Цього разу група канадців українського походження, які представляли різні міста (Едмонтон, Гранд-Прері, Саскатун, Калгарі…) і різні танцювальні колективи, приїхала в Чернівці для майстер-класів і обміну досвідом з учасниками Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю. Хтось із них займається танцями професійно (як Шейн чи Келлі, яка вивчає балет), а для когось, як для Люби, це – друга робота, окрім основної. Та для всіх це пристрасть і захоплення.

З натхненними канадцями зустрілися після їхніх занять у сусідній від філармонії кав’ярні – вони ще були під враженням від тренування і жартували, що танцювали з буковинцями так, наче знайомі з ними сто років. «Навіть не 100, а 125», – уточнив з усмішкою Вінцент, інструктор з хореографії, нагадуючи про тривалість періоду, який пов’язує українців і Канаду.

«Буковинські танцюристи дуже доброзичливі і терплячі, у всьому допомагають, радять, привітні, – кажуть канадці. – Ми одразу порозумілися через «міжнародну мову» – мову танцю, тож спілкуватися було легко».

Люба уже втретє в Чернівцях. Вдома вона викладає англійську для «нових канадийців» – вихідців з інших країн, які обрали Канаду для подальшого життя.  «Це наша пристрасть, а не тільки туристична подорож, – каже дівчина. – У Канаді ми можемо танцювати в залі, але то не такий зал, як тут. Тут усе інше – костюми, музика, рухи – тут дух, аромат Буковини. І інший стиль життя, інша енергія». Вони порівнюють Чернівці з містами, в яких самі мешкають. Наприклад, кажуть, що Саскатун (до речі, місто-побратим Чернівців) за населенням майже такий, як і столиця Буковини, але більш «розкиданий» територіально. Відзначають, що канадійці простіші в підборі одягу.  Захоплюються нашою архітектурою, «вулицею без машин» і тим, що «дівчата дуже гарно виглядають».

Група канадських танцівників разом проводить свою відпустку у своєрідній етнографічній експедиції – побували в Румунії, зупинилися в Чернівцях, а далі попрямували в Карпати – в Ужгород, Криворівню, Верховину… І навіть між румунським і українським стилем буковинського танцю побачили різницю.  «В Румунії дівчата трохи на задньому плані. А в Чернівцях задіяні в танці нарівні з чоловіками. Дівчата тут і сильніші, і жіночніші водночас, – кажуть канадийки і додають, сміючись: «А хлопці завжди перепрошують за будь-який невдалий рух, що доставив незручність».

Головний балетмейстер Буковинського ансамблю, Заслужений артист України Леонід Сидорчук задоволений дорослими «учнями»: «Розпочинаємо тренування з класичного тренажу – підготовки тіла до репетиції. А далі показуємо комбінації, розбираємо їх на рухи. Отримав від гостей великий заряд енергії: вони все вивчають з азартом, цікавістю, і цього запалу в них ще треба повчитися. З задоволенням дивлюся програми, які привозять канадські колективи – вони бачать усе по-своєму, там уже є певний «заокеанський наліт». Але все одно це «однокорінні» танці».

Окрім практичних занять, канадці мають і чудову програму інших способів навчання: перегляд тренувань інших колективів – в том числі, і дитячих (адже канадські інструктори займаються як з дорослими, так і з дітьми), зокрема, побували на репетиції дитячого колективу «Нео-Галактика» Неоніли Галак. А ще відвідали місцини, звідки вони походять, адже є нащадками буковинців і галичан у другому-четвертому поколінні:  Алекс поїхала в село своїх предків – Витилівку Кіцманського району, Шейн має коріння в с. Брідок, Вінсент – родом зі Снятина.

Різні шляхи, якими їхні предки дісталися Канади. І різні шляхи, якими ці сучасні канадські українці прийшли до танцю. «Але – коли тобі цікаво, є здібності і маєш кому помогти – стаєш учителем, інструктором з танців. Ми, як нащадки українців, шукаємо зв’язків. Це шлях відчути себе українцем: танці, спів, їжа, церква. Тому ми тут», – зізнаються канадські гості.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Канадські танцюристи в Чернівцях: «Шлях відчути себе українцем – через танці, спів, їжу, церкву» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Василь Гринюк, заступник головного редактора газети «Молодий буковинець»

Народився я у горах, на Франківщині. З хлопцями ходив маланкувати – завжди на гуцула перебирався. По мені впізнавали нашу ватагу, бо всі були у масках, а я – без. Вдягався у гуцульський одяг, грав на гармошці і мусив, звісно, танцювати. Танці – то є файна штука! Це я люблю! Може, і став би хореографом, якби склалося…

З шостого класу почав дописувати до районної газети «Радянська Верховина». Старший товариш писав туди, то я й собі подумав: маю таку бібліотеку, книжки різні збирав, газети, чому би не спробувати?!

Маю чимало новел  – хороших, але не до кінця дописаних, – хотів би їх видати. Роки займався кримінальними розслідуваннями – от би зібрати та видати суто журналістську книжку! Назвав би її «Кам’яна багачка» – це я писав про жінку, голову колгоспу в Путильському районі:  люди на неї плакалися. Після мого матеріалу вона пішла у баптисти: дуже вже вразив її мій матеріал про неї… Або «ЧП районного масштабу» – був у мене такий матеріал про секретаря одного з райкомів партії на Буковині. Його син грозився мене застрелити. Але потім той синок спився, став якийсь такий бомж…

Василь Гринюк, балетмейстер Чернівецького муздрамтеатру ім. Ольги Кобилянської

Мені здається, бути правдивим журналістом в нашій країні важко. Я у своїй професії відстоюю власну позицію, бо інакше просто не досягаєш результату, а в журналістиці… мабуть, мені було би не дуже солодко. Бо бачу:  багато правдивих журналістів мають через  це багато проблем у житті. Я б журналістику не обрав – але тільки через те, що знаю, що з нею б мучився б …

Я провчився рік на хоровому відділенні. Але жив на квартирі  з хлопцями-хореографами. На їхньому курсі вчилися 7 дівчат і 6 хлопців. Тобто, їм не вистачало ще одного хлопця  до пари. Тож мене попросили з нею танцювати…

Хотілося б при драмтеатрі зробити «Театр танцю». Я люблю постановки з сюжетом, кількахвилинні вистави  – тільки у хореографії. Половина роботи тут йде через внутрішні монологи, через акторську майстерність. Театральний хореограф – він інший, ніж філармонійний. Бо я працював і артистом балету філармонії:  зазвичай там накатана програма, ти володієш певною технікою, тож відточуєш звичні постановки. В театрі ж ти весь час працюєш в різних стилях, актори балету мають багато тексту у виставах, грають багато ролей…

Запис Василі Гринюки спершу з'явиться на Медіа-Версії.