Сидір Воробкевич

Чому ти серцю така миленька,
Рідна землице, моя Буковино?
Скажи сю тайну мому серденьку,
Гарна, весела, люба дружино!
Чи інше сонце на тебе світить
І твої ниви та гори гріє?
Чи інший місяць вечором тихим
На твоїм небі так гарно мріє?…

Чув я дитинов за ранені птахи,
Що раз у раю співали, літали
І ненадійно – чому, не знаю –
Десь полетіли, з раю пропали.
Сі злотопери долі шукали,
Сім раз летіли за Чорне море,
Ледве за морем найшли сю долю
І прилетіли в Карпатські гори.

Може ті птахи, краю мій рідний,
Розвеселяють твої дуброви,
Що зелен явір, липа, смерека
Аж омлівають з щастя, любови?
Може у твої ріки, потоки
Вода спливає з самого раю,
Бо так миленько шепчуть, співають,
Як ті пташата в зеленім гаю?

«Мої потоки тобі співали
Ще у колисці, ще за дитини;
По моїх квітах і сіножатях
Гуляв ти, синку, потім щоднини.
У моїх синіх високих горах
Пізнав ти красну свою подругу,
А в моїх темних лісах предвічних
Забував жаль свій і свою тугу.
Тому я, сину, тобі так мила –
Й нас не розлучить навіть могила»…

1863

5 жовтня 2023-го у сквері на вулиці Університетській у Чернівцях відкрили пам’ятник  Сидору Воробкевичу, українському письменнику, педагогу, композитору, музично-культурному діячу, православному священику, редактору часописів Буковини, художнику.

Кошти на виготовлення та встановлення пам’ятника Сидору Воробкевичу виділила будівельна компанія “Водограй”, зробивши такий подарунок місту. Пам’ятник зроблений з патинованої бронзи.

Дякую чернівчанам, які у свій час /2021 рік/ не були байдужими до повалення  / у звіті чиновників написано, що “старий пам’ятник Сидору Воробкевичу прибрали зі скверу”/ пам’ятника. Особлива моя прихильність журналісту Юрію Чорнею, який зараз боронить Україну, Чернівці, рідне слово …

Сидір ВОРОБКЕВИЧ
РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Сидір Воробкевич (1836 – 1903). Український письменник, який писав українською, німецькою та румунською, композитор, музично-культурний діяч і православний священик на Буковині, педагог і редактор часописів Буковини, художник – така багатогранна діяльність Сидора Воробкевича, що мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох та інші. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, М. Шашкевича, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака, І Вулькана тощо.

Перечитала і Михайла Івасюка “Творчість Сидора Воробкевича. Біографія“: “… Єдиною світлою подією у ті роки для хворого письменника було те, що І. Франко видав 1901 р. його поетичну збірку «Над Прутом». У короткій передмові Великий Каменяр писав, що кращі поетичні твори Воробкевича, в яких «розсипано велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого людського і народолюбивого чуття», забезпечують йому «почесне місце в нашім письменстві, навіть коли лишити набоці його історичне становище як одного з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження». Це висока і справедлива оцінка”…

Цікаве дослідження про Сидора Воробкевича у Лесі Щербанюк «Чесний труженик на ниві духовності Буковини» : “Мав втіху від своєї праці: «До якої народної школи не вступлю, всюди почую мої пісні. Се мені нагорода, що я дитячі серця музикою ублагородив; не даремно я та не без цілі жив на сім світі». Пишався своїми знаменитими учнями – композитором і музикознавцем, «живою музичною енциклопедією Відня» Євсебієм Мандичевським і основоположником румунської музичної класики Чипріяном Порумбеску….Музична спадщина С.Воробкевича значна за обсягом і різноманітна за жанрами. Вона складається з 250 сольних пісень, дуетів, квартетів і хорів, багатьох інструментальних творів, 18 оригінальних музично-драматичних композицій і 15 п’єс інших авторів, до яких він скомпонував музичний супровід”…

Більше фото за посиланням – «ПОВЕРНУВСЯ. ДЯКУЮ…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Чому ти серцю така миленька, рідна землице, моя Буковино?…», – Сидір Воробкевич спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Він пропонує всім небайдужим принести сюди і залишити вживану побутову техніку – як втілення ставлення до злочинів російської армії, яка краде речі з українських осель.

Таким чином художник привертає увагу до давньої вже вимоги перенести пам’ятник радянському солдатові з центру Чернівців.

«Два місяці тому, міськрада Чернівців почала процес перенесення цього пам’ятника з центру міста. Як виявилося, процес буде тривалим і невідомо чим закінчиться, – пояснює Тарас Полатайко. –

Домінування пам’ятника радянській армії над центром Чернівців в час, коли Буковина щоденно ховає воїнів, які загинули захищаючи Україну від російської навали, є разючим дисонансом з реальністю та почуттями більшості чернівчан.

Відповіддю на аргумент, що радянська та російська армії не є тотожними – є історичні факти масових згвалтувань та мародерства, вчинених радянською армією під час Другої світової війни. Російська армія – є правонаступницею радянської і продовжує вбивати мирних жителів, чинити згвалтування та мародерство.

Прошу чернівчан виразити своє ставлення до злочинів російської армії, долучившись до створення тимчасового арт-об’єкту з побутових предметів, які росіяни крадуть з українських осель. Запрошую всіх небайдужих принести і залишити тут вживану побутову техніку. Хай тварюки подавляться!

Об’єкт існуватиме до того часу, поки не вирішиться питання перенесення пам’ятника».

Мистецький захід проти військових злочинів РФ відбудеться 12 червня о 12:00 на Соборній площі біля пам’ятника радянській армії.

Запис Художник Тарас Полатайко закликає чернівчан створити арт-об’єкт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

24 квітня на Центральному кладовищі Чернівців відкрили та освятили надгробний пам’ятник учасникові Майдану, добровольцеві, бійцеві-десантнику Високомобільних Десантних Військ 25-ої окремої повітряно-десантної бригади, 7-ої роти у найзапекліший період війни на Сході Вікторові Завальнюку – позивний «Козак».

Вже є пам’ятник Віті Козаку… Дякуємо тим, хто це зробив. Ми пам’ятаємо Віктора Завальнюка живим… А 27 квітня – річниця його смерті…

24 квітня Чернівці поминали Героїв, які полягли за Україну у квітні за всі роки новітньої російсько-української війни і на Майдані. У Чернівцях на Алеї Слави відбулася панахида за полеглими Героями.

ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Забирає війна на небо, найкращих,
Господи поливаєш, дощами зливи,
пригорни душі, воїнів невмирущих,
за рідних, за правду, кров свою пролили…
Вони стояли і будуть стояти,
Крилами вічності, на обороні,
споглядаючи з висот, нас охороняти,
віддавши, останній подих, свободі,
подвиг за волю, будемо пам’ятати,
всіх, хто тримає Україну в окопі…
Птахи повертаються із вирію,
а в душах прикрість, від холоду,
на щиті герої, повертаються додому,
серце стискає, відчаю болями…
Нехай горить, байдужість полум’ям,
нехай в окупантів, земля відгорить,
земля застогне, покриється інієм,
Господь не пробачить, що небо гнівить!
Упокій душі воїнів Господи,
братів і сестер, що на війні полягли…

Богдан Гамалія, 2021

Світла пам’ять! Слава Героям!

Більше фото з події за посиланням – ОСВЯЧЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА ВІКТОРОВІ ЗАВАЛЬНЮКУ («КОЗАК»). ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Освячення пам’ятнику Віктору Завальнюку («Вітя Козак»)… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спасибі Вам, Леоніде Костянтиновичу, за все! Світла пам’ять!..

Більше фото із заходу за посиланням – У КЛІШКІВЦЯХ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК ЛЕОНІДУ КАДЕНЮКУ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Відкриття пам’ятника Леоніду Каденюку, першому космонавту незалежної України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Веренчанка на Заставнівщині відома давніми культурно-просвітніми та національно-свідомим традиціями. Тутешньому відділенню Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка днями виповнилося 150 років від дня заснування. До цієї дати приурочили відкриття пам’ятника Великому Кобзареві, встановленого коштом меценатів та зусиллями місцевої громади (скульптор Володимир Римар, архітектор Віктор Ткач), повідомив інтернет-ресурс zastavna.net. Пам’ятник зображує Тараса Григоровича у віці 27 років, що завжди нагадуватиме дату його встановлення – у 27 років Незалежності України.

Ініціювала встановлення пам’ятника наша колега-журналістка районної газети, депутатка облради Світлана Масловська. Вона і взяла на себе найбільшу частину організаторських клопотів з виготовлення та встановлення пам’ятника.

Запис Молодий Тарас Шевченко постав у Веренчанці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спасибі організаторам за чудову ініціативу!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях стартувала акція «Зробимо чистіше наше місто» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Разом із цісарем старіла й деградувала його монархія

Крім безумовного розвитку, була й не менш безумовна відсталість: Буковина разом з Далмацією вважалися найменш розвинутими частинами Австро-Угорщини.

Буковинське село задихалося від безземелля, а його мешканці були задавлені високими податками. Зовсім невипадково в другій половині ХІХ ст. серед селян поширювалися русофільські настрої: неписьменні селяни вірили попівським казкам про те, що російський цар буцімто «визволить» православних буковинців від католицького ярма Габсбургів і скасує всі непосильні цісарські податки.

Лише зростання грамотності й загальної культури наших краян на початку ХХ ст. поклало край широкому розповсюдженню таких ілюзій. Але критичне ставлення до Франца Йосифа існувало не лише серед темної селянської бідноти, але й в освічених верствах населення. Монарх на схилі років досяг такого стану, коли старечі хвороби впливають не лише на працездатність людини, але й на її розумові здібності. Разом із цісарем деградувала і його монархія. Франц Йосиф відзначався винятковим консерватизмом: він ніколи не користувався телефоном й тривалий час опирався проведенню електрики до свого палацу. Він був навіть проти запровадження кулеметів у збройних силах: надто подобалися йому старі мітральєзи – багатоствольні вогнепальні установки.

Франц Йосиф не командував військами безпосередньо на полі бою, але з гордістю носив вищі військові ордени своєї держави та російський орден святого Георгія. А 1849-го, на честь першого року свого правління, встановив високу нагороду – орден Франца Йосифа кількох ступенів. Не будучи справжнім полководцем, отримав вище військове звання генерал-фельдмаршала, причому тричі – в Австрії, Пруссії та Великій Британії. Саме з його благословення Австро-Угорщина вступила у війну 1914-1918 рр., не маючи для участі у світовій бойні жодних нагальних причин. Та й розпалювали війну у власних інтересах інші держави, надто Німеччина та Велика Британія.

Російсько-австрійські конфлікти: Волинь і Поділля, Галичина і Буковина 

Саме Перша світова війна поклала край імперії Габсбургів, що проіснувала кілька століть і спромоглася здобути статус великої держави.

Упродовж тривалого часу Габсбурги протистояли наступу Османської імперії на Європу, і після розгрому турків під Віднем 1683 року (до речі, завдяки зусиллям поляків і українців), правителі Австрії претендували на лаври рятівників християнства від агресивного ісламу. Втім, їхня династія дбала не стільки про захист європейських народів від азійських орд, скільки про власну імперію. До своїх володінь Габсбурги долучали землі багатьох народів. Територія імперії зростала, але зростали і складнощі управління нею.

Коли молодий імператор Франц Йосиф І 1848 року посів престол, у країні вирувала революція. Значними зусиллями, спираючись на допомогу російської армії, він зумів приборкати революційне море. Та міжнаціональні проблеми імперії нікуди не зникли, і протягом майже семи десятків років правління імператор намагався знайти прийнятний вихід з глухого кута, куди невпинно прямувала його держава.

Внутрішня слабкість неминуче призводила до зовнішньополітичних поразок. У 1859-1866 роках імперія Габсбургів вимушена була віддати італійцям колись окуповані нею Ломбардію й Венеціанську область. А поразка у війні 1866 р. з Пруссією позбавила Австрію статусу великої держави. Коли імперія припиняє зростання за рахунок захоплених земель, вона рухається до неминучого розпаду. Військові поразки тільки підсилюють цю небезпеку.

Відню потрібні були відчутні перемоги. Франц Йосиф скористався поразкою Туреччини у війні 1877-1878 рр. з Росією та ввів свої війська у Боснію і Герцеговину. Її окупація (а у 1908 році й анексія) засвідчила: Габсбурги активізують наступ на Балкани, намагаючись взяти півострів під власний контроль. Але туди ж спрямовувала свою експансію і Росія, тож визрівав конфлікт між двома сусідніми державами.

Була ще одна важлива причина загострення російсько-австрійських відносин: Габсбурги на підставі «історичного права» претендували на Волинь і Поділля, що перебували у складі Російської імперії. Володіючи Галичиною і Буковиною, вони вважали обгрунтованими свої претензії на всю територію колишнього Галицько-Волинського князівства. Натомість Росія, декларуючи політику «збирання руських земель», все голосніше претендувала на західноукраїнські землі у складі монархії Габсбургів.

Трагедії довкола спадкоємця престолу 

Апетити правителів не мали нічого спільного зі справжніми інтересами народів двох сусідніх держав. Мирна співпраця приносила значні (причому, взаємні!) вигоди сусідам, але жадібність можновладців призводила до страшної трагедії. До того ж, і Росія, і Австро-Угорщина на початку ХХ ст. зіткнулися з проблемами, які неможливо було вирішити старими, звичними методами: Росію у 1905-1907 роках струсонула революція, яка вплинула й на сусідню Австро-Угорщину. Щоби попередити подібний вибух у себе, австрійські панівні верстви реформували виборче право, чим зміцнили демократичні тенденції у своїй державі.

Проте чимала влада залишалася в руках монарха. А в нього не склалося зі спадкоємцем престолу. Максиміліан, рідний брат Франца Йосифа, не чекаючи звільнення австрійського престолу, сів на імператорський трон у Мексиці, але 1867 року був скинутий і розстріляний революціонерами. Цісар мав єдиного сина – Рудольфа, якого після загибелі брата проголосив кронпринцом. Але 1889 року і той пішов з життя, найімовірніше – через самогубство. Спадкоємцем став племінник Франца Йосифа, Франц Фердинанд. Проте й його життя завершилося трагічно. Вбивство австрійського престолонаслідника у Сараєво влітку 1914 р. стало приводом для початку Першої світової війни.

Австрійці, чехи та угорці досі живуть за регламентом Франца Йосифа

Трагедії переслідували родину монарха в останні десятиліття його правління. Через конфлікт матері імператора з його дружиною Єлизаветою остання повинна була жити окремо від чоловіка й сина. Позбавлений нормального подружнього життя, Франц Йосиф заводив коханок і навіть не приховував таких зв’язків, що спричиняло осуд віденської аристократії. А 1898 року імператриця Єлизавета була вбита анархістом, і ця трагедія позначилася на здоров’ї монарха. Незважаючи на нещастя, що переслідували його, Франц Йосиф намагався регулярно, навіть педантично займатися державними справами. Він ретельно дотримувався здавна заведеного денного розпорядку: вставав рано, працював у кабінеті чітко визначений час, приймав відвідувачів, здійснював прогулянку на свіжому повітрі і рано лягав спати. Його звички переймалися підданими, і навіть тепер австрійці, угорці й чехи продовжують жити за регламентом, установленим у часи Франца Йосифа.

…Буковинці поставили йому пам’ятник

Але в сучасній Австрії культу монарха немає. Австрійці давно відмовилися від імперських амбіцій, створили власну національну державу з високим життєвим рівнем громадян і захищеними правами її мешканців. Особливого сентименту до Габсбургів там не існує. Натомість серед галичан і буковинців нерідко можна почути ностальгійні оповідки про «добрі старі часи матінки-Австрії». Чернівчани з ініціативи політика Арсенія Яценюка, уродженця нашого міста, навіть відкрили 2009 року пам’ятник Францу Йосифу, створений заслуженим художником України С. Івановим і скульптором В. Цісариком. Ставлення до покійного монарха у європейців, а тим більше у росіян, досить неоднозначне, тож нерідко з цього приводу можна почути слова подиву від гостей нашого міста.

Проте буковинці мають власний погляд на свою історію та пов’язані з нею фігури. Габсбурги створили імперію, яка не витримала випробування часом і розпалася у 1918 році. Але перебування нашого краю в її складі залишило чимало слідів і в матеріальному, і в духовному житті буковинців. Символом цілої епохи залишився Франц Йосиф І, пам’ятник якому спонукає чернівчан до роздумів над трагічною історією Габсбургів: подібних трагедій сповнене непросте минуле Старого континенту.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис Трагедія Габсбургів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та в ніч перед відкриттям пам’ятник обезголовили. На щастя, у авторів-виконавців були запасні частини з гіпсу, тож пам’ятник усе ж таки відкрили й урочистості відбулися.

По гарячому сліду міліція розшукала вандалів. Ними виявилися троє місцевих мешканців, приватних таксистів. Відтявши пам’ятникові голову, вони відвезли вкрадену частину на околицю села Димка того ж Глибоцького району, де й закинули у став. Мотиви цього варварського вчинку поки що залишаються нез’ясованими.

Втрачене вже знайшли, зловмисники затримані, але подія спричинила неабиякий міжнародний резонанс.

Міністерство закордонних справ сусідньої Румунії надіслало ноту протесту, в якій висловило обурення актом вандалізму. Буковинці, незалежно від етнічного походження, також обурюються  мерзотною провокацією. В Інтернеті з’явилися заяви національних товариств, а в коментарях – погрози українцям, мешканцям Буковини. Отже, виходить, що провокація досягла своєї мети? На превеликий жаль. Бо, напевне, людям ліньки ставити перед собою запитання – й шукати на нього відповіді: Кому це все вигідно?

Вл. інф.

Запис Провокація, через яку Україна отримала ноту протесту з Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Новий перформанс митця Анатолія Федірка відбувся 11 вересня біля книгарні “Букініст”, де експонуються його роботи. Ще одна скульптура додалася до Арт стільця, білих жіночих туфель на підборах і одного чобота, памятника олігарху, шматка антрациту, руки, пофарбовану під бронзу тощо. Пам’ятник Невідомому народному депутату України минулих, сьогоденних і майбутніх скликань має вигляд постаті чоловіка із серпом і молотом у руках. Скульптуру встановили доволі високо, і вона стала майже така ж недосяжна, як і народні депутати.

Тетяна Стрільчик, “Версії”

Запис Невідомому народному депутату присвячується … спершу з'явиться на Медіа-Версії.