Чинодрали чи службовці?

Народ давно і хронічно недолюблює чиновників. Утім, офіційно чиновництва у сучасній Україні немає. Натомість є службовці, які повинні служити державі, де єдиним джерелом влади є народ. Проте теорія одне, а практика – зовсім інше. Бо не зі своїми слугами має справу народ, а з тими, хто себе над ним поставив. Нерідко їх називають «чинодралами»: на державну службу часто ідуть кар’єристи, для яких мета життя – отримання все вищих і вищих посад і звань. А звідки взялися ті звання, чини і ранги?

В усьому винен Філофей та його «Кліторологій»

Зовсім недавно виповнилось 290 років з дня затвердження Петром І «Табелі про ранги» – системи службової ієрархії, що і після скасування більшовиками у 1917 р. продовжує впливати на весь постімперський простір.

Перший російський імператор встановив 14 рангів для офіцерів, генералів та цивільних чиновників, стільки ж і сьогодні існує звань для військовослужбовців та державних чиновників України і Росії. Традиції виявилися надзвичайно живучими. Спробуємо ж розібратися в їхній суті.

Державний апарат є непростим механізмом і складається з різних ланок. У кожній з них є свої начальники і підлеглі: хтось видає розпорядження, а інші їх виконують. Відповідно і кожен з працівників апарату займає різні щаблі службової ієрархії. Більшість сконцентрована внизу, окремі піднімаються на саму гору. Чим вище піднявся, тим більше має можливостей розпоряджатися підлеглими, тим більше дістається йому слави та привілеїв. А його місце у соціальній структурі визначає ранг або чин.

Петро І створив документ, який встановлював порядок проходження всіх службових щаблів і визначав підлеглість одних чинів іншим. Подібні документи створювалися й раніше в інших державах, і російський імператор зробив з них запозичення. Для зразка він взяв «розписи чинів», що діяли у королівствах Франції, Пруссії, Швеції, Данії.

Але задовго до них щось подібне вже існувало у Візантійській імперії. Знамениті імператори Лев IV Мудрий та Костянтин Багрянородний мали придворного на ім’я Філофей. Посада Філофея називалася «атрікліній», у пізніші часи їй відповідала висока посада гофмаршала при дворах європейських монархів. Його обов’язком було правильно розсаджувати запрошених представників знаті за столом імператора. А для цього необхідна певна система, зрозуміла всім, хто опинявся в імператорському палаці. Хитромудрий царедворець зумів створити документ, що отримав дивну назву «Кліторологій Філофея» (з жіночим анатомічним органом не має нічого спільного, випадковий збіг звучання різних слів з грецької і латини), у якому знайдено відповідності між чинами військовими, цивільними і духовними. Згідно з ним і визначалося місце людини в оточенні монарха. За такими зразками створювалися подібні документи і пізніше, у багатьох державах.

А російська «Табель про ранги» встановлювала 4 розряди – військові, військово-морські, цивільні й придворні чини. Кожен з них поділявся на вже згадані 14 класів й існувала відповідність класів різних розрядів один одному. Вищими вважалися військові, а військова служба – найпрестижнішою. У кожному чині необхідно було прослужити певний час, після якого наступало підвищення. Проте, можливе було й дострокове отримання чину: за особливі заслуги. У військових під час воєн таке відбувалося нерідко. Нагородження високими орденами також автоматично підвищувало у чині. За різні заслуги чи послуги цар міг нагородити дворянина помістям з кріпаками. Існувало прислів’я: «За Тульчин – чин; за Брест – крест, а за долгое терпение – сто душ в награждение».

Служиле… дворянство

Російське дворянство зобов’язане було служити. Чи в армії або на флоті, чи у цивільних відомствах. Навіть найнижчий офіцерський чин давав особисте дворянство, більш високі – і дворянство спадкове. До цивільних вимоги були жорсткішими: спадкове дворянство отримували лише починаючи з чину дійсного статського радника, що відповідав військовому званню генерал-майора. Такий чин мав, наприклад, батько В.І. Леніна. А місце людини у суспільстві визначалося тим, який чин вона мала. Навіть розмір хабарів чиновникам визначався ним. «Не по чину берёшь!» – таке звинувачення для чиновника з уст начальника було дуже серйозним попередженням про «неповну службову відповідність».

До речі, цар Петро запроваджував нову систему, крім всього іншого, аби подолати повсюдну корупцію. Адже раніше центральна влада призначала на місця своїх представників на «кормлєніє» («годування»), тобто начальники не отримували фіксованого заробітку, а обкладали підлеглих поборами на свою користь.

Звичка «брати» настільки в’їлася у плоть і кров служилого люду, що хабарництво процвітало і після встановлення платні чиновникам з державного бюджету. Подолати їхню масову продажність «Табель про ранги» не змогла.

Не повністю досягла вона й іншої мети. Імператор вважав, що за нової системи будь-яка талановита та енергійна людина зможе піднятися нагору, незважаючи на своє низьке походження. Певною мірою подібні умови система створила. Варто згадати долю видатного російського зброяра Сергія Мосіна, який сконструював знамениту трьохлінійку. Його батько Іван був сиротою з простолюдинів і починав служити в армії рядовим солдатом. Дослужився до чину підпоручика і навіть отримав спадкове дворянство. А син став генерал-майором, начальником Сестрорецького збройового заводу.

З низів піднялася і родина майбутнього вождя білого руху генерала Денікіна. Його дід, Юхим Денікін, був кріпаком Саратовської губернії, а батько Іван з рядових вислужився до майора (перший свій офіцерський чин отримав аж у 49 років).

І все ж окремі приклади не можуть заперечити головного. Населення Російської імперії було розколото на дві дуже нерівні частини. Вища – це служиле дворянство, яке мало великі привілеї й намагалося їх зберегти. Але переважну більшість підданих царя складали представники нижчих верств, насамперед селяни. За їхній рахунок існували знать і дворянство, а соціальні низи («тяглий люд») лише відчували на собі важкий податковий гніт та інші повинності. Вибитися нагору могли тільки найспритніші та найактивніші.

Головна біда петровської реформи полягала в тому, що вона не залишила місця у державі по-справжньому вільній людині. Служиле дворянство повністю залежало від волі царя, а простолюд перебував під гнітом дворянства. Якщо у Західній Європі рицарство і бюргерство мали великі права і були захищені законом, то в самодержавній Росії панувала царська сваволя. Коли в країні немає розвинутого «третього стану» (вільних торговців, підприємців тощо), то вона застрягає у минулому й катастрофічно відстає від передових держав світу. Як і сталося в Росії. На Заході важливу роль у житті суспільства відігравали люди «вільних професій» – університетські професори, адвокати, журналісти, лікарі тощо. А в Росії аж до реформ Олександра ІІ, тобто до другої половини ХІХ ст., представники цих професійних груп були на державній службі, мали відповідні ранги, багато з них носило чиновницьку уніформу. Так, професор був дійсним статським радником (наприкінці ХІХ ст. цей високий ранг став отримувати лише ректор університету).

Блиск погонів і петлиць перед очима мерехтить

Блискучі погони, петлиці з зірочками, кокарди – всі ці зовнішні ознаки влади підкреслювали становий характер російського суспільства. Вищі чини ставилися до нижчих із демонстративною зверхністю, а нижче чиновництво раболіпствувало перед своїми начальниками. Зверху до низу імперію пронизував важкий дух повсюдного холопства.

Коли у 1917 р. революція змела колишні чини з їхніми погонами та петлицями, чимало людей зраділо: нарешті в Росію прийде дух справжньої демократії. Проте замість омріяної свободи отримали нову імперію – сталінську. У 1943 р. погони були відновлені в армії й на флоті, їх також отримали залізничники, цивільні авіатори, річники, дипломати й чимало державних службовців інших відомств. Радянське чиновництво, як і царське, намагалося відрізнятися від простолюду не лише своїм побутом, але і зовнішнім виглядом.

Тоді серед членів Спілки письменників СРСР ходив сумний жарт. Мовляв, і письменникам введуть однострої з погонами, де на просвітах будуть приколоті не зірки, а ліри. До цього не дійшло, а у післясталінську епоху в багатьох відомствах скасували погони, в деяких і разом з уніформою. Проте суть чиновництва не змінилася. Поруч із чесними і порядними службовцями, які сумлінно виконували свої обов’язки, на державній службі вистачало і хабарників, і закостенілих бюрократів, і звичайних дурнів.

Ще в царські часи казали: «У нас два чина: дурак и дурачина». Дурень при владі може наробити багато бід, але ще страшнішим є розумний мерзотник, який використовує владу лише для особистого збагачення. Після розпаду СРСР таких багато пролізло в державні апарати пострадянських країн. На жаль, відсутність розвинутого громадянського суспільства не дає можливості простим людям ефективно контролювати чиновників і добиватися відсторонення від влади тих, які приносять лише шкоду державі. На жаль, пострадянське чиновництво зрослося з криміналітетом і відверто розграбовує все, до чого дотягаються його загребущі лапи. Йому вже не вистачає палаців, яхт, особистих літаків. Новітні хазяї життя потребують аристократичних титулів, або хоча б документів про дворянське походження.

Бізнес на саморобному дворянстві

Марнославством скоробагатьків та їхньої чиновницької обслуги користуються різноманітні шахраї, які торгують розцяцькованими папірцями, що засвідчують саморобне «дворянство». Такий бізнес існує в Україні, зате в Росії пішли ще далі. Зарубіжні нащадки роду Романових періодично нагороджують вищих російських чиновників імперськими орденами, що дає право на спадкове дворянство. Декому дарують титули князів, графів чи баронів. Справа може дійти і до відновлення станового суспільства: психологічно чимало росіян до цього готове. Світ рухається вперед, але дехто прагне повернутися в минуле.

Комусь петровська «Табель про ранги» може здатися ідеалом облаштування державної служби. Їм би варто замислитися над долею тієї імперії, яку створив Петро І. Захлинулася вона морем народної крові, й на її руїнах не вдалося побудувати чогось зовсім нового. Коли рух іде по колу, його результат відомий заздалегідь. І він дуже сумний: привілейований стан зогниває повністю і його зносить народ.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.