Реальність хвороби Лайма перевищує всі можливості вашої уяви. Спершу знайомтесь із статистикою від Обласного лабораторного центру МОЗ, а далі самі вирішуйте, чи варто вам усе це знати.

2018 року в області зареєстровано 67 випадків хвороби Лайма, яка має ще медичну назву бореліоз, від назви збудника хвороби – борелії.

2019-го зафіксовано поки що один випадок, але ж пора відпусток на природі лише починається.

Люди обізнані вже принесли цього року на аналіз 98 кліщів. У 40 з них  (40,8%) виявлено борелії.

Працівники центру в рамках моніторингу ситуації знайшли у природних умовах 39 кліщів, 19 з них (48,7%) інфіковані бореліями.      

Знання про хворобу Лайма можуть врятувати ваше життя

Найперше, що ви повинні знати, коли збираєтесь на природу: хвороба Лайма вже тут. Ми принесли її літаками і дбайливо передали українській природі.

Як сказав один американський лікар: «Раніше я думав, що нема хвороби, страшнішої за рак. Тепер я знаю таку хворобу». 

Те, що принесе вам крихітний кліщ, лікуватимете роками – якщо заскочите хворобу одразу. Таких людей десятки тисяч лише у Фейсбуці, і ще більше тих, хто поняття не має, на що саме захворів п’ять чи двадцять п’ять років тому. Тих, хто пройшов усі кола пекла медичної системи, так і не дізнавшись, що з ним відбувається.

Мало хто з лікарів вам скаже про те, що кліщ переносить не лише борелії (збудник хвороби Лайма), а й довільний набір інших патогенних для людини мікроорганізмів. Вам пощастить, якщо натрапите на кліща лише з бореліями, а можете схопити й повний букет: бартонели, ерліхії, рикетсії, бабезії. Останні – родичі малярійного плазмодія, тож чхали на  антибіотики.

Чи буде прозорим діагноз?

Діагноз походить від грецького «прозоре знання». Упрозорити  хворобу Лайма в людини вкрай важко: 30-50% хворих не мають антитіл до борелії, тому ІФА та імуноблот, на які так впевнено спираються лікарі, у значної частини хворих не виявлять нічого. Ані через місяць, ані через рік. Це вони – наші потенційні пацієнти психіатрів. Бо ви нікому не можете довести, що у вас дійсно щось болить після зустрічі з кліщем: аналізи негативні. Ідіть до невролога, прийміть знеболювальне. Не допомагає? Це депресія.

Борелії після інфікування швидко переходять з кровотоку в тканини, тому аналіз теж нічого не видає. Врешті, мігруюча еритема, класична бореліозна пляма у вигляді кільця, розвивається менше ніж у половини хворих. Відтак, якщо у вас нема еритеми після укусу кліща, це не значить, що можна видихати.

З діагностикою інфекцій супутніх справи ще гірші. Наприклад, відомих видів бартонели близько сорока. З них доведено патогенних для людини – вісім (поки!). В Україні ви можете зробити аналіз на антитіла до одного з них.

В Україні не роблять аналізу на супутні бореліям інфекції.

Спиратися на симптоми в діагностиці хвороби Лайма теж досить важко: вони неспецифічні.  Починається все з підвищеної температури, легкого оніміння і мурашок у кінцівках, посмикування м’язів. Одразу після укусу кліща чи через три місяці – залежно від власного імунітету. Далі – залежно від отриманого вами особисто букета і реакції організму – затуманення свідомості, біль у м’язах, суглобах, кістках, тремор (дрижання) рук, нестача повітря, проблеми з координацією, відчуття горіння в всьому тілі, нездоланна слабість, випадіння зубів, когнітивні розлади, ураження серця, галюцинації, аутоімунні ураження будь-яких органів. Борелії пригнічують імунітет: активуються віруси, які до того сиділи тишком-нишком. Уявляєте кількість помилкових діагнозів, які ставлять хворим на Лайм? Симптоми можуть розвиватись роками, але буває що і за півроку хвороби людина вже не може вимовляти слова чи ходити.

Лікування – окремий і найбільший біль цієї історії

Хворобу Лайма в нас лікують одним антибіотиком три, максимум чотири тижні – такий протокол. Незважаючи на те, що з усього ймовірного букета тільки борелії мають три форми існування: активну (спірохети), L-форми (без клітинної стінки) і цисти, проти кожної з яких працює окрема група антибіотиків. На батьківщині Лайма, у Штатах, було так само, поки LLMD не об’єдналися в організацію ILADS (Міжнародне товариство Лайма і супутніх захворювань),  яка визнала, що в значній кількості випадків офіційного протоколу недостатньо. Навіть якщо симптоми вщухають, вони повертаються через місяць, півроку, навіть кілька років.

Лікарі ILADS лікують бореліоз з ко-інфекціями за тривалими протоколами з кількох антибіотиків водночас – плюс все для захисту від них внутрішніх органів. Хіміотерапія ця дуже дорога, важка й небезпечна для життя, може тривати кілька років поспіль, із незначними перервами, і врешті ні до чого не призвести.

Лайм-грамотні лікарі стверджують, що бореліоз із супутніми інфекціями лікується набагато довше, і шансів на одужання в такому випадку набагато менше. 

Одужує приблизно третина пацієнтів, третина виходить у стійку ремісію без симптомів, ще одній третині антибіотики не допомагають взагалі!

Оптимізм – у вашій зібраності

Існує багато людей, яким для повного одужання було достатньо офіційного короткого курсу лікування. Зазвичай, це хворі зі «свіжим» укусом, мігруючою еритемою і позитивними аналізами на антитіла, тобто потужною імунною відповіддю. Багато з тих, кому не так пощастило, перед зустріччю зі своїм кліщем пережили сильний стрес чи інший удар по імунній системі. Будь-що, ніхто не може знати наперед, як спрацюють його захисні сили. Тому рекомендують: превентивне лікування антибіотиками одразу після укусу в ендемічній зоні, не чекаючи результатів аналізу кліща і тим більше не чекаючи місяць до власного аналізу на антитіла. Що раніше, то краще. Не покладайтесь на інфантильне «пронесе». Зрештою, ваше життя залежить тільки від вас.

Дмитро ЦАРЕНКО, інтернет-оглядач «Версій»

Запис Найважливіше, що ви повинні знати, коли збираєтеся на природу: хвороба Лайма вже тут спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кабмін затвердив перелік захворювань, які дають право на отримання соціальної допомоги від держави

З 1 січня в Україні з’явиться новий вид соціальної допомоги, яку отримуватимуть особи, що доглядають за дітьми з рідкісними тяжкими захворюваннями без групи інвалідності.

До списку увійшли важкі перинатальні ураження нервової системи, важкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, цукровий діабет І типу, тяжкі психічні розлади, гострі або

хронічні захворювання нирок IV ступеня, а також важкі травми, потреби в трансплантації органу та паліативній допомозі.

Від 1 січня розмір соціальної допомоги на хвору дитину, у якої немає групи інвалідності, складе 1497 грн, від 1 липня – 1564 грн, а від 1 грудня – 1638 грн.

Запис Хвороби, при яких допомагатиме держава спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Толерантність – ось той шлях,

який формує діалог між людьми.

Те, що може зберегти життя

й наше майбутнє»

(З Доповіді Глобальної комісії

з питань наркополітики)

Це історія дівчини, яка пройшла складний шлях від допитливої, спраглої знань і любові дівчинки – до втомленої, розчавленої обставинами людини з залежностями і ВІЛ-статусом. Яка дійшла до дна, але відштовхнулася від нього і виринула на поверхню. Вижила, відродилася й допомагає відродитися іншим. Вона котилася вниз не з власної волі – але, коли ти хочеш піднятися, вже не суттєва причина падіння.  Важливе лише твоє бажання жити і те, хто буде поруч. Хто підтримає чи відштовхне. Візьме за руку чи відсахнеться. Повірить в тебе чи осудить. Від цього залежить, що буде далі: будете ворогувати чи співіснувати.

Хоча насправді це історія не однієї окремої дівчини та одного окремого «того, хто поруч». Історія навіть не про умовних «них» (ВІЛ-інфікованих) і «нас» (неінфікованих). Історія про нас усіх разом, без поділу. Бо всі ми різні, та нас об’єднує те, що ми люди.

 «Шукала не їжу – голку»

Ліді – 25. Вона не знає ні свого батька, ні батьків її молодшого братика та сестрички. Змалку її життя – це наркотики і чоловіки, яких мама постійно приводила додому. Всі різні. Спершу дівчинка сторонилася розгульного життя, намагалася вчитися, читати, ходила на додаткові заняття (безкоштовні, звісно). А коли їй було 14, мала нещастя «впасти в око» черговому материному постояльцеві. Різко перервала його «залицяння», що проявилися у п’яному белькотінні масних жартів. Та чоловік своїх спроб не залишив.

Коли дівчина поверталася з щотижневих волонтерських курсів англійської мови у міській бібліотеці, мамин «чоловік» напав на неї й затягнув у темну місцину. Після того змінилося все… Розчарування в собі, жаль за тим, що ніколи не вдасться відчути радість першої ночі з коханою людиною, «жирна крапка» на навчанні – школі, заняттях, курсах. Пошук, чим заповнити порожнечу в душі. Стала курити. Книги – замість попільнички,  зошити – як підставка під тарілки, мамині гості – вже друзі… Згодом долучилася до материної «діяльності». Щоби не відчувати огиди – до чоловіків і до себе також – спробувала наркотики. Спершу марихуану, потім стимулятори, а далі – ін’єкційні.

З дому вигнали: перестала приносити прибуток і стала невигідна матері. Бродила вулицями. Шукала не їжу – голку. А хто шукає, той знаходить… Одного дня наче збоку побачила себе – лежачою із якимсь безхатченком під навісом на місцевому ринку в черговому «кайфі». А коли отямилася – твердо вирішила взяти себе в руки.

Знайшла жалісливого перехожого, який дозволив подзвонити зі свого телефона (а мало хто відгукнеться на прохання явної безпритульної) і набрала єдиний номер, який знала напам’ять – однокласниці Каті. Та відразу забрала Ліду до себе, де її нагодували та дозволили прийняти душ, дали чистий одяг. Потім мати Каті, пані Світлана, розпитала, що ж трапилося, адже знає Ліду не один рік – дівчата змалечку товаришували. Ліда у своїй розповіді була відверта…

«Тьотя Свєта плакала біля мене, як біля рідної дитини… Дозволила пожити в них, поки знайду роботу і налагоджу життя, – ділиться Ліда. – Перше, що я зробила – пройшла медичне обстеження. Далі звернулася у денний реабілітаційний центр для підлітків «Діалог» для тестування на ВІЛ та гепатит. Один діагноз приголомшив: ВІЛ-позитивна.

Спершу не знала, куди себе діти – здавалося, що життю кінець. Але Катя, яка не відвернулася від мене навіть після цього, вірна моя подруга, допомогла поступово повернутися до такого життя, яке було «до діагнозу». Ну, майже такого…»

Дівчина влаштувалася офіціанткою і повернулася до школи. Згодом – винайняла квартиру, почала готуватися до ЗНО. Поступила на заочне відділення факультету педагогіки, психології та соціальної роботи. «Нічого, що на заочне – зате на державне місце», – її тодішня втіха таки була виправданою. Через кілька місяців влаштувалася соціальним працівником, і тепер сама, апелюючи до власного досвіду, допомагає іншим впоратися з шоком після діагнозу «ВІЛ-позитивний» і навчитися жити з цим.

«Майже не відчуваю своєї інакшості»

Ліда каже, що майже не відчуває своєї інакшості. Хоча іноді, коли одногрупники починають обговорювати свої проблеми, розуміє, що ніхто з них не пізнав життя глибше, ніж вона. Діагноз не приховує – вважає це безглуздим. Її часто запитують: «Та як ти живеш із цим? Як із цим узагалі можна жити?». На що Ліда, уже впевнено, відповідає: «Можна. Головне – хотіти. І я хочу».

Стигма – властивість, на підставі якої формується негативний стереотип.

Соціальна стигматизація (грец. Στíγμα — тавро, клеймо) — негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на них.

Вона не хоче, аби через цей діагноз її наділяли непритаманними їй ознаками, лякали нею її потенційне чи наявне коло спілкування, цькували й таврували – одним словом, аби через непоінформованість, стереотипи та забобони її стигматизували. Не хоче, аби докоряли минулим і позбавляли якихось прав нині або в майбутньому – тобто дискримінували. І розуміючи важливість своєї історії для багатьох таких, хто пройшов шлях до діагнозу, подібний (або й відмінний! Адже шляхи інфікування можуть бути різними й ін’єкційний – лише один із них) до її власного, розповідає про подолання цих проблем уже з точки зору фахівця. Який знає про те, що каже, не з підручників…

«Стигма має багато негативних наслідків – наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї, – пояснює Ліда, чому важливо не дискримінувати людей із ВІЛ-статусом. – Незалежно від того, чи знають близькі ВІЛ-позитивної людини про її статус, людина, швидше за все, приховуватиме свій діагноз на місці роботи чи навчання. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються по допомогу до установ  охорони здоров’я і не лікуються. Багато людей, не знаючи, що в них є ВІЛ-інфекція, саме через наявне негативне ставлення до інфікованих бояться пройти тестування. Насправді стигма і дискримінація, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з ВІЛ/СНІДом. У масштабі держави  вони призводять до втрати контролю над поширенням епідемії. Люди бояться – відповідно приховують діагноз, а фахівці не в змозі протистояти – і проблема стає неприборканою».

Лідія каже й про інші наслідки стигматизації і дискримінації людей з ВІЛ/СНІД. Знає не за чутками, як негативне ставлення оточення впливає на самосвідомість таких людей: викликає депресію, занижує самооцінку аж до відчаю. «Це ще називають «інтернальною стигматизацією», «самостигматизацією» або «внутрішньою стигматизацією», – зауважує наша співрозмовниця, – оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії, яка, в свою чергу, погіршує стан здоров’я і знижує якість життя. На ставлення до ВІЛ-позитивних впливають і недостатнє розуміння хвороби, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження».

ВІЛ не передається через спілкування й дружбу або Про наркополітику, як один зі шляхів подолання стигми і дискримінації

Звісно, статистика і, відповідно, можливість аналізу фактів дискримінації людей з ВІЛ, відсутні – з причин, про які детальніше йтиметься нижче. Люди приховують свій статус, остерігаючись упередженого ставлення, ізоляції і принижень – тож яким чином виміряти розмір проблеми, яка є, але не вибухає тільки тому, що її приховують самі потенційні потерпілі? Із викликами, які кидає життя, знайомі самі дискриміновані та хіба ще фахівці, які працюють з ними у громадських організаціях чи благодійних фондах. Тож саме такі фахівці й ініціювали діалог з владою для прийняття певних документів, які називаються «наркополітикою» і, серед іншого, забезпечать подолання стигми і дискримінації людей з ВІЛ.

Питання наркополітики – це питання насамперед державне, а далі – щонайменше регіональне, пояснюють у Чернівецькому благодійному фонді «Нова сім’я».

«Чернівці започаткували серед міст України традицію створення умов для безпечного проживання та розвитку наших громадян. Наркополітика – програмні документи щодо попередження незаконного вживання наркотиків та їх наслідків – це буденна норма для міст європейських країн. У Чернівцях Програму наркополітики прийняли і затвердили – вперше серед українських міст – 2017 року. І оскільки ВІЛ-інфікування нерідко є одним із наслідків немедичного вживання наркотиків, то наркополітика покликана вирішувати і проблему подальшого існування людей з ВІЛ у суспільстві», – каже Алла ШКРЕТА, координатор Партнерської мережі установ та організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді та дітей в місті Чернівці, член Координаційної ради з питань наркополітики при міськраді, віце-президент, юрист Чернівецького благодійного фонду «Нова сім’я».

Тож описавши в цьому програмному документі наявні проблеми, поставивши завдання з їх вирішення, розробивши заходи й послуги, які мають охопити різні цільові групи, визначивши критерії ефективності та методи оцінки і впливу, врахувавши ризики і передбачивши шляхи їх подолання, усі причетні до розробки програми приступили до її комплексного втілення. Очікується, серед іншого, і зростання поінформованості населення про те, що ВІЛ не передається через спілкування й дружбу…

В Україні ще 2013-го прийнята Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Чернівці – перше місто в Україні, де взялися розробляти місцеву наркополітику. Для цього при міській раді зусилля всіх, хто переймається цією проблемою, об’єднані в Координаційну раду з питань наркополітики, до якої увійшли фахівці – лікарі, психологи, представники патрульної та ювенальної поліції, громадські організації цього спрямування, депутати й чиновники на рівні керівників департаментів (освіти, соціального захисту, соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), представники місцевих ЗМІ і навіть заступник міського голови. Після попереднього обговорення проблеми, координаційна рада у повному складі упродовж трьох днів працювала над виробленням єдиного документа – із планом заходів, урахуванням ризиків, визначенням критеріїв оцінки результату, – як сприймати цю проблему й долати її. Програма була прийнята і затверджена міською радою  2017 року.

Під час розробки Наркополітики м. Чернівців

Дискримінувати людей з ВІЛ – це сприяти поширенню ВІЛ-інфекції

Хоча цей висновок і може видатися парадоксальним для незаглиблених у тему пересічних громадян, та боятися й остерігатися людей з ВІЛ – аж ніяк не означає вберігати себе й своє оточення від цієї проблеми. Навпаки, страх перед ними, упередженість, дискримінування і стигматизація сприяють стрімкому поширенню ВІЛ-інфекції. А саме упередження певною мірою є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД .

Тож насправді фізичні негаразди зі здоров’ям, спричинені в організмі ВІЛ-інфекцією, є тільки частиною загальної проблеми людини з ВІЛ. А решта – стигматизація і дискримінація, із  якими вони стикаються, – мають як психологічні й медичні, так і соціальні наслідки. Стигма згубна не лише тому, що викликає почуття сорому, провини, ізоляції в людей, що живуть із ВІЛ-інфекцією. Негатив з боку оточення ще й штовхає людину з ВІЛ до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям…

Як ефективно протидіяти стигмі і дискримінації через ВІЛ/СНІД? Вести роботу одночасно по декількох напрямках. У цьому переконана психолог, директорка єдиного в Україні безоплатного денного реабілітаційного центру для неповнолітніх і молоді (в м. Чернівці), авторка програм з профілактики та ресоціалізації Альона БЕЖАН.

«Для цього потрібно забезпечити: інформацію і освіту для розуміння проблеми; правовий захист людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом; послуги, щоби люди мали можливість дізнатися про свій статус, та надання їм підтримки в розкритті свого статусу іншим; безумовне дотримання професійних та етичних норм в медустановах; практичне навчання з питань ВІЛ для всіх медпрацівників для реального, а не стереотипного розуміння проблеми; використання універсальних засобів захисту – це не тільки заспокоїть страх персоналу, але й допоможе захистити таємницю особи та права інфікованих пацієнтів; ширший доступ до медпрепаратів і використання їх для лікування; допомогу людям у розумінні того, що з ВІЛ/СНІДом можна жити, – стверджує Альона Бежан і додає: – Досягнення в лікуванні дають реальну надію на майбутнє, є важливим кроком для подолання страху з приводу епідемії як на робочих місцях, так і в суспільстві. А дискримінація людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом або тих, кого в цьому підозрюють, є порушенням прав людини. Всі люди мають право на повагу й гідність незалежно від стану здоров’я».

А зважаючи на усталені віками легендарні вже чернівецькі традиції толерантності і миролюбності, коли тут упродовж століть у злагоді жили представники різних національностей і віросповідань, є всі підстави очікувати, що мир і взаємна повага мешканців європейського міста не залежатимуть і від медичних діагнозів.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис ВІЛ-позитивна чернівчанка: «З цим діагнозом жити можна. Головне – хотіти. Я – хочу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всесвітній день боротьби з глаукомою припадає щороку на 6-е березня. Цей день уже вшосте (від 2008-го) відзначається і в Україні.

Про це захворювання більше знає Марина КАРЛІЙЧУК, лікар-офтальмолог вищої категорії, кандидат медичних наук, доцент кафедри офтальмології ім. Б. Л. Радзіховського БДМУ, консультант-офтальмолог обласного медичного діагностичного центру.

– Глаукома – хронічне захворювання очей, яке прогресує, призводячи до поступової загибелі зорового нерва. З-поміж усіх офтальмологічних захворювань глаукома є найпідступнішою. Непомітно, як правило, безболісно, вона проявляється коливаннями внутрішньоочного тиску, виникненням дефектів у полі зору і, за відсутності лікування, може призвести до сліпоти.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в усьому світі глаукомою вражено майже 70 млн. осіб, а понад 5 млн. повністю втратили через цю хворобу зір. До цієї кількості кожні 10 років додається близько 20 млн. Фахівці прогнозують до 2020 року збільшення кількості хворих на глаукому до 80 млн., пояснюючи це прискоренням процесу старіння населення. При цьому зір втратять вже понад 11 млн. осіб.  

Серед причин сліпоти в Україні глаукома посідає друге місце. У Чернівецькій області 2013 року виявлено 509 нових хворих на глаукому. Ще стільки же можуть і не здогадуватися про наявність у них цієї недуги.

Давні греки називали «глаукомою» так зване «синє помутніння ока». Нині так називають велику групу очних хвороб, які характеризуються постійним чи періодичним підвищенням внутрішньо очного тиску із подальшим розвитком типових дефектів поля зору, зниженням зору й атрофією зорового нерва.

Своєчасно виявити захворювання, призначити лікування й запобігти сліпоті допоможуть вимірювання внутрішньоочного тиску, огляд зорового нерва, перевірка поля зору та інші методи діагностики.

Глаукома належить до захворювань, які мають хронічний тривалий перебіг і потребують постійного лікувально-діагностичного спостереження. Профілактичні огляди не рідше одного разу на рік є необхідними для осіб старших від 40 років. На тисячу людей, які звертаються до офтальмолога, в середньому у восьми виявляють глаукому.

Захворіти на неї може будь-хто, але до чинників ризику входять: наявність в роду хворого на глаукому, вік понад 40 років, короткозорість або далекозорість, цукровий діабет, мігрені, схильність до спазмів судин, паління, перенесені травми чи хірургічні втручання на оці.

Розрізняють відкритокутову й закритокутову глаукому.

Відкритокутова глаукома – це найбільш поширена форма, при якій не спостерігається чітко виражених симптомів. Людина може не відчувати підвищення внутрішньоочного тиску, яке вже згубно впливає на зоровий нерв.

Про наявність захворювання можуть свідчити поява «сітки» перед очима; наявність «веселкових кіл» при погляді на джерело світла; відчуття дискомфорту в оці; незначна різь в оці; затуманення; зміни в полі зору; головний біль тощо. За таких симптомів слід негайно звернутися до офтальмолога, – наголошує п. Марина. – На превеликий жаль, значна частина пацієнтів із розвиненою стадією захворювання залишається поза увагою лікаря аж поки не стає пізно.

Закритокутова глаукома часто перебігає у вигляді нападів. Гострий напад такої форми глаукоми має характерні ознаки: значне підвищення внутрішньоочного тиску, сильний біль в оці, головний біль. Під час нападу можуть додатися нудота, блювота, загальна слабість. Зір у хворому оці різко знижується. Хворі часто цей напад приймають за мігрень, зубний біль, гостре шлункове захворювання, менінгіт, грип…

Варто пам’ятати, що глаукома не заразне захворювання. Як правило, вона вражує обидва ока, але не водночас.

Для пацієнтів із глаукомою важливо жити активним, енергійним, повним і збалансованим життям. Фізичні навантаження і вправи  дуже корисні не тільки для збереження загального стану здоров’я, але можуть допомогти у зниженні внутрішньоочного тиску.

Діагноз «глаукома» – це не привід упадати у відчай, панікувати та не радіти світові, – додає Марина Аксентіївна. – А своєчасне звернення до лікаря та рання діагностика допоможуть зберегти один із найдивовижніших дарів природи – зір.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Глаукома – найпідступніша хвороба, що краде зір спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кишкові інфекції – поширена група захворювань, причиною яких можуть бути різноманітні віруси, бактерії та їх токсини. Найсприятливішими для розмноження збудників цих інфекцій є середовища, які містять достатню кількість білка, тому м’ясні, рибні, молочні  продукти і є найчастішою причиною виникнення гострих кишкових інфекцій. Особливо небезпечні такі продукти, які зазнають недостатньої термічної обробки.

У здоровий організм збудники інфекції потрапляють через ротову порожнину: разом з водою, їжею, через брудні руки.

– Кишкова паличка може потрапити в організм, наприклад, з неякісним кефіром або йогуртом. Дизентерія може з’явитися, якщо випити воду з-під крана, некип’ячене коров’яче молоко, або вжити зроблену з нього сметану, кисле молоко, сир, – говорить лікар-інфекціоніст міської поліклініки №2 Олена Стретович. – А в прострочених тортах з кремом чудово почувається стафілокок. Сальмонельозом часто заражені такі продукти, як куряче м’ясо і яйця, сосиски, варена ковбаса, погано вимиті овочі, зелень.

Кишкові інфекції лікарі класифікують, як сезонні захворювання. Їх пік припадає на літній період, оскільки люди п’ють воду з джерел, з-під крана, вживають немиті свіжі овочі з саду і городу. Крім того, під час літньої спеки продукти харчування (переважно риба, м’ясо, молоко) псуються швидше, причому ознаки їх зіпсованості можуть бути непомітними. Також з’являється велика кількість комах, які є переносниками інфекцій.

– На початку захворювання людину турбує слабкість, млявість, зниження апетиту, головний біль, підвищення температури – симптоми, що нагадують звичайне ГРЗ, – називає ознаки нездужання на кишкові інфекції пані Олена. – Однак через деякий час виникає нудота і блювота, з’являються болі в животі, пронос з домішками слизу, гною або крові (наприклад, при дизентерії). Може турбувати спрага і озноб.

Дуже важливо відрізнити кишкову інфекцію від інших захворювань зі схожими симптомами: небактеріального харчового отруєння (наприклад, ліками), гострого апендициту, інфаркту міокарда, пневмонії. При появі симптомів, що нагадують гостру кишкову інфекцію, необхідно звернутися до лікаря-інфекціоніста. Для того, щоби правильно поставити діагноз, лікар призначить бактеріологічне дослідження калу або блювотних мас.

Основна небезпека кишкових інфекцій – у швидкому зневодненні організму та порушенні водно-сольового балансу. Тож, щоб уберегтися від гострих кишкових інфекцій, не купуйте продукти в сумнівних місцях, овочі та фрукти перед вживанням ретельно мийте під проточною водою, не пийте сиру воду – краще вживати кип’ячену або бутильовану. Вживайте свіжоприготовану їжу. Ретельно мийте руки з милом перед їжею, влітку утримайтеся від вживання тортів із кремом.

 На Буковині епідемічна ситуація з гострих кишкових інфекцій залишається напруженою, – повідомила головний державний санітарний лікар області Наталія Гопко. За 5 місяців цього року захворюваність на ці недуги, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, зросла на 23%. З початку нинішнього року більше 500 мешканців області перехворіли гострими кишковими інфекціями. З числа захворілих 76% припадає на дитяче населення віком до 18 років.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Щоби не захворіти на кишкову інфекцію, дотримуйтеся правил гігієни спершу з'явиться на Медіа-Версії.