Коли я приходжу до своєї бабусі, постійно почуваюся винною: вона хоче поговорити, а в мене немає часу. А навіть коли є, говорити нам нема про що. У свої 89 вона не виходить з дому і не знає, що відбувається за дверима. Я не можу знати про те, що було в часи її молодості. Ті, хто знає, давно померли. Єдиний її друг нині – телевізор.
Моєму сусідові вже за 70. Його дружина давно померла, він живе з онучкою та правнуками: ходить до магазину, допомагає на кухні, доглядає найменшого правнука, але найчастіше самотньо дивиться у вікно.
Моїй мамі – 68. Єдине місце, куди вони з подругами регулярно навідуються – цвинтар, де поховані їхні чоловіки. Кілька разів вони навіть знайомилися там з самотніми дідусями. «А куди ще піти? – запитала якось мама, – до театру чи на концерт – дорого, до ресторану – теж, та й немає з ким, а на лавочках у парку п’яні підлітки «тусуються». Та й дивляться на тебе якось презирливо й жалісно водночас… І справді, куди у вільний час подітися пенсіонерам? Окрім сапання на дачі в дітей чи доміно на лавочках (якщо такі є) за сонячної погоди, вибір майже відсутній…
«Тусовка» від 16-ти до 90…
У Шевченківському відділенні управління праці і соціального захисту населення нас спочатку просто… не зрозуміли: «Як це, куди подітися тим, кому за 70?». Після пояснень, що «це як для тих, кому за 30, тільки для ще старших» і «якщо йде дощ, то де можна пограти в шахи дідусям», нас переадресували до… ФСК «Олімпія»! Мовляв, це комунальна установа і там можуть займатися спортом усі бажаючі… Навіть якщо хтось старенький добереться до спортивної оази на околиці міста, то сил на спорт у нього точно не залишиться. Тому ми спробували пошукати дещо інше.
Директора будинку естетики та дозвілля Семена Цидельковського від нашого запитання «розковбасило» спочатку від радості, а потім – від обурення:
– Що ви можете запропонувати пенсіонерам?
– Та ви якраз за адресою зателефонували! От 1 жовтня у нас вечір «Місто, без якого не жити»…
– Ви не зрозуміли! Нам не до дня міста, а так, аби пенсіонер міг приходити постійно?
– Ви неправильно запитуєте! У мене постійно щось робиться і для будь-якого віку. Ми не ділимо людей за віком, головне, аби вони вміли думати! У нас публіка від 16 до 90 років!
– Про «думати» ви, звичайно, праві, але ж тим, кому 16 з 90-річними нецікаво… То може хоч щось для стареньких є?
– Я ж вам пояснив, що ми працюємо для всіх…
Ще «веселішим» виявився діалог з працівниками Центрального палацу культури:
– Які у вас є заходи для пенсіонерів?
– Хор ветеранів і клуб здоров’я.
– І багато людей туди ходить?
– Ну… ото є дві таких гладких жіночки. То вони постійно ходять…
– А ще що можете запропонувати?
–… О! Є ще оперна студія. Але тепер там новий керівник, то він набрав молодих, бо ж там треба, щоби нормально співали…
Вибори: час їсти бутерброди
Ситуація видавалася вже геть безнадійною, коли почали обдзвонювати ЖРЕП, де мають бути створені первинні організації ветеранів. У деяких ЖРЕП слухавку не брали, хоча робочий день був у розпалі, у деяких не знали, що відповісти, але знайшлися й такі, де ветеранські організації працюють.
Ми зв’язалися з головою ветеранської організації при ЖРЕП №12 Валентиною АУЛІХ, яка розповіла, що рятування стареньких – справа самих стареньких.
– Мені 69 років, маю ІІ групу інвалідності, – говорить Валентина Петрівна. – Ветеранську організацію очолюю майже 2 роки. Найперше пішки обійшла весь свій район, аби скласти нормальні списки пенсіонерів, а це Калічанка і Кемпінг, де самі особняки. Виявила 1584 особи.
Списки, які мені надали у райсоцзабезі, можна було просто викинути на смітник: там не було навіть дати народження людини, її точних координат, а декого взагалі у списках не було.
За законом, до ветеранської організації можна приймати лише інвалідів та учасників воєн, а також так званих дітей війни. Але ж є пенсіонери, які не підпадають під жодну з цих категорій, тож ходжу з паперами до інстанцій, щоби вирішити цю проблему.
– Почали роботу з того, що через газети вітали людей з їхнім днем народження, бо ж для стареньких головне – увага, – продовжує п. Валентина.
– Створили вокальний ансамбль. Цього року до 65-річчя Перемоги наш концерт навіть знімало державне телебачення, показували на конкурсі у Севастополі. Потім обійшли 3 школи –14-ту, 16-ту та румунську гімназію.
Наші ветерани проводять там уроки мужності, розповідають не лише про Вітчизняну війну, але й про повоєнні роки, про Афган. Учні натомість допомагають доглядати самотніх та інвалідів.
Та й самі пенсіонери допомагають одне одному, чим можуть. Наприклад Раїсі Гонтарук незабаром виповниться 80 років, а вона, разом з онуком-шестикласником, опікується 17-ма інвалідами. Олені Кузнєцовій майже 70, у неї самої важкохворий чоловік, але вона постійно бігає: уколи зробити, продукти купити – у неї 11 підопічних.
Найчастіше на прийом люди приходять з комунальними проблемами, до того ж, не лише старі та немічні. Приміром, на вул. Білоруській, 32, діти не мали де гратися, тож саме ветеранська організація взяла участь у тендері на спорудження майданчика за кошти братів Кличко і виграла його. Минуло небагато часу і мешканці будинку прибігли знову: неподалік стоїть пивний ларьок і клієнти справляють потребу просто біля гойдалки та пісочниць. Ветерани «виходили» біотуалет для любителів пива. У молодих і здорових на це «немає часу».
Після літніх повеней клопотів додалося, адже саме ЖРЕП №12 обслуговує район зсуву на вул. Барбюса, Одеській та Білоруській. Багато стареньких скаржаться на діряві покрівлі. Тому раз на місяць скликаємо збори і запрошуємо начальника ЖРЕП. Передаємо йому папку зі скаргами і заслуховуємо, що зробив ЖРЕП за попередніми заявками.
Іноді трапляються просто «дикі» випадки. Приміром на вул. Глухівській, 6, пенсіонер добивався, аби перекрили дах у будинку ще від 2002-го. Щорічно ЖРЕП відповідав, що кошти будуть наступного року. Коли ж чоловік обурився: «За що я плачу квартплату?», хтось зі ЖРЕП «порадив» йому… зняти будівлю з балансу, тоді ні за що платити не будеш. Він так і зробив, а тепер його всюди просто «посилають», бо ж будинок ніде не обліковується.
Держава нам нічим не допомагає. Торік випросила кошти в Партії Регіонів та одного з приватних підприємців. Зробили 36 подарунків важкохворим, фуршет і концерт до Дня людей похилого віку. Цього року знову доведеться йти з простягнутою рукою: у райвиконкомі оголосили, що грошей для ветеранів немає. Концерт уже організувала самотужки, але ж люди спілкуються не під час виступів.
Незабаром вибори, то може якась політична партія розщедриться стареньким на бутерброди?..
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
