Огляд класних місць біля води для вашого незабутнього відпочинку на берегах Вітчизни

Улітку хочеться максимально підзарядитися енергією й набути сил. І нам, українцям, не обов’язково їхати за кордон за новими враженнями, адже в Україні є  безліч цікавих місць для яскравого відпочинку. І це щира правда!

Залізний порт – один з найбільших чорноморських курортів Херсонської області. Тут добре розвинена курортна інфраструктура: бази відпочинку, готелі, кафе, ресторани та клуби, розташовані переважно у прибережній зоні. Є тут і ринок та численні магазини. Плюсом до відпочинку в Залізному Порту є довгий піщаний пляж, який вміщує в себе величезну кількість відпочивальників, і піщане дно прибережної ділянки моря. Неподалік розташований лікувальний гейзер із температурою води до 70 градусів і 1572 метрами завглибшки. Ви зможете відвідати біосферні заповідники – Чорноморський та «Асканія-Нова» – тут організовуються прогулянки плавнями Дніпра, тури винними заводами України. Можна пройти курс грязелікування або відвідати кінні клуби.

У 30 км від Херсона є найбільший піщаний масив у Європі – Олешківські піски, пустеля діаметром приблизно 15 кілометрів. Там можна побачити справжні бархани до 5 м заввишки, рідкісну пустельну рослинність і навіть оазис. Вас може зацікавити тридений перехід через пустелю з піснями біля багаття і ночівлею в наметах.

Одещина має найдовшу берегову лінію – близько 300 км. Місцеві курорти чітко поділяються на дві групи, залежно від характеру узбережжя. Піщаний пляж під крутим берегом? – вам потрібні міські пляжі Одеси, Грибівки, Сергіївки. Довгі, витягнуті уздовж берега піщані коси? – Це Лузанівка, Затока, Кароліно-Бугаз, та ж Сергіївка. 

Хорли – село на Херсонщині, на півострові Гіркий Кут. Окрім купання у Чорному морі, можна досхочу мазатися цілющими грязями (славнозвісна «блакитна глина», а широкі береги вкриті морськими водоростями, багатими на йод. Море чисте і тепле: + 25 + 30 градусів – щоправда, на заваді купанню часто стає нашестя медуз.

Неподалік розташоване прісне озеро з цілющою водою, яка виходить назовні «срібним струмком», а при в’їзді у Хорли вас може зацікавити фонтан під два метри заввишки: з-під землі б’є артезіанська вода із температурою лише 9 градусів. Хоча він і не облаштований, та саме природність у ньому й цінна. Тим паче, що навколо абсолютно без людського втручання сам по собі рясніє оливковий гай.

Доволі розвинута інфраструктура:  є кафе та ресторанчики, кінотеатр і дискотеки. На території селища є ринок, банкомат, магазини, бібліотека і комп’ютерні зали.

У Хорлах ви побачите пам’ятник засновниці селища баронесі Фальц-Фейн, старовинні будівлі портових складів, морського порту, залишки парку та статую з мармуру…

Скадовськ лежить на березі Джарилгацької затоки Чорного моря на Херсонщині. Загалом це ідеальне місце для відпочинку з дітьми. Тут неглибоке море і тепла вода, насичена йодом і бромом, є аквапарк и дельфінарій, організований кайтсерфінг – це коли ви стоїте на воді на дошці, а тягне вас повітряний змій. В аеропорту Скадовська можна навіть здійснити стрибок з парашутом після двогодинного тренування. А від причалу кілька разів на день вирушає катер до острова Джарилгач, де неймовірно чисте море, білий пісок, первозданна природа і розкішні краєвиди.

Коблево неофіційно ділиться на дві зони – «молдавську», де полюбляє відпочивати молодь, і тиху спокійну Миколаївську – для відпочинку з дітьми. Коблево  славиться своїм винзаводом із дегустаційними турами на виробництво. Можна відправитися й у гурман-тур і скуштувати смакоту кухні, яка формувалася протягом кількох століть під впливом безлічі культур – молдавської, румунської, болгарської, української, єврейської, турецької та грецької.

Кароліно-Бугаз – невелике селище, розташоване на піщаній косі у 40 хвилинах їзди від Одеси. Уздовж цілої коси – морські пляжі з ідеально чистим піском. Відпочинок у Кароліно-Бугазі традиційно вважається елітним (авторка цих рядків мала нагоду долучитися до такого): сприятливе географічне положення і повна відсутність промислових підприємств дозволили цьому шматочку суші стати одним з найбільш екологічно чистих місць на чорноморському узбережжі.

Прилегла до пляжу земля майже повністю забудована новим житлом. Дешеві кімнати й будиночки ховаються на другий-третій лініях у 10-15 хвилинах ходьби від моря.

Тут майже немає атракціонів для дітей, тож, якщо полюбляєте спокійно полежати у шезлонгу, попиваючи домашнє вино – вам сюди.

На що подивитися? Варто витратити день і поїхати до Одеси. А можна відвідати Білгород-Дністровський (давня назва Аккерман, «біла фортеця», ще давніша – Тира), побачити світ і 12-15 століть історії з Аккерманської фортеці.

Кирилівка – грязьовий курорт у Запорізькій області, розташований далеко від гамірних міст, тут немає залізниці, як у Бердянську, та великих автотрас. Море неглибоке й дуже тепле, що чудово для відпочинку з дітьми. Поруч тягнуться дві коси: Пересип і Федотова,  Утлюкський та Молочний лимани. Є нічні клуби, дельфінарій, аквапарк, атракціони, ресторани й кафе.

В околицях села Терпіння побачите унікальний геологічний пам’ятник – Кам’яна Могила. У цьому місці були знайдені петрогліфи – наскельні зображення тварин, людських і геометричних фігур. Неподалік – невеликий археологічний музей.

А ще відвідайте Великі й Малі Кучугури – місцева назва пагорбів, дюн і гряд, що утворилися на терасах річок з піску завдяки вітрам. Після утворення водосховища вони перетворилися на ланцюжок островів, де утворений орнітологічний заказник площею 4 кв. км – місце гніздування водно-болотних птахів

Кінбурнська коса розташована в Очаківському районі Миколаївської області. Тут вас зустрінуть пляжі з білим піском, аромати хвойного лісу та степу – і неймовірні, які побачите тільки тут, пейзажі. До того ж на косі є поклади цілющих грязей. Це місце більше пасує людям, які хочуть тихого та спокійного релаксу: практично відсутня інфраструктура, пляжні продавці, чутно лише плескіт морських хвиль, у яких романтично граються дельфіни, або тремтіння повітря, яке розсікають потужними крилами лебеді… Можна прогулятися Національним природним парком «Білобережжя Святослава» – це чудове місце для фотополювання на пелікана, рожевого фламінго, білу чаплю. Неподалік Очакова (с. Парутіно) відвідайте «Ольвію» – Національний історико-археологічний заповідник. Тут можна побачити руїни оборонних споруд, міських кварталів і храмів грецької колонії 7 століття. А такого заходу сонця, як на Кінбурнській косі, не знайдете більше ніде в світі!

Лазурне розкинулося на узбережжі Чорного моря у 100 км від Херсона. Має пляжну смугу протяжністю 4 кілометри, ширина смуги сягає від 5 до 100 метрів.

Тут відпочиває здебільшого молодь: від учнів старшої школи – до молодих сімейних пар.

У Лазурному перша лінія зайнята оздоровницями радянської побудови, решта – приватний сектор. Тут можна оздоровитися, приймаючи грязьові ванни.

Шацькі озера, що на Волині, набувають все більшої популярності в туристів. Озера ніби ховаються у лісових масивах і дозволяють зануритися у спокій та природну гармонію.

До групи Шацьких озер належить найглибше озеро України – Світязь. Його краса та первозданність досі чарує туристів, ніби часу воно не підвладне.

Відпочинок на Шацьких озерах – комфортне поєднання з природою, адже біля озер є бази відпочинку, котеджі та приватні будинки.

Солотвино – селище міського типу на Закарпатті, відоме як лікувально-оздоровчий курорт. Тамтешні солоні озера полюбилися туристам завдяки лікувальним властивостям. У спеціальних соляних шахтах практикують лікування захворювань дихальних шляхів, алергії та астми. Вода солоних озер надзвичайно корисна також для лікування та омолодження шкіри. У селищі є багато баз відпочинку, санаторіїв та готелів для комфортного відпочинку в Карпатах.

Крім Солотвино на Закарпатті є безліч прекрасних міст і містечок з басейнам із термальних вод, де відпочинок можна поєднувати з лікуванням опорно-рухового апарату.

Ірина ЗАДОРОЖНА, студентка кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Літо в Україні-2019: сонце, повітря, вода! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово «Троглодит»  у перекладі з давньогрецької означає «мешканець печер». Тож не дивно, що колись єдиний на Буковині спелеоклуб обрав для себе саме цю назву: його члени почуваються у підземних лабіринтах, як удома. Для них спелеологія – це не просто наука, це спосіб життя. За 40 років своєї діяльності спелеоклуб став феноменом, активної і плідної праці кількох сотень сучасних троглодитів – еволюційних піонерів Homo sapiens, які започатковують нову гілку розвитку людства.

«Версії» поспілкувалися з одним із них, засновником «Троглодита», кандидатом географічних наук та спелеологом з 45-річним стажем Віталієм Коржиком.

– Чи мріяли Ви з дитинства стати спелеологом?

– Чесно кажучи, коли в дитинстві побачив фото спелеолога, який ледве пролазить у печеру, думав, що ніколи такого не робитиму. Але якось потрапив в печеру… Потім ще раз… І зрозумів, що мене затягує. Спелеологія – це як спосіб життя. Просто в кожного свої збочення.

– Історія створення клубу не є секретом?

– Усі люди об’єднуються за якимись ознаками. Хтось збирає марки, хтось ловить метеликів, а хтось… просто п’є горілку. Ми ж зібралися, бо цікавилися печерами. І 1973 року при клубі туристів Чернівецької обласної ради з туризму та екскурсій створили першу на Буковині спелеосекцію та започаткували школу передтабірної підготовки спелеотуристів. Відтоді і почалася «Троглодитська» ера. Еволюція вивела людину з печер, а тепер туди ж її й заштовхує!

Чернівецький спелеоклуб є продовженням напрацювань спелеосекції. Адже специфіка спелеології не обмежується лише рамками спелеотуризму. Спелеологія включає в себе відкриття, дослідження, охорону природи. Коли ти сам відкриєш печеру, то оберігаєш її, не засмічуєш…

– Отже, ви були першими, хто почав досліджувати підземну Буковину?

– Спелеологія, як і все суще на Землі, пережила кілька епох. Наукою доведено, що перші спелеологи з’явилися на Буковині ще за часів ашельської археологічної культури – понад 150 тис. років тому. Але до початку 70-х років минулого століття Чернівецька область все ще залишалася «печерною» пустелею. Ми першими розпочали планомірне й систематичне відкриття і дослідження підземної Буковини.

– І досягли в цьому значних висот?

– Принаймні, учасники нашого клубу відкрили біля 200 печер. Зробити відкриття – це не значить знайти дірку в землі. Головне – дослідити її, побачити, які там є лабіринти, та описати все це в науковій статті. І тоді можна вважати, що ви зробили відкриття! 

За 40 років існування клубу наші спелеологи провели понад 30 серйозних експедицій, відвідали й дослідили всі регіони Буковини, а також Карпати, Покуття, Подністров’я, Молдову, Крим, Кавказ, Урал, Туркменістан, Таджикистан, Туреччину, Кубу, Перу, Болівію, Еквадор, Єгипет, Марокко, Іспанію, Албанію, Словенію, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Болгарію, Німеччину, Румунію, Італію, Австрію.

Слід зазначити, що всі дослідження підземного простору здійснюються виключно добровольцями.

– Тобто фанатами?

– Саме так. Жодна інша організація чи установа не здатна виконати те, що роблять спелеологи. Це добре розуміють у країнах, де керуються здоровим глуздом. А тому за будь-яких позаштатних ситуацій – скажімо, провали, несподіване обрушення підземної порожнини, необхідність оперативного обстеження підземних порожнин тощо – першочергово звертаються за допомогою та консультаціями не до університетів, академій, геологів, МНС-ників, національних гвардійців чи ще бозна-кого, а до найближчого спелеоклубу.

– Подорожі підземними лабіринтами – справа небезпечна?

– За неухильного дотримання техніки безпеки – ні. За всі роки жодний член клубу не отримав будь-якої серйозної травми.

Кілька разів на прохання прилеглих до печери «Попелюшка» сільрад здійснювали оперативні пошукові роботи з порятунку заблукалих підлітків. Ці малолітні печерні романтики примудрялися зайти на кілометрову відстань удвох-утрьох з одним (!) ліхтарем без інших запасних джерел освітлення й пробути у темряві за температури +10 С ледь не добу.

Лише єдиний раз рятувальні роботи завершилися трагічно. Просто з весілля двоє молодих хлопців із Тарасівців на Новоселиччині з своїми трьома дівчатами вирушили «у гості» до «Попелюшки». У вхідному аварійному колодязі печери (з території Крівського кар’єру Республіки Молдова) вони потрапили у газовий мішок з високою концентрацією діоксиду вуглецю. Смерть настала практично миттєво. Подругам якось пощастило вилізти по сумнівних зачіпах на поверхню і повідомити Подвірненську сільраду, яка й викликала допомогу.

Досвід проведення таких робіт під егідою обласного управління Міністерства надзвичайних ситуацій довів нездатність цієї державної структури до оперативних дій і відсутність потрібних кадрів та обладнання для роботи в умовах підземель.

– Ну, тепер у наших МНС-ників ні на що немає здатності, маю на увазі кадрів. Адже раніше в них були підготовлені люди та техніка для порятунку в різних типах надзвичайних ситуацій – по газових мережах, водних, електричних тощо…

Та повернімося до питання розвитку спелеології в Чернівецькій області. Це якось пов’язане із захистом навколишнього середовища?

– Для нас, спелеологів, екологічні питання стоять украй гостро. За нашою ініціативою видано кілька розпоряджень обласної та районних адміністрацій щодо виконання природоохоронних заходів у місцях поширення карстових явищ*. Із часом карст може спричинити екологічну катастрофу. Розглядати питання убезпечення від цього треба вже сьогодні, адже можна втратити з-під ніг земну твердь, на якій ми поки що впевнено стоїмо.

До появи спелеологів під юридичною охороною держави перебували тільки 3 природні об’єкти, пов’язані із підземеллями. Це – Печера Довбуша, грот «Баламутівський» та геолого-ботанічне заповідне урочище «Мартинівське».

Завдяки спелеологам, природно-заповідний фонд Чернівецької області збагатився на 62 нові об’єкти, в тому числі, завдяки нашій ініціативі, в області створено національний природний парк «Вижницький» та Черемоський регіональний ландшафтний парк. На їхній території взято під охорону десятки підземних порожнин.

За поданням чернівецьких спелеологів під охорону держави взяли й печеру «Джуринська» у сусідній Тернопільщині. 1985 року в Міністерства промбудматеріалів Молдавської РСР відвоювали від знищення печеру «Попелюшка», чого не здатні були зробити ні Держкомітет з охорони природи Молдови, ні Академія наук.

– Що потрібне для того, щоби задовільнити свою цікавість і спуститися під землю?

– Для початку – бажання. А далі прийти й спробувати. Але перед тим увійти в контакт із «Троглодитом» і узгодити свої відвідини, отримавши картографічні матеріали.

– А яке потрібне спорядження?

– Сила волі – найголовніше спорядження. При собі також треба мати два незалежних джерела освітлення із запасом світла вдвічі більшим, ніж на запланований термін перебування під землею. За свідченням знавців, якщо не світить ліхтарик на касці, то скоро засвітять твої «ліхтарі» – синці під очима. До того ж, не варто випробовувати стелю головою, бо вона кам’яна й трохи тверда. Завжди надягайте каску. А ще – комбінезон, на ноги – гумові чоботи, на руки – рукавиці.

Таємниці «Попелюшки»

Печера «Попелюшка» відома не лише незвичною назвою. Довжина дослідженої частини складає 90 кілометрів. Уявіть – ця печера перетинає наш кордон з Молдовою під землею! Це третя за довжиною гіпсова печера в світі і на восьмому – серед найбільших у світі.

Вхід до печери розташований на території Молдови (поблизу села Кріва), тоді як основна її частина розташована на території України.

Коли 1977 року чернівецькі спелеологи виявили в одному з кар’єрів Буковини невелику галерею, що стала входом до печери, її брудний та непривабливий вигляд не викликав естетичних емоцій у дослідників. Звідси народилася назва печери — «Попелюшка», за аналогією з героїнею казки, яка була постійно вимазана у кіптяві кухні, але стала принцесою.

Печера «Попелюшка» – одна з найтаємничіших печер у світі. І одна з найбільших. За окремими науковими даними, її лабіринт тягнеться далеко на північ на тисячі кілометрів, прорізаючи гіпси Прут-Дністровського межиріччя.

У північній та східній частині печери є затоплені ділянки, воду з яких відкачали під час кар’єрних розкопок родовищ гіпсу. Після відкачування води спелеологи виявили в печері величезні порожнини – Зал «Чернівецьких спелеологів», зал Динозавра – а також безліч галерей, які утворюють справжні підземні лабіринти, звідки дуже складно вийти.

Загадковою особливістю Попелюшки є мінерал берсеніт у відкладеннях, який до цього знаходили тільки на дні багатокілометрових океанських западин.

У печері є декілька колодязів глибиною 15-20 метрів, які з’єднують між собою різні рівні підземних галерей. Виявлено й біля 20 підземних озер: Озеро Наутілуса, Озеро крокодила та ін. Води цих озер мають багатий мінеральний склад, що говорить про їхній цілющий вплив на організм людини.

Зали і коридори печери мають відмінну особливість – величезні розміри, а кілька особливо великих залів мають до 170 метрів завдовжки і до 30 метрів завширшки.

Наступна загадка Попелюшки – низький вміст кисню і високий  вуглекислого газу в повітрі печери. У природі таке співвідношення газів у повітрі – вийняткова рідкість, а звідки він у «Попелюшці» – ще не до кінця розгадано.

Ще одна особливість «Попелюшки»: усі поверхні підземних залів та галереї вкриті шаром глини найрізноманітніших відтінків – блакитного, червоного, сірого, чорного тощо. З цієї глини спелеологи виліпили незвичайні фігури, які встановлені на деяких підземних трасах в ролі орієнтирів і показчиків.

Від моменту відкриття «Попелюшка» через свою важкодоступність так і не стала об’єктом масового туризму. Залишаючись фактично «законсервованою», ця унікальна пам’ятка природи є великою науковою цінністю.

Священна вісімка правил перебування під землею

1.Якщо заблукав у печері, вийди до найближчого перехрестя, сідай, чекай, поки тебе знайдуть.

2.Не засовуй голови туди, куди не пролізуть твої сідниці.

3.Якщо застряг у вузькій щілині – лежи й чекай, поки не схуднеш.

4.У віддалених ділянках лабіринтових печер час від часу перевіряй запаленим сірником наявність у підземному повітрі діоксиду вуглецю та кисню.

5.Не лякайся «Білого Спелеолога» та звукових галюцинацій: це Дух печери, а не шизофренія.

6.Не турбуй печерну фауну: її представники не цікавляться твоїм товариством.

7.Винось із печери лише гарні враження, фотографії й сміття.

8.Не залишай після себе жодних слідів свого перебування, крім відбитків підошв.

10  ознак того, що ви типовий спелеолог:

1.У чужому місті ви користуєтесь лише карто-схемою, оскільки не довіряєте маршрутам транспорту і порадам аборигенів.

2.Вмикаючи вдома настільну лампу, ви подумки прикидаєте, на скільки стане світла.

3.Біля входу до вашого помешкання лежить журнал для записів відвідин.

4.Ви не пригадуєте своєї адреси, проте знаєте, як туди пройти.

5.Ваша квартира нічим не відрізняється від печери.

6.Ви не купуєте мобільний телефон лише тому, що він не працює під землею.

7.Час від часу вам приходять у голову думки про те, що непогано було б забутувати у квартирі всі вікна й підперти чимсь стелю.

8.Ви вставили світлодіоди у фари свого автомобіля.

9.У вашого пса є комбінезон для походів у печери.

10.Ви не спускаєтеся у метро та підвал без лопати й компасу.

*Карст — процес і форма, яка утворюється в процесі розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу.

Сторінку підготував Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Буковинський спелеоклуб «Троглодит» на пузі печерами проліз через усю Землю спершу з'явиться на Медіа-Версії.