитися. Але, звичайно, легше оволодівають катанням діти:вони більш рухливі, а тому й здібніші.

– Що є головним у навчанні?

– Особисто для мене важливим є характер людини, її бажання вчитися. І якщо видно, що вона прагне цього, то залишається тільки спрямувати її в правильне русло.

– Знаю, що катання на роликах діляться за стилем на кілька видів. Якими стилями володієш ти, чи об’єднуєш декілька в одному?

–Я вільно володію 5-ма стилями: фріскейт, слайди, long jump, free jump і стакер. Фріскейт – у буквальному перекладі — «вільне катання». Слайди — це такий технічний елемент, коли один або два ролики утримуються в положенні, перпендикулярному рухові. Стакер – катання на роликах-позашляховиках,які спеціально створені для бездоріжніх ділянок. Проте найбільш захопливим є   long jump та free jump – стрибки в довжину та висоту.

– Бувають моменти, коли ти не можеш виконати той чи інший елемент?

– Іноді важко, але я докладаю максимум зусиль, щоби досягти бажаного результату.

– У вас є своя команда ролерів чи ви кожен сам  за себе?

– Офіційної команди немає, але ми збираємо людей, тому, можливо, невдовзі з’явиться.

– Чи брав ти участь у змаганнях? Вигравав призові місця?

–Перші мої змагання, що відбулися в Чернівцях, були для мене успішними. Я брав участь у двох дисциплінах: Long jump та free jump, і скрізь посів 1 місце. Восени 2011 року їздив на міжнародні змагання до Донецька, де здобув 8 місце у free jump і 10 у Long jump серед понад 100 учасників. Тоді я вперше змагався з дуже сильними суперниками – чемпіонами світу. Тож результати цих змагань, вважаю, були досить непоганими. Тим більше, що я вперше виїхав на турнір за межі міста. А вже за кілька тижнів представляв Чернівці на змаганнях у Києві, де було понад 1000 учасників.

–Які в тебе стосунки з колективом «Fantasy Town»?

–Стосунки  чудові, у нас схожі смаки та  захоплення. Та й керівництво ставиться до нас з розумінням, спілкується на рівних.

–Кілька слів про ролер-клуб…

– Клуб створений для людей, які не вміють кататися, але хочуть навчитися і відкрити для себе щось нове. У нас є початковий,середній та високий рівні. Група налічує від 5 до 10 людей приблизно однакового віку і рівня навчання. Стандартний курс із 10 занять коштує 400 гривень. Уроки проводяться 2 рази на тиждень, але учень може і сам відвідувати ролердром для закріплення навичок, які здобуває під час навчання з інструктором. Це додатковий бонус, бо двічі на тиждень учень ролер-клубу може безкоштовно відвідати ролердром і покататися.  Індивідуальні заняття дорожчі – 50 гривень за годину. Але ефект кращий,бо інструктор приділяє всю увагу винятково одному учню. Зазвичай ми займаємося на ролердромі, а влітку іноді і на вулиці.

– Як твоя сім’я ставиться до твоєї роботи?

–Тут є переваги й недоліки. Рідні, приміром, задоволені, що я займаюсь спортом, веду здоровий спосіб життя і маю певні досягнення. Але часті травми змушують їх хвилюватися. Бо, якщо відверто, падати на асфальті – а без цього ніяк не обходиться – не надто… приємно. Та адреналін у крові швидко загоює рани.

– Твої побажання молоді?

–Займайтеся спортом і створюйте інформаційні приводи, щоби було чути імена все нових і нових спортсменів. Хочу, щоби наше місто було спортивним. І – приходьте до нас!

Тетяна ВАСКАН, студентка відділенння журналістики ЧНУ

Іван БОЧУЛИНСЬКИЙ, фото

Запис Через біль до втілення мрій? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор БАЧИНСЬКИЙ – кандидат у народні депутати Верховної Ради України по 201-му Чернівецькому виборчому округу

«Шлях людських доль незбагненний… Хіба ж я міг знати у ті часи, що мої товариші Володимир Івасюк та Назарій Яремчук стануть тими, ким стали, –легендою».

Буковинець Віктор Бачинський, який усе своє свідоме життя прожив у Чернівцях, народився в селі Комарно Городоцького району Львівської області в родині сільських інтелігентів. Його батько – Теодос Антонович Бачинський – протягом життя вчився сам, тому прагнув дати добру освіту й своїм синам. Саме тому записав Віктора до Стрийської середньої школи.
1959 року Віктор пішов до першого класу. Щоби вчасно потрапити до школи, вставав о 5-ій ранку, бо о 5.40 уже відходив автобус на Стрий.
– Я приїжджав за 2 години до початку занять. Інколи доробляв уроки, а частенько й засинав за партою. Чому так рано приїздив? Адже автобус на Стрий був й о 7.30. Та ним добиралися на ринок мішочники, тож сісти на нього я просто не міг – мене розчавили б, – пригадує ті часи Віктор Тодосович. – А вчився завжди на відмінно. Ще й у дитячій спортивній школі волейболом займався. Згодом тренувався у відомого чернівецького волейбольного наставника Петра Раци.
Після закінчення десятирічки Віктор не одразу поступив до вишу – не стало одного балу. Повернувся додому і рік пропрацював слюсарем на ремонтно-тракторній станції. Наступного, 1970 року, знову поїхав до Чернівців, бо в Чернівецькому медінституті був найменший конкурс на одне місце – лише 12 абітурієнтів, тоді як у Львові доходило до 15-18-ти.

Удень навчався, ввечері грав на танцях, уночі працював фельдшером на «швидкій», а ще грав за студентську волейбольну команду

Студентські роки, як правило, стають стартовим майданчиком для майбутнього. Наразі насиченість студентського життя Віктора Бачинського просто вражає. Він одразу ж записується до гуртка судової медицини. Навчаючись на третьому курсі, влаштовується фельдшером на станцію швидкої медичної допомоги. Працює тільки в нічні зміни, бо вдень навчається. Занять ніколи не пропускав. А вечорами ще й грав на танцях.
– Я виріс на композиціях гурту «Beatles», на «бітлах», як тоді казали. Вони були моїми кумирами, – зізнається Віктор Тодосович. – Дотепер маю всі їхні записи, та й зіграти на гітарі можу будь-яку їхню мелодію.
Починав грати на гітарі Віктор ще у Стрию в ансамблі «Анаконда». Його напарниками були відомі нині звукорежисер Леонтій Бебешко, відомий у театральному світі як Левко Дурко, та його брат, продюсер популярної телевізійної передачі «Шанс» Володимир Бебешко.

У Чернівцях протягом трьох років грав на ритм-гітарі медінститутського ВІА (вокально-інструментального ансамблю – так тоді називалися групи) «Ятрос». Нині у Чернівцях із 5-ти учасників мешкають та працюють троє – Олександр Крупник, лікар-андролог обласного діагностичного центру, Микола Михайлов, який створив фармацевтичну мережу «Вако», і Віктор Бачинський.

Акомпонував Володі Івасюку в Колонному залі Дому Союзів і дружив з Назарієм Яремчуком

– Шлях людських доль незбагненний, – говорить Віктор Бачинський. – Хіба ж я міг знати в ті часи, що мої товариші Володимир Івасюк та Назарій Яремчук стануть тими, ким стали, – легендою.
Прикметно, що коли Володимир Івасюк виконував свою знамениту «Червону руту» в Колонному залі Дому Союзів, Віктор Бачинський акомпанував йому разом з ансамблем.
– Після 5-ого курсу Володя Івасюк залишив медінститут і вступив до Львівської консерваторії, – відтоді наші шляхи розійшлися. Та саме тоді я затоваришував з Назарієм Яремчуком, – розповідає Віктор Теодосович. – Улітку ми завжди грали в студентському таборі медінституту, що в Репужинцях на березі Дністра. А поруч розташовувався студентський табір університету, де на вечорах завжди грав ансамль Яремчука. Тож ми з ними постійно обмінювалися аудиторією. Вони грали медикам, а ми – університетським. Відтоді я постійно спілкувався з Назаром, бо мали багато спільних інтересів, насамперед, музичних.

Завдяки щасливому випадку патологоанатом став судмедекспертом

1976 року Віктор Бачинський закінчив медичний інститут і пішов до міської прозектури інтерном-патологоанатомом, бо тоді в Чернівцях ще не було інтернатури із судової медицини. Врешті, після 4 років роботи в патанатомії один-єдиний день кардинально змінив долю героя нашої розповіді. Він пригадує:
– Під час з’їзду патологоанатомів, який відбувався у Чернівцях, міська прозектура влаштувала день відвідувань. Як тепер кажуть – день відкритих дверей. Саме на розтин, який я тоді виконував, завітав професор Зербіно – відомий спеціаліст зі Львова. Коли він дізнався, що я родом зі Стрия, – щоправда, перед цим поспосерігавши за моєю роботою, – то запропонував мені йти до нього в аспірантуру. Проте, керівництво Чернівецького медінституту було проти відтоку кадрів і мені запропоновали аспірантуру з судової медицини. Завдяки такому щасливому збігу обставин я став займатися справою, яка мене найбільше захоплювала. 1982-го, по закінченню аспрантури, я став асистентом кафедри судової медицини.

У сечі дітей з облисінням, хворих на ХЕІ, чернівецькі судмедексперти виявили у сухому залишку гідразин – складову ракетного палива

1986-го Віктора Бачинського призначають начальником обласного бюро судово-медичної експертизи. Тоді йому було лише 34 роки – він став наймолодшим головним обласним судмедекспертом України.
– Відтоді й до сьогодні пережив 12 обласних прокурорів, – посміхається. – Силу та впевненість мені дають знання, досвід і мій твердий характер. Мене важко залякати. А ще – я ніколи не роблю, як би це правильно сказати, жодних рухів на догодження. Це просто не в моєму характері.
Та не пройде й трьох років після призначення на посаду, як над Віктором Теодосовичем зависне меч звільнення, яке могло у подальшому повністю перекреслити його кар’єру, причому – назавжди. Сталося це 1989 року, 19 лютого. Бачинський добре пам’ятає той день. Та спочатку трохи історії.
1 серпня 1988 року педіатри Чернівців зафіксували перших маленьких пацієнтів, у яких з невідомих причин випадало все волосся на голові. Потім у цих діток виникли зоогалюцінації, в деяких дуже постраждала печінка, в інших – дихальні шляхи, а в усіх – центральна нервова система. Та лише після 15 вересня чутки про невідому чернівецьку хворобу досягли вух представників окремих місцевих ЗМІ. Зокрема, журналістка Людмила Чередарик підготувала публікацію, яку цензура зняла її з газетної шпальти. А невдовзі до Чернівців зателефонували з Москви, з газети «Комсосмольская правда» – і підготовлена до друку публікація з’явилася в центральній газеті. Але з коментарем учених: мовляв, на Буковині пройшли кислотні дощі й тотальна алопеція (облисіння) дітей є її наслідком. Однак ця версія не протрималася й двох тижнів, оскільки ситуація ставала все загрозливішою. У Черніцях розпочалася паніка: батьки почали вивозити дітей за межі міста, а влада попервах забороняла це робити. До Чернівців прибували численні комісії, які змінювали одна одну, аж доки не почала працювати постійна державна комісія. Всі лабораторії міста виконували найрізноманітніші аналізи.
І ось 19 лютого 1989 року обласний судмедексперт Бачинський підписав висновки щодо аналізу сечі перших п’ яти дітей, найбільш уражених невідомим чинником. У документі йшлося про те, що сухий залишок, виділений із сечі, є ні чим іншим, як неорганічною сполукою – гідразином, складовою ракетного палива. Приховувати цю інформацію від громадськості Віктор Бачинський не став. Він дав інтерв’ю журналістам, і ця версія один до одного співпала з незалежним журалістським розслідуванням нині покійного історика Віктора Фреліха (його отруїли 1995 року) та журналістки Людмили Чередарик.
І тут Віктор Теодосович відчув на собі потужний удар системи. Заступник міністра охорони здоров’я товаришка Разумєєва поставила питання про зняття Бачинського з посади. Та йому вистачило характеру захистити свою позицію і довести свою правоту. Хоча тоді чимало людей позбулися своїх посад, а деякі, навпаки, зробили добрий старт.
– Мене врятувало те, що моя професійна підготовка та авторитет у царині судово-медичної експертизи ні в кого не піддавалася сумніву,– каже п. Віктор. – Та все ж без учнів професора Шупика, відомого українського корифея судової медицини, мені була б, напевно, кришка. Вони захистили й відстояли мене. А тепер ось я входжу до складу спеціалізованої вченої ради із захисту кадидатських і докторських дисертацій при Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.
Прикметно, що торік померла перша людина, яка стала інвалідом після того, як у дитинстві перехворіла на ХЕІ – хімічну екзогенну інтоксикацію – так тоді назвали першу екологічно залежну недугу. І в ЗМІ – тепер уже не тільки в пресі, але й на телебаченні – знову заговорили про чернівецьку алопецію. На цьому тлі навіть виник скандал – та це тема окремої розмови.

За 2 роки перебування на посаді начальника управління оновив машинний парк «Швидкої»

Лише 2 роки – від 2003 до 2005-го – Віктор Теодосович працював начальником управління охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації, але встиг за цей час дуже багато. Як справжній господарник, він одразу ж проалізував матеріальну базу медичної галузі області і побачив дуже сумну картину:
– Провівши інвентаризацію галузі, я з’ясував, наприклад, що від 1991-го до 2003-го року Буковина отримала лише 8 спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги. Мені ж удалося закупити для області за цих два роки 47 карет швидкої допомоги. Хоча облрада виділила тоді лише 1 млн. гривень. Решту 12,5 мільйонів «вибив» через міністерство. А ще за час перебування на посаді встиг побудувати низку лікувальних закладів, зокрема, Сокирянську та Герцаївську центральні районні лікарні. Та це лише незначна частина зробленого.
2011-го за сприяння Бачинського була створена кафедра судової медицини та медичного правознавства БДМУ, яку він і очолив.

«Альфа» та «Беркут» охороняли голову експертної комісії з кримінальної справи щодо загибелі Чорновола та його сім’ю протягом півроку вдень і вночі.

Цими днями відбулося перше судове слухання справи за фактом загибелі В’ячеслава Чорновола. Ухвалою Генеральної прокуратури саме наш Бачинський був призначений головою експертної комісії, яка проводила численні експертизи в процесі провадження цієї кримінальної справи.
– Сам факт і характер проведення експертизи були настільки засекречені, що півроку охоронці з підрозділів «Альфа» СБУ та «Беркут» МВС цілодобово охороняли мене, мою сім’ю та всіх членів комісії з їхніми сім’ями, – розповідає наш краянин. – Про нюанси справи українці невдовзі довідаються, бо вже почалися судові слухання.
Насамкінець поцікавилися у Віктора Теодосовича, чому він раптом вирішив іти до Верховної Ради?
– Не раптом, – наголосив він. – Це рішення є логічним продовженням усього мого життя. Я людина небайдужа і не можу спостерігати, як нищиться нація – регресуючий стан її здоров’я мене морально просто вбиває. Тому, доки ми ще не перетнули так званої точки неповернення, треба негайно діяти. Як медик та освітянин з багаторічним досвідом роботи, зрештою, як керівник, господарник і науковець, я знаю як важелями законододавчої влади підняти на вищий щабель добробут, культуру, освіченість, натхненність до праці, злагоду, толерантність, людяність у суспільстві, а також професіоналізм, чесність і порядність у всіх гілках влади в Україні.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Віктор БАЧИНСЬКИЙ – кандидат у народні депутати Верховної Ради України по 201 Чернівецькому виборчому округу

Віктор Теодосович БАЧИНСЬКИЙ – начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи, професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України.
Автор більше 150 наукових праць, співавтор 6 монографій, 5 навчально-методичних посібників, 10 деклараційних патентів на винаходи. Підготував 5 кандидатів медичних наук.
Нагороджений численними медалями та орденом Агапіта Печерського ІІ ступеня.

Запис Медик. Освітянин. Судмедексперт. Науковець. спершу з'явиться на Медіа-Версії.