Таке майбутнє бачить для себе наймолодший ополченець Дмитро з Луганська, з яким я зустрілася в день виборів під захопленою народним ополченням Донбасу Луганською облдержадміністрацією. Дмитро розповів, що йому 8 років, він навчається в третьому класі, вже 5 днів допомагає ополченцям і навіть тримав у руках автомат. Його батько з автоматом Калашникова охороняє Луганську ОДА. Мама працює на кухні захопленої ОДА.

–  Я хочу жити в Росії, адже Янукович втік як боягуз, а Путін  – нормальний президент. Я хочу, щоби київська влада не воювала проти нас, – каже хлопчик. І це тільки один зі штрихів моєї поїздки на Схід, яка надовго закарбується в пам’яті.  Та про все по порядку.

На вибори до Луганська проводжали, як в останню путь

Враховуючи «гарячу» ситуацію на Сході країни, безперервний потік інформації в ЗМІ, часто суперечливої, ми з колегою вирішили поїхати на президентські вибори до Луганщини, аби на власні очі побачити, що ж там відбувається, почути думки тих, кого називають сепаратистами.

Щоправда, рідні, друзі, колеги були категорично проти нашої «екскурсії» і проводжали нас, наче в останню путь. Про те, що не все гаразд, ми зрозуміли ще  в потязі Київ-Луганськ: ішов він незвичним маршрутом і спізнився на 4 години. Однак це дозволило нам ще дорогою до гарячої точки почути багато цікавої інформації від  мешканців Луганщини, так би мовити, з перших вуст. Щоби уточнити ту чи іншу інформацію, пасажири просто з потяга телефонували до своїх родичів, знайомих, і на той час ми були в курсі всіх подій. Хоча довіряти усій інформації не могли, та взяли її до уваги.

Вийшовши з потяга у Луганську, війни не помітили. Місто жило звичним життям: курсував громадський транспорт, вулицями і скверами гуляли мами з дітьми, молодь, працювали магазини, вуличні торгівці. Ми ж одразу запитали місцевих, як пройти до захоплених Луганського  СБУ та Луганської облдержадміністрації. Нам без зайвих питань показали.

Перед СБУ розмістилося наметове містечко. На КПП нас зустріла охорона, щоправда без зброї. Запитали, хто, куди, навіщо, чи немає з собою гострих, ріжучих  предметів, перевірили паспорти і повели в інформаційний намет. Коли ми сказали, що журналісти, що хочемо поспілкуватися з ополченцями, зробити знімки, нас спрямували до Луганської ОДА для акредитації, де нас зустріли хлопці в камуфляжах і з автоматами Калашникова. Поцікавилися, хто такі, що нам потрібно. Сказали, що до нас вийде представник прес-служби. Через кілька хвилин до нас таки вийшли, взяли наші редакційні посвідчення і пішли робити акредитацію. Очікування було нестерпним. У голову лізли  різні думки: не дадуть акредитацію, кинуть до підвалу, як було з іншими журналістами, приставлять «калаш» до скроні…   Та з’ясувалося, що не все так страшно. Нас акредитували в ЛНР і навіть запросили на прес-конференцію самопроголошеного мера Луганська Валерія Болотова, яка мала відбутися через дві години.

Прапор України слугував килимком для витирання взуття

Погулявши містом, повернулися до Луганської ОДА, де вже зібралося чимало камер. Як потім з’ясувалося, це були російські ЗМІ. Та були й представники ОБСЄ – з Німеччини та Росії. Це я виявилася єдиною журналісткою з…  іншої країни. Себто країни-господаря. Усіх журналістів при вході до приміщення ОДА обшукали, далі довелося пройти державним прапором України, який слугував килимком для витирання взуття.  На самій ОДА майорів прапор Росії.

Під час прес-конференції змінився спікер, перед журналістами виступив не Болотов, а новоспечений прем’єр-міністр Луганської народної республіки Василь Нікітін.

– Вибори в Луганську й більшій частині Луганської області не відбулися, люди голосувати не йшли, виборчі дільниці порожні – таким чином народ знову ж таки своє слово сказав,  –  констатував Нікітін. Так званий прем’єр-міністр повідомив, що у переддень виборів відбувся з’їзд представників кількох областей і двох республік – Луганської і Донецької, було підписано угоду про створення Союзу Народних Республік. «Це означає, що республіки на сьогоднішній день є незалежними держави, дві братніх республіки, тож йдеться про економічне, військове і господарське співробітництво», – заявив  Нікітін.

На моє питання, чи визнає він результати президентських  виборів  і що буде з ЛНР після них, прем’єр-міністр ЛНР відповів: «Вибори президента іншої республіки нас жодним чином не стосуються, нам визнавати нічого не треба, це справа іншої країни. Луганщина, як і досі, буде жити в тому ж темпі, із зростанням, краще і краще, я сподіваюся. Ми будемо захищати свою республіку і спільними зусиллями ми переможемо».

«Калаш» – безкоштовно, якщо є прописка і бажання захищати ЛНР

Так завершився перший день нашого перебування у Луганську.  Наступного дня ми знову попрямували до Луганського СБУ, яке пильно охоронялося ополченцями зі зброєю. Туди журналістів не пускають. На даху – російський триколор,  з колонок лунають російські пісні.

Походили наметовим містечком, попили чаю, поспілкувалися з активістами. Як розповіли нам охоронці, у наметовому містечку діє сухий закон. Заборонено також носити «балаклаву» –є наказ за це стріляти на ураження. Небайдужі луганчани приносять активістам продукти. По всюди розміщені скриньки для пожертв на потреби народного ополчення Донбасу. Наразі мешканців табору небагато – всі роз’їхалися блок-постами.

Як розповіли нам пересічні луганчани, усім охочим, хто покаже паспорт з луганською пропискою і готовий захищати ЛНР, видають безкоштовно автомат Калашникова. Жіночка на кухні каже, що у зв’язку з фінансовою  кризою у таборі, спершу годують охоронців барикад, а потім вже глядачів, які примостилися на лавках. У кількох наметах (партія «Русский блок») з плазмових телевізорів безперервно транслюються новини російських телеканалів – Росія 24, Lifenеws.

– Ми хочемо бути незалежними, як Крим, а потім об’єднатися з Росією, – стверджує охорона наметового містечка. Та й пересічні громадяни, з якими нам випало за ці два дні поспілкуватися у Луганську, прямо заявляють, що не хочуть жити в Україні, вони хочуть  відокремитися. «Почуйте нас! Ми теж люди!» – обурюються мешканці Луганщини.

Посидівши на лавці біля глядачів російського ТВ, почула розмову двох жінок поважного віку:

– Я навіть за комунальні послуги поки не сплачую через «Приватбанк».  Дай Боже, наші доведуть ЛНР до кінця, тоді я вже платитиму нам у республіку, а не «київській хунті». Кажуть, що до нас їде підмога з Чечні – нехай би вже швидше приїхали, ми їх зустрінемо. А то ці окупанти, фашисти, націоналісти вже дістали…».

Нагадаю, що наметове містечко розбили в Луганську 6 квітня. Активісти запевняють, що  стоятимуть доти, поки від них не відстане «київська хунта».

На цій неоптимістичній ноті ми покинули славне місто Луганськ з надією повернутися у мирний і спокійний час…

P.S.  Відчуття таке, ніби побувала в іншій країні, де нас мають за окупантів. Але й на Західній Україні поширені стереотипи щодо мешканців Донбасу:  зеки, алкоголіки, наркомани. На моє запитання, як вони характеризують нас, західняків, неохоче відповіли: «Нічого не роблять, пасуть овець, чекають дотації з Донбасу. Одне слово, фашисти, націоналісти, окупанти!». Це їхні стереотипи, які теж треба долати.

Так, ми різні. Але це не означає, що маємо один одного вбивати. Треба спілкуватися  наживо, запрошувати мешканців Донбасу на Західну Україну і, навпаки, нашим людям їздити на Схід, щоби доносити правду про себе. Бо і ті, і другі кажуть: «Страшно!». А насправді, «не такий страшний чорт, як його малюють», – скажу я. Мене ж не побили, не зґвалтували, не взяли у полон. А може, мені просто пощастило?..

Новообраний президент України  Петро Порошенко своїм основним завданням назвав забезпечення миру в Україні. Це дуже добре. Та поки що незрозуміло, як він це збирається робити і якою ціною. Та діяти треба. І негайно.

Галина ЄРЕМІЦА, «ВЕРСІЇ», Чернівці-Луганськ-Чернівці

Запис «Коли виросту – стану ополченцем, а якщо війна закінчиться – піду служити в «Беркут» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомила Галина, правоохоронці по двоє заступають на чергування щоранку на добу. «Снідають, обідають, вечеряють і гріються біля вогнища вони, як правило, разом з нами, – каже вона. – Навіть сюжет по ТВА про цю ситуацію ми з ними дивилися разом у будиночку нафтобази. А інколи від нудьги вони грають з нами у карти». На думку журналістки, така «дружність» – відволікання уваги. Правоохоронці просто хочуть увійти до людей в довіру. Але народ, за словами Галини, не спить і не дрімає. Бензин охороняється постійно: Женя Цурик спить у півока тільки у машині під бочками. Оперативники ж ночують у своїй машині.

А тепер слово журналістці-екстремалці Галині Єреміці:

«Бєспрєдєл» по-буковинськи

Історія підприємця Євгена Цурика – крутий і заплутаний детектив. Оскільки я не Шерлок Холмс, то і не одразу розплутаю всі її хитросплетіння. Та чимало нестиковок і мені впадає в очі. Втім, усе по порядку.      

Сектор зв’язків із громадськістю УМВС України в Чернівецькій області повідомив, що під час розслідування кримінального провадження за фактом шахрайства, буковинські правоохоронці «з’ясували», що на одній з АЗС області підробляють дизельне пальне. Працівники УДСБЕЗ, які займаються економічними злочинами, провели слідчі дії та низку санкціонованих обшуків щодо працівників одного з товариств Буковини, яке займається реалізацією паливно-мастильних матеріалів, у результаті яких вилучили паливні матеріали. Їх визнали речовими доказами та залишили на відповідальне зберігання комерційному директору АЗС. Згідно з висновком комплексної експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, яку ніхто не бачив, пальне, вилучене на АЗС, є нібито фальсифікованим. 9 серпня директору товариства оголосили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 204 Кримінального кодексу України (шахрайство; незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів).

15 серпня працівники управління боротьби з економічними злочинами з бензовозом приїхали на нафтобазу  в Реваківцях вилучати паливо, не маючи на руках ухвали суду. Директор ТОВ «Жентол» Євген Цурик відмовився віддати паливо, тому що не довіряє правоохоронцям, які могли б «забодяжити» паливо, а потім сказати, що воно не відповідає нормам ДСТУ. Оскільки при цій оказії були телевізійники з камерами, бензовоз УДСБЕЗівців поїхав з нафтобази порожнім. Однак відтоді на нафтобазі цілодобово перебувають по 2 оперативники слідчого управління УМВС України у Чернівецькій області. На запитання, що вони тут роблять, ні відповідей, ні коментарів не дають. Натомість власник Євген Цурик і кілька екс-працівників заправки цілодобово охороняють паливо від оперативників.

Обурені,  вже колишні, працівники заправки 20 серпня навіть хотіли перекрити дорогу, якщо їм не повернуть роботу: близько 40 людей  вийшли на протест. Але  під тиском правоохоронців перекривати трасу відмовилися.

Прикметно, що Євген Цурик не просто пропонує, а вимагає провести повторну перевірку якості пального відповідними фахівцями. Адже щодо першої експертизи йому нічого не відомо: хто, коли і де робив експертну перевірку якості пального. Та правоохоронці на це не погоджуються. Як на мене, це дуже підозріло! Адже що простіше – взяти та й перевірити?!

Отже, підприємець вважає, що на нього «наїхали», щоби відібрати бізнес. Тому й  звернувся до суду. 21 серпня відбулося чергове засідання Шевченківського районного суду, на якому винесене, до речі, утретє (!)  ухвалу з таким текстом: «зобов’язати слідчого УМВС України у Чернівецькій області негайно усунути всі обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні майном ТОВ «ЖЕНТОЛ», знявши всі опечатування на резервуарах з пальним, які знаходяться на АЗС ТОВ «ЖЕНТОЛ» і на базі паливно-мастильних матеріалів в с. Реваківці Кіцманського району та скасувати рішення про передачу цього майна на відповідальне збереження Хімчинському Ю.Г. шляхом передачі вказаного майна власнику – Цурику Є.Т. Ухвала оскарженню не підлягає». Та правоохоронні органи рішення суду ігнорують. Не зрозуміло, чому в цьому випадку грає у мовчанку прокуратура.

Тим часом підприємство не працює вже протягом 3-х місяців. Підприємець та екс-працівники нафтобази не розуміють, чому досі у них чергують оперативники та скільки загалом це триватиме. Одне слово, коло… зачароване. А, може, правоохоронці зайшли в глухий кут?..

Та попри все виникає логічне запитання: навіщо Україні суди, якщо їхні рішення не виконуються??? Своє слово могла б сказати державна виконавча служба, бо ж закон у державі має бути законом для всіх!

Наразі облога нафтобази триває – сьогодні рівно 2 тижні.

Галина ЄРЕМІЦА, спеціально для «Версій»

Запис Зачароване коло: Репортаж з облоги спершу з'явиться на Медіа-Версії.