Мистецький проєкт «Цецин, Цецино, Цецина…» здобув перемогу в грантовій програмі благодійного фонду «Кращим БУТИ». Його ініціаторка та керівниця – Лариса Курущак, відома культурна діячка, завідувачка відділу маркетингу, розвитку і комунікацій Чернівецького обласного художнього музею.

10 липня 2025 року у приміщенні туристично-інформаційного центру Чернівців відкрилася виставка «Цецино. Палітра мрій». Тут представлено близько тридцяти творчих робіт учнів Чернівецької художньої школи ім. М. Івасюка (викладачі І. І. Каленик, В. І. Беженар), а також юних художників із гуртків «Арттерапія» і «Дивосвіт» Міського палацу дітей та юнацтва (керівники С. М. Крачило та Н. Р. Бойчук).

Майбутня художниця і співоча зірка  Єлизавета Беженар виконала  пісню “Гімн Цецино” на слова і музику Валентини Чолкан.

Метою проєкту є створення серії мистецьких листівок із репродукціями творів як професійних митців, так і юних художників, натхненних загадковим образом Цецина. Це не просто виставка — це спроба відкрити мешканцям і гостям Чернівців інший вимір нашого міського пейзажу, де природа переплітається з історією та мистецтвом.

На вернісаж завітали автори робіт, історики, краєзнавці, чернівчани, для яких Цецино — не лише географічна точка, а частинка рідної душі міста.

На завершення виставки гості довго спілкувалися, ділилися враженнями і всі без винятку хотіли сфотографуватися з розкішним вінком, сплетеним із польових квітів. Я впевнена, що ці квіти зібрані саме на Цецино — вони пахли лісом, сонцем і вітром з вершини гори. Це був неймовірно гарний і запашний оберемок, який став ще одним символом краси й натхнення, що дарує нам Цецино.

На жаль, через тимчасові технічні проблеми мій власний блог на WordPress наразі заблоковано, тож кількість світлин, які можу додати до цієї розповіді, обмежена. Та сподіваюся, що це лише тимчасова прикрість, і згодом я зможу поділитися повною фотоісторією про цей чудовий етап проєкту.

Цецино продовжує жити у мистецтві, спогадах і мріях. І це лише початок його нової історії.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Цецино: гора історій, мрій і мистецтва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Експедиція пролягла мальовничим маршрутом уздовж хребта, який завершився сходженням на сам хребет. Тут, серед лісу і каміння, оживають легенди, а вітер приносить з собою подих історії.

Про Цецинську фортецю збереглося чимало відомостей, часто оповитих легендами. Ще в XVIII столітті австрійський офіцер Фон Міг, укладаючи карти Буковини, позначив на мапі Цецинську гору й зазначив – там стоять руїни давнього замку. А коли вже Чернівці розбудовувались у часи Австрійської імперії, каміння з цих руїн ставало матеріалом для нових будівель міста… У документах  фортифікаційна споруда згадується у різному звучанні: Цецин, Цьцина, Чечюнь, Нечюнь, Цецунь, Чечунь…

Уявіть собі світанок над Чернівцями, коли перші промені сонця ледь торкаються схилів Цецинської гори… Саме тоді почалася ваша експедиція — захоплива подорож у серце природи, де кожен камінь дихає легендами, а вітер носить голоси предків.

Юні художники тримали олівці та блокноти, створюючи ескізи. Хтось захоплено змальовував кору старого бука, інший — вигадував контури таємничих обрисів у тумані над озером. Ці замальовки були не просто малюнками – вони були вікнами у глибину душі Цецинської гори і її околиць. І тоді лунали пісні пані Валентини Чолкан. Голос її – чистий, дзвінкий, сповнений сили й ніжності. Вона співала те, що зростало разом із землею, деревами, тінями. Вона ніби розповідала історії, які шепоче сама гора…

Керівницею проєкту виступає Лариса Курущак — завідувачка відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею. Подорож перетворилася на справжній пленер для юних художників гуртка «Арт-терапія» МПДЮ під керівництвом Світлани Крачило, а також учнів Чернівецької художньої школи . Вони замальовували краєвиди, вловлюючи подих вітру, гру світла на кронах дерев, шепіт історії… До них долучилися знані митці — художниця з Києва Катерина Рудакова та художник Василь Беженар, методист Центру культури Буковини.  Атмосферу урочистості пронизав гімн Цецину — нова пісня, слова й музику до якої створила пані Валентина Чолкан, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Пані Світлана Крачило розповіла і локальну легенду про Духа Цецинської гори, яку пов’язують з іменем Агій. Згідно з деякими версіями фольклору, на вершині або в глибині Цецинської гори мешкає дух-охоронець, який зветься Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель.

Привали біля озера ставали моментами тиші та єднання. Дзеркальна вода відбивала небо, а над гладдю іноді пролітали птахи, наче хранителі спокою. Тут дихалося по-іншому — повніше, глибше. І десь на вершинах хребтів, під шелест вітру, наче з самої землі здіймалася музика.

Спить ставок, де колишуться віти,
Вітерець в верболозах заснув,
Десь заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну…

Все це – чарівне єднання природи, творчості, музики і легенд…

Пам’ятаємо, що Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель. Сподіваємося, що збережемо ці буки, ліси, природу…

Пані Катерина створила чотири живописні роботи, які вже стали частиною фонду майбутньої виставки проєкту. І юні художники також додали до фонду свої живописні роботи.

Наша експедиція на Цецино була не просто мандрівкою — це була ініціація у глибший світ, де людина відчуває зв’язок з предками, землею та власним серцем...

 Далі буде…Зустрінемося в наступній історії!

Про старт експедиції більше за покликанням – Цецино: повернення легенди…  

Про озерце на Цецино за покликанням – 48°17’54.0″N 25°47’05.0″E – озерце на Цецино

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

3 вересня, 1970 року, з Театральної площі, в прямому етері з Чернівців на всю Україну, вперше прозвучали пісні Володимира Івасюка «Червона рута» і «Водограй», їх виконували – автор Володимир Івасюк та вокалістка Олена Кузнецова. І щороку, починаючи  від 2007-го, на Театральній площі Чернівців проходить «Свято української пісні». Цього року – вчотирнадцяте.

Сьогодні, 13 вересня 2024-го,  учасниками концерту були артисти Чернівецької обласної філармонії ім. Д.Гнатюка та вихованці музичних шкіл. Виконавці виконували твори композитора Володимира Івасюка.

На Театральній площі  можна було оглянути фотовиставку «Фоточелендж «Володимир Івасюк на тлі архітектури Чернівців»: повтор стрітфото В. Івасюка в сучасних Чернівцях».

Завершив свято виступ народного артиста України Павла Дворського та його синів – Павла й В’ячеслава. Разом із усіма присутніми на святі вони виконали «Червону руту».

Свято української пісні вперше відбулося 13 вересня 2007 року з нагоди 37-ї річниці від дня першого виконання «Червоної рути» й «Водограю» Володимира Івасюка. Ідейним натхненником його проведення був заслужений діяч мистецтв України, письменник Мирослав Лазарук.

“Червона рута”

“Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії”

Депутати Чернівецької обласної ради на засіданні колегії ухвалили рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Буковини» українському композитору-виконавцю, музиканту, поету Володимирові Івасюку (посмертно) та генеральному директору-художньому керівнику, головному диригенту Національної заслуженої академічної капели «Думка» Євгенові Савчуку.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис 54 роки «Червоній руті» і «Водограю»! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лекція «Мій Юрій Федькович». Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

Відкриття ювілейної, до 85-річчя від дня народження, виставки талановитого майстра з художньої обробки дерева Якова Петращука.

Завершення проєкту «Букове зерня». Вручення каталогів учасникам проєкту «Букове зерня» (фінансова підтримка БФ «Кращим Бути») у просторі виставки «Наш Федькович» (малюнки, артбуки, мальописи-комікси юних художників з Чернівців і Вижниці). «Найважливіший результат – формування численного мистецького кола Федьковича, як дорослих, так і зовсім юних буковинців», – Лариса Курущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи ЧХМ, кураторка мистецьких заходів.

Офіційне завершення проєкту «Букове зерня» відбулося у формі вручення каталогів усім учасникам проєкту. До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). Більше про один з етапів проекту можна подивитися за посиланням – «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня».

Це вже повністю проілюстрована казка “Бідолашко” Юрія Федьковича. Варто б було видати таку книгу з роботами сучасних дітей, з їх баченням цього твору Юрія Федьковича.

У післямові до катологу творчих робіт юних художників “Наш Федькович” Лідія Ковалець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зазначила: “Пропонований каталог – справді незвичайне мистецьке видання, може, найоригінальніше, найцікавіше з усіх пошановувань Юрія Федьковича до його 190-ліття. Бо діти внесли у знайомий образ стільки свіжості думок, майстерності своїх пальчиків, що це не може не захоплювати.”

До 85-літнього ювілею Якова Петращука з ініціативи відомої художниці Оксани Петращук-Гинги, доньки майстра, відбулася персональна виставка талановитого майстра з художньої обробки дерева До експозиції увійшли вироби з художнього текстилю, над якими працювали спільно і батько, і донька.

Яків Пантелейович Петращук народився 10 серпня 1939 року в селі Горошова Борщівського району Тернопільської області. 1971 року закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва. Майстер художнього різьблення по дереву. Працював на сувенірній фабриці. Був постійним учасником районних та обласних виставок народного мистецтва від 1960-х років. У 2023 році в Чернівецькому художньому музеї взяв участь у тематичній виставці «За красою», присвяченій 160-літньому ювілею Ольги Кобилянської й подарував установі декоративну вазу із серії «Букове зерня». На цьогорічній виставці є можливість побачити інші вироби з цієї серії.

Не одне покоління науковців, митців, дослідників зосереджуючи увагу на осмисленні особистості та творчого доробку Великого Буковинця, по-своєму розуміє та інтерпретує його, адже сприйняття цієї складної багатовимірної постаті доволі неоднозначне і розмаїте. Проте для кожного з нас Юрій Федькович ототожнюється з Буковиною, Гуцульщиною.

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

Лекція «Мій Юрій Федькович» від Валентини Чолкан, доцента кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

…«Де ти, чуро?
Тож ми твердо, хлопче, спали!
Подивися на світ божий,
Чи соколи не злетіли,
Щоб нам стати в брань з пекольним
Чортовитом! Меч і стріли!
А як в’ни ще не злетіли,
То ще далі спати мушу;
А як в’ни уже злетіли.
Тогди в брань з проклятим рушу.
Добувати нашу славу.
Добувати руску волю!»
О, злетіть вже раз, злетіте,
Ви сокілскії соколи!…

Юрій Федькович, Король Гуцул (2)

Дякуємо автору проєкту Ларисі Курущак та всім  учасникам заходу, глядачам,  які змогли завітати у Чернівецький художній музей, або ще завітають!  Мистецьке Коло Юрія Федьковича потужне, різнобарвне і збільшується з часом.

Більше фото з заходів у музеї за посиланням – Мистецькі заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї. 

І у цей день, 8 серпня, чернівчани вшанували пам’ять «Буковинського Соловія» покладанням квітів до його пам’ятника.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Завершення проєкту «Букове зерня» і заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці глядачі могли побачити традиційний стрій буковинських гуцулів з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею та Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Представлені сардаками, мантами першої половини ХХ ст. з Довгопілля, Дихтинця, Виженки та Заставни. Автори проєкту – дизайнер Світлана Крачило та етно-консультант Олена Прокоп‘юк, мають на меті популяризувати стилізований верхній одяг, що базується на українських автентичних образах. В.о. директора ЧОКМ Оксана Ротар поділилася історією створення виставки та прийдешніми подіями у рамках проєкту.

Мій сардак

Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

З привітальними словами на відкритті виступила радниця голови Чернівецької обласної військової адміністрації Юлія Грицку-Андрієш.

Перед присутніми на відкритті виступив  Ярослав Кушнір, композитор, педагог.

Поетеса та волонтерка Олена Рєпіна розповіла про проєкт ментального здоров’я «Ключ» для наших захисників.

Привітала глядачів і майстриня Олена Ясінська, учасниця благодійного проєкту “Сорочка для захисника”, доцент кафедри фізіології Буковинського медичного університету.

У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Автори проєкту переконані, що нині адаптований до сучасності сардак може набути символічного знаку, який пов’язує українців із минулими поколіннями та дає силу й опору для боротьби проти ворога.
Музейні працівники спільно з командою Sardak.ua творчо втілили основну ідею виставки «Не скину тя, мій сардаче», композиційно поєднавши автентичний сардак із військовою тематикою у вигляді бліндажів із камуфляжної сітки, яку виготовили матері та дружини військовослужбовців з ГО «Крик душі».
Виставка триватиме до кінця серпня, а на початку вересня очікуйте у ЧОКМ презентацію другої частини проєкту – вже із осучасненими сардаками. Інформація з сторінки ЧОКМ на фб.

Дякуємо організаторам і учасникам виставки  «Не скину тя, мій сардаче». Чекаємо на продовження.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – Виставка «Не скину тя, мій сардаче!» у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича виставка «Не скину тя, мій сардаче!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відбулася і презентація книги поезій Я.В. Кушніра «Звучання самотності». Дизайн обкладинки, художнє оформлення –  Раїси Рязанової, чернівецької художниці, поетеси.

На творчий вечір поезії і музики завітали колеги, друзі, художники, поціновувачі і поезії, і флейти, працівники Чернівецького художнього музея, Чернівецької обласної  універсальної наукової бібліотеки  ім. Михайла Івасюка, музичної школи №1, освітяни.

Пані Валентина Андріївна Чолкан, викладач Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича емоційно, захоплено висловилася і про цю збірку поезій Ярослава Володимировича.  /Для себе я пригадала з уроків української літератури  п’ять основних розмірів: двоскладові — ямб і хорей, трискладові — дактиль, амфібрахій, анапест. / Вірші Я.В. Кушніра – верлібр.

Ми почули і музичні твори Ярослава Володимировича. Багато мелодій нашого краю, Буковини. І всі музичні твори звучали пристрасно, емоційно,  створючи особливу образність, може і драматичну. Адже в Україні війна… А вже на завершення  про творчість музиканта і поета пані Валентина Чолкан заспівала акапельно «Налетіли журавлі…»

... Ходить батько по лану,
Ходить батько по лану,
Кличе діти додому,
Кличе діти додому.

Ідіть, дітки, додому
Ідіть, діти, додому
Не буде вам розгону,
Не буде вам розгону...

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

Я.В. Кушніра привітали колеги з музичної школи №1.

На завершення Леся Ілярівна Щербанюк розповіла про майбутній мистецький проєкт з історії музичної школи, її викладачів класу флейти і вручила подарунки-книги.

Дякуємо Ярославу Володимировичу Кушніру за презентацію і творчий вечір. Дякуємо  Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім читачам, колегам, освітянам, музикантам за  зустріч.  Бажаємо Я.В. Кушніру нових творчих успіхі. Миру Україні і перемоги!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Творчий вечір поезії та музики Ярослава Кушніра спершу з'явиться на Медіа-Версії.