Уже вкотре дивує нас своїми знахідками та дослідженнями колишня чернівчанка, екс-директорка Чернівецького художнього музею, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України  Тетяна Дугаєва. Наразі інтернет, світові архіви, старі журнали та газети стали її своєрідним робочим простором. Завдяки «детективним» мистецьким історіям, із якими вона знайомить читачів понад два десятиліття, шанувальники мистецтва та прихильники Чернівців дізналися, що наше місто є не тільки осередком походження найталановитіших співаків України та світу, а й батьківщиною кількох десятків особистостей – художників, архітекторів, чия творчість стала окрасою європейських столиць та різних штатів Америки.

Сьогоднішній «мистецький детектив» присвячений австрійському художнику Теодору Маєргоферу, двом чернівецьким бургомістрам і автору  державного гімну України. Як пов’язані між собою ці особистості? Дізнавайтеся…      

                                                                                         Читаючи старі газети

Неочікуване знайомство з графічними портретами знаних чернівчан відбулося завдяки чернівецькому часопису майже 140-річної давності, який оприлюднив рідкісні портрети двох  бургомістрів міста тієї пори. Йдеться про газету «Czernowitzer Gemeinde-Bote» періоду 1882-1885 років.  Серед 13 чисел за 1885 рік у мережі знайшла два випуски з редакційними статтями та портретами очільників Чернівців Антона Кохановського та Вільгельма Клімеша. Це практично перші їхні зображення, що нам нині відомі.

Репродукції цих портретних творів становлять чималий інтерес.

Важливо, що портрети мають авторські підписи. Та через невиразність типографського друку підпис автора відтворений нерозбірливо. У текстах же ім’я художника не вказується.

Утім, робота з визначення імені автора дала результат, і проблему атрибуції було вирішено. Саме це й надало можливість познайомитися і з творчістю митця й скласти уявлення про його мистецький почерк.

Автором портретів двох мерів Чернівців другої половини ХІХ століття був доволі відомий тоді австрійський художник Теодор Маєргофер.

Часопис «Czernowitzer Gemeinde-Bote» за 10  травня 1885 року розмістив на першій сторінці статтю про  Антона Кохановського, яка розпочиналася словами:

«На жаль, кількість тих шляхетних людей, які, великодушно нехтуючи власними інтересами, віддають усю свою енергію добробуту своєї країни, не така вже й велика. Ми пишаємося тим, що… на Буковині є людина, яка невтомно зосереджується на збільшенні добробуту та успішному розвитку своєї батьківщини, а особливо свого рідного міста Чернівці.  Цією людиною, гордістю Чернівців, є Антон лицар Кохановський, який був депутатом муніципальної ради 20 років. …Мешканці Чернівців ніколи не забудуть успішних зусиль Кохановського для розвитку столиці краю, а його корисна діяльність як бургомістра була відзначена найвищими нагородами: орденами Франца Йозефа Залізної Корони III ступеня, а вже в липні 1875 року — Залізної Корони II ступеня. Справді, рідко коли гідна визнання служба, була вшанована таким значним чином».

Далі автор підкреслює, що «значна частина населення Чернівців визнала зусилля мера,  скеровані на добробут  міста. …Такі люди, як Антон Кохановський, окрім доброї волі та найчистішої цілісності характеру, мають також мужність і здібності працювати на громадській ниві на благо своєї Батьківщини». Це є надто рідкісним явищем, коли людина «отримує вдячність співгромадян і заслуговує звання справжнього почесного громадянина».

Нагадаємо, що ця стаття опублікована 1885 року. Перед тим Антон Кохановський кілька років поспіль перебував на посаді крайового старости, склавши з себе обов’язки бургомістра.

Уславлений мер, який очолював Чернівці загалом протягом 26 років і зажив слави дбайливого «батька міста», виглядав тоді саме таким, яким ми бачимо його на літографії Теодора Маєргофера.

Теодор Маєргофер. Антон Кохановський.

Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, №10

 А 8 березня 1885 року «Czernowitzer Gemeinde-Bote» оприлюднила матеріал, присвячений урочистій церемонії з нагоди повторного обрання бургомістром Чернівців Вільгельма Клімеша, який був очільником міста протягом 1881-1887 років.

Вітав його буковинський  крайовий президент Ієронім Алесані «під гуркіт гарматних пострілів у святковій атмосфері ратуші, яку було прикрашено імператорським орлом і міським гербом, прапорами та ялиновими гілками. На церемонії зібралося багато чиновників магістрату і муніципальних радників».

“Czernowitzer Gemeinde-Bote” за 8  березня 1885 року

    Ця ж газета надала також унікальну можливість побачити ймовірний портрет бургомістра Чернівців  Вільгельма Клімеша. Зазначимо, що художник Теодор Маєргофер вправно  володів умінням передавати портретну подібність. Отже, він залишив нам документальне зображення тогочасної зовнішності Вільгельма Клімеша.

  Теодор Маєргофер. Вільгельм Клімеш. Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, 8 березня                                                                    

                                                              Теодор Маєргофер – творець портрета автора державного гімну України

У контексті знайомства з представницькими зображеннями двох мерів Чернівців  видався несподіваним факт, що Теодор Маєргофер є автором графічного портрета українського композитора Михайла Вербицького, автора написаної 1863 року музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Австрійський портретист переконливо підтвердив свій талант цим мистецьким і водночас рідкісним за цінністю культурно-історичним твором – графічним зображенням Михайла Вербицького, українського композитора, священника Української греко-католицької церкви.

Привертає увагу деталь твору, яку пояснює музикознавець, доктор мистецтвознавства, професор  Богдан Сюта: «У моєму архіві досі зберігається відретушоване фото з єдиного достовірного портрета отця Михайла Вербицього, яке готувалося для друку у першому томі академічної «Історії української музики»: на ньому виразно видно спроби ретушера перетворити білий комірець священицької реверенди Вербицького на якусь подобу вишиванки, яку тоді історичним діячам ідеологи вже «дозволяли носити». (Богдан Сюта. Симфонії Михайла Вербицького: видано вперше. Український інтернет-журнал «Музика». 2019, 4 липня. Реверенда – ряса, Т. Д.).

    Теодор Маєргофер. Михайло Вербицький – український композитор, автор музики Державного Гімну «Ще не вмерла Україна». Фото з літографії. Друга половина ХІХ століття. Фонди  Національного музею історії України

Михайло Вербицький (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ – 1870, Млин, Підкарпатське воєводство).  Фото. 1860-ті роки.

Фонди Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

    Місце народження композитора – австрійське село Явірник Руський поблизу Перемишля (нині Польща). З дитинства Михайло був знайомий із музикою: співав у хорі греко-католицького кафедрального собору (альт), навчався у школі відомого чеського музиканта А.Нанке та у студіях філософії й теології у Перемишлі та Львові. Тогочасний Перемишль був осередком  музичної культури.

У біографії Михайла Вербицького є прикметний факт зв’язку з Чернівцями, точніше з другом-чернівчанином – композитором і хоровим диригентом  Іваном Хризостомом Сінкевичем (1814-1889), який був родом з села неподалік Перемишля. Там він навчався у школі й співав разом з Михайлом Вербицьким у хорі хлопчиків в греко-католицькому соборі Перемишля. Хлопчики-хористи потоваришували й разом відвідували музичну школу, де навчалися хорового співу, теорії музики та грі на різних інструментах. Разом з батьками Іван Сінкевич переїжджає до Чернівців, де закінчує гімназію. Згодом він організував хор у греко-католицькій церкві, учасником якого був і молодий Антон Кохановський (тенор-сопрано), майбутній бургомістр Чернівців.  Пізніше друзі Михайло Вербицький та Іван Сінкевич навчалися у Львівській духовній семінарії. Обидва грали на гітарі. Згодом Михайло Вербицький став гітаристом-віртуозом. Їхня дружба тривала роками. Відомо, що І. Сінкевич допомагав М. Вербицькому, коли той потерпав у фінансовій скруті й коли «на його столі часто не було нічого, крім яблук». А пізніше І. Сінкевич написав літературний твір «Начало нотного пінія в Галицкой Руси (Воспоминанія старого священника)», присвятивши розділ своєму славнозвісному товаришеві М. Вербицькому.

Завдяки таланту та успішному навчанню, Михайло Вербицький почав створювати музику високого художнього рівня, яку вирізняла майстерність композиторського письма, і згодом став яскравим представником «перемишльської композиторської школи».

Михайло Вербицький написав десятки симфоній, багато опер та іншої вокальної та хорової музики. В його доробку церковна музика, велика кількість увертюр і полонезів для оркестру, а також оперети. Прикметно, що його музичні комедії з народного життя вабили весняними коломийковими ритмами та народними мелодіями. Популярними були оперети “Підгужани”, “Верховинці”, хорова пісня “Верховино, зоре, ти наша”.

(Окремі біографічні факти наведені за публікаціями: Natalja Samotos. “Oesterreichisches Musiklexikon“, Olga Popowicz  “Pieśń solowa w twórczości Mychajły Werbyckiego”, Орест Пушик “Священник Іван-Хризостом Сінкевич”. Автор останньої публікації був праправнуком І.Сінкевича по лінії його сина Кіпріана).

Музичні твори композитора були широко відомі у Відні та інших австрійських містах. Про це дізнаємося з повідомлень тогочасної преси.

Виконували твори Вербицького і в Чернівцях. Наприклад, «Bukowinaer Rundschau» від 29 березня 1890 року повідомляла про те, що на урочистому вшануванні пам’яті національних поетів Шевченка, Шашкевича та Федьковича звучала музика Михайла Вербицького у виконанні великого чоловічого хору «Козацький привіт».

Віденські газети упродовж багатьох років інформували читачів про те, що духовні твори Михайла Вербицького постійно звучали в греко-католицькій церкві Відня. Наприклад,  у газеті «Reichspost» за 15 липня 1894 року  читаємо повідомлення: «У церкві Святої Варвари звучатиме  «Меса» Вербицького у виконанні хору». 15 квітня 1899 року газета «Neues Wiener Journal» повідомляла про виконання «Літургії св. Василія Великого ля і мі-бемоль мажор» Вербіцького-Садовського.

Природно, що на широку відомість  композитора, який писав як церковну музику, так і твори світського характеру,  відгукнувся австрійський портретист Теодор Маєргофер.

                                                                                           Митець, який зберіг для нас історію

Теодор Майєргофер (Theodor Mayerhofer, 1855-1941)

Віденський рисувальник і літограф, живописець та ілюстратор Теодор Майєргофер  закінчив Віденську академію образотворчого мистецтва, де був учнем відомого портретиста та жанрового художника Едуарда фон Енгерта.

Згодом він зажив слави модного столичного портретиста і був популярним у колах віденських аристократів, музикантів і літераторів. Часом звертався й до пейзажного жанру. В його доробку зустрічаються й міські краєвиди. Митець ілюстрував газету «Wiener Salonblatt». Інші численні столичні видання та провінційні газети також активно публікували його твори.  Малюнки Майєргофера, особливо портрети імператорської сім’ї та членів багатьох дворянських домів, були одними з найкращих свого часу. Щоразу оглядачі мистецтва зауважували, що твори митця вирізняють «виняткова ретельність та майстерність як у композиції, так й у виконанні» («Deutsche Musik-Zeitung». 1886, випуск 41). У творчості він був напрочуд активним і плідним.

Після 1918 року ім’я художника поступово стає менш популярним, а  згодом – і призабутим.

А для нас графік Теодор Маєргофер насамперед є митцем, який вписав своє ім’я в історію України та Чернівців.

 Репродукції творів Теодора Маєргофера. Вибране.

Сестра і брат. 1914.                                                                               Хорватський священник Йозеф Маріч.

            Полотно, олія. 1914.                                                                      Літографія. 1885.   

Австрійська актриса Катаріна Франк.                                                                       Композитор і органіст Марсель Тіберг.

     Літографія. «Der Humorist». 1884, 12 жовтня .                                                        Літографія.«Deutsche Kunst &  Musik-Zeitung». 1889, 1 березня                                                         

Баронеса Тереза Бургуан_Кінски.                                                                    Принц Леопольд фон Кобург.

«Wiener Salonblatt». 1885, 22 листопада                                                        «Wiener Salonblatt». 1884, 10 лютого

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця

Від редакції: До слова, портрет Клімеша присутній у галереї мерів у залі засідань Чернівецької міської ради. Щоправда, це копія з єдиного наявного фото, де він зображений вже у старшому віці. Оскільки світлина дуже малого формату, то й портрет, за словами Тетяни Дугаєвої, вийшов якимсь дивним. Зрештою, в цьому легко переконатися. Тож авторка дослідження висловила слушне сподівання, що нині з’явилася можливість замовити  портрет з літографії  Маєргофера й повернути бургомістру Клімешу справжнє обличчя, яке можна побачити на першій сторінці сайту.  

Запис Теодор Маєргофер – автор невідомих портретів чернівецьких бургомістрів та портрета Михайла Вербицького спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розвідки, подібні до пропонованої нині читачеві, від мистецтвознавці, члена Спілки художників України, колишньої директорки Чернівецького художнього музею Тетяни Дугаєвої у царині малярської, архітектурної та скульптурної творчості видатних митців з Чернівців або пов’язаних із Чернівцями, ми назвали мистецьким детективом. Адже все, що робить пані Тетяна, дуже нагадує розв’язування задачі-головоломки, з’ясування її складових і знаходження відповідей на поставлену Його Величністю Часом загадку.

Та, найперше, йдеться про шалено напружену, титанічну роботу. Приміром, у запропонованій публікації лише один портрет К. Томащука був оприлюднений, а решта репродукцій в Україні ще не публікувалися. Науковиця розшукала  імена авторів кожного портрета та малюнку будівлі університету 1875 року. І вона дає також коротку довідку про кожного автора. 

А це зовсім не просте завдання, адже їй доводиться відновлювати зв’язки минулого з нинішнім, знаходити нащадків і накреслювати шляхи подальшого руху. Для цього шукає в бібліотеках, музеях, архівах (переважно зарубіжних) будь-які щонайменші свідчення чи згадки про тих, хто творив у Чернівцях і творив Чернівці. А відтак робить переклади та вивчає їх. Дослідниця зізнається, що це надзвичайно захоплива та цікава справа.

Результатом же цієї роботи  стало відновлення численних  імен авторів видатних і маловідомих робіт, а також численних фактів, які проливають світло на культурне тло нашого міста протягом майже двох століть. Ба більше, її дослідження, які вилилися у цінні фоліанти про чернівецьких художників, архітекторів, скульпторів, переконують загал, що Чернівці були  культурною (!) столицею.   

Отже, пропонуємо чергове дослідження Тетяни Дугаєвої, яке стосується постаті першого ректора Чернівецького університету та нещасливої долі його пам’ятників. До слова, Костянтин Томащук не тільки очолив  перший на Буковині виш, а був, як депутат австрійського парламенту, ініціатором його створення.

Ігнац Айгнер. (1854-1922) Депутат австрійського парламенту доктор Костянтин Томащук (Буковина). Літографія. 1871-1873 (?) роки. Серія “Парламент”.  Портрети депутатів австрійського парламенту”. Відень. 1879 р.

На честь провідника ідеї створення Чернівецького університету та його першого ректора Костянтина Томащука було установлено три пам’ятники.

Два з них створили відомі австрійські скульптори ХІХ століття: Йозеф Лакс (художній надгробок на віденському кладовищі) і Антон Бренек (пам’ятник у Чернівцях). Автором сучасної реконструкції пам’ятника роботи А. Бренека  2015 року став український скульптор Володимир Цісарик.

Ці меморіали увійшли в історію як  мистецькі символи вшанування визначної постаті в історії Буковини та України. Плин століть  вимальовує у свідомості образ непересічної особистості Костянтина Томащука, яка з часом набуває відчуття гуманістичної масштабності та героїчних рис. 

                                                                          Сюжет і символіка надгробної композиції — це як саме життя

Депутат австрійського парламенту від Буковини професор Костянтин Томащук  помер у Відні 1889 року, де готувався до операції з приводу тяжкої хвороби. Йому було лише 49 років. Поховали Томащука у почесній могилі на центральному цвинтарі Відня, де 1892 року встановили пам’ятник. Його автором був відомий австрійський скульптор Йозеф Лакс. Про це сповістили чернівецькі та віденські часописи, подавши опис пам’ятника і список присутніх під час його встановлення на цвинтарі, серед яких були вдова  Костянтина Томащука, його друзі та депутати парламенту.

Скульптор Йозеф Лакс. Надгробний пам’ятник Першому ректору Чернівецького університету Костянтину Томащуку (1840-1889). Встановлено 1892 року. Альбом “Антон Шролль. Сучасні віденські надгробні пам’ятники.  Художнє оздоблення віденських цвинтарів”. Відень. 1894.

Пам’ятник має вигляд  вертикальної стели  з написами та рельєфними зображеннями, які скульптор вирізьбив з білосніжного каррарського мармуру. Її напівкругле завершення увінчане пальметою. Надгробну композицію вирізняє оповідний характер, а її сюжет і символіка – це саме життя. В ній скульптор розкриває характер професійної діяльності Костянтина Томащука, акцентує  його життєву позицію та відданість високим ідеалам. Митець розгортає картину життя людини, її чесноти і вдачу: інтелект, освіченість, духовну енергію, які втілилися в масштабні справи.

Художність виконання і символіку надгробка відмітив віденський часопис «Neue Freie Presse» (13 червня, 1892 р.), зазначивши «особливо вишуканий орнамент, дуб і бук разом із царським орлом і гербом  Буковини в медальйонах».

Рельєфне рондо з оплічним портретом Костянтина Томащука зображене в обрамленні пишної крони, утвореної гілками й листям дуба та бука. Між їхніми стовбурами та гербами  Австрії та Буковини вирізьблений текст: «Доктор Костянтин Томащук. Член Палати депутатів. Народився 13 березня 1840 — помер 19 грудня 1889».

Увінчують композицію перехрещені сувої аркушів паперу з написами: «26 травня 1873» та «26 березня 1874». Йдеться про знакові події, які мали гучний резонанс в житті країни й в особистій біографії Костянтина Томащука.

 26 березня 1874 року він ініціював бюджетні дебати в австрійському парламенті. Його коротку переконливу промову про необхідність будівництва університету в Чернівцях депутати вітали з піднесеним ентузіазмом. А слова про важливість освіти та просвітництва, «які розширюють інтелектуальний кругозір, поширюються  як ідеальне повітря» і про те, що «освіта робить людей вільними, об’єднує вільних, створює зв’язок між тими, хто поважає науку й мистецтво», викликали гучні оплески. Зал сколихнув заклик «до патріотичного вчинку, яким стане заснування чернівецького університету» („Wiener Zeitung”, 27 березня, 1874 р.).

Широко відомими були погляди Томащука на роль просвітництва й зокрема його позиція стосовно можливості читання лекцій в університеті іншими мовами («Wiener Zeitung», 14 березня, 1875 р.).

Роком раніше у парламенті відбувся виступ Костянтина Томащука, який зміцнив його репутацію як політика. Промова 26 травня 1873 року була «однією з найбільш пам’ятних, які прозвучали в парламенті, коли він висловився стосовно проблем патріотизму, федералізму та міцної держави» (Biographisches Lexikon Des Kaiserthums Oesterreich. Constantin Wurzbach. 1882, стор. 112; «Neue Illustrirte Zeitung», 1885, №39).

Символіка композиції стели є напрочуд змістовною. Вона акцентує характерні риси Костянтина Томащука, який був наділений потужною енергією та умінням переконливо доносити власні задуми та наміри до широкої аудиторії. За висловом часопису «Die Presse»  21 грудня 1889 р., він «був окрасою рідного краю». А трьома роками раніше ця ж газета зазначала, що Костянтин Томащук має «великі знання, багатий досвід, вишуканий смак і потужну риторику. Парламентар дорогий друзям, небезпечний для роботи опонентів»

На кам’яному постаменті міститься напис-посвята: «Видатному оратору і патріоту від його друзів». Нижче –  напис про те, що в тій же могилі похований син професора Томащука Стефан. Він «помер у віці 17 років після тривалої хвороби, в Мерані, де лікувався протягом кількох місяців» («Wiener Allgemeine Zeitung», 18 березня, 1890 р., «Bukowinaer Nachrichten», 13 березня 1890 р.).

Пізніше у віденській родинній могилі була похована  і дружина Костянтина Томащука.   Газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 5 травня 1914 року повідомляла, що Жозефіна Томащук померла у Львові, коли відвідувала там родичів. А  в часописі «Bukowinaer Nachrichten» 10 травня 1914 року читаємо: «Муніципалітет Відня дав дозвіл на поховання померлої в почесній могилі на центральному кладовищі під аркадами, яка присвячена муніципалітетом Відня її чоловікові, де також спочиває її єдиний син».

Чернівецький часопис звернув увагу на заповіт Жозефіни Томащук у номері «Bukowinaer Nachrichten»  за 21 травня 1914 року. Вона заповіла іменну «Університетську стипендію професора Костянтина Томащука» для студента Чернівецького університету в сумі 10 000 крон, а також гімназійний грант у сумі 6 000 крон для учня першої державної гімназії в Чернівцях, який має назву «Стипендія на гімназію Стефана Томащука». Крім того, згідно з заповітом: по 200–600 крон для академічної читальні в Чернівцях, Товариства німецьких шкіл у Відні, а також Товариства румунської культури та літератури. А 1890 року бібліотеці університету вона подаровала зібрання його книг, яке започаткувало формування бібліотечних фондів. Колекція нараховувала 2249 томів, 81 підшивку й 51 таблицю. За бажанням дарувальниці, удови померлого професора, для колекції був створений окремий систематичний відділ фонду університетської  бібліотеки під номером 91: «Bibliotheca Tomaszczuk» (Бібліотека Томащука). На цей час колекція налічує 1952 примірники.

Надгробок на могилі першого ректора Чернівецького університету виконав  скульптор Йозеф Лакс (19 травня 1851. Відень – 13 березня 1909. Відень).

Митець навчався в Академії образотворчих мистецтв. Широку відомість йому принесли пластичні оздоблення будівлі парламенту у вигляді кінних композицій («Приборкувачі коней»), численні бюсти й статуї, мав він досвід і створення надгробних пам’ятників. Серед них — вправно виконана промовиста композиція у вигляді стели на могилі Костянтина Томащука, яку було встановлено влітку 1892 року. Про цю подію сповістили австрійські часописи, деякі з них розмістили опис вигляду композиції, не подаючи її репродукції.

Ознайомитись із зображенням надгробка стало можливим віднедавна,  відколи в мережі на сайті «Колекції online» віденського музею «МУСА» (Wien Museum MUSA) з’явилося раритетне видання 1894 року Антона Шролля «Сучасні віденські надгробні пам’ятники.  Художнє оздоблення віденських цвинтарів».

Антон Шролль. Сучасні віденські надгробні пам’ятники. 

Художнє оздоблення віденських цвинтарів. Відень. 1894.

             Доля надгробку Костянтина Томащука. Віденські студенти знайшли надгробок першого ректора… поза межами цвинтаря

1995 року події розгорталися несподіваним чином. Навесні студенти  організацій «Австрійська асоціація студентської історії» та «Чернівецька католицька учнівська молодь» («Der Österreichische Verein für Studentengeschichte», «Katholische Czernowitzer Pennäler») ініціювали виготовлення пам’ятної дошки для віденського будинку на  Пелліканґассе, 10, де мешкав Костянтин Томащук. А цій події передувала історія, пов’язана з місцем поховання Костянтина Томащука.

Сталося так, що намір виготовити й установити меморіальну таблицю підштовхнув до з’ясування обставин зникнення надгробка Костянтина Томащука з його могили на Центральному кладовищі у Відні.

Пам’ятна дошка Костянтину Томащуку (Відень 9, Пелліканґассе 10). Відкрита 21 квітня 1995 р. 

Розповідь про це читаємо в дослідженні австрійського професора Раймунда Ланга в оновленій і доповненій публікації від 2006 року «Studentischer Baedeker: Czernowitz, einst korporiertes Eldorado, vom Krieg bedroht» (опубліковано в «Studentenkurier»).

Зокрема Раймунд Ланг повідомляє: «…Костянтин Томащук… був похований у почесній могилі на центральному цвинтарі Відня. З причин, які сьогодні вже не можна точно з’ясувати, 1978 року почесну могилу було зрівняно з землею – надгробок зник. А 1995 року «Чернівецька католицька учнівська молодь» і «Австрійська асоціація студентської історії» вирішили встановити меморіальну дошку на будинку Томащука у Відні. Ці дві асоціації отримали пропозиції від кількох каменярів для її виготовлення. Один із них розповів, що на його території роками стоїть надгробок із прізвищем Томащука! Виявилося, що цей витвір із каррарського мармуру скульптора Йозефа Лакса він знайшов багато років тому на звалищі центрального кладовища й законно придбав його. Таким чином оригінал надгробка був знайдений і стало відомо про його нове місце розташування. Каменяр власним коштом зробив зліпок і подарував його Чернівецькому університету».

Інформація на цю тему відома й з інших джерел.

Драматичне повідомлення про те, що «право користування родинною могилою Костянтина Томащука закінчилось у 1978 році і 1983 могила була втрачена» читаємо на сайтах «Австрія Форум», «Товариство української молоді в Австрії (ТУМА)», Інтерактивний український Відень, «Вікіпедії»(нім. мовою), а також у друкованих виданнях.

https://austria-forum.org/af/AustriaWiki/Constantin_Tomaszczuk

https://iuv.guide/persons/kostiantyn-tomashchuk-pershyy-rektor-chernivetskoho-universytetu/

https://de.wikipedia.org/wiki/Constantin_Tomaszczuk#Ehrungen

https://iuv.guide/persons/kostiantyn-tomashchuk-pershyy-rektor-chernivetskoho-universytetu/

… Копія стели надгробку Костянтина Томащука тепер у Чернівцях. Її розмістили у вестибюлі головного університетського корпусу.

                                                               1897 рік — відкриття пам’ятника Костянтину Томащуку у Чернівцях

Спорудження пам’ятника обговорювалося та планувалося у Чернівцях вже від 1893 року. Конкурс був оголошений 1896 року. Члени комітету Карл Ромшторфер, Еріх Кольбенгаєр, Євген Максимович і Людвіг Вест розглядали  кандидатури двох віденських скульпторів – Йозефа Лакса й Антона Бренека («Bukowinaer Rundschau»11 січня 1896 р.).

А навесні 1896 року передбачалося, що «бронзовий бюст розміром у дві натури буде установлено перед будівлею університету. Виготовить його академічний скульптор Антон Бренек» («Bukowinaer Rundschau» 13 травня,1896 р.). Узимку було вирішено, що монумент установлять в Народному саду.

Церемонію відкриття пам’ятника на честь Костянтина Томащука відсвяткували сонячним днем восени 1897 року. Чернівецькі та віденські газети рясніли повідомленнями про цю урочисту подію.

18 жовтня 1897 р. газета «Neues Wiener Tagblatt» розмістила довідку про життя і діяльність першого ректора і наголосила, що Костянтин Томащук був неординарною людиною, «він ніколи нікому не давав відчути свою інтелектуальну перевагу, завжди і всюди був сповнений скромності й готовий порадити й допомогти. Мало хто мав таку ідеальну широту поглядів і цілісність сприйняття».

Часопис також повідомив: «Пам’ятник створив  скульптор Антон Бренек за проєктом директора Чернівецької державної торгової школи архітектора Ромшторфера».

 Антон Бренек (1848 -1908). Австрійський скульптор.

Навчався у Віденській академії мистецтв. Викладав ліплення та малювання у  Торговельній школі м. Райхенберг та ремісничій школі у Відні. Займався скульптурним оздобленням архітектури у Відні,  працював над скульптурними композиціями, створив низку пам’ятників у міському середовищі різних міст Австрії.

Карл Адам (Адольф) Ромшторфер (1854-1916).    Австрійський архітектор, директор промислової школи, директор промислового музею в Чернівцях.                               

       Створення пам’ятника Костянтину Томащуку стало урочистою подією в житті чернівчан

Антон Бренек (1848 -1908). Пам’ятник Костянтину Томащуку. 1897 рік. Чернівці

Чернівецька «Bukowinaer Rundschau» 19 жовтня 1897 р. подала детальний опис пам’ятника та зміст написів на п’єдесталі: «Доктор Костянтин Томащук», на зворотному боці: «Високо заслужений син своєї Батьківщини. Побудований у 1897 році».  Зазначається, що «художнє оформлення дуже гарне». Про бронзовий бюст читаємо: «Для нас, сучасників Томащука, бюст дивний, мало схожий на зовнішність Томащука, ми всі його знали й не впізнаємо».  І далі: «Але нехай те добре, що є, компенсує недолік. Насправді,зважаючи на прекрасну роботу, відчуваємо, що не особливо схильні до критики. Пам’ятник Томащуку стоїть. Для міста це окраса, для Буковини – честь. …Публіка ще довго стояла перед пам’ятником і задумливо вдивлялася в дорогі всім нам риси. Нехай пам’ятник буде вічним орієнтиром і свідчить наступним поколінням, що тут виросла шляхетна людина, яку без заздрості славлять сучасники та нащадки».

Поштівка «На згадку про відкриття пам’ятника Томащуку. Чернівці. Жовтень. 1897».

                                                                                   Життя й цього пам’ятника виявилося недовгим…

Долі двох пам’ятників  Костянтину Томащуку сповнені драматизму й склалися винятково важко. Віденський та чернівецький припинили існування за різних історичних обставин.

Пам’ятник Костянтину Томащуку в Чернівцях простояв 47 років і був знищений  радянською владою 1944 року. Але 2015 року на тому ж місці в чернівецькому Парку імені Тараса Григоровича Шевченка постала його реконструкція.  Відтворення історичного монумента на честь Костянтина Томащука здійснив сучасний український скульптор Володимир Цісарик. Автор створив узагальнений образ історичної особистості ректора, надавши йому урочистого звучання.

Володимир Цісарик народився 1978 р. у Львові.

Український скульптор, монументаліст. 2001 року закінчив Львівську академію мистецтв. Автор пам’ятників у містах України.

Володимир Цісарик. Сучасна реконструкція пам’ятника Костянтину Томащуку в Чернівцях. Чернівці. 2015         

  У підготовці відновлення пам’ятника ректору університету на його попередньому місці взяли участь і чернівецькі студенти. Вони з ентузіазмом розкопали в парку фундамент монументу 1897 року. Адже, як це було в далекому 1875-му в Чернівцях, повага молоді, яка «підтримувала й тепло зустрічала» («Neue Illustrirte Zeitung». 1875, 7 листопада) 35-річного першого ректора Костянтина Томащука, живе й досі

Сучасні студенти  цінують і поважають його не лише за інтелектуальний талант, але й за масштабність мислення та віру в те, що «університет є духовною фортецею» (З програмної промови у парламенті 26 березня 1874 р. про заснування університету в Чернівцях).

Йозеф Едуард Вайксельгартнер (1816–1873). Портрет Костянтина Томащука.  Ксилографія.  Публікація “Neue Illustrirte Zeitung”. 1875, №45

Людвіг Аппельрат  (1834–після 1900). Університет імені Франца Йосифа у Чернівцях.  1875 р. Публікація “Illustrirtes Wiener Extrablatt”. 1875, 5 жовтня

                                                                                      Про авторів графічних портретів Костянтина Томащука

Ігнац Айгнер (Ignaz Eigner),  (1854–1922) – австрійський літограф і живописець.
Народився в Будапешті. У віці 14 років вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв, де навчався від 1868 до 1872 року.  Працював газетним літографом. Створював портрети представників віденського суспільства,  імператорської родини Габсбургів і портрети депутатів австрійського парламенту.

Йозеф Едуард Вайксельгартнер (Josef  Eduard Weixelgärtner),  (1816, Будапешт–1873, Відень). Навчався в Академії мистецтв у Відні.

Живописець, графік (літографія, ксилографія). Працював у жанрах натюрморту й пейзажу.  Був газетним художником. Співпрацював з «Neue Illustrirte Zeitung» тощо.

                                       Про автора малюнку «Університет імені Франца Йосифа у Чернівцях»,  1875 р.

Людвіг Аппельрат (Ludwig Appelrath, 1834–після 1900). Працював у Відні та Будапешті.

Графік. Жанри: портрет (зокрема, групові портрети), побутові й міські сценки, пейзаж, карикатура. Ілюстратор газети «Illustrirtes Wiener Extrablatt» (Відень), а також   «Illustrirte Zeitung» у Лейпцигу 1860–1880-і роки (у співавторстві з літографом C. Millimann). Протягом 1870-х років працював у Будапешті, де створював портрети політичних діячів.  Автор портретів членів австрійського парламенту.

 Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, член спілки художників України   

Запис Перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук. Драматична доля його пам’ятників спершу з'явиться на Медіа-Версії.