У кожній лікарні пам’ятають дату, з якої почали свою «ковід-історію». Не завжди перемагають у цій битві. Буває, що втрачають. Вчаться майже  навпомацки. Тішаться і врятованим життям, і новій апаратурі, яка дозволить врятувати ще більше. Серед паніки зберігають тверезість мислення.

Інфекційне відділення районної лікарні «ховається» у буйній весняній зелені.

Останніми роками його не дуже балували фінансово – хворіли в районі на щось заразне мало, тому наче і потреби в ньому не було. Тож сходинки до його входів за роки неуваги почали кришитися і розсипатися.

Але епідемія внесла корективи, і сходи по черзі ремонтують.

А вікна і двері  замінили ще раніше, на металопластикові.

З одного з вікон висить багаторазовий захисний костюм. Мабуть, сохне після дезінфекції.

Палатна медсестра інфекційного відділення ЦРЛ, яка назвалася Наталею, за хвилину після нашого натискання на кнопку дзвінка відімкнула двері, попросила зачекати.

Згодом підготувала для нас одноразові захисні костюми – і люб’язно провела екскурсію відділенням.

Захисні окуляри запітніли за кілька хвилин, дихалося в цупкій масці важко, рукам в гумових рукавичках було некомфортно.

Пройшлися поверхами. У частині приміщень встигли зробити ремонти до початку епідемії.

Тож дев’ятеро хворих, які лікуються зараз у відділенні, лежать у відремонтованих палатах. По одному в палаті, навіть «бокс №13», незважаючи на «нещасливий номер», зайнятий. Але в решті палат ремонт не завершений, одне крило будівлі помітно «просіло».

Виглядає це все трохи не так, як у фільмах про доктора Хауса.

Але у відділенні користуються новим кардіографом.

Привезли нову пральну машинку, яку ще не підключили, але підключать – адже каналізація є.

Контейнери для забору матеріалу зберігаються в новому холодильнику.

Як кажуть тепер мало не в кожній буковинській лікарні, про яку пишуть «Версії», «не було би щастя – так нещастя помогло». Насправді матеріально-технічні бази медзакладів почали терміново посилювати, і це один з позитивів ситуації.

В реанімації не буває вихідних

Суботній ранок у реанімаційному відділенні Новоселицької центральної районної лікарні не був спокійним: доставили пацієнтку без свідомості. На тіло жінки-безхатька хтось натрапив на місцевому звалищі. Виявилася живою, розпочали інтенсивну терапію, прийшла до тями…  Вона стала четвертою пацієнткою розрахованого на 6 ліжок реанімаційного відділення, розповів черговий лікар-анестезіолог Андрій Рудько. Він і показав відділення журналістам.

Донедавна воно було суміжним з іншими відділеннями лікарні: з нього був вихід у терапію, далі розташовується кардіологія, неврологія… Після початку епідемії коронавірусу його відокремили, і в суботу там лікували трьох пацієнтів з підозрою на ковід-19.

Посередині коридору – червона лінія, її сторонні не переступають. Лікар – у повному «обмундируванні»: багаторазовий захисний костюм, маска, шапочка, рукавички. Каже, що заходячи в палату, ще й одягає халат зверху. Палати і санвузол (новий, також облаштований з початком епідемії) – по праву сторону від червоної лінії, їдальня, ординаторська – по ліву сторону.

В коридорі стоїть портативний рентген-апарат.

Решта апаратури, необхідної для забезпечення життєдіяльності  пацієнтів – у палатах. Туди вже нам зась.

Наш співрозмовник, анестезіолог Андрій Рудько працює тут від 2003 року.

І тільки епідемія, каже, дала поштовх оновленню матеріально-технічної бази реанімації.  «Спочатку з засобами індивідуального захисту медперсоналу було гірше, зараз усім забезпечені повністю: по три багаторазових комбінезони на добу (розрахований на 6-8 годин), халати, маски, рукавички, щитки – все є, – запевняє. – Щось від держави, від місцевої влади, щось від благодійників. Так само і з апаратурою. Отримали нові пульсометри, маємо два нових апарати штучної вентиляції легень середнього класу: один придбала лікарня, другий – підприємці. Це окрім тих п’ятьох, що ми мали – хоча, чесно кажучи, тим уже було по 15 років і вони в нинішній складній ситуації не справлялися з покладеною на них  функцією.

Від початку епідемії через реанімацію пройшло понад два десятки хворих. Були й летальні випадки. Адже до нас потрапляють уже в стані щонайменше середньої важкості.

Жодних доплат за протидію ковід-19 ми поки не отримували – тільки те, що належить по тарифній сітці, залежно від напрацьованих годин. Зараз усі маємо перепрацювання. Був період, коли багато лікарів, медсестер, санітарок похворіли – тоді працювали через добу. Зараз добу – через дві або через три. Графік мобільний – бо ж щодня може трапитися, що хтось захворіє. Але на допомогу готові прийти з інших відділень. Робота колективу злагоджена, і навіть у найважчий період жодна людина не пішла з роботи. З реанімації не звільняються – сюди ж, мабуть, і приходять за покликом душі. Легковажно ніхто не ставиться до роботи тут».

Андрій Петрович розповідає, що специфічного лікування від ковід-19 немає. І в найближчому майбутньому, швидше за все, й не буде. «Реанімація – це симптоматичне лікування, – каже. – Цілодобово спостерігаємо за хворими і надаємо допомогу. Самі періодично здаємо тести. У мене втретє – негативний».

Заперечує, що коронавірус можна вважати захворюванням такого ж штибу, як і звичайний сезонний грип: «Від звичайних сезонних грипів у нас не було такої кількості пневмоній, та ще й настільки однотипних, з подібними аналізами, з однаковою клінікою, з однією і тією ж дихальною недостатністю у подібних вікових груп людей. Не можна це вважати дурницями. І зверніть увагу: як тільки почалося послаблення карантину – так зросла захворюваність. Бачимо це по збільшенню заповнюваності як інфекційного відділення, так і терапевтичного, і реанімаційного також».

Карантинні заходи вважає адекватними. «Якщо порівнюючи нашу статистику зі статистикою інших країн (Франції, Італії) казати, що в нас випадків інфікування не так уже й багато, то варто зважати і на те, скільки тестів у нас робиться! Їх також порівняно небагато. Тому й так».

 «Друга хвиля захворюваності, якої очікуємо на вересень, може настати вже»

Міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Чернівецький обласний лабораторний центр МОЗ України» уже з 1 квітня мав би бути переведений на фінансування з місцевого бюджету. Хтозна, на яку б його діяльність того фінансування вистачило, якби не епідемія. Переведення відклали, і розпочали яке-не-яке відновлення вертикалі санітарної служби в країні.

Може, не в тих обсягах, в яких вона була раніше – та таких, мабуть, і не потрібно. Але фізико-хімічна, мікробіологічна і паразитолічна лабораторія, які тут досі працювали на древньому обладнанні 60-х років, цілком виправдають своє існування, забезпечуючи результатами кілька районів. А тепер, отримаваши від районної влади та ОТГ дистилятори, мікроскопи, автоклав, сухожарові шафи, зможуть працювати по-справжньому.

В.о. завідувача міжрайонного відділу лабораторних досліджень Вадим Хмель порівнює свою роботу на початку епідемії і тепер:

«Почалося все в районі 14 березня з випадку в с. Топорівці. Мало що знали про вірус…  Проводили розслідування, встановлювали контакти, відправляли контактних осіб на самоізоляцію. Допомагала поліція, органи місцевого самоврядування. Було складно через те, що люди остерігалися бути виявленими – бачили реакцію сусідів першого захворілого в Чернівцях… Але нам все одно вдавалося локалізувати захворювання, які були ще нечисленні, і уникати спалахів. Потім ввели карантинні заходи, з’являлися нові алгоритми дій, з одного боку стало простіше – нам дозволили оприлюднювати дані по захворілих, але з іншого боку розпочалося внутрішнє інфікування, зросла чисельність і відстежити контактних осіб стало важче.

За нашими даними, більшість інфікувань трапляється саме повітряно-крапельним шляхом, від людини до людини. В районі дуже відповідально до карантинних заходів поставилися власники магазинів, супермаркетів – і дезінфекцію проводили, і допускали в приміщення покупців невеликими групами. Але ж люди на вулиці не дотримуються дистанції!

Тепер оголошене пом’якшення карантину люди сприйняли як його скасування. Уже починаючи з 20-го травня спостерігаємо по два десятки звернень з симптомами ГРВІ щодня. І якщо раніше виявляли 1-2 випадки ковід-19 в районі, то лише за два останніх дні маємо 11!

У селі Бояни захворіли поштарі – ті, хто безпосередньо контактує з людьми, тож ми відправили на самоізоляцію все поштове відділення. У Тарасівцях захворюваність поширилася через супермаркет… Друга хвиля захворюваності, якої ми очікували у вересні, може трапитися зараз.

Тому, переконаний, ми мусимо продовжувати обмежувальні заходи. Мусимо. Люди навіть з обмеженнями їх не дотримуються, а якщо їх скасувати – зовсім перестануть цим перейматися. Найважливіше  – змусити людей дотримувати цих простих правил і навчитися з цим жити: дистанціювання, маски, рукавиці. Бо це тепер з нами надовго…»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Коронавірус на Новоселиччині не відступає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За останні кілька днів Буковину «накрила» нестерпна спека, від якої важко сховатися. Тому лікарі радять дотримуватися певних правил. Особливо остерігатися потрібно людям із серцево-судинними, онкологічними та ендокринними захворюваннями. Як вберегтися від спеки – розповідає Любов ЧОВГАН, головний лікар КМУ «Міська станція швидкої медичної допомоги»:

– Літньої пори зростає кількість викликів лікарів з приводу патологій серцево-судинних хвороб, теплових ударів, сонячних опіків тощо. Це стається тому, що люди не дотримуються певних правил. Наприклад, люди із серцево-судинними патологіями повинні чітко дотримуватися рекомендацій лікарів: гіпертоніку треба вчасно пити ліки, контролювати свій тиск, а тим, хто страждає на серцеву аритмію, слідкувати за частотою серцебиття. А людям, які мають ендокринні та онкологічні захворювання, категорично заборонено перебувати на прямому сонячному промінні. Це може спровокувати погіршення стану здоров’я.

Забороняється перебувати на сонці і маленьким дітям – у них ще не стабільна терморегуляція і при перегріванні потовиділення у дитини дуже сильне. А це може призвести до серйозних порушень.

Звичайно, найкраще у спеку не виходити під палюче сонце, але якщо все ж необхідно – вдягайте світлий одяг з натуральних тканин, сонцезахисні окуляри та головний убір.

Рідина та легка їжа

– Під час спеки треба багато пити, – наголошує Любов Юріївна. Важливо підтримувати свій водно-сольовий баланс, тому що саме в спеку із потом втрачається велика кількість води і її треба поповнювати. Вживайте чисту воду, без жодних домішок – не газовану, не солодку, не фарбовану, без консервантів. Адже солодка вода не задовольняє потреби організму та не зменшує спрагу. Гамувати спрагу допомагає несолодкий  відвар з трав. І пам’ятайте – алкоголь у спеку – знущання над організмом.

Обмежуйте себе в їжі: не вживати жирної, смаженої, «важкої» їжі. Харчуйтеся овочами, фруктами, робіть салати. А «важка» їжа, наприклад, м’ясо – для холодного періоду та для людей, які важко працюють фізично.

Тепловий удар

У залежності від стану організму, ознаки теплового удару можуть бути різними: підвищення тиску, сильне серцебиття, запаморочення, короткочасна втрата свідомості.

Такій людині треба дати попити води, відвести її в тінь, ще краще – прохолодне місце, покласти лежачи, припідняти ноги та викликати швидку допомогу. 

Не поєднуйте відпочинок з алкоголем!

На жаль, уже з’явилися повідомлення про перші утоплення, і до того ж, здебільшого гине молодь. Найкращий варіант себе убезпечити – не запливати глибоко. І обов’язково, якщо  йдете у воду – не вживайте алкогольних напоїв. Адже у стані сп’яніння люди неадекватно оцінюють свої можливості. А перегрівшись на гарячому сонці, скачуть у холодну воду. Через різку зміну температури виникають судоми. Це може спричинитися до трагедії…

Перше, що треба зробити, якщо тоне людина – викликати рятувальників. Якщо не вмієте плавати  – в жодному разі не лізьте рятувати. Утопаючий може потягнути і вас за собою. Минулого року сталася потрійна трагедія – люди кинулися рятувати чоловіка, але не розрахували сили, тож поховали усіх трьох … Кличте на допомогу, викликайте швидку допомогу. Адже серцево-легенева реанімація – це складна дія, яку нефахівець добре не зробить.

Любов КАФАНОВА «Версії»

Запис Як вберегтися від спеки? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Їх було троє, нагороджених у номінації «Почуття обов’язку» – Аурел Руснак, (Чернівці), Олександр Дружина (Київ), Антоніна Надич (Луганськ). Щоправда, замість медичної сестри п. Надич в академічному театрі ім. Франка пам’ятну статуетку вручили її сестрі. Антоніна померла від каліфорнійського грипу, заразившись ним під кінець епідемії, коли вийшла навіть не на своє чергування – не вистачало медпрацівників.  

  Випадковостей у житті Аурела Дмитровича Руснака чимало. Але їх швидше можна розглядати як закономірності.

… Дитиною до 7-ми років важко говорив. Його навіть водили на вишіптування до місцевої знахарки. Та коли почав говорити, намагався вдосконалюватися, постійно вправлявся, тож оточення вважало хлопця балакучим, хоча  за природою був мовчуном. На підготовчих курсах одразу ж звернув увагу на мовчазну красуню Одарку. Якось у дощ наздогнавши дівчину, попросив пошкодувати легіня, який може простудитися, підхопити нежить і померти, а тому вона мусить узяти його під свою парасольку.

Відтоді вони завжди були разом. І саме Одарка переконала Аурела, що йому варто вступати до медінституту, куди й вона подаватиме документи. Старий Дмитро потім просто обожнював невістку за таку вдалу підказку синові. Бо санітаром пройшов війну і мріяв побачити сина лікарем…

І Аурел вступив до вузу, а його кохана підкорила цю висоту лише за четвертою спробою. Лише тоді вони й одружилися. Це було 1966 року, коли в Чернівцях зняли трамвайну  колію та пустили тролейбуси.

Після закінчення медінституту 1969 року молодий лікар поїхав за направленням на Полтавщину, на батьківщину Сковороди. Там, працюючи терапевтом і паталогоанатомом, відчув своє покликання. Бо неодноразово потрапляв у ситуації, коли життя людини вирішували секунди.

– Приїхав якось на виклик до села Чорнухи: у молодої жінки нібито серцевий напад. А виявилося – позаматкова вагітність із кровотечею, – пригадує Аурел Дмитрович. А тут дорогою ламається машина швидкої, в якій їхала акушер-гінеколог. Згодом її підібрали й привезли нафтовики. Вона оглянула пацієнтку, хоча й без того було зрозуміло, що потрібна операція. А в нас не було  крові. До райцентру ж 30 км. Однак доставити треба – іншого виходу немає: так і везли хвору, тримаючи її ноги до гори. А вже в операці      йній   медсестра повідомляє – у жінки широкі зіниці. Дефіблятора,  зрозуміло, не було – роблю штучне дихання рот у рот. Слава Богу, оживили жінку. І тоді я відчув, що робота реаніматолога – це моє покликання. Бо за характером я людина дуже неспокійна. І люблю результат отримувати одразу ж. Тоді ж, побачивши підручник з реаніматології у кабінеті головного лікаря, прихопив його з собою, навіть забувши запитати дозволу.    

Коли ж чоловік повернувся до Чернівців і нудився у методвідділі, саме Одарочка попросила відомого на ввесь край реаніматолога Халатурника узяти її Аурела на роботу. Ще навчаючись у медінституті, підпрацьовувала санітаркою, потім медсестрою. 

– Якщо твій чоловік працює так, як ти, то візьму, – сказава Іван Васильович.

– Він працює краще, – відповіла, знала захоплення Аурела.     

…Завідувачем реанімаційного відділення обласної клінічної лікарні Аурел Дмитрович теж став випадково. Чи то пак – закономірно. Бо в списку кандидатів на цю посаду його прізвища не було. А Халатурник чогось все затягував із призначенням. Тоді керівництво його просто приперло до стіни:

– Кого ставити замість тебе?

– Аурела Дмитровича, – несподівано для всіх назвав Руснака.

Але той тільки йойкнув: « Що я вам поганого зробив, Іване Васильовичу?!»

– Нічого, саме тому тебе й призначаю, – посміхнувся той.

Від того пам’ятного 1987 року минуло вже майже чверть століття. Аурелу Дмитровичу вже 67. Та він і досі бадьорий, заповзятий. І, головне, – не перестає вчитися, оволодіває новими методами і технологіями. Не дивуйтеся, але політичні та інші новини світу Руснак переглядає в Інтернеті на своєму ноутбуці, коли має вільну хвилинку – на телевізійні новини не встигає. Його мобільник теж підключений до світової мережі.

– Це дуже зручно, – каже. – Треба, скажімо, перевірити, які реакції організму можуть викликати ті чи інші ліки, – часу дарма не гаєш: зайшов на пошуковий сайт, перевірив і спиш спокійно.

Утім, вислів про спокійний сон – чисто фігуральний: у реанімаційному відділенні спокою просто не буває. Недарма ж у невеличкому кабінеті завідувача є таке ж невеличке ліжко. І передбачити тут теж неможливо. Скажімо, хворий нібито вийшов з кризи і все гаразд. А наранок він чомусь помирає. І навпаки: той, на кого махнули рукою, бо, мовляв, отримав травми, не сумісні з життям, починає раптом одужувати попри здоровий глузд і закони медицини. Так було з чернівецьким льотчиком, який воював на Кавказі. Його збили. А знайшли тільки через добу обмороженого. Згодом привезли додому, до батьків. А тут відмовили нирки.

– Потрапив до нас у відділення. Був безнадійний на 99,9%! Але вижив! Щось таки нами керує, – зізнається. лікар.

– А як щодо тонелю, яким летять душі в інший, на Той світ? Ви у нього вірите? – цікавлюся.

– Я сам у ньому побував, коли мені давали наркоз під час операції. І родичів померлих бачив. Але науковці нам пояснюють цей феномен тим, що під час наркозу відбувається гіпоксія мозку. І стан людини при цьому  – щось середнє між життям і смертю. Але в тому, що над нами хтось-таки є, я переконаний/ 

У реанімації Аурел Дмитрович працює уже 38 років. Але каже, що й досі не все знає. Та думаю, профі трохи лукавить. Йому ж бо достатньо подивитися на хворого – і за станом шкіри, зіниць, пульсу одразу ж визначає, в якому той стані. Цьому дуже дивувалися американські хірурги та анастезіологи, які приїжджали до наших спеціалістів і брали участь в операції.

Аурел Дмитрович про це згадує з гумором:

– Оперували ми тоді жінку років 70-ти. Вона, зрозуміло, хвилювалася, я ж із нею жартував, заспокоював. Наркоз давали апаратом, якому вже 30 років. Зрозуміло, він без монітора, і не видає ні даних ЕКГ, ні характеристики пульсу чи будь-яких інших параметрів діяльності організму. А у відсмоктувача (слово «крові» – зняти)  корпус так дрижить під час роботи, що гуде на всю операційну. Американці з жахом споглядали нас та наше обладнання. А потім реаніматолог не втримався і запитав:  

– А коли пацієнтка прокинеться? Ви ж цього не знаєте?!    

Я й кажу:

– Через 22 хвилини.

– А звідки ви це знаєте? – прискіпується інший.

– А що ж, по-вашому, я тут 40 років робив! – вигукнув із серцем.

І що ви думаєте, хвора прокинулася через 20 хвилин! Ото вже американці дивувалися!       

Між іншим, іноземці завжди дивуються, коли потрапляють до наших медичних закладів. Один англієць, приміром, весь час допитувався: як це так, що йому рятували життя в найкращому медичному закладі – обласній клінічній лікарні, не бачачи страхового полісу?

А через останні, до речі, в реаніматологів буває чималий клопіт. Як відомо, реанімація – це одна з найдорожчих медичних галузей. Ось нещодавно рятували одного студента-мусульманина. Це коштувало 59 тис. гривень.

– Слава Богу, що мали підпис київського консультанта, який і переконав представника страхової компанії. А то б не виплуталися б із цієї історії, – зітхає Той, хто звик усі ресурси кидати на порятунок людського життя. – Страховики не хотіли оплачувати лікування хлопця, кзали, що, мовляв, завелика сума грошей. Нині ж бо середній термін перебування хворого в реанімації – 4 доби. І що накажете робити, коли хворий на каліфорнійський грип скрипаль із чернівецької філармонії Юрій Бат пролежав у нас 42 дні?!

Аурел Дмитрович належить до тих рідкісних як на наш час людей, які не бояться приймати самостійні рішення та відповідати за них.

– Доки він завідує реанімацією, я спокійний за цю службу, – каже головний лікар обласної клінічної лікарні Володимир Ушаков. – Зрештою, і колектив за ним, як за кам’яною стіною. Недарма ж його усі називають Батьком або Татом. 

Але й Аурел Дмитрович любить своїх лікарів, медсестер та санітарок як рідних дітей. «Один у полі не воїн, – каже. – Тим паче, в реанімації. Тому й з відповідною кафедрою медуніверситету дружимо».Зрештою, саме на роботі він проводить більшу частину часу. Хоча надзвичайну радість йому дарують онуки. Їх у нього троє, й усі хлопчики. 

– Вони роблять моє життя дуже щасливим, – зізнається. – Загалом, сім’я, родина – це те, без чого людина не може існувати повноцінно. – Раптом хитро посміхається і додає: – Як і без улюбленої роботи. 

  У реанімації є неписаний закон трьох п’ятірок:  

Людина не може прожити 

1. без повітря бульше 5 хвилин. (бо запас кисню 500 мл)
2. без води – більше 5 діб
3. без їжі – більше 5 тижнів.

 Людмила ЧЕРЕДАРИК, «ВЗ»

фото Ігоря БЕСАРАБИ, лікаря обласної клінічної лікарні

Запис Кохання зробило його лікарем спершу з'явиться на Медіа-Версії.