З  розмови Гриценка з чоловіком, що зателефонував до прямого ефіру каналу «Чернівці»:

Буковинець: –  Кого Ви бачите Президентом України?

Гриценко: – А Ви – кого?

Буковинець: – Вас!

Гриценко: – Дякую, Я виправдаю Вашу довіру. 

Анатолій ГРИЦЕНКО, голова політичної партії «Громадянська позиція»  – перший у рейтингу народної довіри. Послідовний і чи не єдиний в Україні прогнозований політик, для якого інтереси України – понад усе.

Міністр оборони (2005—2007), голова Комітету ВР України з питань нацбезпеки і оборони (2007-2012), голова Підкомітету з протидії відмиванню брудних коштів (2012-2014). Доцент Києво-Могилянської академії. Полковник запасу.

За гороскопом – Скорпіон. Наголошує, що поважає людей, тому завжди перед ними відкритий, справжній – такий, яким є. І в цьому не доводиться сумніватися, бо всі його дії – цьому підтвердження. Хоча політик переконаний, що розум і мораль нині не затребувані. І не тільки в Україні – часто-густо нагорі владних пірамід перебувають шоумени.

Отже, меседжи від Гриценка, які окреслюють його дії та світобачення.   

 Від жовтня 2014-го за рішенням Порошенка мені закритий доступ до центральних каналів телебачення. Такого не було навіть за Януковича та його сина-стоматолога, який видаляв зуби усьому бізнесу, і яких я критикував. Нині рівень доступу до каналів значно гірший. Залишилися NewsOne, 112 і ЗІК.

 Проти мене немає жодної кримінальної справи. Те, що казав перед виборами горе-прокурор Матіос – повна брехня.  Після того я мав розмову з Порошенком і казав йому, що він же знає, що Матіос нагло брехав, тож нехай зніме його з посади. Президент сховав очі: «Знімати не буду». – «Тоді нехай зізнається на каналі, що казав неправду» – «Ні, але більше такого не буде» . Така ось розмова відбулася між нами …

 2016-го пішов до прокуратури й протягом 7 годин давав свідчення про злочинні дії та злочинну бездіяльність 11 посадових осіб, включаючи Порошенка. Там і Яценюк, і Турчинов, І Кубів, та інші… Якби Генпрокурор був нормальний, а не кум, – усе б давно пішло до суду. І сіли б усі ці найвищі особи на 12-15 років! Натомість зараз вони вже готуються до чергових виборів.

 Із ким може об’єднатися « Громадянська позиція»? Аж ніяк не з Тимошенко і не з Наливайченком – з ним не могло бути й натяку на жодні перемовини. Адже на екс-голову СБУ я дав свідчення в прокуратурі, і він повинен сидіти: Крим здали при ньому. Свого часу, як голова комітету, я звернувся до Наливайченка за інформацією про контроль Фірташа над більш як 60% облгазів. І отримав від голови СБУ документ, що Фірташ не має жодного стосунку до облгазів. Уже тільки за цей документ варто карати.

Наразі «Громадянська позиція» може об’єднатися із Садовим («Самопоміч»), Саакашвілі («Рух нових сил»), Катеринчуком  («Європейська партія»),  Добродомовим («Народний контроль»), із  ДемАльянсом…

В Україні треба створити систему, яка змусила би владу чути людей

Україною керують не державні діячі. Ці люди не відчувають, що за ними – десятки, сотні тисяч і мільйони людей. Як, скажіть, може працювати Нацбанк, де півроку немає голови?  А  Рахункова палата без очільника? Та й такі важливі для людей міністерства, як Мінагрополітики та Мінздоров’я – без керівників.  А при владі зустрічаємо міністрів, у яких перший запис у трудовій книжці – міністр!

 Та й Президент не хоче брати на себе відповідальність. Це яскраво продемонстрував  

проект Закону  про реінтеграцію Донбасу. Бо в ньому, після погодження його відповідним комітетом, з’явилася одна небезпечна річ. Тому я за нього зараз не голосував би. Йдеться про те, що свого часу ні в.о. Президента Турчинов, ні пізніше президент України Порошенко не виконали вимоги Конституції та Закону «Про оборону України». Коли Росія пішла на нас агресією, ці двоє, згідно своїх посадових обов’язків, повинні були діяти згідно з чинним законодавством  і Конституцією, де чорним по білому написано, що особисто  Президент,  як головнокомандувач, організовує Ставку Верховного  командувача Збройних Сил і управляє військами, а не бореться з тероризмом. У законопроекті ж про реінтеграцію пропонується створити  оперативний штаб. А на війні – знаєте, як? Коли керує генерал, то при потребі чогось пройдуть тижні, доки війська це отримають, а коли Президент дасть команду, то все з’явиться вже завтра. Натомість Порошенко ставить себе, так би мовити, над сутичкою. І виходить, що у підсумку Президент не відповідає ні за оборону країни, ні за саму країну. Та коли боїшся відповідальності – напиши заяву!

Представник Президента в українському суді просив суд не визнавати факту російської агресії! Це неймовірно, але це факт. Відомі українські правозахисники зібрали матеріали на підтвердженняі російської агресії, тобто присутності російських військ: відеозаписи, фото та речові докази, письмові свідчення – й з усім цим матеріалом звернулися до українського суду із проханням визнати Росію агресором. Суд залучив у якості третьої сторони Президента. Зрозуміло, що сам Порошенко на суд не прийшов, але на засідання прибув його представник. І – увага: представник Президента України попросив суд не визнавати факту російської агресії!!!

Треба створити систему, за якої влада чутиме людей. Бо, найперше, має працювати система. Люди повинні почуватися у безпеці, бути певними, що в них є робочі місяця, що їм забезпечені відпочинок, освіта… А зараз як? Захворів, не дай Боже, серйозно – і все мусиш віддавати, аж до квартири!!!

Скасування потребують як нардепівська, так і президентська  недоторканність. Жодна посадова особа не повинна бути недоторканною Утім, пригадаймо, 2006-го місцевих депутатів позбавили недоторканності, та щастя не настало. Чому? Бо гроші розподіляють міністри. А недоторканність – це гроші і влада. Насіров їздив обідати з Трампом за наші з вами кошти – платників податків. А коли взяли його за жабри – дав 100 млн грн застави. Чи в багатьох є така можливість?

Закон про вибори треба змінювати. Бо він такий, що без мільйонів ніхто не має шансів стати нардепом. Але у цього проекту, прийнятого в першому читанні, дуже  мало шансів стати законом. Бо він не влаштовує ні Президента, ні Яценюка, ні, зрозуміло, самих мажоритарників, таких потрібних Президентові.

 Натомість Порошенко розуміє, що обманом він уже не пройде до влади: обіцянок цілий міх, а нічого не виконано. Освіжіть пам’ять, зайшовши на сайт ЦВК, там усі його передвиборчі обіцянки:  і покласти край війні, і з офшорами покінчити, і стабільність забезпечити та долар до 10 гривень знизити, й учасникам АТО пристойні зарплати дати та на мільйон кожного застрахувати… Одне слово, якщо зараз вийти на вулицю й опитати людей щодо їхнього ставлення до влади, то після того, як виріжемо з тексту нецензурні слова, інших і не залишиться.

Саме тому ця влада боїться народу більше, ніж зовнішньої агресії. Країна воює, тож  головними мали би бути військові, та в нас усе тримається на міліцейських погонах. Це одна з причин, чому ми провалилися 2014-го. Армії практично не було, а лише внутрішні війська. Та Україна й далі будує  поліцейську державу. Навіть зараз, під час військових дій, усе найкраще  – Нацгвардії, а не військовим, які захищають своїми життями країну на сході. А кого призначають міністрами оборони? – Не фахових військових. Гелетей і дня не служив у армії. Та й Полторак – теж міліціонер із внутрішніх військ, які охороняють тюрми й захищають владу.

А Верховний головнокомандувач на місці? Це питання виникло після рішення Уряду Порошенка збільшити грошові надбавки за класні чини (еквівалент військового звання) для прокурорів, причому не на відсотки, а в 14-20 разів. Порівняйте розмір нинішніх надбавок за військові звання для офіцерів армії (якщо Уряд забув, нагадаю – армії, що воює!) і відтепер – надбавок для прокурорів: лейтенант армійський отримує 110 грн надбавки, а прокурорський працівник цього класу – 1400 грн; старший лейтенант, відповідно, 115 грн і 1600 грн; капітан 120 грн і 1800 грн; майор 125 і 2000 грн; підполковник 130 і 2200; полковник 135 грн і 2400 грн; генерал-майор 140 і 2600, генерал-лейтенант 145 і 2800; генерал-полковник 150 і 3000; генерал армії України: 160 грн і 3200 грн. При всій повазі до прокурорів, частина з яких дійсно працює чесно, такі дисбаланси і таке ставлення до офіцерського корпусу Збройних Сил та інших силових структур вважаю неприпустимими! Сумно, що Президент, як Верховний головнокомандувач Збройних Сил (ще раз: Збройних Сил, не прокуратури!), цього не розуміє. А якщо розуміє, але допускає такі несправедливі рішення, –  тоді ще гірше.

Представник Президента в українському суді попросив суд не визнавати факту російської агресії!

Новому Президентові доведеться переорієнтувати силовий блок держави на захист країни, а не влади. Ми повернемо анексовані території, але не шляхом воєнних дій. Та в ситуації, коли в державі прогнило буквально все, коли гуляють на свободі ті, що вкрали мільярди й навіть десятки та сотні мільярдів, доведеться приймати жорсткі рішення.

Пенсійний закон теж доведеться переглядати. Він несправедливий і антисоціальний.

У нас доларовий мільярдер обіймає державне президентське крісло. Це – нонсенс Бізнес має бути відділеним від держави. Та коли громадяни сплачують військовий збір, а їхній Президент ховає свій бізнес в офшорах від оподаткування – це, щонайменше, аморально. Ваш земляк Арсеній Петрович теж «в дєлє», а мав би сидіти в прокуратурі та давати свідчення. Як відомо, Янукович нині у Ростові, а ці, повірте, будуть ще далі, але перед цим повернувши вкрадене.

Зовнішні борги України такі, що кожна родина має віддати 200 тис. грн. Це сьогодні. А що буде завтра? Наступному урядові, який прийде до влади 2019-го, доведеться розривати угоду про реструктуризацію боргів. Нагадаю: Порошенко, Яценюк і Яресько доповідали українцям про реструктуризацію боргів зовнішнім кредиторам як про чергову перемогу. Та фактично вони збрехали, бо нам нічого не списали, а тільки відтермінували виплати до 2019 року та ще й з кабальною умовою – додатково сплатити 100 млрд доларів! Ось цього Україна не потягне. І нове керівництво буде вирішувати це питання,  яке, зрозуміло, американцям не сподобається. Та я готовий його вирішувати.

За нинішній бюджет «Громадянська позиція», якби була в парламенті, не голосувала б. Відбувається значне збільшення видатків на органи влади – прокуратуру, суди тощо – на десятки відсотків,  а для людей – на освіту, охорону здоров’я тощо  – на одиниці відсотків. І це не бюджет розвитку, а бюджет проїдання: в нього вже закладені борги. Ми завинили 2 трильйони гривень. У бюджет закладений обвал гривні до 30-31 за долар. 130 млрд грн підуть на виплату боргів, а субсидії – до кишень олігархату. Натомість лише 400 млн грн виділено на енергозбереження.

Кожному мажоритарнику – 25 млн грн! Без звіту про витрати. Бюджет намагаються прийняти якомога швидше, щоби депутати, які думають, не встигли розібратися в ньому. Натомість інші вже куплені:  на кожного мажоритарника, для роботи в округу, закладено 25 млн грн! І за ці кошти ніхто з них не спитає – куди і на що вони витрачені.  

Президент наполіг, щоби він був непідсудний усім антикорупційним органам. Утім, загальновідомо, що корупцію можна здолати тільки тоді, коли є воля і приклад згори. Є чимало країн, які приборкали корупцію без антикорупційних органів. Натомість у нас є «смотрящі» навіть над антикорупційними органами, які вирішують, кого чіпати, а кого – не чіпати. Країна хвора. Та все ж НАБУ наважилося затримати очільника ДФС Насірова, заступника  міністра оборони Павловського, сина Авакова, нардепів  Розенблата, Полякова, хоча на це не було санкцій Президента. Та щоби ці дії НАБУ мали своє логічне продовження, а також завершення у вигляді судового засідання, треба швидко впроваджувати антикорупційний суд. Але Президент затягує цей процес…  

Корупція – це страшенна ганьба для держави. Влада мала би схаменутися, та наразі вона тільки відволікає від себе увагу скандалами в антикорупційних органах.

Наша країна наближається до точки біфуркації, простіше – точки неповернення.  Після неї можливі два сценарії розвитку. Гірший – швидке падіння вниз із повним розвалом: залишиться сама лише територія. Другий – це концентрація зусиль і розуму команди, утвердження моральних цінностей і – рух нагору. На все це дається рік-півтора часу. Потрібні люди, які зможуть провести країну через цей бурхливий період.

Із прес-конференції у Чернівцях:

Кор.: – Пане Гриценко, ваша позиція – жорстка опозиція. Ви говорите про вищих державних посадовців такі речі, яких не пробачають. Яким чином ви убезпечуєтеся? Де ваша охорона? Не боїтеся за своє життя?

– Мої телефони, зазвичай, прослуховуються, та я не боюся. Як професійний військовий,  свідомий, що жодна охорона не врятує. Тож вона мені не потрібна, та й не по кишені. Зрештою, я людина віруюча. Мене, мабуть, охороняють там, на Горі.

Підготувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Анатолій ГРИЦЕНКО: «Нинішня влада різниться від Януковича тим, що балакучіша та володіє англійською. Але точки неповернення ми майже сягнули»  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хто кого: гнучкий розум чи гнучкий хребет

– Отже, «Громадянська позиція» готується до парламентських виборів. Але Вам, як партійному лідеру, принаймні так висловився мій знайомий політолог і я поділяю його думку, дуже заважає одна риса – порядність. До прикладу: 2005-го Ви – полковник, стали міністром оборони, а 2007-го залишили міністерство не генералом, а тим же полковником!..

– …Про це мені постійно повторює моя дружина (головний редактор газети «Дзеркало тижня» Юлія Мостова – ред.), яка дуже не хоче, щоб я пов’язував своє життя з політикою. Вона каже, що жоден гнучкий розум не витримає конкуренції з гнучкими хребтами. Але ж я впертий, поконкуруємо.

Тим паче, що у чиновницькому світі все доволі просто – низи орієнтуються на верхи. І, до речі, коли реформи йдуть з найвищого кабінету, вони знаходять дорогу значно легше.

Щоправда, за однієї умови. Коли той, що на вершині, живе і діє за принципом: «Роби так, як я», а не «Роби так, як я сказав». Бо це різні речі. Ну не може наш Президент боротися з хабарництвом, володіючи сорока гектарами Межигір’я!

Будучи міністром, я, приміром, не користувався міністерською дачею й урядовою лікарнею у Феофанії. Першим серед міністрів почав оплачувати використання службового автомобіля і перельоти членів родини. Квитанції зберігаю досі.

І, до слова, коли перевірив, чи користуються мої підлеглі генерали службовим транспортом, то зауважив, що за мого керівництва вони стали це робити на рази менше. А ще мої батьки і родичі самі сплачували за лікування у військовому шпиталі. Жоден з моїх кумів не отримав посади у Міністерстві.

Так, я прийшов у Міністерство полковником – полковником і пішов, бо головне для мене – справа. Єдине, про що шкодую – не встиг зробити реформи в армії незворотними. Але це виправимо. Навести лад можна і в армії, і в державі. Для цього потрібно років зо п’ять. Зрештою, наведення ладу в Україні, хоч як пафосно це звучить, — мета нашої партії.

– Досвід у Вас, без сумніву, є. Спеціалісти стверджують, що на тих змінах, які відбулися у Збройних Силах України за вашого керівництва, армія й досі тримається.

– Після роботи у військовому відомстві і нині, на посаді голови парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони, я чітко розумію, що в масштабах держави результату можна досягти лише командною грою.

Прірва замість прориву! А рятуватимуть лідери

Формування команди ефективних державних менеджерів і є одним із основних завдань Всеукраїнської громадської організації «Громадянська позиція», яку ми утворили в грудні 2008 року. Бо сьогодні в державі ніхто і ні за що не відповідає. Ключові рішення або не приймаються, або не виконуються. Всюди не прорив, а прірва.

Загалом нинішньому світу, а не тільки Україні, катастрофічно бракує лідерів – таких, які дбали б не про свій шкурний інтерес, а про свою країну. Про це, до речі, ми сьогодні говорили зі студентами вашого університету.

Світ наблизився у своєму розвитку до моменту, який вчені називають точкою біфуркації. Простими словами – до межі незворотності. Довкола – тероризм. Природні катаклізми.

Шукаємо шляхи, як протидіяти. Але маємо визнати, що поряд із «золотим мільярдом» у світі мінімум 2,5 мільярди людей, які не мають елементарного – електроенергії, нормального водопостачання, їжі, взагалі нічого. І такий поділ завжди провокуватиме прояви тероризму або інші агресивні дії. Навіть війни. І не має значення, під якими прапорами буде ця агресія – національними, релігійними чи іншими. Бо в основі – кричуща несправедливість. Проблема існує, ми не спромоглися її вирішити. Однак повинні це зробити.

Тим не менше, ситуація не безнадійна. Згадаймо події початку 80-х років ХХ століття. Тривала рецесія у Європі. Енергетична криза. Десятки локальних війн у різних куточках світу. Протистояння у Європі щодо розміщення ядерних ракет середньої дальності. Армійський корпус Фіделя Кастро «подорожує» Африкою, створюючи проблеми в різних країнах континенту. Жорстке протистояння між Західним блоком і Радянським Союзом: гонка озброєнь виснажує обидві сторони, відволікаючи величезні ресурси, які можна було б спрямувати на інше…

І саме тоді виникла потреба в лідерах, адекватних і відповідальних. І вони з’явилися: Маргарет Тетчер, Рональд Рейган, Михайло Горбачов, Гельмут Коль. Вони приймали дуже непрості рішення, діяли рішуче, менше дбаючи про свою власну політичну долю. І вони врятували світ, який був дуже близьким до реальної війни, справжньої катастрофи.

Соціальні ліфти – для розумних і моральних профі

Вірю, що і ми зможемо впоратися зі складною, кризовою ситуацією. Нагальна потреба в лідерах має підняти догори людей, які є справжніми лідерами.

– Анатоліє Степановичу, саме цьому, здається, і був присвячений Ваш виступ, до слова, англійською, на цьогорічній жовтневій Ялтинській конференції YES? Там Ви ще сперечалися з лауреатом Нобелівської премії з економіки Кругманом, не погодившись із його твердженням, що пік економічної кризи минув…

– Так, я доводив, що криза ще й не починалася. Вона ще попереду, на жаль. Бо занадто довго, десятиліттями, країни всього світу, починаючи з найбільш розвинутих економік, жили за рахунок майбутніх поколінь. А світ виявився набагато меншим, ніж ми собі його уявляли. Та й великі держави, потужні економіки, як з’ясувалося, не такі вже й великі та потужні.

Наразі, в Європі вже є рух до справжнього лідерства. У Греції уряд професіоналів, в якому немає жодного парійного квитка, намагається оцінити масштаби проблеми і дати чесну відповідь, не дбаючи про рейтинги та про вибори.

Ще на згаданій конференції я сказав, що світові та регіональні організації виявилися неспроможними адекватно і відповідально контролювати ситуацію. Ні ООН, ні МВФ, ні Світовий Банк, ні Євросоюз, жодна. І це дуже серйозна проблема.

І тут ми виходимо на межу чи, швидше, обмеження демократії. Бо демократичні вибори у багатьох випадках – і не тільки в Україні, а й у всьому світі – піднімають догори не завжди найбільш здібних і відповідальних людей. Отож і нині нами в Україні керують люди з вищою освітою, але без середньої.

Тоді як для порятунку людства мають запрацювати соціальні ліфти, що піднімуть знизу не «мішки з грішми», а відповідальних, чесних, рішучих… самогубців, які захищатимуть Вітчизну у мирний час. А це значно складніше. Адже в повсякденному житті дуже важко демонструвати сміливість. Та час формування нової еліти надалі відкладати вже не можна. Інакше ми зникнемо як держава.

– Що Ви вкладаєте у поняття – еліта?

– Основні ознаки елітарності – це моральність, відповідальність і професійність. «Роби так, як я» – ось основна засада, що визначає моральність керівника.

– Отож він, себто керівник, повинен бути кращим серед рівних і…

– … брати на себе відповідальність і бути стратегом, щоби миттєво приймати правильні рішення.

Слухав лекцію «батька» водневої бомби

– Розкажіть, будь ласка, про своє навчання в Університеті військово-повітряних сил США. Бо, як відомо, саме там формувалися ваші менеджерські погляди та здібності.

– То було унікальне навчання, за своєю філософією воно принципово відрізняється від навчання у відомих мені закладах. Разом на одному курсі навчалися 200 американців і по одному представникові з 41 країни світу. З України я був там першим. Навчалися і військові офіцери – представники усіх видів збройних сил, у званні від підполковника до бригадного генерала, і цивільні фахівці відповідного рангу – дипломати з Держдепартаменту, керівники підрозділів з різних міністерств і розвідувальних служб – РУМО, ЦРУ, АНБ. Біографій не приховували.

Кожну лекцію приїздив читати супер-фахівець, світило у своїй галузі. Запрошували професорів з провідних американських університетів, а крім того, з Канади, Ізраїлю, Британії, Німеччини… Вони летіли через океан лише для того, щоби прочитати по одній авторській лекції. 2008 року, на запрошення Гарвардського університету, вже я так само літав до Бостона, щоби виступити з авторською лекцією перед професурою і студентами Гарварду. А тоді, 1993-го, це видавалося дивом. Згадав, як мені після ад’юнктури доручили читати 150-годинний лекційний курс, з якого лише дві лекції могли вважатися авторськими, решта – компіляція з підручників.

Нам викладали унікальні люди – міністр оборони, чотиризіркові генерали – командувачі видів збройних сил і регіональних командувань США, визнані у світі дипломати, топ-менеджери транснаціональних корпорацій, провідних оборонних підприємств і цивільних компаній, провідні журналісти, астронавти, навіть людина-легенда – батько водневої бомби Едвард Теллер.

Ми на рівних дискутували з цими людьми щодо стратегії, економіки, державного будівництва, світової і регіональної безпеки, науки й екології, оборонного планування і військових операцій. Могли ставити під сумнів будь-яке твердження і сперечатись без жодних обмежень – такими є правила військового університету. Такого в Союзі не було, і в Україні теж. Нема досі. На жаль.

Ми облітали практично всі ключові американські командування, штаби і полігони, були на навчаннях, навіть на підземному і повітряному командних пунктах Президента США на випадок війни. Спускалися на підземні командні пункти, бачили бойові кнопки пуску ядерних ракет, побували на американських крейсерах і підводних човнах, виходили в океан на авіаносцях, злітали і сідали на палубу, відвідували командні пункти системи протиповітряної і супутникової оборони, США і Канади. Після закритості Радянського Союзу це було просто нечувано!

І ще одна цікава річ: навчаючи основам оборонного і військового менеджменту, керівництво Університету влаштовувало нам відвідування потужних цивільних корпорацій, причому різного профілю: General Motors, Delta Airlines, CNN, McDonalds, Martin&Marietta, Lockheed та ін., семінари з їхніми керівниками і топ-менеджерами. І це було цілком виправдано, оскільки підготовка, прийняття й реалізація менеджерських рішень у багатотисячних структурах, з багатомільярдними бюджетами мають свою специфіку, однак за логікою та законами – однакові.

Тепер, оцінюючи різних міністрів з різних урядів, як наших, так і зарубіжних, з ким довелося працювати, я розумію, що для міністра бути справжнім менеджером – це навіть важливіше, ніж знати тонкощі професії медика, енергетика чи промисловця. Нашій владі, серед іншого, критично бракує менеджерського досвіду та логіки, які дають можливість приймати швидкі й актуальні рішення, відстежуючи їх втілення по всій вертикалі – до отримання кінцевого результату

Запис Анатолій ГРИЦЕНКО – єдиний український політик, якого запрошують читати лекції у Гарварді, і який на дух не переносить несправедливість спершу з'явиться на Медіа-Версії.