Стільки подій відбулося протягом останніх днів, що навіть важко виділити головну. Та всі вони, як на мене, нероздільно пов’язані між собою. Тут і арешти Міхеїла Саакашвілі, і суд над ним і – попри страшні, але смішні звинувачення Генпрокурора – звільнення Міхо просто із зали суду.
Як зауважив нардеп Віктор Чумак, це дуже серйозний сигнал про те, що сьогодні в судовій системі є люди, які після Майдану не хочуть повторити долю Родіона Киреєва, Чауса тощо. На своїй сторінці у Facebook він написав «…Це сигнал про те, що, мовляв, вибачте, друзі, але під вашу дудку танцювати не будемо». Та, на жаль, такого не можна сказати про Чернівецьку обласну раду, яка відмовилася визнати арешт Саакашвілі незаконним. А точніше, обласні депутати відмовилися навіть поставити це питання на розгляд сесії. Їм, себто нами обраним депутатам, не цікаво, що десятки тисяч людей уже півтора місяця виходять у Києві на Віче з вимогами «Банду геть!», «Імпічмент!» тощо. Їм байдуже й те, що війна триває вже п’ятий рік, а керівництво держави (попри передвиборні обіцянки Президента закінчити війну за місяць) і не збирається її завершувати: це ж справа занадто прибуткова. Нашим депутатам байдужа щоденна загибель синів України на Сході. Для них головне, як збуджено закликала пані Філіпчук Марія Дмитрівна, «не розгойдувати ситуацію». Їхнє кредо, мабуть, байдужість: нехай, мовляв, війна, де одні гинуть, а інші крадуть мільярдами, триває. Аби нам було спокійно. Тим паче, що в них, у наших депутатів, – свято. Їх, бачте, прийшли віншувати співаки з філармонії та батюшка з церкви. Тільки не зрозуміло, що вони святкували? Адже саме того дня на Сході були найбільші втрати: загинуло п’ятеро наших військовиків. А коли, перечекавши і їхнє свято, і ще 4 години просидівши, чернівецька волонтерка попросила слово, щоби розповісти про події в Києві, які бачила на власні очі, то голова облради Іван Мунтян не знайшов за потрібне надати їй слово.
Тим часом Київський Майдан Конституції живе своїм життям. Його територія значно розширилася у бік Мариїнського парку. З’явилися нові намети. На Майдан занесли багато шин та каміння й цегли – споконвічної зброї пролетаріату. І стало зрозуміло, що справа тут не в Саакашвілі. Навіть якщо Київський суд прийняв би рішення про продовження арешту Міхо або його екстрадицію, то люди з Майдану вже не пішли б. Стоять бо не стільки за Саакашвілі, як за МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ. Саакашвілі став лише каталізатором, сміливо заявивши на всю країну, що так далі жити не можна! І що цих мерзотників-корупціонерів при владі час гнати з владних кабінетів.
Усі розуміють, що боротьба буде важкою, та відступати нікуди. П’ятдесят тисяч українців вийшли на Віче минулої неділі. Ще тисяч зо десять пікетували СІЗО, де перебував тоді Міхо. І ще кілька тисяч мітингували біля Генеральної прокуратури. Мокрий сніг та заметіль нікому не завадили. Головна маса людей розійшлася лише пізнього вечора, щоби зібратися наступного дня біля приміщення суду.
А Маріїнським парком групами тиняються «тітушки», яких безпомилково впізнаєш за нахабними посмішками та неадекватністю поведінки. Мешканці наметів розповідали, і не тільки мені, що кожної ночі поліція привозить до наметового містечка великі групи «тітушок», перевдягає їх у військову форму, щоби в темряві не можна було розгледіти, хто є хто. Тож щоночі в наметовому містечку відбуваються провокації та напади на сплячих. Наразі у наметовому таборі вже сформували нічні загони з протидії бандитам.
Пікетувальники бадьорі й оптимістичні. До незручностей табірного життя ставляться з гумором.
Тамара БОРОВИК, голова громадської організації «На грані»
