Поки що саме так сприймає нас світ, бо московія донесла і до Європи, і до Америки вкрадену в нас історію, подавши її, як свою, а ми, українці, досі цього не спростували. Без активної участі України світ і далі сприйматиме нас крізь чужу оптику.

У цьому вкотре переконалася на виставці «Шрам крізь усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», нещодавно експонованій у Чернівецькому художньому музеї та приуроченій до 85-ї річниці підписання пакту. Від нас експозиція помандрувала до Кам’янця-Подільського, а звідти — до Львова.
Подія нібито вже й минула, та вона не з тих, які можна замовчувати, адже вписана у контекст сучасних історичних подій, усього того, що нині відбувається з нами і на нашій території.
…Не одну сотню років світ сприймав Україну через призму, встановлену московією, яка захопила та привласнила нашу історію, історію Київської Русі. Та, на жаль, Європа досі бачить українську історію виключно з огляду на свої інтереси та виходячи зі свого розуміння реалій. Це яскраво засвідчила згадана виставка. Зрештою, й буковинськими істориками вона не сприйнята однозначно.
Для тих, хто не готовий читати лонгріди (з англ. longread, буквально — «довгочит, довготекст») — жанр журналістики, якому притаманний великий обсяг контенту), викладу проблему коротко, а вже потім подам факти більш розлого — для читача, який віддає перевагу фактам, думкам, документам тощо. Отже:

Український погляд на європейську виставку

Після повномасштабного нападу рашки на Україну 2022 року колишній російсько-німецький музей у Берліні отримав нове ім’я: Музей Берлін-Карлсхорст. Саме цей музей привіз до Чернівців виставку «Шрам через усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», приурочену до 85-ї річниці підписання пакту.
Пакт Гітлера–Сталіна (відомий ще як пакт Молотова–Ріббентропа) фактично став вироком для країн Центральної та Східної Європи, поділивши їхні території між двома тоталітарними режимами. У супровідних матеріалах виставки наведені важливі факти — анексії, депортації, репресії. Проте уважний аналіз будить запитання: а де в цьому викладі місце України?

Історична однобокість через небезпечні перекручення

Ознайомившись із виставкою, виявила низку небезпечних спрощень і навіть фальсифікацій. Зокрема, стверджується, що Радянський Союз «українізував» землі, на яких історично мешкали українці. Це твердження суперечить елементарній логіці та фактам. Так само потребує заперечення те, що Північну Буковину називають частиною окупованої Румунії, забуваючи, що це споконвічно українська земля, яка входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
До всього, виставка якось дивно, щоби не сказати гірше, подає позицію України щодо пакту Гітлера–Сталіна, стверджуючи, що тільки після 2014 року українське суспільство почало відкидати радянський наратив. Як журналістка з майже піввіковим стажем роботи, можу впевнено сказати: українська громадськість набагато раніше зрозуміла справжню природу цього «пакту з дияволом».

Розмова з організаторами: дипломатія чи виправдання?

Щоб розібратися, я звернулася безпосередньо до одного з організаторів виставки — Крістофа Мейснера. У своїх відповідях він визнав: так, концепція виставки базується на кордонах 1939 року, що могло призвести до спрощень. Він також погодився, що для частини українців події 1939–1940 років сприймалися як звільнення від іноземного панування.
Однак у своїх поясненнях пан Мейснер дипломатично уникає прямого визнання помилок і апелює до «обмежень формату пересувної виставки» та «необхідності спрощення для широкого загалу».

Чому важлива українська точка зору

Європа навіть нині знає про Україну обмаль. Західна Україна для багатьох досі асоціюється з колишніми територіями Польщі, Румунії чи Угорщини, а не з історичною українською спадщиною. А між тим тут зароджувалися великі українські державні утворення, саме тут відкриті осередки Трипільської культури, розташовані частини Київської Русі та Галицько-Волинське князівство.
Відтак виставка без окремої тумби з написом «Україна» є історично неповною та однобокою.
Порадувало почуте від організаторки виставки з нашого боку Наталії Нечаєвої-Юрійчук, кандидатки історичних наук, доцентки кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю Федьковича, яка разом зі своїми студентами у Берліні працювала в архівах музею та міста, що нібито планується підготовка матеріалів і документів з українського боку. Тим паче, що Микола Кушнір, працівник кафедри міжнародних відносин факультету історії ЧНУ, дослідник історії євреїв Буковини австрійського періоду, який переклав матеріали та документи для нашої виставки українською мовою, наголосив, що ця виставка — це суто європейська точка зору на історичну подію підписання пакту Гітлера-Сталіна. Суто європейська!
Коли почала цікавитися, а хто ж має представити українську позицію, почула різні думки: мовляв, ініціатива має виходити від Кабінету міністрів, а, може, міністерства освіти чи Інституту національної пам’яті. Водночас наголошувалося, що для цього потрібні відповідні матеріально-грошові вливання.
А де ж наша роль? Громадян-українців? Хіба не могли б студенти-історики з нашого ЧНУ на волонтерських засадах підготувати додаткові матеріали, аби розповісти світові правду про українську Буковину та Західну Україну загалом, аби виставка мала повний доконаний та закінчений вигляд, де український погляд на означені події органічно вписався б у канву європейської виставки? Питання, думаю, риторичне. Щоправда, поклавши руку на серце, доводиться визнати, що й держава нічогісінько для цього не робила раніше, як не робить і зараз. То, може, почнімо самі рятувати ситуацію? Адже тут жити і нам, і нашим дітям та онукам…

Висновок: історія потребує чесності

Як би не прагнули окремі куратори виставки примирити всі виявлені наративи, без відображення реальної історії України виставка перетворюється на чергову версію зручного, але дещо викривленого минулого.
Історія — не обслуга політичних інтересів. Вона або є правдивою, або стає знаряддям маніпуляцій.
Без української правди в європейській пам’яті не буде справедливості для всієї Східної Європи. У цьому переконана. гадаю, не тільки я. Тож треба обов’язково додати до експозиції відсутню там українську історичну правду.

Північна Буковина подана як «частина Румунії».
Українські землі начебто «українізували»… українців!
Боротьба українців за свою державність замовчана, а на тлі нинішньої війни це неприпустимо.

Чому так сталося? Бо ніхто, крім нас самих, не розповість світу нашу правду.
Україна має бути активною: готувати свої матеріали і знайомити з ними світ та Європу зокрема, захищати свою історію, пояснювати, що Західна Україна — це не «анексовані землі», а частина української нації.
Ми зобов’язані говорити про себе самі. Інакше за нас говоритимуть інші. Та приходитимуть на нашу землю, щоби нас «захистити»…

____________________________________________________________________

А тепер перейдемо, так би мовити, до розбору польотів. І почнемо з пресрелізу виставки, підготовленого німецьким музеєм. Ось його текст:
«23 серпня 1939 року Німецький рейх і Радянський Союз підписали пакт про ненапад, до якого було додано секретний протокол. Цей договір увійшов в історію як Пакт Гітлера-Сталіна або Пакт Молотова-Ріббентропа після його підписання двома міністрами закордонних справ. Секретний додатковий протокол до пакту розділив Центрально-Східну Європу між Балтійським і Чорним морями на німецьку і радянську сфери інтересів. Між підписанням договору 1939 року і вторгненням Німеччини в Радянський Союз 22 червня 1941 року і Радянський Союз, і Німецький рейх поступово посилювали цей поділ. Обидва суб’єкти використовували для цього військові засоби, анексуючи й окупуючи території інших держав, виганяючи, депортуючи та вбиваючи людей. Пересувна виставка «Розлом через Європу. «Наслідки пакту Гітлера-Сталіна» розглядає події у Східній та Центральній Європі в період з 1939 по 1941 рік. Зосередивши увагу на всіх регіонах між Балтійським і Чорним морями, які постраждали від наслідків секретного додаткового протоколу.
Виставка вперше пропонує огляд подій. Детально розглянуто чотири географічні регіони: 1) Естонія, Латвія та Литва, 2) Фінляндія, 3) Польща та 4) Румунія. Два тематичні стенди доповнюють розповідь. Один стенд розглядає пакт і його зміст, а також короткий період німецько-радянського співробітництва між 1939 і 1941 роками, а другий — фокусується на політичних дебатах про пам’ять у Європі та на тому, наскільки 23 серпня залишається суперечливим навіть після набуття ним статусу європейського дня пам’яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів у 2009 році.
Кожен із чотирьох географічних регіонів представлений в одному виставковому модулі. (Я назвала їх тумбами, бо вони оформлені у вигляді прямокутних об’ємних тумб – Л.Ч.) Спочатку представлено відповідні країни та їхній розвиток у міжвоєнний період, а потім обговорюються наслідки пакту для політики та суспільства.

Долі трьох людей ілюструють масштаб подій. Наслідки пакту торкнулися політиків і письменників, солдатів і простих людей. Відібрані біографії показують діапазон реакцій та ефектів, які узагальнені під термінами співпраця й опір, виживання й смерть…

Секретна карта розподілу Європи

Центральну роль у виставці відіграють найрізноманітніші спогади про наслідки пакту Гітлера-Сталіна з 1990-х років. У той час як Договір про ненапад дедалі більше забувається в Німеччині та відходить на другий план після початку війни 1 вересня 1939 року і злочинів Німеччини в Європі, передусім Голокосту, в Росії сьогодні його використовують в історико-політичних цілях. На відміну від Західної Європи, де про сталінські злочини мало що відомо через секретний додатковий протокол, пакт і його наслідки все ще є частиною колективної пам’яті в постраждалих державах Східної та Центральної Європи. Вони є центральною подією та формують ядро дебатів про їхню власну історію, наприклад, в Естонії, Латвії та Литві. На європейському рівні ці відмінності знайшли відображення найпізніше після розширення Європейського Союзу на схід у 2004 році. У той час, як західноєвропейські держави зосереджені на примиренні з націонал-соціалізмом, держави Центральної та Східної Європи зосереджені на сталінських злочинах. Не в останню чергу вторгнення Росії в Україну 2014 року, яке порушило міжнародне право, відкрило шрами в цих регіонах і змусило їх замислитися про необхідність більш пильної уваги до їхньої складної історії.

Момент підписання Пакту

Виставка та супутня інформація, опубліковані у вересні 2024 року, покликані відкрити простір для дискусій і спонукати до обміну різними точками зору. Тому вона була задумана як пересувна виставка. Крім німецької/англійської версії, вже доступна українська/англійська версія; презентація в Україні запланована на 2025 рік. (І відбувається нині – Л.Ч.)
У німецькомовних країнах виставку не тільки буде представлено на місці в Музеї Берлін-Карлсхорст, а й буде поширено в цифровому форматі. У співпраці з музеєм Берлін-Карлсхорст Федеральна агенція громадянської освіти розмістила весь зміст виставки на своєму вебсайті та розробила посібник для вчителів про те, як використовувати цифрову виставку в класах. (www.bpb.de/onlineausstellung-riss-durcheuropa) Виставка є спільним проектом Музею Берлін-Карлсхорст і кафедри історії Східної Європи Університету імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі. Його спонсорували Федеральний комісар з культури та засобів масової інформації, Рейнська регіональна рада, Цивільний університет Дюссельдорфа та Інститут культури та історії німців у Північно-Східній Європі. (Виділено для того, щоби звернути на це увагу – Л.Ч.)
Супровідна інформація
Супровідна інформація до виставки опублікована видавництвом Wallstein-Verlag у вересні 2024 року. У 12 есеях автори з усіх країн, безпосередньо зачеплених Пактом, розглядають історичні події та пам’ять про них зі свого національного погляду. Головна ідея виставки — розповісти про наслідки пакту з різних точок зору, наслідки пакту — також лягли в основу видання. Автори писали під враженням від агресивної війни Росії проти України від 2014 року, яка порушила міжнародне право та досягла нового рівня ескалації з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року. З’являються спогади про російську та радянську імперську політику та пов’язані з нею наслідки для держав Східної та Центральної Європи. Представлені матеріали вражаюче ілюструють вплив сучасності на наше сприйняття історії.»
***
Після знайомства з виставкою моя дорога пролягла на істфак, який, до слова, вразив мене сучасним підходом до навчання. Невеличкі аудиторії з круглими столами посередині. На столах — кавоварки, печиво, цукерки, замість зошитів у студентів ноутбуки. Коли навчалася у Львівському університеті, мені подібне й наснитися не могло…
Із задоволенням спілкувалася з викладачами, які брали участь в обговоренні виставки. Вони також відчули певну недовершеність експозиції через відсутність у ній України, а точніше – через короткозору оцінку подій виключно за двома роками — 1939-1940-им — і без уваги до історії України загалом. Та, як фахівці, зазначили: німецькі музейники переконали відвідувачів у головному: в результаті Пакту постраждала вся Європа без винятку. А головним підсумком виставки є глибоке переконання, що будь-яка свавільна зміна кордонів є великим злом!
Та все ж не давали спокою окремі твердження, висловлені в експозиції, і Наталія Нечаєва-Юрійчук, за що я дуже їй вдячна, сконтактувала мене з організатором пересувної виставки Крістофом Мейснером, який одразу ж відгукнувся на пропозицію поспілкуватися. Не затягуючи, п. Крістоф дав відповідь на всі запитання, що мене цікавили. Цим листуванням, опускаючи певні обов’язкові формулювання ввічливості, ділюся з читачем:

«Людмила Чередарик: – На головній тумбі виставки, де йдеться про наслідки Пакту Гітлера-Сталіна читаємо: «Невдовзі після цього Радянський Союз напав на Фінляндію, а влітку 1940 року окупував Естонію, Латвію, а також частину Румунії.»
Як я розумію, коли йдеться про частину Румунії, то розуміється Північна Буковина (Чернівецька область) , яка історично, якщо заглянути вглиб історії, є споконвіку слов’янською землею, себто українською, де було розташоване Галицько-Волинське князівство. А королівська Румунія ввела свої війська на Буковину тільки 1918 року, таким чином захопивши Північну Буковину та приєднавши її до себе. Отож, у 1940-му році сталося звільнення, бо, приміром, у Львові галичани проголосували за возз’єднання з соціалістичною Україною під час віча – загальних зборів громади. А буковинці це зробили ще у 1918 році, перед тим, як їхній край був анексований Румунією. Таким чином, важко погодитися з висновками, наведеними у матеріалах виставки. Ви якось можете це пояснити?

Крістоф Мейснер: — Виставка мала на меті подати історичні події 1939–1941 років із багатоперспективного підходу. Як концептуальну основу для орієнтації відвідувачів було обрано кордони 1939 року. Звісно, це підхід, який можна обговорювати. Але багатовікова історія України та зокрема Буковини не може бути повноцінно представлена у такому форматі, незважаючи на обрану концепцію. Кордони 1939 року слугують лише орієнтиром, адже вони, як і поняття націй, є умовними конструкціями, які слід критично осмислювати. Натомість суспільства завжди були різноманітними й мультиетнічними. Із цього виникають різні сприйняття подій. Тому я не можу не погодитися з Вами, коли Ви зазначаєте, що частина української спільноти сприймала польське та румунське панування як іноземне, а події 1939–1940 років – як визволення. Біографія Романа Зубика, представлена на виставці, яскраво це ілюструє.
Крім того, виставки є формою презентації історичних подій, яка через необхідне спрощення намагається донести складні історичні процеси. Це може не завжди задовольнити професійного історика, але важливо передати відвідувачам виставки найважливіші напрями розвитку подій у доступній формі. У форматі мандрівної виставки обсяг інформації був ще більше обмежений.

Л.Ч.: — А далі, вибачте, взагалі жахливі фейкові, як на мене, речі та історичне перекручування. Цитую:
«Після анексії радянські чиновники перебрали на себе адміністрацію і розпочали білорусизацію та українізацію територій.» Адже йдеться про території, на яких мешкали споконвіку білоруси та українці!!! Тож яка українізація та білорусизація??? Це не логічно, тому я цього не розумію: поясніть, будь ласка.

К.М.: — Відповідь на це запитання тісно пов’язана з попереднім. У міжвоєнний період суспільства в різних регіонах Центрально-Східної Європи були мультиетнічними й плюралістичними. Деякі уряди не хотіли цього визнавати, тому польський і румунський уряди в міжвоєнний період проводили політику полонізації та румунізації відповідно, що супроводжувалося утисками меншин, зокрема й українців. Після окупації цих територій Червоною армією у 1939 та 1940 роках СРСР намагався внести розкол у суспільство, розпочавши процес українізації та білорусизації, що шкодило іншим меншинам. Згодом це змінилося радянізацією, яка охопила всі верстви суспільства.

Л.Ч.: — Цитую: «В Україні впродовж тривалого часу Пакт офіційно асоціювався з возз’єднанням українських територій. Але з моменту російської агресії 2014 року громадська думка повністю відкинула відповідний радянський наратив. Як символ радянської окупації та злочинного тоталітарного режиму Пакт сприймають особливо жителі Західної України». Натомість, як журналіст із майже півстолітнім стажем роботи можу засвідчити, що це не так.
А далі ви друкуєте те, що спричинить конфлікт між поляками та українцями, а саме: «У національній пам’яті поляків Пакт прирівнюється до Четвертого поділу Польщі й ставиться в ряд з тими, які відбулися наприкінці XVIII століття».
До слова, Румунія протягом тривалого часу теж вважала територію Буковини своєю, тоді як у Сучавському повіті Румунії чи не переважна кількість сіл спілкувалася колись українською, а не румунською. Та хочу підкреслити свою велику повагу і вдячність сусідам-румунам, які у 2022 році щиро та з відкритими обіймами приймали наших біженців на своєму кордоні. Була цьому свідком.
Підсумовуючи, наголошу, що історія – примхлива пані й інколи викидає несподівані колінця. Тож за іронією долі два диктатори – Гітлер і Сталін спричинилися до возз’єднання західних українських земель із Великою Україною.
Одне слово, без висвітлення правдивої історії України ця виставка, як на мене, не є точною за своїм фактажем.

К.М.: — У сфері пам’яті особливо складно давати однозначні оцінки, адже пам’ять є динамічною і змінюється з часом.
Незаперечним є той факт, що для Польщі події, пов’язані з пактом Гітлера–Сталіна, є національною травмою, і значна частина населення сприймає їх як поділ країни. Але якщо з цього випливають ревізіоністські територіальні претензії, то це слід засудити й вважати неприйнятним, оскільки недоторканність територіальних кордонів закріплена у низці міжнародно-правових угод. Тому надзвичайно важливо забезпечити транскордонний і транснаціональний обмін, який охоплює й суспільство загалом. Українсько-польські та українсько-румунські історичні комісії та публікації, які виникли внаслідок їхньої роботи, заклали чудову основу для цього».

…І ще одне: додати голос України можемо тільки ми, українці

Так, виставка намагається подати історичні події в різних перспективах. Але поки серед цих перспектив бракує української, виставка залишатиметься неповною. Адже правда — не у формальних рамках і «орієнтовних кордонах» 1939 року, а й у глибокому та чесному розумінні того, як ці події вплинули на народ, який століттями виборював свою ідентичність, на українців. Буковина — не «спірна територія», і не тільки невід’ємна частина української цивілізації, де українське слово звучало задовго до імперських карт. Сьогодні Україна — це серце людської цивілізації добра. Останній її оплот. І саме ми, українці, маємо це сказати Європі та світові.
Можливо, я надто категорична, та, як на мене, ця виставка без української складової має бути призупинена і допрацьована, адже в такому вигляді її треба, поки що, зняти. Поясню, чому. По-перше, в ній присутній швидше політичний аналіз, аніж мова документів. Хоч це, мабуть, і не головне. У виставці простежується, як через Пакт Гітлера-Сталіна втратили свої території поляки, румуни, угорці. І слова немає про те, що Румунія у 1918 році, після Буковинського віча, на якому люди проголосували за приєднання до Великої України, ввела свої війська й анексувала Північну Буковину.
Виникає питання: А хто здобув? Відповідь однозначна — Радянська Україна. На польському стенді так і написано, що Східна Польща — а це нинішні і дуже стародавні західноукраїнські землі, була радянізована. Хіба таке не псує сусідські стосунки? І чи не від раші цей наратив із твердженням, що Ленін і Сталін створили Україну? Ось у чому проблема!
Ба більше, у німецькому пресрелізі до виставки йдеться про те, що матеріали виставки видані окремою книгою та запущені в освітній простір. А це означає, що на них виховуватимуть учнівську молодь і ними користуватимуться політики…
Отже, повертаюсь до того, з чого почала: наші чернівецькі студенти разом із професійними істориками з ЧНУ вже мають досвід роботи в європейських архівах, озброєні фактами, мовами та правдою. То чому б їм не долучитися до доопрацювання цієї виставки — не формально, а по-справжньому?
Бо якщо ми не додамо український голос — на заміну його прийде чужий зі своїми інтерпретаціями. А з ними прийдуть і спотворення, і забуття. І повторення того, що нині коїться на українській землі.
Ми маємо право на правду. І ми маємо обов’язок — донести її світові.

Людмила Чередарик, «Версії»

#Україна #ІсторіяУкраїни #ПравдаПроУкраїну #БоротьбаЗаПравду

Запис Україна крізь чужу оптику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«У ці дні, коли війна триває вже четвертий рік, ми не маємо права стати слабкішими. Ми не маємо права прийняти капітулянтські умови миру. Тільки справедливий і сталий мир, який ми з вами заслужили! Для досягнення цієї мети нам потрібно посилити порозуміння і єдність між Сполученими Штатами Америки і Європою – так, як це було завжди. І я знову хочу сказати: Україна вистояла! І ми переможемо! Україна вистояла – завдяки єдності. Завдяки вашій підтримці. І завдяки незламному духу нашого українського народу, героїзму нашої армії», – наголосила вона.

Юлія Тимошенко також підкреслила, що українці довели, що здатні не лише боронити себе, а й захищати Європу.

Українські воїни – це воїни свободи. Вони захищають не тільки Київ, Харків, Одесу, Дніпро – вони боронять Берлін, Варшаву, Париж. Боронять Мадрид і Валенсію! Безпека Європи і України є неподільною. Бо безпека Європи починається з безпечних кордонів цілісної України, – сказала політик.

Вона також нагадала про ціну, яку платить Україна за свою свободу та свободу Європи.

«Загинули десятки тисяч найкращих наших людей. 14 мільйонів – а це одна третина довоєнного населення України! – стали вимушеними переселенцями. Половина з них – а це 7 мільйонів! – стали біженцями. 63 тисячі українців зникли безвісти. Понад 20 тисяч наших дітей було викрадено Росією – відірвано від своїх родин, домівок і Батьківщини. Ворог окупував майже чверть нашої території. Ось яку криваву ціну вже заплатили і продовжують щоденно платити українці за свою свободу і незалежність… За вашу і нашу свободу!» – додала Юлія Тимошенко.

У цьому звʼязку лідерка «Батьківщини» наголосила, що «наразі настав час нових рішень – час рішень, які не можна відкладати».

«І саме тому ми всі потребуємо чіткої стратегії перемоги, а не лише стратегії оборони і стримування», – сказала Юлія Тимошенко.

Тому вона закликала багатократно посилити підтримку України – прискорити вступ України до ЄС, не чекаючи до 2030 року; підтримати українську економіку, зокрема продовжити режим автономних торгівельних заходів, запроваджених Європейським Союзом у 2022 році – особливо у аграрному  секторі; створити систему спільної європейської безпеки; максимально збільшити та прискорити військово-технічну допомогу Україні, особливо через надання систем протиповітряної оборони і ракет великої дальності; розпочати конкретні дії щодо використання заморожених російських активів та поширити санкції на ключові галузі економіки країни-агресора.

«Наша стійкість – це ваша стійкість. Ми не просимо поступок – ми говоримо про спільний План. Ми потребуємо Плану миру, відновлення і розвитку – не лише для відбудови нашої інфраструктури, доріг і міст, а для модернізації всієї української держави», – підкреслила Юлія Тимошенко.

Окрім того, лідерка «Батьківщини» подякувала «кожному члену ЄНП, кожному європейському політику, хто за ці роки залишався поруч з нами».

Ba.org.ua

Запис Жодних капітуляційних умов миру для України! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Про що б там не говорили і до яких угод би не прийшли, тільки за нами – українцями – буде останнє слово», написала лідерка «Батьківщини» на своїй сторінці у Фейсбук напередодні телефонної розмови президента США Дональда Трампа з президентом РФ Володимиром Путіним.

За її словами, тільки українці можуть побудувати таку Україну, в якій хочуть жити.

Тільки ті нації й народи, які можуть самі вирішувати власну долю, заслуговують на майбутнє. А ми – заслуговуємо! Ми це довели і собі, і цілому світові! Все буде Україна! – запевнила Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, Глава зовнішньополітичного відомства Європейського союзу Кая Каллас ще до цієї зустрічі заявила, що позиція Москви говорить про її бажання досягти від України не миру, а капітуляції.

“Ті умови, які вони представили, показують, що вони насправді не хочуть миру, тому що вони представляють як умови всі свої кінцеві цілі, яких вони хочуть досягти від війни”, – заявила Каллас журналістам у Брюсселі.

Тим часом, дипломатичний процес відбувався на тлі наступу російської армії у Курській області, де їй вдалося взяти ключовий райцентр Суджа.

Перша телефонна розмова Трампа з президентом росії після повернення на пост президента США відбулася 12 лютого.

Трамп, який перевернув політику США, зблизившись із москвою, раніше намагався представити Україну як країну, з якою складніше вести переговори, ніж із росією.

У лютому його зустріч з президентом Володимиром Зеленським у Білому домі закінчилася гучним скандалом та зривом переговорів, які делегації змогли відновити згодом у саудівській Джидді.

МЗС Росії перед другою телефонною розмовою Путіна і Трампа дало зрозуміти, що будь-який довгостроковий мирний договір щодо України повинен відповідати вимогам Москви.

Запис ДОЛЮ УКРАЇНИ ВИРІШУВАТИМУТЬ ЛИШЕ УКРАЇНЦІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це заявила Голова партії «Батьківщина»  Юлія Тимошенко в ефірі провідного телеканалу Франції TF1 Group LCI після прохання ведучого прокоментувати заяву Президента України Володимира Зеленського про те, що росія, ймовірно, готується вчинити теракт на Запорізькій АЕС, який може призвести до викиду радіації.

Принагідно вона подякувала Франції «за все, що вона робить для України».

Франція завжди була лідером у питаннях ядерної безпеки, і тому ми дуже покладаємося на Францію у тому, щоб убезпечити України та всю Європу від ядерного тероризму, – наголосила Юлія Тимошенко.

Крім того, лідерка «Батьківщини» висловила переконання, що Україна стане членом НАТО.

«Лише колективні системи оборони і безпеки, в першу чергу НАТО, є по-справжньому ефективним механізмом для збереження миру і стабільності. Без України НАТО не буде повноцінним», – сказала вона.

Ba.org.ua

Запис Україна стане членом НАТО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Верховна Рада прийняла постанову-звернення до країн-членів НАТО із закликом прискорити вступ України до Альянсу. Таким чином український парламент зафіксував свою позицію щодо прагнення України бути повноцінним членом організації, яка гарантує безпеку усім без винятку союзникам.

На цьому наголосив народний депутат від «Батьківщини» Сергій Євтушок в інтерв’ю телеканалу «Рада».

Зараз Україна отримує негативний досвід, з огляду на те, що йде війна. І позитивний – бо після Перемоги ми зможемо власними зусиллями, за допомогою наших Збройних сил, гарантувати безпеку усій Європі, – зазначив він.

Політик зауважив, що фракція «Батьківщина» давно і послідовно ініціює вступ України в НАТО.

«У 2008 році прем’єр-міністр Юлія Тимошенко подала заявку на вступ України до Альянсу. У 2014-му наша команда збирала підписи, аби організувати референдум, на якому б український народ чітко визначився і дав би сигнал владі, що потрібно зробити певні кроки до вступу у НАТО», – нагадав Сергій Євтушок.

Він переконаний, що саме завдяки підтримці країн-членів Альянсу, Україна також зможе стати частиною НАТО.

«Звісно, ми розуміємо, що без голосування всіх без винятку країн, які входять до Альянсу, приєднання України неможливе. Тому у нас своє домашнє завдання для цього, а для наших союзників це той момент, коли вони можуть нас підтримати і проголосувати, щоб Україна стала повноцінним членом НАТО», – додав депутат».

«Ми вітаємо Фінляндію, яка щойно увійшла до Альянсу. Сподіваємося, що цю процедуру незабаром пройде і Швеція. А наступною стане Україна!» – підсумував він.

Запис Рада звернулася до країн-членів НАТО щодо прискорення вступу України до Альянсу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Транскрипт інтерв’ю Юлії Тимошенко у Василя Голованова 24 лютого зробив В’ячеслав Ільченко.

Василь Голованов:

– Сьогодні рівно рік виповнюється – Рік Незламності для України. Так, ми втратили друзів, родичів, знайомих на цій страшній війні і продовжуємо втрачати. Ми дякуємо Збройним Силам України, які захищають нас в цю хвилину, і всім медикам, волонтерам – всім, хто наближує нашу перемогу з кожним днем. За цей рік, Юлія Володимирівна, Україна змінилась. Як змінились особисто ви і що відчуваєте?

Юлія Тимошенко:

– Перш за все, я хочу приєднатися до тих теплих слів, які ви сказали для наших військових – чоловіків і жінок – для наших медиків, добровольців, тих, хто працює в територіальній обороні, для наших волонтерів. Я хочу приєднатись і просто подякувати кожному українцю, який сьогодні – кожен на своєму фронті – робить свою справу. Так, ви праві, Україна змінилась неймовірно. Ви знаєте, це переплавлення нації, це по суті війна, яка зробила нас єдиними, зробила нас Людьми з великої літери. І ось ви завжди, я пам’ятаю, в мирний час, запитували у мене, з якою емоцією я до вас прийшла, з якими відчуттями і почуттями. Хочу сказати, що от сьогодні було засідання парламенту, Верховної Ради – і я прийшла до вас з почуттям гордості неймовірної, що я є маленькою частинкою гордого, вільного, незламного українського народу. Ось такі почуття! І знаєте, щоб показати, як змінилась Україна, я хотіла б розповісти маленьку деталь – коли був розпал війни, уже відігнали окупантів від Київської області, Чернігівської та Житомирської, на чолі зі мною наша команда поїхала до Харкова – бо там було дуже гаряче. Ми поїхали у військовий госпіталь просто передати те, що там було потрібно. І ми на площі прямо попали під обстріл – артилерійський практично залп, і там всі ховались в бомбосховищі на Площі Свободи. І ось ми із нашою командою зайшли в це бомбосховище – і ми ж знаємо, що Харків завжди був російськомовний, завжди голосував до війни за, скажімо так, проросійські партії. І от ми заходимо в метро, і перше, що одразу здивувало – половина міста в метро, тому що йдуть нескінченні обстріли. А потім до мене вийшли харків’яни, які почали розмовляти зі мною ламаною українською мовою. Знаєте, ця ламана мова йшла не від законів, які до чогось зобов’язують, і не від модних трендів – вона у них йшла з серця, з глибини душі кожного харків’янина. Вони всі зі мною говорили українською. Вони сказали мені, що більше не хочуть розмовляти мовою вбивць. І коли я пройшла в це метро далі, там на стінах були розвішані написані від руки плакати – “Російський воєнний корабль…” (далі ви знаєте по тексту). І там сиділи харківські дітки, які щось малювали. Я підійшла і спитала – “А що ви малюєте”? А вони в жовто-блакитних кольорах малювали по спеціальному списку, який їм дали волонтери, поіменно для наших славних військових малюнки підтримки. Знаєте, я розповіла це саме для того, щоб відчути, як ми змінились. А коли я приїхала в Одесу – теж, коли там були найтяжчі дні, коли очікувалось, що Одесу будуть закидати ракетами, коли всі одесити згуртувались і залишались в Одесі. Ви знаєте, що мені сподобалося? Там було написано чистою українською мовою “Ну що, російський корабль, дійшов?”. Це, знаєте, чисто в одеському дусі. І ось це і є наша країна. Це і є та єдність, яку ми так хотіли побачити, і яка не диктується політиками і не пишеться в законах. Це наша українська національна ідентичність, яка йшла з кожної молекули нашого організму, стала нашим генофондом, складовою наших генів. Ось що відбулось з українською нацією – і це неймовірно. І крім того, ми всі знаємо, що стали центром всесвіту – Україна стала. Колись говорили, що у нас на Закарпатті центр Європи, і ми так цим пишались, але, на жаль, були десь на узбіччі. Сьогодні нам не треба говорити, що географічний центр Європи знаходиться в Закарпатті – бо ми стали центром свободи, центром боротьби і центром стійкості у всьому світі.

Василь Голованов:

– Ви сьогодні були на засіданні Верховної Ради. Скажіть, будь ласка, що там відбувалось, які теми піднімались – якщо можна про це говорити, і хто був присутній, окрім депутатів, сьогодні в залі парламенту?

Юлія Тимошенко:

– Ну, депутати сьогодні були присутні всі. Сьогодні на балконах ВР були присутні всі посли всіх країн, які представлені в Україні. Ви знаєте, це просто як весь світ був присутній по суті на цій події, коли ми всією Україну згадували цей рік, страшний рік, трагічний рік, із болем, із втратами, з кров’ю, із вбивствами. Це неймовірно тяжкий рік. Але посли всіх країн стоячи вітали Україну. Яка була атмосфера в залі – сьогодні всі згадували і перший день війни, і як цей рік проходив. Ми всі з вами пам’ятаємо, як 24 лютого прокинулись не від будильників, а від ракетних ударів. Ми прокинулися від війни. І в той час, я дуже добре пам’ятаю, як ми із чоловіком просто встали, одне на одного подивились, і подумали, що неможливо повірити, що це війна. Неможливо. І в цей же день ми зустрілись із президентом, із іншими лідерами політичних сил, керівниками регіонів, генералітетом нашої армії. Ми потиснули одне одному руки і вирішили, що з цього моменту немає більше влади і опозиції, немає політичних прапорів, немає нічого того, що нас розділяло. Ось із цього моменту і до перемоги ми одна потужна українська команда, яка підставила плече президенту і нашій армії, і разом з ними йде вперед. Я і наша команда жодного разу за весь цей рік не порушувала цієї єдності і її не можна порушувати, бо це великий ресурс нашої країни – бути єдиними. І знаєте, я дуже добре пам’ятаю – сьогодні ми це згадували у Верховній Раді – як проходили перші дні, перші тижні, перші місяці. Якщо хтось каже, що ось вони були мужні з першого дня, з першої хвилини війни – як на мене, це неправда. Страшно було дуже, неймовірно, і всім було страшно. Але потім цей страх переплавився в ненависть, в особливу силу, здатність вистояти. Я пам’ятаю, як в перші дні війни в Києві була достатньо велика паніка – ви знаєте, скільки людей кинулось виїжджати. І в перший же день всім депутатам без винятку видали зброю. Не знаю, чи ви це пам’ятаєте, але в перший день усі депутати до єдиного отримали зброю. Коли мені дали в руки автомат – слухайте, я тільки в школі на “воєнці” тримала в руках автомат. Я розуміла, що, знаєте, жінка і автомат якось не поєднується – це виглядає трошки неприродньо. Але всі ми розуміли, що ці автомати нам дали на той випадок, якщо потрібно боронити Київ, якщо потрібно боронити кожне українське місто – щоб ми були готові до вуличних боїв. Ми, до речі, як тільки отримали ці автомати, поїхали одразу в Київську область – там є у нас Костя Бондарєв, керівник нашої Київської обласної партійної організації, і там під Броварами учились стріляти. Як мінімум, я вчилася стріляти, і хочу сказати, що у всі дні загрози окупації Києва – і я, і вся моя команда – ми всі були на місці, в Києві. І все, що ми робили в цей час – все, що могли робити – перше, до чого приступили, це почали вивозити діток з Охматдита, хворих, коли не було ані автобусів, нічого не було готове до вивезення. Але ми все це діставали, і я дякую нашій славній поліції міста Києва, яка нас проводила з дітками в автобусах – важкохворими, онкохворими, дітками з іншими дуже важкими захворюваннями – їх провозили через всю Україну для того, щоб вивезти їх за кордон і продовжити їх лікування. А потім, у перші дні звільнення Київської області наша команда була вже і в Бучі, і в Бородянці, і в Гостомелі – і всю війну ми без шуму, без реклами, без оцих великих повідомлень, без таких, знаєте, гучного “ба-ба-ба-бам” із роздачею чогось. Ми кожного дня, з ранку до ночі, працювали в самих гарячих точках України для того, аби забезпечити армію тим, що ми можемо забезпечити, лікарні – ми прямо упор зробили саме на лікарні, аби забезпечити їх всім необхідним – і безумовно ми возили їжу, продукти харчування, воду, вивозили людей з тяжких окупованих територій. Зараз навіть страшно згадувати, що влітку ми ще були в Соледарі, зустрічались із шахтарями, привозили їм туди все необхідне. Під Херсоном були – за 51 км від нього, коли він ще був окупований. Я хочу просто сказати, що ми не робили з цього ніяких великих, знаєте, рекламних сюжетів – я такі спостерігала – але вся наша команда, включаючи “молодіжку” нашу Батьківщини (“Батьківщина молода” – прим.), яка на 52 млн. дол. залучила зі світу гуманітарку конкретно для військових, привозила і безпілотники, і машини і все інше. Ми всі стали однією армією і сьогодні в парламенті кожен згадував свій оцей рік, кожен згадував всю історію, яку ми пройшли – біль, сльози, втрати, але й мужність неймовірну, і тому сьогодні ми всі, українці, можемо гордо дивитися світу в очі. Ми стали в проломі за мир, за волю, за збереження кордонів інших держав – ми, українці, стали в проломі за все це, і ми витримали. І після сьогоднішнього року, який був тяжким, ми можемо з честю дивитись в майбутнє і з честю звітувати про історію.

Василь Голованов:

– Напевне, головне питання, з яким прокидається кожен українець – коли закінчиться війна? Ми не можемо спрогнозувати, але тим не менш, можемо аналізувати і я все ж таки поставлю це питання – як і коли закінчиться ця війна?

Юлія Тимошенко:

– Я думаю, що це питання, з яким живе сьогодні не лише кожен українець, а й весь світ насправді. Я щойно повернулась з Мюнхенської безпекової конференції, де ми зустрічались із усіма лідерами світу, де всі були за Україну, і де вперше не було російської делегації взагалі, просто не було нікого. Це був світ без вбивць, без окупантів, без агресорів. Можу вам сказати, що всі, хто знаходився на цій конференції, задавав те питання, яке задаєте ви – як і коли закінчиться війна. І ви знаєте, що дуже важливо – сьогодні, в таку дату, коли ми вистояли рік, ключові лідери світу заявили, що Путін програв. Ось що важливо. Заявила навіть Німеччина, яка тривалий час намагалась сповідувати, знаєте, таку політичну філософію “збереження обличчя путіна”. Навіть вони заявили, що путін програв, і це заявили лідери Британії, Франції, США. І що цікаво, знаково, також і пан Орбан, лідер Угорщини, сказав, що путін програв. Це той випадок, коли вже українці разом із усім світом справу зробили, а тепер – коли йде велика баталія – всі уже зрозуміли, хто програв, але треба поставити жирну крапку. От якраз нам і треба обговорити декілька шляхів, які обговорювалися в світі за весь цей час. Перші місяці всі намагались “клеїти” мирну угоду – ви пам’ятаєте Стамбул, скільки переговорів з Путіним вели президент Франції, канцлер Німеччини та всі лідери ключових країн світу, навіть Папа Римський вів переговори про мир. Ви пам’ятаєте, що в Стамбулі – для того, щоб просто завершити це питання – Україні були виставлені чотири вимоги. Перше – визнати окуповані території російськими, друге – одностороннє роззброєння української армії і зменшення її до абсолютно незначних розмірів, третє – коли у нас не буде армії і нас роззброять в односторонньому порядку, вони вимагали, щоб ми ніколи не стали членом НАТО – а це наш другий головний захист, членство в колективній безпеці. І четверте – від нас вимагали, щоб ми почали крок за кроком зраджувати нашу національну ідентичність. І коли оцей бурхливий процес йшов в Стамбулі, я тоді якраз на Єдиному Марафоні чітко сказала, що цього шляху не існує. Коли у нас вимагають окуповані території закріпити за окупантом, роззброїтись в односторонньому порядку, не вступати в колективні системи безпеки і відмовитись від своєї національної ідентичності, це не шлях до миру, а це шлях до продовження війни і до знищення української нації в Україні. І тому я ще тоді, коли почались ті переговори, сказала, що такого шляху у нас немає. Тому що ніхто з окупантів не уступить нам нашу країну – їх мета стерти нас з обличчя Землі. І тому сьогодні я можу сказати те, що говорила і коли Мінські угоди підписували і коли намагались в Стамбулі підписати документи, і зараз повторю – тільки перемога і у нас немає іншого шляху. Ніхто більше за українців не хоче миру. Ми хочемо. Ми втрачаємо своїх дітей, чоловіків, жінок, українок і українців на фронті – але ми не бачимо в таких “мирних домовленостях” ніякого миру. І тому від дитини до президента – це дуже важливо – українці цього ніколи не сприймуть. І друге, що зараз обговорюється – ви бачили, що зараз заявляє Китай, про що заявляють…

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, я хочу потім детально про Китай поговорити. Я тільки скажу про Стамбул, оскільки я був присутній в Стамбулі, і мав можливість спілкуватись із українською делегацією. У неї був свій план і свої пропозиції, які були озвучені на тій зустрічі, і там жодних питань про здачу територій тоді з українського не стояло в жодному разі.

Юлія Тимошенко:

– Безперечно. Але було і те, що вимагали росіяни – я казала про їх вимоги. І не говорю про те, що наша сторона на щось таке погоджувалась. То були їх вимоги – і ці вимоги були неприйнятні, сьогодні неприйнятні і ніколи не будуть прийнятними.

Василь Голованов:

– Щодо Китаю. Той план, 12 кроків і 12 пунктів, озвучили вони сьогодні. Що ви думаєте щодо нього? Я не побачив, на жаль, серед тих пунктів, що росія виходить з усіх наших територій.

Юлія Тимошенко:

– Ну дивіться. Важливо, що вони в першому пункті зазначили повагу до суверенітету. Це перший пункт, для всіх країн важливий. Ви знаєте, що для Китаю територіальна цілісність держави є пунктом номер один. І тут не може бути подвійних стандартів. Якщо вони вважають – світ, до речі, це говорить – якщо територія Китаю є єдиною і неділимою, і ті території, які вони бачать своїми, є їхніми, то вони не можуть сповідувати подвійних стандартів. Тому вони багаторазово й заявляли на всіх міжнародних зустрічах, що територіальна цілісність є понад усе. І ось це головне, що нам треба читати і розуміти. Друге, що там є корисного, це ядерна безпека – вони там сказали, що атомні електростанції мусять бути в безпеці, мусять бути захищені і це теж важливо. Але в той же час, я хочу зауважити – продовжуючи те, про що ми з вами говорили в попередньому питанні – що дехто, в першу чергу країна-окупант, зараз мріє не про перемогу. Не про те, чого вони прагнули на початку війни. А про замороження конфлікту. А заморожений конфлікт починається зі слів “припинити вогонь”. Тому що вони програють. Тому що вони слабкіші за Україну. І тому категорично не можна розглядати будь-які контексти зупинки вогню до тих пір, поки не буде повністю звільнена наша територія. Це той другий шлях, про який сьогодні говорять. А перший – якщо хтось його ще сповідує в світі – це “мирний договір”. Категорично ні! Єдине, що слід зауважити – іноді зараз так говорять, що будь-яка війна закінчується мирними договорами. А це неправда. Війна, наприклад, Друга Світова, закінчилась двома актами про капітуляцію.

І українська війна повинна закінчитись актом про капітуляцію агресора. Відповідальністю перед міжнародним трибуналом і безумовно поверненням Україні всіх грошей, які потрібні для того, щоб відновити нашу державу – тобто, репараціями. Іншого завершення бути не може.

А ті, хто говорить про заморожений конфлікт – а це “припинення вогню”, та якийсь “мирний договір” – насправді не хочуть завершення війни. І тому нам треба йти вперед. І те, що зараз лідери ключових країн світу заявили, що Путін уже програв, це початок його кінця. Також хочу проговорити, як війна може закінчитись. По-перше, відновленням наших кордонів 1991-го року. Потім перемогою, а потім гарантіями. Тільки в такій послідовності, ніяка інша не приймається. І тепер питання – коли буде розгромлена армія ворога, одночасно впаде режим Путіна. Неможливо вистояти путінському режиму після розгрому і поразки його армії на території України. І тоді там включаться внутрішні інструменти, коли там за владу почнуть боротися клани, які оточують Кремль. І там уже абсолютно точно не буде тих, хто готовий йти і руйнувати світ – тому що вони добре вивчать уроки, які ця війна показала агресору.

Василь Голованов:

– Розкажіть про загрози, які існують додатково – у нас крім росії існує ще Білорусь, до речі, звідки і розпочалась агресія на Київ та Чернігів тоді, 24 лютого – у нас є “друзі Росії”. Наприклад, Північна Корея та Іран, який постачає ті самі “шахіди”. І плюс з’явилась інформація, що Китай теж може допомагати безпілотними апаратами, і Китай нібито уже спростовує. Але це “вісь зла” тих, хто остаточно на боці росії – і ті, хто іще вагається, і ми маємо працювати дипломатично, аби їх перетягти на бік Добра, на нашу сторону.

Юлія Тимошенко:

– По-перше, по закінченню Другої Світової Війни було два акти про капітуляцію підписано, якщо ви пам’ятаєте. Так ось тут теж дві капітуляції треба підписувати – Білорусі та росії. Це перше, що треба сказати. І покарані мають бути всі, хто долучався до цього кровопролиття на території України. І трибунал міжнародний має бути проти всіх, хто долучався. Що стосується Китаю, я вам хочу сказати – з початку війни Китай стоїть над процесом і повірте мені, це краще, ніж будь-що, що могло статись. Я переконана, що Китай, який дуже цінує свою співпрацю із західним світом і має неймовірні ринки збуту своєї продукції як в Европі, так і в Сполучених Штатах, а крім того – в країнах, які складають антипутінську коаліцію. Китай, для якого економічне процвітання є питанням номер один, не відмовиться від цих ринків. Він не поставить свою країну під удар всеохоплюючих санкцій. І тому я хочу вірити в те, що Китай не втрутиться із постачанням будь-якої зброї або компонентів зброї для російської федерації, країни-агресора. Дуже важливо, що Китай чітко виступив за територіальну цілісність всіх країн світу. Дуже важливо, що Китай однозначно, чітко, на багатьох міжнародних платформах сказав, що він проти, категорично проти, застосування ядерної зброї в будь-якому вигляді. І це теж сигнал російській федерації, яка ядерний шантаж використовує практично щодня. Роль Китаю зараз, яка балансує всю цю ситуацію, є важливою. І тому я хотіла б, і вірю в це, що всі переговори, які ведуться з Китаєм – всі обміни певними кроками – будуть утримувати Китай в цьому нейтральному статусі, причому нейтральному статусі із чіткою позицією територіальної цілісності і незастосування будь-якої ядерної зброї. І хотіла б, аби наша країна негайно призначила посла в Китай – це ключова країна зараз в наших стосунках, а там два роки немає посла. Це недопустимо – негайно треба самого досвідченого, інтелектуального з точки зору розуміння Китаю і китайських традицій і дипломатії, призначити посла. Що стосується інших країн, які ви назвали – повірте мені, вони не можуть бути хоча б мінімальною противагою всьому вільному світу, який постав за Україну. Навіть порівнювати це не потрібно. І чим більше країна-агресор програє, тим більш самотньою вона залишається в міжнародному просторі. Ви знаєте, “непоганий”, якщо можна так сказати, вийшов аналітичний матеріал по підсумках цього року від одного із військових експертів рф, де він чітко написав, що саме росія програла – вона абсолютно програла всі свої плани захоплення України, що росія не була свідома того, наскільки потужна її армія і що вона не відповідає вимогам, які вони хотіли бачити. Він у своєму експертному заключенні написав, що замість роз’єднатись, Європа з’єдналась і стала монолітом у боротьбі проти цієї агресії. Росіяни розраховували, що роз’єднають США і Європу як трансатлантичну єдність – а навпаки, з’єднали і перетворили на єдиний моноліт. Вони хотіли “демілітаризувати Україну”, а зробили її однією із найсильніших армій світу. Вони хотіли “денаціоналізувати”, знищити Україну – але сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація. Неділима, єдина, яка здатна за себе постояти, яка уже прикінчила на своїй території п’ять імперій, а зараз докінчує шосту – російську федерацію. Хочу сказати, що в цьому так званому “звіті” була написана одна тільки позитивна перевага – що навколо росії є єдність більшої частини світу. А це обман, бо цього у них немає – бо з кожною поразкою все більше і більше тіньових однодумців росії зникає і вона залишається ізольованою, самотньою, під економічними санкціями і аморальною по суті і по духу. Коли я дивилась витримки на наших каналах з путінської промови 21 лютого – чесно кажучи, слухати її абсолютно не має сенсу. Тому що коли в перші хвилини він заявив, що це Україна напала на росію, далі вже можна не слухати. А на що треба було подивитись – це на очі тих, хто сидів там в залі. Як на похованні, знаєте. І аплодисменти теж як на цвинтарі. Тому я думаю, що сьогодні більша частина хоч трошки мислячих росіян уже розуміє, в яку колосальну біду потрапила їх країна. Причому заслужено. Бо розстрілювати українців безкарно і взагалі будь-який народ безкарно розстрілювати виявилось неможливо.

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, дякую вам за цю розмову.

Юлія Тимошенко:

– Дякую вам. Слава Україні, Героям Слава.

Запис “Сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація – неділима, єдина, яка здатна за себе постояти” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Історія мера Чернівців у 1941-1942 роках Траяна Поповича, якого в Ізраїлі проголосили Праведником світу. Фільм презентує вражаючі історії порятунку чернівчан у часи Другої світової війни. Це спільний проект В’ячеслава Хабайла, Сергія Воронцова та Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи» за фінансової підтримки європейського фонду Roaid.

Керівник проекту: Сергій Гакман.
Оператори: В’ячеслав Хабайло, Віталій Яскевич.
Монтаж: Андрій Дубінецький.
Актори: Іван Данілін, Олексій Григорчук.

Літературний редактор: Олеся Андрійчук.
У фільмі беруть участь: архівіст, дослідник, співавтор книги про Траяна Поповича Драгош Олару; директор музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір; доктор філологічних наук, перекладач Петро Рихло; директор Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ірина Яворська; дослідник біографії та організатор першого музею Траяна Поповича у Румунії Флорентін Лєхач.

Траян Попович став мером Чернівців у найбільш трагічний період історії міста (1941-1942). Він  урятував життя тисячам чернівчан єврейського походження. В Ізраїлі 1969 року йому надали звання Праведника народів світу з формулюванням «на знак особливої вдячності за порятунок двадцяти тисяч чернівецьких євреїв від депортації у табори смерті в Трансністрії».

Під час війни дуже важливим є  слово «любов», взагалі любов,  як і залишатися людиною у драматичних, складних обставинах. Війна не здатна зруйнувати любов, що є основою життя людини…

…
ніщо
ми були, є і будем,
квітучи:
троянда-Ніщо, троянда-
Нікому.

Пауль Целан
Переклад: Петро Рихло

…Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose…

Дякую всім, хто працював над створенням фільму…

Більше фото з заходу за посиланням – ЛЮБИТИ ТЕ, ЩО Є…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перегляд документального фільму «Виживуть тільки закохані. Траян Попович та інші» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг зазначив, що Російська Федерація з самого початку існування України всіляко намагається підірвати її суверенітет. Тож концепція нейтралітету, яку Росія хоче їй нав’язати, для України не є можливою.

«Україна має захищати свою безпеку від агресивного сусіда. Рішучість Росії знищити та підкорити Україну виявилася з самого дня проголошення незалежності України в 1991 році. Російська Федерація з самого початку існування України як незалежної європейської держави намагається підірвати її суверенітет, незалежність та територіальну цілісність всіма можливими способами. Шляхом економічного шантажу, стимулювання корупції в Україні, використання своїх агентів впливу для підриву державних інституцій. Шляхом енергетичного шантажу, використання свого контролю над газовими ресурсами для послаблення України. І, зрештою, з 2014 року – засобами агресивної війни», – вважає Посол Тиберг.

Після того, як Швеція подала заявку на вступ до НАТО, деякі ЗМІ називали це відмовою від її понад 200-річного нейтралітету. Однак Посол Швеції в Україні виправляє, що не бути частиною військових союзів – ще не значить дотримуватися нейтралітету. Швеція, як країна ЄС, має зобов’язання перед іншими країнами Союзу у випадку, якщо є загроза котрійсь із них.

«Я не зовсім розумію, як Україна може бути нейтральною щодо країни, державна політика якої спрямована на послаблення, підкорення і, зрештою, знищення української держави?» – робить висновок він.

У відповідь на російський наратив, начебто Росія воює в Україні проти НАТО, посол відповідає: «Я думаю, що НАТО не має абсолютно ніякого відношення до нинішньої війни». Однак він наводить один принциповий аспект. «Росія виступає проти НАТО лише тому, що воно є перешкодою амбіціям Росії підкорити та знищити незалежність своїх сусідів».

 Росія, устами своїх повноважних представників заявляє на публічних майданчиках, що вона, начебто, ще й не починала воювати в Україні. Зокрема, російський посол у Швеції в інтерв’ю шведському виданню Expressen сказав, що якби Росія перемкнулася зі спеціальної військової операції на війну, то Україні швидко настав би кінець.

Запис інтерв’ю відбувається 16 листопада. За день до того Росія випустила по Україні понад 90 ракет. Посол Тиберг ділиться особистим враженням, що росіяни дуже стараються в Україні і мають всі засоби, щоби змінити розстановку сил на болі бою. Однак, дивується Посол «якби вони справді мали такий потенціал, то я був би здивований, чому ж вони не використали його, щоб утримати Херсон».

«У мене таке враження, що росіяни задіяли майже весь свій військовий потенціал, і, наскільки я можу судити з того, що відбувається на полі бою, не надто успішно», – каже він.

До призначення у Київ 2019 року, Посол Тобіас Тиберг очолював дипломатичне представництво Швеції у Кабулі. Тому він – людина, якій точно є що сказати у відповідь на черговий російський міф, що Україна – це другий Афганістан. Росіяни апелюють до цього порівняння, аби переконати західного читача чи глядача, що 1) в Україні начебто громадянська війна; 2) український уряд та армія можуть впасти, повторивши «афганський сценарій». На перший закид посол твердо відповідає «ні. В Україні ніколи не було того, що хоча б віддалено нагадувало громадянську війну». Стосовно другого, Посол Тиберг говорить наступне: «Я живу в Україні вже 2,5 роки. Я не бачу жодних ознак того, що інститути української державності, чи то політичні, економічні, соціальні чи військові, руйнуються або ж навіть мають серйозні тріщини».

Довідково

KYIV NOT KIEV — це англомовний новинний блог про Україну, а також спільнота з понад 30 тисяч людей з усього світу, які підтримують Україну. Після повномасштабного російського вторгнення KYIV NOT KIEV викриває російські військові злочини в Україні, бореться з російською пропагандою та дезінформацією. Проєкт відомий серією інтерв’ю з послами іноземних держав в Україні.

Проєкт “KYIV NOT KIEV. Ambassadorial Season” реалізовано за підтримки Goethe- Institut в Україні та Журналу “Куншт” в рамках акселератора протидії дезінформації “Mediengeist”, що є складовою частиною комплексного пакету заходів, на які Міністерство закордонних справ Німеччини виділяє кошти з додаткового бюджету на 2022 рік, щобм пом’якшити наслідки загарбницької війни Росії проти України.

Запис Посол Швеції: «У випадку України концепт нейтралітету втрачає будь-яку актуальність» спершу з'явиться на Медіа-Версії.