Усе було, як і завжди в «Батьківщини»: без «совкізму», із високим рівнем креативу. І без формальностей – як на народній сходці. Хоча високої трибуни критично бракувало: уже в десятому ряді виступаючого було важко розгледіти…

Коли з якихось таємничих «технічних причин» екран «зависав»,  півплощі автоматично витягувало шиї та ставало навшпиньки в бажанні краще розгледіти відомих і не дуже політиків. Чомусь зовсім не було розпорядників, як і десятка-другого звичайних лавок для літніх людей, щоби могли відпочити бодай хвилинку від кількагодинного стояння.

…Дуже тепло зустріли Саакашвілі. Слухаєш – і розумієш, чому Грузія за короткий час позбулася корупції. Він – справжній! І цього досить.

Порадував звично відвертий (на межі) Луценко. Правильно та чесно. Здавалося, одного його виступу було би достатньо, щоби пояснити людям усе. Про його промови потрібно писати окремо. (Про роботу та наслідки – краще промовчати.) Хоча наразі це не головне. Але пам’ять – це така штука…

Яценюк виступив, як і належить прем’єрові найбільшої країни у Європі. Стисло, розумно, виважено. Кращого виступу було годі й чекати. Наголосив, що прийшов підтримати соратницю по боротьбі й людину, гідну представляти інтереси України перед цілим світом. Крапка.

Тема Майдану – в усіх виступах. Слова про Небесну сотню – так само. Юлія Тимошенко теж розпочала свій виступ з цього. Загалом Юля багато у чому змінилася. Від зачіски до тону промови. Він став менш патетичним, але набув відтінку сповіді перед старими та вірними друзями. Інколи здавалося, що вона переграє. Хоча в тому, що вона грає, мене важко переконати. Хто досі не вірить, що Юля – ворог системи, з якої вона сама й вийшла, – прошу на кілька років до камери. Туди, де ніхто не дає гарантій щодо прикрого раптового серцевого нападу… Це і є найкращий доказ.

Нині у промові Юля закликала людей боротися самотужки за свої права й знищувати корупцію в судах, які, як вона пообіцяла, стануть невдовзі справедливими. Розумно. Як і теза про неможливість подолання корупції самими корупціонерами. Але питання:  малий та середній бізнес має досвід боротьби за свої права у судах. А пересічний громадянин? Він досі боїться самого слова «суд», вважаючи, що хто тільки потрапляє до цього «страшного» приміщення, вже стає напівзлочинцем. Тож як бути? Чекати, допоки селянин юрфак закінчить? Без реальної сили, структури, організації, на яку повинна спертися на перших порах держава, почати реальні реформи та перейти від феодальних відносин до моделі сучасної правової держави неможливо. Поки що такої структури в Україні нема.

Теза Тимошенко про Майдан як каталізатор революції в Росії, здається, пророча. Обіцянки зайнятися вихованням нового українця, розправити крила середньому класу – теж достойні завдання. Молодь позаду трибуни та прихід на сцену персоналу з лікарні, який насправді був з Юлею і допомагав їй, а не конфліктував, як нас у цім два роки переконували, – вразив. Довірені особи з простих людей – правильний крок. Дуже вірю, що далі піде саме так… Дуже гостро прозвучали думки про оголошення боротьби з олігархами. Про перетворення великого бізнесу у державотворчий клас. Цікаво. А ще цікавіше буде спостерігати, як зійдуться у передвиборчому поєдинку дві особистості – ув’язнена Януковичем екс-прем’єрка та успішний бізнесмен-міністр з уряду Януковича.

А тепер про інше. Уперше, 2010 року, Тимошенко виграла вибори. На мою особисту думку, перемогу просто злили. Злили в унітаз продажності та подвійних стандартів. За гроші і за майбутні посади. Злила верхівка партструктур, яка мала би найбільше захищати цю перемогу. А вона тупо гралася в якусь систему контролю над виборами. Злили ті, хто правдами-неправдами видавлювали з партії щирих прихильників, які намагалися говорити правду про стан речей у партії. Злили, аби так і не забезпечити комунікацію між рядовими партійцями та верхівкою. Зараз цих партфункціонерів я уже не побачив біля Юлі. Вони з’являться потім. Коли будуть «святкувати і роздавати солодке».

…Мітинг-з’їзд закінчився. Виходжу з площі й помічаю самотню фігурку з плакатиком «За нові обличчя в політиці». Питаю: «Ви проти Тимошенко?» Відповідає (непевно): «Так, а що?» Питаю: «Чому?» У відповідь полилось багато добре знайомого – і раптом новеньке: «Вона мою тисячу украла!» Питаю – «Де?» «У зберкасі. Я прийшов получати, а мені сказали, що вже не видають». Приїхали… Кінець фільму. Точніше – не кінець… Початок виборчого серіалу…

Олександр КОТ, депутат Новоселицької районної ради

Запис Двічі… в нашу річку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У якій державі ми живемо? За Конституцією України (ст.1) – не тільки в суверенній, незалежній, демократичній, правовій, а й у соціальній державі. Що це таке? Коли коротко, але за науковими джерелами, то це вид держави, яка прагне до загального добробуту всіх громадян, соціальної захищеності і соціальної справедливості. Її уряд зобов’язується забезпечувати та підтримувати в законодавстві й управлінні соціальну рівність і справедливість, реально забезпечуючи соціально-економічні права людини. Таке визначення «соціальної держави» належіть німецькому правознавцю Лоренцу фон Штайну, він склав його, вивчаючи соціальний досвід Французької революції.

Чи відповідає Україна як держава поняттю соціальної? І хто має забезпечувати соціальну рівність і справедливість? Зрештою, ці питання можна поставити по-іншому: чи  комфортно нам, буковинцям, живеться в державі загалом і в Чернівцях і Чернівецькій області зокрема? І хто має забезпечувати цей комфорт? Як на мене, то чи не найперше – ми самі! Бо спочатку треба зрозуміти, що від нашої свідомості, активності та поведінки залежить якість власного життя. Доки ж будемо заробляти на виборах чи в ролі члена виборчої комісії, чи просто виборця, та ще зберігатимемо бажання заробляти навіть на акціях протесту, матимемо саме такий сумний результат нашого вибору. Бо нічого доброго не дасть поведінка, яка ґрунтується на принципі «моя хата з краю, нічого не знаю». Ось її результати.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), своєю останньою постановою зобов’язала нас, споживачів, при підключенні або при збільшенні споживання сплатити за потужність у кіловатах певну суму. Крім цього, все, що нам необхідне для споживання електричної енергії, ми повинні придбати, обладнати, побудувати власноруч  і своїм коштом. Але потім це все переходить у власність олігархів – власників Обленерго! Та й хіба таке  рішення НКРЕ не нівелює практично конституційний постулат «соціальна  держава»? І це попри те, що завдання комісії – державне регулювання. Та з огляду на прийняті нею рішення, складається враження, що її мета – захист олігархів, які заволоділи енергоринком і майном, яке створювали протягом десятиліть наші діди й батьки. А це не тільки електростанції, а й транспорті споруди електричної енергії.

Ні для кого з нас не є таємницею, що за кордон наша держава продає електроенергію набагато дешевше ніж нам, громадянам, які своєю працею та працею своїх батьків і дідів причетні до розбудови енергетичної системи країни. Знаємо й про те, що для різних регіонів ціна електричної енергії різна. Натомість, згадалися нещодавні події в сусідній Болгарії, де варто було тільки заговорити про необхідність підняття тарифу на електричну енергію, як болгари вийшли на вулиці, об’єдналися і – уряд пішов у відставку. А ціна на електроенергію залишилася без змін. У нас нарід терплячий, і саме на це розраховане. Адже ніхто не піднявся – маю на увазі політичні партії чи політиків, які, зрештою, або самі є олігархами, або утримуються олігархами – і не організував так званий електорат, коли встановили нові тарифи для чернівчан, які проживають у багатоквартирних будинках з трубопроводами для централізованого постачання  гарячої води, якої в Чернівцях давно нема і вже не буде. Так, люди змушені купувати бойлери, бо вирішити проблему гарячої води в інший спосіб не можливо. Так, вони збільшують споживання електричної енергії, та гігієна – це не тільки особиста справа кожного з нас, це загальна справа соціуму!

Або інший приклад: власники квартир у багатоквартирних будинках повірили запевненням та агітації влади й об’єдналися в ОСББ. В результаті тариф на електроенергію для них став вищим, ніж для інших мешканців Чернівців, бо Чернівецький РЕМ, бачте, не укладає угод безпосередньо зі споживачем електричної енергії, власником квартири, а, практично використовуючи монопольне становище, зобов’язує споживача укласти угоди з ОСББ, як з юридичною особою.

Тож як по-вашому?  Діє конституційний постулат «соціальна держава» в цих конкретних випадках?  Як на мене – ні! На жаль, державні інституції, які мали б за своєю природою забезпечувати соціальну рівність і справедливість, не працюють. А причина в тому, що в нас не економіка, а олігархономіка. Й апетити в олігархів чималі: придумають якийсь малюнок, як було з нашим чернівецьким хлібом, назвуть його торговим знаком – і плати за нього, будь-ласка. А там хай Президент, Уряд, чи хтось рангом нижче запевняють нас, що ціни не піднімуться, що вони будуть економічно обґрунтованими…

Тож допоки оглядатимемося тільки на свою хату?!.

Володимир ВАКАРЮК, голова ГО «Європейський вибір»

Запис Моя хата з краю – саме це причина усіх бід українців спершу з'явиться на Медіа-Версії.