Вибори повинні засвідчити волю народу і проводитися в рамках закону. На жаль, нерідко політичні сили намагаються народну волю викривити на свою користь і вдаються до грубих порушень виборчого законодавства. Найчастіше застосовується адміністративний ресурс: правляча партія використовує свої можливості для втручання у виборчий процес. За допомоги різних махінацій межі виборчих округів нарізуються так, щоби в кожному мали більшість симпатики чинної влади. Виборчі комісії формуються з представників маргінальних партій, що не дає опозиції можливості ввести достатню кількість своїх членів для підрахунку голосів. Державні чиновники агітують за провладних кандидатів і водночас заважають їхнім конкурентам проводити зустрічі з виборцями. Є ще й інші способи впливу.
Рекламні матеріали кандидатів від «партії влади» чіпляють на державні установи та будинки, що перебувають у комунальній власності. Ними «прикрашають» громадський транспорт , що заборонене законом. До речі, й представники опозиції або «політично нейтральні» кандидати час від часу дозволяють собі подібні речі. Особливо дратує городян, коли агітаційними матеріалами заліплюють стіни та двері їхніх будинків. Адже для реклами є спеціально відведені місця й чіпляти фізіономії кандидатів на кожний стовп – ще не означає додавати їм популярності. Швидше навпаки. Нав’язлива реклама із розтиражованими обличчями дратує виборців і відштовхує від того, кому зраджує почуття міри. Люди просто перестають помічати такі агітки.
Ще гірше для кандидата – невдала фотографія чи абсурдне гасло. Над цим люди сміються від душі, а перетворення політика на загальне посміховисько означає для нього ганебну поразку на виборах. Недарма у виборчих кампаніях серед технологій «чорного піару» часто застосовується висміювання конкурентів. Дехто з політиків сам поставляє опонентам смішні факти чи звороти у виступах. А нерідко противники не зупиняються перед тим, щоби такі факти просто вигадати. Буває, що політика не лише висміюють, але й звинувачують у вигаданих злочинах чи негативних вчинках, змушуючи спростовувати звинувачення.
Нещодавно подібну технологію застосували в Чернівцях проти опозиціонерів. Їх намагалися спровокувати на виправдання, адже тим, хто виправдовується, люди зазвичай не вірять. В іншому випадку спробували загнати опонента в кут і змусити його оборонятися. Відомо ж бо: виграє лише той, хто наступає.
Під час виборчих кампаній можуть застосувати й ще брудніші технології, спрямовані на повну дискредитацію конкурента, якому інкримінують різні злочини та аморальні вчинки, або ж ллють бруд на близьких йому людей. Щоправда, й рядових українських виборців все менше цікавлять інтимні подробиці з особистого життя кандидатів та членів їхніх родин. Може, це ознака поступового зростання політичної культури нашого суспільства?
Хотілося б вірити, проте факти свідчать про зовсім інше. Половина опитаних соціологами українців вважає прийнятним продаж виборцями своїх голосів! Коли, отримавши з брудних рук продовольчий пакет, людина готова проголосувати за відвертого мерзотника, то під сумнів ставиться сама сутність демократії. Недарма останнім часом народилося гасло: «Продаючи свій голос, ти наслідуєш приклад Іуди!». Його варто пам’ятати, відправляючись на виборчу дільницю.
Ігор БУРКУТ, політолог
