Новаторський документальний фільм «Соловей співає. Доки голос має» досліджує мовне питання в Україні. Автори фільму вперше в історії української документальної журналістики аналізують українське мовне питання через призму досвідів інших країн, зокрема Білорусі, Ізраїлю, Великої Британії. Історія цих держав свідчить про те, що мова була й сьогодні не менш актуально залишається одним із головних чинників національної безпеки та цілісності багатьох країн, а надто – важливим чинником за умов гібридної війни, в яку втягнуто Україну.

Творча група у складі Лесі Воронюк (на фото), Сергія Кримського, покійного Олексія Долі, Сергія Мартинова, Анастасії Федченко, Демида Єлізарова, Валентина Грінберга, Олександра Ткачука, Романа Гоменюка, Дениса Костандова, Дениса Олейніка тощо працювала над фільмом від 2017 року. Його прем’єра відбулася вчора, 9 листопада в кінопалаці «Чернівці».

Запис День української писемності та мови – з новаторським фільмом про мову солов’їну спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про те, що у Чернівецькому музично-драматичному театрі зніматимуть  картину за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія», чутки ходили тривалий час. І от це вже не чутки: робота над стрічкою «Віддана» відбуватиметься в Чернівцях від 30 квітня до 2 травня, переважно в стінах нашого облмуздраму – перлини театральної архітектури не лише України, інформує «Голос України». Окрім головних виконавців, українців Олесі Романової та Романа Луцького, польської актриси Маріанни Янушевич,  участь у цьому процесі братимуть і чернівчани, яких відбирали на кастингу. Зніматиме фільм українська таки кінокомпанія FILM.UA Production.

Сценарій стрічки – від Аліни Семерякової у співпраці із Софією Андрухович. Оператор-постановник картини – Олексій Ламах, художник-постановник – Олександр Батен. Режисерка кінострічки – Христина Сиволап. В організації кастингу та зйомок допомагала Буковинська кінокомісія. Прем’єра очікується 2020-го.

Запис Кіно в Чернівцях знімають знову спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Sofia Meetings – це міжнародний ринок для проектів першого, другого і третього фільму режисерів, який збирає понад 300 іноземних продюсерів, дистриб’юторів, представників інших кіноринків, міжнародних sales- компаній, фондів, TV баєрів, а також відбірників ключових кінофестивалів світу. Проект «Памфір», нещодавно відібраний до однієї з найпрестижніших резиденцій для режисерів –Cinéfondation Residence Каннського міжнародного кінофестивалю, буде представлено під час Feature Films Pitching – окремого модуля Sofia Meetings, де режисери презентують свої проекти для отримання фінансування та залучення міжнародних партнерів. Серед 24 відібраних проектів з різних країн Європи – Хорватії, Естонії, Болгарії, Франції, Польщі, Ізраїлю тощо, Україна виступає з єдиним проектом – фільмом «Памфір» виробництва студії BOSONFILM під керівництвом продюсерки Олександри Костіної.

Попередній проект Сухолиткого-Собчука – короткометражний фільм «Штангіст» спільного виробництва України та Польщі – здобув чотири Гран-прі на міжнародних фестивалях, серед яких Premiersplans à Angers у Франції і Варшавський кінофестиваль, а також отримав кваліфікацію на премію «Оскар».

Запис «Памфір» завойовує світ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ще один український режисер і сценарист поповнив ряди європейських кіноакадеміків, повідомляє Terrarium. Він став 35-им у списку тих, що представляють Україну в Європейській кіноспільноті. Загалом організація нараховує близько 3500 європейських кінематографістів, це режисери, сценаристи, продюсери, художники-постановники, композитори, звукорежисери, костюмери, дистриб’ютори та актори.

Нагадаємо, цього року короткометражна стрічка «Штангіст» Дмитра Сухолиткого-Собчука отримала головний приз національного кінофестивалю «Молодість».

Зараз режисер працює над повнометражною ігровою стрічкою «Памфір». Це історія чоловіка, який хоче бути хорошим сім’янином, але доля посилає йому випробування, в яких він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї.

Сценарій фільму розроблений у двох найвпливовіших сценарних майстернях «TorinoFilmLab» (Script & Pitch), 2016 та «MIDPOINT Intensive», 2017. Над виробництвом фільму працює команда студії «BOSONFILM» на чолі з продюсером Олександрою Костіною.

Знімальна група оголосила кастинг на майже десяток ролей у фільмі:

*Памфір – 30-40 років, міцної статури; *Олена (дружина) – 30-35 років, тихої і ніжної краси; *Назар (син) – 12-14 років, міцної комплекції; *Батько – 60-65 років, сивий суворий чоловік;

*Мати – 55-60 років, виразна і вольова; *Віктор – 23-27 років, гарної зовнішності; *Хлопці-близнюки 16-19 років.

Для участі в кастингу надсилайте дві чітких фотографії (портретна та в повний зріст), коротку біографію та контактний номер телефону.  

(У ТЕМІ листа ОБОВ’ЯЗКОВО вказувати – “Памфір. Кастинг” )

Контактна особа:  

Ольга Любарова, кастинг-директор

lyubarova.casting@gmail.com

Запис Чернівчанин Дмитро Сухолиткий-Собчук став членом Європейської кіноакадемії і оголосив кастинг у Чернівцях для нового фільму  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні, 30 серпня світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. Для України ця тема особливо нараді важлива. В Україні  щонайменше 1500 людей досі вважаються зниклими безвісти в результаті війни на Донбасі (дані Міжнародного Комітету Червоного Хреста). Їх немає ні серед мертвих, ні серед живих. Проведення пошуку на окупованій території неможливе ні українськими, ні міжнародними організаціями.

Завдяки перемозі українського фільму «Межа очікування» на престижному  Мадридському міжнародному кінофестивалі про проблему зниклих безвісти в Україні дізналися сотні глядачів за кордоном.

Стрічка «Межа очікування» 28 липня 2018 року отримала нагороду в категорії «Найкращий режисер документального фільму іноземною мовою» на 7-му Мадридському міжнародному кінофестивалі.

Короткий відеорепортаж з першими емоціями режисера, який отримав нагороду .

«Ми показали лише маленьку частину того болю, з яким зіштовхнулися тисячі матерів, батьків та дітей внаслідок російської агресії в Україні. Щиро дякую всій команді, яка працювала над фільмом», – так прокоментував свою перемогу режисер Станіслав Цехмістренко.

«Мало що в житті справило на мене настільки сильний ефект, як цей фільм. Дуже сильна робота режисера, якому небайдужа проблема фільму. Після перегляду я був дуже розчулений», – так описав свої враження від стрічки учасник кінофестивалю Джейсон Макмерті, доцент університету Елона, режисер з Голівуду.

У документальній стрічці «Межа очікування» показані дві реальні історії захисників України: перша розповідає про братів зниклих безвісти на Донбасі в складі батальйону «Айдар», друга – про викраденого напередодні анексії Криму активіста Євромайдану, звільненого у результаті обміну.

Якщо ви не бачили фільм, запрошуємо до перегляду: http://bit.ly/limits-of-waiting

Восени 2017-го громадська організація «Інтерньюз-Україна» та міжнародна громадська організація Internews презентували стрічку #МежаОчікування і одними з перших публічно підняли питання про розшук полонених та зниклих безвісти. Майже через рік Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Тепер пошуки тривають, поки не встановлять місце перебування чи поховання людини (раніше було тільки 3 роки), соцдопомогу родина буде отримувати, допоки зниклого будуть шукати та не визнають померлим, а питаннями зниклих безвісти у зв’язку з війною на Донбасі буде займатися спеціально створена Комісія.

Запис Фільм про зниклих безвісти в Україні  отримав нагороду на престижному міжнародному кінофестивалі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

15 серпня у Києві, в кінотеатрі «Жовтень» відбувся допрем’єрний показ української трагікомедії «Гірська жінка: на війні» виробництва України, Ісландії та Франції,  режисера Бенедикта Ерлінґссона.

Головна героїня фільму, 50-річна Хатла (яку грає відома ісландська актриса Халлдора Гейхадсдоттір) живе тихим життям. Однак за образом самотньої диригентки хору ховається зухвала екоактивістка. Під псевдонімом «Горянка» жінка веде одиночну війну з місцевим алюмінієвим заводом. Вона ризикує всім, аби захистити природу ісландського передгір’я, але ситуація змінюється, коли в її житті з’являється дівчинка-сирота з України.
Українська актриса Олена Лавренюк зіграла у фільмі директора дитячого будинку. Хоча її роль зовсім невелика, робота над копродукційним проектом запам’яталася акторці:

«Режисер фільму та всі актори, які брали участь у зйомках, – це великі професіонали, і працювати з ними було справжнім задоволенням! Жодних мовних чи культурних бар’єрів між нами не виникало, весь процес був захоплюючим», – розповіла актриса.

Світова прем’єра стрічки Бенедикта Ерлінґссона відбулася у рамках «Тижня критики» Канського кінофестивалю, де фільм отримав три премії: авторську нагороду Prix SACD за музику, глядацький приз Prix du Public та єдину державну премію фестивалю – Grand Rail d’Or, символічну нагороду від асоціації залізничників-кінематографістів.

Запис Фільм-призер Канн з Оленою Лавренюк вийшов у всеукраїнський прокат спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Війна – це не жіноча справа, так часто кажуть. «І не чоловіча. І взагалі не людська», – додає одна з героїнь документального фільму «Невидимий батальйон», презентованого в Чернівцях. Загалом цих героїнь шість, усі вони, попри нюанси українського законодавства, воюють чи воювали на Сході України із російськими нападниками. Майже всі – неофіційно. Бо, наприклад, снайперка офіційно значиться швачкою: закон не передбачає, що снайпером може бути жінка. Наш закон узагалі не передбачає, що жінка може бути на війні в інакшій ролі, ніж швачка чи куховарка. Та вони влучно стріляють, штурмують міста, вивозять поранених «дорогою життя», документують цю війну, дивляться в очі смерті – своїй і чужій. І коли повертаються з воєнного пекла, проходять через пекло мирне…

Ідея фільму належить волонтерці Марії Берлінській, яка й сама має досвід аеророзвідки.  Знімали стрічку жінки-режисерки Ірина Цілик, Світлана Ліщинська та Аліна Горлова. Показали війну, якою вона є – без звичного, від радянської героїки, пафосу та героїзму. Війна – брудна й страшна справа. Війна – це місити болото в зливу, бо маєш виконати завдання. Це вночі вибиратися з відносно теплого приміщення до лісу й налаштовувати зброю для стрільби на світанку. Це витягувати поранених з-під обстрілу і везти їх до госпіталю, намагаючись дорогою вколоти необхідні ліки й не дати піти з життя. Або прочитати молитву, коли чиєсь життя закінчується й нічого вже не вдієш. Це дізнаватися, що твій друг не витримав усього і вкоротив собі віку. Це вдень відправляти молодих хлопців у бій, а вночі документувати в рапортах обставини загибелі тих, хто не повернувся. Це не знаходити в мирному житті сенсу й сил для нього. Війна – це жах і руйнація, але хтось же має чинити спротив тим, хто її породжує. І це мають робити ті, хто можуть і вміють. І фаховість не залежить від статі.

Героїні фільму посміюються над тим, ким вони офіційно значаться в армії. А всерйоз говорять про те, що слід уже нарешті урівняти чоловіків і жінок у праві захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках. І вони цілком мають рацію, коли стверджують, що навіть за наявності відповідного закону ніколи не стане армія наполовину «жіночою»: воювати підуть дуже небагато жінок. Але саме тим, хто цього хоче, необхідно надати таке право.

Вони не «люблять війну». Вони мають цілком мирні професії: дизайнерка, економістка, викладачка соціології… Вони мають родини – чоловіків, дітей, коханих. Вони іноді плачуть. Або стримуються і чекають, коли закінчиться війна, аби нарешті виплакатися. Вони нерідко мріють або повернутися на передову, або просто зникнути, коли не вміють відкласти війну у далекі «шухляди» своєї пам’яті. Просто вони готові і вміють воювати.

Окрім як зафіксувати, задокументувати реальність, авторки стрічки поставили й інші цілі: змінити гендерні стереотипи в суспільстві, щоби полегшити жінкам самореалізацію в силових структурах, а також нагадати світові, що в Україні триває не «громадянська війна», як стверджує російська пропаганда, а війна з російським агресором.

Зважаючи на те, що фільм уже побачили глядачі й далеко за межами України, і навіть у Раді Європи, він свою місію виконує. Тепер слово за законотворцями – щодо жінок-військових. І за світом – щодо агресії Росії.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Довідково. За інформацією Міноборони України, станом на 2017 рік у військових частинах бойового складу проходять службу близько 10 тис. жінок, з них 639 офіцерів. За участь у проведенні АТО станом на кінець травня 2017 року статус учасника бойових дій отримали 5287 жінок. За час проведення АТО нагороджені 1857 жінок, з них державними нагородами України – 84 особи (троє – посмертно); відзнаками Міноборони України – 507 осіб; відзнаками начальника Генштабу, Головнокомандувача Збройних сил України – 1266 осіб.

Запис Документальний фільм про жінок, які захищають Україну від російської агресії, показали в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні в  Україні стартує «Легенда Карпат» – фільм, знятий на Буковині.  Виконавець ролі легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша – головної в цьому фільмі, лідер популярної української рок-групи «Друга ріка» Валерій Харчишин запросив усіх українців на всеукраїнську презентацію фільму  відеозапрошенням на Facebook-сторінці кінострічки:
«29 березня в усіх кінотеатрах країни стартує фільм «Легенда Карпат», де мені випало щастя зіграти легендарного опришка Олексу Довбуша. Для мене це дійсно прем’єра, тому що, як і ви, фільм я дивитимуся вперше. Тож пропоную розділити зі мною цей хвилюючий момент», – сказав Харчишин у своєму відеозверненні.
Минулої неділі в Чернівцях на допрем’єрний показ стрічки зібралося понад 200 глядачів.
Нагадаємо, головну жіночу роль у «Легенді Карпат» зіграла буковинка, співачка і красуня Марічка Яремчук, а режисером виступив чернівчанин продюсер, бізнесмен і власник мережі готелів «Магнат» Сергій Скобун .
Стрічка вже встигла побувати на кінофестивалі в Іспанії й посісти там друге місце. Її вже озвучено англійською та корейською мовами.

Запис Сьогодні в Україні стартує «Легенда Карпат» – фільм, знятий на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А коментує фільм – Крістіна Кельті, перекладач з англійської та німецької мови, художниця, член журі літературного конкурсу «Коронація слова», учасниця багатьох сучасних мистецьких, волонтерських, соціальних проектів…

Зйомки розпочалися від Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

Успіхів всім, хто створює фільми!

Більше фото за посиланням – ЧЕКАЄМО НА ФІЛЬМ ПРО ЧЕРНІВЦІ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях німецький телеканал «Німецька хвиля» знімає фільм… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– «Гніздо Горлиці» знімається за сценарієм чернівецького автора Василя Мельника. А цей сценарій свого часу отримав перемогу на конкурсі «Коронація слова». Головна героїня – українська заробітчанка, що повертається з Італії додому. Вона вагітна від італійця і стоїть перед важким вибором: зберегти дитину і зруйнувати свою сім’ю в Україні – чи повернутися до родини, заподіявши смерть цій  дитині?

– Чому  для зйомок фільму обрали саме Вижниччину?

– Доля нас сюди привела: це сталося випадково. Втім, у цьому житті нічого не буває випадкового…

За сюжетом, у нас є основний об’єкт, до якого ми прив’язані:  він і називається Гніздом Горлиці. Це має бути така не досить заможна хата, поруч з якою наш головний герой  –  Дмитро – має будувати власний готель. І ми шукали таку місцину. Об’їздили всі Карпати. Так сталося, що коли їхали через Вижницю, практично в перші ж п’ять хвилин побачили наш основний об’єкт. Прийшли, познайомилися з господарем цього об’єкта – і все одразу ж вийшло. Після того ми ще оглянули доволі багато місць: 4-5 днів роз’їжджали горами, шукали щось подібне, так і не знайшли. Тож вирішили знімати тут.

–Коли розпочалися зйомки й скільки вони триватимуть?

– Уперше приїхали сюди торік – відбирали натуру. Потім ще раз – будували декорації. До слова, тут доволі багато добудовано нашими руками. А від 13 квітня почали знімати: тобто перший знімальний день у нас був Вербної Неділі. У Великодній вівторок ми завершили зйомки на Вижниччині, відзнявши один блок. Тепер переїжджаємо до Чернівців,  де матимемо 5 знімальних днів. А ближче до осені у нас буде ще один блок, майже такий, як тепер. Наразі все залежить від фінансування. Це вже буде друга частина фільму. Третя зніматиметься, сподіваюся, в Італії – в Генуї. То буде зарубіжно-заробітчанська частина фільму: наша героїня працюватиме в італійській родині.

– Хто знімається у фільмі?

– Рімма Зюбіна, Віталій Лінецький і молоді артисти Олександра Сизоненко, Максим Канюка. Вони ще студенти театрального інституту, але цікаві й обдаровані.

– Коли можна буде побачити фільм у прокаті?

– Завершити зйомки плануємо наприкінці цього року. Якщо все складеться, то «Гніздо Горлиці» зустрінеться з глядачами десь на початку наступного, 2015-го року. Хотілося б показати фільм на Різдвяні свята, десь ближче до Старого Нового року, Маланки. Водохреща.  Стрічка демонструватиметься в кінотеатрах. Сподіваюся, що на згадані свята ми привеземо людям кіно і чекатимемо на них у кінозалах.

– Як у Вас складалися стосунки з місцевим населенням? Як зустріли вашу групу гуцули?  

– Слава Богу, буковинці дуже доброзичливі. Хоча спочатку нас сприйняли насторожено, знаєте, такі собі татари прийшли, рушать тут усе…  Пані Анастасія, матір нашого господаря, спочатку ходила та бурчала. А коли прочитала сценарій, її ставлення до нас кардинально змінилося: сьогодні вона наш головний консультант і вболівальник. Вона добре знає сценарій і переживає за кожну дрібничку. А це надзвичайно приємно, що люди так переживають за фільм! Зрештою, воно й зрозуміло, адже сюжет стрічки – історія сьогочасна, злободенна, яка торкається багатьох людей.

Ми намагаємося робити чесне кіно, нікого не ображаючи. В Італії ми багато спілкувалися із заробітчанами, бачили, як вони там живуть. Не дай Боже їх образити: це величезна відповідальність перед ними. Адже вони жертвують своїм життям, добробутом, сімейним спокоєм, ризикують зруйнувати сім’ї, намагаючись з останніх сил щось заробити, якось вибудувати своє майбутнє. Це історія для людей і про людей – народна, так би мовити. Тому й люди її дуже гарно сприймають. І коли ти розповідаєш – всі дуже тепло відгукуються і допомагають. Навіть Великоднього понеділка, коли ми приїхали до церкви, люди нам відчинили, священик пішов назустріч – дозволив нам знімати біля церкви. І люди, староста, підстароста теж нам допомагали, навіть знялися у фільмі. Знімалися й вижничани, саме на Великодні свята, та попереду ще велика масова сцена. Коли ми приїдемо наступного разу, восени, зніматимемо весілля. Та вже зараз розпитуємо людей, цікавимося тим, які тут традиції весільних гулянь. Ми не хочемо зовсім автентичного весілля, плануємо мікс: трохи етнічного, трохи сучасного, саме так, як люди це роблять. Я думаю, що у нас буде велика масовка, куди ми запрошуватимемо місцеве населення. А потім обов’язково привеземо сюди кіно, бо без цих людей не було б не тільки цього фільму, а взагалі – нічого.

– Ваші враження від Буковини?

– На Буковині я не вперше, бував тут неодноразово. Знімав документальні фільми про видатних ваших земляків – Івасюка, Миколайчука – разом із Василем Ілащуком. Бував і у Вижницькому будинку культури, де свого часу робили сюжет про ВІА «Смерічка». Я добре знаю ці гори та їхніх господарів і почуваюся тут як рідний.

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис На Буковині знімають фільм «Гніздо Горлиці» – історію української заробітчанки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Буковині знімали короткометражний фільм під назвою «Структура кави або Абзац» за мотивами оповідання Богдана Жолдака. Режисер фільму – Олег Бобало.  Жанр – комедійний детектив. Члени знімальної групи розповіли, що фільм знімали у Чернівцях, бо архітектура міста найкраще підходить до  сценарію. Кінематографісти працювали у Чернівцях до 11 грудня. Зйомки тривали на вулицях О. Кобилянської та І.Франка. У кадр потрапили навіть чернівецькі школярі. А головні ролі грають актори Тамара Яценко, Аня Яремчук, Володимир Завальнюк і Костянтин Данелюк, – повідомляє телеканал «Чернівці».

Запис У Чернівцях знімали детектив спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найкращі документальні фільми на тему прав людини в рамках фестивалю побачили мешканці понад 120 міст і містечок України. У Чернівцях демонстрували чотири фестивальних стрічки неігрового кіно.

Зокрема, фільм «Тілом і душею» французького режисера Матьє Брона про життя мозамбікців із обмеженими фізичними можливостями збурив хвилю емоцій в аудиторії. Адже серед глядачів були й буковинці на візках. Вони, до речі, абсолютно переконані: проблеми людей з особливими потребами – однакові в усьому світі, незалежно від країни проживання чи кольору шкіри. Це завжди двобічна боротьба – і з суспільством, і, першочергово, з самим собою. По-друге, всі дійшли висновку, що небайдужість будь-кого, яка проявиться хоча б у найпростіших вчинках, може кардинально змінити цю ситуацію.

Показовим виявився факт, що глядачів на візках на перегляд фільму організатори доставили… на руках. Адже обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.Івасюка не обладнана пандусами! Тому на другий поверх, де в залі іноземної літератури власне й відбувався перегляд, вони не могли дістатися без сторонньої допомоги. Тож у ході обговорення стрічки спонтанно виникла ідея звернутися до обласної влади, яка мусить опікуватися громадським закладом, з вимогою облаштувати вільний доступ людям на візках до бібліотеки. Звісно, що годі вимагати доступу до бібліотеки, коли такі люди  не мають можливості добратися ні до лікарень, ні до крамниць, ні навіть до органів влади. Але цей малий крок – облаштування пандусу до бібліотеки – може стати поштовхом до зміни свідомості чернівчан і початком нового етапу у підтвердженні міфу про «толерантну Буковину».

Окрім цього, учасники дискусії зійшлися на тому, що кожний буковинський «візочник» має свою яскраву і неповторну історію, яка могла би стати унікальним і емоційним матеріалом для документальної стрічки. Тож робота французького режисера про мозамбікських людей з інвалідністю народила ідею організувати конкурс документальних стрічок на крайовому рівні.

Тепер ідеї мають перерости у дії. Люди на візках, як засвідчила дискусія, до цих дій готові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Запис Як француз із мозамбікцями буковинців розворушили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчани переглянули чотири її роботи, які, однак, викликали чимало емоцій. Враження, як і фільми, були різні. Студентські роботи Марини «Сімейний портрет», «Клятва» і «Дощ» були відзняті під час навчання в університеті, об’єднані вічною темою кохання. Саме тому вони хвилюють і зачіпають.

Серед короткометражок була й та, яка здобула золоту пальмову гілку на фестивалі у Каннах. У 15-хвилинній стрічці під назвою «Крос» хтось побачив не більше, ніж урок фізкультури. Крос як крос, який біжить групка школярів. І все, що відбувається довкола… Та у простій формі був прихований значно глибший зміст – циклічність життя, постійний рух… Фільм впливає не стільки емоційно, як спонукає до роздумів, розмов…

– Моїм задумом було створити щось таке просте, як два на два – чотири. Я прагнула знайти максимально просту форму, щоби навіть дитина зрозуміла те, що я хочу сказати, – розповіла Марина Врода після показу.

Цей примітивізм простежувався навіть у техніці. А, можливо, й був вимушеним. Режисерка розповіла, що намагалася «висловитися» без дорогого обладнання. Щоб естетична форма не заважала і не відволікала уваги. Тому фільм знімали за допомогою фотоапарату.

Усіх скептиків пані Марина переконувала, що зняти фільм «за три копійки» цілком реально. Головне – мати бажання і любити свою справу.

– Кошти – не головне, – запевняла дівчина. – Смішно, так? Але коли я щось придумую, то зовсім не думаю про гроші. У мене є компанія, друзі, сім’я, люди, яким я вірю і які вірять мені. І на цьому все тримається – на людських стосунках і довірі. Не такі великі гроші на це потрібно. Головне – цікавий план, авантюра.

Марині лише 29 років. Свою перемогу на Каннах не вважає чимось особливим, а лише підтвердженням добротності її роботи. Однак зізнається, що завдяки перемозі люди почали цікавитися творчістю режисерки.

До речі, фільмів Марини немає ні в інтернеті, ні на телеекранах. Головне для неї – живе спілкування з публікою.

– Мені дуже важливо передати зміст. За допомогою кіно чи тексту. Я не збираюся таким чином нікого міняти. Я змінююся сама. А глядач дивиться і вирішує, що йому з тим робити…

Запис Як зняти фільм «за 3 копійки» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Увазі глядачів буде представлено п’ять короткометражок Марини Вроди: «Прости» (2003), «Сімейний портрет» (2006-2009), «Клятва» (2007), «Дощ» (2007) та короткометражка «Крос» (2011), з якою Марина Врода й перемогла на цьогорічному Каннському фестивалі. Квитки можна придбати в магазині «Букініст». Вартість – 25 грн.

Після перегляду фільмів усі охочі зможуть поспілкуватися із режисеркою.

Запис Фільм, який переміг на Каннському фестивалі, покажуть у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.