Коли поїдеш, любий друже,

Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

                        Володимир Івасюк.

Відомі митці української естради й артисти Чернівецької обласної філармонії запрошують шанувальників української пісні розділити з ними вечір на честь великого Лицаря української музики – Володимира ІВАСЮКА, який відбудеться 4 березня о 17.00 у приміщенні драмтеатру.   

Доля відміряла цьому дивовижному українцю лише 30 років.  Але й таким коротким проміжком часу талановитий композитор скористався сповна. Природа нагородила Володимира величезною кількістю талантів – умінням писати музику та  малювати, віртуозно грати на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі. Професійний медик Володимир писав пісні та чудово виконував їх. Він устиг створити 107 пісень і 53 інструментальні твори, музичний супровід до кількох вистав. Писав музику до опери про запорозьке козацтво і мріяв писати класичні твори. У його особистому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років, переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі та карикатури. 

Він був надзвичайно скромним – як справжній художник, що працює на майбутнє. Не спекулював своїм ім’ям, яке було тоді на устах у мільйонів людей. Ні зовні, ні внутрішньо ніколи не виділяв себе серед інших, що було дивно як для молодого композитора, на якого раптом звалилося визнання. Володимир не тиражував успіх, як це часто відбувається з багатьма початківцями, які шукають легкого хліба. Жодна нова пісня його не була схожа на вже написані…

Неля МАРКОВСЬКА, музикознавиця

Запис «І не треба нести мені квітку надії…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тарас Кияк – людина, яка послідовно і жертовно наближала Українську незалежність. Вчений-мовознавець, громадський та політичний діяч, доктор філологічних наук, професор. На початку 1990-х років очолив чернівецький осередок Демократичної партії України. Як її представник балотувався на виборах до Верховної Ради України в 1994 та 1998 роках. Один із засновників науково-дослідного Центру буковинознавства, голова Чернівецької обласної організації товариства «Просвіта» (1990–1995 рр.). І це віхи лише його «буковинської» біографії. А він же ще й  завідував кафедрою теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, був почесним доктором Інституту придунайських країн та Центральної Європи у Відні, народним депутатом Верховної ради другого скликання, координатором групи «Конституційний центр», головою міжпарламентської групи «Україна-Німеччина» Верховної Ради України (1995–1998 рр, головою Українського термінологічного товариства (від 2002 року), одним із членів-засновників Демократичної партії України (1990–2003 рр.). Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Автор статті 10 (про мову) Конституції України.

Днями в інтерв’ю «Версіям» Тараса Романовича тепло згадував журналіст Василь Бабух. Цей момент не увійшов у публікацію (див. «Версії», ч.3 від 17 січня 2019р.), але сьогодні він дуже  доречний – цей яскравий і показовий спогад про Тараса Кияка людину з витонченим чуттям слова і почуттям гумору.

«Це було під час відкриття органного залу в Чернівцях (18 серпня 1992р. – ред.), – пригадує Василь Бабух. – Внизу – Український народний дім, вище – Вірменська церква. Між ними зібралося море людей, мітинг. Кияк – один з фундаторів Руху (Народного Руху України – ред.) – став на сходи і сказав потрясаючу фразу: «Дорогі буковинці! Час óрганів минув. Настав час оргáнів!»

Довідково.  18 серпня 1992 р. урочисто відкрили зал органної та камерної музики, присвятивши подію 1-й річниці Дня Незалежності України. Першою виконавицею стала органістка Світлана Бардаус.

Зал органної музики відкрили у приміщенні вірменської церкви св. апостолів Петра і Павла, збудованої упродовж 1869 – 1875 рр. за проектом відомого чеського архітектора Йозефа Главки і освяченої 9 жовтня 1875 р.
До 1940 року церква була діючою, а після 1944 року вже не відкривалась, у ній був склад. У 80-х роках ХХ століття методом народного будівництва розпочали її реставрацію, у 1992-му споруда пережила друге народження і церкву передали Чернівецькій обласній філармонії не тільки як пам’ятку архітектури, але й як зал органної та камерної музики. Орган для органного залу був виготовлений на фірмі Rieger-Kloss (м. Крнов, Чехословаччина). Орган має три мануала і педаль, 38 регістрів, з яких 5 — мікстури та 4 — язичкові регістри. Регістрова трактура — електрична, клавіатурна трактура — механічна. Нині у церкві відправляються і богослужіння.

Запис Людина, яка руйнувала «час óрганів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що ж передувало конфліктові? У новітній історії кримсько-татарського народу була трагічна подія, яку вони не можуть забути й простити: 18 травня 1944 р. за наказом Сталіна, кримських татар, звинувачених у «пособництві німецько-фашистським окупантам», вивезли з рідного півострова до Казахстану, Середньої Азії, а декого й до Сибіру. Репресували навіть тих, хто проливав свою кров у боях проти гітлерівців, а також членів їхніх родин.

Цього року до сумних роковин депортації цілого народу була приурочена прем’єра художнього фільму «Хайтарма», у центрі якого важка доля родини одного з найкращих асів Другої світової війни – двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хан Султана. Автори фільму привезли на прем’єру учнів видатного пілота, російських військових льотчиків. Але до кінозалу вони не дійшли: генконсул Андрєєв «не радив» їм бути на кінопоказі. Журналістам російський дипломат пояснив: у стрічці, мовляв, «перекручується історія Великої Вітчизняної війни». От якби там йшлося про «зрадництво» татар, тоді й він схвалив би цей фільм. Дипломат навіть зверхньо повчав кінематографістів, як слід знімати стрічки про війну.

У сучасній Росії такі печуть як млинці. Але ж ніхто не радить російським кіномитцям у кожному серіалі про червоноармійців обов’язково давати сюжет про «Російську Визвольну Армію» генерала Власова, яку створили гітлерівці. Коли вже говорити про «посібників окупантів», то про всіх, а  не вибірково. Зрадники були різного етнічного походження – і росіяни, і татари, і українці, і багато інших. Проте жоден з цих народів не перейшов повністю на бік окупантів, а з нацистами билися мільйони радянських громадян, представників усіх національностей СРСР. Але  сталінське керівництво свої страшні провали початку війни переклало на чужі плечі й вигадало «зраду» цілих народів, виселяючи їх з традиційних місць проживання. Колективної відповідальності не повинно бути: кожна людина має відповідати лише за свої власні вчинки, а не за провини інших.

З Криму депортували не тільки кримських татар. Вивезли і місцевих болгар, вірмен, греків, італійців, німців, угорців. Навіть тих циган, яких не встигли знищити гітлерівці: ромське населення Криму розмовляло кримськотатарською мовою. А чекісти не мали часу розбиратися, з ким мають справу – з циганами, чи з кримськими татарами…

Півострів «зачистили» від його населення, нібито для створення там обіцяної американцям Єврейської РСР, про що нині говорять в РФ. Але завезли сюди росіян, які наразі складають більшість населення Криму. Частина з них не приховує своєї ненависті до кримських татар. Саме такі оголосили Володимира Андрєєва почесним членом «Русской общины Крыма»:шовіністи прагнуть бути єдиновладними господарями Криму за підтримки ззовні. Їм не до дипломатії, а історію вони використовують як інструмент.

Ігор БУРКУТ

Запис ІСТОРІЯ БЕЗ ДИПЛОМАТІЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.