Архивы мистецький детектив - Медіа-Версії

Історія музейного експоната

Людмила — Fri, 13 Oct 2023 21:31:39 +0000

Твір Рудольфа Водічки в Чернівецькому художньому музеї

Невідоме стає відомим або Мистецький детектив
“Музей і місто” — це важлива тема розмови про наше життя. І в ньому музеї посідають особливе місце. Та й сама назва “музей” походить від грецького слова “museion”, що означає “храм муз”. Дійсно, музей — це своєрідне царство предметів, де їх доглядають і захищають від знищення. Це місце, де їх описують і проводять наукові дослідження і, звичайно, експонують для широкого кола відвідувачів. Адже кожний музей вибудовує особливі стосунки з мешканцями міста та його гостями, розповідаючи про постійні та виставкові експозиції.
Відомо, що музеї не існують без своїх колекцій, на основі яких художні музеї зокрема і відтворюють, і практично творять історію художніх процесів.
Кожний мистецький твір має власну історію походження: місце й час створення та автора. Відтак дослідження музейних експонатів є одною з найважливішою й відповідальною роботою музейних науковців, результатами якої є, приміром, встановлення імені автора, часу та обставин створення експоната тощо.
У Чернівецькому художньому музеї одним з таких музейних предметів є пейзаж Рудольфа Водічки, під назвою “Вітряний день”.
Належить зауважити, що авторською назвою твору є “Nahendes Wetter” (“Наближення грози’). Її зазначено на підрамнику в пору його створення і яка інформує про те, що насувається зміна погоди.
Цей пейзаж 1989 року передав музею Чернівецький краєзнавчий музей. На момент передачі твору відомості про автора і його твір були відсутні.
Надійшов час, і тепер у результаті дослідження пані Дугаєвої відкривається уточнена інформація про твір разом з низкою фактів про життя і творчість митця.

Біографію митця повертають періодичні видання
Австрійський академічний художник Рудольф Водічка, Rudolf Vodicka (Rudolf Vodička) народився і проживав у Відні (1879 р., 25 червня-1924 р., 20 січня). Згідно з адресною книгою його помешкання було на Schottenfeldgasse 9. Ця ж адреса вказана і на звороті експоната Чернівецького художнього музею.

Австрійський академічний художник Рудольф Водічка. 1879-1924. Фото 1901 року.

Життя Рудольфа Водічки раптово обірвалося в молодому віці. Похований він на Центральному кладовищі у Відні.
Основні біографічні дані про митця коротко зазначені в “Allgemeines Künstlerlexikon. Bio-bibliographischer Index A-Z”, т. 10 (Мюнхен. 1999-2000).
Але наразі саме австрійські періодичні видання того часу містять для нас цінну інформацію, яка дає уявлення про характер творчості митця. Її джерелом є публікації про мистецькі виставки австрійських митців початку XX ст., в яких знаходимо ім’я Рудольфа Водічки. Молодий митець не був метром першого ряду тогочасної образотворчості, але мав незмінну репутацію талановитого перспективного пейзажиста. Його творчість вирізняли академічні традиції і водночас він був чутливим до нової стилістики мистецтва кінця ХIХ – початку ХХ століття.
Цінним для нас є те, що оглядачі виставок часто наводили не лише назви його творів, але й вказували їхні характерні риси та художні особливості. А з нечисленними репродукціями його творів маємо можливість ознайомитись на сайтах сучасних мистецьких аукціонів, на яких і дотепер продаються твори Водічки, що є рідкісним джерелом знайомства з роботами художника.
Отже, повертаючись до твору Рудольфа Водічки, який експонується в нашому Художньому музеї, належить зауважити, що митець у своїй пейзажній творчості неодноразово звертався до мотиву з деревами, милуючись примхливим візерунком крон струнких тополь або вузлуватими вербами. А зображення хмар було одним із його улюблених.
Пейзаж Рудольфа Водічки “Наближення грози” експонувався 1920 року у Відні на виставці Асоціації “Albrecht-Dürer-Bund” разом з трьома іншими роботами. За висловом автора публікації про виставку “твори Водічки отримали схвальне визнання: малюнок «Дюрнштайн» чудовий, як і дві досить гарні картини із зображенням хмар, а крупноформатний твір «Наближення грози» мені видається дещо холодним за тональністю.” (“Reichspost” за 21 квітня 1920 року).

Рудольф Водічка (1879-1924).

Музейний пейзаж є напрочуд експресивним твором, в якому панує стихія, а драматичний стан природи охоплений неспокоєм і тривогою. Потужний вітер гонить сірі дощові хмари, які немов темні клуби диму майже затягнули нещодавно блакитне небо. Стовбури величних дерев витримують сильні пориви вітру, а тривожний скрип і гучний шелест гілок і листя попереджають про грізну зміну погоди.
Смислового значення набуває прикметна деталь динамічної композиції Рудольфа Водічки. Привертає до себе увагу чотиригранний кам’яний стовп на краю поля при ґрунтовій дорозі. У цій бурхливій ситуації, коли насувається буревій, він сприймається виразним символом рівноваги та непорушності світу.
Колорит композиції увиразнюють майстерно підібрані тональні переходи кольорів: зелено-сіра гама гармонійно відтіняє золото пшеничного поля і жовту охру ще сухої землі на дорозі. А стосовно “холодної тональності”, яку справедливо відмітив оглядач віденської виставки 1920 року, в пейзажі переважає домінування холодних відтінків кольорів відповідно до стану природи. Інші подібні приклади переконують, що Рудольф Водічка умів писати розсіяне світло похмурого дня, якнайкраще показуючи важливі й найдрібніші деталі. Він продумував сюжети й барви так, що саме в цьому звучанні вони необхідні в картині. Вочевидь тому твори Водічки залишають особливі настроєві та естетичні враження.
Експонат музею красномовно свідчить про авторське непересічне відчуття кольору. Рудольфа Водічку приваблювала зміна кольорів і їхня сила в залежності від освітлення. І саме в умінні спостерігати ефекти світла та умінні їх передавати й проявлявся талант колориста.
Такого висновку дозволяє дійти порівняння пейзажу “Наближення грози’ (“Перед грозою”) з акварелями “Пейзаж з селом” та “Пейзаж з річкою”, в яких він звертається до цього ж мотиву. Вочевидь, ці композиції є творами серії акварелей з деревами, в яких зображення хмар є одним з основних способів передачі настроєвості природи.
Розмір музейного полотна (90х123) не є характерним для творів Водічки.
Він віддавав перевагу творам значно меншого розміру. Як, приміром, акварелі “Пейзаж з селом” (12.6 x 17.6) та “Пейзаж з річкою” (12,5х17,8), мотив яких нагадує музейне полотно.

Рудольф Водічка. Верби над річкою

Творчість Рудольфа Водічки-ілюстратора
Колористичні здібності митця якнайкраще співвідносились і з його талантом графіка та ілюстратора. Про його майстерне виконання рисунків та володіння такими виражальними засобами, як промовистість і ретельність лінії, виразність штрихів і співвідношення плям та впевненість руки свідчать ілюстрації, які Рудольф Водічка виконував 1901 року для журналу “Illustrierte monatsblätter für Bienenzucht”.

Участь в Асоціації “Albrecht-Dürer-Bund”
З австрійських часописів перших десятиліть XX століття дізнаємося, що автор твору, який експонується у Чернівецькому художньому музеї, був постійним учасником виставок Клубу акварелістів, а також одної з найстаріших спільнот — Асоціації віденських художників “Albrecht-Dürer-Bund”.
Рудольф Водічка на деякий час залишав Асоціацію і повернувся, подавши на виставку твір “Рухомі хмари”. Як пише “Deutsches Volksblatt”за 1 травня 1914 року, Водічка виділяється великою картиною «Рухомі хмари», в якій демонструє чудовий візерунок з нашарування хмар, виконаний у дуже переконливий спосіб”.
Належить зазначити, що митці, які входили до цієї творчої спілки, були об’єднані спільними поглядами на класичне мистецтво академічного характеру. Вони залишались на цих позиціях також і протягом перших десятиліть XX століття в ту пору, коли “весняний шторм сецесії пронизав світ образотворчого мистецтва”.
Але члени “Albrecht-Dürer-Bund” вважали, що в мистецькому світі нове мистецтво, “з усіма його жахливими виродженнями, де мистецький декаданс відкладав свої ненормальності, не знаходило ґрунту” (Moderne Kunst: illustrierte Zeitschrift — 28.1913-1914).

Мистецькі особливості та творчий почерк Рудольфа Водічки
У публікаціях періодичних видань про художні виставки часто згадуються пейзажні твори Рудольфа Водічки, наводяться їхні назви та акцентується виразність та настроєвість зображених мотивів. Читаючи ці огляди, дізнаємося, що роботи митця експонувались протягом двох десятиліть: від початку 1900-х років до 1924 року.
Художник працював здебільшого у жанрі пейзажу, звертався і до створення натюрмортів.

Його приваблювали широкі простори з ланами і деревами понад струмками й річками. Особливої виразності набували ландшафтні композиції, в яких зачаровує серпанкова та імлиста далечінь. Художник майстерно передавав ознаки зміни погоди. Його цікавила вітряна погода та неспокій рухливих хмар у різні пори року.
Природа Водічку заворожувала: він милувався краєвидами з далекими обріями, коли відкривалися дивовижні види на чарівні Альпійські гори або на безкрайню далечінь з рікою, дорогою або зі струмком і деревами…

Рудольф Водічка.Тульбінг. Нижня Австрія. близько 1917 р. Акварель.
Будвайс. Хмарний день 1902 р. Акварель

Рудольф Водічка.Вид на барокову церкву, кам’яний міст і галявину з квітами у Нижній Австрії. Акварель

Пейзажні твори Водічки дихають щирістю і справжньою залюбленістю у довкілля. Його образи створені на тонкій тональній градації одного-трьох кольорів, подекуди з імпресіоністичними кольоровими тінями, миготінням рухливого повітря.
А осінні мотиви мають теплі відтінки: мідно-золотий, червоний, червоно-каштановий і їм подібні.
Картини Рудольфа Водічки також приваблюють то цікавим просторовим розподілом, то складним вибором композиційних рішень.

Рудольф Водічка. Вулиця у Вінцердорфі. Дзвіниця. 1917 р. Олівець, вугілля, крейда.
Готель “У лева” біля підніжжя замку Бухлов у Південній Моравії. 1905 р Акварель

Окремою темою у творчості художника є урбаністичні краєвиди.
Він писав пейзажі віденського передмістя, багато подорожував країною, майстерно і з великою наснагою відтворюючи архітектуру австрійських міст, які відвідував.

З відгуків про творчість Р. Водічки
Критики мистецьких виставок незмінно схвально виражали своє ставлення до творів Рудольфа Водічки. Нерідко можна було чути від оглядачів виставок, що

“Водічка був дуже цінованим художником, який безмежно і з нескінченною любов’ю переносив у свої твори власне художнє уявлення про красу світу”.

Запам’ятались деякі з газетних і журнальних публікацій за 1908-1924 роки.
– “Deutsches Volksblatt”, 21 грудня 1908 р.:
“Водічка насолоджується рожевими квітами, сонячною зеленню та стиглим насінням. Це —
золоті килими, вишиті барвистими польовими квітами”…
Водічка показує нам «Квітучу країну» струнких «білих березових стовбурів» на усміхнених весняних полях і стигле поле збіжжя, на яке відкидають тіні стрімкі хмари”.

– 1908 року Рудольф Водічка за картину темперою «Вздовж струмка»
був нагороджений срібною медаллю.

-1911 р. – ювілейна виставка в експозиції Künstler-Haus у Відні:
“Нам щиро шкода, що найталановитіший з усіх, Рудольф Водічка, цього разу виступає лише з двома невеликими темперними картинами (“Травневий вечір” і “Хрест на снігу”), які свідчать про його потенціал”.

Преса 1913 року зауважувала, що:
твори Рудольфа Водічки були надзвичайно популярні серед покупців.

– “Deutsches Volksblatt”, 1 травня 1914 р.:
“Водічка виділяється великою картиною «Рухомі хмари», яка показує один із тих чудових шарів хмар у візерунку великої ретельності. Переконливе виконання. Три менших гарних пейзажі художника можна знайти в інших залах виставки’.

– 1921 року отримав почесну нагороду міста Відень.

– “Reichspost” 20 червня 1924 року:
“… Навряд чи будь-який інший місцевий митець з подібною любов’ю та чутливістю зображує старі віденські вулички, завулки та дворики”.
– “Він був тихим поетом батьківщини”…
2 січня 1924 року життя митця закінчилося трагічно, коли йому було лише 45.
(з повідомлень “Neues Wiener Journal” 23 січня 1924 року та інших видань):
“Відомий віденський художник Рудольф Водічка помер за трагічних обставин.
Він став жертвою нещасного випадку”. Він постраждав під час сильного снігопаду (впав і зламав гомілку). Карета швидкої допомоги змогла його транспортувати до лікарні лише наступного дня, де він і помер від ускладнень.
“Асоціація Альбрехта Дюрера оплакує втрату одного зі своїх найкращих членів і який попри своє мистецтво, є бідним, але жив духовно багатим життям”.

***
Так завдяки знайомству з творчістю молодого австрійського митця Рудольфа Водічки ми більше дізнаємося про його твір, який є експонатом Чернівецького художнього музею і водночас нам відкриваються суттєві факти його творчого життя.
Тепер ми знаємо, що молодий митець був талановитим акварелістом і графіком і бачив світ у його різноманітному кольоровому багатстві. Він був надзвичайно чутливий до буяння барв осені, смарагдової зелені весни, радів ніжному серпанковому довкіллю, зимі, що сяє, яка подекуди тьмяніла від снігу, що тане, щоб знову тішити білосніжним святом.

Цілісний погляд на світ у Водічки проявлявся в безпосередності та свіжості пленерного сприйняття. Характерним для нього була і жвава цікавість, з якою митець майстерно відтворював архітектурні форми.
Шанувальники його таланту цінували у творах художника стилістичну єдність, гармонійність тональних градацій і емоційність колористичних нюансів.

Епілог
Рудольф Водічка любив цей світ і щедро ділився своїми почуттями в пейзажних композиціях.
А Чернівецький художній музей може пишатися тим, що в його колекції є мистецький твір його роботи.
Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України

Запис Історія музейного експоната спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Теодор Маєргофер – автор невідомих портретів чернівецьких бургомістрів та портрета Михайла Вербицького

Людмила — Sat, 29 Apr 2023 12:06:04 +0000

Уже вкотре дивує нас своїми знахідками та дослідженнями колишня чернівчанка, екс-директорка Чернівецького художнього музею, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України Тетяна Дугаєва. Наразі інтернет, світові архіви, старі журнали та газети стали її своєрідним робочим простором. Завдяки «детективним» мистецьким історіям, із якими вона знайомить читачів понад два десятиліття, шанувальники мистецтва та прихильники Чернівців дізналися, що наше місто є не тільки осередком походження найталановитіших співаків України та світу, а й батьківщиною кількох десятків особистостей – художників, архітекторів, чия творчість стала окрасою європейських столиць та різних штатів Америки.

Сьогоднішній «мистецький детектив» присвячений австрійському художнику Теодору Маєргоферу, двом чернівецьким бургомістрам і автору державного гімну України. Як пов’язані між собою ці особистості? Дізнавайтеся…

Читаючи старі газети

Неочікуване знайомство з графічними портретами знаних чернівчан відбулося завдяки чернівецькому часопису майже 140-річної давності, який оприлюднив рідкісні портрети двох бургомістрів міста тієї пори. Йдеться про газету «Czernowitzer Gemeinde-Bote» періоду 1882-1885 років. Серед 13 чисел за 1885 рік у мережі знайшла два випуски з редакційними статтями та портретами очільників Чернівців Антона Кохановського та Вільгельма Клімеша. Це практично перші їхні зображення, що нам нині відомі.

Репродукції цих портретних творів становлять чималий інтерес.

Важливо, що портрети мають авторські підписи. Та через невиразність типографського друку підпис автора відтворений нерозбірливо. У текстах же ім’я художника не вказується.

Утім, робота з визначення імені автора дала результат, і проблему атрибуції було вирішено. Саме це й надало можливість познайомитися і з творчістю митця й скласти уявлення про його мистецький почерк.

Автором портретів двох мерів Чернівців другої половини ХІХ століття був доволі відомий тоді австрійський художник Теодор Маєргофер.

Часопис «Czernowitzer Gemeinde-Bote» за 10 травня 1885 року розмістив на першій сторінці статтю про Антона Кохановського, яка розпочиналася словами:

«На жаль, кількість тих шляхетних людей, які, великодушно нехтуючи власними інтересами, віддають усю свою енергію добробуту своєї країни, не така вже й велика. Ми пишаємося тим, що… на Буковині є людина, яка невтомно зосереджується на збільшенні добробуту та успішному розвитку своєї батьківщини, а особливо свого рідного міста Чернівці. Цією людиною, гордістю Чернівців, є Антон лицар Кохановський, який був депутатом муніципальної ради 20 років.

…Мешканці Чернівців ніколи не забудуть

успішних зусиль Кохановського для розвитку столиці краю, а його корисна діяльність як бургомістра була відзначена найвищими нагородами: орденами Франца Йозефа Залізної Корони III ступеня, а вже в липні 1875 року — Залізної Корони II ступеня. Справді, рідко коли гідна визнання служба, була вшанована таким значним чином».

Далі автор підкреслює, що «значна частина населення Чернівців визнала зусилля мера, скеровані на добробут міста. …Такі люди, як Антон Кохановський, окрім доброї волі та найчистішої цілісності характеру, мають також мужність і здібності працювати на громадській ниві на благо своєї Батьківщини». Це є надто рідкісним явищем, коли людина «отримує вдячність співгромадян і заслуговує звання справжнього почесного громадянина».

Нагадаємо, що ця стаття опублікована 1885 року. Перед тим Антон Кохановський кілька років поспіль перебував на посаді крайового старости, склавши з себе обов’язки бургомістра.

Уславлений мер, який очолював Чернівці загалом протягом 26 років і зажив слави дбайливого «батька міста», виглядав тоді саме таким, яким ми бачимо його на літографії Теодора Маєргофера.

Теодор Маєргофер. Антон Кохановський.

Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, №10

А 8 березня 1885 року «Czernowitzer Gemeinde-Bote» оприлюднила матеріал, присвячений урочистій церемонії з нагоди повторного обрання бургомістром Чернівців Вільгельма Клімеша, який був очільником міста протягом 1881-1887 років.

Вітав його буковинський крайовий президент Ієронім Алесані «під гуркіт гарматних пострілів у святковій атмосфері ратуші, яку було прикрашено імператорським орлом і міським гербом, прапорами та ялиновими гілками. На церемонії зібралося багато чиновників магістрату і муніципальних радників».

“Czernowitzer Gemeinde-Bote” за 8 березня 1885 року

Ця ж газета надала також унікальну можливість побачити ймовірний портрет бургомістра Чернівців Вільгельма Клімеша. Зазначимо, що художник Теодор Маєргофер вправно володів умінням передавати портретну подібність. Отже, він залишив нам документальне зображення тогочасної зовнішності Вільгельма Клімеша.

Теодор Маєргофер. Вільгельм Клімеш. Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, 8 березня

Теодор Маєргофер – творець портрета автора державного гімну України

У контексті знайомства з представницькими зображеннями двох мерів Чернівців видався несподіваним факт, що Теодор Маєргофер є автором графічного портрета українського композитора Михайла Вербицького, автора написаної 1863 року музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Австрійський портретист переконливо підтвердив свій талант цим мистецьким і водночас рідкісним за цінністю культурно-історичним твором – графічним зображенням Михайла Вербицького, українського композитора, священника Української греко-католицької церкви.

Привертає увагу деталь твору, яку пояснює музикознавець, доктор мистецтвознавства, професор Богдан Сюта: «У моєму архіві досі зберігається відретушоване фото з єдиного достовірного портрета отця Михайла Вербицього, яке готувалося для друку у першому томі академічної «Історії української музики»: на ньому виразно видно спроби ретушера перетворити білий комірець священицької реверенди Вербицького на якусь подобу вишиванки, яку тоді історичним діячам ідеологи вже «дозволяли носити». (Богдан Сюта. Симфонії Михайла Вербицького: видано вперше. Український інтернет-журнал «Музика». 2019, 4 липня. Реверенда – ряса, Т. Д.).

  Теодор Маєргофер. Михайло Вербицький – український композитор, автор музики Державного Гімну «Ще не вмерла Україна». Фото з літографії. Друга половина ХІХ століття. Фонди Національного музею історії України

Михайло Вербицький (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ – 1870, Млин, Підкарпатське воєводство). Фото. 1860-ті роки.

Фонди Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Місце народження композитора – австрійське село Явірник Руський поблизу Перемишля (нині Польща). З дитинства Михайло був знайомий із музикою: співав у хорі греко-католицького кафедрального собору (альт), навчався у школі відомого чеського музиканта А.Нанке та у студіях філософії й теології у Перемишлі та Львові. Тогочасний Перемишль був осередком музичної культури.

У біографії Михайла Вербицького є прикметний факт зв’язку з Чернівцями, точніше з другом-чернівчанином – композитором і хоровим диригентом Іваном Хризостомом Сінкевичем (1814-1889), який був родом з села неподалік Перемишля. Там він навчався у школі й співав разом з Михайлом Вербицьким у хорі хлопчиків в греко-католицькому соборі Перемишля. Хлопчики-хористи потоваришували й разом відвідували музичну школу, де навчалися хорового співу, теорії музики та грі на різних інструментах. Разом з батьками Іван Сінкевич переїжджає до Чернівців, де закінчує гімназію. Згодом він організував хор у греко-католицькій церкві, учасником якого був і молодий Антон Кохановський (тенор-сопрано), майбутній бургомістр Чернівців. Пізніше друзі Михайло Вербицький та Іван Сінкевич навчалися у Львівській духовній семінарії. Обидва грали на гітарі. Згодом Михайло Вербицький став гітаристом-віртуозом. Їхня дружба тривала роками. Відомо, що І. Сінкевич допомагав М. Вербицькому, коли той потерпав у фінансовій скруті й коли «на його столі часто не було нічого, крім яблук». А пізніше І. Сінкевич написав літературний твір «Начало нотного пінія в Галицкой Руси (Воспоминанія старого священника)», присвятивши розділ своєму славнозвісному товаришеві М. Вербицькому.

Завдяки таланту та успішному навчанню, Михайло Вербицький почав створювати музику високого художнього рівня, яку вирізняла майстерність композиторського письма, і згодом став яскравим представником «перемишльської композиторської школи».

Михайло Вербицький написав десятки симфоній, багато опер та іншої вокальної та хорової музики. В його доробку церковна музика, велика кількість увертюр і полонезів для оркестру, а також оперети. Прикметно, що його музичні комедії з народного життя вабили весняними коломийковими ритмами та народними мелодіями. Популярними були оперети “Підгужани”, “Верховинці”, хорова пісня “Верховино, зоре, ти наша”.

(Окремі біографічні факти наведені за публікаціями: Natalja Samotos. “Oesterreichisches Musiklexikon“, Olga Popowicz “Pieśń solowa w twórczości Mychajły Werbyckiego”, Орест Пушик “Священник Іван-Хризостом Сінкевич”. Автор останньої публікації був праправнуком І.Сінкевича по лінії його сина Кіпріана).

Музичні твори композитора були широко відомі у Відні та інших австрійських містах. Про це дізнаємося з повідомлень тогочасної преси.

Виконували твори Вербицького і в Чернівцях. Наприклад, «Bukowinaer Rundschau» від 29 березня 1890 року повідомляла про те, що на урочистому вшануванні пам’яті національних поетів Шевченка, Шашкевича та Федьковича звучала музика Михайла Вербицького у виконанні великого чоловічого хору «Козацький привіт».

Віденські газети упродовж багатьох років інформували читачів про те, що духовні твори Михайла Вербицького постійно звучали в греко-католицькій церкві Відня. Наприклад, у газеті «Reichspost» за 15 липня 1894 року читаємо повідомлення: «У церкві Святої Варвари звучатиме «Меса» Вербицького у виконанні хору». 15 квітня 1899 року газета «Neues Wiener Journal» повідомляла про виконання «Літургії св. Василія Великого ля і мі-бемоль мажор» Вербіцького-Садовського.

Природно, що на широку відомість композитора, який писав як церковну музику, так і твори світського характеру, відгукнувся австрійський портретист Теодор Маєргофер.

Митець, який зберіг для нас історію

Теодор Майєргофер (Theodor Mayerhofer, 1855-1941)

Віденський рисувальник і літограф, живописець та ілюстратор Теодор Майєргофер закінчив Віденську академію образотворчого мистецтва, де був учнем відомого портретиста та жанрового художника Едуарда фон Енгерта.

Згодом він зажив слави модного столичного портретиста і був популярним у колах віденських аристократів, музикантів і літераторів. Часом звертався й до пейзажного жанру. В його доробку зустрічаються й міські краєвиди. Митець ілюстрував газету «Wiener Salonblatt». Інші численні столичні видання та провінційні газети також активно публікували його твори. Малюнки Майєргофера, особливо портрети імператорської сім’ї та членів багатьох дворянських домів, були одними з найкращих свого часу. Щоразу оглядачі мистецтва зауважували, що твори митця вирізняють «виняткова ретельність та майстерність як у композиції, так й у виконанні» («Deutsche Musik-Zeitung». 1886, випуск 41). У творчості він був напрочуд активним і плідним.

Після 1918 року ім’я художника поступово стає менш популярним, а згодом – і призабутим.

А для нас графік Теодор Маєргофер насамперед є митцем, який вписав своє ім’я в історію України та Чернівців.

Репродукції творів Теодора Маєргофера. Вибране.

Сестра і брат. 1914. Хорватський священник Йозеф Маріч.

            Полотно, олія. 1914. Літографія. 1885.



Австрійська актриса Катаріна Франк. Композитор і органіст Марсель Тіберг.

     Літографія. «Der Humorist». 1884, 12 жовтня . Літографія.«Deutsche Kunst &  Musik-Zeitung». 1889, 1 березня





Баронеса Тереза Бургуан_Кінски. Принц Леопольд фон Кобург.

«Wiener Salonblatt». 1885, 22 листопада «Wiener Salonblatt». 1884, 10 лютого

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця

Від редакції: До слова, портрет Клімеша присутній у галереї мерів у залі засідань Чернівецької міської ради. Щоправда, це копія з єдиного наявного фото, де він зображений вже у старшому віці. Оскільки світлина дуже малого формату, то й портрет, за словами Тетяни Дугаєвої, вийшов якимсь дивним. Зрештою, в цьому легко переконатися. Тож авторка дослідження висловила слушне сподівання, що нині з’явилася можливість замовити портрет з літографії Маєргофера й повернути бургомістру Клімешу справжнє обличчя, яке можна побачити на першій сторінці сайту.

Запис Теодор Маєргофер – автор невідомих портретів чернівецьких бургомістрів та портрета Михайла Вербицького спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Мої митці -2» від Тетяни Дугаєвої

Людмила — Tue, 18 Apr 2023 09:24:26 +0000

Шанувальники мистецтва та культури Чернівців отримали неймовірно щедрий подарунок від відомої мистецтвознавиці Тетяни Дугаєвої – електронне видання «Мої митці-2». Утім, ми всі ще й досі, без перебільшення, перебуваємо під враженням попередніх її досліджень художньої культури міста над Прутом, починаючи від ХІХ століття і до наших днів. Півстолітнє вивчення членкинею Національної спілки художників України культурного життя Чернівців або, як їх ще називали, маленького Відня, втілилося у двох серйозних роботах: художньому альбомі «Чернівці*Czernowitz» (2017) та «Мої митці. Художня культура Чернівців» (видання 2019 р.).

Нехай вибачить читач, але хочеться похвалитися, що понад 80% статей згаданого 460-тисторінкового фоліанту “Мої митці” становлять публікації в газеті «Версії», присвячені невідомим сторінкам історії буковинського мистецтва, музейної справи й творчості окремих художників.

…І ось минули три дуже важкі роки. Здавалося б, це саме той період, коли можна заспокоїтися й спочити на лаврах. Однак не той характер у Тетяни Дугаєвої. Ця жінка завжди у пошуку, в нових ідеях і відкриттях. Тим паче, що, як засвідчує профі, «Чернівці віддавна є містом з унікальним історичним і мистецьким середовищем, цінним для світової культурної спадщини і цікавим архітектурно-мистецьким об’єктом для дослідників». І, гадаю, не зайвим буде визнати, попри те, що Тетяна Ігорівна від 2004 року досліджує музейні експонати, а також життя і творчість художників Буковини XIX-XXI століть уже за межами Чернівців, це не вплинуло на якість її роботи, а, мабуть, ще й покращило, бо змусило – й розширило змогу – тісно співпрацювати не тільки з колективом Чернівецького художнього музею та буковинськими митцями, а й з усіма архівами, бібліотеками та музеями світу, куди ведуть дослідницю непередбачувані шляхи пошуку.

Отже, лише за 3 роки від 2019-го пані Тетяна дослідила й вивчила купу матеріалу, зробивши цікаві й несподівані відкриття. Деякі з них на сайті «Версій» були оприлюднені під рубрикою «Мистецький детектив».

Одне слово, назбиралася нова збірка, щоправда, тепер уже в електронному вигляді, у якій йдеться про низку загублених у часі мистецьких творів, їхніх авторів, а також про творчість сучасних чернівецьких митців. Авторка зібрала їх разом в електронну книгу, багату на репродукції художніх творів митців, фотографії та документальні матеріали. Прочитати її можна на сайті Тетяна Дугаєва  у розділі «Книги та Каталоги», де викладений текст електронного видання під назвою «Мої митці-2». До видання включені публікації Тетяни Дугаєвої за період 2020-2023 років, доповнені численними репродукціями.

І кожний текст відкривається  за посиланням цілком.

Мистецтвознавиця підкреслює також, що зміст електронної книги «Мої митці-2» буде постійно доповнюватися…

Людмила Чередарик, «Версії»

А щоби прочитати публікації Тетяни Дугаєвої «Мої митці- 2» тут і вже, треба скористатися посиланнями, опублікованими далі.

Публікації 2020 року



Чернівці 135 років тому: Крайова виставка, художник Кірхнер, замах на вбивство, епідемія холери.

* Йоганн Кірхнер знайомив світ із Чернівцями.

Маловідомий пам’ятник Францу Йосифу в Чернівцях: історія встановлення та зникнення.

Пам’ятник Францу Йосифу:

* відкрито 1899 року,

* знищено після 1918 року.

Друге життя “засліпленого красою” Миколи Івасюка.

Його подарувала розстріляному класику українського малярства професорка зі Львова Христина Саноцька.

Художник Ігнац Клігер: півстоліття в Чернівцях. Париж-Трудова армія-Урал-Німеччина.

* Одна з паркових скульптур у сучасних Чернівцях є доброю пам’яттю про митця.

Мальовані меблі з колекції Чернівецького художнього музею.

Монументальне мистецтво Чернівців: Відоме й невідоме від Євгена Максимовича.

* Фреску митця віднайдено!

Вірменська церква: 145 років чернівецькому храму.

* Єдина чернівецька споруда з вірменськими мотивами.

*Минув період, коли протягом 35 років храм

слугував складом, а

* скульптури Святих апостолів опинилися на кладовищі…

Секрети чернівецької преси 1900-х років. Микола Івасюк,

155-ті роковини.

* Плафон Миколи Івасюка —

* унікальна мистецька складова експозиції Художнього музею.



Август Рот. Як знайдено автора двох музейних експонатів.

Публікації 2021 року



Творчі засади в монументальних творах. Статті митця публікується

вперше)   . Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій.

* Публікація програмних текстів митця про основи його творчості.

* Ескіз театральної завіси, яку не побачили на театральній сцені.

* Уявна реконструкція фрески на будинку Максимовича. Фреска не збереглася.

М. Фішер. Світи сутінків Моріса Фішера.

* Вперше: Публікація творів унікальної графічної серії митця

“Сутінки” 1940 року.

Художник і прозаїк Моріс Фішер: Через забуття до визнання.

Есе “Монолог”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій.

*Українською публікується вперше.

Моріс Фішер. Подих ночі. Есе художника “Кошмари”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій.

*Українською публікується вперше.

Есе художника Моріса Фішера занурюють у світ природи й звільнюють емоції. Нарис “Одного самотнього вечора”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій.

*Українською публікується вперше.

Історії кохання: чернівчани у 1937-му році читали у газетах про романтичні почуття. Есе “Нутца”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій.

*Українською публікується вперше.

Ігор Юр’єв: його світ і радість творчості. За лаштунками майстерні художника, чиї картини дихають.

  Чернівецькі мости в образотворчому мистецтві: зв’язок епох.

*Б. Крон. Зруйнований залізничний міст через Прут у Чернівцях.     Літографія. 1914 р.

Нова знахідка: Рідкісний твір Миколи Івасюка на різдвяній листівці.

*Несподівані аналогії …

Публікації 2022 року

Пам’ятник Австрії на Соборній площі: його історія, значення і доля мистецького твору.

*Зведений 1875 року. *Знищений після 1918 року.

Музей врятував і зберіг торс статуї під землею.

*Від 2003 року — в реставраційній майстерні в Чернівцях . . .

*Випробування обов’язком: яким буде подальший перебіг подій?

Музейне відлуння австрійських часів – 2. Карл Леммермаєр.

*Нові знахідки.

*Про життєву долю талановитого портретиста…





Буковинська Ощадниця та її майоліка очима чернівчан початку 1900-х років.

*Твори Йозефа Ланга — невід’ємні й суттєві твори експозиції Художнього музею.

Чернівецькі митці та їхні автопортрети. 1875-2021.

*Автопортрет — розкриття власного “Я”.

*Знаємо про наших художників більше.

Дитяча лікарня у Чернівцях. Великдень 1910 го – 112 років тому.

*Скульптор Теодор Штундль.

*Пам’ятник “Милосердя” і сучасні турботи про його збереження..

Чернівецькі символи: від знаків на будинках до скульптури в архітектурі. Геракл як Атлант.

*Геракл як символ вулиці. Її названо на честь мера Чернівців Антона Кохановського.



У Чернівцях був власний “Лувр” – понад сто років тому.

*Магазин дитячих іграшок, музичних інструментів, галантереї збанкрутував 1907 року.



Мистецький детектив: Місце зустрічі – аптека Голіховського.

*Вперше — про сницаря Едварда Кроковського.

*Бланк рецепта 1907 року — для аптеки Голіховського.



Публікації 2023 року

Пам’ятники першому ректору Чернівецького університету Костянтину Томащуку та їхні долі.

*Погруддя планувалося встановити 1897 року біля університету або на перетині двох центральних вулиць.

Вільгельм Кемплер – архітектор, що дбав про художність забудови Чернівців.

*Есе зодчого — відвертий діалог з чернівчанами.

Запис «Мої митці -2» від Тетяни Дугаєвої спершу з'явиться на Медіа-Версії.

	Чернівці 135 років тому: Крайова виставка, художник Кірхнер, замах на вбивство, епідемія холери. * Йоганн Кірхнер знайомив світ із Чернівцями.
	Маловідомий пам’ятник Францу Йосифу в Чернівцях: історія встановлення та зникнення. Пам’ятник Францу Йосифу: * відкрито 1899 року, * знищено після 1918 року.
	Друге життя “засліпленого красою” Миколи Івасюка. Його подарувала розстріляному класику українського малярства професорка зі Львова Христина Саноцька.
	Художник Ігнац Клігер: півстоліття в Чернівцях. Париж-Трудова армія-Урал-Німеччина. * Одна з паркових скульптур у сучасних Чернівцях є доброю пам’яттю про митця.
	Мальовані меблі з колекції Чернівецького художнього музею.
	Монументальне мистецтво Чернівців: Відоме й невідоме від Євгена Максимовича. * Фреску митця віднайдено!
	Вірменська церква: 145 років чернівецькому храму. * Єдина чернівецька споруда з вірменськими мотивами. Минув період, коли протягом 35 років храм слугував складом, а скульптури Святих апостолів опинилися на кладовищі…
	Секрети чернівецької преси 1900-х років. Микола Івасюк, 155-ті роковини. * Плафон Миколи Івасюка — * унікальна мистецька складова експозиції Художнього музею.
	Август Рот. Як знайдено автора двох музейних експонатів.

	Творчі засади в монументальних творах. Статті митця публікується вперше) . Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій. * Публікація програмних текстів митця про основи його творчості. * Ескіз театральної завіси, яку не побачили на театральній сцені. * Уявна реконструкція фрески на будинку Максимовича. Фреска не збереглася.
	М. Фішер. Світи сутінків Моріса Фішера. * Вперше: Публікація творів унікальної графічної серії митця “Сутінки” 1940 року.
		Художник і прозаїк Моріс Фішер: Через забуття до визнання. Есе “Монолог”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій. *Українською публікується вперше.
		Моріс Фішер. Подих ночі. Есе художника “Кошмари”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій. *Українською публікується вперше.
		Есе художника Моріса Фішера занурюють у світ природи й звільнюють емоції. Нарис “Одного самотнього вечора”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій. *Українською публікується вперше.
		Історії кохання: чернівчани у 1937-му році читали у газетах про романтичні почуття. Есе “Нутца”. Переклад з нім.: Ольга Агрігороаій. *Українською публікується вперше.
		Ігор Юр’єв: його світ і радість творчості. За лаштунками майстерні художника, чиї картини дихають.
		Чернівецькі мости в образотворчому мистецтві: зв’язок епох. *Б. Крон. Зруйнований залізничний міст через Прут у Чернівцях. Літографія. 1914 р.
		Нова знахідка: Рідкісний твір Миколи Івасюка на різдвяній листівці. *Несподівані аналогії …

	Пам’ятник Австрії на Соборній площі: його історія, значення і доля мистецького твору. Зведений 1875 року. Знищений після 1918 року. Музей врятував і зберіг торс статуї під землею. Від 2003 року — в реставраційній майстерні в Чернівцях . . . Випробування обов’язком: яким буде подальший перебіг подій?
	Музейне відлуння австрійських часів – 2. Карл Леммермаєр. Нові знахідки. Про життєву долю талановитого портретиста…
	Буковинська Ощадниця та її майоліка очима чернівчан початку 1900-х років. *Твори Йозефа Ланга — невід’ємні й суттєві твори експозиції Художнього музею.
	Чернівецькі митці та їхні автопортрети. 1875-2021. Автопортрет — розкриття власного “Я”. Знаємо про наших художників більше.
	Дитяча лікарня у Чернівцях. Великдень 1910 го – 112 років тому. Скульптор Теодор Штундль. Пам’ятник “Милосердя” і сучасні турботи про його збереження..
	Чернівецькі символи: від знаків на будинках до скульптури в архітектурі. Геракл як Атлант. *Геракл як символ вулиці. Її названо на честь мера Чернівців Антона Кохановського.
	У Чернівцях був власний “Лувр” – понад сто років тому. *Магазин дитячих іграшок, музичних інструментів, галантереї збанкрутував 1907 року.
	Мистецький детектив: Місце зустрічі – аптека Голіховського. Вперше — про сницаря Едварда Кроковського. Бланк рецепта 1907 року — для аптеки Голіховського.