«Людина може зробити великим шлях, яким іде,
Але шлях не може зробити людину великою»
Конфуцій

Досьє «Версій»
Віктор Мігалчан, спортсмен, актор, продюсер, колишній чиновник Чернівецької ОДА. Зріст – 1,90м, вага – 90 кг.
Тільки цього року спортивні здобутки Віктора Мігалчана вражають. Березень 2015 – відкритий міжнародний чемпіонат з китайських воїнських мистецтв ушу CMAT, одне срібло, три золота: абсолютне 1-ше місце. Травень 2015 – елітний турнір з китайських воїнських мистецтв ушу «Кіготь Тигра»: дві бронзи, одне срібло i 2-ге місце у Гранд Фіналі

Знявся у фільмах: «Артефакт», «iPhone», «Останній постріл», «Українські сенсації» (1+1), знімався у рекламі, зараз продюсує фільм «Їжа», «Воїни тіні» (у якому й сам знімається в Чернівцях та інших містах і навіть країнах)

Хтось тікає у пошуках кращого за кордон, а хтось повертається для того, щоб творити на рідній землі. Віктор Мігалчан – чернівчанин, який став відомим далеко за межами Чернівців і України. Молодий, талановитий і перспективний юнак завдяки великому бажанню, наполегливості і підтримці рідних досяг значних результатів в кар’єрі і не збирається зупинятися. Увесь час – ще від шкільних і студентських років – хлопець намагався бути кращим і йти за «внутрішнім покликом» своєї душі.
Нещодавно Віктор Мігалчан повернувся до рідного міста. Сюди його привела не тільки робота над новим фільмом, а й прагнення допомогти власному народові у важкі воєнні часи – доброчинністю і кінематографом. Бійцям АТО він допомагає волонтерськими внесками, і всім – гарними фільмами.
«Кіно – це позитив, насамперед. Воно може стати справжніми ліками для наших людей у воєнний час, може протистояти негативу, жорстокій інформаційній війні з боку противника… Людям потрібна розрядка, щось, що підніме їх настрій і бойовий дух… Був час, коли мої люди і моя земля дали мені достатньо і допомогли, тепер я хочу допомогти їм, жити і творити на благо своєї держави» – каже продюсер.

«Воїн тіні» – продюсер і актор
«Воїни тіні» – новий документальний біографічний фільм продюсера Віктора Мігалчана, який зніматимуть, серед інших міст, і в Чернівцях. Йдеться саме про тих, хто займається у-шу, яких важко розпізнати за зовнішніми рисами і вони залишаються наче «в тіні». Робота має стати своєрідною візитівкою Чернівців, рекламою міста і його унікальної архітектури. Зйомки в Чернівцях розпочнуться в червні, після чого їх продовжать ще в кількох містах України та в американському Сан-Франциско.
Ідея фільму виникла в китайського уряду, який виділяє бюджет стрічки – багаторічному популяризатору китайської мови, каліграфії та китайського мистецтва у-шу та вплив китайської культури на його життя.
– Як ви почуваєтеся водночас в ролі і актора, і продюсера у новому фільмі «Воїни тіні»?
– Чудово почуваюся. Мені абсолютно не важко – на знімальному майданчику я виконую все те, що мені говорить режисер, а продюсер я поза майданчиком. У ролі продюсера я спробував себе нещодавно, але продовжую цього навчатися, освоювати ази цього мистецтва – як і акторського. У всьому мені допомагає команда досвідчених талановитих фахівців. Якщо щось не виходить – завжди є до кого звернутися.
– Яким жанрам фільмів віддаєте найбільшу перевагу і в яких образах вам найкомфортніше?
– Як актор, намагаюся розвиватися у різних жанрах. Поки проблема виникає тільки тоді, коли потрібно зіграти людину закохану, але я над собою працюю (сміється – авт.). Щодо фільмів, то я віддаю перевагу таким фільмам, у яких є зміст і сенс. Раніше, коли я ще не був задіяний у кінематографі, я передивився, мабуть, сотні разів фільми із Джет Лі, Джекі Чаном… Зараз, працюючи у цій сфері, я бачу цю «кухню» зсередини, тому ставлення до цих фільмів вже трохи змінилося. Першу пропозицію щодо роботи у цій сфері я отримав у 2008 р., але потім нас спіткала криза, тому зараз другий шанс я вже не втрачу.
– Що нового відкрили для себе в останній час, окрім кінематографу?
Поки я намагаюся бути на всі 100% задіяним у тій сфері, в якій на даний момент працюю, тому вільного часу практично не маю. Можу лише сказати, що нещодавно я відвідав театр у нашому місті. По-іншому почав дивитися на архітектуру та локації міста: бачу вже не просто будинки, шматок матеріалу, а те, що несе в собі великий сенс і що я хочу використати у кінематографі. Я хочу показати всім, що нам є чим пишатися, наші прекрасні місця і локації, наш побут і звичаї, українську душу, Буковину у всій її красі. Я прагну розвивати себе у цій сфері і допомагати нашій державі, прославляючи її, залучаючи інвесторів до зйомки нових картин. Кіно дуже важливе для кожного з нас і для країни в цілому. Кіно – це позитив, те, що заряджає людей. Якщо я можу вкласти щось нове у розвиток цієї індустрії, то я вкладаю.

Економіст-міжнародник і піаніст

– Освіту маєте економічну, спеціалізуєтеся на міжнародній діяльності…
– Радився з батьками (вони лікарі, але мене лікарська справа ніколи не цікавила), обрав міжнародні економічні зв’язки, мені це ближче. Постійне спілкування з людьми, дипломатія, переговори – тут я почуваюся «як риба у воді». Батько зайнявся бізнесом, а я йому почав допомагати і відчув, що мені це дійсно цікаво, приносить задоволення. Мене ніхто ніколи ні до чого не силував, я обрав те, чого сам хотів. Тож ніколи не шкодував про свої рішення. Маю ще одну освіту – закінчив дипломатичну академію, а також займаюся музикою – я піаніст, і продовжую в цьому вправлятися. Дуже люблю музику і не уявляю собі життя без неї. Улюблений твір, яким насолоджуюся – одинадцята соната Моцарта. Разом з тим, абсолютно прихильно ставлюся до інших напрямків: мені подобається і рок, і реп, і хіп-хоп і арен-бі. Одного разу я навіть сам «репував» (сміється – авт.), мені сподобалося. Я абсолютно нормально ставлюся до музики як до продукту, створеного у сфері бізнесу, так і як до чогось духовного, творчого. Поважаю людей, які завдяки своєму великому бажанню, наполегливості і творчій праці можуть створити якусь свою «фішку», бренд, зацікавити споживача, «просунути» свій продукт, гарно його подати і сподобатися публіці. Це круто, я це підтримую. Чому ні?
– Як проводите дозвілля?
– Ще зі студентських років у мене практично не було вільного часу – постійно був зайнятий навчанням і тренуванням. Для того, щоб бути у хорошій формі і гарно виглядати, потрібно достатньо спати, вживати поживну корисну їжу, слідкувати за собою… Режим, який був у мене за роки навчання в університеті, не змінився, просто замість пар з’явилася робота та інша громадська діяльність. Я про це зовсім не шкодую. Бути постійно зайнятим, рухатися – це супер, в цьому все життя! Увесь кайф!
Зупинитися – означає вмерти!

Мистецтво У-Шу

– Я не займаюся у-шу як видом спорту – це було б абсолютне обмеження мистецтва. Я популяризую у-шу в цілому, а це ціла філософія і культура, яка вимагає деталей, які роблять її особливою і самобутньою. Якщо розглядати у-шу лише як вид спорту, то насамперед варто зазначити, що це важкий спорт. Взагалі в ушу потрібно, приблизно 5-6 років тільки для того, щоб отримати добру базову підготовку. І фізично, і морально це дуже довго і важко, не кожен може це витримати. Воїнське мистецтво у-шу можна порівняти із розведенням вогню у давні часи, біля якого потрібно було довго сидіти і наполегливо терти камінь об камінь, щоб отримати оту життєдайну іскру. Так само і тут: для того щоби чогось досягти, потрібен час і наполегливість.
– Ви маєте Академію бойових мистецтв у США?
– У Штатах я провів три семінари з у-шу. Потім мене запросили на всесвітньо відомий турнір китайських бойових мистецтв «USA Open» 2013р. у Нью-Йорку, на Східному узбережжі, після чого я виступав у Каліфоррнії на інших турнірах СМАТ і Кіготь тигра, а вже у 2015 році у Сан-Франциско, але вже не сам, а разом зі своїми учнями академії PNMAA з США. Вони неодноразово отримували нагороди і тепер продовжують тренуватися і навчатися, а я їм допомагаю, коли буваю у США і підтримую з ними зв’язок.
Для мене авторитетами є ті люди, які чогось досягли у своєму житті: до прикладу, такі відомі актори, як Сталлоне (чи правильніше, а не за звичним «совковим» перекладом – Сталоун) чи Шварценеггер, який, будучи родом з маленького містечка, став губернатором цілого штату Каліфорнія! Обидва актори прославили себе в кіноіндустрії і їх довго пам’ятатимуть, я у цьому впевнений. Також великими авторитетами є мої батьки, які дали мені все необхідне і виховали, також мої родичі, друзі, колеги і своя окрема велика родина з у-шу, з якою ми завжди підтримуємо тісний зв’язок.

Повернення на рідну землю

– Цікавитеся політикою?
– Так, цікавлюся, стежу за подіями. На Майдані був постійно – попри численні пропозиції виїхати за кордон. Зараз на нашу державу і людей з боку агресора здійснюється потужний негативний вплив, ведеться тривала жорстока інформаційна війна, нас звинувачують у несусвітніх речах, до чого ми не маємо жодного стосунку… Це не просто хвилює, це вже дістало. Рано чи пізно це все закінчиться, але зараз людей потрібно якось підтримати і допомогти їм. Я чим можу, допомагаю, ми відправляємо різні доброчинні внески, тепер працюємо над новим фільмом, щоб зарядити людей позитивом. Я цікавлюсь життям нашої країни і хочу для неї тільки найкращого. Пропагую позицію, що слід починати із себе, змінюватися самому, працювати самому. Люди повинні розвиватися незалежно від політики, і безпідставно лише звинувачувати у всьому державу. Людина стане по-справжньому щасливою тільки тоді, коли вона своїми руками сама збудує своє щастя.
– Як гадаєте, що заважає нашим людям повставати і боротися?
– Майдан засвідчив, що боротьба – реальна. А взагалі, на мою думку, людям досі не дає спокою вплив «радянщини». Людей свого часу залякали і «промили мізки». Проте, є у нас багато молодих талановитих людей, які хочуть і можуть працювати і робити щось на благо держави, у них є іскра, яку треба запалити, тобто, спрямувати їх у правильне русло і допомогти.
– Чи обов’язок кожного сьогодні – воювати в АТО?
– Я вважаю, що туди мають іти спеціально навчені цьому люди, у яких за спиною роки підготовки. Кожен має робити те, що вміє найкраще, бути на своєму місці. Тому я намагаюся допомогти своїм людям і країні тут, усім можливим.
– Чи є спокуса, маючи успіхи за кордоном, залишитися там?
– Мені моя земля і люди зробили достатньо для того, щоб я кимось став у цьому житті і розвивався. Тепер я хочу віддячити. До того ж, рідні місця дають багато сил і енергії для того, щоб творити. Я маю для кого жити і творити, у мене є сім’я, друзі, є країна, для яких ще потрібно зробити багато хороших справ.

– Як ставитеся до того, що вас називають «людиною, яка ламає стереотипи»?
– Вважаю, що кожен здатен на більше і кожен заслуговує на краще. Кожен може домогтися бажаних результатів, якщо він чітко ставить перед собою мету і йде до неї, а все інше – це порожні балачки і відмовки. Я хочу дати людям усвідомлення, що вони можуть бути кращими. Дивіться: я такий, а що заважає бути вам такими? Я чогось досяг, а ви можете досягти ще більшого. Це все не межа, бо людина за своєю природою сильна духом, вона може досягти своєю невтомною працею багатьох вершин.

Іванна БОРОДАЧ, «Версії»

Запис Віктор Мігалчан: «Зупинитися – означає вмерти!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зайнялась ушу – забула про головні болі

Марина завжди захоплювалася бойовим мистецтвом. Саме через це почала займатися карате – доволі жорстким видом спорту. Тоді, до речі, отримала чимало травм, проте не здалася.

Якось дівчину запросили на буковинський фестиваль з ушу. Після побаченого вона твердо зрозуміла: у карате більше не повернеться.

– В ушу зовсім інші рухи, прийоми, техніки, можливості, великий спектр різноманітної зброї – мені дуже сподобалося. Карате – це лише один стиль єдиноборства, а в ушу їх близько двохсот! – розповідає Марина. – Тож п’ять років тому я почала займатися ушу. І буквально закохалася у цей вид східного мистецтва.

Перші тренування не давалися легко. Нині спортсменка зізнається, що вони нагадували катування. Аби приступити до вивчення прийомів, узятися за зброю, треба спочатку підготувати своє тіло. Тож без гарної розтяжки та пресу не обійтися.

– Перші тренування по-своєму загартовують: ти або не витримуєш і назавжди кидаєш цю справу, або ж залишаєшся з нею на все життя, – зізнається Марина Савчук. – Я залишилася. Намагаюся працювати у різних стилях. Хоча тренер вважає, що я себе перевантажую. Були, звісно, і розтягнення зв’язок, і перелом… А коли відпрацьовуємо вправи з шаблями, виходжу із зали у порізах та синцях… Проте є і позитивні моменти. Серед них не лише перемоги. Колись на карате отримала струс мозку. Після цього не могла позбутися головних болей – вже і пігулки не допомогали. Коли ж прийшла на перше тренування з ушу, мій тренер Віктор Мігалчан сказав: від сьогодні – жодних пігулок. Тільки зелений чай, вітаміни і тренування. Через два тижні я вже й забула, що в мене колись боліла голова.

Перемогла із болем в нозі

Незважаючи на досвід та гарну фізичну форму, чернівчанка не сподівалася на успіх на Чемпіонаті світу. Сумніви виникали через те, що поїхала на змагання із травмою.

– Напередодні чемпіонату сильно потягнула коліно. Біль був жахливим, важко було ходити. Проте від участі у змаганнях не відмовилася. Просто зібралася духом – і перемогла! – розповідає Марина. – Хоча на подібні змагання з’їжджаються дуже сильні конкуренти. Цього разу за перемогу боролися 100 кращих у світі учасників.

– Ушу – бойове мистецтво, у якому вік і стать не мають значення. Серед спортсменів, які зі мною тренуються, найменшому – сім років, а найстаршому – 47, – каже чемпіонка. – Перші три роки опановується техніка, і лише після цього вона відпрацьовується на партнерах. Звісно, намагаємося мінімізувати травми. Але повністю їх уникнути неможливо.

Гарно впливають тренування на розвиток дітей. При чому не обов’язково, щоби хлопець чи дівчинка дійшли до серйозних змагань чи поєдинків, головне – база і філософія, які закладені у цьому мистецтві. До того ж, на відміну від тенісу чи бальних танців, ушу – не дуже дорогий спорт.

– Якщо вирішуєш дійсно професійно займатися ушу, доведеться трохи «витратитися» на бойове обладнання. Зокрема, бойовий веєр коштує близько 25 доларів, палиця – 20, шабля – 40, – ділиться спортсменка. – Костюми для виступів замовляю у Китаї. Ціна одного – у межах 100 доларів.

Чернівчанка, якій всього за п’ять років вдалося опанувати філософію та техніку ушу, зізнається, що кожне тренування та виступ для неї – це феєрверк різних стрибків, технік, акробатики, володіння тілом і зброєю. Тож, хоча це і бойове мистецтво, жінка у ньому залишається жінкою – стрункою, гнучкою та ніжною.

Запис Чернівчанка – чемпіонка світу з ушу! спершу з'явиться на Медіа-Версії.