Про це Голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила в інтервʼю впливовому панʼєвропейському сайту новин  EURACTIV.

«Коли ви ведете переговори про вступ, є важелі, щоб виправити помилки, зроблені в минулому, і переконатися, що реформи, які триватимуть під час переговорів, є реальними», – сказала Юлія Тимошенко.

За її словами, наступний етап розширення ЄС, який в ідеалі має бути оголошений до кінця року, може стати «початком нової історичної епохи, яка разом з Україною стосуватиметься Західних Балкан та Молдови».

Водночас вона визнала, що Україні потрібні більш «відчутні реформи» для реалізації мети вступу до ЄС, підкресливши необхідність глибоких інституційних реформ.

«Ми маємо переконатися, що виконавча влада є реальною і притягує до відповідальності членів уряду, які порушують закон», – додала лідерка «Батьківщини».

Також політик вважає, що західний світ почав поводитися з Путіним «адекватно» з початку війни, але дала зрозуміти, що це мало статися раніше.

«На Мюнхенській конференції 2007 року він сказав, що не сприймає нинішній світовий порядок. Він не вважає кордони священними, він проти розширення НАТО. У 2008 році він вторгся в Грузію, анексувавши 20% її території. У 2009 році він почав свою «газову війну» проти України та країн Європи. Він не дбає про верховенство права. У 2014 році він анексував Крим і окупував частину Донбасу. І це пробачили. Чому ж ми зараз дивуємося?» – риторично поцікавилася Юлія Тимошенко.

На її переконання, Путін має бути «покараний» за свої злочини й відповідати за спробу «дестабілізувати світовий порядок».

Юлія Тимошенко також наголосила, що, на її думку, результат війни залежатиме від «якості, кількості та часу» надання  зброї та інших форм підтримки  Україні.

Принцип «земля за мир» — це ілюзія, яку хочуть насадити проросійські сили, — попередила вона, пояснивши, що така поступка лише підготує ґрунт для наступної агресії.

«Єдине рішення – це наша перемога», – сказала Тимошенко.

Під час інтерв‘ю йшлося і про ідею проведення виборів в Україні під час війни. Лідерка «Батьківщини» виступає категорично проти такої ініціативи:  «Це не тільки неприйнятно, але й аморально та антиукраїнськи».

За її словами, занадто багато обмежень для проведення демократичних виборів, поки в країні триває війна.

«Під час виборів політичні партії борються одна з одною. Нам потрібна єдність усієї нації під час війни», – стверджує вона, підтримуючи ідею, що вибори можуть відбутися лише приблизно через шість місяців після закінчення війни, щоб дати можливість людям повернутися в Україну та відновити базові демократичні баланси.

«Ми не будемо робити так, як Росія, яка проводить вибори у воєнний час», – підсумувала вона, маючи на увазі незаконні загальні вибори, які Росія провела 10 вересня.

Запис Переговори про вступ до ЄС будуть стимулом для реформ в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не допустимо капітуляції!

Увесь Український народ прагне свободи, миру і безпеки. Запорукою цього є суверенна і соборна українська держава. У боротьбі за її створення і утвердження віддали свої життя мільйони українців. Святий обов’язок кожного з нас пам’ятати та шанувати жертовність найкращих синів і дочок українського народу.

У той час, коли нині наші воїни захищають Україну від збройної агресії Росії, головну відповідальність за долю України несе найвище керівництво держави, зокрема, Президент Володимир Зеленський. Як Глава держави і Верховний Головнокомандувач він має усвідомлювати, що його позиція у питанні припинення російської агресії не повинна визначатися кон’юнктурними політичними міркуваннями та не може ігнорувати колосальну ціну, сплачену українською нацією за свою незалежність. Президент має розуміти, що в українсько-російських відносинах виник не ситуативний конфлікт, а відбувається чергова спроба Росії знищити Україну як незалежну державу.

Саме тому ми, громадські діячі, науковці, експерти, волонтери і добровольці, занепокоєні заявою Президента Зеленського від 12 вересня 2019 року про те, що на зустрічі лідерів держав “Нормандської четвірки” буде обговорюватися “формула Штайнмайєра”. Відомо, що ця формула передбачає проведення виборів на окупованих Росією українських територіях і надання їм особливого статусу. Застосування згаданої формули, яка базується на нав’язаних Україні силою Мінських домовленостях, виносить за дужки переговорів питання деокупації Криму та відповідальності Росії як держави агресора.

Згода з цією або з будь-якою схожою формулою означатиме капітуляцію України на умовах Кремля. Миру з Росією не можна досягати будь-якою ціною. Такий мир призведе до ще масштабнішої війни, до більших жертв і поневірянь українців, спричинить руйнацію незалежної державності України. В історії українсько-російських відносин безліч прикладів, коли поступки кремлівському керівництву заохочували агресора до ще більших вимог.

Прагнення України до справедливого миру є несумісним з капітуляцією на умовах агресора і має ґрунтуватися на загальновизнаних нормах міжнародного права. Виходячи з цього, основою національної позиції України у переговорах мають бути такі засади:

1. Росія розпочала і продовжує збройну агресію проти України, окупувала Крим і частини Донеччини та Луганщини. Унаслідок російської агресії загинули або були скалічені десятки тисяч українців, мільйони наших громадян були змушені покинути свої домівки або поневіряються в умовах окупаційного режиму. Україна потерпає не від “внутрішньоукраїнського конфлікту”, а від здійснюваної Росією збройної агресії та її наслідків.
2. Звільнення окремих районів Донеччини та Луганщини невіддільне від деокупації Криму. І в Криму, і на Донбасі агресор – один, природа агресії – одна, порушення міжнародного права та людських прав і свобод – однакові. Всі окуповані Росією території мають бути повернуті Україні разом і одночасно.
3. Кремль повинен звільнити всіх українців, які незаконно утримуються в Росії та на окупованих нею територіях.
4. На окупованих територіях не можуть відбуватися вибори ні до органів місцевого самоврядування, ні до Верховної Ради України.
5. Всі російські окупаційні сили повинні залишити українську територію без будь-яких умов.
6. Україна має відновити повний контроль над усією лінією українсько-російського Державного кордону.
7. Звільнені Росією українські території не можуть мати жодних особливих статусів, які б ставили під сумнів унітарний устрій України.
8. Відповідальність за агресію проти України та окупацію українських територій несе Росія.
9. Україна повинна вимагати повного відшкодування збитків, завданих агресією та окупацією, і покарання винних за вчинення міжнародних кримінальних злочинів.
10. Мирні домовленості не можуть бути досягнуті ціною відмови України від вже зробленого нею і конституційно закріпленого євроатлантичного цивілізаційного вибору та курсу на повноправне членство в НАТО і Європейському Союзі.

Усі ці положення мають стати ключовими елементами позиції України під час переговорів у будь-якому форматі. Закликаємо Президента України дотримуватися саме такої позиції. Глава держави повинен усвідомлювати, що Український народ не погодиться з принизливим миром і чинитиме опір будь-яким спробам нав’язати капітуляцію перед Кремлем.

Київ, 17 вересня 2019 року

Василенко Володимир, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Басараб Михайло, політолог, кандидат політичних наук, член президії Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні

Тарасюк Борис, Міністр Закордонних Справ (1998-2000, 2005-2006 рр.), Народний депутат України п’яти скликань

Огризко Володимир, Міністр Закордонних Справ (2007-2009 рр.), керівник Центру дослідження Росії

Брюховецький Вячеслав, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Герой України

Гопко Ганна, Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання), голова парламентського Комітету у закордонних справах

Лубківський Данило, дипломат, заступник Міністра закордонних справ України (2014 р.)

Макаров Юрій, журналіст

Ярош Дмитро, учасник російсько-української війни, командувач Української добровольчої армії (УДА)

Мазур Ігор, учасник російсько-української війни, заступник Головного командира УНСО

Гай Мирослав, учасник російсько-української війни, голова фундації «Mir & Co»

Білоус Павло, учасник російсько-української війни, боєць батальйонів «Гарпун» і «Київська Русь»

Міхнюк Ірина, голова ГС «ВГО родин загиблих та безвісти зниклих, учасників антитерористичної операції, ветеранів війни та активістів волонтерського руху «Крила 8 сотні»

Пташник Євген, командир батальйону «Айдар» (2014-2015 рр.)

Тетерук Андрій, командир добровольчого батальйону «Миротворець» (2014 р.), Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Лапін Ігор, командир роти батальйону «Айдар», Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Ушинський Олександр, учасник російсько-української війни, голова Асоціації жертв Голодомору

Сиротюк Юрій, учасник російсько-української війни, Народний депутат України (Верховна Рада VII скликання)

Степаненко Євген, ведучий програми «Війна і мир», учасник російсько-української війни

Головко Олександр, боєць 131-го Окремого розвідувального батальйону ЗСУ

Бобрович Валерій, головний Командир УНСО, учасник російсько-грузинської війни

Шибаєв Сергій, голова Борзнянської районної Спілки офіцерів України в Чернігівської області, офіцер ЗСУ

Скиба Петро, полковник запасу ЗСУ, сотник 38-ї сотні Самооборони Майдану ім.Устима Голоднюка

Левус Андрій, голова Проводу ГО «Вільні Люди», Народний депутат України (Верховна Рада VIIІ скликання)

Гончар Михайло, президент Центру глобалістки «Стратегія ХХІ», консультант Секретаря РНБОУ (1996-2000 рр.)

Квіт Сергій, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Кокотюха Андрій, письменник

Фоменко Сергій, музикант, лідер гурту «Мандри»

Зісельс Йосип, дисидент, Виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України

Березюк Олег, голова Українського юридичного товариства

Висоцький Сергій, журналіст, Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Журавель Юрій, музикант, лідер гурту «OT VINTA!»

Лиховій Дмитро, журналіст, головний редактор інтернет-видання «Новинарня»

Сергійчук Володимир, професор Київського національного університету ім.Тараса Шевченка

Омельченко Григорій, генерал-лейтенант, Герой України

Скіпальський Олександр, генерал-лейтенант, начальник Головного управління розвідки Міноборони (1992-1994 рр.)

Денисенко Андрій, Народний депутат України (Верховна Рада VIIІ скликання)

Мовчан Павло, голова ВУТ «Просвіта», Народний депутат України п’яти скликань

Заєць Іван, Міністр екології та природних ресурсів України, Народний депутат України п’яти скликань

Кабакаєв Семен, голова ГО «Безпека та взаємодія в Україні»

Казіміров Анатолій, Славутське міськрайонне об’єднання «Майдан»

Бай Олег, Надзвичайний і Повноважний Посланник

Стецьків Тарас, громадський діяч, Народний депутат України п’яти скликань

Перепелиця Георгій, політолог, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень

Голомша Микола, співголова Форуму «Українська альтернатива»

Філіпчук Георгій, Міністр охорони навколишнього середовища України (2007-2010 рр.), Народний депутат України трьох скликань

Чепура Катерина, громадська діячка, активістка руху «Відсіч»

Іванов Олександр, громадський діяч, координатор руху «Переходь на українську»

Бородач Тарас, сотник 25-ї сотні Самооборони Майдану

Пархоменко Сергій, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. О.Никонорова

Батрин Станіслав, керівник ГО «Відкрита Україна» та проекту «Відкритий суд»

Марченко Микола, провідний експерт з конституційного та виборчого права Асоціації українських правників

Жумаділов Арсен, голова правління ГО «Кримський інститут стратегічних досліджень»

Піддубняк Андрій, експерт у сфері екологічної безпеки

Мельник Олександр, експерт у сфері розвитку інституцій громадянського суспільства

Гончарук Віктор, незалежний експерт з урбанізму

Іванюк Вікторія, експерт Асоціації українських правників з виборчого права

Фаріон Соломія, голова Молодіжного націоналістичного конгресу

Орищенко Роман, голова штабу Самооборони Майдану

Турянський Ігор, Надзвичайний та Повноважний Посол

Лупаков Євген, Почесний голова Спілки офіцерів України (2012-2014 рр.), Народний депутат України (Верховна Рада ІІ скликання)

Марасін Олександр, волонтер

Нурієв Ельхан, співкоординатор міжнародної громадської ініціативи «Антипутінський інформаційний фронт»

Степанов Денис, Спілка української молоді

Сасько Олександр, голова Спілки офіцерів України

Харьков Дмитро, керівник Самооборони Майдану Запоріжжя

Ковалик Іван, керівник Самооборони Майдану Тернополя

Ясенчук Олександр, керівник Самооборони Майдану Чернігова

Бень Андрій, сотник 14-ї сотні Самооборони Майдану

Жирко Є. В., ГО “Верхня Січ”

Купрас М. В., ГО “Вітальєри”

Ферліковська Л. І., ГО “Волонтерський центр допомоги військовим і цивільним “Вільна Доля”

Ващук В. І., ГО “ДМОВА ”

Дремлюга Іван, ГО “Дніпровське товариство політв’язнів та репресованих”

Мирончук В.Я., ГО “Козацька спадщина”

Туржій С. Г., ГО “Новий початок”

Таршин Н. П., ГО “Патріотичне об’єднання Оріяна”

Мельнічук В. В., ГО “Спільнота активної молоді – САМ”

Мирончук В.Я., ГО “Шанс життя”

Кучинський В. І., МГО Кодацьке Військо Запорозьке

Черненко О., ГО “Золота Паланка”

Кошка Дмитро, громадський діяч

Решетняков Олександр, ГО “Солідарна молодь” Дніпро

Нагній Василь, ДОО “Спілка офіцерів України”

Таратушка В., ДОО “Товариство українських офіцерів”

Дремлюга І.Є., Дніпропетровський відокремлений підрозділ ГО “Євромайдан українського народовладдя”

Харахулах К.В., ГО “Січ-Захист”

Також звернення підписали:

колектив кінооб’єднання «Вавілон’13»

колектив міжнародної розвідувальної волонтерської спільноти «Інформнапалм»

команда Українського кризового медіа центру

учасники громадсько-політичного руху «Межа»

колектив Української стратегічної ініціативи

Звернення відкрите для приєднання, список постійно доповнюватиметься. Якщо ви підтримуєте це звернення, просимо надсилати інформацію про себе на електронну адресу: center.opad@gmail.com

Запис НЕ ДОПУСТИМО КАПІТУЛЯЦІЇ! (відкрите звернення громадськості до Президента України) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Представницька влада зробила запит, а виконавча послала… «безпосередньо до уповноваженого органу, що здійснює функції контролю у сфері пасажирських перевезень». Так коротко виглядає колізія, про яку «Версії» вже писали.

А тепер детальніше про біду мешканців Червоної Діброви, що на Глибоччині, яких влада перетворила на місцевих робінзонів. Вже чи не рік минув відтоді, як їхнє село позбавили транспортного сполучення з районним та обласним центрами. Дітям нема чим доїжджати до Глибоцького професійного ліцею, а вчителям, які мешкають у Глибокій, – на роботу до сільської школи. Зрештою, й у селян є справи у райцентрі.

Шукаючи підтримки та вирішення проблеми, ще минулої осені червонодібровці звернулися до депутата обласної ради Руслана Мельника по допомогу. Той узявся за справу. Зв’язався з потрібними службами, кудись написав, де з ким переговорив. А за деякий час отримав від начальника управління інфраструктури та туризму ОДА Дмитра ПАВЕЛА відповідь, що питання сполучення між райцентром Глибока та селом Червона Діброва вирішене. Датований цей лист 27 грудня 2012 року.  В ньому, зокрема, повідомлялося, що тендер на обслуговування цього маршруту виграла  «Денисівка», тож між цим підприємством і ОДА заплановане підписання договору, повідомлялося у відповіді.

Відтак у лютому, вже нинішнього року, відбулася сходка села, на якій депутат облради Р. Мельник з’ясував, що транспортне питання залишилося невирішеним. Депутат проявив наполегливість і 14 березня ХV сесія VІ скликання Чернівецької обласної ради вирішує надіслати запит депутата облради Р.Мельника щодо надання інформації про причини відсутності пасажирських перевезень на транспортному сполученні між селом Червона Діброва та селищем Глибока до голови ОДА М. Папієва. Рішення за № 45-15/13 завершується таким реченням: «За результатами розгляду поінформувати депутата та обласну раду у встановлений чинним законодавством термін» і підписом М. Гайничеру та печаткою виконавчого апарату облради!!!

Здавалося б, серйозні люди зайняті серйозною справою. Керують областю, облаштовують щасливе життя її мешканцям. Та де там! Складається враження, що представницька влада з виконавчою граються у піддавки: хто кого перехитриє і хто на кого перекине відповідальність. Але робити ніхто нічого не хоче. Бо наш небайдужий до людських доль депутат отримує відповідь на свій запит знову ж таки від управління інфраструктури і туризму. І цей лист, але вже від 2 квітня цього року майже слово у слово повторює попередній, за 27 грудня 2012-го. Різниця хіба в тому, що повідомляється про те, що «Денисівка» вже обслуговує два маршрути «Чернівці-Червона Діброва» і «Чернівці-Корчівці», які виставлялися на конкурс у пакеті. Але ж ці маршрутки існують тільки на папері. Насправді вони як не ходили, так і не ходять.

Утім, так би мовити, новий лист має й додатковий абзац. Цитую: «У разі виявлення порушень щодо виконання регулярності рейсів вищезазначеним транспортним підприємством на маршрутах загального користування просимо звертатися безпосередньо до уповноваженого органу, що здійснює функції контролю у сфері пасажирських перевезень – Управління Укртрансінспекції у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. М. Тореза, 64-А, тел. (0372) 556-899, (0372) 556-897 та управління інфраструктури та туризму обласної державної адміністрації». А хто ж тоді контролює виконання-невиконання умов тендеру? Чи не це ж управління?

Тому й виникає питання: а в цьому управлінні хтось-колись-щось робить? Бодай уважно читали б листи хоча б від обласної ради. А що вже казати, коли звертаються пересічні громадяни?

І ще одна не така вже й малозначуща деталь: хто має відповісти за таку дезінформацію? Чи не в цьому витоки невдоволення людей владою, що на папері послуги є, а насправді їх немає?!

Крім того, складається враження, що підлеглі губернатора неправильно розписали листа від обласної ради для розгляду або ж чиновники, які отримують за свою роботу зарплатню, скинули її на інших. Їм навіть не спало на думку спитати з недолугого перевізника, чому він не виконує умови договору. А такий поважний представницький орган як обласна рада, на жаль, проковтнула цю неграмотну й зверхню відписку.                     

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Хто на Буковині тримає слово та вирішує питання? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У сучасному глобалізованому світі одним із найсерйозніших покарань держав, які не вписуються у встановлену господарями сучасного життя систему цінностей, є міжнародна ізоляція ізгоїв. У такому стані роками перебуває Білорусь, президента якої Захід вважає «останнім диктатором Європи». На жаль, досить вірогідною стає й ізоляція України, яка може розпочатися відразу після парламентських виборів.

На думку західних аналітиків, українське керівництво все далі відходить від декларованих ним принципів демократії й поваги до європейських цінностей. Ув’язнення Ю. Тимошенко і Ю. Луценка офіційні речники західного світу прямо називають «політично вмотивованим». Широко розрекламовану «євроінтеграцію Україні» в ЄС нині вважають повністю загальмованою. Слід підкреслити, що і сам Європейський Союз перебуває у глибокій кризі, тому не здатний не лише на значне розширення, але може й втратити своїх найслабших членів. Україна не відповідає чималій кількості необхідних для інтеграції вимог, та й відсутні жодні ознаки того, що подібні вади вона збирається долати найближчим часом.

Скорочується товарообмін нашої держави із партнерами з ЄС. Натомість усе більше українських товарів потрапляє на ринки пострадянських країн, до того ж Київ підписав документи про створення «зони вільної торгівлі» з державами СНД. Прибічники остаточного входження нашої країни у фарватер російської політики оцінюють подібний розвиток подій як свідчення швидкого дрейфу Києва у напрямку «Митного союзу» – зародку альтернативного ЄС нового Євразійського Союзу під егідою Москви. Наскільки він буде «новим», сказати важко, адже попередниками його були Російська імперія та Радянський Союз. Можна зануритися і в попередні століття, згадавши про велику Монгольську імперію Чингізидів та її уламок – Золоту Орду.

Ізольована від Заходу Білорусь поступово інтегрується в новітнє євразійське утворення. Подібна доля може чекати й Україну, якщо її бойкотуватиме Захід. А світова преса все частіше прогнозує: осінні вибори в нашій країні західний світ може визнати нелегітимними. Недарма на них збирається приїхати рекордна кількість іноземних спостерігачів. Офіційному Києву все важке балансувати між різними глобальними та регіональними силами. Ті звикли вирішувати власні проблеми за рахунок слабших. Шкода, що сучасна Україна опинилася в ролі такого «слабака», якому Росія диктує свою волю. Після кожної поступки київської влади висуває їй нові претензії.

Українці ще не забули, як у середині липня дві країни оприлюднили декларацію про завершення переговорів про розмежування в Азовському і Чорному морях. І раптом міністр закордонних справ Росії Лавров заявив, що жодних остаточних документів не підписано, відтак доля острова Тузла ще не визначена. Зрозуміло, що така заява – один з елементів тиску на Київ. У Кремлі чекають, що український плід от-от перезріє і сам впаде до путінських ніг. Утім, московські чекісти можуть недооцінити донецьких «хазяїв»: не для того ті взяли владу в Україні, щоби ділитися доходами з москвичами. Як повернуться події, прогнозувати важко. Але осінь обіцяє бути аж занадто «врожайною» на неприємні несподіванки. Ймовірна міжнародна ізоляція України – одна із них.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Осінь обіцяє бути врожайною на… неприємності спершу з'явиться на Медіа-Версії.