Доктор Тарас КУЗЬО – старший науковий співробітник кафедри українських студій Торонтського університету та професор–дослідник Карлетонського університету в місті Оттава, редактор видання «Ukraine Analyst».
В опозиції.. до народу
Неспроможність президента Ющенка приймати рішення – «так» чи «ні» – стала легендою в Україні та за кордоном. Леонід Кучма став відомим завдяки багатьом речам, але понад усе – завдяки його беззмістовній багатовекторній зовнішній політиці. Ющенко додав до цього власну багатовекторну внутрішню політику.
Багатовекторність, незалежно від зовнішнього чи внутрішнього застосування, завжди містить окремі риси фантастичного.
Наприклад, 22 травня: «Я повторюю – моя фракція не входить до коаліції», – наголосив Ющенко.
Можливо, президент не усвідомлював, що «його фракція» вже давно стала «фракцією Юлії Тимошенко». Більшість «Нашої України – Народнії самооборони» (НУНС) проголосувала за приєднання до демократичної коаліції в грудні 2008-го разом із блоком Володимира Литвина.
Лише 27 депутатів із 72, які представляли «Нашу Україну» В’ячеслава Кириленка та «Єдиний центр» Віктора Балоги, відмовилися приєднуватися. І тільки група Кириленка залишається лояльною до президента після відставки Балоги з посади керівника секретаріату. Тож як президент може називати НУНС «моя фракція», коли він контролює лише 17 із 72 депутатів? Однак більш важливо – чому президент не поважає демократичне волевиявлення, коли більшість фракції НУНС проголосувала за створення коаліції?
Диктатори завжди не зважали на легітимність більшості голосів, висуваючи фальшиві звинувачення на кшталт «корупції».
Чия «Наша Україна»?
Можливо, президент не розуміє також, що практично всі з його колишніх серйозних союзників його залишили, і більшість із них приєдналася до Тимошенко.
Із першої п’ятірки НУНС зразка 2007 року лише один – Кириленко – залишився прихильником президента. Луценко, Гриценко, Катеринчук приєдналися до Тимошенко. Четвертий – Арсеній Яценюк – головний претендент на «спадкоємця» Ющенка під час президентських виборів 2010 року.
Може, президент не знає, що київська організація «Нашої України» оголосила про свій вихід з партії? «Партія взяла на озброєння негативні тенденції, які руйнують демократичне підґрунтя, трансформують політичну силу у закритий бізнес-концерн», – зазначила київська організація «Нашої України» у зверненні до з’їзду.
Президент Ющенко закликав НУНС до виходу із коаліції. «Наша Україна» є лише однією з дев’яти партій у НУНС, тож президентську пораду навряд чи буде враховано.
Водночас президент (і новий керівник його апарату Віра Ульянченко) порадили членам НУНС залишатися в уряді. «Зараз не час залишати уряд», – Ульянченко пояснила, що члени НУНС додають в уряді «проукраїнських» голосів.
Таке твердження є нічим іншим як чистої води зарозумілістю та неповагою до інших членів уряду. Може, це означає, що президент і керівник його секретаріату переконані, що виборці, які віддали 31% голосів БЮТ під час виборів 2007 року, не є патріотами? І, додатково, чи означає це, що члени уряду від БЮТу та блоку Литвина не є «патріотами»?
Закликати фракцію НУНС до виходу із коаліції і в той же час наказувати членам НУНС залишатися в уряді – так може чинити лише той, хто мало розуміється у політиці та не має базового уявлення про головні аспекти демократії – відповідальності влади.
Якщо НУНС врахує поради президента – чого вони робити не збираються – то коаліція і, відповідно, уряд можуть бути розпущені. Отриманий у результаті параліч може призвести до позачергових парламентських виборів, які можуть дестабілізувати країну під час найгіршої з 1930-х років кризи у світі. Жоден уряд не може функціонувати повноцінно та компетентно за такої дестабілізації.
Київська організація «Нашої України» наголосила на своїй принциповій незгоді зі стратегією за принципом «чим гірше – тим краще» для української економіки в надії, що це зашкодить президентському рейтингу Тимошенко. Мета Ющенка, зазначає київська організація «Нашої України» – використати з’їзд «Нашої України» для «знищення демократичної парламентської коаліції і, таким чином, для дестабілізації ситуації в країні».
Аспекти… флюгера
По-перше, усе це не є чимось новим. Президент Ющенко ніколи раніше не був – і ніколи надалі не буде – здатний приймати рішення. Упродовж антипрезидентських протестів 2000-2003-го Ющенко – чи як прем’єр-міністр, чи як так званий «лідер опозиції» – ніяк не міг визначитися, перебуває він в альянсі з опозиційним БЮТом, рухами «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!» чи він підтримує президента Кучму.
Під час «кучмагейту» 2000-2001 років прем’єр-міністр Ющенко засуджував опозицію, а не вирішив подати у відставку та приєднатися до неї. Протягом 2002-2003-го під час акцій протесту «Повстань, Україно!» Ющенко витратив багато зусиль для повернення на посаду прем’єр-міністра у прокучмівській коаліції замість того, щоби підтримувати БЮТ і реальну опозицію.
Після виборів 2006-го президент відправив Романа Безсмертного на переговори про помаранчеву коаліцію, а Юрія Єханурова – на переговори про широку коаліцію (в результаті жодна з них не була втілена у життя).
Після кризи 2007-го президент намагався досягнути компромісу з Партією Регіонів, тож вони погодилися на позачергові вибори, а президент зобов’язався після виборів утворити широку коаліцію. Відтак президент виступав за «демократичну коаліцію», а після її формування наприкінці 2007 року надумав її зруйнувати, як і кілька разів упродовж 2008 року.
Такі недолугі рішення та політика є чистою «багатовекторністю» – «шампанською» версією багатовекторності. Такі поради та впровадження такої багатовекторності не містять у своїй суті жодного розуміння політики.
По-друге, намагання «всидіти на двох стільцях» – іншими словами, перебувати водночас при владі і в опозиції, – залишається центральним компонентом президентської внутрішньої багатовекторності.
Після президентського «круглого столу» в серпні 2006-го члени «Нашої України» увійшли до уряду Віктора Януковича.
За три місяці по тому «Наша Україна» проголосила, що вона перебуває в опозиції до уряду, але її члени відмовилися залишити уряд. Врешті-решт, навіть Віктор Янукович наполягав, аби члени «Нашої України» пішли з уряду. Тим не менше, це тривало ще три місяці, доки «Наша Україна» створила з БЮТ помаранчевий альянс, який зруйнувався за 18 місяців після того, як президент розпустив уряд Тимошенко.
Це дуже нагадує зневажальну традицію депутатів парламенту виходити з фракцій, але відмовлятися скласти депутатські повноваження та звільнити місце, повністю ігноруючи той факт, що вони обрані за партійним списком. Так само Тарас Чорновіл та Інна Богословська мали йти за своїми переконаннями та звільнити місця в парламенті після виходу з фракції Партії Регіонів.
По-третє, президент відповідає за переговори довкола нової Конституції і «Наша Україна» (на відміну від БЮТ) голосувала за це 8 грудня 2004 року. Водночас Ющенко ніколи не сприймав нову конституцію, яка трансформувала Україну у парламентську республіку.
Президент Ющенко зазначив, що з усіх чотирьох урядів за його президентства уряд Єханурова був найкращим. Президент мав погані стосунки із двома урядами Тимошенко та урядом Януковича, демонструючи свою прихильність до технократичного уряду, подібного до уряду Єханурова.
А все-таки вона – лідер…
Прем’єр-міністр має право бути лідером партії, відповідно до норм конституції 2006 року.
А президент має поважати волю виборців, які віддали «Нашій Україні» третє місце на виборах 2006 та 2007-го. В обох випадках БЮТ набрав більше, ніж «Наша Україна» і Тимошенко мала право стати прем’єр-міністром.
Ющенко сподівався проігнорувати результати виборів і наполягти на призначенні «своїх людей» на урядові посади, що не входило до його повноважень за конституцією 2006 року. Після призначення багатьох із «його людей» на урядові посади він сподівався розпустити уряд упродовж 2008 року. Така багатовекторність – ніщо інше як двоєдушність і відображує брак лідерських якостей.
Ющенківська багатовекторність і брак лідерства загальмували розвиток України. Лише сильний лідер із далекоглядністю та стратегією може сподіватися на те, що він зрушить Україну з місця.
Українські виборці в січні 2010 року отримають шанс вирішити, хто – Тимошенко чи Янукович – стане тим рішучим лідером, якого Україні бракувало впродовж останніх п’яти років. Із двох головних кандидатів у президенти лише Тимошенко може показати, що вона не боїться взяти на себе відповідальність за Україну під час найгіршої з 1930-тих років економічної та фінансової кризи.
Янукович відсторонився від того, щоб розділити цю відповідальність за умов приєднання Партії Регіонів до правлячої парламентської коаліції. В той же час Яценюк, коли був спікером парламенту, не продемонстрував ні твердості характеру, ні лідерських якостей, а натомість функціонував як стрічка конвеєра для транспортування інструкцій президентського секретаріату до парламенту.
П’ять років багатовекторної внутрішньої політики були згубними для внутрішніх перетворень в Україні та негативно вплинули на інтеграцію України в Європу. Президентські вибори – це шанс поставити крапку під багатовекторністю і обрати нового, рішучого лідера.
