«Была бы прочна палатка
И был бы нескучен путь…», – пам’ятаю, як і цю пісню співали всі разом у черговому поході з Максом Шаєвичем.
М.Ш. Шиклер ( 14.10.1919 – 7.07.2014)
З Максом Шиклером ми в основному ходили у походи Чернівецькою областю: до Чорториї, до 500-літнього дуба і за цілющою водою у сіло Біла.
Не один раз він вгощав мене і березовим соком. Дарував велику трилітрову банку з соком. Я завжди дивувалася, як він ніс декілька банок у своєму знаному рюкзаку брунатного кольору. Може вже і трохи висвітленому від сонця, дощів, часу…
З його розповідей знала, що Макс народився 14 жовтня 1919 року у Путилі, у заможній сім’ї. У Чернівцях Макс вчився у тій самій гімназії, що і Пауль Целан.
Макса Шиклера напевно знав кожний чернівчанин. Візуально, обов’язково.
Макса Шиклера запрошували (вже у наші дні) і на вечори, які присвячені Паулю Целану, історії Чернівців.
Брали інтерв’ю журналісти, показуювали репортажі.
У ці дні пан Шиклер ставав теж визначним персонажем…
Але події з інтерв’ю короткотривалі…
А непомітні деталі з найдраматичніших перетворюються іноді на кумедні, …
другорядні персонажі ставали раптом головними і так само навпаки…
Саме з Максом Шаєвичем я познайомилась у поході у 1998-му. Ми зібралися до озер Чорториї подивитись на зимівлю лебедів і погодувати їх. Нашим гідом був Михайло Котляр, краєзнавець, який і познайомив з двома своїми товаришами: Максом Шаєвичем і Германом Петровичем. Тоді маршрутки так часто не курсували. Тому ми доїжджали до Вашківців, а потім біля години прямували до озер. Ми відвідали музей Гараса, садибу Миколайчука, зустрілись з композитором Василем Михайлюком…
Також незабутньою є поїздка до п’ятсотлітнього дуба.
Часто він ходив по джерельну воду на Білу. Був стривожений тим, що альтанки, які вони з друзями свого часу облаштували по дорозі до джерел, хтось спалив, іншу – просто порубали… Не туристи вже ходили тими стежками до Білої…
Останніми роками Макс Шаєвич гуляв тільки вулицями Чернівців.
І завжди друзів, знайомих він зустрічав своєю привітною, примруженою усмішкою, і, як годиться, дарував чергову цікаву та трохи іронічну історію з спогадів минулого… Він дарував людям позитив…
Світла пам’ять…
Тетяна Спориніна, 8.07.2014,
фото автора