«Ти можеш вилізти ген наверх по трупах, але це не успіх»

Чи можна називати успішну людину щасливою людиною? Що таке успіх і чи буде Україна успішнішою? На відкритій зустрічі в Українському католицькому університеті єпископ Української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк поділився власними міркуваннями про успіх. «Радіо Свобода» побувало на цій зустрічі і записало п’ять думок Владики, які змушують замислитися.

Про вміння давати життя.«Термін «успіх» – досить піднесений. Він популярний, вважається стандартом, мірилом. Молодим людям часто пропонують успіх: «Я тобі покажу, як стати успішним, послухай мене». Я не знаю, чи слово «успіх» є у Святому Письмі, не пам’ятаю, щоб Ісус говорив щось про успіх.

У біблійному і духовному сенсі успіх – це жити. Бог хоче нашого життя, щоби ми жили повно. Жити і давати життя. Кожний з нас покликаний вічно жити. Ви про це замислювалися? Я призначений добре жити і давати життя, встигнути дати багато життя, бути життєдайним».
Про олігархів. «Навіть за коротке життя можна встигнути дуже багато. Скільки уваги, зусиль, баталій, боротьби, скільки нищівного суперництва є у бізнесі. Є дуже добрий бізнес, але ми знаємо про розвиток бізнесу нищівного.
Днями я спілкувався з жінкою, у якої вбили чоловіка, інших людей навколо теж повбивали, бо відбувалося захоплення бізнесу. І як багато наших олігархів збагатилися, коли навколо них було багато вбивств. Скільки в політиці є моментів: щоби стати на вищий щабель, обов’язково треба стояти «на комусь» – скільки ж там є пустого! Це називають успіхом. Я думаю, що ми відчуваємо, що це не те».
Про переживання. «Майже кожний переживає на іспитах. Сьогодні я говорив з 70-літнім священиком, який пригадував з усмішкою, як дуже добре вчився, а на випускних іспитах дістав оцінку «добре» замість «дуже добре». Він це пам’ятає навіть через 50 років, хоча воно не має жодного значення, воно не вплинуло на його життя.
Ми переживаємо за оцінки: що інший думає про мене, яким є рейтинг, скільки кілограмів, плюс чи мінус – ми дуже багато міряємо. Коли ми свідомі того, що покликані жити вічно, це змінює перспективу: страх падає. Ми навіть, за святим Павлом, можемо сказати: «Смерте, де твоє жало? Ти мене не можеш вкусити. Я знаю, що я буду жити вічно». Навіть смерть наших рідних, навіть драми, трагедії, хоча й болісно, але воно нас не вбиває, бо ми знаємо, що ми покликані жити вічно. І з цією гарантією успішності, що ми встигнемо жити у вічності, все виглядає інакше.
І вся наша віра, молитва, спілкування, любов, надія наповнені переконанням про цей вимір. У цьому вимірі питання успіху набирає іншого значення. Він дуже «усвободжує», міняє парадигму. Кожний з нас у своєму маленькому житті може жити в мирі. Я знаю, що зі мною Господь, він подолав смерть, і мені покликано жити вічно».
Про пам’ять. «Хто з вас знає, хто такий Володимир Щербицький? Він у гробі перевертається, бо ви не знаєте, хто він! Він був на найвищому щаблі влади (10-й Перший секретар ЦК КПУ). Ти можеш вилізти ген нагору, по трупах, але ж це не успіх. Навіть якщо ти насиллям, тюрмами, НКВД, КДБ давиш людей і змушуєш  їх бути під твоєю владою. Але правда прийде. Молодими людьми Щербицький абсолютно забутий. А він був при владі від 1972 і до 1989 року.
Він садив Мирослава Маринович, садив Калинців, Сверстюка в тюрму садив. І все, нема, його майже ніхто не знає. А ті, які були в темному тунелі, де не було виходу, які віддали життя за любов, правду, Бога, ближнього… Хто успішний? Той, хто дає життя; хто вірить».
Про Європу. «Я не великий експерт у політичних питаннях. Я думаю, що Україна є в Європі, Україна – це Європа. Тільки спільнота країн має це визнати, і ми маємо це зрозуміти. На моє переконання, це не тільки наше минуле, це і наше майбутнє. І я вважаю, що ми дозріємо від страху до гідності. Ми почали «бігти» у 2013-2014 році, коли зрозуміли, що ми йдемо до Європейського Союзу з місією.
Ми йдемо, бо ЄС потребує людей, які несуть життя. Я думаю, Україна може цю віру в життя посилювати, підтримувати, відновлювати. Але ми мусимо з вами вірити у це життя. І я думаю, що ми віримо».

Запис П’ять думок Бориса ҐУДЗЯКА: «Ми йдемо в ЄС, бо там потрібні люди, що несуть життя» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Американські науковці здійснили експеримент за участі іспанських школярів. Підлітків попросили записати усі свої погані думки та побоювання. Половина досліджуваних мала зберігати ці записи, а друга половина – спалила.

Дослідження показали, що ті школярі, які спалювали записи негативних переживань, загалом почувалися краще, успішніше долали стрес.

А от зберігання записаного на папері негативу може погіршити ситуацію. Натомість,  науковці радять зберігати записи позитивних думок і гарних настроїв і час від часу переглядати їх.

Запис Як позбутися поганих думок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Напередодні 9 Травня в українських ЗМІ традиційно з’являється багато різноманітних повідомлень на цю тему. Сперечаються між собою політики, студенти, викладачі, письменники, менеджери і продавці в крамницях… Така гостра й палка полеміка в українському інформаційному просторі збуджує  інтерес. Закономірно виникає запитання: а що ж думають з цього приводу інші європейці, зокрема молоді, чиї сім’ї так чи інакше теж були пов’язані з Другою світовою війною.

Ієва, 24 роки (Рига, Латвія):

– Багато хто відзначає День Перемоги в Латвії, але латиші зазвичай не святкують. Звісно, що у пострадянській країні збереглися традиції відзначення цього дня, але переважно серед російської діаспори. Я знаю тільки те, що в нашій країні частина росіян зустрічається і святкує 9 Травня. Особисто для мене це нічого не означає, тому що я про це практично нічого не знаю і в нас не прийнято це святкувати. Маємо звичайний робочий, а не вихідний день.

Філіп, 22 роки (Париж, Франція):

– Для нас 9 травня – це День Європи. Втім, День Перемоги ми теж відзначаємо, але 8 травня. У Франції, як і в Об’єднаній Європі, це день святкування перемоги над нацизмом, відзначення закінчення Другої світової війни. У нас це вихідний. Але для мене це не особливий день – тільки тому, що я часто думаю про Другу світову війну і не потребую особливих дат для того, аби про це згадати.

Александра, 19 років (Люблін, Польща):

– Ми не робимо нічого особливого цього дня. Це не вихідний у Польщі. Звичайно, кожний знає, що цього дня в Європі закінчилася Друга світова війна, але у нас ніхто особливо це не святкує.

Макс, 19 років (Магдебург, Німеччина):
– У Німеччині 9 Травня – це День Чоловіків, а ще – день Вознесіння Господнього.  Тому християни святкують за релігійними традиціями, а нехристияни придумали собі свято на кшталт 8 Березня для чоловіків. Цього дня по всьому місті можна зустріти п’яних чоловіків, а останнім часом – і нетверезих жінок також. Всі надто сконцентровані на Дні чоловіків, тому про День Європи чи День Перемоги у Німеччині ніхто не думає. Особисто я вважаю, що це недоречні свята, як День матері – адже маму треба любити щодня, а не тільки в якийсь спеціальний день. Тому для мене це трохи по-дурному святкувати, що ти є чоловіком!

Ми з друзями поїдемо кататися на велосипедах і трохи вип’ємо чогось, але це не через те, що ми чоловіки, а через те, що вихідний день.

Для мене це не пов’язане з війною. Мені просто цікаво, скільки років ще ми будемо про це згадувати і питати одне одного, чи це означає для нас щось і що саме. Це ніяк не пов’язане з моїм особистим життям, ця війна, ці події такі далекі від мене, що я навіть про це не думаю.

Запис Що знає молодь у світі про День Перемоги? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Залишивши свою автівку на трасі, чоловік дістався до автовокзалу попутками і довго бігав поміж автобусів, шукаючи потрібний:

– Уявіть моє розчарування, коли зрозумів, що спізнився. Що робити далі? До кого звертатися? І як тепер забрати потрібні документи?

Один з таксистів на стоянці біля автовокзалу зглянувся над приїжджим:

– Цей автобус поїхав о 13.30. Та не до Кишинева, а спершу до автопарку «Денисівки» у Садгорі і буде там до 15.00. Давай 70 гривень – відвезу.

Поїхали. Несподівано трохи нижче Центральної площі таксі зупинилося: закінчилося пальне в баку. Водій (він устиг представитися Миколою) поліз до багажника за каністрою з бензином. А пасажир вирішив скористатися зупинкою, аби купити цигарки:

– Виходжу з магазину – ані таксі, ані таксиста! Перша думка: пограбував!

Розлючений пасажир повернувся до автовокзалу, підбіг до таксистів, почав розпитувати про Миколу – всі в один голос запевняють, що це порядна й нормальна людина.
– І де ж ця «нормальна» людина, яка підставила мене: підвела і пограбувала – злостиво запитував я.

Один зі співрозмовників посміхнувся: – Зараз дізнаємось, спокійно, братан! – і каже в  телефон: – Що, загубив пасажира?

А далі вже Олегу: – На, поговори з «грабіжником»…

– То що ж насправді трапилося? – запитую в Олега Михайловича.

– Коли я вийшов за цигарками, Микола копирсався під капотом, і не помітивши, що мене немає, поїхав до Садгори, поспішаючи «впіймати» кишинівський автобус. На щастя, його водій – добрий знайомий таксиста, тож і віддав йому мої папери. Через півгодини і документи, і багаж були в мене. Чесно кажучи, я  вже й не сподівався, що пригода може обернутися на добре…

Олена ДОРОШ, «Юнпрес»

Запис Не кваптеся ганити таксиста спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відкрили її турки. Тепер за цією адресою (вул. Кобилянської, 3) знаходиться департамент економіки міської ради. З того часу обличчя і традиції міста невпинно змінювалися і сьогодні у ньому діє вже понад 600 закладів ресторанного господарства.

Чи вміють у сучасних чернівецьких кав’ярнях подавати справжню каву, про традиції приготування та споживання цього магічного напою говорили… в Обласній науковій бібліотеці. Своїми думками та дослідженнями ділилися студенти КНТУ, а також власники кав’ярень та експерти кавової справи.

Запис Кавова історія Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.