Не часто трапляються серед нас люди, які вміють робити щасливими тих, хто поруч. Але саме таким був Володимир Петрович СОЛДАТОВ, художник і Вчитель. Принаймні, моє життя у певний момент він різко змінив на краще, відкривши таїну неймовірно солодких мук творчості, за що я безмежно йому вдячна.

Він любив повторювати: «Малювати може кожен. Та щоби навчитися, треба мати доброго вчителя, наполегливий характер і бажання працювати». Півтора роки тому Володимира Солдатова не стало. 10 січня йому виповнився б 61 рік.

Його роботи прикрашають приватні колекції в різних країнах світу, зберігаються у музеях України, придбані облдержадміністрацією, Художнім салоном, кав’ярнями й ресторанами, шанувальниками.

У владики Онуфрія в єпархіальному управлінні також є картина Солдатова, що було для автора дуже важливим. Адже був віруючою людиною, глибоко мислячою: намагався жити, творячи добро й допомагаючи іншим. А ще дуже любив свою рідну Садгору, її людей, природу, верби… Та свою єдину донечку Любочку любив дуже-дуже, жив заради неї.

Заробляв, щоби купувати книги з мистецтв

Володимир Солдатов народився в с. Багва Черкаської області. 1952 року переїхав з батьками до Чернівців, де й прожив усе життя. У 1966-1970 роках навчався у Харківському державному художньому училищі на художньо-педагогічному відділенні у викладача Ю.Стаханова. Це були незабутні роки: цікаве навчання, нові враження і… студентські підробітки. Та визначальним було те, що йому подобалося малювати. Це був поклик душі. І як результат – він один з найталановитіших учнів.

А ще Володі подобалось, як товариші теплими літніми вечорами в парку грали на гітарі. Він теж вирішив навчитися. Але мрія не здійснилася, бо весь час був зайнятий живописом.

Потім була армія, де Володимир познайомився з майбутньою дружиною Одаркою. В них народжується донечка Іринка. Дружина і донька – теж стали художниками.

Ще були виїзди на заробітки в Росію. Вони дали практичний досвід, незабутні враження і можливість подорожувати та купувати цінні книги з мистецтва.

Але Володимир Петрович не зміг залишитися в Росії, хоча були перспективи, добрий заробіток і «тепленьке» місце художника військової частини. Тягнуло додому, де кожна людина, хатинка, дерево, квіточка – свої, рідні. А ще батьки… Вдома легко малювалося. Тим паче, що у Володі був талант відчувати саму сутність речей, людської душі.

У 1986-1993 роках викладав у Чернівецькій дитячій художній школі. Тут яскраво проявляється його талант педагога. Він не тільки талановитий художник, але й людина, яка вміє передати свої знання і досвід дітям.

У роботах Солдатова – нова історія

…Після смерті дружини багато працював у Криму. 1990 року стає членом Спілки художників України. Працював у галузі станкового малярства, автор чернівецьких і карпатських краєвидів, натюрмортів, композицій, прекрасний портретист. Писав ікони, розписував церкви.

Та найбільшої слави набув як урбаніст, бо так, як бачив Чернівці Солдатов, не бачив їх ніхто. Йому відкривалися несподівані ракурси в зображенні архітектурних пам’яток Чернівців, що надавало міському пейзажу неочікуваної й дивовижної краси.

В його портретах багато смислових, чуттєвих станів і переживань. Жіночі портрети митця сповнені одухотвореності, спокою, ліризму.

Художник добре знав історію мистецтв, життєвий і творчий шлях багатьох художників. Любив копіювати старих майстрів і вважав це доброю практикою для художників усіх часів і народів.

У Чернівцях 1993, 1995, 1996… 2005 року відбувалися персональні виставки. Вони були завжди тематичними, продуманими до дрібниць. На виставку Солдатова йшли не просто подивитися на його нові роботи, а побачити нову історію, матеріальний і духовний світ художника неупередженими очима. У своїх роботах художник не йшов у ногу з часом, а випереджав його.

У природі почувався її частинкою

Любив риболовлю і «тихе полювання». Скільки дитячої радості було в його добрих очах, коли після кілометрів, пройдених лісом, він, я і мій татусь сідали, щоби відпочити й перекусити, та починали оглядати свою «здобич»: кожний грибочок був на вагу золота, а точніше – на вагу радості.

В останні роки життя викладав у Дитячій народній студії образотворчого мистецтва обласного Будинку вчителя. Там я з ним і познайомилася. Він для нас, учнів, був не лише вчителем, а й наставником, до чиєї думки ми дослухалися, і другом.

Його учні, отримавши міцні знання, вступали до навчальних закладів, ставали художниками, а головне – творчо рухалися нелегкими життєвими шляхами. З ним було дуже цікаво – можна було почути багато життєвих історій і просто добрих і вчасних порад, отримати художні знання. А ще він бачив потенціал у кожній дитині і вважав, що навчитися малювати може кожний.

24 червня 2009 року Володимира Петровича не стало. Йому не було ще навіть 60-ти. Його творча натура була на вершині розквіту таланту, фахової майстерності – йому б ще жити й жити, творити… Для нас, його учнів, і для мене особисто це неймовірна важка втрата.

Не знаю, чи стану достойною ученицею Солдатова: надто мало часу було для навчання. Але ту радість, яку я отримую від малювання, пронесу крізь усе життя. І за це я дякую моєму Вчителю Володимиру Петровичу Солдатову.
Світла пам’ять Вам, мій рідний!

Олена ТИМЧУК, художниця

Запис Володимир Петрович СОЛДАТОВ: художник і Вчитель спершу з'явиться на Медіа-Версії.