А найстаріші знахідки сягають навіть періоду кам’яної доби. Це вироби із кременю й різноманітні пластинки, ножі, скребла, якими обробляли шкури. Для трипільської культури характерні знахідки кераміки. Для Х-ХІ століття, коли ця територія входила до складу Київської Русі, належать знахідки керамічного посуду, пряслиця й дрібненькі побутові вироби.
Археологічна експедиція в Хотинській фортеці планує працювати до кінця липня.

Запис У Хотинській фортеці знайшли руїни старовинної турецької мечеті  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На полі площею майже 20 гектарів пліч-о-пліч працюють німецькі та українські вчені. Квадрокоптер робить 3D-карту місцевості, а ще один пристрій знаходить металеві конструкції під землею. Ця техніка потрібна німецьким науковцям, аби обстежити давнє поселення. Далі зображення передається на центральний комп’ютер. Українські та німецькі вчені, що нині досліджують поселення, припускають, що йому щонайменше 5000 років.

Карстен МІШКА, професор Університету Нюрнберга (Німеччина): «Будинки, які ми знайшли, здивували нас тим, що вони обгорілі. Там величезна кількість матеріалу, не тільки повсякденний посуд, а ще й елементи культури: різні фігурки та витвори мистецтва».
Мирослав СОЛОНАР, журналіст: «Саме тут, у Шипинцях, дослідники знайшли перші поселення. На глибині півтора метра виявили рештки будівель, яким щонайменше п’ять тисяч років. Проте, скільки людей тут проживало, науковці достеменно не знають».
Унікальність їхня ще й у тому, кажуть вчені, що в Шипинцях рештки трипільської культури знайшли раніше, ніж на Київщині.
Тарас ТКАЧУК, завідувач відділення археології Національного заповідника «Давній Галич»: «Шипинці – дуже відоме поселення, ще від ХІХ сторіччя. Колись воно називалося Буковинська Троя. Його відкрив, як це часто буває, місцевий житель, що проводив розкопки, він знайшов дуже красиві глечики».
Прадавнє поселення в цьому селі вперше виявив Василь Арійчук. Жителька села пані Орися показує фотографію свого родича, яка зберігалася у неї вдома. Жінка стверджує – це саме він.
Орися АРІЙЧУК, жителька с. Шипинці: «Перший на Буковині проводив розкопки, вивчав археологічні знахідки на цій землі Місцеві жителі і надалі продовжуть викопувати рештки давніх помешкань. Часто знаходимо глечики, але не гроші».
Те, що це поселення має велике історичне значення, стверджують і історики.
Андрій ГЕВ’ЮК, історик: «Важливість для світової історії колосальна: наша Шипинецька земля постає на одному часовому рівні з культурами Єгипту чи то Шумерів, тобто великих гігантських поселень, які існували на той час».
Вчені наразі вивчають особливості тамтешнього поселення. Проте кажуть: більше інформації зможуть отримати тільки після археологічних розкопок, які запланували в Шипинцях на майбутнє.

За матеріалами телекомпанії «Буковина»

Запис У Шипинцях науковці виявили понад 20 будівель, зведених задовго до єгипетських пірамід спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Полювання на зубрів в наших лісах зображено на фресках у Візантії

– Що «розказують» про життя імператора археологічні знахідки?

– Найвірогідніше, місця, в яких проживав Андронік – це Олешків на Пруті (Івано-Франківщина) та Василів на Дністрі (Чернівеччина). Підтвердженням цього є величні християнські культові споруди, виявлені у цих поселеннях.

Під час розкопок Олешківського городища були знайдені рештки дванадцятигранної дерев’яної ротонди 12 століття. Підлога була прикрашена керамічними полив’яними плитками (її поверхня покрита шаром кольорового скла, який надає певні важливі естетичні і технічні властивості) із складною мозаїчною сюжетною композицією у вигляді кіл-омфаліїв. У середині них знаходилися великі мозаїчні зображення орла, голуба, грифона та серафимів. Дерев’яний храм у Василеві був скромнішим за розмірами, але його підлога також вкладена полив’яними плитками із зображенням орла в геральдичній позі, оленя та грифона.

Подібним чином прикрашені підлоги християнських храмів та князівських палаців лише у столичному Галичі. Крім того, полив’яні плитки з Василева були зроблені з використанням тих же матриць, що й плитки в князівській столиці.
Обидва храми в Олешкові і Василеві знаходилися на території укріплених замків-резиденцій та, швидше за все, були приватними.

Усе це наштовхує на думку, що обидва храми були збудовані спеціально для Андроніка Комніна. А той факт, що вони з дерева, а не з каменю, свідчить про короткий час (майже рік) перебування цесаревича.

Перебування візантійського цесаревича на землях Прикарпаття та Подністров’я було досить комфортним. Андронік непогано освоїв давньоукраїнську мову. Про час, проведений на наших землях, йому постійно нагадували фрески, якими він прикрасив стіни свого імператорського палацу в Константинополі із зображенням сцен полювання на зубрів.

– Як саме імператор Візантії опинився на наших землях?

– Андронік І Комнін на батьківщині користувався авторитетом серед константинопольської знаті, тому становив потенційну загрозу своєму двоюрідному брату – імператору Мануїлу І Комніну. І хоча Андронік виховувався разом із ним з дитинства, це не врятувало його від декількох тюремних ув’язнень.

Одного разу Андроніка заточили у башту Анеми (найстрашнішу в’язницю Константинополя), проте майбутній імператор зміг звідти втекти за межі Візантійської держави. Порятунок Комнін отримав у своїх родичів по материнській лінії, на землях Галицької Русі.

Таким чином у 1165 році Андронік опинився на землях Галицького князівства у двоюрідного брата Ярослава Володимирковича Осмомисла.

Існує припущення, що назва літописного міста на Дністрі – Василева виникла не від імені князя Василя (Василька), а означає «царський» від титул Андроніка «басілей», «васілис» (цар, царевич).

Запис Імператор Візантії жив на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про них – в інтерв’ю з Сергієм ПИВОВАРОВИМ, доктором історичних наук, завідувачем кафедри етнології, античності та історії середніх віків ЧНУ, директором Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ:

«Чорні» археологи – вороги науки

– Пане Сергію, Ваша робота дещо втаємничена. Не завжди дізнаєшся, де ви… копаєте, і де остання сенсація?

– Так, ви маєте рацію. У такий спосіб ми свідомо намагаємося обдурити «чорних» археологів. Більше того, коли розкопуємо щось цікаве і важливе, намагаємось змінити координати. Щоби вони не потрапили туди зі своїми металошукачами, коли нас там немає.

– Вони настільки заважають?

– Головна наша біда в тому, що серед замовників на той, чи інший матеріал є високопосадовці. Вони збирають приватні колекції. У цих приватних колекціях унікальні речі-знахідки й осідають.

Наприклад, у Києво-Печерській лаврі виставлена велика колекція Платова, що перейшла до храму після його смерті. У тій колекції є тисячі першорядних археологічних матеріалів. Серед них – унікальні золоті прикраси скіфських поховань, античного часу тощо. І, на превеликий жаль, таких колекцій, добутих чорними археологами, в Україні дуже і дуже багато. Але всі ці знахідки втратили головне – свій паспорт. Адже не відоме місце, де вони були знайдені, за яких обставин тощо. Одне слово, як історичне джерело – ці знахідки втрачені

У Хотинській фортеці – китайська порцеляна

– Попри те у чернівецьких археологів дуже багато знахідок?!

– Дійсно, на це банувати не приходиться. Так, приміром, усе літо готувалися до 390-річчя Хотинської битви. Проводили розкопки і знайшли купу археологічного матеріалу: 400 ядер, 30 монет доби Середньовіччя, свинцеві кулі, фрагменти різноманітного озброєння, різноманітні турецькі та козацькі люльки, навіть китайську порцеляну доби Середньовіччя. Цей матеріал вивчимо, а потім передамо до Хотинської фортеці для показу людям.

На межі кількох світів

– Чимало говорилося і про неймовірну нібито знахідку для Буковини – слов’янське поселення?

– Серед об’єктів, які досліджували нещодавно, було і слов’янське поселення VIII – X ст. поблизу села Рідківці. В історіографії XIX ст. вважалося, що ця територія або не була заселеною, або у давні часи там мешкало фрако-дакійське поселення. Натомість українці – зайди, які з’явилися лише в XVII – XIX ст., коли австрійська влада насильно переселяла сюди українців з Галичини.

Від того часу питання «Чия земля Буковина» залишалося відкритим. Наразі сучасні дослідження засвідчили цікавий факт, який зніме цю проблему: наша територія перебувала в контактній зоні, де проживало фракійське і слов’янське населення. Буковина – саме те місце, де постійно перехрещувалися ці два світи.

Матеріали, які ми знайшли у Рідківцях, свідчать, що у VIII ст. на території Буковини існувало потужне слов’янське угрупування. Очевидно, це племена тиверців і хорватів. Рідківецька пам’ятка унікальна тим, що це було ремісниче поселення. Тут жили ремісники, які кували залізо, виплавляли різні кольорові метали, виливали з них прикраси.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Буковина – земля слов’янська. Про це свідчать сенсаційні знахідки чернівецьких археологів спершу з'явиться на Медіа-Версії.