Мапа натхнення і уяви…

Картини, малюнки, колажі, ілюстрації,  хвилюючі образи, уявні і реальні герої, актори, письменники, поети, вчені, музиканти, мандри справжніми і  фантастичними шляхами – такий неочікуваний калейдоскоп різних мап уявлень та настроїв та від  художниці Дарії Глазатової.  Дарія  має чисельних прихильників по всьому світу і завдяки Інтернету також. Утім  її роботи друкують в Англії, США, Іспанії, Бельгії, Австралії.

Дарія Глазатова – художниця, мандрівниця, закінчила факультет іноземних мов ЧНУ,
рік вивчала літературу та історію кіно в США, ілюструє та слухає музичні диски, п’є чай і мріє навчитися грати на піаніно.

– Вдивляючись в твої роботи, складається враження, що ти живеш у Чернівцях, в Лондоні, на Алясці, в Шотландії, Італії, Індії, Єгипті, ти пливеш на хвилях моря, поглинаєшся навіть в океанську пучину, тебе надихає музика, місячне сяйво, література, театр, балет, зірки, квіти, навіть, як мені здається, віртуальність… Що насправді тебе приваблює?
– Все надихає, окрім балету. Зараз я під враженням побаченої недавно «Дванадцятої ночі» Шекспіра. Від музики середньовіччя і пісень Джонні Флінна. Завдяки цьому мені легше малювати. Адже завжди потрібно, щоб надихало щось загадкове, майже неймовірне і несподіване.

– Яку роль у твоєму житті відіграє музика, театр, література? Що необхідно людині, щоб вміти бачити прекрасне? Чи краса – це певна абстракція.
– Під музику я малюю, в театр ходжу з задоволенням (і з біноклем моєї прабабусі), книжки читаю, але частіше слухаю, тому що так економлю час. Останнє, що прослухала – історії Вудхауза і італійські казки. Це все – своєрідна їжа для мене. Насправді. Якщо я йду в театр на гарну п’єсу, то можу і не вечеряти.
На рахунок прекрасного, то я не знаю, що треба людям, щоб побачити красу. Телескоп, напевно. У будь-якому випадку, хто хоче побачити прекрасне, обов’язково побачить, навіть із заплющеними очима.

– Розкажи трохи більше про світ Lothlorien (Лорієн)? Сторонні випадково можуть туди попасти?
– Лорієн це така країна, де ельфи живуть на деревах. Туди може попасти кожен, хто прочитає Толкієна. Найлегший спосіб подорожувати – з книжкою. Навіть не треба збирати речі, або відкривати візу.

– Як з’являються нові ідеї і як ти їх втілюєш на папері?
– З’являються самі по собі. Зазвичай я просто сідаю і малюю. Через те, що займаюся не тільки малюванням, я не марную час на всілякі роздуми і підготовки. У мене все відбувається спонтанно. Щоб справити враження ще й дуже розумної, я зараз процитую улюбленого Беккета, який сказав: «Спочатку танцюй, потім думай». Це про мене. Спочатку малюю, потім – все решта…

– Деякі твої літературні герої продовжують жити навіть у сучасному світі. Ти зупинила час, точніше, ніби створила машину часу. Так відбувається, бо просто так відбувається, чи є певні закони перевтілення, які ти створила, винайшла і слідуєш за ними?
– Мені просто подобається малювати героїв книжок на свій манер, але машини часу я не створювала. Більш за все я люблю малювати Себастіана Флайта з «Повернення в Брайдсхед». Ще коли вчилася в університеті, іноді на парах малювала Флайта. І іноді здається, що чоловічі портрети, які я роблю зараз, мають деякі риси Себастіана.

– Світ картин, який ти створила, він іншопланетарний (не знаю, чи є таке слово), він космічний, я не уявляю, як ти переходиш з одного виміру в інший? Адже так іноді не хочеться повертатися сюди…в реальність.
– В мене один вимір. Кожен створює реальність для себе. Для когось реальність це те, що вони бачать в новинах. Для деяких людей реальність – це робота, заробіток, відпустка тощо. Для мене реальність це те, що я малюю. Іноді вона і космічна. Але я швидше повірю в реінкарнацію, а ніж в політичну систему якоїсь країни.

– Твої картини – це привілей, отриманий від твого Натхнення та Таланту, покликання чи це робота?
– Просто малюю, як можу. Звичайно, це робота, якщо говорити про час і зусилля, які я в це вкладаю. Я можу малювати після роботи майже всю ніч, тому що треба доробити ілюстрацію на завтра. Можу просидіти 6 годин над однією частиною малюнка.
Правда, часто люди думають, що малювання або будь-яка творча діяльність є несерйозним зайняттям, яке зовсім не займає часу і виконується безкоштовно і швидко, бо художник (співак, актор або дизайнер) має безліч вільного часу, грошей і бажання розважати інших. Це не так. У художників немає перерв, канікул або вихідних, тому що вони працюють постійно, планують і шукають ідеї. Я розумію, що можливо це не така робота, яка рятує життя людям, але саме вона викликає неабиякий інтерес у інших і вже дуже багато років залишає слід в історії…

– Ти любиш подорожувати? Де б ти хотіла пожити певний час , якби мала таку можливість? У який час би хотіла жити і ким би там хотіла бути?
– Обожнюю подорожувати і в мене це непогано виходить. Мрія – переїжджати кожен рік в нову країну. Мені до смаку постійно рухатися і бути в дорозі. Якщо мандрувати в часі, то я б обрала шекспірівську Англію і з задоволенням відвідала б «Глобус».

– Я не знаю, про що ти написала в Лапландію, але я прошу для тебе власну мистецьку студію в Чернівцях і в Лондоні. І я знаю, що це обов’язково з збудеться.
– Дякую! Правда я не вірю в Санта Клауса, тільки в роботу, мрію і… Гаррі Поттера!
– А я – в Алісу Льюїса Керолла. Тому, теж хочу процитувати: «Завтра ніколи не буває сьогодні. Хіба можна прокинутися зранку і сказати: «Так ось, зараз, нарешті, завтра»». Дякую, Дарія, за твою розповідь. І до завтра, яке вже наступило сьогодні…

Тетяна Спориніна, «Версії»