Але вечір 19 серпня у чернівецькому артпросторі «Bunker 2.0» на виставці «Між небом і землею» відкрив Олену з нового ракурсу — через об’єктив її власного мобільного телефона. Фото, які я робила теж мобільним телефоном вчора, але, вочевидь, в Олени якість мобільного трохи інша.

Для цього фінального фото пригадаємо Банаха — Тарського (або парадокс «подвоєння кулі»), який у жартівливій формі часто називають «парадоксом про торт». Математично він доводить, що тривимірну кулю (або наш торт) можна розрізати на скінченну кількість шматочків і скласти з них… два точно таких самих торти! Якби цей парадокс працював у реальності, шерпського торта точно вистачило б на всіх чернівецьких математиків-альпіністів і не тільки математиків!

Запис Парадокси нескінченності: Олена Карлова між небом, землею та Еверестом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

17 червня у залі магазину «Gorgany» у Чернівцях відбулася довгоочікувана зустріч із Оленою Карловою, учасницею експедиції Satori Makalu Expedition – Spring 2025. Присутні ставили Олені Карловій питання: Чи вистачало харчування на маршруті? Що ви їли перед сходженням? Цей чай з імбиром — справді допомагає? З собою брала фарби для малювання? Олена розповідала просто і з гумором: їжа — максимально практична, енергетичні батончики, горішки, крупи. А чай з імбиром — не вигадка, а рятівний засіб: він і зігріває, і стимулює. Щоб підтвердити сходження на вершину, альпініст має на певний час зняти кисневу маску, зробити фото. І це – не просто для селфі, це доказ, який фіксує шерп, що супроводжує. Бо вершина — це відповідальність.

Окремо звучало питання: чому саме Макалу?
Ця вершина не така популярна, як Еверест. Вона – найбезпечніша. Але вона технічно складна, вітряна, з льодовими стінами і з мінімальними шансами для помилок. Саме в цьому може її привабливість. І ще Олена говорила про 30 годин без сну, у русі, про власні межі, які виявилися ширшими, ніж здавалось.

Виявилося, що навіть парасолька може стати важливою річчю у гімалайському сходженні, а наклейка 7 Summit Club розтала десь в снігах… Ми побачили і меню на сніданок, виписане олівцем на клаптику паперу, і новий 2082 рік (у непальському календарі), і різдвяний кошик, який розмальовували учасники експедиції – кожен залишив у ньому трохи барв. Дуже зворушливим було відео, як місцевий житель (шаман) благословляє спорядження альпіністів, освячуючи шлях на вершину.

Також серед учасників, які здолали цю гору, була і принцеса з Катару – Шейха Asma Al Thani, що стала ще однією зіркою експедиції, як і наша Олена. «Кисень — це потужний допінг», – повторила Олена. Але навіть із киснем кожен крок на висоті — це виклик, де вирішальну роль грають витривалість, психологічна стійкість і довіра до свого провідника.

Особливу роль відіграють і шерпи: вони супроводжують команду, допомагають нести спорядження, кисень, забезпечують теплою водою в таборах. А хто приносить чи несе охолоджене пиво, призабула. Під час розповіді Олена особливо тепло згадувала свого шерпа – Pemba Dorchee. В експедиції кожен учасник може замовити одного або навіть двох шерпів, залежно від своїх потреб, стану здоров’я і досвіду. І залежить від фінансів альпініста.

Ще одна тема в альпінізмі: сходження з киснем /без кисню, з шерпами / без шерпів, і вона багато в чому визначає рівень підготовки, філософію й навіть престиж альпініста у професійному середовищі. Але це тема зовсім інша. Просто на зустрічі було таке питання. Під час весняного вікна у травні 2025 року двоє польських альпіністів намагалися піднятися на Макалу без кисню і без шерпів. Це був їхній свідомий вибір – вони хотіли пройти маршрут альпійським стилем, без додаткової підтримки. На жаль, під час спроби один із них отримав набряк легенів. «Кисень — це потужний допінг», – повторила Олена. Але навіть із киснем кожен крок на висоті – це виклик, де вирішальну роль грають витривалість, психологічна стійкість і довіра до свого провідника.

І ось — вершина Макалу, 11 травня. Фото короткого моменту мрії, що здійснилася. Але, як каже майже  кожен альпініст, вершина — це лише половина шляху…

Розмова в «Горганах» залишила багато запитань, які хотілося поставити Олені особисто. Тож я запропонувала їй коротке інтерв’ю, щоб розкрити теми, які хвилюють не лише альпіністів, а й усіх, хто шукає свої вершини. Ось кілька фрагментів нашої бесіди:

— Кажуть, що поезія — це вершини слів. Якщо зіставити вірш із гірською вершиною, то що для Тебе складніше «підкорити» — сувору гору чи білий аркуш? І чи пишуться вірші легше на висоті чи внизу?

— Я давно не пишу віршів. Не відчуваю потреби. Але не виключаю, що з часом вона з’явиться. А може й ні.
Що складніше?.. Складніше робити те, що ти ніколи не робив. Те, що ти робиш вперше у своєму житті.

— Шлях на вершину — це лише половина справи. Часто спуск буває складнішим, хоч відстань та сама. У цьому є певний життєвий парадокс: те саме — але зовсім інше. Ти це відчула на Макалу? І що для Тебе важливіше — дістатися точки на мапі чи ті відчуття і переживання, які дарує дорога?

— Для мене підйом і спуск – це не два різних процеси, а дві частини однієї справи, і ці частини не можна розглядати та оцінювати окремо. Вони не існують нарізно. Яка з них складніше – це індивідуально, мені спуск фізично і психологічно дається легше, ніж підйом.
Чи дістатися точки на мапі чи відчуття дороги – мені важливі обидва цих аспекти. Скажу так, що другий для мене випливає з першого. Надзвичайно важливо дістатися тої точки. Якщо ти це зробиш – звісно, будеш цінувати і пам’ятати усі відчуття і переживання. Якщо не дістанешся – то тобі залишаться тільки відчуття і переживання. І тоді другий аспект вийде на перший план, як певною мірою «виправдання» того, що не вдався перший. Можливо, людина, яка за своє життя досягла багато «точок екстремуму», починає більше цінувати сам шлях до мети. Але якщо ця точка – твоя перша, то ті цінності, які ти усвідомлюєш чи переоцінюєш на шляху до неї, є вторинними.

— Уявімо, що вершина Макалу — це палітра фарб. Якими трьома кольорами Ти б її намалювала? І чи існує в горах колір, який словами передати неможливо?

— Чорний, білий та яскраво-синій.
І так, в горах є колір, який неможливо описати словами. Це – колір життя.

— Кажуть, що в гори не беруть випадкових людей. Хтось стає тобі ближчим, хтось залишається у спогадах, як світлий епізод. Кого Ти згадуєш із вдячністю після Макалу?

— Насправді, я – той, кого називають «гірський турист». Це не я когось беру чи не беру в гори. Це мене хтось бере або не бере. Вдячна усій команді наших шерпів, бо без них моє сходження не вдалося би однозначно. Справжні професіонали і надійні партнери.

— Математики кажуть: між будь-якими двома вершинами можна знайти безліч інших точок, хай навіть мікроскопічних. Чи віриш Ти, що після підкорення Макалу з’являться ще сотні “нових вершин” у Твоїх планах чи мріях? І чи існує для альпіністів та мрійників межа, за якою можна сказати: “Я досягла всього”?

— Математики так не кажуть Альпіністи не кажуть «підкорення» А якщо мрійник дійшов до межі, за якою можна сказати «Я всього досяг», то скоріше за все він вже не живе… Мрійник має вершини в планах доти, доки існує на цьому світі.

— Яке найважливіше слово чи думку Ти хотіла б залишити наприкінці нашої розмови — для тих, хто шукає свою вершину?

— Шукати вершину не треба, вона сама вас знайде. Якщо ви її будете достойні. І це станеться тоді, коли ви навіть не сподіватиметесь.

І так, як математик, я визнала свою помилку: між двома вершинами буває одна-єдина точка — зустріч із особливою людиною.
На завершення — щира подяка Олені Карловій: за її теплу, глибоку, захопливу розповідь і здатність об’єднувати навколо гір тих, хто там був, і тих, хто ще тільки мріє туди вирушити.
Нехай у кожного буде вершина, яку хочеться шукати, знаходити, відкривати.
Бо кожна вершина починається з першого кроку…

©Тетяна Спориніна,
фото автора.

Запис Олена Карлова: «Так, у горах є колір, який неможливо описати словами. Це – колір життя.» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

𝗠𝗮𝗸𝗮𝗹𝘂 𝟮𝟬𝟮𝟱: 𝗔 𝗦𝘂𝗺𝗺𝗶𝘁 𝗼𝗳 𝗚𝗿𝗶𝘁 𝗮𝗻𝗱 𝗚𝗹𝗼𝗿𝘆 
 Huge congratulations to the Satori Makalu Expedition – Spring 2025 team for the safe and successful summit of Mt. Makalu (8,485m) on May 11, 2025!  Your strength, determination, and teamwork took you to the top of the world’s 5th-highest peak – an extraordinary achievement!  Massive respect to every climber and support member who made this dream a reality. Here’s to reaching new heights together!

Щиро вітаємо команду експедиції Саторі Макалу – Весна 2025 року з безпечним та успішним сходженням на вершину гори Макалу (8485 м) 11 травня 2025 року!Ваша сила, рішучість та командна робота привели вас на вершину 5-ї за висотою вершини світу – надзвичайне досягнення!Величезна повага кожному альпіністу та члену команди підтримки, які втілили цю мрію в реальність. За спільне досягнення нових висот!

Експедиція Макалу (8485 м/27 838 футів)

П’ята за висотою гора у світі, Макалу, розташована в Махалангурських Гімалаях, за 19 км на південний схід від гори Еверест. На межі між Непалом та Китаєм, одна з восьмитисячників, Макалу — це розрізнена вершина, форма якої нагадує чотиригранну піраміду. Гору Макалу  (8485 м/27 838 футів) вперше підкорила американська команда під керівництвом Вільяма Сірі навесні 1954 року. Експедиція на гору Макалу  складалася з членів клубу Сьєрра, включаючи Аллена Стека, Вільяма Е. Лонга, і називалася Каліфорнійською гімалайською експедицією до Макалу.

Південно-східний та Північно-західний хребет – основні маршрути для скелелазіння на горі Макалу. Підйом на вершину висотою 8485 м зазвичай займає близько 54 днів. Більшість альпіністів можуть піднятися на Макалу як навесні, так і восени. Однак весна більше підходить для гарної погоди та снігових умов. Гора розташована за координатами 27°53’21” пн.ш. та 87°05’27” сх.

Олена Карлова- професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівець з математичного аналізу, знана у міжнародному науковому середовищі. Вона не лише викладає й досліджує, а й формує покоління молодих вчених.

11 травня 2025 року Олена Карлова підкорила Макалу — п’яту за висотою вершину світу (8485 м). Її сходження — це гімн волі, витривалості та глибокого розуміння себе. Вона пише у ФБ на своїй сторінці:

“Піді мною — хмари, наді мною — сонце, поруч зі мною — Пемба. Чому немає відчуття щастя? Бо треба спуститися…”

Олена — людина виняткова. Вона вміє поєднувати серйозну математику з тонким відчуттям краси світу, романтику та силу духу, яку формує, напевно, і гори… Життя Олени зараз, останні роки, – це шлях, де рівняння переплітаються з романтикою, а вершини гір – з вершинами людських можливостей.

Вершина — це лише половина дороги. Її розповіді у ФБ, які у ці травневі дні ми шукали, чекали, перечитували — це спокійна правда людини, яка не прагне тріумфу, а цінує шлях, партнерство, дотик до величного. Вершини — не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, — у шляху.

Окремо хочу звернути увагу на світлини, зроблені Оленою під час перебування в таборах: це унікальні кадри з повсякденного життя шерпів, носіїв і гірських гідів, зображення місцевих дітей, а також несподівані відкриття — як-от Gorkha Extra Strong Beer від Makalu Traders (країна виробник — Непал). Дехто, можливо, чекав на фото кошика з гімалайськими писанками, а ще — чарівні світлини котиків, курей, песиків, місцевих музикантів, шахістів, картярів — і не лише з-поміж місцевих. І, звісно ж, справжній гарбуз — як у пісні: “Ходить гарбуз по городу, питається свого роду…” Десь читала, що гарбуз вважається сильним талісманом, здатним вбирати в себе всю негативну енергію та захищати людину. Я не публікую ці світлини з фотоальбому Олени тут — краще побачити їх у Facebook і зануритися у світ образів, природи й побуту таборів напередодні сходження на Макалу.

Мені дуже хочеться зустріти Олену Карлову — або на наступному засіданні клубу «Брама», або на кафедрі математичного аналізу, або у парку на ранішній пробіжці. Хочу потиснути руку людині, яка є для мене справжнім супергероєм.

“А за хмарою – чисте… Для інших – неможливе… Тихо сонце пухнасте Піді мною підніметься…”
(1996)

Це не просто вірш — це передчуття майбутнього. Наче про її сходження на Макалу майже 30 років потому.

Дякую, Олено! І за інтелектуальний прапор на вершині світу.

©Тетяна Спориніна

Запис Олена Карлова підкорила Макалу. Вершини – не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, – у шляху… спершу з'явиться на Медіа-Версії.