Робінзони з Червоної Діброви

Під самими Чернівцями – без транспорту, газу, телефону. І пошту закрили

Це – про невеличку, розташовану на мальовничих пагорбах Червону Діброву, що на Глибоччині. Вона добре відома чернівчанам, які влітку та восени мало не щотижня приїжджають сюди на «тихе полювання» або ж просто на відпочинок. Розташоване неподалік обласного центру, село опинилося у своєрідному вакуумі.  

DSC_7558

Приміський поїзд, який з Чернівців виїжджає у бік населеного пункту о 8.50 та о 18.18, залишився чи не єдиним зв’язком «з великою землею». Та й то люди на зборах громади, які відбулися минулої неділі, разом із сільським головою Драгушем Крохмалем сумно зітхали: «Тільки відкрили в селі залізничну міні-станцію «Вапнярки», як за рік усі потяги й поскасовували».

– Червона Діброва нині відрізана від світу, – бідкалися люди під час сходки. – Транспортного сполучення ні до Глибокої, ні до інших сіл немає. Навіть до сільради в Михайлівці, до якої належить Червона Діброва, за будь-якою довідкою треба йти та йти.

Однак найгірше зараз поштарці Марії Чепишко, яка обслуговує дібровчан. Горби тут – униз та вгору. І дороги заметені. А несе ж бо  жінка не тільки газети та пенсії, а й тягне на собі мило, пральний порошок, олію. Мусять нині листоноші до своєї зарплати приробляти саме таким чином. Громада потерпає: а що буде, коли за 2 роки Марія піде на пенсію? Знайти на її місце охочих не те що важко – просто неможливо. Тому й вимагають від влади повернути стару пошту.

Георгій Магас, сивий поважний чоловік у літах, не міг второпати:

– Як це так? За Австрії пошта була: три пари коней приходили до нас з  Чернівців, а потім ішли до Сучави. За Румунії – була. І за совітів була. А прийшла вільна Україна – пошти не стало! Як це розуміти?       

З обласним центром людей з’єднує тільки потяг. Відтак вирішувати життєво важливі питання вкрай складно. Навіть учителі з Глибокої їдуть на роботу до червонодібровської школи на таксі. Бо іншого транспорту просто немає. Тож із тисячі гривень зарплати половину вони викладають на дорогу.

А як замовити балонний газ, коли до райцентру не добратися, а телефони не працюють? «Укртелеком» по 3 місяці не ремонтує телефонну лінію. Втім, воно й не дивно, бо за словами п. Рибчука, учасника зборів, «слупи гнилі, проводи обриваються, а телефонні кабелі взагалі на землі лежать…». Натомість представник  районного «Укртелекому» намагався з усім розібратися, перепитував номери телефонів, записував до блокнота ті, на які заявок не поступало, та люди його не чули, бо не могли зрозуміти, як це протягом трьох місяців телефони не відремонтовані.

DSC_7534

Масово скаржилася громада і на пільговий газ по 121 гривні за балон: – Готуєш їсти, а дихати нема чим, – одноголосно твердили присутні господині. Та й схема їхнього розподілу така складна, що не всі соціально незахищені його отримують.

Утім, на червонодібровців, за словами  заступника голови райдержадміністрації Богдана Підлубного, чекає світле майбутнє – з’явилися перспективи газифікації села. Та й перевізника знайдено: тендер виграла «Денисівка». Тож невдовзі мешканці Червоної Діброви матимуть транспортне сполучення з іншими населеними пунктами. Хоча у відповіді на запит депутата обласної ради Руслана Мельника чорним по білому написано, що «питання вирішено»…

Присутній на зборах голова Глибоцької райради Валерій Ротар пообіцяв докласти всіх зусиль, аби повернути селу поштове відділення. «Не на сто відсотків обіцяю, але намагатимусь вирішити», – сказав він громаді.

Не дивно, що дібровці говорили на зборах про свої проблеми. Про зроблене згадувало хіба що керівництво. Втім, радує око місцева школа – затишна, тепла. А ще спортивний зал, обладнаний силами громади. Новий дошкільний навчальний заклад – теж гордість і досягнення. Все решта – дихає на ладан. Мабуть тому, що населення тут небагацько – всього 590 мешканців на 220 дворів. Пусткою віє майже від сотні хат. І якщо для 128 дітей тут створені умови, то 175 пенсіонерам – непереливки. Вони переживають за пенсію: хто буде їм носити її, коли листоноша Марія сама вийде на пенсію?

І дивно стало мені: чому люди просять владу, коли вони мають їй наказувати, що зробити їм для нормального життя. Адже керівники всіх рівнів – це тільки менеджери, найняті громадою за її ж таки гроші, бюджети ж бо формуються переважно з податків, які знімаються із заробітних плат. Тому влада мусить шукати шляхи-виходи з проблем, залучати інвестиції, об’єднувати людей на добрі справи. І навіть робити неможливе, коли це на користь людям…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *