Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецький проєкт «Цецин, Цецино, Цецина…» здобув перемогу в грантовій програмі благодійного фонду «Кращим БУТИ». Його ініціаторка та керівниця – Лариса Курущак, відома культурна діячка, завідувачка відділу маркетингу, розвитку і комунікацій Чернівецького обласного художнього музею.

10 липня 2025 року у приміщенні туристично-інформаційного центру Чернівців відкрилася виставка «Цецино. Палітра мрій». Тут представлено близько тридцяти творчих робіт учнів Чернівецької художньої школи ім. М. Івасюка (викладачі І. І. Каленик, В. І. Беженар), а також юних художників із гуртків «Арттерапія» і «Дивосвіт» Міського палацу дітей та юнацтва (керівники С. М. Крачило та Н. Р. Бойчук).

Майбутня художниця і співоча зірка  Єлизавета Беженар виконала  пісню “Гімн Цецино” на слова і музику Валентини Чолкан.

Метою проєкту є створення серії мистецьких листівок із репродукціями творів як професійних митців, так і юних художників, натхненних загадковим образом Цецина. Це не просто виставка — це спроба відкрити мешканцям і гостям Чернівців інший вимір нашого міського пейзажу, де природа переплітається з історією та мистецтвом.

На вернісаж завітали автори робіт, історики, краєзнавці, чернівчани, для яких Цецино — не лише географічна точка, а частинка рідної душі міста.

На завершення виставки гості довго спілкувалися, ділилися враженнями і всі без винятку хотіли сфотографуватися з розкішним вінком, сплетеним із польових квітів. Я впевнена, що ці квіти зібрані саме на Цецино — вони пахли лісом, сонцем і вітром з вершини гори. Це був неймовірно гарний і запашний оберемок, який став ще одним символом краси й натхнення, що дарує нам Цецино.

На жаль, через тимчасові технічні проблеми мій власний блог на WordPress наразі заблоковано, тож кількість світлин, які можу додати до цієї розповіді, обмежена. Та сподіваюся, що це лише тимчасова прикрість, і згодом я зможу поділитися повною фотоісторією про цей чудовий етап проєкту.

Цецино продовжує жити у мистецтві, спогадах і мріях. І це лише початок його нової історії.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Цецино: гора історій, мрій і мистецтва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 травня 2025-го в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка київського художника Андрія Жукова під назвою «Музика сфер». Це вже друга його експозиція в цьому музеї, що свідчить про постійний інтерес до творчості митця.

Андрій Жуков народився в 1972 році в Києві. Освіту здобув у Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». Його творчість охоплює різні напрями: станковий і монументальний живопис, роботи на металі, скульптуру, авторські маски, а також художню фотографію. З 2022 року художник мешкає і працює в Чернівцях, де, за його словами, знаходить натхнення та комфорт для творчості.

Виставка «Музика сфер» презентує роботи, створені впродовж 2023–2025 років у Чернівцях. Назва виставки відсилає до античної ідеї гармонії космосу, де кожне небесне тіло має свою мелодію. Жуков у своїх творах намагається передати цю невидиму музику через візуальні образи, використовуючи символи та метафори для розкриття складних соціальних і філософських тем.

Однією з особливостей виставки «Музика сфер» Андрія Жукова стала наявність детальних текстових пояснень до полотен. Ці мініесеї, витримані в академічному стилі, розкривають філософський задум автора, символіку зображень, а іноді — навіть міфологічний або історичний бекґраунд.

Для частини відвідувачів такі тексти можуть стати містком до розуміння твору, допомогою у сприйнятті складної художньої мови. Водночас, для іншої частини публіки — особливо тих, хто звик до спонтанного емоційного реагування на мистецтво — подібні пояснення можуть виглядати як надмірна раціоналізація. Але тим не менш кожний відвідувач має простір для індивідуального сприйняття твору художника.

Виставка викликає різні відгуки серед відвідувачів. Дехто відзначає глибину та філософську насиченість робіт, інші ж вважають їх абстрактними або штучними. Така полярність думок свідчить про те, що мистецтво Жукова не залишає байдужим і спонукає до роздумів. Художній світ Андрія Жукова у цій експозиції побудований навколо жіночого образу — яскравого, звабливого, сильного й одночасно тендітного. У його картинах жінка — це ніби ідеал, символ краси, але також дзеркало, у якому відбивається і сам автор, і глядач.

На завершення хочу подякувати художнику за цю виставку, за образи краси, символів і метафор, про складне, тонке й суперечливе.  Бажаю Андрієві Жукову натхнення у творчості й нових сфер — як внутрішніх, так і мистецьких.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «МУЗИКА СФЕР»: ВІЗУАЛЬНА МЕТАФІЗИКА АНДРІЯ ЖУКОВА В ЧЕРНІВЦЯХ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лекція «Мій Юрій Федькович». Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

Відкриття ювілейної, до 85-річчя від дня народження, виставки талановитого майстра з художньої обробки дерева Якова Петращука.

Завершення проєкту «Букове зерня». Вручення каталогів учасникам проєкту «Букове зерня» (фінансова підтримка БФ «Кращим Бути») у просторі виставки «Наш Федькович» (малюнки, артбуки, мальописи-комікси юних художників з Чернівців і Вижниці). «Найважливіший результат – формування численного мистецького кола Федьковича, як дорослих, так і зовсім юних буковинців», – Лариса Курущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи ЧХМ, кураторка мистецьких заходів.

Офіційне завершення проєкту «Букове зерня» відбулося у формі вручення каталогів усім учасникам проєкту. До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). Більше про один з етапів проекту можна подивитися за посиланням – «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня».

Це вже повністю проілюстрована казка “Бідолашко” Юрія Федьковича. Варто б було видати таку книгу з роботами сучасних дітей, з їх баченням цього твору Юрія Федьковича.

У післямові до катологу творчих робіт юних художників “Наш Федькович” Лідія Ковалець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зазначила: “Пропонований каталог – справді незвичайне мистецьке видання, може, найоригінальніше, найцікавіше з усіх пошановувань Юрія Федьковича до його 190-ліття. Бо діти внесли у знайомий образ стільки свіжості думок, майстерності своїх пальчиків, що це не може не захоплювати.”

До 85-літнього ювілею Якова Петращука з ініціативи відомої художниці Оксани Петращук-Гинги, доньки майстра, відбулася персональна виставка талановитого майстра з художньої обробки дерева До експозиції увійшли вироби з художнього текстилю, над якими працювали спільно і батько, і донька.

Яків Пантелейович Петращук народився 10 серпня 1939 року в селі Горошова Борщівського району Тернопільської області. 1971 року закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва. Майстер художнього різьблення по дереву. Працював на сувенірній фабриці. Був постійним учасником районних та обласних виставок народного мистецтва від 1960-х років. У 2023 році в Чернівецькому художньому музеї взяв участь у тематичній виставці «За красою», присвяченій 160-літньому ювілею Ольги Кобилянської й подарував установі декоративну вазу із серії «Букове зерня». На цьогорічній виставці є можливість побачити інші вироби з цієї серії.

Не одне покоління науковців, митців, дослідників зосереджуючи увагу на осмисленні особистості та творчого доробку Великого Буковинця, по-своєму розуміє та інтерпретує його, адже сприйняття цієї складної багатовимірної постаті доволі неоднозначне і розмаїте. Проте для кожного з нас Юрій Федькович ототожнюється з Буковиною, Гуцульщиною.

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

Лекція «Мій Юрій Федькович» від Валентини Чолкан, доцента кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

…«Де ти, чуро?
Тож ми твердо, хлопче, спали!
Подивися на світ божий,
Чи соколи не злетіли,
Щоб нам стати в брань з пекольним
Чортовитом! Меч і стріли!
А як в’ни ще не злетіли,
То ще далі спати мушу;
А як в’ни уже злетіли.
Тогди в брань з проклятим рушу.
Добувати нашу славу.
Добувати руску волю!»
О, злетіть вже раз, злетіте,
Ви сокілскії соколи!…

Юрій Федькович, Король Гуцул (2)

Дякуємо автору проєкту Ларисі Курущак та всім  учасникам заходу, глядачам,  які змогли завітати у Чернівецький художній музей, або ще завітають!  Мистецьке Коло Юрія Федьковича потужне, різнобарвне і збільшується з часом.

Більше фото з заходів у музеї за посиланням – Мистецькі заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї. 

І у цей день, 8 серпня, чернівчани вшанували пам’ять «Буковинського Соловія» покладанням квітів до його пам’ятника.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Завершення проєкту «Букове зерня» і заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свого часу мала щастя відвідати (у жовтні, листопаді 2010 року) ювілейну виставку Івана Салевича у «Вернісажі». Я знайшла фото і деякі зараз завантажила.

Про сьогоднішню, 9 вересня, зустріч із скульптором Іваном Салевичем біля пам’ятника героям Буковинського куреня я взнала від старшого наукового співробітника Чернівецького художнього музею Альберта Комарі, за що йому вдячна. Я пропустила зустріч 8 вересня біля пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій на Буковині. А ось завтра, 10 вересня, відбудеться зустріч із Іваном Салевичем біля пам’ятника Паулю Целану, якому 23 листопада громадськість відзначає 100 років із дня народження (щойно пройшов XІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz із проектом «Пауль Целан 100»)…

Дякую друзям за спілкування про пам’ятник біля пам’ятника і про творців пам’ятників і скульптур, про героїв і антигероїв, жертовність та ідеалізм…

10 ВЕРЕСНЯ 2020. ПАМ’ЯТНИК ПОЕТОВІ ПАУЛЮ ЦЕЛАНУ

10.09.2020. ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ СКУЛЬПТОРА ІВАНА САЛЕВИЧА

Заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Івана Миколайовича Салевича нагороджено Почесною грамотою Національної спілки художників України – за вагомий особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, високий професіоналізм, активну участь у творчому та громадському житті спілки та з нагоди 60-річчя від дня народження. А також Почесною відзнакою (медаллю) Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради «ВДЯЧНА БУКОВИНА» за багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва краю та з нагоди 60-річчя від дня народження.

Ювілейна виставка Івана Салевича розгорнута від 10 до 28 вересня. Сподіваємося, що скоро закінчиться «червона зона» і всі прихильники творчості Івана Миколайовича зможуть відвідати виставку.

Дякую Івану Салевичу за творчість, неспокій і Гегелівську діалектичну філософію…

Більше фото з події за посиланням – ІВАН САЛЕВИЧ – ХУДОЖНИК, СКУЛЬПТОР, ФІЛОСОФ…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Ювілейні зустрічі із Іваном Салевичем… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Август Рот. Портрет Олександра Василька. 1894. Полотно, олія. Чернівецький художній музей

Август Рот. Портрет Антона Кохановського. 1894, Полотно, олія. Чернівецький художній музей

Август Рот. Тополі. 1911. Полотно, олія. Австрійська галерея Бельведер. Відень

Август Рот. Медея. 1941. Картон, олія. Приватна колекція

З Промислового, Буковинського крайового та Музею церковного мистецтва до Краєзнавчого й Художнього…

Портретне мистецтво Буковини цікавить багатьох відвідувачів Чернівецького художнього музею. Ці твори привертають увагу майстерним виконанням і різноманітністю стилістичного вирішення – від академічної манери до експресіоністичних автопортретів і портретів. Їхніми авторами є митці ХІХ-ХХІ століть. Сьогодні експозиція Чернівецького обласного художнього музею знайомить із портретами, серед яких твори як офіційно-представницького напрямку, так і психологічного характеру, а також автопортрети й композиції з портретними зображеннями.

Згадаємо деякі імена митців австрійського періоду:  Е. Бучевський, А. Кохановська, Є. Ліпецький,  Є. Максимович, а також Л. Копельман, І. Розеншток, А. Файстауер, Г. Бьолер, А. Кольнік тощо. Відомо, що переважну частину цієї збірки складають предмети мистецтва, які зберігалися у фондах Краєзнавчого музею, який, своєю чергою, постав на базі кількох чернівецьких музейних установ – Промислового, Буковинського крайового і Музею церковного мистецтва. Як видно з історії, деякі мистецькі пам’ятки пройшли чималий та непростий шлях до колекції сучасного Художнього музею. Це, зрозуміло, позначилося на якості інформації про низку музейних предметів австрійської доби, які надійшли з фондів Краєзнавчого музею. Скажімо, більшість портретів замовного характеру отримані без записів про авторів і без прізвищ портретованих. Відтак, виникає необхідність визначення або уточнення їхніх імен.

Одним з прикладів є установлення факту створення шести портретів знаним живописцем Е. Бучевським, які за документами проходили як портрети невідомих митців. Таким був результат атрибуції* 2011 року, здійсненої завідувачкою науково-експозиційного відділу образотворчого мистецтва Марією Ільків. Непоодинокими є й інші ситуації. Приміром, в акті передачі музею «Парадного портрета Франца Йосифа» не було імені автора, а його прізвище записане з помилками. Саме це й завадило отримати достовірні дані про художника протягом тривалого часу.  На початку 2020-го відомості про цей твір мистецтва середини ХІХ століття були опрацьовані: він належить пензлю Карла Леммермайєра (див. Т. Дугаєва, «Версії», ч.7, 2020). 

Атрибуція в дії: допоміг часопис «Bukowinaer Post»

Сьогоднішня розповідь – про атрибуцію ще двох портретів, які музей отримав 1989 року.  Йдеться про встановлення автора та зображених осіб. Один з них, за документами, належав невідомому художнику. А в документації іншого експоната прізвище автора, як виявилося, було вказане неправильно як українською, так і німецькою мовами. І таке хибне написання залишилося в облікових записах Художнього музею. Тому тривалі спроби визначити особу художника не давали результатів. Але звернення  до часописів австрійського періоду допомогло виявити й виправити цю помилку, а також дізнатися про інші твори митця.

Йдеться про надзвичайно цікавий матеріал, який міститься на шпальті чернівецького видання «Bukowinaer Post» від  31 липня 1894 року. В дописі «Портрети маршалків» розповідається про те, що  крайовий голова (маршалок) Іван Лупул підписав постанову Буковинського крайового сейму про створення живописних портретів маршалків сейму, замовивши їх художнику з Відня Августу Роту, (нім. August Roth). Йшлося про поясні портрети митрополита Євгена Гакмана, баронів Євдоксія Гурмузакі, Антона Кохановського та Олександра Василька, які тепер є цінними художніми документами епохи, а водночас – витворами мистецтва.

Отже, газета понад 120-річної давності повідомила нам справжнє ім’я віденського митця. Ми також дізналися і про його авторство щодо двох музейних експонатів:  репрезентативних портретів голови буковинського крайового сейму Олександра Василька фон Серетського і визначного бургомістра Чернівців Антона Кохановського фон Ставчана.

Про художника й винахідника ручного друку

Працюючи над цими портретами, Август Рот виконував замовлення на створення зображень представницького характеру. Тому, вибудовуючи  образи, автор акцентував  увагу на зовнішності особи, позі, одязі, атрибутах, підкреслюючи її суспільне становище, репутацію тощо. Таким чином художник формував уявлення про особливості діяльності портретованих людей і враження від них.

Так, образ Олександра Василька виконаний з особливою дбайливістю. Його постать подана в парадній уніформі високопоставленої особи. Темно зелений мундир прикрашений розкішним золотим шитвом. У пишному орнаменті використані великі пальмети з мотивами дубового і лаврового листя. Ошатно виблискують орден на стрічці на шиї та ґудзики. Портретна подібність, ретельно прописані деталі, гладке письмо з нанесенням напівпрозорих (лесировочних) шарів фарби – все це відповідає класичному академічному малярству.

Цей твір і напрочуд вимовний портрет Антона Кохановського, урочистість якого підкреслена відтворенням австрійських нагород, вирізняє витончений малюнок і майстерне моделювання рис обличчя.

Тепер, знаючи ім’я митця, стало можливим дізнатися його біографію, про творче становлення й особливості почерку. Август Рот (1864-1952) навчався в Академії мистецтв у Відні. Його вчителями були Леопольд Карл Мюллер і Крістіан Гріпенкерл.

Він був членом  мистецьких об’єднань «Гагенбунд» і «Сецесіон», а також Австрійського товариства Будинку художників «Künstlerhaus». Прикметно, що в каталогах виставок ім’я Августа Рота зустрічається водночас з іменами чернівчан Оскара Ласке, а також Едуарда  Амеседера. Можна додати також, що твір молодшого колеги А. Рота по Академії мистецтв, учня К. Гріпенкерла, також є експонатом нашого Художнього музею. Йдеться про художника Антона Файстауера і його роботу, яка придбана 1994 року. До слова сказати, вона також атрибутована і тепер має назву «Автопортрет».

Однією з істотних рис творчості А. Рота є його різносторонність. Він вправно демонстрував, що добре знається на академічному живописі. Наступними роками, на відміну від замовних портретів, Август Рот створив низку настроєвих і психологічних портретів. Як художник-модерніст, він також звертається до пейзажів та фігуративних композицій. Їх вирізняє темпераментна імпровізація, імпресіоністична жвавість мазка, багатство нюансів кольору тощо. У деяких полотнах живописець тяжів до символізму.

Відомі також і технічні пошуки митця: Август Рот є винахідником ручного друку. Про свій метод тиражування творів без друкарського станка  він розповів у публікації 1921 року «Der Künstlerhanddruck».

Твори Августа Рота зберігаються в Австрійській галереї Бельведер у Відні, Національній галереї в Празі, Будинку мистецтв Брегенц, з’являються його роботи й на світових аукціонах.

Виправлення помилок у музейних записах минулих часів повертає нам авторів музейних експонатів і збагачує таким чином знаннями та враженнями прихильників мистецтва Буковини й відвідувачів Художнього музею.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця,  членкиня Національної Спілки художників України

Запис Таємниці Художнього музею Чернівців: як знайшли автора  двох музейних експонатів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гніздовський Яків Іванович народився 13 жовтня 1943 р. в с. Пилипче Борщівського р-ну Тернопільської обл.
Протягом 1959-1962 рр. навчався в Чернівецькому художньо-ремісничому училищі № 5, відділення альфрейно-декоративного живопису.
З 1962 по 1986 р. працював у Казахстані.
У 1986 р. переїхав до м. Чернівці, працював у галузі станкового малярства і монументально-декоративного мистецтва.
Від 2005 р. – член Національної спілки художників України.
Яків Іванович брав активну участь у багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставках. Твори зберігаються в музеях та приватних колекціях.
Помер Яків Іванович Гніздовський 9 лютого 2019 р. в Чернівцях.

На відкритті виставки виступали колеги, друзі Якова Івановича Гніздовського. Всі відзначали високий професіоналізм, вимогливість, патріотизм, талант Якова Гніздовського. Нажаль, влада не достатнього оцінила талант художника… Від 2015 року в стосах паперів Чернівецької облради спочиває подання на присвоєння Я.І. Гніздовському почесного звання «Заслужений художник України». Чиновники до цього часу не дали рух цьому поданню.




Чернівецький художній музей поповнився трьома полотнами Я.І. Гніздовського.
Картини подарували родина Я.І. Гніздовського, В. Ткачук і Я. Цюпак.

Дякуємо організаторам виставки за чудову виставку.
Іван Гніздовський був і лишається невід’ємним від художнього обличчя Чернівців.
Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ПАМ’ЯТІ ЯКОВА ГНІЗДОВСЬКОГО

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Твори Якова Гніздовського на виставці у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Микола ГЛУЩЕНКО, художник і розвідник(1901-1977): «Ніколи не пишіть того, що бачите, тільки те, що відчуваєте»

Микола Глущенко. Квітучі яблуні. 1974 р.

У жовтні минає 40 років, як пішов з життя митець яскравого таланту й легендарна особистість, український живописець Микола ГЛУЩЕНКО. Він творив барвисте й життєрадісне мистецтво. Його картинами милуються відвідувачі численних художніх музеїв України та Європи.

Творча біографія художника являє собою напрочуд плідний мистецький поступ від часу творчого становлення в Німеччині й Франції у 1920-х – 30-х роках і після повернення до України. Дослідники відстежують цікаві зміни індивідуальної манери художника, яка  проявлялася у майстерно виконаних творах за 50-річний період його творчості. Така особливість мистецького шляху значною мірою є виявом назовні бурхливої життєвої біографії митця, в якій, як виявилося, були й приховані сторінки.

Персонаж із двома біографіями

Микола Глущенко тривалий час працював на радянську розвідку й протягом багатьох років жив подвійним життям, таємна частина  якого була надійно законспірована. Світ довідався про це лише за незалежної України, відколи стали відомі розсекречені матеріали радянських спецслужб.

Відтак не лише мистецькі музеї розповідають про художника Миколу Глущенка, а й, наприклад, музей Служби зовнішньої розвідки України подає в одній з вітрин експозиції фотографії та документи, присвячені розвідувальній діяльності митця. Минуло зовсім не багато років відтоді, як стало широко відомо про блискуче виконання ним низки складних завдань. Вочевидь, завісу таємниці ще не повністю піднято і багато документів розвідника Миколи Глущенка  зберігаються під грифом «секретно». А до лав радянських спецслужб він потрапив ще молодим художником, перебуваючи у Франції.

Шлях до Європи

До Європи Глущенко потрапив у роки своєї неспокійної юності.  Він народився 17 вересня 1901 року в м. Новомосковську Дніпропетровської області в сім’ї бухгалтера.  Дитинство його пройшло на Слобожанщині в селі Борисівка. По закінченні комерційного училища в Юзівці (нині Донецьк) був мобілізований до армії Денікіна. Під час відступу дістався до Польщі, далі були полон і втеча до Німеччини.

Берлін став містом, де розпочалося життя  Глущенка-художника. Хист до малювання  визначив його біографію. Після навчання  у приватних художніх школах Микола Глущенко отримав академічну освіту в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва (1924). Значною мірою це стало можливим завдяки підтримці та матеріальній допомозі відомих представників української еміграції – гетьмана Павла Скоропадського, письменника Володимира Винниченка та професора Чернівецького університету, представника УНР в Берліні Романа Смаль-Стоцького). Після першої ж персональної виставки в галереї «Каспер» молодий художник стає відомим у мистецьких колах німецької столиці.

Микола Глущенко. Рожевий натюрморт, 1974

Париж – художня Мекка: Пікассо, Матісс, Глущенко, Сезанн

Після переїзду до Франції 1925 року до Глущенка прийшло визнання його як митця із власним оригінальним стилем. Одна за другою в Парижі та інших європейських містах відбувалися виставки, на яких його твори експонувалися поруч із роботами таких видатних майстрів, як Пабло Пікассо та Анрі Матісс, із якими він був добре знайомий. Етапом у творчому житті Миколи Глущенка стала персональна виставка у «Салоні незалежних» у Парижі. Про Глущенка писали критики, випускалися каталоги, згодом прийшов і комерційний успіх. Одна з французьких газет зазначала, що твори М. Глущенка цікавлять публіку нарівні з роботами Сезанна та Брака. Найбільш прикметним у його живописних роботах визнавали плідний пошук гармонії промовистої образності й технічного виконання.

До кола спілкування митця входили відомі французькі художники та письменники, які часто збиралися у його приватній студії в Парижі на вулиці Волонтерів, 23. Підтримував зв’язки Микола Глущенко і з українськими митцями, які працювали в Парижі. Він активно сприяв роботі Асоціації Незалежних Українських Митців. Разом з С. Гординським організовував виставку художників «Паризької групи» у Львові. Там же 1935 року з великим успіхом відбулася і його власна персональна виставка, на якій було представлено близько ста творів. Кілька робіт з тієї експозиції залишилися у збірці Львівського Національного музею. І майже через 40 років Глущенко знову завітав до Львова зі своєю персональною виставкою. Але то були вже інші часи…

Розвідник і художник на порозі Другої Світової

1936 року М. Глущенко залишив Францію та з дружиною й сином переїхав до Москви, звідки перебрався до Києва. У передвоєнні роки Микола Глущенко далі виконував  агентурну роботу, добуваючи надважливу інформацію. На початку 1940-го він займався організацією обмінних виставок в Москві та Берліні у співробітництві з відділом культурних зв’язків штабу Ріббентропа. Отримавши спеціальне завдання, Микола Глущенко спромігся роздобути відомості про деталі підготовки Гітлера до війни проти СРСР.

Микола Глущенко, Весняний мотив. 1952 р.

У рамках соцреалізму

А у творчості тепер уже київського художника розпочався новий етап. То були роки панування методу соціалістичного реалізму в мистецтві. Живописець М. Глущенко, хоча й прибув з Парижа – школи образотворчого мистецтва світу, змушений був підкорятися загальним ідеологічним вимогам. Один з провідних радянських мистецтвознавців О.Федоров-Давидов визнавав талант М. Глущенка, але зауважував, що йому треба позбутися французьких захоплень і… барвистості. Створюючи обов’язкові тематичні картини й портрети, Глущенко залишався вірним улюбленому пейзажному жанру. Втім, у пейзажах та натюрмортах 1940-50-х років це був вже інший Микола Глущенко. Випробування соцреалізмом проявлялося у традиційних й деталізованих композиціях, побудованих в реалістичному дусі. Але й у таких пейзажах Глущенко не втрачав ліричного забарвлення й колористичної жвавості.

Кілька полотен того періоду зберігаються в Чернівецькому художньому музеї, серед них «Бузок», «Осінь у Каневі» тощо. Знайомить музей і з пейзажами роботи Глущенка 1970-х років. Ми впізнаємо в них справжнього майстра, живопис якого вирізняє розкутість, артистизм і дзвінкість кольорів, того Глущенка, який казав: «Ніколи не пишіть того, що бачите, тільки те, що відчуваєте». Такими є, наприклад, «Рожевий натюрморт» та пейзажі «Площа Богдана Хмельницького», «Сінокіс», «Квітучі яблуні». Ці твори приваблюють декоративністю, виразністю ритмів, рвучкими спалахами кольору, точністю ліній та професійно зваженою композиційною побудовою. Історики мистецтва вбачають у таких полотнах вплив мистецтва П’єра Боннара, Анрі Матісса,  Моріса Вламінка, а також французької постімпресіоністичної школи живопису. Всі дев’ять творів надійшли до музею від Міністерства культури України, яке свого часу, згідно із заповітом М. Глущенка, отримало 1250 його робіт. 2011 року у Художньому музеї в Чернівцях експонувалася виставка з 59-ти картин митця, яка подорожувала містами України.

Останні десятиліття життя народного художника України Миколи Петровича Глущенка (а відійшов у вічність він 31 жовтня 1977 року) позначені активною творчою та виставковою діяльністю. Він багато подорожував, бував за кордоном, займався викладацькою роботою, був професором Київського художнього інституту.  Значна мистецька спадщина Миколи Глущенка становить від 5 до 10 тисяч творів. Його роботи представлені у музеях України, Росії, Франції, США, Канади та інших країн, зберігаються в численних приватних колекціях.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Його називають українським Джеймсом Бондом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому художньому музеї поміж цінних книг з бібліотеки Опанаса Шевчукевича є два рідкісних видання 1920-х років з численними  ілюстраціями: «Дзеркало душі» та «Кайзер і архітектор» («Der Seelen–Spiegel», «Der Kaiser und der Architekt»). Вони передані до музею 1991 року Яснозором Шевчукевичем. Нині ці раритетні експонати знайомлять чернівчан і гостей міста із творчістю надзвичайно цікавого митця, про якого дуже мало відомо в Україні. Книги створені художником-графіком і поетом Уріелем Бірнбаумом, юні роки якого пов’язані із Чернівцями. Тут він почав малювати, тут з’явилися його перші мистецькі твори. Оригінальна експресіоністична графіка митця з успіхом експонувалася на виставках у Чернівцях після Першої Світової війни. В музеях України твори Уріеля Бірнбаума не представлені. 9 грудня виповнюється 60 років від дня його смерті.

Народився Уріель Бірнбаум 1894 року у Відні, виховувався в родині єврейського філософа та письменника Натана Бірнбаума – одного з ідеологів сіонізму, автора терміну «сіонізм», який став назвою громадського руху та означає прагнення євреїв відродити свою державу на Землі Ізраїльській з Єрусалимом і його символом – горою Сіон. Відома і його провідна роль в організації та проведенні 1908 року міжнародної конференції з ідіш у Чернівцях, на якій було оголошено ідіш національною мовою євреїв. Родина Бірнбаумів мешкала в Чернівцях від 1908 до 1911 року  на Dr. Rothgasse, 9 (сучасній вулиці Олександра Доброго).

Графік, поет письменник

Уріель Бірнбаум (1894-1956) прожив складне, змістовне та плідне життя. Творчі уподобання митця були пов’язані з графікою, поезією, прозою. Він дуже рано навчився малювати, цікавився літературною творчістю. В родині добре малювали батько та брат Менахем, який теж став художником, але життя його трагічно обірвалося в Освенцимі.

Переїхавши з Чернівців до Німеччини, Уріель 1913 року пройшов короткий курс навчання у художній школі творчого об’єднання «Берлінський сецесіон» (Berliner Secession), що був центром німецького мистецького життя, частина членів якого надавала перевагу експресіонізму. Його педагогом був відомий живописець і графік професор Конрад фон Кардорфф. Важливо зауважити, що характер творчості Бірнбаума  визначала його глибока релігійність. Він прийшов до віри в ранньому віці, надаючи навіть власному імені Уріель особливого значення (Уріель означає: «Бог – моє світло»).  Про це відомо з автобіографії «За одну ніч стати віруючим», яку він написав 1913 року. Молодий митець виклав свої погляди, ґрунтованих на повному підкоренні людини божественній волі, у своїй першій книзі «Віруюче мистецтво» (1919). Віра стала джерелом сили і темою його художньої творості.

У 20 років повернувся з війни калікою

На життєву долю Уріеля випали роки Першої Світової війни, під час якої він добровольцем пішов на фронт і був тяжко поранений. Довелося ампутувати ногу, друга залишилася сильно пошкодженою. 1916 року Уріель Бірнбаум уперше бере участь у художній виставці у Відні, куди переїздить з Берліна. Він стрімко розвиває мистецьку активність. Уже 1918-19 роках критики мистецтва помітили його експресіоністичні графічні твори на виставках, про що зазначали у новаторських часописах з мистецтва Австрії та Німеччині. Згодом він почав працювати у низці журналів, зокрема, був ілюстратором у австрійському дитячому виданні «Веселка». Щороку виставляв свої твори у відомих галереях Відня, водночас займаючись і літературною діяльністю. Творчості художника-поета властива любов до природи та почуття гумору. Графічні роботи стилістично тяжіли до експресіонізму та модерну. Митець створює серії плакатів, екслібриси, ілюстрації до казок, серед яких «Аліса у Країні Див» Льюїса Керролла, збірник оповідань Едгара По, біблійні тексти тощо. Графічні твори Уріеля Бірнбаума об’єднані у цикли. Серед них були живописні малюнки кольоровою тушшю, рисунки пером і чорнилом, а також літографії та гравюри.

Життя, сповнене духовної та інтелектуальної творчості

В 1920-х роках Уріель Бірнбаум почав ілюструвати власні поетичні збірки, присвячені  досвіду Першої світової. Серед них – «Кінець світу» («Weltuntergang»), а також «На Божій війні» («In Gottes Krieg»),  до якої він створив низку оригінальних графічних малюнків, виконаних у техніці пуантилістики (малювання точками). 1923 року за цю роботу обдарований митець отримав високу австрійську літературну премію Едуарда фон Бауернфельда. Протягом кількох років він працював над серією з 50-ти кольорових композицій біблійного циклу «Мойсей». 1934 року в Амстердамі  відбулася його персональна виставка, яка мала значний успіх. 1939-го, після анексії Австрії нацистською Німеччиною, він емігрував до Нідерландів, де йому вдалося знайти притулок завдяки клопотанню за нього 27 відомих діячів мистецтва. Відразу після приїзду відбулися дві його виставки в Гаазі. Але після Другої світової війни через серйозне погіршення зору художник вимушений був залишити образотворчість, водночас продовжував працювати над романом «Габсбургська утопія». Попри всі драматичні випробування та періоди забуття, його життя було наповнене активною духовною та інтелектуальною діяльністю. Митець разом з дружиною та дочкою проживав в місті Амерсфурт, де і помер 9 грудня 1956 року.

Художник, Уріель Бірнбаум залишив значний мистецький доробок, що складається з величезної кількості малюнків та ілюстрацій. А в його літературній спадщині – 6000 віршів, 35 коротких п’єс, 25 новел, 13 казок, 10 фантастичних історій, 700 приказок, незавершений роман і численні нариси. Тільки частина з цього доробку вийшла друком.

Гордість Чернівецького художнього…

Та повернімося до експонатів Художнього музею в Чернівцях, де є унікальна можливість познайомитися з двома напрочуд цікавими книгами Уріеля Бірнбаума.

Цикл «Дзеркало душі» («Der Seelen-Spiegel», 1924) – це графічний альбом Уріеля Бірнбаума, 120 гротескних ілюстрацій якого постають красномовним свідченням самобутнього таланту майстра як карикатуриста. Вправним лінійним рисунком художник виводить яскраву галерею ексцентричних образів фантастичних створінь. У зображеннях химерних істот є напрочуд виразні влучні характеристики людських чеснот (співчуття, доброта…) та гріхів (зарозумілість, кокетство…).  Втілюючи філософські міркування про людську натуру та сенс людського життя, автор підсилив їх фразою з Книги Проповідника: «Бог створив людину праведною, а люди шукають різних вигадок».

Філософсько–архітектурна казка про непорушність Всесвіту

Кілька років поспіль Уріель Бірнбаум працював над графічними аркушами до свого прозового твору «Кайзер та архітектор», створивши 50 багатошарових кольорових композицій тушшю та чорнилом («Der Kaiser und der Architekt», 1924). Техніку малювання з живописними ефектами митець майстерно удосконалив і домігся промовистості, колористичної та декоративної виразності, властивих вітражам. «Кайзер та архітектор» є філософською архітектурною казкою. Це історія про будівництво небесного міста, яке імператор доручив уславленому архітектору – диваку та бунтівнику. Вправний зодчий зробив безліч креслень і побудував кілька десятків ідеальних міст з срібла та скла, золота та кришталю, порцеляни та смарагдів… Серед них були місто-калейдоскоп, ступінчасте місто, місто-острів тощо. Вони були червоного, жовтого, зеленого кольорів; із численними колонами, вежами, куполами та сходами. Але жодне з них не відповідало мрії імператора про ідеальне місто. Згодом імператор зрозумів, що небесний град не може бути побудований на землі. Втім архітектор наполягав на своєму та заходився будувати нове гігантське місто-вежу. І коли, нарешті, це небаченої краси небесне місто постало, його вразила могутня блискавка, поховавши під уламками й самого будівничого. Архітектора згубили гординя та жага слави. Бірнбаум, який сповідував космогонічну ідею непорушного порядку існування Всесвіту, вірив, що недотримання його правил не залишається безкарним.

Книга «Кайзер та архітектор» мала схвальні відгуки сучасників і стала книгою року. Вона є оригінальною й найбільш атрактивною з видань про архітектуру 1920-х років. Жваво цікавляться цим друкованим твором і в наші дні. Ідеї, закладені в ньому, є предметом інтересу фахівців з архітектури. Так, американський дослідник Кайл Дагдейл  (Kyle Dugdale) у своїй дисертації 2015 року з приводу книги зазначає, що її «центральний мотив Вавілонської вежі розуміється як архетип архітектурного проекту». А тема архітектури у Бірнбаума може бути прочитана в контексті історичному, політичному, філософському та богословському, але передусім – в архітектурному. Не згасає інтерес до цього програмного твору Уріеля Бірнбаума й у ХХІ столітті. Тож не є випадковим, що на музейному примірнику книги залишений давній рукописний напис невідомого (можливо, дарителя, який презентував книгу О. Шевчукевичу): «Уріель Бірнбаум – велика особистість, незважаючи на те, що він – чоловік невеликого росту».

Художник-поет і сьогодення

Пам’ять художника-поета в наші дні зберігає Центр Мойсея Мендельсона у Потсдамі. Там же створений Фонд Уріеля Бірнбаума, який налічує 2000 томів, рукописи та численні художні твори. Мистецькою спадщиною батька активно опікувалася його дочка Міріам. У Амстердамі зберігається велика збірка екслібрисів незабутнього графіка. Австрійському єврейському музею, художній галереї Альбертіна, Австрійській національній бібліотеці та Военному архіву, а також архіву в Торонто належать цінні колекції творів та рукописів митця. Ім’я Уріеля Бірнбаума занесене до «Каталогу рідкісної книги», виданого в США. Від 1950-х років і до наших днів періодично відбуваються виставки художника-поета в різних країнах та перевидаються його літературні твори. Постійно з’являються публікації про творчість майстра. Книги та художні роботи Уріеля Бірнбаума продаються на відомих світових аукціонах Christie’s, Dorotheum тощо. У Відні на його честь 1959 року названо вулицю (Birnbaumgasse).

Пам’ять про самобутній талант експресіоніста живе і в Художньому музеї в Чернівцях. Маємо також світлі сподівання, що архітектурні образи Чернівців залишили чарівний слід у дитячих спогадах Уріеля Бірнбаума і плідно втілені ним в творчості.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Уріель Бірнбаум – велика особистість… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ювіляри 2016. З музейних колекцій

Член Національної спілки художників України Іван Онуфреїв (1946-2012) –  митець зі складною історією життя. Його живопис – це розмова про нас, про світ. Розмова щира, відверта й справжня, стримана й подеколи сувора.

Іван Онуфреїв.

Автопортрет. Виставка НСХУ  2014 р. «У вінок Кобзареві».

Приватна власність

Важливо згадати, що творчий почерк художника формувався під благодатним впливом таких відомих педагогів Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, як славнозвісний живописець Любомир Медвідь і улюбленець студентів, портретист і монументаліст Іван Скобало. Тож післяінститутське десятиліття Івана Онуфреїва позначене цікавими творчими здобутками. Він проявив себе як майстер психологічного портрета із внутрішньою динамікою образу та напрочуд виразною стилістикою. Якнайкраще про це свідчать ранні твори художника з музейних колекцій Чернівців і Тернополя:  «Портрет заслуженого майстра народної творчості України Михайла Катеринюка» та твір «Сум».

Іван Онуфреїв. Сум. 1972, картон, темпера. З колекції Тернопільського художнього музею.

Жіночий портрет «Сум» створений через рік після закінчення інституту (1972 ). Але в ньому вже яскраво розкриваються талант митця та його творча індивідуальність. Це особливо помітно в декоративному ефекті композиції, виразно утвореному контрасністю кольорів, дещо сплощеними об’ємами та темною пружною обводкою. Воднораз із декоративністю простежується і властива пензлю Івана Онуфреїва монументальність. Із цим портретом пов’язана драматична історія зі щасливим завершенням. Він протягом кількох років разом з іншими творами був одним з експонатів картинної галереї у палаці графа Бадені на Тернопільщині. Від підвищеної вологості картини почали псуватися. В украй занедбаному стані вони потрапили до реставраторів Тернопільського художнього музею. Таким чином було врятовано  цей чудовий ранній твір Івана Онуфреїва, який отримав нове життя.

Іван Онуфреїв. Портрет заслуженого майстра народної творчості М. Катеринюка. 1977,  ДВП, олія. З колекції Чернівецького художнього музею.

1977 року творчу спадщину митця збагатив портрет Михайла Катеринюка.  Автор яскраво розкриває непересічну індивідуальність і характер творчої особистості уславленого різьбяра. Головний акцент зроблено на висвітленому й немов вихопленому з темного тла обличчі. Лаконічна художня мова твору будується на узагальненій пластиці та декоративному трактуванні об’ємів. Підкресленої виразності та стрункості надає композиції майже скульптурна ліпка форми та чітка контурна лінія. Така стилістика є характерною особливістю творів Івана Онуфреїва 1970-х років.

Іван Онуфреїв. Червоні маки. 1978, картон, олія. З колекції Чернівецького художнього музею.  

Притаманна йому манера виразно відчувається і в іншій роботі з Чернівецького художнього музею: в ошатному натюрморті «Червоні маки» (1978) приваблює енергійна експресія кольору та темпераментний пастозний мазок.

У наступні 80-і та 90-і роки  митець звертається до історичної тематики та релігійних мотивів. Водночас із такими творчими задумами, Іван Онуфреїв перебуває у пошуках відповідних їм засобів художнього вираження. Відтак у художньо-образному ладі композицій та їхній пластичній структурі спостерігаються зміни та поява нової образної символіки.  Письменник Георгій Шевченко характеризує їх як роботи, у яких промовляє «напружена одержимість» («У зблисках дивосвіту й реальності»: газета «Час», 1996, 12 січня). Творів цього часу збереглося вкрай мало. Вони здебільшого розпорошені. Серед них: «Голгофа», «Месія», «1933», «Роксолана», «Плач», «Скеля Довбуша» тощо.

Про цей період творчості митця читаємо у статті Мирослава Лазарука «Не зупинився на півдорозі» (газета «Молодий буковинець», 1995, 16-22 грудня). Автор статті зазначає про художника, що в роки «застійного офіціозу його твори вирізнялися прагненням заглибитися в життєві реалії, які спричиняли внутрішній спротив і біль». Далі автор згадує про картини пізнішого часу – твори філософського забарвлення, які «виразно окреслюють тему національного, духовного відродження. Зокрема, пам’ятна «Капличка» роботи Онуфреїва. У творі «Думи мої» «оригінально вирішено Шевченківську тему». Цінними є відомості про роботи І. Онуфреїва на тему національного відродження: «…його розп’яття символізує шлях України до визволення. Світлі тони, на які, до речі, автор досить скупий, віщують пробудження. Вдале звертання й до історичної теми, зокрема, до постаті гетьмана Сагайдачного».

Іван Онуфреїв. Портрет Володимира Івасюка. 2003, полотно, олія. З колекції Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка.

Одним з небагатьох творів наступних років є живописне зображення Володимира Івасюка 2003 року, створене за мотивами незабутньої поетичної  світлини українського композитора, відзнятої крізь листя дерев. Із портретом можна познайомитися в експозиції Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка. Щемні інтонації композиції передають глибокий біль, тривогу та тривожні передчуття. Видається, що цей образ навіяний пісенними рядками Володимира Івасюка, які стали пророчими:

«Одинокий лист,

гнаний вітром,

пролітає повз мене.

Він більше сюди не повернеться.

Не повернуся і я».

Протягом  2009-2010 років Іван Онуфреїв  працював над створенням ікон для нового іконостасу домової церкви Івана Сучавського в Резиденції митрополитів – нині храму теологічного факультету ЧНУ. Про враження від роботи митця із захватом відгукується отець Микола Щербань: «Зроблено високопрофесійно. Талант! Помножений на працю до сьомого поту…».

Мистецькі здобутки Івана Онуфреїва залишаються в пам’яті сучасників. Адже найкращі твори художника є яскравою та своєрідною частиною творчої спадщини чернівецького станкового малярства нашого часу.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Щира подяка всім, хто сприяв появі цього матеріалу: художникам, родині митця, Олені Банніковій (Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Івасюка), а також заслуженому художнику України Євгену Удіну (Тернопіль).

Запис У портреті Володимира Івасюка художник передав тривожні передчуття спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Богдан Макаренко народився і живе у Києві. Закінчив Національну Академію Образотворчого Мистецтва, факультет станкового живопису.  Від 2009 — учасник всеукраїнських виставок. У 2011 році у Чернівцях відбулася  перша персональна виставка живопису Богдана Макаренка. Роботи Богдана знаходяться у приватних колекціях в Греції, Німеччині, Польщі та Росії. У квітні 2015  художник був відзначений  ВМГО «Союз обдарованої молоді»  спеціальним дипломом «За вагомі досягнення в образотворчому мистецтві та успішні виступи на міжнародних конкурсах»

Валерій Козуб живе і працює у Києві. Викладає у художній студii. Народився у Закарпатськiй областi. Від 2001 до 2005 навчався в Ужгородському коледжi мистецтв iм. А.Ерделi. Випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Техніка офортів. Майстерня професора  А.В. Чебикiна. Від 2012 член Національної Спілки художників України. Викладач  студiї НАОМА.

Фотозвіт про вернісаж за посиланням: ТВОРЧИЙ ДІАЛОГ ВАЛЕРІЯ КОЗУБА ТА БОГДАНА МАКАРЕНКА

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Відкритий діалог… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Вітрила” – спільний мистецький проект  художників Даши Сєдової, Наталії Гаврилець, Наталії Таранухи та Яніни Фотокакіс

В експозиції представлено понад 80 робіт художниць.
Виставка триватиме до 23 листопада

– Що для Вас, пані Дарино, цей спільний проект “Вітрила”? Як Ви готувалися до виставки? Чому відібрали саме ці роботи?
– Виставка стала дуже важливим етапом. Ми прагнули донести людям у такий важкий час світле, яскраве і позитивнее. Нам багато ще треба працювати і прагнути вдосконалюватися, головне працювати. Дуже вдячні всім, хто підтримував нас в організації виставки. Особисто завдячую дівчатам за спільне створення композиції і організацію. Роботи, які представлені, відбирала за роками і кольоровою відповідністю. Також є і улюблені роботи: «Танго на даху», «Розмова» і нові літні роботи після моря «Созополь».

– 4 художниці… 4 настрої… 4 теми під спільними “Вітрилами”. Чи завжди, пані Наталіє, вітер змін попутний?
– Чотири сторонни світу, чотири стихії, сакральна цифра. Ми різні, кожна сильна індивідуальність, у кожної своя точка зору, свій шлях, але об’єднало нас мистецтво, звісно, завдяки Олені Миколаївни. Дійсно, в певний період навчались разом у художній школі, але більш тісніше почали спілкуватись вже коли були у студії Олени Миколаївни. За цей довгий шлях ми вже стали друзями, не тільки колегами по цеху. Цікаво, коли працюєш пліч-о-пліч з такими митцями, відчуваємо вже інтуїтивно одна одну. Наша відмінність нас об’єднує. Кожна з нас працює в своєму напрямку, намагаємось самовдосконалюватись і працювати, працювати, як наказувала нам Олена Миколаївна. Такі собі вітрила, які разом на одній щоглі. А вітер – він різноманітний, не завжди попутний, але нас це не спиняє, ми на одній хвилі. Всі перепони нас зміцнюють і вони є рушійною силою продовжувати свій творчий шлях.

– Виставка «Вітрила» – проект талановитих і амбітних художниць. У кожної – свій унікальний стиль, техніка.
Ви представили гратографію. Багато символіки, метафор, змістових акцентів. Розкажіть, як Ви створювали експозицію? Що для Вас є головним у цьому проекті?
– Думаю, що даний проект є точкою минулого етапу. На сьогоднішній день, як мені, так і нашому проекту «АРТ НУВО» є куди прямувати і вдосконалюватись, а найголовніше – є бажання. На цій виставці є роботи за минулі рока і абсолютно нові. Всі вони є відображенням емоційного стану, переживань, як позитивних, так і негативних. У кожного з нас багато чого змінилось і всі ці емоції, хвилювання і радощі знайшли віддзеркалення на представлених картинах. Тому і назва виставки, на перший погляд, така легка – «Вітрила». Але виставка багатогранна і дозволила об’єднати нас, всі наші емоції і переживання. Проблем з експозицією у нас не було. Всі визначились з тим, як і де їх роботи виглядатимуть краще, так само і з розміщенням робіт поетапно.
Творчі люди – сильні духом! Вільні та неспинні у своїх думках та мріях.

– Виставка чотирьох талановитих художниць… Ви – різні, унікальні, але що Вас, пані Наталіє, поєднало у цьому мистецькому проекті?
– Мистецький проект «Вітрила» поєднав нас в першу чергу бажанням творити. Ми дружимо особисто і творчо вже більше 10-ти років. Познайомилися завдяки Олені Миколаївні Михайленко, коли відвідували художню студію під її керівництвом. Оскільки ми часто приймали участь у спільних виставках і проектах, нам легко знайти спільну мову одна з одною. Тим більше, наші творчості досить довгий період розвивалися пліч о пліч. Нам цікаво спілкуватися і працювати разом.

9999999999999999999

щщщщщ

Вітаємо!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Виставка “Вітрила” у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Цього року у Вас, пані Марино, відбулися цікаві виставки у Чернівцях, Києві, Львові. Як Ви все встигаєте? Після виставки у Києві (не була на відкритті, але виставку відвідала) бачу, що додалися багато нових робіт. Ваші роботи випромінюють тепло, впевненність і красу. Як Вам вдається бути оптимістом у наш складний час?
– Я намагаюсь до живопису ставитись, як до професії. Так воно насправді і є. В мене немає іншого заняття та іншого доходу. Я живу за живопис. Спостерігаю невтішну тенденцію, коли малярство переходить у сферу хоббі. А то вже зовсім інший підхід і зовсім інший результат. Мистецтвом треба жити і кожного дня напрацьовувати нове і нове.
А в складний час просто не маєш морального права кидати справу, якій присвятив більшу частку свого життя. Все минеться, а картини, то така річ, яка преживає катаклізми, войни, скруту…

Марина Рибачук
Живописець, член національної спілки художників України.
Народилась 7 вересня 1964 року в Донецькій області, Украіна.
Закінчила художньо-графічний факультет Івано-Франківського педінституту в 1988 році.
Отримала диплом з вiдзнакою.
Член мистецької спілки БЖ-АРТ.
Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії ім. Ольги Кобилянської в номінації живопис, 2013 рік.
Живе та працює в місті Чернівці.
Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок і пленерів.

– Хто є для Вас безперечним авторитетом?
– Я вчилась у народного художника Івана Холоменюка в свій час, і то планка дуже висока. Він був зразком та особистістю. Дуже рідко хвалив, а коли хвалив, то ти розумів, що чогось досягнув. Працювати постійно, то і необхідність і задоволення, і страждання і гордість, коли щось насправді вдається…

– А чому, пані Марино, така назва виставки? «Терасове місто в зеленій спідниці… Провінційні історії, продовження»…
– У мене була попередня виставка у Києві – «Провінційні історії»… Там теж були і роботи, написані у Франції.
А Чернівці – це терасові місто (5 терас, рівнів) «в зеленій спідниці»… Ось як звучить у вірші Рози Ауслендер в перекладі Петра Рихла :
Терасове місто в зеленій спідниці
Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп
приправлений перцем
мовчав п’ятьма мовами …
Вірш Рози Ауслендер, який написаний про Чернівці воєнних часів, і зараз звучить дуже сучасно і проникливо…

Дякуємо, пані Марино, за чудову виставку!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис І не тільки провінційні історії Марини Рибачук… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники цієї виставки (37 робіт ) – 12 художників: Сєдова Даша, Афанасьєва Олена, Бабюк Микола, Кравченко Галина, Харина Тетяна, В’юга Юліана, Легусова Ольга, Лаврук Аліна, Тарануха Наталія, Фотокакіс Яніна, Стерликова Меги, Гаврилець Наталія.

«Le Charme discret de la bourgeoisie» («Скромна чарівність буржуазії») – останнім часом постійно пригадується цей фільм Луїса Бунюеля. У фільмі нападники оголошують: «Ви – зараза для суспільства». І усіх шістьох героїв розстрілюють. Але у фільмі страта обернулася нічним кошмаром. Те, що відбувається зараз – трагедія, і вже навпаки, прагнеш заснути хоч на трохи, щоб забутися від реальності. Зрештою, якщо за Жаном Полем Сартром: «Людина приречена бути вільною», здавалось б, але і вийти за межі своєї суб’єктивності людина теж не може. Якщо справжня істина існує поза часом, виходить, ми її дочекаємося. Хоча б суб’єктивно. У будь-якому випадку ми є свідками всього, що відбувається…

Виставка молодих художників АРТ- НУВО «вільні БОЖЕ вільні» виголошує свій погляд, свої істини…, пошук істини, осмислення, світ, у якому живуть герої.

Робота Мегі Стерлікової «Шевченко» датована 2011 роком, виставлена вперше.
«За вас правда, за вас слава. І воля святая! »…

Картина «Світло ночі» Наталії Таранухи нагадала мені рядки Василя Стуса.

Посоловів од співу сад,
од солов’їв, і од надсад.
І од самотньої свічі,
і од жалких зірок вночі.
У небі місяць горовий
скидається, як пульс живий…

Василь Стус

Багато робіт Ольги Афанасьєвої.
«Коріння мого міста» – це і гімн Чернівцям, і естетика міста, його уразливість і шляхетність.

«Знаю, заради чого» Наталії Гаврилець не тільки образно стверджує, але і назва демонструє позицію авторки.

«Творчі люди сильні духом! Вільні та неспинні у своїх думках та мріях.
Загалом визначення «БОЖЕвільний» – людина як вільна людина по волі Божій, у якої в силу обставин з’явилися надзвичайні сили та здібності.
До таких людей можна віднести художників, майстрів, письменників, поетів, музикантів, так звана богема, інтелігенція. Кожен з нас прагне донести код, який ми бачимо і програмуємо для наступних поколінь. Митець бачить світ з інакшого ракурсу, він вільний, вільний духом, вільний від обмежень, від меж допустимого, тому і чудить…»

XXI століття – вік загальної уніфікації. Важко залишатися неуніфікованою людиною.
Але багато людей цього прагнуть… І художники АРТ-НУВО так само…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Пошук істини… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Назарович Снігур народився 5 червня 1929 в селі Грозинці Хотинського району Чернівецької області — етнограф, фольклорист, краєзнавець, різьбяр, писанкар, майстер лозоплетіння; письменник, мистецтвознавець, художник-прикладник; Заслужений майстер народної творчості України.
У 1960-1961 рр. Іван Назарович Снігур навчався в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної. Добре знаючи буковинський побут та етнографію, працював консультантом кіностудій Києва, Москви та Кишинева, за його участі знято 13 фільмів (з них такі відомі, як “Білий птах з чорною ознакою”, “Гадюка”, “Яка тепла пізня осінь”). автор шести книг. Іван Снугур автор шести книг: «Легенди Буковини» (1998),
«Грозинці на вітрах історії» та «Село між двома кішмами» (2004), «Покровитель Буковини — святий великомученик Іван Новий Сучавський (2004), «Чернівці і чернівчани» (2005) і «Мої мандри по Буковині» (2008).

До цього часу в Чернівцях так і  немає музею Івана Снігура. Ще 23 роки тому Іван Снігур написав меру Чернівців листа-заповіт, де просив на підставі його колекції  зробити музей міста Чернівці. До цього часу відповіді  ні від жодного мера немає.

Бажаю шановному Івану Назаровичу міцного здоров’я, щастя і отримати врешті решт приміщення для його унікальної колекції. 

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Ювілейна виставка Івана Снігура спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 квітня у Чернівецькому художньому музею відкрилася виставка “ВЖЕ ПОЧАЛОСЬ, МАБУТЬ, МАЙБУТНЄ” молодих художників громадської організації “Арт- Нуво”.

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис “ВЖЕ ПОЧАЛОСЬ, МАБУТЬ, МАЙБУТНЄ” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Крістіна Кельті — перекладач з англійської та німецької мови.
Крістіна Кельті була автором та ведучою “Віртуальних мандрівок” у 2010-2012 роках.
У 2012-2013 роках була перекладачем волонтера Американського Корпусу Миру.
У 2012 Крістіна Кельті працювала перекладачем міжнародних спостерігачів з Канади під час проведення Парламентських виборів в Україні.
“Саме такий досвід роботи посприяв тому, що я мала змогу звернути увагу на прекрасні миті у перервах між плідною працею, адже часу не просто було обмаль, моє життя на той період розчинилося у заходах, які я перекладала.
Я не маю мистецької освіти, але мала спроби займатися малюванням, намагаючись висловити те прекрасне, що відчувала всередині. Так сталося і з виставкою “Яскраві миттєвості життя”, це моя перша персональна виставка, головна ідея якої висловити свою повагу та поцінування тим митям життя, які надихають підкорювати нові вершини. Я це висловлюю через квіти, поєднання кольорів та контраст. В застосуванні переважно темних тонів ябачу можливість ще більше наголосити на яскравих кольорах, на виразності композиції. Настає час, коли своїми творчими і водночас світоглядними поглядами варто ділитися, що я і роблю. Прогрес надає нам багато нових можливостей, але й ми платимо за нього дорогою ціною. На мою творчість певним чином впливає японське мистецтво. Побачити велике в малому, це те, що хочу висловити я своєю творчістю”,- розповідає Крістіна Кельті.

Інформація з сайту Чернівецького художнього музею.

У ці тривожні дні лютого дякуємо Крістіні за тепло і яскравість її картин, за сонце, за неповторність, відвертість і ніжність.

Від 5 лютого до 2 березня у Чернівецькому художньому музеї можна переглянути персональну виставку мисткині.

Спасибі, Крістіно, за твій подарунок, за твій світ образів, роздумів та віру у майбутнє…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Розмай від Крістіни Кельті… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

24 грудня у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка «Через минуле в майбутнє». Виставка присвячена пам’яті педагога, Заслуженого працівника культури України, члена Спілки художників України Олени Миколаївни Михайленко (1951-2013), яка була засновником і керівником цього проекту. В експозиції представлено 12 творів Олени Миколаївни і 40 творів 12 молодих художників Чернівецької обласної громадської організації «Арт-НУВО».

Дякуємо за виставку!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис «Через минуле в майбутнє» – від молодих художників «Арт-НУВО» спершу з'явиться на Медіа-Версії.